081 Право

Постійне посилання зібрання

https://dspace.oduvs.edu.ua/handle/123456789/1395

довільний текст

Новини

довільний текст

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 5 з 31

Кримінально-правова характеристика викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Кіт, Ростислав Дмитрович; Kit, Rostyslav
Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, в якій подано кримінально-правову характеристику викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем. Досліджено історичну мінливість притягнення та встановлення кримінальної відповідальності за викрадення, привласнення, вимагання та інші форми привласнення військового майна, які булі чинні на території сучасної України, а також методологічні й теоретичні концепції кримінально-правової характеристики. За допомогою порівняльно-правового, історичного методів і системного підходу визначено позитивні аспекти історичної мінливості вказаного діяння та надано пропозиції щодо подальшого регулювання цього суспільно небезпечного діяння. Наголошено, що в законодавстві України дорадянського й радянського періодів були сформульовані поняття окремих видів розкрадань та викрадень, але не існувало загального (універсального) поняття розкрадання. Законодавство України в цей період часу орієнтувалося переважно на захист державного майна, існували спеціальні кримінально правові норми, що встановлюють відповідальність військовослужбовців (у тому числі військових посадових осіб). Наголошено, що у вітчизняній літературі деякі загальні кримінальні правопорушення, вчинені військовослужбовцями, пов’язані із зазіханням на порядок проходження військової служби; їх наслідки завдають шкоди постійній бойовій готовності. Кримінальні правопорушення військових службових осіб проти військового майна також становлять велику громадську небезпеку для військового правопорядку, порушують нормальну діяльність апарату військового управління, особливо у воєнний час. Констатовано, що розкрадання військового майна, які здійснюються військовослужбовцями з використанням свого службового становища, виходячи з визначення, мають ознаку військової протиправності: їх наслідки завдають шкоди військовому правопорядку, підривають бойову готовність військ, послаблюють військову безпеку держави. Окрему увагу приділено юридичному аналізу ст. 410 КК Україні, зокрема, за допомогою теоретичних та емпіричних методів (синтезу, системного та гіпотетичного аналізу) досліджено об’єкт, предмет, об’єктивну сторону, суб’єкта та суб’єктивну сторону кримінального правопорушення при вчиненні дій, передбачених цією статтею. Порівняльно-правовий метод дав змогу зіставити різні склади кримінальних правопорушень, які мають спільні риси з аналізованим, такі як: ст. 185–191, ст. 364, ст. 263, ст. 308, ст. 289 КК України. Осмислено наукові погляди вчених щодо проблеми військової протиправності на території України та щодо теоретичних питань визначення об’єкта, предмета, об’єктивної сторони, суб’єкта й суб’єктивної сторони. Розкрито особливості об’єкта кримінального правопорушення, обґрунтовано необхідність кримінально-правового поділу й оцінки зазіхань військовослужбовців при вчиненні розкрадань військового майна з використанням службового становища на додаткові об’єкти, якими є військова безпека та постійна бойова готовність держави. Досліджено специфічний предмет розкрадання – військове майно, визначено критерії кваліфікації викрадень залежно від виду військового майна. Доведено, що будь-яке вилучення військового майна із сфери його застосування, тобто відрив від виконання бойових, навчальних завдань, враховуючи його призначення, що полягає в забезпеченні обороноздатності підрозділу, за своєю суттю завдає або створює умови для заподіяння шкоди боєздатності військ та військовій безпеці держави. За результатами проведеного в межах дослідження опитування 51,5% співробітників спеціалізованих прокуратур, виявлено, що, крім відносин власності, розкрадання військового майна також зазіхають на державну безпеку; 82% респондентів вказали також як об’єкт посягання постійну бойову готовність військового підрозділу; 11,5% – порядок проходження військової служби. Як об’єкт розкрадання військового майна військовослужбовцями з використанням свого службового становища військову безпеку держави виділили 79,5% громадян, 93,5% цивільного персоналу військових частин, 41% військовослужбовців та 33,7% співробітників територіальних правоохоронних органів. У юридичній літературі військовим майном, крім зброї, боєприпасів і предметів військової техніки, прийнято визнавати всі матеріальні цінності, що перебувають у віданні Збройних Сил, інших військ та військових формувань України. Доведено, що законодавець, за винятком зброї та боєприпасів, не дає дефініцій видам військового майна; не визначено їх специфіку, значення в забезпеченні боєздатності військового підрозділу. За результатами проведеного анкетування, встановлено, що лише 5,5% співробітників органів спеціалізованої прокуратури; 10,7% цивільного персоналу військових частин; 11,3% військовослужбовців та 18,6% цивільного населення висловилися вважають, що жодні види військового майна не потребують додаткової кримінально-правової охорони. Решта опитаних вказали на військову техніку, комплектуючі деталі до неї, блоки радіостанцій, пально мастильні матеріали, майно складів недоторканного запасу, а також речове та продовольче майно. Оскільки понятійний апарат розробляють у межах військової науки, але застосовують у військово-кримінальному законодавстві з урахуванням ознак кримінально-правового характеру, запропоновано базову класифікацію військового майна. В її основу покладено критерій ролі та значущості військового майна в забезпеченні військової безпеки держави. За цим критерієм визначено види військового майна, які потребують пріоритетної кримінально правової охорони, а саме: 1) «військове майно для ведення та безпосереднього забезпечення військових дій», до якого належать бойова військова техніка, що забезпечує ведення бою, техніка зв’язку та навігації; 2) «військове майно для ресурсного забезпечення ведення військових дій», до якого належать комплектуючі та деталі військової техніки, військова техніка ресурсного забезпечення (машини доставки боєприпасів, паливозаправники, ремонтне обладнання), пально-мастильні матеріали, обмундирування, речове, продовольче забезпечення; 3) «інші види військового майна», до яких зараховано всі інші види військового майна, що використовуються в повсякденній життєдіяльності армії. Зазначено, що ключовою особливістю військовослужбовця як суб’єкта розкрадань військового майна є використання ним свого службового становища, яке визначають загальні, посадові та спеціальні обов’язки у своїй сукупності суб’єкта, поряд із загальними (вік і осудність) властивий ряд спеціальних ознак: 1) законне перебування особи на військовій службі та зайняття нею службового становища, тобто виконання певних функцій відповідно до наданих йому прав і повноважень та покладених на нього обов’язків у Збройних Силах України, інших військах та військових формуваннях; 2) зайняття особою службового становища постійно, тимчасово або за спеціальним повноваженням та відповідне закріплення цього нормативними документами (наказ про призначення на посаду, про тимчасове виконання посадових обов’язків, про включення до складу інспектуючої комісії тощо). Суб’єкта розкрадання військового майна військовослужбовцями з використанням службового становища визначено як осудну фізичну особу, яка має статус військовослужбовця й наділена в законному порядку специфічним колом повноважень, прав та обов’язків, що зумовлюють і реалізують можливість використовувати своє службове становище під час вчинення розкрадань військового майна. Аналіз суб’єктивної сторони розкрадань свідчить, що вони характеризуються тільки прямим умислом. Акцентовано на тому, що в цьому випадку прямий умисел передбачає фактичне усвідомлення військовослужбовцем (суб’єктом) не лише здійсненого розкрадання, а й того, що своїми діями він порушує специфічні норми та правила заощадження військового майна й встановлені для військовослужбовців загальні та спеціальні обов’язки, а також наслідки у вигляді матеріальної шкоди й шкоди боєздатності військового підрозділу. Доведено, що для розглянутих у дослідженні розкрадань характерні корислива мета за можливості різної мотивації, яка не впливає на кваліфікацію вчиненого, однак має бути врахована при про призначення покарання. Проаналізовано проблемні питання та прогалини чинного законодавства стосовно кримінально-правової кваліфікації. Доведено, що вирішення питання кваліфікації розкрадань військового майна завдяки розумінню елементів складів цих кримінальних правопорушень і їх конкуренції зі службовими зловживаннями й неправомірною вигодою дасть змогу назвати ряд властивих лише розкраданням ознак: 1) шкода завдається державі внаслідок незаконного та безоплатного вилучення військового майна та (або) звернення на користь винного та інших осіб; 2) дії винного, пов’язані з використанням свого службового положення, повинні не просто створювати умови розкрадання, а виступати його способом та складовим елементом об’єктивної сторони кримінального правопорушення; 3) винний діє з корисливою метою, а при груповому розкраданні його умисел спрямовано на отримання після вчинення кримінального правопорушення частини прибутку від реалізації викраденого або частки (частини) викраденого військового майна; 4) у разі кваліфікації розкрадань військового майна з використанням службового становища потрібно розглядати не загальні службові повноваження суб’єкта, а його конкретні права та обов’язки щодо викраденого майна, які були використані всупереч інтересам військової служби для вчинення розкрадання. Робота ґрунтується на розумінні використання службового становища як здійснення дій, що становлять службову компетенцію суб’єкта. Якщо прийняти позицію авторів, які дотримуються розширювального тлумачення використання службового становища, то не можна взагалі знайти які-небудь критерії, що відмежовують відповідальність службових осіб за кримінальні правопорушення по службі, оскільки будь-яке суспільно небезпечне діяння, вчинене посадовою особою, може бути розцінене як використання свого впливу та авторитету. Проаналізовано поняття «воєнний стан» та «бойова обстановка». Приділено увагу поглядам науковців, які досліджували кваліфікуючі ознаки. Проведено співвідношення складів кримінальних правопорушень, що конкурують зі ст. 410 КК Україні, а саме з такими статтями: 185–192, 308, 262 та 432 КК України. Наведено приклади постанов Верховного та Касаційного Суду з вказаного питання. Досліджено поняття використання службового становища при вчиненні правопорушення за ст. 410 КК Україні та за статтями, які мають загальну кваліфікацію при вчиненні кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зловживанням та перевищенням службових повноважень, такими як: 368–369 КК України. Досліджено новий Проєкт закону Україні про кримінальну відповідальність стосовно відповідальності службових осіб, які вчиняють викрадення, привласнення, вимагання військового майна військовослужбовцями. Зазначено, що кримінальна відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень за ст. 410 КК України є одним з основних питань, які спрямовані на поновлення порушених суспільних відносин у зв’язку із вчиненням кримінального правопорушення. Тому покарання видається основним заходом боротьби з протиправними діяннями, які мають на меті виправлення засуджених осіб і повернення їх до правослухняної поведінки. Тож у роботі проаналізовано систему заходів, спрямованих на боротьбу з викраденням, привласненням, вимаганням військового майна, таких як дисциплінарна, адміністративна та, відповідно, кримінальна відповідальність. Проаналізовано показники Судової влади щодо притягнення до кримінальної відповідальності та простежено тенденції, які відображені на діаграмах, запропоновано відповідні зміни до законодавства. Проаналізовано тенденції, які відображаються в проєктах змін до законодавства. У рішеннях суду, які знайшли своє відображення у Судовій владі, виділено суперечності із чинним законодавством, відповідно зроблено пропозиції змін. Проаналізовано всі рішення суду за ст. 410 КК Україні за 2018–2022 рр., на показниках яких простежено тенденції притягнення до відповідальності за ст. 410 КК України та 172¹³ КУпАП. The dissertation is an independent completed scientific work, which presents the results of the criminal-legal characteristics of the theft, appropriation, extortion by a serviceman of weapons, ammunition, explosives or other combat substances, means of transportation, military and special equipment or other military property, as well as their possession by fraud or abuse of office. The historical variability of bringing and establishing criminal liability for kidnapping, appropriation, extortion and other forms of appropriation of military property, which were committed on the territory of modern Ukraine, as well as methodological and theoretical concepts of criminal-legal characteristics are investigated. When using comparative-legal, historical and systematic methods, positive aspects of the historical variability of the specified act were determined and proposals were made for further regulation of the specified socially dangerous act. The author states that the legislation of Ukraine of the pre-Soviet and Soviet periods formulated the concepts of separate types of embezzlement and kidnapping, but there was no general (universal) concept of embezzlement. The legislation of Ukraine during this period of time was mainly focused on the protection of state property, there were special criminal law norms establishing the responsibility of military personnel (including military officials). It is emphasized that in domestic literature, some common criminal offenses committed by military personnel are related to violation of the order of military service, and that their consequences harm constant combat readiness. Criminal offenses by military officials against military property also pose a great public danger to military law and order, disrupting the normal operation of the military administration apparatus, especially in wartime. It has been established that the theft of military property, which is carried out by military personnel using their official position, already based on the definition, has a sign of military illegality, their consequences harm the military law and order, undermine the combat readiness of the troops, and weaken the military security of the state. Special attention is devoted to the legal analysis of Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine, in which the object, the subject, the objective side, the subject and the subjective side of the criminal offense when committing the actions provided for in the article under study are summarized with the help of theoretical and empirical methods such as synthesis, systematic and hypothetical analysis. Using the comparative law method, different compositions of criminal offenses that have common features with the analyzed composition are compared, such as: Art. 185–191 of the Criminal Code of Ukraine, Art. 364 of the Criminal Code of Ukraine, Art. 263 of the Criminal Code of Ukraine, Art. 308 of the Criminal Code of Ukraine, Art. 289 of the Criminal Code of Ukraine. The scientific views of various scientists who devoted their works to the problem of military illegality on the territory of Ukraine were studied, and separate works were devoted to the theoretical issues of defining the object, subject, objective side, subject, and subjective side. The specifics of the object of the criminal offense have been proven, the need for a criminal-legal assessment of encroachments by military personnel when committing embezzlement of military property using official position for additional objects, such as military security and the state’s constant combat readiness, has been substantiated. A detailed study of the specific object of theft – military property was carried out, the criteria for the qualification of stolen thefts were determined depending on the type of military property. The author proved that any withdrawal of military property from its scope of application, i.e. separation from the performance of combat and training tasks, taking into account its purpose, which consists in ensuring the defense capability of the unit, inherently causes or creates conditions for causing damage to the combat capability of troops and military security state. According to a survey conducted by the author as part of his dissertation research, 51.5% of employees of specialized prosecutor’s offices believe that, in addition to property relations, the theft of military property also encroaches on state security, 82% also indicated the constant combat readiness of a military unit as an object of encroachment, 11.5% – the order of military service. 79.5% of citizens, 93.5% of civilian personnel of military units, 41% of military personnel and 33.7% of employees of territorial law enforcement agencies singled out the military security of the state as an object of theft of military property by military personnel using their official position. The author suggested that in the legal literature military property, in addition to weapons, ammunition and items of military equipment, it is accepted to recognize all material values that are in the custody of the Armed Forces, other troops and military formations of Ukraine. The author proved that the legislators, with the exception of weapons and ammunition, do not give legal definitions to the types of military property, their specifics are not defined, their importance in ensuring the combat capability of a military unit. According to the results of the questionnaire conducted by the dissertation, only 5.5% of employees of specialized prosecutor’s offices, 10.7% of civilian personnel of military units, 11.3% of military personnel and 18.6% of the civilian population expressed that no types of military property require additional criminal law protection. The rest of the interviewees pointed to military equipment, components for it, radio station units, fuel and lubricants, the property of intact stockpiles, as well as material and food property. The statement that the conceptual apparatus of military terms is developed by military science, but is used in military criminal legislation taking into account the features of a criminal law nature, is substantiated, the dissertation offers a basic classification of military property. It is based on the criterion of the role and importance of military property in ensuring the military security of the state. Depending on this criterion, the types of military property that require priority criminal protection are determined. Three main blocks of military property have been identified. It is noted that the key feature of a serviceman as a subject of embezzlement of military property is his use of his official position, which is determined by the subject’s general, official and special duties in their totality, along with the general ones (age and sanity), a number of special characteristics are inherent: 1) the legal stay of a person in military service and occupation by him of an official position, that is, the performance of certain functions in accordance with the rights and powers granted to him and the duties assigned to him in the Armed Forces of Ukraine, other troops and military formations; 2) occupation by a person of an official position permanently, temporarily or with special authority and the corresponding confirmation of this by regulatory documents (order on appointment to a position, on temporary performance of official duties, on inclusion in the composition of the inspection commission, etc.). The author of the subject of embezzlement of military property by military personnel using their official position is defined as a reprehensible natural person who has the status of a military serviceman and is legally endowed with a specific range of powers, rights and obligations that determine and realize the possibility of using his official position during the commission of embezzlement military property. When analyzing the subjective side of embezzlement, it is noted that they are characterized only by direct intent. Attention is drawn to the fact that in this case, direct intent implies not only the actual awareness of the theft committed by the serviceman (subject), but also that by his actions he violates the specific norms and rules of saving military property and the general rules established for servicemen and special duties, as well as consequences in the form of material damage and damage to the military unit’s combat capability. It has been proven that the thefts considered in the study are characterized by a selfish purpose, with the possibility of different motivations, which does not affect the qualifications of the perpetrator, but should be taken into account when deciding on the request for punishment. The theoretical questions of qualification, which were accompanied by empirical indicators, were studied. Problematic questions of qualifications and gaps in the current legislation regarding correct criminal law qualifications are analyzed. The author proved that the question of the correct qualification of embezzlement of military property allows, through the understanding of the elements of the composition of these criminal offenses and their competition with abuse of office and undue advantage, to name a number of features characteristic only of embezzlement: 1) damage is caused to the state as a result of illegal and gratuitous seizure of military property and (or) appeals in favor of the guilty party and other persons; 2) the actions of the perpetrator, related to the use of his official position, should not simply create the conditions for embezzlement, but act as a method and a constituent element of the objective side of the criminal offense; 3) the culprit acts with a selfish goal, and in the case of group embezzlement, his intention is aimed at obtaining, after committing a criminal offense, a part of the profit from the sale of stolen goods or a share (part) of stolen military property; 4) in the case of the qualification of embezzlement of military property using official position, one should consider not the subject’s general official powers, but his specific rights and obligations regarding the stolen property, which were used against the interests of the military service to commit embezzlement. The dissertation adheres to the understanding of the use of the official position as the implementation of actions that constitute the official competence of the subject. If we accept the point of view of the authors who adhere to the expansive interpretation of the use of the official position, then it is impossible to find any criteria delimiting the limits of the liability of officials for criminal offenses in the course of their service, since any socially dangerous act committed by an official can be seen as using his influence and authority. The concepts of «martial law» and «combat situation» are analyzed. Attention is paid to scientists who considered qualifying signs as the subject of their scientific works. The correlation of competing criminal offenses with Article 410 of the Criminal Code of Ukraine, namely the following articles: 185–192, 308, 262 and 432 of the Criminal Code of Ukraine, was carried out. Examples of Supreme Court and Cassation Court rulings on the specified issue are given. The concept of using the official position in the commission of Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine and articles that are directly articles that have general qualifications for committing criminal offenses related to abuse and abuse of official powers, such as Art. 368–369 of the Criminal Code of Ukraine. The new draft of the law of Ukraine on criminal liability in relation to the liability of officials who commit theft, appropriation, extortion of military property by military personnel was studied. The concept of using the official position in the commission of Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine and articles that are directly articles that have general qualifications for committing criminal offenses related to abuse and abuse of official powers, such as Articles 368–369 of the Criminal Code of Ukraine. The new draft of the law of Ukraine on criminal liability in relation to the liability of officials who commit theft, appropriation, extortion of military property by military personnel was studied. It is noted that criminal responsibility for committing criminal offenses under Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine is one of the main issues aimed at restoring broken social relations in connection with the commission of a criminal offense. Therefore, we believe that punishment is the main measure of combating illegal acts aimed at correcting convicted persons and returning them to the bosom of law-abiding behavior. Therefore, the work analyzes the system of measures aimed at combating the theft, appropriation, extortion of military property, such as disciplinary, administrative and, accordingly, criminal liability. The indicators of the Judiciary regarding criminal prosecution were analyzed and the trends reflected in the diagrams were traced, and changes to the legislation were proposed accordingly. The trends that are reflected in the draft amendments to the legislation have been analyzed. In the court decisions, which were reflected in the Judiciary, contradictions with the current legislation were highlighted, and proposals for changes were made accordingly. All court decisions under Art. 410 of the Criminal Code of Ukraine from 2018 to 2022, on the basis of which indicators the trends of prosecution under Article 410 of the Criminal Code of Ukraine and 172¹³ of the Criminal Code of Ukraine.
Запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні України
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Джелілова, Мєр'єм Алієвна; Dzhelilova, Mieriem
Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, у якій представлені результати комплексного пізнання феномену запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні України. Сформульовано систему знань про організовану злочинність в Одеському регіоні як про історичне, кримінологічне та соціально¬правове явище. Сформовано систему факторів, що обумовлюють детермінацію організованої злочинності в Одеському регіоні України. Розроблено на цій основі комплексну систему заходів запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні Україні в умовах воєнного стану. Стверджується, що Одеський регіон, в силу особливостей свого географічного розташування, особливостей політичного та економічного устрою сформувався як специфічний центр з високими показниками організованої злочинності, для якого характерний високий рівень контрабанди, а в умовах війни, ще і наркотрафіку та наркоторгівлі, торгівлі зброєю та людьми; регіон характеризується порівняно більшим рівнем корисливої та корисливо¬насильницької злочинності організованого характеру, ніж на інших територіях Української держави; також в умовах воєнного стану зафіксовано високі показники економічної організованої злочинності та корупції тощо. Доведено, що Одеська область характеризується негативним станом організованої злочинності з негативними тенденціями до зростання організованих груп та злочинних організацій. В Одеському регіоні Україні ці показники перевищують загальнодержавні. За статистичними даними в Одеському регіоні України стабільно фіксується близько 8% організованих груп і злочинних організацій від усіх виявлених по Україні. У Одеській області фіксується кожна дванадцята організована група та злочинна організація. Так, у 2017 році в Одеському регіоні було виявлено 10 організованих груп і злочинних організацій, у 2018 році їх кількість зросла до 12 (+17 %), у 2019 році – до 17 (+ 42 %), у 2020 році – до 23 (+ 57 %), у 2021 році – до 28 (+ 65 %), у 2022 році зафіксовано 29 (+ 66 %), у 2023 році – до 29 (+66 %) організованих груп і злочинних організацій відповідно. організованих груп і злочинних організацій, що вказує на негативну динаміку проявів цього виду анти суспільної діяльності. З’ясовано, що з початком війни кількість осіб, які вчинили кримінально протиправні діяння у складі організованої групи і злочинної організації збільшилося майже у 2,5 рази. Так, якщо у 2018 році було виявлено 49 осіб; у 2019 році – 64 особи (+ 24 %); у 2020 році – 87 осіб (+ 44 %); у 2021 році – 102 особи (+ 52 %); то протягом воєнного 2022 року їх кількість зросла – до 118 (+ 58 %), протягом 2023 року – 120 (+60 %) осіб. Доведено, що з початком війни в Одеському регіоні істотно погіршилася ситуація у сфері протиправної діяльності організованих груп та злочинних організацій. Якщо у 2018 році вчинено її учасниками вчинено 150 тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень; у 2019 році – 137 (¬ 8 %); у 2022 році їх кількість складала 298 (+ 41 %), а у 2023 році їх кількість складала 495 (+70 %) кримінальних правопорушень. За експертними даними організована злочинність характеризується високим рівнем латентності. На один виявлений випадок виявлених фактів протиправної діяльності організованих злочинних угрупувань приходиться від 15 до 20 невиявлених. Особливості кримінологічної характеристики осіб, які вчиняють злочини, що відносяться до категорії організованої злочинності полягають у такому: переважно це неодружені чоловіки молодого віку, більшість з них мають досвід злочинної діяльності, є прихильниками і сповідують «злочинну ідеологію», в умовах воєнного стану їх діяльність характеризується прагненням до збагачення, відрізняється невиправданою жорстокістю та цинізмом. Обґрунтовано позицію, що сучасний стан та тенденції організованої злочинності Одеському регіоеі України є результатом складної взаємодії цілої групи факторів, подій, процесів і явищ, які відбуваються у державних і суспільних сферах. У цьому процесі ключове місце відіграють: історичні, природньо¬географічні, соціально¬демографічні, політичні, економічні, правові, організаційно¬управлінські, психологічні та культурно¬виховні фактори, які в умовах російської агресії істотно підсилюють свій вплив на кількісно¬якісні зміни на криміногенну обтановку в Одеському регіоні, в тому числі і у сфері організованої злочинності. Автор робить висновок, що організована злочинна діяльність в Одеському регіоні є соціальним, економічним, ідеологічним і т.д. фундаментом, основою і однією з головних підстав існування будь¬якого виду протиправної діяльності – злочинності неповнолітніх, корисливої, рецидивної, економічної, насильницької, екстремістської спрямованості, злочинності у сфері незаконного обігу наркотиків, корупційної, контрабандної, терористичної і т.д., Отже, цей вид злочинності має розглядатися в якості базису для зміцнення правопорядку, стратегічного напрямку і основою запобігання для всієї злочинності в регіоні. Доведено, що в системі запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні ефективним є комплексний підхід, коли одночасно система містить загально соціальні та спеціально¬кримінологічні заходи, направлені на соціально¬економічне, правове, інформаційне, культурне і т.д. покращення якості життя населення, а також – на попередження, виявлення, розкриття діяльності організованої злочинності, притягнення до відповідальності та ресоціалізації осіб, які відбули або відбувають покарання. Найбільш дієвим запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні може бути у разі впровадження цілеспрямованої системної діяльності, комплексного характеру із застосуванням всієї системи кримінологічних засобів. У роботі обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку системи запобігання організованій злочинності більшість європейських країн традиційно дотримується гуманістичного підходу, спрямовану на створення умов унеможливлення вчинення злочинів, усунення причин та умов для злочинної поведінки, а також створення правових перешкод для унеможливлення чи ускладнення легалізації та використання коштів, отриманих злочинним шляхом. Боротьба з цим феноменом у різних регіонах світу здійснюється на основі комплексного, системного підходу за допомогою залучення і налагодження ефективної взаємодії між усіма суб’єктами запобіжної діяльності у чіткій взаємодії між ними, а також із активною діяльністю системи кримінальної юстиції і інших правоохоронних органів, спрямованої на забезпечення невідворотності кримінального покарання і застосування заходів кримінально¬правового впливу на учасників різних форм організованої злочинності (та/або до осіб, що приховують таку діяльність) Такий підхід доцільно застосовувати і у вітчизняній регіональній системі запобігання організованій злочинності. Наводиться низка доказів, що до основних напрямів підвищення ефективності запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні України слід віднести: 1) формування єдиної комплексної державної політики у сфері запобігання та протидії організованій злочинності; 2) оновлення та удосконалення законодавства, що регулює сферу запобігання та протидії організованій злочинності на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Важливого значення набуває прийняття нового Закону України «Про запобігання і протидію організованій злочинності»; 3) розробку та впровадження цільової регіональної програми щодо запобігання організованій злочинності на Одещині станом на 2024¬2026 рр.; 4) запозичення позитивного міжнародного досвіду у сфері запобігання організованій злочинності. Дієвим визначаємо досвід США, Німеччини, Італії та Великобританії, оскільки ці країни будують стратегію протидії організованій злочинності, як з урахуванням помилок та успіхів минулого, так і шляхом використання новітніх наукових досягнень, методів та технологій; 5) налагодження тісного міжнародного співробітництва з міжнародними організаціями, зарубіжними державами, неурядовими громадськими організаціями; 6) нейтралізація корупції як супутникового явища організованої злочинності в Одеському регіоні; 7) оперативну конфіскацію активів організованих груп і злочинних організацій; 8) утримання молоді від залучення до організованої кримінально протиправної діяльності; 9) активну співпрацю населення Одеського регіону з органами державної влади; 10) використання потенціалу засобів масової інформації у процесі запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні. The dissertation is an independently completed scientific work,which presents the results of a comprehensive study of the phenomenon of prevention of organized crime in the Odesa region of Ukraine. The system of knowledge about organized crime in the Odesa region as a historical, criminological and socio¬legal phenomenon is formulated. A system of factors determining the determination of organized crime in the Odesa region of Ukraine has been formed. On this basis, a comprehensive system of measures to prevent organized crime in the Odesa region of Ukraine under martial law was developed. It is claimed that the Odesa region, due to the peculiarities of its geographical location, peculiarities of the political and economic system, has formed as a specific center with high indicators of organized crime,which is characterized by a high level of smuggling, and in conditions of war, also drug trafficking and drug trade, arms and human trafficking; the region is characterized by a relatively higher level of self-interested and selfinterested and violent organized crime than in other territories of the Ukrainian state; also in the conditions of martial law, high rates of economic organized crime and corruption, etc., were recorded. It has been proven that the Odesa region is characterized by a negative state of organized crime with negative trends towards the growth of organized groups and criminal organizations.In the Odesa region of Ukraine, these indicators exceed the national ones. According to statistical data, about 8% of organized groups and criminal organizations from all detected in Ukraine are stably recorded in the Odesa region of Ukraine.Every twelfth organized group and criminal organization is recorded in Odesa region. Thus, in 2017, 10 organized groups and criminal organizations were discovered in the Odesa region, in 2018 their number increased to 12 (+17%), in 2019 ¬ to 17 (+ 42%), in 2020 ¬ to 23 ( + 57 %), in 2021 ¬ up to 28 (+ 65 %), in 2022 ¬ 29 (+ 66 %), in 2023 ¬ up to 29 (+ 66 %) of organized groups and criminal organizations, respectively. organized groups and criminal organizations, which indicates the negative dynamics of manifestations of this type of anti-social activity. It was found that since the beginning of the war, the number of persons who committed criminal acts as part of an organized group and criminal organization increased almost 2.5 times. Yes, if 49 people were identified in 2018; in 2019 – 64 people (+ 24%); in 2020 – 87 people (+ 44%); in 2021 – 102 persons (+ 52%); then during the military year of 2022 their number increased to 118 (+ 58 %), during 2023 – 120 (+ 60 %) persons. It has been proven that with the beginning of the war in the Odesa region, the situation in the field of illegal activities of organized groups and criminal organizations has significantly worsened. If in 2018, its participants committed 150 serious and especially serious criminal offenses; in 2019 – 137 (-8%); in 2022, their number was 298 (+ 41%), and in 2023, their number was 495 (+70%) criminal offenses. According to expert data, organized crime is characterized by a high level of latency. There are 15 to 20 undetected cases of illegal activities of organized criminal groups for each detected case. Peculiarities of the criminological characteristics of persons who commit crimes belonging to the category of organized crime are as follows: they are mostly unmarried young men, most of them have experience in criminal activity, are supporters and profess "criminal ideology", in conditions of martial law their activities are characterized striving for enrichment, is characterized by unjustified cruelty and cynicism. The position that the current state and trends of organized crime in the Odesa region of Ukraine is the result of a complex interaction of a whole group of factors, events, processes and phenomena that take place in the state and public spheres is substantiated. In this process, the following factors play a key role: historical, natural¬geographical, socio-demographic, political, economic, legal, organizational management, psychological and cultural-educational factors, which in the conditions of Russian aggression significantly strengthen their influence on quantitative and qualitative changes in criminogenic training in the Odesa region, including in the field of organized crime. The author concludes that organized criminal activity in the Odesa region is social, economic, ideological, etc. the foundation, basis and one of the main reasons for the existence of any type of illegal activity ¬ juvenile, self-interested, recidivist, economic, violent, extremist crime, crime in the field of illegal drug trafficking, corruption, smuggling, terrorism, etc. Therefore, this type of crime should be considered as a basis for strengthening the law and order, a strategic direction and the basis of prevention for all crime in the region. It has been proven that a complex approach is effective in the system of preventing organized crime in the Odesa region, when at the same time the system contains general social and special criminological measures aimed at socio economic, legal, informational, cultural, etc. improvement of the quality of life of the population, as well as prevention, detection, disclosure of organized crime, prosecution and resocialization of persons who have served or are serving sentences. The most effective prevention of organized crime in the Odesa region can be in the case of the implementation of purposeful systematic activities of a complex nature with the use of the entire system of criminological means. The work substantiates that at the current stage of the development of the organized crime prevention system, the majority of European countries traditionally follow a humanistic approach aimed at creating conditions to prevent the commission of crimes, eliminating the causes and conditions for criminal behavior, as well as creating legal obstacles to prevent or complicate the legalization and use of funds , obtained by criminal means. The fight against this phenomenon in various regions of the world is carried out on the basis of a complex, systemic approach by involving and establishing effective interaction between all subjects of preventive activities in a clear interaction between them, as well as with the active activity of the criminal justice system and other law enforcement agencies aimed at ensuring the inevitability of criminal punishment and the application of measures of criminal law influence on participants of various forms of organized crime (and/or on persons concealing such activity) It is advisable to apply this approach in the domestic regional system of prevention of organized crime. A number of evidences are given that the main directions of increasing the effectiveness of the prevention of organized crime in the Odesa region of Ukraine should include: 1) formation of a unified comprehensive state policy in the field of prevention and counteraction of organized crime; 2) updating and improving the legislation regulating the prevention and counteraction of organized crime at the national, regional and local levels. The adoption of the new Law of Ukraine "On Prevention and Combating Organized Crime" is of great importance; 3) development and implementation of a targeted regional program for the prevention of organized crime in Odesa as of 2024¬2026; 4) borrowing positive international experience in the field of prevention of organized crime. We define the experience of the USA, Germany, Italy and Great Britain as effective, since these countries are building a strategy to combat organized crime, both taking into account the mistakes and successes of the past, and by using the latest scientific achievements, methods and technologies; 5) establishment of close international cooperation with international organizations, foreign states, non-governmental public organizations;6) neutralization of corruption as a satellite phenomenon of organized crime in the Odesa region; 7) operational confiscation of assets of organized groups and criminal organizations; 8) preventing youth from engaging in organized criminal activity; 9) active cooperation of the Odesa region population with state authorities; 10) using the potential of mass media in the process of preventing organized crime in the Odesa region.
Основи методики розслідування державної зради
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Кононенко, Юрій Сергійович; Kononenko, Yurii
У дисертації здійснено комплексне дослідження методики розслідування державної зради, в якому на монографічному рівні сформульовано низку наукових положень, висновків і рекомендацій щодо окремої криміналістичної методики розслідування даного виду злочину з урахуванням особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного стану. Актуальність наукового дослідження зумовлена тим, що на сьогодні зросла кількість вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, серед яких державна зрада, як найбільш небезпечне посягання на державну безпеку, обороноздатність, незалежність України, її конституційний лад, займає першорядне місце. Так, у 2019 році проти основ Національної безпеки України обліковано злочинів –379, у 2020 – 414, у 2021 – 520, у 2022 – 17422, у 2023 – 5562, з них за ст. 111 КК України обліковано у 2019 – 123, у 2020 – 145, у 2021 – 208, у 2022 – 1957, у 2023 – 1169. Водночас кількість кримінальних проваджень, переданих до суду, становить близько 25% від загальної кількості розслідуваних, що засвідчує необхідність удосконалення методики розслідування зазначених злочинів. Обґрунтовано, що методика розслідування державної зради є видовою методикою розслідування кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, структурними елементами якої є: криміналістична характеристика, складові якої характеризуються кореляційною взаємозалежністю, визначають характер й особливості досудового розслідування; організація і тактика початкового та наступного етапів розслідування (обставини, що підлягають встановленню; типові слідчі ситуації й відповідні алгоритми процесуальних дій; взаємодія слідчого з оперативними та іншими підрозділами; проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових), а також використання спеціальних знань, призначення експертиз). Визначено, що криміналістична характеристика державної зради, – це система взаємозалежних даних про криміналістично вагомі ознаки злочину, що дозволяє виробити науково обґрунтовані рекомендації і прийоми виявлення, вилучення і використання відображеної інформації в процесі доказування, з метою його швидкого розкриття та розслідування шляхом побудови та перевірки слідчих версій під час проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних заходів. На підставі аналізу практики розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень за статтею 111 КК України визначено, що при вчиненні державної зради у формі шпигунства предметом злочинного посягання виступають відомості, що становлять державну таємницю. Доведено, що при вчиненні державної зради у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, предметом злочинного посягання є інформація з обмеженим доступом, шкода в оприлюдненні якої становить загрозу суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці. Констатується, що обстановка вчинення державної зради характеризується як сукупністю суспільно-політичних та соціально-економічних умов об’єктивної дійсності, що склалися на території держави у певний часовий період, так і сукупністю обставин, які сформувалися на момент вчинення державної зради у певній її формі в конкретному місці й у визначений час та безпосередньо сприяли або перешкоджали винним особам у реалізації їх злочинних намірів. Встановлено, що на обстановку вчинення державної зради можуть впливати як об’єктивні (зовнішні) чинники та й чинники суб’єктивного характеру. На підставі вивчення слідчої та судової практики здійснено класифікацію способів державної зради та обґрунтовано, що способи вчинення злочину, передбаченого статтею 111 КК України є самостійною обов’язковою складовою криміналістичної характеристики досліджуваного злочину та залежать від конкретної обстановки та форми вчинення державної зради. Розглянуто елементи способу вчинення державної зради: способи підготовки, вчинення та приховування злочину. Визначено, що слідова картина державної зради розглядається як система матеріальних та ідеальних слідів, що знаходяться в закономірній залежності від інших елементів досліджуваної характеристики, яка дає змогу будувати версії про способи підготовки, вчинення і приховування державної зради, а також осіб, які вчинили такий злочин. Виокремлено типові матеріальні сліди державної зради: письмові документи (текстові повідомлення, аудіозаписи, фото- та відео зображення, довідки про телефонні розмови зі співучасниками злочинної діяльності та ін.); речові докази (комп’ютерна техніка, засоби зв’язку, носії інформації тощо). Поряд з матеріальними слідами звернута увага на важливість ідеальних слідів-відображень. Обґрунтовано, що до обставин, які підлягають встановленню та доповнюють зміст предмета доказування при розслідуванні державної зради, у тому числі – криміналістично-значимою інформацією, відносяться: особливості предмета злочинного посягання, підготовчі дії, безпосереднє вчинення та дії з приховання слідів злочину; характер взаємовідносин особи, що вчинила злочин з іноземною державою, організацією або їх представниками; особливості слідової картини; ряд інших фактів і подій, які прямо не зазначені у кримінальному процесуальному законодавстві і відповідних статтях кримінального кодексу, але сприяють їх доказуванню. Акцентується увага на тому, що перелік цих обставин може містити факти та відомості, що мають у процесі доказування допоміжний, орієнтуючий характер, проте їх встановлення має криміналістичне значення для одержання додаткових неспростовних доказів щодо розслідуваної події та винуватості злочинця. Залежно від форми вчинення державної зради та повноти вихідної інформації про характер і обставини розслідуваної події, які відомі на момент внесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, виділено типові слідчі ситуації, що складаються на початковому етапі розслідування державної зради. Визначено, що типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування державної зради є: по-перше, кримінальне провадження розпочато за результатами реалізації інформації, отриманої під час проведення оперативно-розшукових заходів оперативними підрозділами; по друге, кримінальне провадження розпочато за результатами проведення негласних слідчих розшукових дій за дорученням слідчого; по-третє, кримінальне провадження розпочато за результатами аналізу повідомлень у засобах масової інформації; по-четверте, кримінальне провадження розпочато за результатами проведення слідчих (розшукових) дій) по іншому кримінальному провадженню. Виокремлено відповідні їм тактичні завдання розслідування та алгоритми дій слідчого щодо їх вирішення. На підставі аналізу емпіричних даних під час розслідування злочинів, передбачених ст. 111 КК України, розкрито форми взаємодії органів досудового розслідування з оперативними підрозділами, суб’єктами розвідувального співтовариства, державними структурами, громадськими організаціями, засобами масової інформації та окремими громадянами. Визначено основні процесуальні та не процесуальні форми взаємодії при розслідуванні державної зради. Розроблено комплексний підхід до організації, тактики і послідовності проведення окремих слідчих (розшукових) дій (огляд, допит, обшук) спрямованість та послідовність яких залежать від форми вчинення держаної зради, змісту наявної інформації про подію та предмет злочину, способу вчинення злочину, статусу потенційного підозрюваного та іншої вихідної інформації, яка перебуває у розпорядженні слідчого як на момент внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань так і подальшому розслідуванні. Окрема увага приділена особливостям проведення огляду комп’ютерних даних, зокрема використанню OSINT– розвідці з відкритих джерел, визначено інструменти та технології OSINT, які можуть бути використані при розслідуванні державної зради, до яких відносяться: пошукові системи, соціальні мережі, офіційні та наукові сайти, онлайн карти, для збору інформації про підозрюваних осіб, їхню діяльність, освіту тощо. З метою забезпечення допустимості та достовірності доказів з відкритих джерел, звернута увага на застосовування рекомендації щодо архівації даних, які містяться у відкритих джерелах з урахуванням особливостей, передбачених Протоколом Берклі. Розкрито загальні положення тактики негласних слідчих (розшукових) дій під час розслідування держаної зради (зняття інформації з електронних комунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем; аудіо-, відеоконтроль особи; установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за особою, річчю або місцем; обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи; контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту) та обґрунтовано доцільність додаткового врегулювання процесуальної форми провадження негласних слідчих (розшукових) дій, яка виступаж достатньою гарантією як для одержання достовірної доказової інформації, так і для забезпечення захисту прав і свобод людини. В аспекті предмета дослідження виокремлено специфіку призначення судових експертиз (комп'ютерної техніки і програмних продуктів, судові експертизи звуко-, відеозапису, експертиза телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів, лінгвістичні (семантико-текстуальні) експертизи, судова експертиза з питань державної таємниці, судово психолого-психіатричні експертизи, портретна експертиза) як основної процесуальної форми використання спеціальних знань під час розслідування держаної зради. Наголошено на особливій ролі інституту спеціальних знань в інформаційно технологічному забезпеченні розслідування державної зради, як для успішного вирішення тактичних завдань, що постають перед органами досудового розслідування, так і для проведення повного, всебічного та об’єктивного досудового розслідування, забезпечення об’єктивності дослідження всіх обставин розслідуваної події. In the dissertation, a comprehensive study of the methodology of the investigation of treason was carried out, in which a number of scientific provisions, conclusions and recommendations were formulated at the monographic level regarding a separate forensic methodology for the investigation of this type of crime, taking into account the special regime of pre-trial investigation under martial law. The relevance of scientific research is determined by the fact that today the number of criminal offenses against the foundations of national security has increased, among which treason, as the most dangerous encroachment on state security, defense capability, independence of Ukraine, and its constitutional system, occupies a primary place. Thus, in 2019, 379 crimes were registered against the foundations of the National Security of Ukraine, in 2020 – 414, in 2021 – 520, in 2022 – 17,422, in 2023 – 5,562, of which under Art. 111 of the Criminal Code of Ukraine recorded in 2019 – 123, in 2020 – 145, in 2021 – 208, in 2022 – 1,957, in 2023 – 1,169. At the same time, the number of criminal proceedings brought to court is about 25% of the total number of those investigated, which proves the need improvement of the methodology of investigation of the specified crimes. It is substantiated that the method of investigating treason is a specific method of investigating criminal offenses against the foundations of national security of Ukraine, the structural elements of which are: forensic characteristics, the components of which are characterized by correlational interdependence, determine the nature and features of the pre-trial investigation; organization and tactics of the initial and subsequent stages of the investigation (circumstances to be established; typical investigative situations and corresponding algorithms of procedural actions in each of them; interaction of the investigator with operational and other units; conducting investigative (detective) and secret investigative (detective), as well as use of special knowledge, appointment of examinations. It was determined that the forensic characteristics of treason is a system of interdependent data on forensically significant features of the crime, which allows for the development of scientifically based recommendations and techniques for the detection, extraction and use of reflected information in the process of proof, with the aim of its rapid disclosure and investigation by building and checking investigative versions during investigative (search), covert investigative (search) actions and other procedural measures. Based on the analysis of the practice of investigation and trial of criminal proceedings under Article 111 of the Criminal Code of Ukraine, it was determined that when committing treason in the form of espionage, the subject of a criminal offense is information constituting a state secret. It has been proven that the commission of treason in the form of providing a foreign state, a foreign organization or their representatives with assistance in carrying out subversive activities against Ukraine, the subject of criminal encroachment is information with limited access, the damage of which in publicizing poses a threat to sovereignty, territorial integrity and inviolability, defense capability, state , economic or information security. It is stated that the situation of committing treason is characterized by both a set of socio-political and socio-economic conditions of objective reality that developed on the territory of the state in a certain time period, and a set of circumstances that formed at the time of committing treason in a certain form in at a specific place and at a specific time and directly assisted or hindered the guilty persons in the realization of their criminal intentions. It has been established that both objective (external) factors and subjective factors can influence the situation of committing treason. Based on the study of investigative and judicial practice, it is substantiated that the methods of committing the crimes provided for in Article 111 of the Criminal Code of Ukraine are an independent and mandatory component of the criminalistic characteristics of the investigated crime and depend on the specific situation and form of committing treason. The elements of the method of committing treason are considered: methods of preparation, commission and concealment of the crime. It was determined that the trace pattern of treason is considered as a system of material and ideal traces, which are naturally dependent on other elements of the studied characteristics, which makes it possible to build versions about the methods of committing and concealing treason, as well as the persons who committed such a crime. Typical material traces of state treason are singled out: written documents (text messages, audio recordings, photo and video images, certificates of telephone conversations with co-participants, etc.); material evidence (computer equipment, means of communication, media, etc.). Along with material traces, attention is drawn to the importance of ideal reflection traces. It is substantiated that the circumstances that must be established and supplement the content of the subject of evidence in the investigation of treason, including forensically significant information, include: features of the subject of the criminal offense, preparatory actions, direct commission and actions to hide the traces of the crime; the nature of the relationship of the person who committed the crime with a foreign state, organization or their representatives; features of the trace picture; a number of other facts and events that are not directly specified in the criminal procedural legislation and relevant articles of the Criminal Code, but contribute to their proof. Attention is drawn to the fact that the list of these circumstances may contain facts and information that are of an auxiliary, orienting nature in the process of proof, but their establishment has forensic significance for obtaining additional irrefutable evidence regarding the event under investigation and the guilt of the criminal. Depending on the form of committing treason and the completeness of the original information about the nature and circumstances of the event under investigation, which are known at the time of entering information about the crime into the Unified Register of Pretrial Investigations, typical investigative situations that arise at the initial stage of the investigation of treason are highlighted. It was determined that the typical investigative situations of the initial stage of the investigation of state treason are: first, criminal proceedings have been initiated based on the results of the implementation of information obtained during operational and investigative activities by operational units; secondly, criminal proceedings were initiated based on the results of secret investigative search actions on behalf of the investigator; thirdly, criminal proceedings were initiated based on the results of the analysis of messages in mass media; fourthly, criminal proceedings have been initiated based on the results of investigative (search) actions) in other criminal proceedings. The corresponding tactical tasks of the investigation and the algorithms of the investigator's actions regarding their solution are highlighted. Based on the analysis of empirical data during the investigation of crimes provided for in Art. 111 of the Criminal Code of Ukraine, the forms of interaction of pre-trial investigation bodies with operative units, subjects of the intelligence community, state structures, public organizations, mass media and individual citizens are revealed. The main procedural and non-procedural forms of interaction in the investigation of high treason are defined. A comprehensive approach to the organization, tactics and sequence of individual investigative (search) actions (survey, interrogation, search) has been developed, the direction and sequence of which depend on the form of committing treason, the content of available information about the event and the subject of the crime, the method of committing the crime, the status of the potential suspect and other source information that is at the disposal of the investigator both at the time of entering information into the Unified Register of Pretrial Investigations and during further investigation. Particular attention is paid to the peculiarities of computer data review, in particular the use of OSINT – intelligence from open sources, OSINT tools and technologies that can be used in the investigation of treason are identified, which include: search engines, social networks, official and scientific sites, online maps to collect information about suspects, their activities, education, etc. In order to ensure the admissibility and reliability of evidence from open sources, attention is drawn to the application of recommendations on archiving data contained in open sources, taking into account the features provided by the Berkeley Protocol. The general provisions of the tactics of covert investigative (detective) actions during the investigation of treason (removal of information from electronic communication networks; removal of information from electronic information systems; audio and video monitoring of a person; establishing the location of a radio-electronic means; surveillance of a person, thing or place; examination publicly inaccessible places, housing or other property of a person; control over the commission of a crime in the form of a special investigative experiment) and justified the feasibility of additional regulation of the procedural form of conducting secret investigative (search) actions, which would serve as a sufficient guarantee both for obtaining reliable evidentiary information and for ensuring the protection of human rights and freedoms. In the aspect of the subject of research, the specifics of the appointment of forensic examinations (of computer equipment and software products, forensic examinations of sound and video recordings, examination of telecommunication systems (equipment) and means, linguistic (semantic-textual) examinations, forensic examination of state secrets, judicial psychological and psychiatric examinations, portrait examination) as the main procedural form of using special knowledge during the investigation of high treason. The special role of the institute of special knowledge in the information and technological support of the investigation of crimes of the specified category is emphasized, both for the successful solution of tactical tasks facing the bodies of pre-trial investigation, and for conducting a full, comprehensive and objective pre-trial investigation, ensuring the objectivity of the investigation all the circumstances of the event under investigation.
Адміністративно-правові засади інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Желновач, Євген Геннадійович; Zhelnovach, Yevhen
Отримавши незалежність, Україна стала на шлях розбудови демократичної, правової держави. Однією з умов формування такої держави, її соціальною основою є громадянське суспільство, у якому через систему соціальних інститутів, суспільних зв’язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх можливостей, забезпечуються особисті права і свободи, зокрема права на інформацію, як базового елементу сучасного інформаційного суспільства. Однак, події 2022 року, а саме, військове вторгнення росії в Україну створило надзвичайні умови для формування інформаційної спільності суспільства. З одного боку, це пов’язано з, так званим, «інформаційним фронтом», а з другого – з інформаційним суверенітетом держави, який звичайно буде знаходиться під небувалим впливом. Очевидно, що обидва вказані аспекти потребують захисних інструментів задля того, щоб кожне суспільство можна було назвати громадянським у всіх його проявах. У сучасній науковій думці чимало уваги приділяється аналізу умов формування громадянського суспільства, чинників, що пришвидшують, чи навпаки, гальмують цей процес. Однією з невід’ємних якостей громадянського суспільства і водночас однією з важливих умов його становлення можна назвати свободу інформації. Забезпечення в державі права на одержання, поширення, використання інформації, скасування/обмеження цензури, максимально можлива інформаційна відкритість органів державної влади – все це є найважливішим гарантом становлення сучасного громадянського суспільства. У той же час умови воєнного стану, зрозуміло, що вимагають певних обмежень свободи інформації задля забезпечення державної безпеки та збереження людських життів. Отже, можна виокремити поняття «інформаційного суспільства» для опису умов формування сучасного громадянського суспільства, його розвитку як у мирний час, так і в умовах відкритого воєнного конфлікту, який є найбільший в сучасній історії Європи. Разом з тим у сучасній науці права відсутнє єдине розуміння означеної категорії, не встановлено взаємовідношення категорій інформаційне суспільство та громадянське суспільство, потребують з’ясування роль та значення свободи інформації для розбудови громадянського суспільства в мирний час, гібридній війни та в умовах воєнного стану. Механізм гарантування інформаційних прав і свобод людини ще не визначений належним чином на правовому рівні, і дослідження теорії інформаційного суспільства науково-дисертаційним шляхом залишаються недостатніми, тим більш в умовах сучасної війни в XXI столітті. Все вищезазначене обумовлює актуальність обраної дослідження, як такого, що може лягти в основу сучасної наукової правової школи інформаційного суспільства та інформаційного права. Науково-методичний фундамент дослідження сформовано на основі наукових розробок та публікацій таких відомих науковців як Алексєєв С.С., Белей Л., Белл Д., Брижко В.М., Гапотій В.Д., Денисова О.С., Ісмайлов К.Ю., Марущак А.І., Корнієнко М.В., Кузніченко С.О., Письменицький А., Ромащенко В.А., Савінова Н.А., Скакун О.Ф., Сливка С., Цвік М.В., Цимбалюк В.С. та інші вчені, роботи яких безпосередньо стосувались окремих питань щодо формування громадянського суспільства, інформаційного суверенітету, свободи слова, інформаційної безпеки і, зокрема в сферах, що стосуються інформаційних прав і свобод, їх закріплення та забезпечення. Метою дисертації є розкриття адміністративно-правових засад змісту, природи і специфіки правового регулювання інформаційного суспільства в сучасній Україні, що зумовило необхідність розв’язання таких задач: - проаналізувати наукові концепції щодо розуміння інформаційного суспільства; - дослідити історичні, структурні та правові особливості розуміння поняття інформаційного суспільства в умовах війни; - виявити рівень дослідженості в юриспруденції свободи інформації в інформаційному та громадянському суспільстві; - розкрити та обґрунтувати місце і роль свободи інформації в структурі сучасного громадянського інформаційного суспільства та в умовах війни; - визначити особливості сучасного стану та напрямки функціонування інформаційного суспільства на території Україні в умовах війни; - проаналізувати фундаментальні нормативно-правові акти України у сфері забезпечення розвитку інформаційного суспільства; - встановити міжнародний досвід формування адміністративно-правових засад розвитку інформаційного суспільства та можливості впровадження європейських стандартів у правові основи інформаційного суспільства в Україні; - обґрунтувати напрями удосконалення адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Об’єктом дослідження є суспільні відносини пов’язані з формуванням та функціонуванням інформаційного суспільства в умовах воєнного стану. Предметом дослідження є адміністративно-правові засади інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Вступ дисертації містить обґрунтування вибору теми дослідження; зазначено про зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри, університету; визначено мету та завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; наведено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію матеріалів дисертації, структуру та обсяг дисертації. У першому розділі «Наукові концепції щодо розуміння інформаційного суспільства» розкрито стан наукової розробки питань історичних, структурних та правових особливостей розуміння поняття інформаційного суспільства в умовах війни; надані поняттєво-категоріальні характеристики «інформаційного суспільства», таким чином, було здійснено вихід на розуміння концептуальних категорій: «інформація», «інформаційне суспільство», «громадянське суспільство», «свобода інформації», «інформаційне суспільство в умовах війни»; встановлений рівень дослідженості в юриспруденції свободи інформації в інформаційному та громадянському суспільстві: термін «інформаційне суспільство» у більшості випадків використовується як яскравий синонім терміну «інформаційно комунікаційні технології», а концепція «інформаційного суспільства», і до сьогодні, не отримала глибокого осмислення та врахування українських контекстуальних особливостей через відступлення від наукових стандартів взагалі, та в юриспруденції зокрема. Так, з’ясовані дефініція та сутність інформації; досліджені поняття, ознаки та сутність громадянського суспільства; проаналізовані поняття та зміст категорії «свобода інформації» у контексті сучасного розуміння громадянського інформаційного суспільства та рівень її дослідженості в умовах воєнного стану; розглянуто місце і роль свободи інформації в структурі сучасного громадянського інформаційного суспільства та в умовах війни; досліджено роль інформації в сучасній теорії громадянського та інформаційного суспільства; визначені адміністративно-правові інструменти забезпечення свободи інформації у сучасному громадянському інформаційному суспільстві на тлі воєнного стану. Запропоновано авторський підхід до вивчення нормативного змісту поняття «інформація», під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Таке визначення інформації доречно доповнювати більш конкретним переліком носіїв, на яких інформація може міститися. Визначено, що громадянське суспільство – сукупність вільних людей, що мають високий соціальний, культурний, моральний рівень особистої розвиненості, що взаємодіють з державою, яка гарантує та забезпечує їм повний обсяг та реальне підтримання прав та свобод, які є загально визначеними у сучасному демократичному світі. Установлено ознаки на надано авторську інтерпретацію поняттю інформаційне суспільство в умовах воєнного стану – це така форма глобального соціального інформаційного простору, де з одночасною реалізацією ефективної інформаційної взаємодії людей, їх активного доступу до світових інформаційних ресурсів, задоволення потреб щодо інформаційних продуктів і послуг, існує і певна система вимушених під тиском війни державно-владних обмежень у поширенні інформації, що з одного боку захищає, а з другого – обмежує права та свободи громадян. Розуміння ж інформаційного сучасного суспільства в умовах війни, або під час оголошення правового режиму воєнного стану, потребує врахування, окрім правових інструментів гарантування свободи інформаційних відносин, також і певних інформаційних обмежень, що формуються задля потреб захисту інформаційного суверенітету держави та суспільства від таких інформаційних загроз, як інформаційна агресія, інформаційний тероризм, проведення протиправних інформаційно-психологічних операцій державою-агресором, ідеологічно пропагандистські заходи та інші дії, що негативно впливають на інформаційне благополуччя суспільства і держави. Другий розділ «Форма адміністративно-правового забезпечення інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні» охоплює такі досліджувані питання, як адміністративно-правовий фундамент інформаційного суспільства в Україні. Досліджено нормативно-правові акти та інші чинники, які впливають на сучасне інформаційне суспільство, побудувавши їх детальну, фундаментальну характеристику. Встановлено, що Україна перша країна в світі, яка під час повномасштабної війни здійснює позитивні нормативні зміни в медіосфері, що забезпечує, поряд з безпековими питаннями, прозорість медійного простору та реалізує права на свободу вираження поглядів, отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації та її вільного поширення. Проаналізовано фундаментальні нормативні акти, чинних законодавчих актів України, підзаконних нормативних документів, що так чи інакше стосуються забезпечення свободи інформації, як базової умови формування інформаційного суспільства в Україні в цілому та в умовах війни. З’ясовано, що як і будь-яка сфера законодавства, нормативні акти України у сфері свободи інформації будуються у чітку структуру, яка складається з міжнародних актів, законодавчих актів та підзаконних нормативно-правових документів. До фундаментальних нормативно-правових актів можна віднести наступні акти: Конституція України, закони України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про медіа», Конвенцію «Про захист прав людини основоположних свобод», Загальну декларацію прав людини ООН, Конвенцію Ради Європи «Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки персональних даних», Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Шенгенську Конвенцію та Конвенцію Європолу. Доведено, що закон України «Про правовий режим воєнного стану» за своєю суттю не є фундаментальним нормативно-правовим актом у сфері інформаційного права, але в сучасних українських умовах є таким, що вносить корективи в кожний правовий акт України від Конституції, міжнародних актів до відповідних підзаконних документів. Встановлено, що з введенням воєнного стану Україна частково відступила від своїх міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав людини. Зокрема, відбулася дерогація зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, про що Уряд України належним чином сповістив Раду Європи. В українських реаліях ми стикаємося з унікальнішою в світі ситуацією, коли влада має повну законну можливість обмежувати громадян в інформаційній свободі і тим самим стримувати розвиток інформаційного суспільства, але не робить цього, а навпаки саме воєнний стан став каталізатором розвитку новітніх інституцій інформаційного суспільства. У третьому розділі «Шляхи модернізації адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні» розроблено питання про: міжнародний досвід формування адміністративно правових засад розвитку інформаційного суспільства; шляхи реформування адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану та в контексті європейської інтеграції України; напрями удосконалення адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Удосконалено методику визначення глобальних тенденцій у розвитку сучасного світу: стрімке розгортання інформаційного суспільства, спрямованого на налагодження конструктивного спілкування з урядовими органами на новому рівні, та забезпечення громадян можливістю займатися діяльністю, недоступною в епоху постіндустріальної ери. В цьому контексті зростає значення інформації, знань та освіти. З появою якісно нових потреб суспільства змінюється і система інформаційного суспільства. Тому, для забезпечення можливості ефективного функціонування системи інформаційного суспільства в умовах глобальної інтеграції, вкрай необхідною є її адаптація до нових умов суспільного розвитку. Інформаційне суспільство піддається впливу різних чинників, але як нова форма постіндустріального суспільства заснованого на знаннях, воно стає одним з головних викликів сучасності. Встановлено, що в умовах існуючих викликів Україна досягла значних досягнень у процесі цифрової трансформації та розвитку електронного урядування. Також були зроблені важливі кроки у гармонізації законодавства з Європейським Союзом та партнерами з НАТО у сферах електронних довірчих послуг, електронних комунікацій, кібергігієни, інформаційної та медіаграмотності, електронного урядування та цифрової економіки. Це сприяє поступовій інтеграції країни до Єдиного цифрового ринку ЄС. Україна визнає необхідність базування сучасного інформаційного суспільства на інформаційно-комунікаційних технологіях, автоматизації та роботизації, а також на створенні єдиної інтегрованої системи зв'язку. Це дозволить забезпечити доступ до інформації та знань для кожної особи, що відкриє нові можливості у суспільних відносинах та роботі державних органів будь-якого рівня, сприяючи побудові сервіс-орієнтованої держави. Обґрунтовано, що одним із головних шляхів подальшого розвитку інформаційного суспільства в Європейському Союзі є створення Єдиного цифрового ринку ЄС. Всі сфери освіти, архіви, банки та бази даних, соціальне обслуговування та культурні пам’ятки вже активно інтегруються в Інтернет, пропонуючи широкий спектр електронних послуг. Більшість функцій державних установ також перенесено в онлайн-режим, а інформаційні послуги у сфері державної політики, соціальної сфери, бізнесу, освіти, працевлаштування, сім'ї, здоров'я, відпочинку, спорту, транспорту, туризму та інших галузях доступні через Інтернет. Активно впроваджується штучний інтелект. Важливою є наявність пошукових систем і засобів зворотного зв'язку для забезпечення ефективного користування цими послугами. З’ясовано, що протягом останніх років в Україні спостерігається стійкий позитивний розвиток інформаційного суспільства, що можна вважати сталою тенденцією. Зокрема, очікується, що в найближчому майбутні і на середньострокову перспективу в нашій країні продовжаться процеси широкомасштабної впровадження інтернет-сервісів та відповідних технологій віртуальної та доповненої реальності, технології блокчейн, обороту криптовалют, штучного інтелекту, штучного інтелекту, конвергенції традиційних та розвитку нових медіа-форматів на технологічній базі інтернету. Вже зараз в Україні активно формується значна аудиторія інтернет-користувачів та характерне мережеве соціокультурне оточення, що в багатьох аспектах буде схоже на аналогічні у розвинених країнах. Продовжуватиметься диверсифікація аудиторії, формування нових моделей інформаційного споживання, а також зростання соціальної та політичної активності в Інтернеті. Науково-практичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні та доповненні існуючих знань, теоретико-методичних підходів щодо обґрунтування напрямів удосконалення механізмів адміністративно-правових засад інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Запропоновані основні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в практичній діяльності органів законодавчої та виконавчої влади для подальшого удосконалення механізмів розвитку інформаційного суспільства в контексті формування та реалізації державної інформаційної політики та політики діджиталізації, цифровізації України. After gaining independence, Ukraine embarked on the path of building a democratic, legal state. One of the conditions for the formation of such a state, its social basis, is a civil society, in which, through a system of social institutions and social relations, the necessary conditions are created for each citizen to realize his potential, personal rights and freedoms are ensured, in particular the right to information, as a basic element of modern information society. However, the events of 2022, namely, Russia's military invasion of Ukraine, created extraordinary conditions for the formation of society's information community. On the one hand, it is connected with the so-called "information front", and on the other, with the information sovereignty of the state, which will naturally be under unprecedented influence. It is obvious that both of these aspects need protective tools so that every society can be called civil in all its manifestations. In modern scientific thought, a lot of attention is paid to the analysis of the conditions for the formation of civil society, the factors that speed up or, on the contrary, slow down this process. Freedom of information can be called one of the essential qualities of civil society and at the same time one of the important conditions for its formation. Ensuring in the state the right to receive, disseminate, use information, cancel/restrict censorship, the maximum possible informational openness of state authorities - all this is the most important guarantor of the formation of a modern civil society. At the same time, the conditions of martial law clearly require certain restrictions on freedom of information in order to preserve human lives. So, the concept of "information society" can be singled out to describe the conditions for the formation of modern civil society, its development both in peacetime and in the conditions of an open military conflict, which is the largest in the modern history of Europe. At the same time, there is no unified understanding of the defined category in modern legal science, the relationship between the categories information society and civil society has not been established, the role and significance of freedom of information for the development of civil society in peacetime, hybrid war, and martial law needs to be clarified. The mechanism of guaranteeing the informational rights and freedoms of a person has not yet been properly defined at the legal level, and research on the theory of the information society in a scientific-dissertation way remains insufficient, especially in the conditions of modern war in the XXI century. All of the above determines the relevance of the selected research as such, which can form the basis of a modern scientific legal school of the information society and information law. The scientific and methodological foundation of the research was formed on the basis of scientific developments and publications of such well-known scientists as S. Alekseev, L. Beley, D. Bell, V. Bryzhko, V. Hapotii, O. Denisova, K. Ismailov, A. Marushchak, M. Kornienko, S. Kuznichenko, A. Pysmenitskyi, V. Romaschenko, N. Savinova, O. Skakun, S. Slyvka, M. Tsvik, V. Tsymbalyuk and other scientists whose works directly related to certain issues related to the formation of civil society, information sovereignty and, in particular, in the areas related to information rights and freedoms, their consolidation and provision. The purpose of the dissertation is to reveal the administrative and legal foundations of the content, nature and specifics of the legal regulation of the information society in Ukraine, which necessitated the solution of the following problems: - analyze scientific concepts regarding the understanding of the information society; - to investigate the historical, structural and legal peculiarities of the understanding of the concept of information society in the conditions of war; - to reveal the level of research in the jurisprudence of freedom of information in the information and civil society; - to reveal and substantiate the place and role of freedom of information in the structure of the modern civil information society and in the conditions of war; - to determine the features of the current state and the directions of functioning of the information society on the territory of Ukraine in the conditions of war; - to analyze the fundamental regulatory and legal acts of Ukraine in the field of ensuring the development of the information society; - to establish international experience in the formation of administrative and legal foundations for the development of the information society and the possibility of introducing European standards into the legal foundations of the information society in Ukraine; - to substantiate the directions for improving the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The object of the study is social relations related to the formation and functioning of the information society in the conditions of martial law. The subject of the research is the administrative and legal foundations of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The introduction of the dissertation contains the rationale for choosing the research topic; the connection of the work with scientific programs, plans, topics of the department, university is indicated; the purpose and task, object, subject and research methods are determined; the scientific novelty and practical significance of the obtained results are disclosed; information about the recipient's personal contribution, the approval of the dissertation materials, the structure and scope of the dissertation is given. In the first chapter "Scientific concepts regarding the understanding of the information society" the state of scientific development of historical, structural and legal features of the understanding of the concept of the information society in conditions of war is disclosed; the conceptual and categorical characteristics of the «information society» were provided, thus, an understanding of the conceptual categories was made: «information», «information society», «civil society», «freedom of information», «information society in conditions of war»; the established level of research in the jurisprudence of freedom of information in the information and civil society: the term «information society» is in most cases used as a bright synonym for the term «information and communication technologies», and the concept of «information society» has not received a deep understanding and consideration until today Ukrainian contextual features due to deviation from scientific standards in general, and in jurisprudence in particular. Yes, the definition and essence of information are clarified; researched concepts, signs and essence of civil society; analyzed concepts and content of the category "freedom of information" in the context of the modern understanding of the civil information society and the level of its research in the conditions of martial law; the place and role of freedom of information in the structure of the modern civil information society and in the conditions of war are considered; the role of information in the modern theory of civil and information society is investigated; defined administrative and legal instruments for ensuring freedom of information in the modern civil information society against the background of martial law. The author's approach to the study of the normative content of the concept of «information» is proposed; information should be understood as documented or publicly announced information about events and phenomena occurring in society, the state, and the surrounding natural environment. Such a definition of information should be supplemented with a more specific list of media on which information can be contained. It was determined that civil society is a set of free people with a high social, cultural, and moral level of personal development, who interact with the state, which guarantees and provides them with the full scope and real maintenance of rights and freedoms that are generally defined in the modern democratic world. The author's interpretation of the concept of information society under martial law is a form of global social information space, where with the simultaneous implementation of effective information interaction of people, their active access to global information resources, satisfaction of needs for information products and services, there is also a certain a system of state-authority restrictions on the dissemination of information forced under the pressure of war, which on the one hand protects, and on the other - limits the rights and freedoms of citizens. Understanding the modern informational society in conditions of war, or during the declaration of martial law, requires taking into account, in addition to legal instruments guaranteeing the freedom of information relations, also certain informational restrictions that are formed for the needs of protecting the informational sovereignty of the state and society from such informational threats as informational aggression, information terrorism, conducting illegal information and psychological operations by the aggressor state, ideological and propaganda measures and other actions that negatively affect the information well-being of society and the state. The second section "The form of administrative and legal provision of the information society in the conditions of martial law in Ukraine" covers such researched issues as the administrative and legal foundation of the information society in Ukraine. Regulatory and legal acts and other factors affecting the modern information society were studied, building their detailed, fundamental characteristics. It has been established that Ukraine is the first country in the world that, during a full-scale war, implements positive regulatory changes in the media sphere, which ensures, along with security issues, the transparency of the media space and realizes the rights to freedom of expression, obtaining versatile, reliable and operational information and its free spread. Fundamental normative acts, current legislative acts of Ukraine, sub-legal normative documents, which in one way or another relate to ensuring freedom of information, as a basic condition for the formation of an information society in Ukraine as a whole and in war conditions, have been analyzed. It was found that, like any sphere of legislation, normative acts of Ukraine in the field of freedom of information are built into a clear structure, which consists of international acts, legislative acts, and secondary legal documents. The fundamental legal acts include the following acts: the Constitution of Ukraine, laws of Ukraine «On Information», «On Protection of Personal Data», «On Media», Convention «On the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms», UN Universal Declaration of Human Rights, Convention of the Council of Europe «On the protection of individuals with regard to automated processing of personal data», the Convention of the Council of Europe on access to official documents, the International Covenant on Civil and Political Rights, the Schengen Convention and the Europol Convention. It has been proven that the law of Ukraine «On the Legal Regime of Martial Law» is not, in its essence, a fundamental legal act in the field of information law, but in modern Ukrainian conditions it is such that it makes corrections to every legal act of Ukraine, from the Constitution, international acts to by-laws documents It was established that with the introduction of martial law, Ukraine partially withdrew from its international obligations in the field of human rights protection. In particular, there was a derogation from the obligations under the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, which the Government of Ukraine notified the Council of Europe about. In Ukrainian realities, we are faced with the most unique situation in the world, when the government has a full legal opportunity to limit citizens' freedom of information and thereby restrain the development of the information society, but does not do this, and on the contrary, the martial law becomes a catalyst for the development of the newest institutions of the information society. In the third chapter «Ways of modernization of the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine» the issues of: international experience of the formation of the administrative and legal foundations of the development of the information society are developed; ways of reforming the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law and in the context of the European integration of Ukraine; directions for improving the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The methodology for determining global trends in the development of the modern world has been improved: the rapid deployment of the information society, aimed at establishing constructive communication with government bodies at a new level, and providing citizens with the opportunity to engage in activities unavailable in the post industrial era. In this context, the importance of information, knowledge and education is increasing. With the appearance of qualitatively new needs of society, the system of the information society is also changing. Therefore, to ensure the possibility of effective functioning of the information society system in the conditions of global integration, its adaptation to the new conditions of social development is extremely necessary. The information society is influenced by various factors, but as a new form of post-industrial society based on knowledge, it becomes one of the main challenges of modernity. It has been established that in the conditions of existing challenges, Ukraine has achieved significant achievements in the process of digital transformation and the development of e-government. Important steps were also taken in harmonizing legislation with the European Union and NATO partners in the areas of electronic trust services, electronic communications, cyber hygiene, information and media literacy, e-government and the digital economy. This contributes to the country's gradual integration into the EU's Single Digital Market. Ukraine recognizes the need to base the modern information society on information and communication technologies, automation and robotics, as well as on the creation of a single integrated communication system. This will ensure access to information and knowledge for every person, which will open up new opportunities in social relations and the work of state bodies at any level, contributing to the construction of a service-oriented state. It is substantiated that one of the main ways of further development of the information society in the European Union is the creation of the EU Single Digital Market. All areas of education, archives, banks and databases, social services and cultural monuments are already actively integrated into the Internet, offering a wide range of electronic services. Most of the functions of government institutions have also been transferred to the online mode, and information services in the field of public policy, social sphere, business, education, employment, family, health, recreation, sports, transport, tourism and other fields are available via the Internet. Artificial intelligence is being actively implemented. It is important to have search engines and feedback tools to ensure effective use of these services. It was found that during the last years in Ukraine there has been a steady positive development of the information society, which can be considered a permanent trend. In particular, it is expected that the processes of large-scale introduction of Internet services and corresponding technologies of virtual and augmented reality, blockchain, cryptocurrencies, artificial intelligence, convergence of traditional and development of new media formats on the technological basis of the Internet will continue in our country in the near future and in the medium term. Already now, a significant audience of Internet users and a characteristic online socio-cultural environment are actively forming in Ukraine, which in many aspects will be similar to similar ones in developed countries. The diversification of the audience, the formation of new models of information consumption, and the growth of social and political activity on the Internet will continue. The scientific and practical significance of the obtained results lies in the generalization and addition of existing knowledge, theoretical and methodological approaches to the justification of directions for improving the mechanisms of the administrative and legal foundations of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The proposed main provisions, conclusions and proposals can be used in the practical activities of the legislative and executive authorities for further improvement of the mechanisms of development of the information society in the context of the formation and implementation of the state information policy and the policy of digitization, digitization of Ukraine.
Забезпечення прав людини в Україні за матеріалами практики Європейського суду з прав людини
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Калюжна, Євгенія Сергіївна; Kaliuzhna, Yevheniia
У дисертації висвітлено проблематика розгляду практики Європейського суду з прав людини як показника стану забезпечення людських прав в державах-учасниках Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (на прикладі України). Обґрунтовано типологію напрямів впливу практики Європейського суду з прав людини на різні правові системи (національні та наднаціональні) з виокремленням та детальною дескрипцією впливу на правозастосовну практику; впливу на національне законодавство; впливу на правову доктрину; впливу на правосвідомість, правову освіту та просвіту; впливу на функціонування громадянського суспільства; впливу на міжнародний престиж держави-учасниці Конвенції; впливу на розвиток європейського права. Автором надано характеристику природі рішень страсбурзького Суду через призму: іманентності цій інституції міжнародного характеру, сприйняття його більшістю заявниками як «четвертої інстанції» (не зважаючи на його субсидіарний характер), особливості конвенційних норм (аксіологічний, лаконічний та імпліцитний характер), автономної інтерпретації положень Конвенції (з урахуванням її духу та мети), зв'язок між Конвенцією та національним правом; діалог з державами-членами Конвенції. The dissertation covers the issues of considering the practice of the European Court of Human Rights as an indicator of the state of human rights protection in the states-parties to the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (using the example of Ukraine). The typology of the European Court of Human Rights’ practice’s influence on various legal systems (national and supranational) with a distinction and detailed description of the influence on law enforcement practice; impact on national legislation; impact on legal doctrine; impact on legal awareness and legal education; impact on the civil society functioning; influence on the international prestige of the state-party to the Convention; impact on the development of European law, is substantiated. The author characterizes the nature of the Strasbourg Court’s decisions through the prism of: the immanence of an international character to this institution, its perception as a “fourth instance” by the majority of applicants (regardless of its subsidiary nature), the peculiarities of the conventional norms (axiological, laconic and implicit nature), autonomous interpretation of the Convention provisions (taking into account its spirit and purpose), the relations between the Convention and national law; dialogue with member states of the Convention.

Переглянути

Нові надходження