081 Право
Постійне посилання зібрання
довільний текст
Новини
довільний текст
Переглянути
Перегляд 081 Право за Назва
Зараз показуємо 1 - 20 з 41
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументАдміністративно-правове забезпечення діяльності Національної поліції України щодо захисту дітей від домашнього насильства(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Семікоп, Ніна Валеріївна; Semikop, NinaThe dissertation research is the first national comprehensive study of the administrative and legal framework for ensuring the activities of the National Police of Ukraine to protect children from domestic violence. As a result of studying a significant body of scientific literature and the regulatory framework, the article analyzes the current state of combating domestic violence in Ukraine with a focus on the activities of the National Police in this area. It is proved that the problem of domestic violence against children is relevant for most countries of the world and is in the focus of scientific research by researchers in various fields. Special attention is paid to sociological research on domestic violence as an effective tool for identifying problematic issues in society. Through the prism of the responsibilities for the upbringing and development of a child established by the legislation of Ukraine, the forms of domestic violence against children are systematically investigated and their manifestations and features are revealed. The author emphasizes that domestic violence is a type of child abuse, and with this in mind, the author provides the grounds for distinguishing domestic violence from other related offenses, in particular, from acts which can be qualified as failure to fulfill parental responsibilities. The legal framework for police activities in the context of protecting children from domestic violence has been studied at the international, European and national levels. It has been established that Ukraine has ratified all key international instruments related to this issue and is systematically working to improve national legislation, including the development of regulations at the departmental and interagency levels. Based on scientific analysis, national legislation on child protection from domestic violence is structured in two main components. The first set of legal acts includes general provisions guaranteeing the rights of children, including the prohibition of cruel treatment. The second set of legislation directly focuses on domestic violence and contains specialized provisions aimed at protecting children from domestic violence. Certain shortcomings in the existing legal regulation have been identified and recommendations have been developed to effectively address the identified problems. The author develops a definition of the system of actors for preventing and combating domestic violence against children, provides a multidimensional classification of these actors, and highlights problematic aspects of their activities. Considerable attention is paid to the public as an independent powerful actor in the fight against domestic violence. The author identifies and describes the manifestations of three main forms of public involvement in the field of preventing and combating domestic violence against children. It is emphasized that during preventive measures, police officers should form a cult of indifference and readiness to respond to the facts of domestic violence against children among the public. Attention is also focused on the benefits of hotlines, which are an effective tool for both preventing and combating domestic violence against children. In addition, the article highlights the activities of specialists in ensuring the safety of the educational environment, who, in their functional responsibilities, can assist other actors in preventing and combating domestic violence against children. The author's own vision of the term "powers of the National Police to protect children from domestic violence" is proposed, and the author also classifies such powers, which, depending on the areas, are divided into: 1) powers aimed at the general prevention of domestic violence against children; 2) powers aimed at preventing the recurrence of domestic violence; 3) powers aimed at counteracting domestic violence; 4) powers to ensure the interests of victims; 5) powers aimed at creating effective conditions for combating domestic violence. It is emphasized that the legislation does not have a clear list of authorized police units in the field of preventing and combating domestic violence against children, but such a duty is inferred from the functional responsibilities of individual services and units. Based on the analysis of instructions on the organization of work of individual units of the National Police, the article characterizes the peculiarities of the exercise of such powers by juvenile prevention inspectors, district police officers and community police officers, mobile domestic violence response teams, as well as other structural elements of the National Police in the protection of children from domestic violence. The diversity of forms of police involvement in combating domestic violence against children prompted the classification of the forms of the National Police in accordance with the principle provided for in the legal provisions of the Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence and embodied in national legislation. Taking into account this approach, the following forms of police activity to protect children from domestic violence were proposed and disclosed: 1) forms of police activity aimed at preventing domestic violence against children; 2) forms of police activity aimed at responding effectively to domestic violence against children; 3) forms of police activity aimed at providing assistance and protection to child victims of domestic violence; 4) forms of police activity aimed at properly investigating the facts of domestic violence against children, as well as those committed by children, bringing offenders to justice and changing their behavior. The methods of police activity in combating domestic violence against children are improved, in particular, the manifestations of the method of persuasion (explanation, motivation and encouragement) as the basic method in the activities of the police in relation to children are revealed. It is proved that when working with children, the method of persuasion has the first priority and should be used in the vast majority. It is noted that the use of the coercive method should be limited and used mainly in the context of working with child offenders. At the same time, even when working with this category of children, it is recommended that the coercive method be effectively integrated with various types of persuasion to ensure a more humane and ethical approach. It is determined that the interaction of the National Police with other actors in the prevention and combating of domestic violence is divided into internal (within the police system) and external (with other state and non-state institutions). The author emphasizes the expediency of legislative regulation of internal interaction through the issuance of a relevant departmental order or the development of methodological recommendations on this issue The problematic factors that cause complications in the external interaction of actors involved in combating domestic violence are identified, with their division into objective and subjective factors. Objective factors are characterized as those that go beyond human control and do not depend on the actions of individuals. Instead, subjective factors are closely related to the personal qualities and behavior of representatives of the actors involved in preventing and combating domestic violence. The author emphasizes the importance of strengthening external interaction, especially in the context of interrogation of child victims of domestic violence. The necessity of wide involvement of specially trained psychologists in the implementation of preventive activities with child offenders is proved. The author also analyzes and suggests ways to address other issues that arise in the course of mutual activities of police officers and other authorized entities in preventing and responding to domestic violence against children. The article emphasizes the benefits of interagency training, which contributes to more effective coordination and interaction between different agencies involved in combating domestic violence. This approach allows for the exchange of knowledge and experience, improves the skills of workers, and develops common standards for response. Based on an in-depth study of the scientific literature, a study of the regulatory framework on preventing and combating domestic violence against children, a survey of police officers and the author's own practical experience of working in police units, certain proposals and recommendations are formulated aimed at improving the organizational framework of the National Police's activities to protect children from domestic violence. The author also offers recommendations and suggestions for improving the current legislation with a view to improving the regulatory framework for such activities. In particular, the author highlights the problematic aspects and suggests ways to address them in terms of proper documentation of domestic violence during proceedings on administrative offenses of teaching domestic violence against children, including in their presence. Дисертаційне дослідження представляє собою перше вітчизняне комплексне дослідження адміністративно¬правових засад забезпечення діяльності Національної поліції України щодо захисту дітей від домашнього насильства. В результаті опрацювання значного масиву наукової літератури та нормативної бази проаналізовано сучасний стан боротьби з домашнім насильством в Україні з акцентуацією діяльності Національної поліції в цій сфері. Доведено, що проблема домашнього насильства щодо дітей є актуальною для більшості країн світу та знаходиться в фокусі наукових пошуків дослідників різних галузей. Окрема увага приділена соціологічним дослідженням з тематики домашнього насильства як ефективного інструменту виявлення проблемних питань в суспільстві. Крізь призму обов’язків щодо виховання та розвитку дитини, встановлених законодавством України, системно досліджені форми домашнього насильства щодо дітей та розкриті їх прояви та особливості. Акцентовано увагу на тому, що домашнє насильство є різновидом жорстокого поводження з дитиною, з урахуванням чого наведені підстави розрізнення домашнього насильства з іншими суміжними правопорушеннями, зокрема з діяннями, які можна кваліфікувати як невиконання батьківських обов’язків. Правові основи діяльності поліції в контексті захисту дітей від домашнього насильства були досліджені на міжнародному, європейському та національному рівнях. Встановлено, що Україна ратифікувала усі ключові міжнародні документи, що стосуються цієї проблематики, і систематично працює над вдосконаленням національного законодавства, включаючи розробку нормативних актів на відомчому та міжвідомчому рівнях. На підставі наукового аналізу національне законодавство в галузі захисту дітей від домашнього насильства структуроване у вигляді двох основних компонентів. Перший блок нормативно¬правових актів включає загальні положення, що гарантують права дітей, включно з забороною жорстокого поводження з ними. Другий блок законодавства безпосередньо фокусується на проблематиці домашнього насильства і містить спеціалізовані норми, спрямовані на захист дітей від домашнього насильства. Було ідентифіковано певні недоліки в існуючому правовому регулюванні та розроблено рекомендації, які спрямовані на ефективне вирішення виявлених проблем. Розроблено дефініцію системи суб’єктів запобігання та протидії домашньому насильству відносно дітей, здійснено їх багатоаспектну класифікацію, а також виокремлені проблемні аспекти діяльності окремих суб’єктів. Значна увага приділена громадськості як самостійного потужного суб’єкта боротьби з домашнім насильством. Виділено та розкрито прояви трьох основних форм залучення громадськості до питань у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей. Окремо наголошено, що під час профілактичних заходів працівники поліції повинні формувати у громадськості культ небайдужості та готовності реагувати на факти домашнього насильства щодо дітей. Також акцентовано увагу на перевагах роботи «гарячих ліній», які є дієвим інструментом як запобігання, так і протидії домашньому насильству відносно дітей. Крім того, висвітлюється діяльність фахівців із забезпечення безпеки освітнього середовища, які за своїми функціональними обов’язками можуть сприяти іншим суб’єктам у питаннях запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей. Запропоноване авторське бачення терміну «повноваження Національної поліції щодо захисту дітей від домашнього насильства», а також здійснено класифікацію таких повноважень, які в залежності від напрямів поділяються на: 1) повноваження, спрямовані на загальну профілактику вчинення домашнього насильства щодо дітей; 2) повноваження, спрямовані на запобігання повторному вчинення домашнього насильства; 3) повноваження, спрямовані на протидію домашньому насильству; 4) повноваження щодо забезпечення інтересів постраждалих осіб; 5) повноваження, спрямовані на створення ефективних умов боротьби з домашнім насильством. Підкреслюється, що в законодавстві не має чіткого переліку уповноважених підрозділів поліції у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей, але такий обов’язок вбачається на підставі функціональних обов’язків окремих служб та підрозділів. На основі аналізу інструкцій з організації роботи окремих підрозділів Національної поліції охарактеризовано особливості здійснення таких повноважень інспекторами ювенальної превенції, дільничними офіцерами поліції та поліцейськими офіцерами громад, мобільними групами з реагування на факти вчинення домашнього насильства, а також іншими структурними елементами Національної поліції в питаннях захисту дітей від домашнього насильства. Різноманіття форм залученості поліцейських до питань боротьби з домашнім насильством щодо дітей спонукало класифікувати форми діяльності Національної поліції відповідно до принципу, передбаченого в правових нормах Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, та втіленому в національному законодавстві. З урахуванням такого підходу було запропоновано та розкрито наступні форми діяльності поліції щодо захисту дітей від домашнього насильства: 1) форми діяльності поліції, що спрямовані на запобігання домашньому насильству щодо дітей; 2) форми діяльності поліції, що спрямовані на ефективне реагування на факти домашнього насильства щодо дітей; 3) форми діяльності поліції, що спрямовані на надання допомоги та захисту постраждалим від домашнього насильства дітей; 4) форми діяльності поліції, що спрямовані на належне розслідування фактів домашнього насильства щодо дітей, а також вчинених дітьми, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки. Удосконалено методи діяльності поліції з питань боротьби з домашнім насильством щодо дітей, зокрема розкриті прояви методу переконання (роз’яснення, мотивування та заохочення), як базового методу в діяльності поліції щодо дітей. Доведено, що під час роботи з дітьми метод переконання має першочерговий пріоритет і повинен застосовуватися у переважній більшості. Зазначено, що застосування методу примусу має бути обмеженим і використовуватися переважно у контексті роботи з дітьми-кривдниками. При цьому, навіть при роботі з такою категорією дітей, метод примусу рекомендується ефективно інтегрувати з різновидами методу переконання, щоб забезпечити більш гуманний та етичний підхід. Визначено, що взаємодія Національної поліції з іншими суб’єктами запобігання та протидії домашньому насильству поділяється на внутрішню (всередині поліцейської системи) та зовнішню (з іншими державними та недержавними інституціями). Наголошується на доцільності законодавчого врегулювання питань внутрішньої взаємодії шляхом видання відповідного відомчого наказу або розробки методичних рекомендацій з цього питання. Виокремлені проблемні фактори, що спричиняють ускладнення під час зовнішньої взаємодії суб’єктів, задіяних у боротьбі з домашнім насильством з розподілом їх на об’єктивні та суб’єктивні. Об’єктивні фактори характеризуються як такі, що виходять за рамки людського контролю та не залежать від дій окремих осіб. Натомість суб’єктивні фактори тісно пов’язані з особистісними якостями та поведінкою представників суб’єктів, які беруть участь у заходах запобігання та протидії домашньому насильству. Акцентується увага на важливості посилення зовнішньої взаємодії, особливо в контексті проведення допиту дітей, які постраждали від домашнього насильства. Доводиться необхідність широкого залучення спеціально підготовлених психологів до здійснення профілактичної діяльності з дітьми кривдниками. Аналізуються та пропонуються шляхи вирішення й інших питань, які виникають у процесі взаємної діяльності працівників поліції та інших уповноважених суб’єктів у питаннях запобігання та реагування на факти домашнього насильства щодо дітей. Наголошується на перевагах міжвідомчого навчання, що сприяє більш ефективній координації та взаємодії між різними органами, задіяними у боротьбі з домашнім насильством. Цей підхід дозволяє обмінюватися знаннями та досвідом, покращувати навички працівників, а також розвивати єдині стандарти для реагування. На підставі глибоко опрацювання наукової літератури, дослідження нормативної бази з тематики запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей, проведеного анкетування працівників поліції та власного практичного досвіду роботи в підрозділах поліції сформульовані певні пропозиції та рекомендації, які спрямовані на покращення організаційних засад діяльності Національної поліції щодо захисту дітей від домашнього насильства. Також запропоновані рекомендації та пропозиції щодо покращення чинного законодавства з метою вдосконалення нормативного забезпечення такої діяльності. Зокрема виокремлено проблемні аспекти та запропоновані шляхи їх вирішення в питаннях належного документування фактів домашнього насильства під час провадження у справах про адміністративне правопорушення щодо вчення домашнього насильства щодо дітей, в т.ч. в їх присутності.
- ДокументАдміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні(Одеса: ОДУВС, 2021) Пантелеєв, Сергій Миколайович; Panteleiev, SerhiiУ роботі комплексно досліджено адміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні, а також вироблено науково обґрунтовані пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства у цій сфері. Дослідження конфлікту інтересів як фактору корупції дозволило обґрунтувати, що такий конфлікт є зіткненням (суперечностями) між суспільним благом, забезпечувати яке особа, що приймає управлінське рішення, зобов’язана, і її особистими інтересами та інтересами соціальних груп, до яких вона належить, яке негативно сприймається суспільством і підриває довіру до чесності таких осіб та ефективності органів публічного управління і забезпечення ними публічних інтересів. Зазначено, що виникнення в українському законодавстві поняття «конфлікт інтересів» обумовлено ратифікацією в 2006 році Конвенції ООН проти корупції 2003 р., відповідно до чого український уряд взяв на себе зобов’язання з врегулювання та попередження конфліктів інтересів на публічній службі для запобігання корупції. Визначено модель правового регулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності, обрану Україною внаслідок її прагнення до євроінтеграції і побудови правового і демократичного суспільства (врегулювання такого конфлікту в нормах антикорупційного законодавства), виокремлено недоліки та переваги обраної моделі. Проаналізовано підходи до генезису в національному антикорупційному законодавстві поняття конфлікту інтересів як фактору корупції, що створює зіткнення суспільного блага, яке зобов’язане забезпечувати публічна особа, та її приватних інтересів, виокремлено ознаки поняття «конфлікт інтересів» в українському законодавстві (до яких віднесено приватний інтерес, необ’єктивність і упередженість прийняття управлінського рішення та причинний зв’язок між ними). Зазначено, що нормативне врегулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності в Україні спрямоване на запобігання корупції та досягається шляхом встановлення щодо спеціальних суб’єктів низки антикорупційних заборон та обмежень, які, з одного боку, зорієнтовані на створення таких умов, за яких у цих суб’єктів не може виникнути можливості скористатися своїми повноваженнями не для публічного блага, а з іншого – обмежують права та свободи вищевказаних суб’єктів. Сформульовано поняття антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні як системи заходів, спрямованих на обмеження прав та свобод вищевказаних суб’єктів, з метою уникнення конфлікту інтересів у публічній діяльності, запобігання підриву авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, ефективного функціонування органів публічної влади, запобігання підриву довіри до чесності спеціальних суб’єктів і спрямованості їх дій на забезпечення публічних, а не приватних інтересів чи інтересів третіх осіб. Проаналізовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні та правові норми, якими вони встановлюються. Наголошено на доцільності усунення тавтології правових норм кримінального права та адміністративного права, якими встановлюється заборона використання службових повноважень або службового становища і пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Досліджено ознаки, які визначають спеціальний статус поліцейського як спеціального суб’єкта, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (громадянство, складання присяги поліцейського, проходження служби на відповідних посадах та порядок присвоєння спеціального звання поліції). Відзначено правову невизначеність такої ознаки спеціального статусу поліцейського як проходження служби на відповідних посадах та запропоновано шляхи її усунення. Охарактеризовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності поліцейських, що встановлюються нормами адміністративного права, а саме щодо: одержання подарунків; сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; спільної роботи близьких осіб; подальшого працевлаштування; доступу та використання інформації. Досліджено генезис введення антикорупційних заборон та обмежень у національну систему антикорупційного законодавства, що дозволило визначити причини, які заважають реалізовувати зазначені заборони та обмеження на практиці в повному обсязі і породжують неоднозначну судову практику. На підставі аналізу поетапного розвитку міжнародного та європейського антикорупційного законодавства, доведено, що утворилися дві моделі щодо визначення подарунків, які отримують спеціальні суб’єкти – подарунки як неправомірна вигода та подарунки як складова конфлікту інтересів і залежно від того, яка з них обирається державою, формується підхід до розроблення законодавства, яким регулюються антикорупційні заборони та обмеження щодо одержання подарунків та встановлення відповідальності за їх порушення (кримінальної чи адміністративної). Вказано, що український законодавець при розробленні антикорупційного законодавства обрав другу модель регламентації обмежень щодо одержання подарунків у діяльності спеціальних суб’єктів – концепцію розуміння подарунка як передумови для конфлікту інтересів і залежно від цього розробив правове регулювання. Досліджено правовий механізм антикорупційних заборон та обмежень щодо отримання подарунків поліцейськими в Україні, визначено його правові проблеми та запропоновано шляхи удосконалення. Ґрунтуючись на нормах міжнародного законодавства, виокремлено ознаки додаткової діяльності, якою не можуть займатися спеціальні суб’єкти. Підкреслено, що при розробленні аналогічних антикорупційних заборон в українському законодавстві міжнародні норми було враховано, але не відтворено повністю і в результаті їх адаптації до національного законодавства утворився своєрідний сплав застарілих «радянських» понять та прийнятого в міжнародній практиці підходу до додаткової діяльності, якою не можуть займатися спеціальні суб’єкти. Досліджено правовий механізм антикорупційних заборон, спрямований на обмеження права спеціальних суб’єктів на зайняття додатковою діяльністю, визначено його недоліки та запропоновано шляхи удосконалення. Підкреслено, що звуження для поліцейських «дозволених» видів діяльності, якими вони можуть займатися додатково, встановлене нормами спеціального закону, в якому визначається їх правовий статус, у порівнянні з іншими спеціальними суб’єктами, на яких розповсюджуються норми антикорупційного законодавства, є невиправданим, не має об’єктивних підстав і раціональних доводів. Зазначено, що введення в національне законодавство спеціальних антикорупційних заборон та обмежень щодо працевлаштування колишніх спеціальних суб’єктів, обумовлено прагненням запобігання можливості використання інформації, що отримана таким суб’єктом за родом своєї попередньої діяльності на користь нового роботодавця, є реалізацією Україною міжнародних антикорупційних норм, спрямованих на запобігання корупції у приватному секторі. Наголошено, що розроблені українським законодавцем норми, в яких встановлюється ця заборона, фактично є декларативними, оскільки не сформовано організаційно-правового підґрунтя для її реалізації. Розроблено ряд пропозицій щодо удосконалення правового механізму антикорупційних заборон та обмежень щодо подальшого працевлаштування спеціальних суб’єктів в Україні. The paper comprehensively studies the administrative and legal regulation of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of police in Ukraine, as well as develops scientifically grounded proposals for the improvement of existing legislation in this field. The study of conflict of interest as a factor of corruption allowed to substantiate that such a conflict is a collision (contradiction) between the public good, which person is obliged to ensure while making a management decision, his personal interests and the interests of social groups, to which he belongs; which is perceived by society in negative way and undermines сonfidence in the honesty of such persons and the effectiveness of public administration as well as ensuring by them public interests. It is noted that the emergence of the concept of "conflict of interest" in Ukrainian law is due to the ratification in 2006 of the UN Convention against Corruption (2003), according to which the Ukrainian government committed to regulate and prevent conflicts of interest in the public service to prevent corruption. The model of legal regulation of conflict of interests in public activity, chosen by Ukraine due to its desire for European integration and foundation of a legal and democratic society (regulation of such a conflict in anti-corruption legislation) is identified, the shortcomings and advantages of the chosen model are distinguished. The approaches to the genesis in the national anti-corruption legislation of the concept of conflict of interests as a factor of corruption that creates a conflict of public good, which must be provided by a public person, and his private interests are analyzed, as well as the features of "conflict of interest" in Ukrainian legislation (private interest, bias and prejudice of management decisions and the causal link between them). It is noted, that the normative settlement of conflicts of interest in public activities in Ukraine is aimed at the prevention of corruption and is achieved by the establishment of a number of anti-corruption prohibitions and restrictions on special entities, which, on the one hand, are aimed at creating conditions, under which these entities may not have got the possibilities to exercise one's powers not for the public good, but on the other hand, at the restriction of the rights and freedoms of the above-mentioned subjects. The concept of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of special entities in Ukraine as a system of measures aimed at the restriction of the rights and freedoms of the above mentioned entities, in order to avoid conflicts of interest in public activities, prevent undermining the authority of public authorities and local governments, as well as at the effective functioning of public authorities, prevention of the undermining of confidence in the honesty of special entities and the focus of their actions to ensure public rather than private interests or the interests of third parties is formulated. The types of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of special entities in Ukraine and the legal regulations, by which they are established, are analyzed. Emphasis is placed on the expediency of eliminating the tautology of legal norms of criminal and administrative law, which prohibit the use of official powers or official position and related opportunities for the purpose of obtaining illegal benefits, including the use of any state or municipal property or funds in private interests. The features that determine the special status of a police officer as a special entity covered by the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" (citizenship, taking the oath of a police officer, serving in certain positions and the procedure for holding a special police rank) have been studied. The legal uncertainty of such a feature of the special status of a police officer as service in the certain positions is noted and ways to eliminate it are suggested. The types of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of police officers, which are established by the norms of administrative law, are considered, namely regarding: receiving gifts; combination and reconciliation with other activities; joint activities of relatives; further employment; access and use of information. The genesis of the introduction of anti-corruption prohibitions and restrictions in the national system of anti-corruption legislation has been studied, which allowed to identify the reasons that prevent the implementation of these prohibitions and restrictions in practice in full and generate ambiguous case law. On the basis of the analysis of the gradual development of international and European anti-corruption legislation it is proved that two models have been created to determine the gifts received by special entities – gifts as an illegal benefit and gifts as a part of a conflict of interest, and due to their choice an approach to drafting legislation governing anti-corruption prohibitions and restrictions on the receipt of gifts and establishing liability for their violation (criminal or administrative) is formed. It is stated that the Ukrainian legislator in drafting anti-corruption legislation chose the second model of regulation of restrictions on receiving gifts in the activities of special entities – the concept of understanding the gift as a prerequisite for conflict of interest, and accordingly developed legal regulation. The legal mechanism of anti-corruption prohibitions and restrictions on receiving gifts by police officers in Ukraine has been studied, its legal problems have been identified and ways of improvement have been suggested. Due to the norms of international law, the signs of additional activities that special entities cannot be engaged in are singled out. It is emphasized that in the development of similar anti-corruption prohibitions in Ukrainian legislation, international norms were taken into account, but not fully reproduced, and as a result of their adaptation to national legislation a kind of fusion of outdated "Soviet" concepts and internationally accepted approach to additional activities of special subjects was formed. The legal mechanism of anti-corruption prohibitions aimed at the restriction of the right of special entities to engage in additional activities has been studied, its shortcomings have been identified and ways to improve them have been proposed. It is emphasized that the narrowing of the "permitted" activities for police officers, which they may be additionally engaged in, established by the norms of a special law, which determines their legal status, in comparison with other special entities covered by anti-corruption legislation, is unjustified, as it has not objective grounds and rational arguments. It is noted that the introduction into national legislation of special anti-corruption prohibitions and restrictions on employment of former special entities, due to the desire to prevent the possibility of using information obtained by such entity in the course of its previous activities for the benefit of a new employer, is Ukraine's implementation of international anti-corruption norms, aimed at the prevention of corruption in the private sector. It is emphasized that the norms developed by the Ukrainian legislator, which establish this prohibition, are in fact declarative, as no organizational and legal basis for its implementation has been formed. A number of proposals have been developed to improve the legal mechanism of anti-corruption prohibitions and restrictions on further employment of special entities in Ukraine. It is emphasized that anti-corruption restrictions on joint work of relatives in Ukraine are aimed at the limitation of nepotism at work and developed in accordance with international anti-corruption norms; ways to improve the legal mechanism of these restrictions have been suggested. Given the current legal problems in the field of identification, access, circulation, storage of restricted information, for the increase the effectiveness of anti-corruption restrictions on access and use of restricted information, it is argued the feasibility of the development of a list of confidential information that can be accessed by police in the course of its activities, taking into account legal conflicts in the definition of "confidential information", and the adoption of a law that would regulate the types and legal regime of such information. It is proposed to impose an additional prohibition on police officers to participate in gambling, as such an opportunity creates corruption risks in their activities.
- ДокументАДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ(Одеса: ОДУВС, 2023) Слаблюк, Нікіта Сергійович; Slabliuk, NikitaДисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правового статусу та особливостей трансформації діяльності Державної податкової служби України. Виокремлено п’ять основних історичних етапів діяльності Державної податкової служби України, на яких відбулося безпосереднє становлення служби, її розвиток, модернізація та сучасна трансформація правового статусу установи, зокрема: 1) етап становлення податкової інституції з відповідними профільними повноваженнями у вигляді Головної державної податкової інспекції України (1990–1996 рр.); 2) етап формування прототипних правових засад діяльності Державної податкової адміністрації України (1996–2000 рр.); 3) етап модернізації окремих елементів адміністративно-правового статусу профільної податкової інституції – Державної податкової служби України (2000–2010 рр.); 4) етап декларативного формування уніфікованого митно-податкового органу та його інституційного підпорядкування (2011–2018 рр.); 5) етап трансформації в межах ідеї втілення принципів належного урядування в діяльності Державної податкової служби України (з 2018 р. й дотепер). Доведено, що у своєму історичному розвитку Державна податкова служба України проходить не лише етап власне становлення, а й окремі стадії модернізації та сучасної еволюційної трансформації свого адміністративно-правового статусу. Обґрунтовано, що більшість змін у діяльності Державної податкової служби України не мали системного й комплексного характеру, відбувалися досить стрімко, хаотично, неповною мірою сплановано, що загалом негативно позначалося на результатах і показниках роботи податкових органів, мало наслідком значний відтік кадрів, нестабільність функціонування податкової системи, додаткові бюджетні витрати, посилення контрольної функції та інші негативні чинники. Зазначено, що створення Державної податкової служби України як спеціального окремого контролюючого органу у сфері оподаткування є найбільш прийнятною моделлю для України (зокрема, за організаційно-управлінською структурою, функціональним призначенням, формою управління) та дає можливість зосередити увагу й зусилля на розробленні та впровадженні необхідних для досягнення основних показників методів. Визначено поняття «трансформація діяльності Державної податкової служби України» як комплексний і поступовий процес становлення, розвитку, модернізації та перетворення організаційно-правових форм податкових органів, зміни їх назв, підпорядкування, функціонального призначення, шляхів взаємодії, чисельності працівників, фінансування, матеріально-технічного забезпечення тощо. Розкрито стан наукових розробок щодо адміністративно-правового статусу та особливостей трансформації діяльності Державної податкової служби України. Доведено відсутність єдиного підходу серед науковців до визначення адміністративно-правового статусу державного органу загалом та Державної податкової служби України зокрема. Виокремлено основні напрями наукових досліджень за предметно-тематичним критерієм. Досліджено правову основу діяльності Державної податкової служби України. Проведено чотирирівневу градацію правової основи діяльності Державної податкової служби України. Охарактеризовано кожний рівень правової основи діяльності Державної податкової служби України, виокремлено характерні особливості. Обґрунтовано, що правова основа діяльності Державної податкової служби України є цілісною системою, елементи якої перебувають в ієрархічній підпорядкованості. Доведено важливість ролі Державної податкової служби України в системі органів державної влади як центрального органу виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями та реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Проаналізовано повноваження Кабінету Міністрів України та міністра фінансів у процесі трансформації діяльності Державної податкової служби України. Доведено необхідність розроблення системи заходів, спрямованих на підвищення рівня податкової культури в державі. Досліджено функціональне призначення та основні завдання Державної податкової служби України. Зазначено, що функціональне призначення Державної податкової служби України варто розглядати крізь призму закріплених на нормативному рівні функцій, які належать до компетенції Державної податкової служби України. Доведено, що методи в діяльності податкових органів відіграють важливу роль, оскільки являють собою різноманітні способи, засоби, прийоми та інструменти, завдяки яким відбувається безпосередній вплив суб’єктів управління і їх посадових осіб на об’єкти управління задля виконання покладених на Державну податкову службу України та її органи завдань і функцій. Наголошено на тому, що від правильного вибору й ефективного застосування методів значною мірою залежить рівень досягнення організаційних та управлінських цілей у діяльності Державної податкової служби України. Надано трактування поняття «механізм реалізації методів у діяльності Державної податкової служби України», під яким запропоновано розуміти систему правових та організаційних засобів, інструментів, способів і прийомів, завдяки яким відбувається безпосередній вплив суб’єктів управління та їх посадових осіб на об’єкти управління задля виконання завдань, покладених на Державну податкову службу України та її органи. Визначено, що трансформація методів, які використовує Державна податкова служба України, спрямована на перетворення її на повноцінний сервісно-орієнтований орган державної виконавчої влади, ядро діяльності якого полягає у здійсненні ефективного адміністрування податків, зборів, платежів в Україні через організацію ефективної управлінської діяльності, протидію ухиленню від оподаткування шляхом впровадження міжнародних стандартів, удосконалення аналітичних інструментів, оптимізації процедур медіації та компромісу, формування корпоративного іміджу Державної податкової служби України як сервісної служби європейського зразка з високим рівнем довіри в суспільстві. Доведено, що під взаємодією Державної податкової служби України з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства варто розуміти врегульовану адміністративно-правовими нормами, погоджену за метою, часом і місцем необхідну спільну діяльність Державної податкової служби України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, за якої ці суб’єкти реалізують взаємний вплив один на одного та на суспільні відносини задля реалізації податкової політики, дотримання норм і принципів законності, ефективності спільної діяльності з метою захисту економічних інтересів держави. Визначено правові та методологічні форми взаємодії Державної податкової служби України з іншими суб’єктами. Визначено, що Державній податковій службі України необхідно направляти зусилля на формування середовища, сприятливого для формування позитивного іміджу та довіри від платників податків. Встановлено, що оптимізація діяльності Державної податкової служби України може відбуватися шляхом внесення змін у деякі нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Державної податкової служби України. Запропоновано ввести відкритий реєстр службових посвідчень працівників Державної податкової служби України. Обґрунтовано, що в умовах трансформації процесів, спрямованих на вступ України до Європейського Союзу, вагомого значення набуває теоретичне та практичне осмислення шляхів удосконалення Державної податкової служби України. Виокремлено заходи, спрямовані на встановлення доброзичливих відносин податкових органів із платниками податків та підвищення рівня довіри, зокрема: а) проведення індивідуальних податкових консультацій (усних і письмових, електронними засобами, у телефонному режимі, під час особистого прийому); б) публічне роз’яснення норм податкового законодавства; в) зустрічі з міжнародними партнерами задля вирішення питань гармонізації внутрішнього податкового законодавства; г) організацію конкурсів та інших стимулюючих і заохочувальних заходів тощо. Визначено, що подолання негативних факторів, які впливають на податкову культуру серед платників податків, залишається одним із пріоритетних завдань у діяльності Державної податкової служби України. Проаналізовано досвід побудови податкових органів різних країн світу, внаслідок чого зроблено висновок, що процеси інтеграції та глобалізації, а також синхронні податкові реформи роблять податкові системи різних країн світу однотипними. На основі досвіду Королівства Швеція та Сполучених Штатів Америки доведено необхідність посилення в Україні організації та проведення Державною податковою службою України масово-роз’яснювальної і просвітницької роботи, спрямованої на запобігання можливим податковим правопорушенням. Вказано на необхідність введення в організаційно-штатну структуру Державної податкової служби України посади заступника служби з питань дотримання прав платників податків. З огляду на позитивний досвід Канади запропоновано утворити Раду правління при Державній податковій службі України. Наголошено на тому, що головною метою у проведенні заходів щодо оптимізації діяльності Державної податкової служби України має бути не копіювання зарубіжної моделі побудови податкового органу, а переймання та взяття за основу кращих світових практик із їх адаптацією у вітчизняних реаліях з урахуванням особливостей, які є в нашій державі. При цьому, мають бути використанні фінансові технології цифрового зразка. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the administrative and legal status and features of the transformation of the State Tax Service of Ukraine. Five main historical stages of the activity of the State Tax Service of Ukraine were distinguished, during which the service was directly formed, its development, modernization and modern transformation of the legal status of the institution took place, in particular: 1) the stage of formation of a tax institution with relevant profile powers in the form of the Main State Tax Inspectorate of Ukraine (1990–1996); 2) the stage of formation of prototypical legal foundations of the State Tax Administration of Ukraine (1996–2000); 3) the stage of modernization of certain elements of the administrative and legal status of the specialized tax institution - the State Tax Service of Ukraine (2000–2010); 4) the stage of declarative formation of the unified customs and tax authority and its institutional subordination (2011–2018); 5) the stage of transformation within the framework of the idea of implementing the principles of good governance in the activities of the State Tax Service of Ukraine (from 2018 to the present). It has been proven that in its historical development, the State Tax Service of Ukraine goes through not only the stage of its own formation, but also separate stages of modernization and modern evolutionary transformation of its administrative and legal status. It is substantiated that most of the changes in the activities of the State Tax Service of Ukraine did not have a systematic and complex nature, they happened rather quickly, chaotically, incompletely planned, which in general negatively affected the results and indicators of the work of tax authorities, resulted in a significant outflow of personnel, instability of the functioning of the tax system , additional budget costs, strengthening of the control function and other negative factors. It is noted that the creation of the State Tax Service of Ukraine as a special separate control body in the field of taxation is the most appropriate model for Ukraine (in particular, in terms of organizational and management structure, functional purpose, form of management) and provides an opportunity to focus attention and efforts on the development and implementation of the necessary achieving the main indicators of the methods. The concept of "transformation of the activity of the State Tax Service of Ukraine" is defined as a complex and gradual process of formation, development, modernization and transformation of organizational and legal forms of tax authorities, changes in their names, subordination, functional purpose, ways of interaction, number of employees, financing, material and technical support etc. The state of scientific intelligence regarding the administrative and legal status and features of the transformation of the State Tax Service of Ukraine has been revealed. The absence of a unified approach among scientists to determining the administrative and legal status of a state body in general and the State Tax Service of Ukraine in particular is proven. The main areas of scientific research are highlighted according to the subject-thematic criterion. The legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine was studied. A four-level gradation of the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine was carried out. Each level of the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine is characterized, and characteristic features are highlighted. It is substantiated that the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine is a complete system, the elements of which are in hierarchical subordination. The importance of the role of the State Tax Service of Ukraine in the system of state authorities as a central body of executive power, which is empowered and implements state tax policy, state policy on the administration of a single contribution to mandatory state social insurance, has been proven. The powers of the Cabinet of Ministers of Ukraine and the Minister of Finance in the process of transformation of the State Tax Service of Ukraine were analyzed. The need to develop a system of measures aimed at raising the level of tax culture in the state has been proven. The functional purpose and main tasks of the State Tax Service of Ukraine were studied. It is noted that the functional purpose of the State Tax Service of Ukraine should be considered through the prism of the functions fixed at the regulatory level, which belong to the competence of the State Tax Service of Ukraine.It has been proven that the methods in the activity of tax authorities play an important role, as they represent a variety of methods, means, techniques and tools, thanks to which the subjects of management and their officials have a direct influence on the objects of management in order to fulfill the tasks entrusted to the State Tax Service of Ukraine and its bodies tasks and functions. It is emphasized that the level of achievement of organizational and management goals in the activities of the State Tax Service of Ukraine largely depends on the correct choice and effective application of methods. An interpretation of the concept "mechanism of implementation of methods in the activity of the State Tax Service of Ukraine" is given, under which it is proposed to understand the system of legal and organizational means, tools, methods and techniques, thanks to which there is a direct influence of management subjects and their officials on management objects for performance of tasks assigned to the State Tax Service of Ukraine and its bodies. It was determined that the transformation of the methods used by the State Tax Service of Ukraine is aimed at transforming it into a full-fledged service-oriented body of the state executive power, the core of which is the effective administration of taxes, fees, and payments in Ukraine through the organization of effective management activities, combating evasion from taxation through the introduction of international standards, improvement of analytical tools, optimization of mediation and compromise procedures, formation of the corporate image of the State Tax Service of Ukraine as a European-style service with a high level of trust in society. It has been proven that the interaction of the State Tax Service of Ukraine with other state authorities, local self-government bodies and institutions of civil society should be understood as the joint activity of the State Tax Service of Ukraine, other state authorities, regulated by administrative and legal norms, agreed upon in terms of purpose, time and place, local self-government bodies, institutions of civil society, in which these subjects exercise mutual influence on each other and on social relations for the implementation of tax policy, compliance with norms and principles of legality, effectiveness of joint activities aimed at protecting the economic interests of the state. The legal and methodological forms of interaction of the State Tax Service of Ukraine with other subjects have been determined. It was determined that the State Tax Service of Ukraine needs to focus its efforts on creating an environment conducive to the formation of a positive image and trust from taxpayers. It has been established that optimization of the State Tax Service of Ukraine's activities can be done by making changes to some normative legal acts that regulate the State Tax Service of Ukraine's activities. It is proposed to introduce an open register of service certificates of employees of the State Tax Service of Ukraine. It is substantiated that in the conditions of the transformation of the processes aimed at the accession of Ukraine to the European Union, the theoretical and practical understanding of ways to improve the State Tax Service of Ukraine acquires significant importance. Measures aimed at establishing friendly relations between tax authorities and taxpayers and increasing the level of trust are highlighted, in particular: a) conducting individual tax consultations (oral and written, by electronic means, by telephone, during personal reception); b) public clarification of the norms of tax legislation; c) meetings with international partners to resolve issues of harmonization of domestic tax legislation; d) organization of contests and other stimulating and encouraging events, etc. It was determined that overcoming negative factors that affect the tax culture among taxpayers remains one of the priority tasks of the State Tax Service of Ukraine. The experience of building tax authorities of different countries of the world was analyzed, as a result of which it was concluded that the processes of integration and globalization, as well as simultaneous tax reforms, make the tax systems of different countries of the world of the same type. Based on the experience of the Kingdom of Sweden and the United States of America, the need to strengthen the organization and conduct of public information and educational work by the State Tax Service of Ukraine aimed at preventing possible tax offenses has been proven. It was pointed out the need to introduce the position of deputy of the tax payer's rights into the organizational and staffing structure of the State Tax Service of Ukraine. In view of the positive experience of Canada, it is proposed to form the Board of Directors of the State Tax Service of Ukraine. It was emphasized that the main goal in carrying out measures to optimize the activities of the State Tax Service of Ukraine should not be to copy a foreign model of building a tax authority, but to adopt and take as a basis the best world practices with their adaptation in domestic realities, taking into account the peculiarities that exist in our the state. At the same time, digital financial technologies should be used.
- ДокументАдміністративно-правові засади діяльності органів місцевого самоврядування з надання муніципальних послуг в Україні(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Терлецький, Анатолій Володимирович; Terletskyi, AnatoliiНаукову працю присвячено комплексному дослідженню сутності та змісту категорії «муніципальні послуги, що надаються органами місцевого самоврядування». Подано результати дослідження у сфері діяльності органів місцевого самоврядування з надання муніципальних послуг. Розкрито питання типології публічних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування. Узагальнено та систематизовано науковий досвід українських і зарубіжних учених щодо організації надання муніципальних послуг. Розглянуто механізми адміністративно-правового регулювання надання послуг органами місцевого самоврядування в Україні. The scientific work is devoted to a comprehensive study of the essence and content of the category "municipal services provided by local self-government bodies". The results of the research in the field of activities of local self-government bodies in the provision of municipal services are presented. The issue of the typology of public services provided by local self-government bodies is revealed. The scientific experience of Ukrainian and foreign scientists regarding the organization of municipal services is summarized and systematized. The mechanisms of administrative and legal regulation of the provision of services by local self-government in Ukraine are considered.
- ДокументАдміністративно-правові засади діяльності органів Національної поліції України щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів(Одеса: ОДУВС, 2024) Тригуб, Сергій Миколайович; Tryhub, SerhiiДисертація являє собою є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права монографічних досліджень адміністративно-правових засад діяльності органів Національної поліції щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, в якому охарактеризовано його теоретичну, правову, організаційну і процедурну основи і надано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства у цій сфері. У дисертації розкрито змістовну сутність поняття «протидія незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів під час дії режиму воєнного стану» як виду протидії незаконному обігу на сучасному етапі. Оглянуто стан дослідження проблематики адміністративно-правових засад діяльності органів Національної поліції України щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Дослідження нормативно-правових актів, що регламентують питання протидії наркотичним засобам, психотропним речовинам і прекурсорам, надало можливість їх класифікувати за наступними критеріями: 1) за визначенням повноважень: а) загальні, які визначають права і обов’язки всіх суб’єктів протидії незаконному обігу наркотиків, норми Конституції України і Законів України; б) спеціальні-визначають лише повноваження відповідних підрозділів Національної поліції, наприклад, норми Наказу МВС України № 650 «Про організацію діяльності служби дільничних офіцерів поліції та поліцейських офіцерів громади»; 2) за ієрархічністю: а) Конституція і закони України; б) міжнародні акти; в) підзаконні акти. Запропоновано під взаємодією Національної поліції з іншими суб’єктами протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів розуміти спільну діяльність відповідних суб’єктів, яка має узгоджений, систематичний та цілеспрямований характер, спрямований на недопущення розповсюдження такого негативного явища як наркоманія в суспільстві шляхом вчинення нормативно-визначених та узгоджених за місцем і часом дій із застосуванням відповідного правового інструментарію. Доведено, що форми діяльності Національної поліції України щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів це-зовнішнє вираження дій Національної поліції України, що здійснюється в межах її компетенції щодо реалізації завдань і функцій, у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що спрямовані на попередження і усунення негативних чинників, що ускладнюють їх реалізацію; виявлення порушень встановленого порядку обігу наркотиків та забезпечення притягнення винних у їх вчиненні до відповідальності. Визначено алгоритм дії поліцейського, під час виявлення наркотичних засобів у неповнолітньої особи, як послідовність організаційних та процесуальних дій працівника поліції, щодо роботи з неповнолітнім-правопорушником, яка здійснюється самостійно, так із залучанням представників інших служб і підрозділів поліції та посадових осіб інших компетентних органів. Встановлено систему ознак взаємодії служб та підрозділів поліції з іншими суб’єктами протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів: 1) спільна діяльність; 2) узгодженість дій за часом і місцем; 3) має правове підґрунтя; 4) взаємодія можлива лише між суб’єктами, які мають певні нормативно визначені повноваження з приводу об’єкта такої взаємодії; 5) цілеспрямований та постійний характер, оскільки тільки таким чином можливо зменшити негативний вплив на суспільство від наркоманії; 6) наявність відповідного правового інструментарію у суб’єктів взаємодії, що дає можливість застосовувати заходи превентивного та примусового характеру з метою запобігання та протидії наркоманії; 7) як правило, початок процесу спільної діяльності відбувається на підставі індивідуального адміністративного акту або регіональної програми, де визначаються відповідні суб’єкти, час і місце проведення та форма певного правового заходу, якій планується здійснити, тощо. Удосконалено класифікацію принципів протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, до яких віднесено: а) загальні: 1) верховенства права; 2) законності; 3) гласності; 4) дотримання прав людини; 5) плановості; 6) науковості; 7) інноваційності і відкритості до змін, б) спеціальні: 1) взаємодія суб’єктів протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів; 2) наступальність; 3) поєднання гласних і негласних заходів; 4) оперативність; 5) компетентність. Доведено, що методи діяльності поліції щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів – це сукупність засобів, способів, прийомів, з використанням яких органи Національної поліції України, в межах своєї компетенції, цілеспрямовано впливають на підконтрольні об’єкти у зазначеній сфері з метою найбільш ефективного запобігання, припинення та обмеження можливостей юридичних та фізичних осіб незаконного поводження з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами. Здійснено класифікацію суб’єктів протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: а) за територією дії: 1) міжнародні, Інтерпол, Європол; 2) національні, СБУ, НПУ, Митна служба України, Прикордонна служба України та ін; б) за компетенцією: 1) загальної компетенції, Президент України, Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; громадські організації, органи місцевого самоврядування та ін; 2) спеціальної компетенції: СБУ, поліція, прокуратура України та ін. Діяльність поліції зарубіжних країн у зазначеній сфері має правове закріплення як в міжнародних Конвенціях, конституціях держав, профільних законах так і підзаконних нормативних актах. Діяльність поліції щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів більш ефективна в країнах де на законодавчому рівні легалізовані легкі наркотики (Канада, Нідерланди, Уругвай та ін) та де історично склалась культура вживання легких наркотичних засобів: Японія, Індія, Мексика та ін. Доведено доцільність внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема: прийняття Державної антинаркотичної Стратегії, Закону України «Про легалізацію канабіса»; Наказу МВС/СБУ/Державної митної служби /Державної прикордонної служби України «Щодо взаємодії органів Національної поліції України, СБУ, Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України в галузі протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», внесення змін: до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», наказу МВС України: «Про організацію діяльності служби дільничних офіцерів поліції та поліцейських офіцерів громади». The dissertation is an independent completed scientific work, which presents the results of the activities of the National Police to counteract the illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors in Ukraine. The dissertation is one of the first monographic studies of the administrative and legal foundations of the activities of the National Police to combat the illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors, which describes its theoretical, legal, organizational and procedural foundations and provides proposals for improving the current legislation in this area. The dissertation reveals the essence of the concept of "counteraction to illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors during martial law" as a type of counteraction to illicit trafficking at the present stage. The state of the study of the problems of the administrative and legal foundations of the activities of the bodies of the National Police of Ukraine on combating the illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors is examined. The study of normative legal acts regulating the issues of combating narcotic drugs, psychotropic substances and precursors made it possible to classify them according to the following criteria: 1) by defining the powers: a) general, which determine the rights, freedoms and obligations of all subjects of combating drug trafficking, for example, the norms of the Constitution of Ukraine, the norms of the Law of Ukraine "On Local Self-Government Bodies"; b) special – determine only the powers of the relevant units of the National Police, for example, the provisions of the Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine No. 650 "On the organization of the activities of the service of district police officers and community police officers"; 2) by hierarchy: a)international; b) the Constitution and laws of Ukraine; c) by-laws. It is proposed that the interaction of the National Police with other subjects of combating illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances and precursors should mean the joint activity of the relevant entities, which has a coordinated, systematic and purposeful nature, aimed at preventing the spread of such a negative phenomenon as drug addiction in society by committing normatively defined and coordinated actions in place and time using appropriate legal instruments. It is proved that the forms of activity of the National Police of Ukraine to counteract the illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors are an external expression of the actions of the National Police of Ukraine, within its competence on the implementation of tasks and functions in the field of circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors, aimed at preventing and eliminating negative factors that complicate their implementation. The algorithm of action of a police officer during the detection of drugs in a minor is determined, this is the sequence of organizational and procedural actions of a police officer to work with a juvenile offender in the field of illegal handling of drugs, both independently and with the involvement of representatives of other services and units of the police and other competent bodies. A system of signs of interaction of police services and units with other subjects of combating illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors has been established: 1) joint activities; 2) coherence of actions in time and place; 3) has a legal basis; 4) interaction is possible only between entities that have certain normatively defined powers regarding the object of such interaction; 5) purposeful and systematic nature, since only in this way it is possible to reduce the negative impact of drug addiction; 6) availability of appropriate legal tools for the subjects of interaction, which makes it possible to apply preventive and coercive measures in order to prevent and combat drug addiction; 7) As a rule, the beginning of the process of joint activity takes place on the basis of an individual administrative act or a regional program, which determines the relevant subjects, the time and place of conduct and the form of a certain legal measure to be carried out, etc. The classification of the principles of combating illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors has been improved, which include: a) general: 1) legality; 2) the rule of law; 3) publicity; 4) respect for human rights; 5) planning; 6) scientificity; 7) innovativeness and openness to changes and b) special: 1) interaction of subjects of counteraction to illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors; 2) offensiveness; 3) a combination of public and covert events; 4) respect for human rights; 5) planning; 6) scientificity; 7) innovativeness and openness to changes and b) special: 1) interaction of subjects of counteraction to illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors; 2) offensiveness; 3) a combination of public and covert events; 4) efficiency; 5) competence. It is proved that the methods of police activity to counteract the illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors are a set of means, methods, techniques by which the bodies of the National Police of Ukraine, within their competence, purposefully influence the controlled objects in this area in order to most effectively prevent, stop and restrict legal entities and individuals illicit handling of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors. Classification of the subjects of action against the illegal circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors has been carried out: a) according to the territory of action: 1) international, Interpol, Europol and others; 2) national, SBU, NPU, etc.; b) by competence: 1) general competence, the President of Ukraine, the Verkhovna Rada of Ukraine; Cabinet of Ministers of Ukraine; public organizations, local self-government bodies, etc.; 2) special competence: SBU, police, Office of the Prosecutor General, etc. The activities of the police of foreign countries in the designated sphere are legally enshrined in both international conventions, state constitutions, relevant laws and by-laws. Police activity in combating the illegal circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors is more effective in countries where soft drugs are legalized at the legislative level (Canada, the Netherlands, Uruguay, etc.) and where a culture of the use of soft drugs has historically developed: Japan, India, Mexico, etc. The expediency of making changes and additions to the current legislation has been proven, in particular: the adoption of the State Anti-Narcotics Strategy, the Law of Ukraine "On the Legalization of Cannabis"; Amendments to the order of the Ministry of Internal Affairs/SBU/State Customs Service/State Border Service of Ukraine "Regarding the cooperation of the National Police of Ukraine, SBU, State Border Service of Ukraine, State Customs Service of Ukraine in the field of combating the illegal circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors": to The Code of Ukraine on Administrative Offenses, the Law of Ukraine "On Measures to Combat the Illegal Trafficking of Narcotic Drugs, Psychotropic Substances and Precursors and Their Abuse", the Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine: "On the Organization of the Service of Precinct Police Officers and Community Police Officers".
- ДокументАдміністративно-правові засади запобігання корупції в органах і установах виконання кримінальних покарань України(Одеса: ОДУВС, 2021) Войтов, Геннадій Васильович; Voitov, HennadiiДисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права спеціальним комплексним дослідженням корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України та адміністративно-правових засад, способів та методів її запобігання. Унаслідок проведеного дослідження з’ясовано сутність, зміст та особливості адміністративно-правових засад запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України, а також охарактеризовано специфічні риси та нормативно-правову базу цього виду правової діяльності. Сформульовано ряд наукових положень, висновків, пропозицій та практичних рекомендацій з удосконалення правового забезпечення органів публічної адміністрації при запобіганні корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань. У дисертації на основі теоретичних напрацювань адміністративно-правової науки, вітчизняного та зарубіжного законодавства, результатів правозастосовної практики органів публічної адміністрації у сфері запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України проведено аналіз низки елементів понятійно-категоріального апарату, які використовуються у відносинах організації антикорупційної діяльності. Серед досліджених правових категорій –«корупція в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України», «антикорупційна профілактика», «адміністративно-попереджувальні заходи запобігання корупції», «врегулювання конфлікту інтересів», «конкурс на зайняття посад у системі органів та установ виконання кримінальних покарань» і «умови проведення конкурсу на зайняття посад державної служби», «ротація посадових осіб» та їх різновиди. Звернена увага на неоднозначність тлумачення цих термінів та категорій у різних джерелах, а також суперечності між ними. З’ясовано, що корупція в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України – це суспільні відносини, обумовлені протиправними діяннями фізичних осіб, направленими на отримання майнових та немайнових послуг, благ і переваг службовцями органів та установ виконання кримінальних покарань України, з використанням цими службовцями свого правового статусу та пов’язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб, шляхом незаконного надання їм цих благ, послуг та переваг з метою отримання від службовців органів та установ виконання кримінальних покарань України певних привілеїв. Доведено, що корупційні відносини в органах та установах виконання кримінальних покарань України сприяють іншим видам правопорушень: нелегальній торгівлі, незаконній доставці в місця несвободи заборонених предметів; забезпечують формування та поповнення кримінальних бюджетів злочинних спільнот тощо. Здійснено аналіз генези корупції як соціального явища, а також механізм і способи її проникнення в систему органів та установ виконання кримінальних покарань України. Зроблено висновок, що феномен корупції в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України сягає своїми коріннями в часи виникнення пенітенціарного інституту. Становлення корупції як соціально-правового явища є об’єктивним виразом послідовного шляху її розвитку в цілому в управлінському механізмі держави, що обумовлювалось як особливостями публічного управління в кожному історичному періоді, так і недосконалістю чинного законодавства. Досліджено феномен катування ув’язнених як засіб отримання неправомірної вигоди посадовими особами адміністрації місць несвободи. Проведено аналіз системи принципів в організації діяльності по запобіганню корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України. З’ясовано, що така діяльність повинна ґрунтуватись на стійкій та комплексній системі правових принципів, втілення яких дозволить створити ефективний антикорупційних механізм для вирішення поставлених завдань та досягнення цілей. Обґрунтовано, що в основу регулювання антикорупційної діяльності в органах та установах виконання кримінальних покарань України повинні покладатись принципи: верховенства права; законності; комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів; пріоритетності запобіжних заходів; невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень; відкритості та прозорості діяльності органів публічної адміністрації та інші. У результаті дослідження системи адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах і установах виконання кримінальних покарань України запропоновано їхню класифікацію за видами спрямування організаційної діяльності: економічного спрямування, соціального спрямування, ідеологічного спрямування, соціально-психологічного спрямування, організаційно-управлінського спрямування; правового спрямування. Визначено, що до адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України входять дії органів публічної адміністрації, направлені на недопущення проявів корупційної поведінки серед суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин, які носять владно-розпорядчий характер та здійснюються на виконання норм права і які наділені відповідними ознаками: направлені на охорону суспільного порядку; застосовуються з метою попередити можливість здійснення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією; не зв’язані із фактичним здійсненням корупційного правопорушення та правопорушення, пов’язаного з корупцією; передують застосуванню примусових заходів адміністративного чи кримінально-процесуального характеру; закріплені в нормах права, які передбачають обов’язкові дії або заборони, що встановлюють правові обмеження, недотримання яких передбачає застосування адміністративних санкцій; застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами. Доведено, що застосування адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України є особливим видом соціального управління в системі виконання кримінальних покарань, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії корупціогенних факторів, цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на систему суспільних відносин, що складаються у сфері виконання кримінальних покарань, та має за мету стимулювання персоналу та інших осіб до правомірної поведінки у сфері управління кримінально-виконавчою галуззю, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини. За наслідками дослідження стану інституціоналізації корупції в Державній кримінально-виконавчій службі України зроблено висновок, що на заміну спонтанній корупційній поведінці окремих службових та посадових осіб органів та установ виконання кримінальних покарань заступають регулярні дії, спрямовані на отримання неправомірної вигоди та які здійснюються відповідно до визначених правил. Інституціональна корупція перетворює її на структуровану систему з ознаками фрактальності, з відповідними стимулами та функціями контрпротидії і контролю. З’ясовано, що всередині системи управління органами та установами виконання кримінальних покарань України домінує форма корупційних взаємовідносин, у якій елемент нижчого ступеня забезпечує корупційним шляхом вигоди елементу, що перебуває на вищому ступені. Корупція в органах та установах виконання кримінальних покарань України є поліморфним явищем, що проникло в усі ланки функціонування системи виконання покарань та носить латентний характер. Корупція в органах та установах виконання покарань України опирається на закриті від суспільного контролю методи та форми управління пенітенціарною системою, уникаючи в такий спосіб швидкої ідентифікації протиправних діянь. Подано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, направлених на запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України. Пропонується внести зміни до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» в частині: правового визначення конфлікту інтересів, застосування ротації посадових осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та нормативного визначення поняття ротації, правового регулювання проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа до вступу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, а також під час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України; до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині віднесення окремих складів адміністративних правопорушень у сфері інформаційних відносин до правопорушень, пов’язаних з корупцією; до Порядку проведення конкурсу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на зайняття вакантних посад, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2020 №701/5 у частині публічності проведення конкурсу на зайняття вакантних посад. In the national science of administrative law this research is one of the first comprehensive studies of corruption in Ukrainian units and institutions of execution of criminal punishments and administrative and legal principles, methods and techniques of its prevention. As a result of the research, the essence, content and features of the administrative and legal principles for the corruption prevention in the units of criminal punishments execution have been elucidated. Specific features and legislation framework for this type of legal activity have been characterized as well. A number of scientific provisions, conclusions, proposals and practical recommendations for improvement of the legislation and its application by the public administration bodies in this area have been given. The analysis of a number of elements of conceptual and categorical apparatus, that are being used in the field of the corruption prevention in Ukrainian units of execution of criminal punishments has been made on the basis of theoretical development of administrative and legal science, national and foreign legislation and law application practice of public administration bodies. Among these elements are "corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine", "corruption prevention", "administrative measures of corruption prevention", "settlement of the conflicts of interests", "competition for positions in the system of units and institutions of execution of criminal punishments" and "requirements to the conduct of competition for state service positions", "state officer’s rotation" and their types. Attention has been drawn to the ambiguity in interpretation of these terms and categories in different sources, as well as the contradictions between them. It has been found that corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine is a public relationship caused by illegal actions of individuals aimed at obtaining property and non-property services, benefits and advantages and committed with the use of their status and related opportunities by the employees of units and institutions of execution of criminal punishments, as well as bribing of these persons by means of illegally providing them with these the benefits, services and advantages in order to obtain certain privileges. It has been proven that corruption relations in the Ukrainian units and institutions of execution of criminal punishments contribute to other types of offenses: illegal trade, illegal delivery of prohibited items to penitentiary facilities; ensure formation and replenishment of criminal budgets in criminal communities, etc. The analysis of the genesis of corruption as a social phenomenon has been carried out along with the mechanism and methods of its penetration into the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine. The conclusion has been made that the phenomenon of corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine ascends in its roots to the origins of the penitentiary system. Existence of the corruption as a socio-legal phenomenon is an objective expression of its consistent development in general in the administrative mechanism due to both the specifics of public administration of each historical period and imperfection in current legislation. The phenomenon of torture of prisoners as a mean of obtaining illegal benefits by administration of penitentiary facilities has been researched. The analysis of the system of principles in the organization of corruption prevention in the Ukrainian units of execution of criminal punishments has been carried out. It has been found out that such activities should be based upon a stable and comprehensive system of legal principles, which are when implemented will create an effective anti-corruption mechanism, allowing to reach objectives and achieve goals. It has been substantiated that the grounds for regulation of anti-corruption activities in the units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine should be based upon following principles: supremacy of law; legality; comprehensive implementation of legal, political, socio-economic, informational and other measures; priority of preventive measures; the inevitability of liability for corruption offenses; openness and transparency of public administration bodies and others. As a result of the research into the system of administrative and preventive measures for corruption prevention in the units and institutions of execution of criminal punishment in Ukraine, their classification by types of organizational activities has been proposed ad follow: economic, social, ideological, socio-psychological, organization and management, legal. It has been determined that the administrative and preventive measures of corruption prevention in the Ukrainian units of execution of criminal punishments include activities of public administration bodies, aimed at the prevention of manifestations of corrupt behavior among the subjects of penitentiary legislation; these actions have administrative nature, they are stipulated in legislation and possess the following features: aimed at protecting public order; are used to prevent the possibility of corruption offense or an offense related to the corruption; not related to the actual corruption offense and an offense related to the corruption; precede the application of coercive measures of administrative or criminal law nature; governed by the legal norms, that set compulsory actions or prohibitions, foreseeing liability for non-compliance; applied by authorized bodies and officials. It has been proven that application of administrative and preventive measures for corruption elimination in the units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine is a special type of social management in the penitentiary system, that aims to eliminate, neutralize or limit the effects of corruption, to influence through a set of specially designed legal means the system of public relations in the field of execution of criminal punishments, to encourage staff and others to abide law in the field of management of the penitentiary system, and to prevent them from entering into corrupt relations. Upon research of institutionalization of the corruption in the State Service for the Execution of Criminal Punishments of Ukraine, it has been concluded that spontaneous corrupt behavior of certain officers of penitentiary units has been replaced by regular actions aimed at obtaining illegal benefits, and such actions are carried out in accordance with certain rules. Institutional corruption turns it into a structured system with signs of fractality, with respective incentives, countermeasures and control functions. It has been found that the hierarchical form of corrupt relations dominates within the management system of Ukrainian units of execution of criminal punishments, i.e. the element of the lower level provides illegal benefit to the element which is on the higher level. Corruption in the system of execution of criminal punishments in Ukraine is a polymorphic phenomenon that has penetrated into all aspects of the functioning of the penitentiary system and it is latent one. Corruption in Ukraine's penitentiary institutions relies on methods and forms of penitentiary management that are not open to public control, thus rapid identification of offences is avoided. Proposition for improvement of regulations aimed at corruption prevention in Ukrainian penitentiary system has been offered. It is proposed to amendment: the Law of Ukraine "On the State Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine" in the part of legal definition of conflict of interest, application of rotation of officers and normative definition of rotation, legal regulation of polygraph assisted psychological and physiological tests for applicants for positions at the Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine, as well as during the service; in Code of Ukraine on Administrative Offenses to change classification of certain offenses in the field of information relations from administrative to offenses related to corruption; Procedure for conduct of competition for service in the State Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine for vacant positions, approved by the Order of the Ministry of Justice of Ukraine dated 27.02.2020 №701/5 in the part of publicity of the competition for vacant positions.
- ДокументАдміністративно-правові засади інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Желновач, Євген Геннадійович; Zhelnovach, YevhenОтримавши незалежність, Україна стала на шлях розбудови демократичної, правової держави. Однією з умов формування такої держави, її соціальною основою є громадянське суспільство, у якому через систему соціальних інститутів, суспільних зв’язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх можливостей, забезпечуються особисті права і свободи, зокрема права на інформацію, як базового елементу сучасного інформаційного суспільства. Однак, події 2022 року, а саме, військове вторгнення росії в Україну створило надзвичайні умови для формування інформаційної спільності суспільства. З одного боку, це пов’язано з, так званим, «інформаційним фронтом», а з другого – з інформаційним суверенітетом держави, який звичайно буде знаходиться під небувалим впливом. Очевидно, що обидва вказані аспекти потребують захисних інструментів задля того, щоб кожне суспільство можна було назвати громадянським у всіх його проявах. У сучасній науковій думці чимало уваги приділяється аналізу умов формування громадянського суспільства, чинників, що пришвидшують, чи навпаки, гальмують цей процес. Однією з невід’ємних якостей громадянського суспільства і водночас однією з важливих умов його становлення можна назвати свободу інформації. Забезпечення в державі права на одержання, поширення, використання інформації, скасування/обмеження цензури, максимально можлива інформаційна відкритість органів державної влади – все це є найважливішим гарантом становлення сучасного громадянського суспільства. У той же час умови воєнного стану, зрозуміло, що вимагають певних обмежень свободи інформації задля забезпечення державної безпеки та збереження людських життів. Отже, можна виокремити поняття «інформаційного суспільства» для опису умов формування сучасного громадянського суспільства, його розвитку як у мирний час, так і в умовах відкритого воєнного конфлікту, який є найбільший в сучасній історії Європи. Разом з тим у сучасній науці права відсутнє єдине розуміння означеної категорії, не встановлено взаємовідношення категорій інформаційне суспільство та громадянське суспільство, потребують з’ясування роль та значення свободи інформації для розбудови громадянського суспільства в мирний час, гібридній війни та в умовах воєнного стану. Механізм гарантування інформаційних прав і свобод людини ще не визначений належним чином на правовому рівні, і дослідження теорії інформаційного суспільства науково-дисертаційним шляхом залишаються недостатніми, тим більш в умовах сучасної війни в XXI столітті. Все вищезазначене обумовлює актуальність обраної дослідження, як такого, що може лягти в основу сучасної наукової правової школи інформаційного суспільства та інформаційного права. Науково-методичний фундамент дослідження сформовано на основі наукових розробок та публікацій таких відомих науковців як Алексєєв С.С., Белей Л., Белл Д., Брижко В.М., Гапотій В.Д., Денисова О.С., Ісмайлов К.Ю., Марущак А.І., Корнієнко М.В., Кузніченко С.О., Письменицький А., Ромащенко В.А., Савінова Н.А., Скакун О.Ф., Сливка С., Цвік М.В., Цимбалюк В.С. та інші вчені, роботи яких безпосередньо стосувались окремих питань щодо формування громадянського суспільства, інформаційного суверенітету, свободи слова, інформаційної безпеки і, зокрема в сферах, що стосуються інформаційних прав і свобод, їх закріплення та забезпечення. Метою дисертації є розкриття адміністративно-правових засад змісту, природи і специфіки правового регулювання інформаційного суспільства в сучасній Україні, що зумовило необхідність розв’язання таких задач: - проаналізувати наукові концепції щодо розуміння інформаційного суспільства; - дослідити історичні, структурні та правові особливості розуміння поняття інформаційного суспільства в умовах війни; - виявити рівень дослідженості в юриспруденції свободи інформації в інформаційному та громадянському суспільстві; - розкрити та обґрунтувати місце і роль свободи інформації в структурі сучасного громадянського інформаційного суспільства та в умовах війни; - визначити особливості сучасного стану та напрямки функціонування інформаційного суспільства на території Україні в умовах війни; - проаналізувати фундаментальні нормативно-правові акти України у сфері забезпечення розвитку інформаційного суспільства; - встановити міжнародний досвід формування адміністративно-правових засад розвитку інформаційного суспільства та можливості впровадження європейських стандартів у правові основи інформаційного суспільства в Україні; - обґрунтувати напрями удосконалення адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Об’єктом дослідження є суспільні відносини пов’язані з формуванням та функціонуванням інформаційного суспільства в умовах воєнного стану. Предметом дослідження є адміністративно-правові засади інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Вступ дисертації містить обґрунтування вибору теми дослідження; зазначено про зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри, університету; визначено мету та завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; наведено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію матеріалів дисертації, структуру та обсяг дисертації. У першому розділі «Наукові концепції щодо розуміння інформаційного суспільства» розкрито стан наукової розробки питань історичних, структурних та правових особливостей розуміння поняття інформаційного суспільства в умовах війни; надані поняттєво-категоріальні характеристики «інформаційного суспільства», таким чином, було здійснено вихід на розуміння концептуальних категорій: «інформація», «інформаційне суспільство», «громадянське суспільство», «свобода інформації», «інформаційне суспільство в умовах війни»; встановлений рівень дослідженості в юриспруденції свободи інформації в інформаційному та громадянському суспільстві: термін «інформаційне суспільство» у більшості випадків використовується як яскравий синонім терміну «інформаційно комунікаційні технології», а концепція «інформаційного суспільства», і до сьогодні, не отримала глибокого осмислення та врахування українських контекстуальних особливостей через відступлення від наукових стандартів взагалі, та в юриспруденції зокрема. Так, з’ясовані дефініція та сутність інформації; досліджені поняття, ознаки та сутність громадянського суспільства; проаналізовані поняття та зміст категорії «свобода інформації» у контексті сучасного розуміння громадянського інформаційного суспільства та рівень її дослідженості в умовах воєнного стану; розглянуто місце і роль свободи інформації в структурі сучасного громадянського інформаційного суспільства та в умовах війни; досліджено роль інформації в сучасній теорії громадянського та інформаційного суспільства; визначені адміністративно-правові інструменти забезпечення свободи інформації у сучасному громадянському інформаційному суспільстві на тлі воєнного стану. Запропоновано авторський підхід до вивчення нормативного змісту поняття «інформація», під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Таке визначення інформації доречно доповнювати більш конкретним переліком носіїв, на яких інформація може міститися. Визначено, що громадянське суспільство – сукупність вільних людей, що мають високий соціальний, культурний, моральний рівень особистої розвиненості, що взаємодіють з державою, яка гарантує та забезпечує їм повний обсяг та реальне підтримання прав та свобод, які є загально визначеними у сучасному демократичному світі. Установлено ознаки на надано авторську інтерпретацію поняттю інформаційне суспільство в умовах воєнного стану – це така форма глобального соціального інформаційного простору, де з одночасною реалізацією ефективної інформаційної взаємодії людей, їх активного доступу до світових інформаційних ресурсів, задоволення потреб щодо інформаційних продуктів і послуг, існує і певна система вимушених під тиском війни державно-владних обмежень у поширенні інформації, що з одного боку захищає, а з другого – обмежує права та свободи громадян. Розуміння ж інформаційного сучасного суспільства в умовах війни, або під час оголошення правового режиму воєнного стану, потребує врахування, окрім правових інструментів гарантування свободи інформаційних відносин, також і певних інформаційних обмежень, що формуються задля потреб захисту інформаційного суверенітету держави та суспільства від таких інформаційних загроз, як інформаційна агресія, інформаційний тероризм, проведення протиправних інформаційно-психологічних операцій державою-агресором, ідеологічно пропагандистські заходи та інші дії, що негативно впливають на інформаційне благополуччя суспільства і держави. Другий розділ «Форма адміністративно-правового забезпечення інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні» охоплює такі досліджувані питання, як адміністративно-правовий фундамент інформаційного суспільства в Україні. Досліджено нормативно-правові акти та інші чинники, які впливають на сучасне інформаційне суспільство, побудувавши їх детальну, фундаментальну характеристику. Встановлено, що Україна перша країна в світі, яка під час повномасштабної війни здійснює позитивні нормативні зміни в медіосфері, що забезпечує, поряд з безпековими питаннями, прозорість медійного простору та реалізує права на свободу вираження поглядів, отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації та її вільного поширення. Проаналізовано фундаментальні нормативні акти, чинних законодавчих актів України, підзаконних нормативних документів, що так чи інакше стосуються забезпечення свободи інформації, як базової умови формування інформаційного суспільства в Україні в цілому та в умовах війни. З’ясовано, що як і будь-яка сфера законодавства, нормативні акти України у сфері свободи інформації будуються у чітку структуру, яка складається з міжнародних актів, законодавчих актів та підзаконних нормативно-правових документів. До фундаментальних нормативно-правових актів можна віднести наступні акти: Конституція України, закони України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про медіа», Конвенцію «Про захист прав людини основоположних свобод», Загальну декларацію прав людини ООН, Конвенцію Ради Європи «Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки персональних даних», Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Шенгенську Конвенцію та Конвенцію Європолу. Доведено, що закон України «Про правовий режим воєнного стану» за своєю суттю не є фундаментальним нормативно-правовим актом у сфері інформаційного права, але в сучасних українських умовах є таким, що вносить корективи в кожний правовий акт України від Конституції, міжнародних актів до відповідних підзаконних документів. Встановлено, що з введенням воєнного стану Україна частково відступила від своїх міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав людини. Зокрема, відбулася дерогація зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, про що Уряд України належним чином сповістив Раду Європи. В українських реаліях ми стикаємося з унікальнішою в світі ситуацією, коли влада має повну законну можливість обмежувати громадян в інформаційній свободі і тим самим стримувати розвиток інформаційного суспільства, але не робить цього, а навпаки саме воєнний стан став каталізатором розвитку новітніх інституцій інформаційного суспільства. У третьому розділі «Шляхи модернізації адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні» розроблено питання про: міжнародний досвід формування адміністративно правових засад розвитку інформаційного суспільства; шляхи реформування адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану та в контексті європейської інтеграції України; напрями удосконалення адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Удосконалено методику визначення глобальних тенденцій у розвитку сучасного світу: стрімке розгортання інформаційного суспільства, спрямованого на налагодження конструктивного спілкування з урядовими органами на новому рівні, та забезпечення громадян можливістю займатися діяльністю, недоступною в епоху постіндустріальної ери. В цьому контексті зростає значення інформації, знань та освіти. З появою якісно нових потреб суспільства змінюється і система інформаційного суспільства. Тому, для забезпечення можливості ефективного функціонування системи інформаційного суспільства в умовах глобальної інтеграції, вкрай необхідною є її адаптація до нових умов суспільного розвитку. Інформаційне суспільство піддається впливу різних чинників, але як нова форма постіндустріального суспільства заснованого на знаннях, воно стає одним з головних викликів сучасності. Встановлено, що в умовах існуючих викликів Україна досягла значних досягнень у процесі цифрової трансформації та розвитку електронного урядування. Також були зроблені важливі кроки у гармонізації законодавства з Європейським Союзом та партнерами з НАТО у сферах електронних довірчих послуг, електронних комунікацій, кібергігієни, інформаційної та медіаграмотності, електронного урядування та цифрової економіки. Це сприяє поступовій інтеграції країни до Єдиного цифрового ринку ЄС. Україна визнає необхідність базування сучасного інформаційного суспільства на інформаційно-комунікаційних технологіях, автоматизації та роботизації, а також на створенні єдиної інтегрованої системи зв'язку. Це дозволить забезпечити доступ до інформації та знань для кожної особи, що відкриє нові можливості у суспільних відносинах та роботі державних органів будь-якого рівня, сприяючи побудові сервіс-орієнтованої держави. Обґрунтовано, що одним із головних шляхів подальшого розвитку інформаційного суспільства в Європейському Союзі є створення Єдиного цифрового ринку ЄС. Всі сфери освіти, архіви, банки та бази даних, соціальне обслуговування та культурні пам’ятки вже активно інтегруються в Інтернет, пропонуючи широкий спектр електронних послуг. Більшість функцій державних установ також перенесено в онлайн-режим, а інформаційні послуги у сфері державної політики, соціальної сфери, бізнесу, освіти, працевлаштування, сім'ї, здоров'я, відпочинку, спорту, транспорту, туризму та інших галузях доступні через Інтернет. Активно впроваджується штучний інтелект. Важливою є наявність пошукових систем і засобів зворотного зв'язку для забезпечення ефективного користування цими послугами. З’ясовано, що протягом останніх років в Україні спостерігається стійкий позитивний розвиток інформаційного суспільства, що можна вважати сталою тенденцією. Зокрема, очікується, що в найближчому майбутні і на середньострокову перспективу в нашій країні продовжаться процеси широкомасштабної впровадження інтернет-сервісів та відповідних технологій віртуальної та доповненої реальності, технології блокчейн, обороту криптовалют, штучного інтелекту, штучного інтелекту, конвергенції традиційних та розвитку нових медіа-форматів на технологічній базі інтернету. Вже зараз в Україні активно формується значна аудиторія інтернет-користувачів та характерне мережеве соціокультурне оточення, що в багатьох аспектах буде схоже на аналогічні у розвинених країнах. Продовжуватиметься диверсифікація аудиторії, формування нових моделей інформаційного споживання, а також зростання соціальної та політичної активності в Інтернеті. Науково-практичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні та доповненні існуючих знань, теоретико-методичних підходів щодо обґрунтування напрямів удосконалення механізмів адміністративно-правових засад інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Запропоновані основні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в практичній діяльності органів законодавчої та виконавчої влади для подальшого удосконалення механізмів розвитку інформаційного суспільства в контексті формування та реалізації державної інформаційної політики та політики діджиталізації, цифровізації України. After gaining independence, Ukraine embarked on the path of building a democratic, legal state. One of the conditions for the formation of such a state, its social basis, is a civil society, in which, through a system of social institutions and social relations, the necessary conditions are created for each citizen to realize his potential, personal rights and freedoms are ensured, in particular the right to information, as a basic element of modern information society. However, the events of 2022, namely, Russia's military invasion of Ukraine, created extraordinary conditions for the formation of society's information community. On the one hand, it is connected with the so-called "information front", and on the other, with the information sovereignty of the state, which will naturally be under unprecedented influence. It is obvious that both of these aspects need protective tools so that every society can be called civil in all its manifestations. In modern scientific thought, a lot of attention is paid to the analysis of the conditions for the formation of civil society, the factors that speed up or, on the contrary, slow down this process. Freedom of information can be called one of the essential qualities of civil society and at the same time one of the important conditions for its formation. Ensuring in the state the right to receive, disseminate, use information, cancel/restrict censorship, the maximum possible informational openness of state authorities - all this is the most important guarantor of the formation of a modern civil society. At the same time, the conditions of martial law clearly require certain restrictions on freedom of information in order to preserve human lives. So, the concept of "information society" can be singled out to describe the conditions for the formation of modern civil society, its development both in peacetime and in the conditions of an open military conflict, which is the largest in the modern history of Europe. At the same time, there is no unified understanding of the defined category in modern legal science, the relationship between the categories information society and civil society has not been established, the role and significance of freedom of information for the development of civil society in peacetime, hybrid war, and martial law needs to be clarified. The mechanism of guaranteeing the informational rights and freedoms of a person has not yet been properly defined at the legal level, and research on the theory of the information society in a scientific-dissertation way remains insufficient, especially in the conditions of modern war in the XXI century. All of the above determines the relevance of the selected research as such, which can form the basis of a modern scientific legal school of the information society and information law. The scientific and methodological foundation of the research was formed on the basis of scientific developments and publications of such well-known scientists as S. Alekseev, L. Beley, D. Bell, V. Bryzhko, V. Hapotii, O. Denisova, K. Ismailov, A. Marushchak, M. Kornienko, S. Kuznichenko, A. Pysmenitskyi, V. Romaschenko, N. Savinova, O. Skakun, S. Slyvka, M. Tsvik, V. Tsymbalyuk and other scientists whose works directly related to certain issues related to the formation of civil society, information sovereignty and, in particular, in the areas related to information rights and freedoms, their consolidation and provision. The purpose of the dissertation is to reveal the administrative and legal foundations of the content, nature and specifics of the legal regulation of the information society in Ukraine, which necessitated the solution of the following problems: - analyze scientific concepts regarding the understanding of the information society; - to investigate the historical, structural and legal peculiarities of the understanding of the concept of information society in the conditions of war; - to reveal the level of research in the jurisprudence of freedom of information in the information and civil society; - to reveal and substantiate the place and role of freedom of information in the structure of the modern civil information society and in the conditions of war; - to determine the features of the current state and the directions of functioning of the information society on the territory of Ukraine in the conditions of war; - to analyze the fundamental regulatory and legal acts of Ukraine in the field of ensuring the development of the information society; - to establish international experience in the formation of administrative and legal foundations for the development of the information society and the possibility of introducing European standards into the legal foundations of the information society in Ukraine; - to substantiate the directions for improving the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The object of the study is social relations related to the formation and functioning of the information society in the conditions of martial law. The subject of the research is the administrative and legal foundations of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The introduction of the dissertation contains the rationale for choosing the research topic; the connection of the work with scientific programs, plans, topics of the department, university is indicated; the purpose and task, object, subject and research methods are determined; the scientific novelty and practical significance of the obtained results are disclosed; information about the recipient's personal contribution, the approval of the dissertation materials, the structure and scope of the dissertation is given. In the first chapter "Scientific concepts regarding the understanding of the information society" the state of scientific development of historical, structural and legal features of the understanding of the concept of the information society in conditions of war is disclosed; the conceptual and categorical characteristics of the «information society» were provided, thus, an understanding of the conceptual categories was made: «information», «information society», «civil society», «freedom of information», «information society in conditions of war»; the established level of research in the jurisprudence of freedom of information in the information and civil society: the term «information society» is in most cases used as a bright synonym for the term «information and communication technologies», and the concept of «information society» has not received a deep understanding and consideration until today Ukrainian contextual features due to deviation from scientific standards in general, and in jurisprudence in particular. Yes, the definition and essence of information are clarified; researched concepts, signs and essence of civil society; analyzed concepts and content of the category "freedom of information" in the context of the modern understanding of the civil information society and the level of its research in the conditions of martial law; the place and role of freedom of information in the structure of the modern civil information society and in the conditions of war are considered; the role of information in the modern theory of civil and information society is investigated; defined administrative and legal instruments for ensuring freedom of information in the modern civil information society against the background of martial law. The author's approach to the study of the normative content of the concept of «information» is proposed; information should be understood as documented or publicly announced information about events and phenomena occurring in society, the state, and the surrounding natural environment. Such a definition of information should be supplemented with a more specific list of media on which information can be contained. It was determined that civil society is a set of free people with a high social, cultural, and moral level of personal development, who interact with the state, which guarantees and provides them with the full scope and real maintenance of rights and freedoms that are generally defined in the modern democratic world. The author's interpretation of the concept of information society under martial law is a form of global social information space, where with the simultaneous implementation of effective information interaction of people, their active access to global information resources, satisfaction of needs for information products and services, there is also a certain a system of state-authority restrictions on the dissemination of information forced under the pressure of war, which on the one hand protects, and on the other - limits the rights and freedoms of citizens. Understanding the modern informational society in conditions of war, or during the declaration of martial law, requires taking into account, in addition to legal instruments guaranteeing the freedom of information relations, also certain informational restrictions that are formed for the needs of protecting the informational sovereignty of the state and society from such informational threats as informational aggression, information terrorism, conducting illegal information and psychological operations by the aggressor state, ideological and propaganda measures and other actions that negatively affect the information well-being of society and the state. The second section "The form of administrative and legal provision of the information society in the conditions of martial law in Ukraine" covers such researched issues as the administrative and legal foundation of the information society in Ukraine. Regulatory and legal acts and other factors affecting the modern information society were studied, building their detailed, fundamental characteristics. It has been established that Ukraine is the first country in the world that, during a full-scale war, implements positive regulatory changes in the media sphere, which ensures, along with security issues, the transparency of the media space and realizes the rights to freedom of expression, obtaining versatile, reliable and operational information and its free spread. Fundamental normative acts, current legislative acts of Ukraine, sub-legal normative documents, which in one way or another relate to ensuring freedom of information, as a basic condition for the formation of an information society in Ukraine as a whole and in war conditions, have been analyzed. It was found that, like any sphere of legislation, normative acts of Ukraine in the field of freedom of information are built into a clear structure, which consists of international acts, legislative acts, and secondary legal documents. The fundamental legal acts include the following acts: the Constitution of Ukraine, laws of Ukraine «On Information», «On Protection of Personal Data», «On Media», Convention «On the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms», UN Universal Declaration of Human Rights, Convention of the Council of Europe «On the protection of individuals with regard to automated processing of personal data», the Convention of the Council of Europe on access to official documents, the International Covenant on Civil and Political Rights, the Schengen Convention and the Europol Convention. It has been proven that the law of Ukraine «On the Legal Regime of Martial Law» is not, in its essence, a fundamental legal act in the field of information law, but in modern Ukrainian conditions it is such that it makes corrections to every legal act of Ukraine, from the Constitution, international acts to by-laws documents It was established that with the introduction of martial law, Ukraine partially withdrew from its international obligations in the field of human rights protection. In particular, there was a derogation from the obligations under the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, which the Government of Ukraine notified the Council of Europe about. In Ukrainian realities, we are faced with the most unique situation in the world, when the government has a full legal opportunity to limit citizens' freedom of information and thereby restrain the development of the information society, but does not do this, and on the contrary, the martial law becomes a catalyst for the development of the newest institutions of the information society. In the third chapter «Ways of modernization of the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine» the issues of: international experience of the formation of the administrative and legal foundations of the development of the information society are developed; ways of reforming the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law and in the context of the European integration of Ukraine; directions for improving the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The methodology for determining global trends in the development of the modern world has been improved: the rapid deployment of the information society, aimed at establishing constructive communication with government bodies at a new level, and providing citizens with the opportunity to engage in activities unavailable in the post industrial era. In this context, the importance of information, knowledge and education is increasing. With the appearance of qualitatively new needs of society, the system of the information society is also changing. Therefore, to ensure the possibility of effective functioning of the information society system in the conditions of global integration, its adaptation to the new conditions of social development is extremely necessary. The information society is influenced by various factors, but as a new form of post-industrial society based on knowledge, it becomes one of the main challenges of modernity. It has been established that in the conditions of existing challenges, Ukraine has achieved significant achievements in the process of digital transformation and the development of e-government. Important steps were also taken in harmonizing legislation with the European Union and NATO partners in the areas of electronic trust services, electronic communications, cyber hygiene, information and media literacy, e-government and the digital economy. This contributes to the country's gradual integration into the EU's Single Digital Market. Ukraine recognizes the need to base the modern information society on information and communication technologies, automation and robotics, as well as on the creation of a single integrated communication system. This will ensure access to information and knowledge for every person, which will open up new opportunities in social relations and the work of state bodies at any level, contributing to the construction of a service-oriented state. It is substantiated that one of the main ways of further development of the information society in the European Union is the creation of the EU Single Digital Market. All areas of education, archives, banks and databases, social services and cultural monuments are already actively integrated into the Internet, offering a wide range of electronic services. Most of the functions of government institutions have also been transferred to the online mode, and information services in the field of public policy, social sphere, business, education, employment, family, health, recreation, sports, transport, tourism and other fields are available via the Internet. Artificial intelligence is being actively implemented. It is important to have search engines and feedback tools to ensure effective use of these services. It was found that during the last years in Ukraine there has been a steady positive development of the information society, which can be considered a permanent trend. In particular, it is expected that the processes of large-scale introduction of Internet services and corresponding technologies of virtual and augmented reality, blockchain, cryptocurrencies, artificial intelligence, convergence of traditional and development of new media formats on the technological basis of the Internet will continue in our country in the near future and in the medium term. Already now, a significant audience of Internet users and a characteristic online socio-cultural environment are actively forming in Ukraine, which in many aspects will be similar to similar ones in developed countries. The diversification of the audience, the formation of new models of information consumption, and the growth of social and political activity on the Internet will continue. The scientific and practical significance of the obtained results lies in the generalization and addition of existing knowledge, theoretical and methodological approaches to the justification of directions for improving the mechanisms of the administrative and legal foundations of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The proposed main provisions, conclusions and proposals can be used in the practical activities of the legislative and executive authorities for further improvement of the mechanisms of development of the information society in the context of the formation and implementation of the state information policy and the policy of digitization, digitization of Ukraine.
- ДокументАдміністрування місцевих податків і зборів як об’єкт правового регулювання(Одеса: ОДУВС; МВС України, 2021) Боксгорн, Анастасія Вікторівна; Bokshorn, Anastasiia; ORCID: 0000-0003-0787-1717Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослі- дженням теоретичних, правових та організаційних питань правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів. За результатами дослідження з’ясовано сутність низки елементів понятійно- категоріального апарату, що забезпечує правове функціонування відносин адміністрування місцевих податків і зборів та правового регулювання цієї діяль- ності, щодо окремих з них розроблено авторські визначення: «адміністрування місцевих податків і зборів», «муніципальний нормативно-правовий акт у сфері адміністрування місцевих податків і зборів», «єдиний податок», «туристичний збір», «збір за місця для паркування транспортних засобів», «місцеві збори», які відображають основні ознаки таких складних, багатобічних і динамічних явищ, як адміністрування місцевих податків і зборів та забезпечення його правового регулювання та інше. Унаслідок дослідження правової природи адміністрування місцевих податків і зборів було встановлено, що це явище слід розглядати як сукупність норм, правил, методів, прийомів і засобів, рішень та процедур, за допомогою яких органи, що здійснюють реалізацію державної податкової політики, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи та податкові агенти здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на встановлення місцевих податків і зборів, організацію ідентифікації, облік платників місцевих податків і зборів та об’єктів оподаткування, забезпечення сервісного обслуговування платників місцевих податків і зборів, організацію та контроль за сплатою місцевих податків і зборів та за їхнім надходженням до місцевих бюджетів відповідно до порядку, встановленого законом. За наслідками дослідження історії становлення та розвитку інституту місцевих податків і зборів зроблено висновок, що історичний досвід застосування інституту місцевих податків і зборів можна охарактеризувати як процес еволюції системи спеціальних інструментів отримання фінансових доходів для забезпечення соціальних, політичних, економічних та життєдіяльнісних потреб інститутів місцевої влади, який об’єктивно виражає розвиток управлінського механізму держави, що обумовлювався особливостями публічного адміністрування на кожному історичному етапі. Унаслідок дослідження системи нормативно-правових актів, які становлять основу правового регулювання адміністрування місцевих податків та зборів проведено класифікацію актів на два рівні: загальнодержавний (Конституція України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів України та Державної податкової служби України) та місцевий (рішення сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад). Здійснено класифікацію нормативно-правових актів, що забезпечують регулювання місцевих податків і зборів, за ознакою предметної направленості: направлені на регулювання функціонування інституційної структури, що забезпечує адміністрування місцевих податків та зборів; процедур адміністрування місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку платників місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку об’єктів місцевого оподаткування; організації приймання й обробки податкової звітності платників місцевих податків та зборів; забезпечення сервісного обслуговування платників податків, організації та проведення контролю за дотриманням повноти та вчасності сплати місцевих податків та зборів; організації адміністрування податкового боргу по місцевих податках і зборах; застосування заходів адміністративного примусу за порушення податкового законодавства. За наслідками дослідження адміністрування плати за землю встановлено, що «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. Земельний податок інтегрований у плату за землю як обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється з фізичних та юридичних осіб – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, за ставкою, встановленою органом місцевого самоврядування у рамках, визначених законом, надходження від якого зараховуються до місцевого бюджету за місцем знаходження земельної ділянки; зроблено висновок, що категорії «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. За наслідками дослідження адміністрування єдиного податку запропоновано удосконалити адміністративні процедури при його стягуванні у напрямку: інформаційної відкритості; чіткого, зрозумілого для платника податку процесу адміністрування; балансу економічних інтересів платників податків та територіальних громад, до бюджетів яких він стягується, а відтак – стимулювання підприємницької ініціативи. З’ясовано, що досягнення мети при виконанні перелічених завдань здійснюється з використанням низки методів адміністрування, у тому числі сервісних, які включають: податкове консультування з питань стягування податку, особливостей звітності, податкового та бухгалтерського обліку при застосуванні спрощеної системи оподаткування; проведення інформаційних кампаній з використанням засобів масової інформації щодо роз’яснення питань оподаткування, у тому числі оприлюднення інформації на офіційних веб-сайтах Державної податкової служби України і її територіальних відділень та органів місцевого самоврядування, а також на Загальнодоступному інформаційно- довідковому ресурсі «ЗІР», що адмініструється Державною податковою службою України; спрощення формальних процедур, пов’язаних з обліком місцевих податків і зборів; удосконалення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування. Досліджено досвід правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів у таких Європейських державах, як Франція, Іспанія, Великобританія, Федеративна Республіка Німеччина, Італія, Польща, Латвія, Швеція та інших. За наслідками дослідження з’ясовано, що механізми функціонування організаційно-правових моделей адміністрування місцевих податків і зборів у державах Європи обумовлені різними політико-управлінськими традиціями, формами державного устрою, формами податкових систем, використанням різних механізмів розподілу повноважень між центральними та місцевими органами публічної адміністрації щодо встановлення видів, ставок, бази та інших елементів податків, підходів до визначення сутності податкових надходжень та інших чинників. Податок на нерухоме майно у переважній більшості європейських держав розраховується на підставі кадастрової вартості, податкової вартості та ринкової вартості нерухомого майна. Органи, що забезпечують адміністрування місцевих податків і зборів у європейських державах, не мають єдиного стандарту у своїй інституційній організації, у зв’язку з чим їм притаманні характерні особливості та істотні відмінності у механізмах їхньої діяльності в залежності від приналежності до виконавчої гілки влади чи їхнього перебування у системі місцевого самоврядування. З метою удосконалення нормативно-правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів пропонується внести низку змін до Податкового кодексу України: у частині запобігання уникнення оподаткування не завершених будівництвом об’єктів пропонується визначити об’єктами оподаткування ті, будівництво яких перевищує 5 років; у частині покращення адміністрування податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або на які немає документів на право власності у фізичних осіб, розмір податку пропонується обчислювати на підставі оцінювальних актів на будинок (оцінювальних актів про господарські будівлі та споруди), які знаходяться в технічних паспортах об’єктів житлової та нежитлової нерухомості; у частині покращення мобілізації надходжень від транспортного податку пропонується розширити коло об’єктів оподаткування, включивши мотоцикли та квадроцикли, а також яхти та інші плавучі засоби для дозвілля або спорту; у частині забезпечення повернення надмірно сплаченого туристичного збору пропонується удосконалити механізм його повернення. Механізм адміністрування місцевих податків і зборів запропоновано удосконалити у таких напрямках, як: мінімізація дискреційних повноважень суб’єктів, що здійснюють адміністрування податків; створення умов для платників податків для можливості коригувати вартість об’єкта оподаткування до поточного ринкового рівня, застосовуючи правові механізми коригування, що у першу чергу стосується володільців об’єктів нерухомості, відомості про які не внесено до Державного реєстру речових прав нерухомого майна; перенесення податкового навантаження на земельні ділянки як об’єкта оподаткування; розширення контрольних повноважень органів місцевого самоврядування за сплатою податку на нерухомість, відмінної від земельної ділянки, через створення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно опції для формування витягу з реєстру про об’єкти нерухомості, що містяться на території місцевого адміністративно- територіального утворення з інформацією про об’єкт нерухомості. The dissertation is one of the first in Ukraine complex monographic research of theoretical, legal and organizational questions of legal regulation of administration of taxes and fees. According to the results of the research has been clarified the essence of a number of elements of the conceptual and categorical apparatus, which ensures the legal functioning of the administration relations of local taxes and fees and legal regulation of this activity, for some of them were made author's definitions: "Administration of local taxes and fees", "municipal legal act in the field of administration of local taxes and fees", "single tax", "tourist tax", "fee for parking spaces for vehicles", "local fees", which reflect the main features of such complex, multifaceted and dynamic phenomena as the administration of local taxes and fees and ensuring its legal regulation еtc. As a result of studying the legal nature of the administration of local taxes and fees, this phenomenon should be considered as a set of norms, rules, methods, techniques and tools, decisions and procedures by which bodies implementing state tax policy, local governments, their officials and tax agents execute management activities in the tax sphere aimed at establishing local taxes and fees, organization of identification, accounting of payers of local taxes and fees and objects of taxation, providing service to taxpayers of local taxes and fees, organization and control over the payment of local taxes and fees and their receipt in local budgets, respectively to the established law. Based on the results of the study of the history of formation and development of the institute of local taxes and fees, it is concluded that the historical experience of the institute of local taxes and fees can be characterized as a process of evolution of special instruments of financial income to meet social, political, economic and vital needs of the local government institutions, which objectively expresses the development of the administrative mechanism of the state, due to the peculiarities of public administration at each historical stage. The study of the system of normative legal acts that form the basis of legal regulation of local taxes and fees classification of acts at two levels: state (Constitution of Ukraine, laws of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of the Ministry of Finance of Ukraine and the State Tax Service of Ukraine) and local (decisions of village, settlement, city councils and councils of united territorial communities).The classification of normative-legal acts providing regulation of local taxes and fees is completed on the basis of subject orientation: aimed at regulating: the functioning of the institutional structure that ensures the administration of local taxes and fees; procedures for the administration of local taxes and fees; identification and accounting of payers of local taxes and fees; identification and accounting of objects of local taxation; organization of acceptance and processing of tax reporting of taxpayers of local taxes and tax collections; providing service to taxpayers, organizing and monitoring compliance with the completeness and timeliness of payment of local taxes and fees; organization of tax debt administration for local taxes and fees; application of measures of administrative coercion for violation of tax legislation. According to the results of the study the administration of the land fee, it was established that the “land fee” and the “land tax” are different in their content, as the land fee is a broader category covering the land tax. Land tax is integrated into the land tax as a mandatory payment as part of the property tax levied on individuals and legal entities - owners of land and land shares (units), as well as permanent land users, at a rate set by the local government within determined by law, the proceeds of which are credited to the local budget at the location of the land; concluded on the category. According to the results of the studying the administration of the single tax, it is proposed to improve the administrative procedures for its collection in the direction of: information openness; a clear, understandable for the taxpayer administration process; the balance of economic interests of taxpayers and territorial communities, to the budgets of which it manages, and thus - to stimulate entrepreneurial initiative. It was found that the achievement of the goal in the implementation of these tasks is carried out using a number of methods of administration, including service, which include: tax advice on tax collection, reporting, tax and accounting in the simplified taxation system; conducting information campaigns with the use of mass media to explain taxation issues, including publication of information on the official websites of the State Tax Service of Ukraine and its territorial branches and local governments, as well as on the Public information and reference resource "ZIR" administered by the State Tax Service of Ukraine; simplification of formal procedures related to the accounting of local taxes and fees; improvement of normative legal acts of local selfgovernment bodies. The experience of legal regulation of municipal policing in such European countries as France, Spain, Great Britain, the Federal Republic of Germany, Italy, Poland, Latvia, Sweden and others is studied. The results of the study show that the mechanisms of organizational and legal models of administration of local taxes and fees in European countries are due to different political and managerial traditions, forms of government, forms of tax systems, the use of different mechanisms of distribution of powers between central and local public administration. identification of species, rates, bases and other elements of taxes, approaches to determining the nature of tax revenues and other factors. Real estate tax in the vast majority of European countries is calculated on the basis of cadastral value, tax value and market value of real estate. Bodies that administer local taxes and fees in European countries do not have a single standard in their institutional organization, and therefore they are characterized by significant features and significant differences in the mechanisms of their activities depending on belonging to the executive branch or their stay in the system of local selfgovernment. In order to improve the legal regulation of the administration of local taxes and fees, it is proposed to make a number of changes to the Tax Code of Ukraine: in terms of preventing the avoidance of taxation of construction in progress, it is proposed to determine the objects of taxation of those whose construction exceeds 5 years; in terms of improving the administration of taxes on real estate, other than land for residential and non-residential real estate, including their shares that are not registered in the State Register of Real Property Rights, or for which there are no documents on the ownership of physical persons, the amount of tax is proposed to be calculated on the basis of appraisal acts for the house (appraisal acts on outbuildings and structures) which are in the technical passports of residential and non-residential real estate; In terms of improving the mobilization of revenues from the transport tax, it is proposed to expand the range of objects of taxation - motorcycles and ATVs, yachts and other floating vehicles for leisure or sports; In terms of ensuring the return of overpaid tourist tax, it is proposed to improve the mechanism of its return. It is proposed to improve the mechanisms of administration of local taxes and fees in such areas as: minimization of discretionary powers of entities that administer taxes; creating conditions for taxpayers to be able to adjust the value of the object of taxation to the current market level by applying legal adjustment mechanisms, primarily for owners of real estate, information about which is not included in the State Register of Real Property Rights; transfer of the tax burden to land plots as an object of taxation; expansion of control powers of local governments over the payment of real estate tax other than land, through the creation in the State Register of Real Property Rights of the option to create an extract from the register of real estate contained in the local administrative-territorial entity with information about real estate object.
- ДокументАрешт майна як захід забезпечення кримінального провадження(Одеса: ОДУВС, 2023) Баженова, Анастасія Ігорівна; Bazhenova, AnastasiiaДисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із арештом майна, як важливим засобом забезпечення кримінального провадження, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування. За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання арешту майна в рамках чинного КПК. Доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію повноважень слідчого, прокурора, наділивши їх більшими повноваженнями в процесі накладення попереднього арешту на майно, розширити процесуальні можливості обшуку, виїмки для встановлення майна, на яке може бути накладено арешт. Потребує вдосконалення процесуальний статус потерпілого, як активного учасника кримінального процесу в частині його права вимагати від слідчого, прокурора встановлення майна, на яке може бути накладено арешт та реалізації інших його прав. Саме відсутність належного процесуального статусу слідчого, прокурора, потерпілого у кримінальному процесі в інституті арешту майна, ускладнена процедура арешту на майно у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження. Наявні статистичні відомості показують, що в цілому стан протидії злочинності не в повній мірі відповідає потребам сьогодення, і як наслідок, незначна сума відшкодування матеріальних збитків. Окремими з умов цього стану є неналежне нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності та практика правозастосування кримінального процесуального законодавства. Це в свою чергу тягне за собою не встановлення майна та не накладання на нього арешту, порушення майнових прав потерпілих. За результатами дослідження автором визначено історичний генезис становлення та розвитку інституту арешту майна у кримінальному процесі на території України. Надане авторське поняття арешту майна, яке включає в себе тимчасову, до скасування у встановленому КПК порядку заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого у кримінальному провадженні в наявності достатньо підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути використано для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливого штрафу, конфіскації майна та підлягає спеціальній конфіскації. Визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також тимчасову заборону передачі або руху майна або тимчасову заборону володіння чи управління майном. Запропоновано, що слідчий за клопотанням потерпілого, цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальному провадженні цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, можливої конфіскації майна та можливого штрафу. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу виключення з КПК положення про необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів так як чинна редакція ч. 1 ст. 170 КПК «Накладення арешту на майно» виходить за рамки змісту Директиви Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення. Автором доведено, що одними з способів виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт, є обшук, а також за певних обставин і тимчасовий доступ до речей і документів, запропоновано під час проведенням обшуку слідчим, прокурорам надати повноваження накладення попереднього арешту на майно. Запропоновано, що у невідкладних випадках, коли своєчасне оформлення слідчим, прокурором постанови про проведення обшуку не представляється можливим, а через зволікання розшукувані предмети або документи можуть бути знищені, приховані або пошкоджені або ж особа, яка розшукується може сховатися, слідчий може провести обшук за згодою прокурора. У цьому випадку слідчий, не пізніше ніж на наступний робочий день після провадження обшуку повідомляє слідчого суддю з пред’явленням матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність слідчої дії, а також протоколу слідчої дії. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість обшуку Автором висловлена пропозиція, що слідчий за погодженням з прокурором, прокурор, на підставі мотивованої постанови має право провести виїмку речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, а також майна, яке підлягає арешту, якщо відомо, де або у кого знаходиться конкретний речі, документи, майно і немає необхідності їх розшукувати, або ж вони знаходиться в публічно доступних місцях. Пропонується, що виїмка речей, документів, майна, яке підлягає арешту в житлі чи іншому володінні особи, а також речей, документів чи майна, які містять охоронювану законом таємницю, проводиться тільки за ухвалою слідчого судді, суду. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість виїмки та виносить рішення про визнання виїмки допустимою своєю ухвалою. Доведена необхідність внесення у КПК положення, у відповідності до яких під час кримінального провадження попередній арешт на майно може накладається за постановою слідчого за погодженням з прокурором, за постановою прокурора, затвердженою слідчим суддею, а під час судового розгляду рішення приймає суд. Уявляється за необхідне передбачити, що у невідкладних випадках, коли через зволікання майно може бути приховано, пошкоджено, зіпсовано, знищено, перетворено, відчужено, слідчий за погодженням з прокурором, прокурор виносить мотивовану постанову про накладення попереднього арешту на майно. Постанова складається відповідно до вимог ст. 110 КПК, з обґрунтуванням необхідності та невідкладності накладення арешту. Автором запропоновано, що про накладений арешт майна слідчий, прокурор не пізніше ніж на наступний робочий день повідомляє слідчого суддю з пред’явленням протоколу та інших матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність арешту. Якщо слідчий суддя не затверджує постанову слідчого, постанову прокурора, при визнанні накладення арешту незаконним або необґрунтованим, слідчий суддя приймає судове рішення про зняття арешту з усього майна або з його частини. В ході дослідження визначена необхідність виключення положень абз. 2 ч. 10 ст. 170 КПК, у відповідності з яким не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Вважається, що саме на період встановлення факту добросовісного набуття майна необхідно попереднє накладення арешту на майно з метою перешкоджання його відчуження, розпорядження. Розроблені нормативні положення щодо внесення до КПК змін та доповнень для вдосконалення функціонування інституту арешту майна, у тому числі викладення у новій редакції ч. 1 ст. 16, п. 14 ч. 1 ст. 56, п. 15 ч. 1 ст. 56, ст. 61, абз. 1, 2 ч. 1 ст. 170, ч.ч. 3, 5, 8, 11 ст. 170 КПК, доповнення КПК України новими статтями, а саме ст. 170-1 «Порядок накладення арешту на майно», ст. 175-2 «Протокол про накладення арешту на майно».The dissertation is dedicated to the study of problems related to the seizure of property as an important means of ensuring criminal proceedings, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application. According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues of seizure of property were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. It has been proven that it is necessary to revise the existing concept of powers of the investigator, the prosecutor, giving them greater powers in the process of imposing a preliminary arrest on property, expanding the procedural possibilities of search and seizure to establish property that may be subject to arrest. The procedural status of the victim, as an active participant in the criminal process, needs to be improved in terms of his right to demand from the investigator, the prosecutor, the identification of property that can be seized and the realization of his other rights. It is the lack of proper procedural status of the investigator, prosecutor, the victim in the criminal process in the institute of property seizure, the complicated procedure of seizure of property within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research. Available statistical information shows that, in general, the state of combating crime does not fully meet the needs of today, and as a result, the amount of compensation for material losses is insignificant. Separate from the conditions of this state are the inadequate normative and legal support of law enforcement activities and the practice of law enforcement of criminal procedural legislation. This, in turn, entails failure to establish property and failure to seize it, violation of property rights of the victims. Based on the results of the research, the author determined the historical genesis of the establishment and development of the institution of property seizure in criminal proceedings on the territory of Ukraine. The author's concept of seizure of property is given, which consists in the description of the property and includes a temporary ban on the alienation, disposition and/or use of property, until it is canceled in accordance with the procedure established by the Code of Criminal Procedure, regarding which in the criminal proceedings there are sufficient grounds and reasonable suspicions to believe that it can be used to secure a civil lawsuit, recovery from a legal entity of received illegal benefits, a possible fine, confiscation of property and is subject to special confiscation. It is determined that the purpose of seizure of property is to prevent the possibility of its concealment, damage, spoilage, destruction, transformation, alienation, as well as a temporary ban on the transfer or movement of property or a temporary ban on possession or management of property. It is proposed that the investigator, at the request of the victim, the civil plaintiff or on his own initiative, is obliged to take measures to secure the civil claim declared in the criminal proceedings, as well as a possible future civil claim, possible confiscation of property and a possible fine. During the research, the need to exclude from the Code of Criminal Procedure the provision on the need to seize property for the purpose of preserving material evidence was substantiated, as the current wording of Part 1 of Article 170 of the Code of Criminal Procedure "Imposing seizure of property" goes beyond the content of the Directive of the European Parliament and the Council of April 3, 2014 No. 2014/42/EU "On the freezing and confiscation of the means of committing crimes and the proceeds of criminal activities in the European Union", International standards for combating money laundering, terrorist financing and proliferation of weapons of mass destruction. The author has proven that one of the ways to identify and search for property that can be seized is a search, as well as under certain circumstances and temporary access to things and documents, it is suggested that during the search, investigators and prosecutors be given the authority to impose a preliminary seizure on property . It is proposed that in urgent cases, when the investigator, prosecutor, and the prosecutor cannot issue a search warrant in a timely manner, and due to delay, the wanted items or documents may be destroyed, hidden, or damaged, or the wanted person may hide, the investigator may conduct a search upon consent prosecutor In this case, the investigator, not later than on the next working day after conducting the search, notifies the investigating judge with the presentation of materials justifying the necessity and urgency of the investigative action, as well as the protocol of the investigative action. The investigating judge checks the legality and validity of the search. The author proposed that the investigator, in agreement with the prosecutor, the prosecutor, on the basis of a reasoned resolution, has the right to seize things or documents that are important for criminal proceedings, as well as property that is subject to seizure, if it is known where or with whom a specific thing is , documents, property and there is no need to search for them, or they are in publicly accessible places. It is proposed that the seizure of things, documents, property subject to arrest in a person's home or other property, as well as things, documents or property that contain a secret protected by law, is carried out only by a decision of an investigating judge, a court. The investigating judge checks the legality and reasonableness of the seizure and makes a decision to recognize the seizure as admissible by his decision. It has been proven the need to include provisions in the Criminal Procedure Code, according to which, during criminal proceedings, a preliminary seizure of property can be imposed by the resolution of the investigator in agreement with the prosecutor, by the resolution of the prosecutor, approved by the investigating judge, and during the trial, the decision is made by the court. It is considered necessary to provide that in urgent cases, when due to delay the property may be hidden, damaged, spoiled, destroyed, transformed, alienated, the investigator, in agreement with the prosecutor, issues a reasoned resolution on the imposition of a preliminary arrest on the property. The resolution is drawn up in accordance with the requirements of Art. 110 of the Criminal Procedure Code, with the justification of the necessity and urgency of imposing an arrest. The author suggested that the investigator, the prosecutor, no later than the next working day, informs the investigating judge about the seizure of property, presenting the protocol and other materials justifying the necessity and urgency of the seizure. If the investigating judge does not approve the resolution of the investigator, the resolution of the prosecutor, when the seizure is recognized as illegal or unfounded, the investigating judge makes a court decision to remove the seizure from all or part of the property. In the course of the study, the need to exclude the provisions of para. 2 h. 10 st. 170 of the Code of Civil Procedure, according to which property cannot be seized if it is owned by a bona fide buyer, except for the seizure of property to ensure the preservation of physical evidence. It is believed that it is during the period of establishing the fact of bona fide acquisition of property that a preliminary seizure of property is necessary to prevent its alienation, disposition. Normative provisions have been developed regarding the introduction of changes and additions to the Code of Criminal Procedure to improve the functioning of the institution of seizure of property, including the new wording of Part 1 of Art. 16, item 14, part 1 of Art. 56, p. 15, part 1, art. 56, Art. 61, par. 1, 2 h. 1 st. 170, ch.ch. 3, 5, 8, 11 st. 170 of the Criminal Procedure Code, supplementing the Criminal Procedure Code of Ukraine with new articles, namely Art. 170-1 «Procedure for seizure of property», Art. 175-2 «Protocol on seizure of property».
- ДокументВиправлення та ресоціалізація засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2011) Шкута, Олег Олегович; Shkuta, OlehУ роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень та здійснено нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному вивченню та системній розробці загальнотеоретичних положень щодо виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки (далі - ВКСРБ). На основі існуючих підходів у науці кримінально-виконавчого права сформовано доктринальне визначення поняття виправлення та ресоціалізація засуджених досліджуваної категорії. З’ясовано значення основних принципів кримінально-виконавчого законодавства для виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ, визначено їх правовий статус. Надано розгорнуту характеристику засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів та практики їх застосування щодо виправлення і ресоціалізації таких засуджених. Удосконалено заходи, спрямовані на приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки, до існуючих міжнародних стандартів. The thesis is one of the first in domestic criminal-executive science complex research on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies. A set of theoretical generalizations and a new approach to the complex and systematic studying of the general theoretic statements on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies are exposed. Based on the existing approaches in the criminal-executive science the doctrinal definition of correction and re-socialization of the convicts of the given category is formulated. The basic principles of the criminal-executive legislation for correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies as well as their legal status are defined. A detailed description of correction and re-socialization facilities for convicts in middle-level security colonies is given. The proposals to improve the criminal-executive legislation of Ukraine, branch standard acts and the conditions of detention such prisoners are attached.
- ДокументДОСТУП ДО МАТЕРІАЛІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА(Одеса: ОДУВС, 2023) Жовтан, Юрій Валерійович; Zhovtan, YuriiДисертацію присвячено дослідженню теоретико-правових проблем доступу до матеріалів досудового розслідування. На підставі аналізу нормативних та доктринальних джерел, слідчої та судової практики у роботі розглянуті теоретико-методологічні основи доступу до матеріалів досудового розслідування, досліджено поняття та форми доступу до матеріалів досудового розслідування, з’ясовано специфіку доступу сторони захисту до матеріалів досудового розслідування у порядку ст.ст. 221, 290 КПК України, визначено особливості доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, охарактеризовано процесуальний порядок доступу до матеріалів досудового розслідування сторони обвинувачення та інших учасників кримінального провадження. На підставі аналізу монографічних досліджень встановлена недостатня розробленість у вітчизняній теорії кримінального процесу питань, які торкаються проблематики доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальній процесуальній діяльності. Доведено, що невизначеність окремих нормативно-правових формулювань негативно впливає на забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження. Запропонована авторська дефініція поняття «матеріали досудового розслідування» якими є сукупність інформації, доказів, джерел доказів та процесуальних документів, які перебувають у розпорядженні органу досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та збираються з метою з'ясування обставин вчинення кримінального правопорушення та зберігаються до направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження. Визначено складові елементи доступу до матеріалів досудового розслідування, залежно від суб’єктів, умов, підстав, процесуальної процедури (порядку) надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Запропоновано визначити узагальнену дефініцію доступу до матеріалів досудового розслідування як передбачену кримінальним процесуальним законодавством сукупність прав, обов’язків та повноважень учасників кримінального провадження, спрямованих на отримання ними інформації про хід та результати досудового розслідування в межах, необхідних для реалізації таких прав та обов’язків. Визначені форми доступу до матеріалів досудового розслідування, досліджені їх особливості. На підставі аналізу кримінального процесуального законодавства визначено, що суб'єктами доступу до матеріалів досудового розслідування є учасники кримінального провадження, які залучаються до кримінальних процесуальних правовідносин, конституційні права та інтереси яких зачіпаються під час проведення кримінально-процесуальної діяльності на досудовому розслідуванні. Доведено, що процесуальний порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення містить правову невизначеність в частині можливості оскарження рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову у задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення у зв’язку з чим запропоновані пропозиції щодо внесення доповнень до кримінального процесуального законодавства з метою врегулювання означеного питання. Окрема увага у дослідженні приділена проблемним питанням визначення відліку процесуального строку досудового розслідування при реалізації ст. 290 КПК України, який не зараховується до загальних строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК України. Доведена необхідність вдосконалення означеного питання в частині документального підтвердження як факту надання слідчим, прокурором доступу стороні захисту до матеріалів досудового розслідування, так і факту підтвердження стороною захисту отримання фактичного доступу до таких матеріалів. На основі аналізу законодавства, точок зору науковців та практичних працівників обґрунтовується доцільність надання можливості на етапі завершення досудового розслідування звернень з клопотанням сторони захисту про виконання будь-яких процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, вирішення яких має здійснюватися в загальному порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування у порядку ст. 220 КПК України. З метою дотримання права на захист у разі наявності підстав для прийняття рішення прокурором про закриття кримінального провадження з формальних підстав у випадках передбачених 284 КПК, обґрунтовуються пропозиції щодо внесення змін до ч. 6 ст. 284 КПК України в частині обов’язкового надання доступу до матеріалів досудового розслідування стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК у разі, якщо провадження є необхідним для реабілітації особи. Встановлено, що процесуальний порядок допуску та доступу до державної таємниці захисника у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, містить законодавчі прогалини, у зв’язку з чим запропоновано внесення доповнень до ч. 3 ст.517 КПК України, в частині надання захиснику такого права без оформлення допуску до державної таємниці після роз’яснення йому вимог статті 28 Закону України «Про державну таємницю» та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю. На підставі аналізу судової практики виокремлено порушення, які допускаються стороною обвинувачення при наданні доступу до матеріалів досудового розслідування, які призводять до визнання доказів не допустимими. Визначено, що обсяг можливостей реалізації стороною захисту свого права на доступ до матеріалів досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України, визначається положеннями ч. 1 ст. 26 КПК і залежить від власного розсуду сторони захисту. Констатується доцільність повідомлення сторони захисту про прийняте прокурором рішення щодо невідкладного знищення відомостей, речей та документів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які він не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, у зв’язку з чим запропоновано внесення відповідних змін до ст. 255 КПК України. Визначено, що доступ прокурора до матеріалів сторони захисту в порядку ч. 6 ст. 290 КПК України реалізується шляхом направлення офіційного запиту. При цьому сформовано висновок, що, кримінально-процесуальна санкція, передбачена ч. 12 ст. 290 КПК України, не може бути застосована, якщо невиконання стороною захисту вимог ч. 6 ст. 290 КПК України стало наслідком неподання прокурором запиту про надання йому стороною захисту доступу до своїх матеріалів. Доведено, що право потерпілого на доступ до матеріалів досудового розслідування, закріплене в п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК України, ускладнене відсутністю імперативної вимоги до слідчого, прокурора ознайомити потерпілого із повідомленням про підозру та клопотанням про застосування запобіжного заходу. У зв’язку з чим доведена необхідність уніфікації законодавства, яким регламентується порядок надання доступу потерпілому до матеріалів досудового розслідування. Обґрунтовано точку зору, щодо необхідності відображення у положеннях КПК України права потерпілого на доступ до матеріалів досудового розслідування у випадках звернення з клопотанням до суду про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст.284 КПК України та перед направленням до суду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. Аргументовано необхідність внесення змін до КПК України стосовно віднесення представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження до сторони захисту, з метою належного забезпечення механізму реалізацію функції захисту вказаним процесуального статусу, уточнено, що права і обов’язки вказаного учасника виникають з моменту вручення особі повідомлення про підозру та після перевірки документів, що підтверджують його повноваження. Доведена необхідність уніфікації кримінального процесуального законодавства в частині розуміння поняття «третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт», у зв’язку з чим запропоновано відповідні зміни до п. 6 ч. 2 ст. 173, ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст.174 КПК України. Констатується, що право іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування на доступ до матеріалів досудового розслідування ускладнено відсутністю чітко сформульованого кола суб’єктів, які входять у поняття такої особи, а також недосконалістю визначення її процесуального статусу, що створює колізії у правозастосуванні та потребує вдосконалення в частині розширення прав іншої особи. Зокрема пропонується наділити іншу особу, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування правом доступу до матеріалів досудового розслідування до його завершення, а також передбачити, процесуальний порядок вручення копії постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження у разі коли строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК України, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру. За результатами дослідження автором сформульовано низку висновків та пропозицій, спрямованих на удосконалення нормативно-правової регламентації питань, пов’язаних із доступом до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні.учасником. У контексті набуття представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.The dissertation is devoted to the study of theoretical and legal problems of access to the materials of the pre-trial investigation. Based on the analysis of normative and doctrinal sources, investigative and judicial practice, the theoretical and methodological bases of access to pre-trial investigation materials are considered in the work, the concepts and forms of access to pre-trial investigation materials are explored, the specifics of the defense party's access to pre-trial investigation materials are clarified in accordance with articles 221, 290 of the Criminal cprocedural Code of Ukraine, Based on the analysis of monographic studies, it was established that the domestic theory of the criminal process is insufficiently developed in issues related to access to pre-trial investigation materials in criminal procedural activities. It has been proven that the uncertainty of certain regulatory and legal formulations has a negative effect on ensuring the rights and legitimate interests of the participants in criminal proceedings. The proposed author's definition of the concept of "materials of pre-trial investigation", which is a collection of information, evidence, sources of evidence and procedural documents that are at the disposal of the pre-trial investigation body from the moment of entering information about a criminal offense into the Unified Register of Pre-trial Investigations and are collected for the purpose of clarifying the circumstances of the commission of a criminal offense and are kept until an indictment is sent to the court, a request for the application of coercive measures of a medical or educational nature, a request for the release of a person from criminal responsibility, a request for the closure of criminal proceedings. The constituent elements of access to the materials of the pre-trial investigation are defined, depending on the subjects, conditions, grounds, procedural procedure (order) of providing access to the materials of the pre-trial investigation. It is proposed to define a generalized definition of access to pre-trial investigation materials as a set of rights, obligations and powers of the participants in criminal proceedings provided for by the criminal procedural law, aimed at obtaining information about the progress and results of the pre-trial investigation within the limits necessary for the realization of such rights and obligations. Forms of access to materials of pre-trial investigation are defined, their features are investigated. Based on the analysis of criminal procedural legislation, it was determined that the subjects of access to pre-trial investigation materials are participants in criminal proceedings who are involved in criminal procedural legal relations, whose constitutional rights and interests are affected during the conduct of criminal-procedural activities at the pre-trial investigation. It has been proven that the procedural procedure for familiarization with the materials of the pre-trial investigation before its completion contains legal uncertainty in terms of the possibility of appealing the decision of the investigator, inquirer, prosecutor on the refusal to grant the request for familiarization with the materials of the pre-trial investigation before its completion, in connection with which proposals are proposed to introduce additions to the criminal procedural legislation in order to settle the said issue. Special attention in the research is given to the problematic issues of determining the starting point of the procedural term of the pre-trial investigation in the implementation of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which is not included in the general terms of the pre-trial investigation specified in Art. 219 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The need to improve the specified issue in terms of documentary confirmation of both the fact that the investigators and prosecutors granted the defense party access to the materials of the pre-trial investigation, and the fact that the defense side confirmed that they actually received access to such materials was proven. Based on the analysis of the legislation, the points of view of scientists and practitioners, the expediency of providing the opportunity at the stage of the completion of the pre-trial investigation to make appeals with the request of the defense party to perform any procedural actions and make procedural decisions, which must be resolved in the general order of consideration of motions during the pre-trial investigation, is substantiated in accordance with Art. 220 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. In order to observe the right to defense in the event of grounds for the prosecutor's decision to close criminal proceedings on formal grounds in the cases provided for in Article 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, proposals for amendments to Part 6 of Art. 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine in terms of the mandatory provision of access to the materials of the pre-trial investigation to the defense in accordance with the procedure provided for in Article 290 of the Criminal Procedure Code in the event that the proceedings are necessary for the rehabilitation of the person. It has been established that the procedural procedure for admission and access to the state secret of the defender in criminal proceedings, which contains information constituting a state secret, contains legislative gaps, in connection with which it is proposed to introduce amendments to Part 3 of Article 517 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in part granting the defender such a right without obtaining access to state secrets after explaining to him the requirements of Article 28 of the Law of Ukraine "On State Secrets" and warning him of criminal liability for disclosing information constituting a state secret. Based on the analysis of judicial practice, violations committed by the prosecution in providing access to pre-trial investigation materials, which lead to the recognition of evidence as inadmissible, were identified. It was determined that the scope of opportunities for the defense party to exercise its right to access the materials of the pre-trial investigation when fulfilling the requirements of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, determined by the provisions of Part 1 of Art. 26 of the Criminal Procedure Code and depends on the discretion of the defense party. The expediency of notifying the defense party of the decision taken by the prosecutor regarding the immediate destruction of information, things and documents obtained as a result of secret investigative (search) actions, which he does not consider necessary for the further conduct of the pre-trial investigation, is noted, in connection with which it is proposed to make appropriate changes to Art. 255 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It was determined that the prosecutor's access to the materials of the defense party in accordance with Part 6 of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine is implemented by sending an official request. At the same time, the conclusion was formed that the criminal procedural sanction provided for in Part 12 of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine cannot be applied if the defense party fails to comply with the requirements of Part 6 of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine was a consequence of the prosecutor's failure to submit a request for the defense to grant him access to his materials. It has been proven that the right of the victim to access the materials of the pre-trial investigation, enshrined in Clause 2, Part 1, Art. 56 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, complicated by the absence of an imperative requirement for the investigator, the prosecutor to familiarize the victim with a notice of suspicion and a request for the application of a preventive measure. In connection with this, the need to unify the legislation, which regulates the procedure for granting access to the victim to the materials of the pre-trial investigation, has been proven. The point of view regarding the need to reflect in the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine the right of the victim to access to the materials of the pre-trial investigation in cases of petitioning the court to close the criminal proceedings against the suspect on the grounds provided for in clause 4-1 part 1 of Article 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine and before sending a petition for release from criminal responsibility to the court. Substantial proposals have been made to amend the Code of Criminal Procedure of Ukraine regarding the assignment of the representative of the legal entity in respect of which the proceedings are being conducted to the defense party, in order to properly ensure the mechanism for the implementation of the defense function by the specified participant. In the context of acquisition by a representative of a legal entity, which is the subject of a procedural status, it is clarified that the rights and obligations of the specified participant arise from the moment the person is served with a notice of suspicion and after the verification of documents confirming his authority The need to unify the criminal procedural legislation in terms of the understanding of the concept of "a third party whose property is subject to seizure" has been proven, in connection with which relevant changes to Clause 6, Part 2 of Art. 173, Part 1 of Art. 172, Part 1 of Article 174 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is noted that the right of another person, whose rights or legal interests are limited during the pre-trial investigation, to access the materials of the pre-trial investigation is complicated by the lack of a clearly defined circle of subjects included in the concept of such a person, as well as by the imperfection of determining his procedural status, which creates conflicts in law enforcement and needs improvement in terms of expanding the rights of another person. In particular, it is proposed to grant another person, whose rights or legal interests are limited during the pre-trial investigation, the right of access to the materials of the pre-trial investigation until its completion, as well as to provide for the procedural procedure for delivering a copy of the decision of the investigator, the inquirer on the closure of the criminal proceedings in the event that the term of the pre-trial investigation, defined Art. 219 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, ended and no person was notified of the suspicion. Based on the results of the research, the author formulated a number of conclusions and proposals aimed at improving the legal regulation of issues related to access to materials of pre-trial investigation in criminal proceedings.
- ДокументДіяльність Національної поліції по охороні прав дітей в Україні: адміністративно-правові аспекти(Одеса: ОДУВС, 2022) Стариченко, Алевтина Олександрівна; Starychenko, AlevtynaДисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правових аспектів теоретичних, правових та організаційних питань діяльності Національної поліції по охороні прав дітей в Україні. Унаслідок проведеного дослідження охарактеризовано специфічні риси ювенальної правоохоронної діяльності, а також нормативно-правову базу, що регулює порядок її здійснення. З урахуванням цього сформульовано ряд наукових положень, висновків, пропозицій та практичних рекомендацій з удосконалення правового забезпечення та правозастосовної практики Національної поліції в діяльності по охороні прав дітей. Проведено аналіз понятійно-категоріального апарату в дослідженнях поліцейської діяльності по охороні прав дітей, запропоновано низку авторських визначень понять: «охорона права», «діяльність Національної поліції по охороні прав дітей», «ювенальна превенція» та інших. Зроблено висновок, що окремі лексеми («ювенальний», «превенція», «булінг») недавно знайшли своє нормативно-правове закріплення, набувши значення юридичних понять та категорій, інші – надалі уживаються як теоретичні терміни, або навіть як сленг певних соціальних груп, у тому числі осіб, що здійснюють діяльність з охорони та захисту прав дітей. Наукові знання про поняття, особливо для практикуючих поліцейських ювеналістів, зміцнюють їхній професіоналізм та комунікативну компетентність, посилюючи спроможність у соціальній взаємодії, в основі якої лежить обмін інформацією, піднімають рівень культурної поведінки, етичних і естетичних норм у використанні вербальної і невербальної техніки спілкування. За наслідками розвитку та становлення ювенальних інституцій та системи правового регулювання їхньої діяльності зроблено висновок, що процес розвитку та становлення органів публічної адміністрації, що здійснюють діяльність по охороні прав дітей тісно пов'язаний з розвитком філософських бачень про права дитини, соціальним, політичним та економічним статусом дитини в суспільстві. Дано характеристику процесу становлення ювенальних органів як еволюцію системи спеціальних правових інструментів охорони та захисту прав та законних інтересів дітей, який об’єктивно виражає розвиток управлінського механізму держави, що обумовлювався людиноорієнтованими особливостями державної політики на кожному історичному етапі. Організаційні форми ювенальної правоохоронної системи радянського періоду не можна назвати оптимальними, їхнє становлення здійснювалось без врахування суспільної думки, сама система була віддзеркаленням процесів реалізації загальної політки Радянського Союзу. Визначено, що організація діяльності Національної поліції України по охороні прав дітей повинна ґрунтуватись на стійкій та комплексній системі правових принципів, втілення яких дозволить створити ефективний механізм запобігання та відновлення порушеного права дитини. До цієї системи належать принципи верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини, переважного застосування методів виховання і переконання, гуманізму, спеціалізації, професіоналізму, офіційності, безпосередності, єдності прав та обов’язків, найкращого захисту інтересів дитини, правового обґрунтування, спільності інтересів Національної поліції та інших органів публічної адміністрації, «головної ланки», координації та взаємодії, ефективності, плановості, цілеспрямованості, цілісності, комплексності, зворотного зв’язку, науковості та інші. Унаслідок проведеного аналізу нормативно-правової основи діяльності Національної поліції по охороні прав дітей доведено, що це сукупність правових актів законодавчого та підзаконного характеру, спрямованих на регулювання відносин, пов’язаних діяльністю органів та посадових осіб Національної поліції, інших органів та посадових осіб публічної адміністрації, які впорядковують управлінські процеси за їхньою участю у сфері забезпечення гарантій реалізації дітьми прав та свобод та законних інтересів. Реалізація повноважень держави в усіх сферах публічних правовідносин, у тому числі у сфері поліцейської ювенальної правоохорони, здійснюється через узгодженість правових норм з нормами міжнародного права, правомірність і обов'язковість дій уповноважених підрозділів Національної поліції України, у визначених цими нормами випадках. Доведено, що форми діяльності Національної поліції у сфері охорони прав дітей – це сукупність однорідних, конкретних дій поліцейських, які пов’язані зі створенням для дітей оптимальних умов: для вільного користування ними благами суспільства; для забезпечення особистих прав і свобод; для усунення факторів, що приводять до порушення прав та свобод чи ускладнюють їх реалізацію. Формам правоохоронної діяльності притаманні такі ознаки: зовнішній вияв певного змісту правоохорони; зовнішнє вираження дії із метою досягнення поставленої правоохоронної задачі; безпосередній вплив на зміст – розвиток чи гальмування розвитку певних суспільних відносин. Методи діяльності Національної поліції по охороні прав дітей – це визначені нормами права способи, засоби та прийоми безпосереднього та цілеспрямованого впливу органів та посадових осіб Національної поліції на свідомість і поведінку фізичних осіб, а також на діяльність підприємств, установ та організацій та їхніх посадових осіб з метою реалізації своїх правоохоронних завдань та функцій, що направлені на дотримання юридичних обов’язків щодо запобігання загроз правам і законним інтересам дітей. Автором визначено, що правоохоронний ефект від взаємодії в діяльності Національної поліції по охороні прав дітей досягається: послідовністю взаємодії на усіх стадіях цієї діяльності; перманентністю взаємодії (протяжністю в часі); комплексністю застосування форм та методів взаємодії; узгодженістю застосування заходів адміністративного впливу кожного суб’єкта взаємодії. Створення ефективної системи взаємодії поліції з іншими суб’єктами ювенальних правовідносин на сьогоднішній день слід розглядати як найважливішу та необхідну умову успішного досягнення мети в діяльності по охороні та захисту прав дітей. Координація діяльності суб’єктів ювенальної правоохорони зазвичай здійснюється шляхом реалізації таких форм: розробка погоджених планів скоординованої діяльності; обмін інформацією з питань профілактичних заходів; проведення координаційних нарад взаємодіючих суб’єктів; проведення спільних правоохоронних заходів (рейдів, перевірок, виїздів на місця правопорушень); надання взаємної допомоги при вирішенні правоохоронних завдань; спільна нормотворча діяльність (видання спільних розпорядчих актів, листів тощо). За наслідками дослідження досвіду діяльності у сфері ювенальної правоохорони в окремих країнах Європи зауважено різноманітні практики організації правоохоронного процесу: 1) розширення повноважень судових органів; 2) максимальну взаємодію із інститутами громадського суспільства; 3) покладання основних правоохоронних завдань на спеціальні органи публічної адміністрації у справах дітей, утворені як неполіцейські інститути. З’ясовано, що у більшості країн створені спеціальні поліцейські підрозділи по роботі з дітьми, які входять до системи ювенальної юстиції як органи виконавчої влади, тож ювенальну юстицію не варто розглядати лише як автономну гілку судової системи чи самостійний підрозділ загального суду, а систему органів установ та організацій, діяльність яких спрямована на реалізацію, охорону й захист прав, свобод та законних інтересів дітей. Аналізуючи шляхи удосконалення діяльності Національної поліції по охороні прав дітей, з’ясовано, що сучасній ювенальній правоохоронній діяльності, яка здійснюється Національною поліцією України, притаманна низка недоліків. З метою удосконалення правового регулювання діяльності Національної поліції по охороні прав дітей, запропоновано внести зміни до законів України «Про Національну поліцію» та «Про освіту», Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого Постановою КМУ від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України, затвердженої Наказом МВС України від 19.12.2017 №1044. Аргументовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства України, направленого на вирішення конфліктів, стороною яких є діти шляхом прийняття Закону України «Про медіацію». The dissertation is one of the first Ukrainian comprehensive monographic studies of administrative and legal aspects of theoretical, legal and organizational issues of the National Police for the protection of children's rights in Ukraine. As a result of the research, the specific features of juvenile law enforcement have been characterized along with the legislation governing its implementation. Given that, a number of scientific provisions, conclusions, proposals and practical recommendations have been made for the improvement of the legal framework and law enforcement of the National Police in the field of the protection of children's rights in Ukraine. The analysis of the conceptual and categorical apparatus in the studies researching protection of the rights of children by the police has been carried out and a number of author's definitions of the concepts have been offered: "protection of the right", "protection of the rights of children", "defence of the rights of children", "juvenile prevention". It has been concluded that some tokens ("juvenile", "prevention" "bullying") have recently found their reflection in the legislation, becoming legal concepts and categories while some others are still used as theoretical terms, or even in the slang of certain social groups including the circles engaged in the protection and protection of children's rights. Scientific definitions of the concepts strengthens professionalism and communicative competence especially of the juvenile police officers, enhances their social interaction based on information exchange, raises the level of cultural behavior, ethical and aesthetic norms in verbal and nonverbal communication. According to the development and formation of juvenile institutions and the respective system of legal regulation it has been concluded that the process of development and formation of public administration bodies engaged in the protection of children's rights is closely linked to the development of philosophical visions of children's rights, social, political and economic status of a child in society. The formation of juvenile bodies as the evolution of a system of special legal instruments in the protection and defense of the rights and legitimate interests of children have been characterized, it objectively reflects the development of the state management mechanism due to human-oriented public policy at each historical stage. The organizational forms of the Soviet juvenile law enforcement system were carried out without consideration of public opinion, the system itself reflected the general policy of the Soviet Union. It has been found that the protection of children's rights by the National Police of Ukraine should be based on a stable and comprehensive system of legal principles, the implementation thereof will create an effective mechanism of prevention and restoration of children’s violated rights. Hereto belong the following principles: rule of law, legality, respect for human rights and freedoms, the predominant use of methods of education and persuasion, humanism, specialization, professionalism, officiality, immediacy, unity of rights and responsibilities, best protection of the child's interests, legal justification, common interests of the National Police and other public administrations, principle of the "main link", coordination and interaction, efficiency, planning, purposefulness, integrity, comprehensiveness, feedback, scientific background and others. As a result of the analysis of the legislation in the field of the protection of children's rights by the National Police it has been proved that it is a set of legal acts and bylaws regulating relations linked to bodies and officials of the National Police, other bodies and public administration officials which streamline management processes with their participation in the field of realization of children's rights and freedoms and their legitimate interests. The exercise of state powers in all spheres of public relations, including police juvenile law enforcement, is carried out through the concordance of legal norms with international law, legality and binding actions of the officers of the National Police of Ukraine, in cases specified by these norms. It has been proved that the forms of the activities of the National Police in the field of protection of children’s rights are a set of homogeneous, concrete actions of police officers related to creation of optimal conditions for children: free use of public goods; ensurance of personal rights and freedoms; elimination of the factors that lead to the violation of rights and freedoms or complicate their implementation. Forms of law enforcement have been characterized by the following features: external expression of a certain content of law enforcement; external expression of action in order to achieve the task of law enforcement; direct influence on the content - the development or inhibition of certain social relations. The methods used by the National Police for the protection of children's rights are the ways, means and techniques of direct and purposeful influence of the National Police units and officers on the consciousness and behavior of individuals, as well as on the enterprises, institutions and organizations and their officials in order to implement their law enforcement tasks and functions aimed at performance of legal obligations in the field of prevention of threats to the children’s rights and legitimate interests. The law enforcement effect of interaction of the National Police with other authorities for protection of children's rights is achieved by: the sequence of interaction at all stages; permanence of interaction (duration); complex application of interaction forms and methods; consistency in the application of measures of administrative influence of each subject of interaction. The creation of an effective system of interaction between the police and other juvenile subjects should be considered today as the most important and necessary condition for the successful protection and defense of children's rights. Coordination of juvenile law enforcement units is usually carried out through the implementation of the following forms: development of agreed plans for coordinated activities; exchange of information on preventive measures; coordination meetings interacting units; joint law enforcement activities (raids, inspections, visits to crime scenes); mutual assistance in solving law enforcement tasks; joint law-making activity (publication of joint administrative acts, letters, etc.). As the results of the research of the juvenile law enforcement in some European countries various practices of organization of the law enforcement process have been described: 1) increase of the judiciary powers; 2) maximum interaction with civil society institutions; 3) assignation of the main law enforcement tasks to special bodies of juvenile public administration, formed as non-police institutions. It has been found that in most countries there are special juvenile police units which are a part of the executive bodies, thus juvenile justice should not be considered as an autonomous branch of the judiciary or an independent unit of the general court, it is a system of authorities and organizations that are aimed at the realization, protection and defense of the rights, freedoms and legitimate interests of children. On analysis of the ways of improvement of the ways of the protection of children’s rights by the National Police it has been found that modern juvenile law enforcement carried out by the National Police of Ukraine has a number of weak sides. In order to improve the legal regulation of the protection of children's rights by the National Police it has been offered to amend the laws of Ukraine On the National Police and On Education, the Standard Regulations on the Commission for the Protection of Children's Rights approved by the Cabinet of Ministers of 24.09.2008 №866 Issues of Guardianship and Custody Related to the Protection of Children's Rights, Instruction On Organization Work of Juvenile Prevention Units of the National Police of Ukraine approved by the Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine from 19.12.2017 №1044. Adoption of the Law of Ukraine On Mediation have been justified as the way of improvement of national conflict management legislation, to which impacts children as well.
- ДокументЗабезпечення прав людини в Україні за матеріалами практики Європейського суду з прав людини(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Калюжна, Євгенія Сергіївна; Kaliuzhna, YevheniiaУ дисертації висвітлено проблематика розгляду практики Європейського суду з прав людини як показника стану забезпечення людських прав в державах-учасниках Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (на прикладі України). Обґрунтовано типологію напрямів впливу практики Європейського суду з прав людини на різні правові системи (національні та наднаціональні) з виокремленням та детальною дескрипцією впливу на правозастосовну практику; впливу на національне законодавство; впливу на правову доктрину; впливу на правосвідомість, правову освіту та просвіту; впливу на функціонування громадянського суспільства; впливу на міжнародний престиж держави-учасниці Конвенції; впливу на розвиток європейського права. Автором надано характеристику природі рішень страсбурзького Суду через призму: іманентності цій інституції міжнародного характеру, сприйняття його більшістю заявниками як «четвертої інстанції» (не зважаючи на його субсидіарний характер), особливості конвенційних норм (аксіологічний, лаконічний та імпліцитний характер), автономної інтерпретації положень Конвенції (з урахуванням її духу та мети), зв'язок між Конвенцією та національним правом; діалог з державами-членами Конвенції. The dissertation covers the issues of considering the practice of the European Court of Human Rights as an indicator of the state of human rights protection in the states-parties to the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (using the example of Ukraine). The typology of the European Court of Human Rights’ practice’s influence on various legal systems (national and supranational) with a distinction and detailed description of the influence on law enforcement practice; impact on national legislation; impact on legal doctrine; impact on legal awareness and legal education; impact on the civil society functioning; influence on the international prestige of the state-party to the Convention; impact on the development of European law, is substantiated. The author characterizes the nature of the Strasbourg Court’s decisions through the prism of: the immanence of an international character to this institution, its perception as a “fourth instance” by the majority of applicants (regardless of its subsidiary nature), the peculiarities of the conventional norms (axiological, laconic and implicit nature), autonomous interpretation of the Convention provisions (taking into account its spirit and purpose), the relations between the Convention and national law; dialogue with member states of the Convention.
- ДокументЗапобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупованнями в Україні(Одеса: ОДУВС, 2022) Агапова, Каріна Вікторівна; Ahapova, KarinaДисертацію присвячено теоретичним і практичним проблемам запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупованнями в Україні з урахуванням сучасного стану кримінального, кримінального процесуального законодавства та правоохоронної діяльності. Встановлено, що основними молодіжними угрупуваннями спрямованими на протиправні дії є неформальні, дії яких носять переважно хуліганський характер, який з часом проявляється у насильницьких агресивних протиправних діях. Під неформальними молодіжними групами насильницької спрямованості запропоновано розуміти антисоціальні стійкі структурні формування, до складу яких входить не менше 5 осіб віком від 14 до 35 років, пов’язаних єдиними інтересами та потребами, що мають власну субкультуру, різний ступінь групової криміногенності, що проявляється у вчинені кримінальних правопорушень насильницького характеру. Під агресією розуміється – цілеспрямована, деструктивна поведінка, яка виражається в певних діяннях, які мотивовані ворожістю та ненавистю до людей, суспільства і завдають шкоду життю, здоров’ю, честі та гідності, правам людини, викликають в неї психічний дискомфорт (стан напруги, тривоги, страху та інші негативні емоції), за що передбачена кримінальна відповідальність. Розкрито зміст елементів кримінологічної характеристики кримінальних правопорушень, що вчиняються молодіжними угрупованнями з виокремленням відомостей про стан, структуру, динаміку й географію кримінально караних діянь цієї категорії, причини та умови, які сприяють їх учиненню, соціально-психологічні ознаки правопорушників (учасників молодіжних груп, злочинних організацій, банд, інших формувань) і потерпілих, а також показано зв’язок діяльності молодіжного угрупування зі ступенем агресивної поведінкової установки особи-злочинця, латентності та ефективністю вжитих заходів запобігання. З’ясовано (на основі аналізу статистичних показників за 2013–2021 рр.), що сучасна злочинність в Україні характеризується щорічним збільшенням кількості тяжких кримінальних правопорушень учинених у складі молодіжних груп і організацій, у тому числі шляхом застосування зброї та вибухових речовин, залучення до вчинення порушень громадського порядку молодіжних об’єднань, що загалом негативно впливає на суспільний розвиток в умовах збройної агресії, загострення внутрішньополітичної конфронтації та економічної нестабільності. Констатовано, що політичні та соціально-економічні зміни, зниження рівня життя, втрата моральних орієнтацій, ослаблення функцій сім’ї, криміналізація суспільства наклала глибокий відбиток на поведінку молоді. До загальних (макрорівень) детермінантів злочинної поведінки членів молодіжних угруповань віднесені: стрімке розшарування суспільства на бідних і багатих та інший стратифікаційний розподіл суспільства на групи; загальне зниження керованості соціальними процесами; нестабільність економічної ситуації у країні; зниження рівня життя; неспроможність сім’ї; недоліки державного та громадського устрою; деформація морально-психологічних установок членів неформальних молодіжних груп; переважання корисливих, егоїстично-індивідуальних, демонстративно-агресивних та насильницьких мотивів. До спеціальних (мікрорівень) – дисфункціональність сім’ї; соціальну дезадаптацію особи та інші відчуження від соціального середовища; вікові, психічні та інші особистісні особливості; готовність уникнути від вирішення життєвих проблем у світі алкоголю та наркотиків, що утворюють тимчасову ілюзорну стабільність; відсутність можливості реалізуватися у суспільно корисній діяльності; відчуття безцільності існування; відданість близьким; дистанціювання від успішних молодих людей; вплив асоціального середовища. Під особою яка вчиняє кримінальні правопорушення у складі молодіжних угруповань слід розуміти сукупність її соціально-демографічних, морально-психологічних, соціально-рольових та кримінально-правових ознак та властивостей, що виявляються в злочинній поведінці, детермінованій негативними ідеологічними. поглядами та агресією до оточуючих. Основними характерними рисами соціально-психологічного портрета особи, яка вчиняє кримінальні правопорушення у складі молодіжних угруповань є: зневага до суспільно значущих інтересів та інтересів інших осіб; виражений егоїзм, підпорядкування поведінки інших осіб власним інтересам і бажанням; особлива зухвалість, жорстокість стосовно до потерпілих; підвищена конфліктність; низький загальноосвітній рівень цієї категорії осіб; внутрішня готовність до протиправних вчинків; високий відсоток осіб підліткового та молодіжного віку, які вчиняють вуличне насильство; досить високий рівень групової організації вуличних насильницьких злочинців. Доведено, що система загальносоціальних заходів запобігання повинна охоплювати: негайне розроблення та прийняття стратегії розвитку кримінальної та кримінологічної політики, що включає в себе заходи як кримінально-правового впливу, так і державного регулювання, спрямовані на недопущення або своєчасне усунення можливих негативних явищ, здатних викликати кримінальне загострення, в тому числі посягання на застосуванням насильства дітьми; на основі Стратегії боротьби з організованою злочинністю (2020) подальший розвиток форм і методів програмно-цільового підходу на основі удосконалення відповідних процесів, аби суттєво розширити арсенал правоохоронної діяльності; прийняття Державної комплексної програми боротьби зі злочинністю молоді, яка сприятиме розробці регіональних планів запобігання кримінальній протиправності; 4) прийняття Комплексного цільового плану запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупуваннями за областями України. Запропоновані спеціально-кримінологічні заходи запобігання протиправним діям молодіжних угрупувань, в умовах збільшення неконтрольованої вогнепальної зброї, бандитизму, озброєності, переорієнтації їх в організовані злочинні групи (паспортизація молодіжних угрупувань; створення єдиної систематизованої інформаційної бази, яка включала би дані про неформальні молодіжні групи, осіб, які входять до її структуру; активізація оперативно-розшукової діяльності з метою отримання оперативної інформації. З огляду на процеси реформування Національної поліції, запропоновано механізм дій працівників оперативних підрозділів та превентивної діяльності щодо запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупуваннями який включає випередження та припинення їх вчинення на стадії підготовки або замаху на вчинення; виявлення агресивних осіб у складі групи й постановка їх на профілактичний облік. Найефективнішими індивідуально-профілактичними заходами впливу на осіб, які схильні до вчинення кримінальних правопорушень є роз’єднання (члени неформальної групи переводяться до різних навчальних закладів або призначаються на різні підприємства; роль працівників поліції полягає у профілактичних бесідах з батьками та дискредитація лідера) й переорієнтація групи (розрив групи на менші об’єднання, з чим профілактична робота працівників поліції значно полегшується). The dissertation focuses on the theoretical and practical problems of preventing criminal offenses committed by youth groups in Ukraine, taking into account the current state of criminal, criminal procedural legislation and law enforcement activities. It has been established that the main youth groups aimed at illegal actions are informal ones, whose actions are mainly hooligan in nature, which over time manifests itself in violent, aggressive illegal actions. Informal youth groups with a violent orientation are proposed to be understood as antisocial stable structural formations, which include at least 5 people aged from 14 to 35, connected by common interests and needs, having their own subculture, varying degrees of group crime rates, manifested in the committed criminal offenses of a violent nature. Aggression is understood as purposeful, destructive behavior, which is expressed in certain actions, motivated by hostility and hatred towards people, society and causing damage to life, health, honor and dignity, human rights, bringing about mental discomfort (a state of tension, anxiety, fear and other negative emotions), for which criminal liability is provided. The content of the elements of the criminological characteristics of criminal offenses committed by youth groups is disclosed, with information on the state, structure, dynamics and geography of criminally punishable acts of this category, the reasons and conditions that contribute to their commission, socio-psychological characteristics of offenders (members of youth groups, criminal organizations), gangs, other formations) and victims, and the connection between the activities of the youth group and the degree of aggressive behavioral attitude of the criminal, latency and effectiveness of the preventive measures taken is also shown. It has been found out (based on the analysis of statistical indicators in 2013–2021), that modern crime in Ukraine is characterized by an annual increase in the number of serious criminal offenses committed as part of youth groups and organizations, including the use of weapons and explosives, the involvement of youth associations in committing violations of public order, which in general negatively affects social development in conditions of armed aggression, aggravation of internal political confrontation and economic instability. It has been established that political and socio-economic changes, a decrease in the standard of living, the loss of moral orientations, the weakening of family functions, and the criminalization of society left a deep impression on the behavior of young people. General (macro-level) determinants of criminal behavior of members of youth groups include: rapid stratification of society into poor and rich and other stratification of society into groups; a general decrease in controllability of social processes; instability of the economic situation in the country; decrease in the standard of living; family failure; shortcomings of the state and public system; deformation of moral and psychological attitudes of members of informal youth groups; predominance of self-serving, selfish-individual, demonstrative-aggressive and violent motives. Special (micro-level) determinants include dysfunctionality of the family; social maladaptation of a person and other alienation from the social environment; age, mental and other personal characteristics; willingness to avoid solving life problems in the world of alcohol and drugs, which create a temporary illusory stability; lack of opportunity to be realized in socially useful activity; feeling of purposelessness of existence; devotion to loved ones; distancing from successful young people; the influence of antisocial environment. A person who commits criminal offenses as part of youth groups is understood as a set of his socio-demographic, moral-psychological, social-role and criminal-legal features and properties, which are manifested in criminal behavior determined by negative ideological views and aggression towards others. The main characteristic features of the socio-psychological portrait of a person who commits criminal offenses as part of youth groups are: contempt for socially significant interests and the interests of other people; expressed selfishness, subordination of the behavior of other people to one's own interests and desires; special audacity, cruelty towards the victims; increased conflict; low general education level of this category of persons; internal readiness for illegal acts; a high percentage of adolescents and young adults who commit street violence; a fairly high level of group organization of violent street criminals. It has been proved that the system of general social preventive measures should include: immediate development and adoption of a strategy for the development of criminal and criminological policy, which presumes measures of both criminal law influence and state regulation, aimed at preventing or timely eliminating possible negative phenomena capable of causing criminal aggravation, including encroachment with the use of violence by children; on the basis of the Strategy for Combating Organized Crime (2020), further development of the forms and methods of the program-targeted approach based on the improvement of relevant processes in order to significantly expand the arsenal of law enforcement activities; adoption of the State Comprehensive Program for Combating Youth Crime, which will contribute to the development of regional plans for the prevention of criminal wrongdoing; 4) adoption of the Comprehensive target plan for the prevention of criminal offenses committed by youth groups in the regions of Ukraine. The thesis proposes special criminological measures to prevent illegal actions of youth groups, in the conditions of an increase in uncontrolled firearms, banditry, armed forces, their reorientation into organized criminal groups (registration of youth groups; creation of a single systematized information base that would include data on informal youth groups, individuals, who are included in its structure, intensification of operational and investigative activities with the aim of obtaining operational information. Taking into account the processes of reforming the National Police, the mechanism for the actions of operative units and activities to prevent criminal offenses committed by youth groups is proposed, which includes anticipating and stopping their commission at the stage of preparation or attempted commission; identification of aggressive persons in the group and putting them on preventive registration. The most effective individual and preventive measures to influence persons who are prone to commit criminal offenses are separation (members of an informal group are transferred to different educational institutions or assigned to different enterprises; the role of police officers consists in preventive conversations with parents and discrediting the leader) and reorientation of the group (breaking the group into smaller associations, which makes the preventive work of police officers much easier).
- ДокументЗапобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України(Одеса: ОДУВС, 2023) Мазуренко, Олександр Васильович; Mazurenko, OleksandrДисертація являє собою самостійну завершену наукову працю, в якій представлені результати кримінологічної характеристики кримінальних правопорушень у сфері незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України. Сформовано систему детермінації, надано данні щодо осіб, які вчиняють збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України; на основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду вперше у вітчизняній кримінології запропоновано комплексну систему запобігання цим кримінальним правопорушенням у Причорноморському регіоні материкової України в умовах воєнного стану. Доведено, що аналіз і запобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів останнім часом перетворилися на один із важливіших напрямів досліджень у вітчизняній кримінології. Оскільки з початком російської широкомасштабної агресії проти України і окупацією значної частини території нашої країни, в тому числі і у Причорноморському регіоні материкової України, одним із наслідків війни зафіксовано суттєве збільшення рівня споживання і торгівлі наркотиками. Особливо гострою ця проблема виявилась на наших територіях у місцях де- окупації та у зонах, наближених до активних бойових дій, в тому числі, і на територіях Одеської, Миколаївської та Херсонської областях. Наводиться низка доказів, що в умовах війни наркоторгівці у Причорноморському регіоні України постійно удосконалюють системи виробництва, рекламування, переміщення та доставки наркотиків до споживачів. Вони постійно розширюють ринки збуту та асортимент пропозиції наркотиків; вдосконалюють способи розповсюдження наркотиків, змінюють маршрути пересування, використовують заходи конспірації та приховування протиправної діяльності. З’ясовано, що з початком війни відбулося загострення всіх детермінантів соціального, економічного, управлінського, організаційного, інформаційного, та соціально-психологічного характеру. Доведено погіршення кількісно-якісних показників кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків. Якщо протягом 2015 – 2021 років доля наркозлочинів в середньому коливалася на рівні близько 5%, то з початком війни, - у 2022 році їх питома вага зросла до 10%, тобто, зростання відбулося у два рази (з 4,5 % у 2015 році до 10 % у 2022 році). На сьогоднішній день, кожне десяте кримінальне правопорушення в Україні пов’язане із незаконним обігом наркотиків. Що стосується Причорноморського регіону, більшість якого знаходилася у зоні активних бойових дій, або в яких відбувається процес відновлення після де-окупації, то тут доля наркозлочинності збільшилася від 7 до 14,6%. Незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні характеризується високою питомою вагою (в Одеській області вчиняється – 23,3%; у Миколаївській – 36%; і у Херсонській – 31%) кримінальних правопорушень, передбачених ст..307 КК України і посідає друге місце за поширеністю у структурі всіх кримінальних правопорушень у сфері незаконного наркообігу, становить третю його частину; забезпечує протиправний попит на наркотики всього регіону. Констатовано, що незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні Україні в абсолютній більшості вчиняють непрацюючі особи чоловічої статі, як молодого, так і дорослого віку від 18 до 54 років, громадяни України, українці, які на момент вчинення злочину, передбаченого ст. 307 КК України, були неодруженими. Здебільшого особи, що вчиняли незаконний збут наркотиків і психотропних речовин у досліджуваному регіоні, характеризуються середнім рівнем освіти, на момент вчинення кримінального правопорушення ніде не працювали й не навчалися. Практично чверть осіб, що вчиняли злочин даного виду на території Причорномор’я, мають досвід протиправної діяльності, зокрема, раніше засуджувалися за злочини, переважно, у сфері незаконного обігу наркотиків. Близько 20 % осіб, що вчиняють незаконний збут, передбачений ст. 307 КК України, на теренах Одеської, Миколаївської й Херсонської областей реалізують його в співучасті та у складі організованих груп чи злочинних організацій. У роботі, на основі комплексного вивчення феномену незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в історичній, соціально-правовій та кримінологічній ретроспективі встановлено залежність між негативними соціальними, економічними, політичними, кліматичними змінами та розширенням сфери попиту та пропозиції на наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги тощо. Доводиться, що особливо безпрецедентне зростання збуту та споживання наркотиків відбувається на територіях, де відбувалися війни, революції, регіональні чи локальні військові конфлікти. Обґрунтовано, що система запобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів на території Причорноморського регіону материкової України має ґрунтуватися на: 1) створенні якісних соціально-економічних, психологічних, інформаційних та культурних умов життя населення у країні та у Причорноморському регіоні; відновлення зруйнованої критичної та цивільної інфраструктури населених пунктів; забезпечення житлом на пільгових умовах осіб, які постраждали від війни; 2) потребує вдосконалення інформаційно-аналітичне забезпечення правоохоронної діяльності; 3) налагодження взаємодії з правоохоронними органами зарубіжних країн та використання їх кращих запобіжних практик у запобіганні незаконного обігу наркотиків; 4) покращення матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів, які здійснюють запобігання незаконного обігу наркотиків; 5) на основі використання сучасних технічних систем: «Ситуаційний Центр» регіональних ГУНП, програм «Безпечне місто», програмно-цільових комплексів з відео спостереження та елементів штучного інтелекту потребує посилення контролю за поведінкою місцевих жителів та гостей міст та селищ за допомогою сучасних технічних засобів відеоспостереження та моніторингу; оперативне реагування та припинення випадків незаконного збуту заборонених речовин. Наголошено на необхідності розширення структури підрозділів Департаменту протидії наркозлочинності зі створенням їх представницт на рівні управлінь, а також міських та районих представництв (відділень) у регіональній структурі територіальних органів Національної поліції України; доведено важливість відновлення практики підготовки кадрів у ЗВО зі специфічними умовами навчання на основі цільової підготовки та набуття здобувачами вищої освіти спеціальних компетенцій у сфері протидії незаконному обігу наркотиків у регіонах та населених пунктах різних видів та типів (у промисловому, аграрному, курортному, кризовому, екстримально-критичному, у де-окупованому тощо). Доведено, що законодавство, котре регулює діяльність сил правопорядку в умовах воєнного стану надає додаткові можливості у протидії незаконному збуту наркотиків у Причорноморському регіоні. Рекомендується в умовах воєнного стану правоохоронним органам у взаємодії з військовими підрозділами здійснювати зупинку транспортних засобів, перевіряти документи, проводити огляд автотранспорту та особистих речей, а у разі відповідних підстав, – багажу, службових приміщень, а також житла громадян. На практиці це може знаходити відображення у виконанні правоохоронних функцій органами поліції з військовими підрозділами під час несення служби на «блок постах» та пересувних пунктах контролю; під час оперативних чергувань, сумісних нарядів та патрулів на території обслуговування; а також під час здійснення виїзних перевірок відповідно до приписів та наказів військових адміністрацій, керівництва збройних сил та територіальних поліцейських підрозділів. Такі заходи на регіональному рівні надають додаткові можливості у підсиленні контролю з боку сил правопорядку за криміногенною обстановкою, для виявлення та затримання осіб, які займаються протиправною діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків. Зазначено на необхідності застосування сучасних інформаційно-аналітичних комплексів у сфері протидії незаконному збуту наркотиків, а саме, за допомогою «Ситуаційних центрів» та можливостей кримінального аналізу і кримінологічного картографування правоохоронним органам доцільно здійснювати цілодобовий моніторинг оперативної обстановки на рівні області, міста та окремих населених пунктів області; централізоване управління поліцейськими підрозділами та автомобільними поліцейськими нарядами під час перешкоджання незаконному наркообігу; раціональний розподіл сил та засобів з протидії наркозлочинності; швидке реагування на вчинення наркозлочинів; оперативне опрацювання інформації від кол-центрів за лінією “102” щодо місць наркозбуту та осіб, які вчиняють такі дії; зменшення термінів реагування нарядами поліції за повідомленнями громадян про вчинення наркозлочинів та пов’язаних з ними кримінальних правопорушень; затримання злочинців по “гарячих слідах”, які вчинили кримінальні правопорушення у сфері незаконного обігу та збуту наркотиків у Причорноморському регіоні України. Обґрунтовано необхідність використання практики співробітництва правоохоронних органів з різноманітними «антинаркотичними» громадськими рухами, об’єднаннями та окремими активістами (накшалт – Narcostop, Narconon і т.д.). Встановлено доцільність посилення протидії організованим формам контрабанди та збуту наркотиків, особливо таких, що функціонують у Інтернет просторі, а також наголошено на блокуванні Інтернет сайтів, чат-ботів, Інтернет-форумів, Інтернет-блогів і т.д., які спеціалізуються на рекламуванні та розповсюдженні наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. Не останню роль відіграє міжнародне співробітництво в удосконаленні практики інформаційної профілактики і запобігання незаконному збуту наркотиків. The dissertation is an independent completed scientific work, which presents the results of the criminological characteristics of criminal offences in the field of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine. The author forms a system of determination, provides data on persons who sell narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine, and, based on the generalization of foreign and domestic experience, for the first time in national criminology, proposes a comprehensive system of prevention of these criminal offences in the Black Sea region of mainland Ukraine under martial law. It is proved that the analysis and prevention of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues has recently become one of the most important areas of research in national criminology. Since the outbreak of Russia's large-scale aggression against Ukraine and the occupation of a large part of our country's territory, including the Black Sea region of mainland Ukraine, one of the consequences of the war has been a significant increase in drug use and trafficking. This problem has become particularly acute in our territories in the areas of de-occupation and in areas close to active hostilities, including in Odesa, Mykolaiv and Kherson regions. There is a number of evidence that in the context of war, drug traffickers in the Black Sea region of Ukraine are constantly improving the systems of production, advertising, movement and delivery of drugs to consumers. They are constantly expanding their markets and the range of drugs on offer; improving the methods of drug distribution, changing routes of movement, using measures of conspiracy and concealment of illegal activities. It is found that with the outbreak of war, all the determinants of social, economic, managerial, organizational, informational, and socio-psychological nature have become more acute. The author proves the deterioration of quantitative and qualitative indicators of criminal offences related to drug trafficking. In 2015-2021, the share of drug-related crimes fluctuated on average at around 5%, but with the outbreak of war, in 2022, their share increased to 10%, i.e., the growth doubled (from 4.5% in 2015 to 10% in 2022). Today, one in ten criminal offences in Ukraine is related to drug trafficking. As for the Black Sea region, most of which was in the area of active hostilities or is in the process of recovery from de-occupation, the share of drug-related crime has increased from 7 to 14.6%. Illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region is characterized by a high proportion (23.3% in Odesa region, 36% in Mykolaiv region, and 31% in Kherson region). Criminal offences under Art. 307 of the Criminal Code of Ukraine) and ranks second in terms of prevalence in the structure of all criminal offences in the field of illegal drug trafficking, accounting for one third of it; and provides for the illegal demand for drugs in the entire region. It is stated that the illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of Ukraine is committed in the vast majority by unemployed males, both young and adult aged 18 to 54 years, citizens of Ukraine, Ukrainians who were unmarried at the time of committing the crime under Article 307 of the Criminal Code of Ukraine. For the most part, the persons who committed the illegal sale of drugs and psychotropic substances in the study region have an average level of education, and at the time of committing the criminal offence, they had not worked or studied anywhere. Almost a quarter of those who committed this type of crime in the Black Sea region have experience of illegal activity, in particular, they have been previously convicted of crimes, mainly in the field of drug trafficking. About 20 per cent of persons committing illegal sales under Article 307 of the Criminal Code of Ukraine in Odesa, Mykolaiv and Kherson regions do so in complicity and as part of organized groups or criminal organizations. Based on a comprehensive study of the phenomenon of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in historical, socio-legal and criminological retrospect, the article establishes the relationship between negative social, economic, political, climate changes and the expansion of supply and demand for narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues, etc. It is proved that the unprecedented growth in drug sales and consumption is especially evident in areas where wars, revolutions, regional or local military conflicts have taken place. It is substantiated that the system of prevention of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine should be based on the following: 1) creation of high-quality socio-economic, psychological, informational and cultural living conditions for the population in the country and in the Black Sea region; restoration of the destroyed critical and civilian infrastructure of settlements; provision of housing on preferential terms for persons affected by the war; 2) information and analytical support for law enforcement needs to be improved; 3) establishing cooperation with law enforcement agencies of foreign countries and using their best preventive practices in preventing drug trafficking; 4) improving the material and technical support of law enforcement agencies involved in the prevention of drug trafficking; 5) through the use of modern technical systems: The "Situation Centre" of the regional police departments, the "Safe City" programme, video surveillance software and artificial intelligence elements require strengthening control over the behaviour of local residents and visitors to cities and towns using modern technical means of video surveillance and monitoring; prompt response and suppression of cases of illegal sale of prohibited substances. The author emphasizes the need to expand the structure of the units of the Department for Combating Drug Trafficking with the establishment of their representation at the level of departments, as well as city and district representative offices (branches) in the regional structure of the territorial bodies of the National Police of Ukraine; the importance of resuming the practice of training personnel in higher education institutions with specific training conditions based on targeted training and acquisition of special competencies by higher education students in the field of combating drug trafficking in regions and settlements is proved. It is proved that the legislation regulating the activities of law enforcement forces under martial law provides additional opportunities to counter drug trafficking in the Black Sea region. It is recommended that under martial law, law enforcement agencies, in cooperation with military units, should stop vehicles, check documents, inspect vehicles and personal belongings, and, if appropriate, baggage, office premises and homes of citizens. In practice, this can be reflected in the performance of law enforcement functions by police forces with military units when serving at "block posts" and mobile checkpoints; during operational duties, joint patrols and patrols in the service area; and during on-site inspections in accordance with instructions and orders of military administrations, the leadership of the armed forces and territorial police units. Such measures at the regional level provide additional opportunities to strengthen law enforcement control over the crime situation, to identify and detain persons involved in illegal drug trafficking activities. It is established that a significant effect in the work of law enforcement agencies in preventing drug trafficking in the Black Sea region is achieved by conducting special comprehensive police operations - "Poppy", "Hemp", "Doping", "Pharmacy", "Station", "Passenger", "Market", "Foreigner", "Wanted", "Summer", "Apartment", "Life", "Migrant", "Supervision", "Night City", etc. The general purpose of such operations is to: comprehensively counteract the commission of criminal offences in various areas of society and protected values; prevent and reduce the possibility of committing criminal offences; identify and detain persons who commit them or evade law enforcement agencies. The special purpose of such operations is to counter drug-related crime, identify and detain persons involved in illicit trafficking, including the transportation, transport or sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues. The author emphasizes the need to use modern information and analytical complexes in the field of combating drug trafficking, namely, with the help of "Situation Centres" and the capabilities of criminal analysis and criminological mapping, law enforcement agencies should carry out round-the-clock monitoring of the operational situation at the level of the region, city and individual settlements of the region; centralized management of police units and police car patrols during the prevention of drug trafficking; rational allocation of forces and means to combat drug-related crime; rapid response to drug-related crimes; prompt processing of information from call centres via the 102 line on drug dealing sites and persons committing such acts; Reduction of response time for police units to respond to citizens' reports of drug-related crimes and criminal offences; detention of criminals in hot pursuit who have committed criminal offences in the field of drug trafficking and sale in the Black Sea region of Ukraine. The author has substantiated the need to use the practice of cooperation between law enforcement agencies and various "anti-drug" social movements, associations and individual activists (e.g. Narcostop, Narconon, etc.). The expediency of strengthening counteraction to organized forms of drug smuggling and sale, especially those that operate through the Internet, was establishes and the blocking of Internet sites, chatbots, Internet forums, Internet blogs, etc. specializing in the advertising and distribution of narcotic drugs, psychotropic substances and their analogues was emphasized. International cooperation plays an important role in improving the practice of information prevention and prevention of drug trafficking.
- ДокументЗапобігання організованій злочинності в Одеському регіоні України(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Джелілова, Мєр'єм Алієвна; Dzhelilova, MieriemДисертація є самостійною завершеною науковою працею, у якій представлені результати комплексного пізнання феномену запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні України. Сформульовано систему знань про організовану злочинність в Одеському регіоні як про історичне, кримінологічне та соціально¬правове явище. Сформовано систему факторів, що обумовлюють детермінацію організованої злочинності в Одеському регіоні України. Розроблено на цій основі комплексну систему заходів запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні Україні в умовах воєнного стану. Стверджується, що Одеський регіон, в силу особливостей свого географічного розташування, особливостей політичного та економічного устрою сформувався як специфічний центр з високими показниками організованої злочинності, для якого характерний високий рівень контрабанди, а в умовах війни, ще і наркотрафіку та наркоторгівлі, торгівлі зброєю та людьми; регіон характеризується порівняно більшим рівнем корисливої та корисливо¬насильницької злочинності організованого характеру, ніж на інших територіях Української держави; також в умовах воєнного стану зафіксовано високі показники економічної організованої злочинності та корупції тощо. Доведено, що Одеська область характеризується негативним станом організованої злочинності з негативними тенденціями до зростання організованих груп та злочинних організацій. В Одеському регіоні Україні ці показники перевищують загальнодержавні. За статистичними даними в Одеському регіоні України стабільно фіксується близько 8% організованих груп і злочинних організацій від усіх виявлених по Україні. У Одеській області фіксується кожна дванадцята організована група та злочинна організація. Так, у 2017 році в Одеському регіоні було виявлено 10 організованих груп і злочинних організацій, у 2018 році їх кількість зросла до 12 (+17 %), у 2019 році – до 17 (+ 42 %), у 2020 році – до 23 (+ 57 %), у 2021 році – до 28 (+ 65 %), у 2022 році зафіксовано 29 (+ 66 %), у 2023 році – до 29 (+66 %) організованих груп і злочинних організацій відповідно. організованих груп і злочинних організацій, що вказує на негативну динаміку проявів цього виду анти суспільної діяльності. З’ясовано, що з початком війни кількість осіб, які вчинили кримінально протиправні діяння у складі організованої групи і злочинної організації збільшилося майже у 2,5 рази. Так, якщо у 2018 році було виявлено 49 осіб; у 2019 році – 64 особи (+ 24 %); у 2020 році – 87 осіб (+ 44 %); у 2021 році – 102 особи (+ 52 %); то протягом воєнного 2022 року їх кількість зросла – до 118 (+ 58 %), протягом 2023 року – 120 (+60 %) осіб. Доведено, що з початком війни в Одеському регіоні істотно погіршилася ситуація у сфері протиправної діяльності організованих груп та злочинних організацій. Якщо у 2018 році вчинено її учасниками вчинено 150 тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень; у 2019 році – 137 (¬ 8 %); у 2022 році їх кількість складала 298 (+ 41 %), а у 2023 році їх кількість складала 495 (+70 %) кримінальних правопорушень. За експертними даними організована злочинність характеризується високим рівнем латентності. На один виявлений випадок виявлених фактів протиправної діяльності організованих злочинних угрупувань приходиться від 15 до 20 невиявлених. Особливості кримінологічної характеристики осіб, які вчиняють злочини, що відносяться до категорії організованої злочинності полягають у такому: переважно це неодружені чоловіки молодого віку, більшість з них мають досвід злочинної діяльності, є прихильниками і сповідують «злочинну ідеологію», в умовах воєнного стану їх діяльність характеризується прагненням до збагачення, відрізняється невиправданою жорстокістю та цинізмом. Обґрунтовано позицію, що сучасний стан та тенденції організованої злочинності Одеському регіоеі України є результатом складної взаємодії цілої групи факторів, подій, процесів і явищ, які відбуваються у державних і суспільних сферах. У цьому процесі ключове місце відіграють: історичні, природньо¬географічні, соціально¬демографічні, політичні, економічні, правові, організаційно¬управлінські, психологічні та культурно¬виховні фактори, які в умовах російської агресії істотно підсилюють свій вплив на кількісно¬якісні зміни на криміногенну обтановку в Одеському регіоні, в тому числі і у сфері організованої злочинності. Автор робить висновок, що організована злочинна діяльність в Одеському регіоні є соціальним, економічним, ідеологічним і т.д. фундаментом, основою і однією з головних підстав існування будь¬якого виду протиправної діяльності – злочинності неповнолітніх, корисливої, рецидивної, економічної, насильницької, екстремістської спрямованості, злочинності у сфері незаконного обігу наркотиків, корупційної, контрабандної, терористичної і т.д., Отже, цей вид злочинності має розглядатися в якості базису для зміцнення правопорядку, стратегічного напрямку і основою запобігання для всієї злочинності в регіоні. Доведено, що в системі запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні ефективним є комплексний підхід, коли одночасно система містить загально соціальні та спеціально¬кримінологічні заходи, направлені на соціально¬економічне, правове, інформаційне, культурне і т.д. покращення якості життя населення, а також – на попередження, виявлення, розкриття діяльності організованої злочинності, притягнення до відповідальності та ресоціалізації осіб, які відбули або відбувають покарання. Найбільш дієвим запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні може бути у разі впровадження цілеспрямованої системної діяльності, комплексного характеру із застосуванням всієї системи кримінологічних засобів. У роботі обґрунтовано, що на сучасному етапі розвитку системи запобігання організованій злочинності більшість європейських країн традиційно дотримується гуманістичного підходу, спрямовану на створення умов унеможливлення вчинення злочинів, усунення причин та умов для злочинної поведінки, а також створення правових перешкод для унеможливлення чи ускладнення легалізації та використання коштів, отриманих злочинним шляхом. Боротьба з цим феноменом у різних регіонах світу здійснюється на основі комплексного, системного підходу за допомогою залучення і налагодження ефективної взаємодії між усіма суб’єктами запобіжної діяльності у чіткій взаємодії між ними, а також із активною діяльністю системи кримінальної юстиції і інших правоохоронних органів, спрямованої на забезпечення невідворотності кримінального покарання і застосування заходів кримінально¬правового впливу на учасників різних форм організованої злочинності (та/або до осіб, що приховують таку діяльність) Такий підхід доцільно застосовувати і у вітчизняній регіональній системі запобігання організованій злочинності. Наводиться низка доказів, що до основних напрямів підвищення ефективності запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні України слід віднести: 1) формування єдиної комплексної державної політики у сфері запобігання та протидії організованій злочинності; 2) оновлення та удосконалення законодавства, що регулює сферу запобігання та протидії організованій злочинності на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Важливого значення набуває прийняття нового Закону України «Про запобігання і протидію організованій злочинності»; 3) розробку та впровадження цільової регіональної програми щодо запобігання організованій злочинності на Одещині станом на 2024¬2026 рр.; 4) запозичення позитивного міжнародного досвіду у сфері запобігання організованій злочинності. Дієвим визначаємо досвід США, Німеччини, Італії та Великобританії, оскільки ці країни будують стратегію протидії організованій злочинності, як з урахуванням помилок та успіхів минулого, так і шляхом використання новітніх наукових досягнень, методів та технологій; 5) налагодження тісного міжнародного співробітництва з міжнародними організаціями, зарубіжними державами, неурядовими громадськими організаціями; 6) нейтралізація корупції як супутникового явища організованої злочинності в Одеському регіоні; 7) оперативну конфіскацію активів організованих груп і злочинних організацій; 8) утримання молоді від залучення до організованої кримінально протиправної діяльності; 9) активну співпрацю населення Одеського регіону з органами державної влади; 10) використання потенціалу засобів масової інформації у процесі запобігання організованій злочинності в Одеському регіоні. The dissertation is an independently completed scientific work,which presents the results of a comprehensive study of the phenomenon of prevention of organized crime in the Odesa region of Ukraine. The system of knowledge about organized crime in the Odesa region as a historical, criminological and socio¬legal phenomenon is formulated. A system of factors determining the determination of organized crime in the Odesa region of Ukraine has been formed. On this basis, a comprehensive system of measures to prevent organized crime in the Odesa region of Ukraine under martial law was developed. It is claimed that the Odesa region, due to the peculiarities of its geographical location, peculiarities of the political and economic system, has formed as a specific center with high indicators of organized crime,which is characterized by a high level of smuggling, and in conditions of war, also drug trafficking and drug trade, arms and human trafficking; the region is characterized by a relatively higher level of self-interested and selfinterested and violent organized crime than in other territories of the Ukrainian state; also in the conditions of martial law, high rates of economic organized crime and corruption, etc., were recorded. It has been proven that the Odesa region is characterized by a negative state of organized crime with negative trends towards the growth of organized groups and criminal organizations.In the Odesa region of Ukraine, these indicators exceed the national ones. According to statistical data, about 8% of organized groups and criminal organizations from all detected in Ukraine are stably recorded in the Odesa region of Ukraine.Every twelfth organized group and criminal organization is recorded in Odesa region. Thus, in 2017, 10 organized groups and criminal organizations were discovered in the Odesa region, in 2018 their number increased to 12 (+17%), in 2019 ¬ to 17 (+ 42%), in 2020 ¬ to 23 ( + 57 %), in 2021 ¬ up to 28 (+ 65 %), in 2022 ¬ 29 (+ 66 %), in 2023 ¬ up to 29 (+ 66 %) of organized groups and criminal organizations, respectively. organized groups and criminal organizations, which indicates the negative dynamics of manifestations of this type of anti-social activity. It was found that since the beginning of the war, the number of persons who committed criminal acts as part of an organized group and criminal organization increased almost 2.5 times. Yes, if 49 people were identified in 2018; in 2019 – 64 people (+ 24%); in 2020 – 87 people (+ 44%); in 2021 – 102 persons (+ 52%); then during the military year of 2022 their number increased to 118 (+ 58 %), during 2023 – 120 (+ 60 %) persons. It has been proven that with the beginning of the war in the Odesa region, the situation in the field of illegal activities of organized groups and criminal organizations has significantly worsened. If in 2018, its participants committed 150 serious and especially serious criminal offenses; in 2019 – 137 (-8%); in 2022, their number was 298 (+ 41%), and in 2023, their number was 495 (+70%) criminal offenses. According to expert data, organized crime is characterized by a high level of latency. There are 15 to 20 undetected cases of illegal activities of organized criminal groups for each detected case. Peculiarities of the criminological characteristics of persons who commit crimes belonging to the category of organized crime are as follows: they are mostly unmarried young men, most of them have experience in criminal activity, are supporters and profess "criminal ideology", in conditions of martial law their activities are characterized striving for enrichment, is characterized by unjustified cruelty and cynicism. The position that the current state and trends of organized crime in the Odesa region of Ukraine is the result of a complex interaction of a whole group of factors, events, processes and phenomena that take place in the state and public spheres is substantiated. In this process, the following factors play a key role: historical, natural¬geographical, socio-demographic, political, economic, legal, organizational management, psychological and cultural-educational factors, which in the conditions of Russian aggression significantly strengthen their influence on quantitative and qualitative changes in criminogenic training in the Odesa region, including in the field of organized crime. The author concludes that organized criminal activity in the Odesa region is social, economic, ideological, etc. the foundation, basis and one of the main reasons for the existence of any type of illegal activity ¬ juvenile, self-interested, recidivist, economic, violent, extremist crime, crime in the field of illegal drug trafficking, corruption, smuggling, terrorism, etc. Therefore, this type of crime should be considered as a basis for strengthening the law and order, a strategic direction and the basis of prevention for all crime in the region. It has been proven that a complex approach is effective in the system of preventing organized crime in the Odesa region, when at the same time the system contains general social and special criminological measures aimed at socio economic, legal, informational, cultural, etc. improvement of the quality of life of the population, as well as prevention, detection, disclosure of organized crime, prosecution and resocialization of persons who have served or are serving sentences. The most effective prevention of organized crime in the Odesa region can be in the case of the implementation of purposeful systematic activities of a complex nature with the use of the entire system of criminological means. The work substantiates that at the current stage of the development of the organized crime prevention system, the majority of European countries traditionally follow a humanistic approach aimed at creating conditions to prevent the commission of crimes, eliminating the causes and conditions for criminal behavior, as well as creating legal obstacles to prevent or complicate the legalization and use of funds , obtained by criminal means. The fight against this phenomenon in various regions of the world is carried out on the basis of a complex, systemic approach by involving and establishing effective interaction between all subjects of preventive activities in a clear interaction between them, as well as with the active activity of the criminal justice system and other law enforcement agencies aimed at ensuring the inevitability of criminal punishment and the application of measures of criminal law influence on participants of various forms of organized crime (and/or on persons concealing such activity) It is advisable to apply this approach in the domestic regional system of prevention of organized crime. A number of evidences are given that the main directions of increasing the effectiveness of the prevention of organized crime in the Odesa region of Ukraine should include: 1) formation of a unified comprehensive state policy in the field of prevention and counteraction of organized crime; 2) updating and improving the legislation regulating the prevention and counteraction of organized crime at the national, regional and local levels. The adoption of the new Law of Ukraine "On Prevention and Combating Organized Crime" is of great importance; 3) development and implementation of a targeted regional program for the prevention of organized crime in Odesa as of 2024¬2026; 4) borrowing positive international experience in the field of prevention of organized crime. We define the experience of the USA, Germany, Italy and Great Britain as effective, since these countries are building a strategy to combat organized crime, both taking into account the mistakes and successes of the past, and by using the latest scientific achievements, methods and technologies; 5) establishment of close international cooperation with international organizations, foreign states, non-governmental public organizations;6) neutralization of corruption as a satellite phenomenon of organized crime in the Odesa region; 7) operational confiscation of assets of organized groups and criminal organizations; 8) preventing youth from engaging in organized criminal activity; 9) active cooperation of the Odesa region population with state authorities; 10) using the potential of mass media in the process of preventing organized crime in the Odesa region.
- ДокументЗахисник та представник як учасники кримінального провадження у досудовому розслідуванні(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Стоянов, Костянтин Степанович; Stoianov, KostiantynДисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із діяльністю захисника та представника як учасників кримінального провадження у досудовому розслідуванні, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування. За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання із діяльністю захисника та представника у кримінальному провадженні в рамках чинного КПК. Автором доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію участі захисника та представника у кримінальному провадженні, критично підійти до такого явища, як монополізація адвокатури та запропонувати участь у кримінальному процесі як захисників та представників крім адвокатів також інших фахівців у галузі права. Саму діяльність щодо надання правової допомоги, потрібно трансформувати в рамках КПК в діяльність по наданню професійної правничої допомоги, що відповідає положенням Конституції України. При цьому потребує вдосконалення діяльність з надання професійної правничої допомоги потерпілому, у тому числі неповнолітнього для вирівнювання його процесуальних можливостей з процесуальними можливостями підозрюваного, обвинуваченого. The dissertation is devoted to the study of problems related to the activities of the defense attorney and representative as participants in criminal proceedings in the pre-trial investigation, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application.
- ДокументКримінальна відповідальність за незаконне виготовлення, переробку чи ремонт вогнепальної зброї, зміни її маркування, незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв (стаття 263-1 КК України)(Одеса: ОДУВС, 2023) Павленко, Лариса Миколаївна; Pavlenko, LarysaДисертація присвячена комплексному дослідженню особливостей змісту та сутності об’єктивних та суб’єктивних ознак основного, кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК, з’ясуванню окремих суперечностей, нечіткості відповідних правових визначень кримінального законодавства та розробленню відповідних пропозицій по його удосконаленню. Актуальність обраної теми дослідження обумовлюється значною кількістю проблем теоретико-правового та правозастосовного характеру. Зокрема, недостатнім рівнем наукового дослідження зазначеної проблеми, що обумовлюється відносно новітнім характером сформульованої кримінально-правової норми; відсутністю загальновизнаних наукових позицій з більшості досліджуваних нами питань; необхідністю визначення основних напрямків подальшого удосконалення кримінального законодавства у досліджуваній сфері незаконного обігу джерел підвищеного ступеня небезпеки; складністю кваліфікації та розмежування однорідних діянь, предметом яких є вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої, зокрема. В першому розділі дослідженню піддавалися теоретичні, історичні та міжнародно-правові проблеми кримінальна відповідальність за незаконне поводження із зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами. Ретроспективний підхід до оцінки стану дослідження розглядуваної проблеми дозволив визначити певні тенденції та закономірності щодо визначення основних напрямків дослідження, змісту та сутності тих наукових позицій, які в подальшому набували загального визнання та формального закріплення у кримінальному законодавстві, сприяли визначенню конкретних наукових проблем, які потребували більш поглибленого дослідження. Узагальнений аналіз значної кількості положень доктрини права як суто кримінально-правового (кримінологічного) напрямку, так і криміналістичного, які безпосередньо (або ж опосередковано) стосуються меж та характеру правового регулювання відносин, пов’язаних із обігом зброї, доцільного механізму (інструментарію) захисту прав, свобод, законних інтересів громадян від кримінально-протиправних посягань із застосуванням небезпечних властивостей предметів даних посягань дозволили запропонувати певну періодизацію щодо розвитку доктрини права в розглядуваній сфері: з 50-х років ХХ ст. – до відновлення незалежності України у 1991 р.; з 1991 по 2001 рр. - перше десятиріччя незалежності України до ухвалення Кримінального кодексу України 2001 р.; з 2001 до 2012 рр. – формування передумов для виникнення нового складу злочину; з 2012 р. до сьогодні – розвиток наукових напрацювань стосовно складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК. На підставі історичного системно-порівняльного дослідження правових джерел загального та кримінально-правового характеру, що застосовувались на території України за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, часів чинності законодавства російської та Австро-Угорської імперії, чинності КК України 1922, 1927, 1960, 2001 років і до сьогодні і стосувалися правового регулювання сфери незаконного обігу зброї, бойових припасів та вибухових речовин запропоновано умовно виокремити наступні історичні етапи: X – XVI століття – етап становлення криміналізації діянь, пов’язаних із використанням зброї (різних її різновидів); діянь, предметом посягання яких є зброя; XVII – початок XX століття – етап формування кодифікованого кримінального законодавства щодо незаконного поводження із зброєю та вибухівкою, переробки та інших дій, спрямованих на удосконалення їхніх властивостей; 1920-1991 роки (переважно часи входження України до СРСР) – етап розвитку кримінального законодавства в частині уточнення дефініцій та санкцій щодо різних дій по відношенню до зброї, боєприпасів, вибухівки змін їхніх властивостей; з 1991 р. по теперішній час – період остаточної трансформації та формування кримінального законодавства України у сфері незаконного обігу зброї, бойових припасів, вибухових речовин на тлі основних напрямків становлення правової незалежності України та обговорення можливостей легалізації обігу окремих видів зброї. Здійснення системно-правового порівняльного аналізу чинного кримінального законодавства наступних країн світу: Грузії, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Республіки Молдова, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Литовської Республіки, Республіки Польща, Чеської Республіки, Турецької Республіки, Королівства Іспанії, Французької Республіки, - дозволило з’ясувати найтиповіші та більш прогресивні тенденції кримінального законодавства інших країн світу в частині критеріїв кодифікації кримінально-правових норм, особливостей їхнього змісту під час формулювання основних та кваліфікованих ознак складів злочинів, обсягу відповідальності, видів та термінів покарання тощо. В другому розділі аналізу піддавалася кримінально-правова характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак основного складу діяння, яке полягає у незаконному виготовленні, переробці чи ремонті вогнепальної зброї, зміни її маркування, незаконному виготовленні бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв (стаття 263-1 КК України). Дослідження доводить доцільність сприйняття: родового об’єкту діяння, передбаченого ст. 263 – 1 КК України, як такої групи схожих чи однакових суспільних відносин, які спрямовані на забезпечення безпеки у сфері поводження із джерелами підвищеної небезпеки (де зброя, бойові припаси, вибухові речовини є одним із підвидів таких джерел); видового об’єкта, відповідно, - групи тотожних суспільних відносин у сфері встановленого порядку контролю за обігом вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв та порядку поводження із ними; основного безпосереднього об’єкта посягання, ознаки якого містяться у ст. 263-1 КК, як безпека у сфері дотримання правил та порядку санкціонованого впливу на характерні небезпечні властивості вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв. Встановлено, що специфічність характеру ознак об’єктивної сторони діяння, передбаченого ст. 263-1 КК свідчать на користь більш широкого тлумачення поняття «незаконність дій» як таких, що здійснюються з порушенням вимог підзаконних нормативно-правових актів також, а отже обумовлює необхідність розкриття змісту поняття «незаконне» шляхом доповнення ч. 1 ст. 263 КК словами наступного змісту «без відповідного дозволу та поза встановленим порядком». Закономірним та системним подовженням реформування кримінального законодавства в частині поширення переліку предметів, стосовно яких кримінально-караними мають розглядатися зміна наявних властивостей в бік їхнього посилення (переробка), реставрація та відновлення втрачених властивостей (ремонт) за рахунок бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв. Відповідно мають бути внесені відповідні зміни у ч. 1 ст. 263 -1 КК. Дослідження ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263-1 КК доводять доцільність віднесення даного складу кримінального правопорушення до формальних. Дослідження суб’єктивних ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК, доводить наступне. Загальним суб’єктом розглядуваного нами діяння може бути лише фізична осудна особа, яка досягла певного віку – 16 років. Розглядуване нами діяння може бути вчинене лише з прямим умислом, що передбачає певне сполучення інтелектуальної та вольової ознак даної форм и вини. Інтелектуальна: особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого діяння, фактичні ознаки об’єкту посягання та особливості об’єктивної сторони, діяння, передбаченого ст. 263-1 КК, а саме те, що її дії спрямовані на створення нових якісних відповідних характерних властивостей зазначених предметів (виготовлення), або ж зміну вже властивих предмету ознак та характеристик, їх посилення, збільшення (перероблення), або ж на заміну, реставрацію зношених або непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, унаслідок чого предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням (ремонт). Вольова: розуміючи те, що ці дії є проявом спеціального впливу на властивості зазначених предметів, здебільшого спрямовані на посилення їхньої убивчої сили, а отже суспільної небезпеки під час їхнього використання, - особа бажає цього і цілеспрямовано доводить свої дії до кінця. За що і має понести відповідну кримінальну відповідальність. Мотив та мета не є обов’язковою ознакою у розглядуваному злочині, а отже не впливають на кваліфікацію діяння. Проте мають значення з позицій визначення як конкретного ступеня суспільної небезпеки вчиненого, так і ступеня небезпечності особи, яка його вчинила. В третьому розділі розглядаються питання диференціації кримінальної відповідальності та покарання за вчинення діяння, передбаченого ст. 263-1 КК, на тлі чинних проблем законодавчого визначення кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставин вчинення розглядуваного виду діяння, дієвості співвідношення тяжкості вчиненого діяння та обсягу кримінальної відповідальності, видів та термінів покарання, значення посткримінальної поведінки винної особи. На підставі дослідження специфічних ознак вчинення діяння за наявності кваліфікованих та особливо кваліфікованих обставин, передбачених ст. 263-1 КК, визначено два основних напрямки подальшого удосконалення кримінального законодавства: шляхом автентичного тлумачення змісту окремих кваліфікованих ознак (щодо виду однорідної повторність), що обумовить єдність правозастосування та полегшить кваліфікацію діяння; та виокремлення нових, передусім, особливо кваліфікованих обставин. Доводиться доцільність розглядати таку кваліфіковану обтяжуючу обставину – «вчинення діяння групою осіб за попередньою змовою» як таку, що має передбачати охоплення і ознак діяння, вчиненого організованою групою. Підставою для даної пропозиції є те, що ступінь небезпечності в даному випадку взаємопов’язаний із наявністю попередньої змови між двома і більше, але до п’яти включно, особами що значно поширює сферу антисоціальної поведінки, збільшує реальні можливості групи, потенційно містить у собі загрозу спричинення значної шкоди. Проте у якості особливо кваліфікованої ознаки визначити додаткову обставину «вчинення діяння злочинною організацією та злочинною спільнотою», що обумовлюється тенденціями щодо поширення сфери вчинення таких дій та суттєвим ступенем їхньої небезпеки. До того ж, доводиться доцільність визначення у якості особливо кваліфікуючої обставини «вчинення діянь з метою збуту» та «збут», що відтворюватиме певні тенденції зарубіжного законодавства та необхідність досягнення більш чіткого співвідношення між тяжкістю даного виду діяння та обсягом кримінальної відповідальності. Одним із результатів дослідження даного напрямку є доведення того, що подальшого удосконалення потребують санкції ст. 263-1 КК, що обумовлюється доцільністю визначення справедливого співвідношення ступеню небезпечності переліку дій, які зазначені у ст. 263 та ст. 263-1 КК; відповідного уточнення обсягу караності за наявності кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставин безпосередньо в межах розглядуваної нами норми. Пропонується внесення змін у санкцію ч. 1 ст. 263 КК шляхом її пом’якшення та визначення більш широкої альтернативності та відносної визначеності її змісту. А саме, шляхом доповнення переліком альтернативних по відношенню до позбавлення волі більш м’яких видів покарань та суттєвим зниженням максимального терміну позбавлення волі до п’яти років, - що відтворюватиме більш типовий підхід науковців. За таких умов діяння вважатиметься не тяжким злочином. Відповідно, чинна санкція ч. 1 ст. 263-1 КК (позбавлення волі на строк від трьох до семи років) буде розглядатися як більш сувора і відповідатиме закономірностям у співвідношенні ступеня небезпечності порівнюваних нами діянь. А діяння, передбачене ч. 1 ст. 263-1 КК буде вже відноситися до тяжких злочинів. На тлі визнання того факту, що за ступенем небезпеки дії, які становлять основний склад розглядуваного нами виду кримінального правопорушення (виготовлення, перероблення, ремонт тощо) є тяжким злочином, наявність кваліфікуючих (повторність, вчинення діяння групою осіб за попередньою змовою) та особливо кваліфікуючих (вчинення діяння злочинною організацією або ж злочинною спільнотою, збут або вчинення діяння з метою збуту), - мають оцінюватися як особливо тяжкі злочини. Доводиться доцільність позитивного вирішення питання щодо визначення ознак (підстав та умов) застосування спеціального інституту звільнення від кримінальної відповідальності в змісті ч. 4 ст. 263-1 КК. The thesis focuses on a comprehensive study of the peculiarities of the content and essence of the objective and subjective signs of the basic, qualified and particularly qualified body of a criminal offence, provided for Art. 263-1 of the Criminal Code, clarification of specific contradictions, vagueness of relevant legal definitions of criminal legislation and the development of relevant proposals for its improvement. The relevance of the chosen research topic is determined by a significant quantity of problems of theoretical-legal and law-enforcement nature. In particular, insufficient level of scientific research of the specified problem, which is determined relatively by the newest character of the formulated criminal-law norm; lack of generally recognized scientific positions from the majority of the issues the authors had researched; need to determine the main directions of further improvement of criminal legislation in the researched field of illegal circulation of sources of increased degree of danger; difficulty of qualifying and distinguishing homogeneous acts, the subject of which are firearms, ammunition, explosives and explosive devices, in particular. Theoretical, historical and international legal problems of criminal liability for illegal handling of weapons, ammunition, and explosives were studied in Chapter I. A retrospective approach to assessing the state of research on the problem under consideration allowed to identify certain tendencies and regularities regarding determination of the research’s main directions, content and essence of those scientific positions, which subsequently gained general recognition and formal consolidation in criminal legislation, contributed to the definition of specific scientific problems that required more in-depth research. Generalized analysis of a significant scope of provisions of the legal doctrine of both a purely criminal-legal (criminological) focus and a forensic one, which directly (or indirectly) concerning the limits and nature of the legal regulation of relations associated with the arms trafficking, expedient mechanism (instrument) of protecting the rights, freedoms, and legitimate interests of citizens from criminal and illegal encroachments using the dangerous properties of the objects of these encroachments allowed the authors to propose a certain periodization of the doctrine of law development in the field under consideration: from the 50s of the 19th century– before the restoration of Ukraine's independence in 1991; from 1991 till 2001 – the first decade of Ukraine's independence before the adoption of the Criminal Code of Ukraine in 2001; from 2001 till 2012 – formation of prerequisites for the emergence of a new type of crime; from 2012 to today - the development of scientific research on the composition of the criminal offense provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code. On the basis of historical systematic-comparative study of legal sources of general and criminal law nature, which were applied on the territory of Ukraine during the times of Kyivan Rus, the Principality of Galicia-Volhynia, the times of the legislation of the russian and Austro-Hungarian Empires, the validity of the Criminal Code of Ukraine in 1922, 1927, 1960, 2001 and until today and related to the legal regulation of the sphere of illegal circulation of weapons, ammunition and explosives substances, it is proposed to tentatively distinguish the following historical stages: 10th–16th centuries – the stage of criminalization of actions related to the use of weapons (of various types); actions, the object of which is a weapon; 17th–beginning of 20th century – the stage of formation of codified criminal legislation regarding illegal handling of weapons and explosives, processing and other actions aimed at improving their properties; 1920–1991 (mainly the time of Ukraine's accession to the USSR) – the stage of development of criminal legislation in terms of clarification of definitions and sanctions regarding various actions in relation to weapons, ammunition, explosives and changes in their properties; from 1991 till the present time – the period of final transformation and formation of the criminal legislation of Ukraine in the field of illegal arms trafficking, ammunition, explosives against the background of the main focuses of the formation of legal independence of Ukraine and the discussion of the possibilities of legalizing the circulation of certain types of weapons. Carrying out a systematic and legal comparative analysis of the current criminal legislation of the following world countries: Georgia, the Republic of Tajikistan, the Republic of Uzbekistan, the Republic of Moldova, the Republic of Azerbaijan, the Republic of Kazakhstan, the People's Republic of China, the Republic of Lithuania, the Republic of Poland, the Czech Republic, the Republic of Turkey, the Kingdom of Spain, the Republic of France – made it possible to find out the most typical and more progressive tendencies in the criminal legislation of other countries of the world in terms of the criteria for the codification of criminal legal norms, the peculiarities of their content during the formulation of basic and qualified their characteristics of the elements of crimes, the scope of responsibility, types and terms of punishment, etc. In Chapter II it is analyzed the criminal-lawful characterization of the objective and subjective signs of the main element of the act, which consists in the illegal manufacture, processing or repair of firearms, changing their markings, illegal manufacture of ammunition, explosive substances or explosive devices (Article 263-1 of the Criminal Code of Ukraine) The study proves the expediency of perception: the generic object of the act provided for in Art. 263 -1 of the Criminal Code of Ukraine, as such a group of similar or identical social relations, which are aimed at ensuring safety in the field of dealing with sources of increased danger (where weapons, ammunition, explosives are one of the subtypes of such sources); of a specific object, respectively – a group of identical social relations in the sphere of the established order of control over the firearms trafficking, ammunition, explosives and explosive devices and the order of handling them; the main direct object of encroachment, the signs of which are contained in Art. 263-1 of the Criminal Code, as security in the field of compliance with the rules and order of authorized influence on the characteristic dangerous properties of firearms, ammunition, explosives and explosive devices. It was established that the specificity of nature signs of actus reus provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code testify in favor of broader interpretation of "illegal actions" concept as those that are carried out in violation of the requirements of subordinate regulatory legal acts as well, and therefore determines the need to reveal the content of the concept "illegal" by adding the words "without the appropriate permission and outside the established procedure" into the Part 1 of Art. 263 of the Criminal Code. The regular and systematic extension of the reform of the criminal legislation in terms of the list of subjects’ expansion, in relation to which the change of the existing properties towards their strengthening (reworking) should be considered as criminal punishments, restoration and renovation of lost properties (repair) at the expense of military supplies, explosives, explosive devices. Accordingly, appropriate changes should be made in Part 1 of Art. 263-1 of the Criminal Code. Studying the actus reus’ signs, provided for in Part 1 of Art. 263-1 of the Criminal Code, prove the expediency of classifying this criminal offense as a formal offense. The study of subjective elements of the criminal offense provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code, proves the following. The general subject of the act, the authors are considering, can be only a reprehensible person who has reached a certain age – 16 years old. The act we are considering can be committed only with direct intent, which implies a certain combination of intellectual and volitional features of this form of guilt. Intellectual form means: a person is aware of the socially dangerous nature of the committed act, actual signs of the object of encroachment and the specifics of the actus reus provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code, namely, that its actions are aimed at creating new high-quality, relevant characteristic properties of the specified objects (production) or changing the signs and characteristics already inherent in the object, their strengthening, increasing (reworking) or at replacement, restoration worn or unusable for other reasons parts, mechanisms, elimination of defects, breakdowns or damages, establishment of normal functioning of various parts and mechanisms, as a result of which the objects become suitable for use for their intended purpose (repair). Volitional form means: understanding that these actions are a manifestation of a special effect on the properties of the specified objects, mostly aimed at increasing their killing power, and therefore social danger during their use, the person desires this and purposefully brings his/her actions to the end. For which he/she should bear the corresponding criminal liability. Motive and purpose are not a mandatory feature in the considered crime, and therefore do not affect the qualification of the act. However, they are important from the standpoint of determining both the specific degree of social danger of the committed act and the danger degree of the person who committed it. Chapter III deals with the issue of differentiation of criminal liability and punishment for the commission of an act provided for in Article 263-1 of the Criminal Code, against the background of the current problems of legislative definition of qualifying and especially qualifying circumstances of commission of the considered type of act, ratio effectiveness of the gravity of the acts committed and scope of criminal liability, types and terms of punishment, meaning of the post-criminal behavior of a guilty person. It is defined the specific signs of committing an act, if there are qualified and especially qualified circumstances, provided for by Art. 263-1 of the Criminal Code, two main directions of further improvement of the criminal legislation: through the authentic interpretation of the content of distinct qualified signs (regarding the type of homogeneous repetition), which will determine the unity of law enforcement and facilitate the qualification of an act; highlighting new, above all, especially qualified circumstances. The expediency of considering such a qualified aggravating circumstance – "commitment of an act by a group of persons based on a prior conspiracy" as such should include the scope and features of an act committed by an organized group. The basis for this proposal is that the degree of dangerousness in this case is interrelated with the presence of a previous conspiracy between two or more, but up to five, persons, which significantly expands the scope of antisocial behavior, increases the real capabilities of the group and potentially contains a threat causing significant damage. However, the additional circumstance of "commitment of an act by a criminal organization and a criminal community" is determined as a particularly qualified feature, which is determined by the trends in the spread of the scope of such acts and the significant degree of their danger. In addition, the expediency of defining "commitment of acts for the purpose of sale" and "sale" as a particularly qualifying circumstance is proven, which will reproduce certain tendencies of foreign legislation and the need to achieve a clearer relationship between the severity of this type of act and the scope of criminal liability. One of the results of research is the proof that sanctions of Art. 263-1 of the Criminal Code, which is determined by expediency of defining a fair ratio of the danger degree of actions’ list specified in Art. 263 and Art. 263-1 of the Criminal Code; appropriate punishment clarification in case of qualifying and especially qualifying circumstances directly within the norm limits under consideration by the authors. It is proposed to make changes to the sanction of Part 1 of Art. 263 of the Criminal Code by means of softening it and defining a wider alternative and relative certainty of its content. In particular, by adding a list of milder alternative punishments to imprisonment and significantly reducing the maximum term of imprisonment to five years, which will reproduce the more typical approach of scientists. Under such circumstances the act will not be considered a serious crime. In accordance current sanction of Part 1 of Art. 263-1 of the Criminal Code (imprisonment for a period of three to seven years) will be considered more severe and will correspond to the laws in relation to the degree of dangerousness of the acts, which the authors compare. And the action provided for in Part 1 of Art. 263-1 of the Criminal Code will already apply to serious crimes. Against the background of the fact recognition that, according to the degree of danger, the actions that make up the main component of the type of criminal offense under consideration (production, processing, repairing, etc.) are serious crimes, the presence of qualifying factors (reiteration, committing an act by a group of persons with a prior conspiracy) and especially qualifying (commission of an act by a criminal organization or a criminal community, sale or commission of an act for the purpose of sale) – should be assessed as particularly grave crimes. It is convinced the expediency of a positive solution to the issue of determining the application signs (reasons and conditions) of the special institution of exemption from criminal liability in the content of Part 4 of Art. 263-1 of the Criminal Code.
- ДокументКримінальна відповідальність за шахрайство у сфері нерухомого майна(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Кушнарьова, Олена Борисівна; Kushnarova, OlenaДисертацію присвячено комплексному дослідженню кримінально правових проблем відповідальності за шахрайство у сфері нерухомого майна. Висвітлено становлення та розвиток законодавства про кримінальну відповідальність за шахрайство у сфері нерухомого майна, а також з’ясовано особливості зарубіжного досвіду законодавчої регламентації такої відповідальності. Надано характеристику нерухомості як товару відносно первинного та вторинного ринку. Розглянуто незаконні шахрайські схеми на ринку нерухомості на основі аналізу кримінальних проваджень та узагальнено ці правопорушення на групи. Визначено порядок здійснення остаточної кваліфікації правопорушення проти власності. Розкрито кримінально-правову характеристику шахрайства в практичному сенсі питання про відмежування цього злочину від цивільно-правових деліктів. Використано приклади судової практики з розгляду справ щодо підстав для притягнення до кримінальної відповідальності. Зроблено акцент на те, що у кожній державі існує система заходів, за допомогою яких захищають кожну особу окремо і суспільство в цілому від порушників закону та відновлюють справедливість. The dissertation is devoted to a comprehensive study of criminal and legal problems of liability for fraud in the field of real estate. The formation and development of the legislation on criminal liability for fraud in the field of real estate is highlighted, as well as the peculiarities of foreign experience in the legislative regulation of such liability are clarified. A description of real estate as a product relative to the primary and secondary market is provided. Illegal fraudulent schemes in the real estate market were considered based on the analysis of criminal proceedings and these offenses were summarized into groups. The procedure for the final qualification of an offense against property is defined. The criminal-legal characteristics of fraud in the practical sense of the issue of distinguishing this crime from civil-law torts are revealed. Examples of judicial practice on the consideration of cases regarding the grounds for bringing to criminal responsibility are used. Emphasis is placed on the fact that in every state there is a system of measures that protect each individual and society as a whole from violators of the law and restore justice.
- ДокументКримінальний аналіз в правоохоронній діяльності(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Бурангулов, Владислав Андрійович; Buranhulov, VladyslavДисертація присвячена комплексному дослідженню сутності та термінологічному осмисленню кримінального аналізу, з’ясуванню та теоретико¬методологічному обґрунтуванню місця, значення, напрямів реалізації кримінального аналізу в правоохоронній діяльності в Україні, а також виокремлення на цій основі відповідних теоретичних новел, практичних рекомендацій та пропозицій щодо удосконалення ефективності інформаційно аналітичної діяльності Національної поліції України, зокрема у частині поліцейської роботи щодо обробки великих масивів інформації. Значна кількість проблем теоретико¬правового та практичного характеру у сфері кримінального аналізу обумовлює актуальність обраної теми дослідження. Зокрема, у зв’язку з загальнодержавним курсом України щодо інтеграції до ЄС та НАТО, актуальними сьогодні є процеси упровадження зарубіжного досвіду у сфері правоохоронної діяльності та імплементації європейських стандартів й норм реалізації державної політики у зазначеній сфері. На сучасному етапі реформування системи правоохоронних органів, у тому числі й Національної поліції України, інформаційно¬аналітична діяльність та відповідна нормативно¬правова база щодо проведення кримінального аналізу частково вже узгоджені з вимогами Європейського Союзу. Разом з тим, існує нагальна потреба в цілісному і системному дослідженні інституціонального розвитку підрозділів Департаменту кримінального аналізу з урахуванням європейських стандартів в нових соціальних, економічних та політичних умовах. У першому розділі здійснено теоретичний аналіз щодо інституційної ґенези, сутності, термінологічного використання кримінального аналізу в діяльності правоохоронних органів. На основі аналізу наукової літератури та національного і зарубіжного законодавства, а також практики його реалізації, забезпечено теоретико методологічне обґрунтування місця, значення, напрямів реалізації кримінального аналізу в правоохоронній діяльності в Україні. Здійснення теоретичного осмислення сутнісної характеристики дозволило виділити змістовні особливості кримінального аналізу, який у сучасній інтерпретації не обмежується виключно проблемами злочинності, а забезпечує підтримку всіх основних функцій у правоохоронній діяльності, що передбачає системне застосування процедур збору й аналізу даних з використанням кількісних і якісних методів аналізу. Встановлено, що в Україні термін «кримінальний аналіз» та похідні від нього родові вирази дійсно є дискусійними. Враховуючи певні особливості професійного використання терміну «кримінальний аналіз», некоректним є професійне використання термінів «кримінальний аналітик», «кримінальна аналітика» тощо. Водночас, уникаючи різночитань та неадекватного сприйняття їх змісту, порівняно з професійним осередком, більш широкою громадянською спільнотою, використання термінів: «аналітик правоохоронного органу», «аналітик злочинності», «аналітична діяльність, що пов’язана з дослідженням злочинності», «аналітика злочинності» відповідно, є більш коректним та менш дискусійним у визначенні відповідної правоохоронної діяльності. Дослідження теоретико-методологічних засад стало підґрунтям для обґрунтування необхідності уникнення різночитань ключових термінів, пов’язаних з кримінальним аналізом, що є основою професійної культури та відображає узгоджене професійне використання й застосування з відповідним семантичним сприйняттям у суспільстві, та удосконалення підходів щодо обґрунтування змістовної відмінності кримінального аналізу від суміжних юридичних галузей. На основі історичного аналізу визначено методологічні особливості інституційного становлення кримінального аналізу як окремого напряму в правоохоронній діяльності, зокрема наголошено, що інституційне становлення кримінального аналізу достатньо обґрунтовано характеризується відповідною історичною ретроспективою, яка розкриває його сутнісні характеристики та етапи еволюційного розвитку. З метою забезпечення відповідності кримінального аналізу міжнародним стандартам з прав людини й уникнення негативного впливу на здійснення прав людини акцентовано на визначенні змісту фундаментальних прав людини з виділенням відповідних принципів кримінального аналізу. Крім того, доведено необхідність дотримання фундаментальних принципів під час розроблення та впровадження такого виду діяльності на національному рівні: правова, адміністративна та інституційна основа для розвитку кримінального аналізу; законність, необхідність та пропорційність обмежень прав людини; рівність та недискримінація; ефективні засоби правового захисту, нагляд і підзвітність. Встановлено, що важливою частиною права на приватне життя є також захист даних, що має особливе значення для діяльності правоохоронних органів. Збір та зберігання персональної інформації на комп’ютерах, у базах даних та інших пристроях має регулюватися законодавством. Тому, робота аналітичних підрозділів залишається важливою в контексті збереження «знань», які можуть бути використані правоохоронними органами (динаміка зростання чи спаду). Аналітик повинен навчитися використовувати ресурси більш креативно та раціонально для утримання хиткого балансу між необхідністю контролювати ситуацію та забезпеченням прав і свобод громадян. У другому розділі проаналізовано відомі типології кримінального аналізу. На основі дослідження визначено, що різноманітність підходів серед фахівців та дослідників щодо типології кримінального аналізу є плинною та змінюється, розвиваючись у контексті нового змісту кримінального аналізу та особливо домінуючої моделі правоохоронної діяльності, керованої аналітичною розвідкою (Intelligence¬led Policing). Обґрунтовано необхідність базового використання стратегічного, оперативного та тактичного кримінального аналізу у відповідності з рівнями у моделі ILP. На основі системного аналізу виокремлено й охарактеризовано зміст стратегічного, оперативного й тактичного кримінального аналізу. Визначено, що стратегічний кримінальний аналіз фокусується на довгострокових тенденціях, проблемах та «гарячих точках» злочинності і порушень громадського порядку, результатом якого перш за все, є відповідна стратегія у формі нормативного акту, яка має довгостроковий регулятивний вплив в системі прийняття управлінських рішень керівництвом правоохоронного органу. На оперативному рівні кримінального аналізу аналітики переймаються структурою злочинності, кластеризацією діяльності, з метою визначення проблемних питань для діяльності правоохоронного підрозділу. Разом з тим більшість поліцейських органів, підрозділів та деякі аналітики не визнають оперативного рівня кримінального аналізу. У межах тактичного кримінального аналізу здійснюється узагальнення отриманих даних та поширюється відповідна інформація серед визначених працівників правоохоронного органу для подальшого прийняття оперативного рішення відносно визначення короткострокових пріоритетів щодо патрулювання та досудового розслідування й розподілу ресурсів. Проаналізовано процес кримінального аналізу, який традиційно називають аналітичним циклом, та виокремлено його етапи, які використовуються для перетворення необроблених даних та інформації в аналітичні продукти, що передбачають конкретні дії. Доводиться доцільність та важливість аналітичних продуктів, які є результатом процесу аналітичної розвідки та, як правило, поширюються у формі чітко структурованих і лаконічних звітів, які спрямовані на відображення об’єктивної та точної інформації, а також виявлення та надання рекомендацій щодо ефективних стратегічних, оперативних чи тактичних рішень. Для забезпечення практичної цінності аналітичних продуктів, вони завжди мають бути чіткими та лаконічними. Також акцентовано, що у процесі кримінального аналізу використовуються різні види даних та джерела інформації для збору, аналізу та розслідування злочинів, а результативність діяльності правоохоронних органів безпосередньо залежить від якісного, своєчасного і достатнього інформаційно¬аналітичного забезпечення. Доводиться необхідність правового врегулювання питань оцінювання інформації на етапі її збору. У третьому розділі концептуалізується та обґрунтовується перевага інтеграції на системній основі кримінальної розвідки з кримінальним аналізом. На основі дослідження кримінального аналізу в сучасних моделях поліцейської діяльності дістали подальшого розвитку положення щодо виокремлення методів кримінального аналізу у відповідності з його типом, підходи щодо визначення видів та відповідного змісту аналітичних продуктів у процесі кримінального аналізу. До того ж, виокремлено історичні періоди становлення інституту кримінального аналізу у правоохоронній діяльності в світі та Україні. Здійснено обґрунтування щодо систематизації інформаційного забезпечення кримінального аналізу та відповідного аналітичного інструментарію. Акцентується, що дослідники та правоохоронна література зазвичай методологію правоохоронної діяльності розкривають на основі п’яти моделей поліцейської діяльності, хоча, насправді, їх значно більше, так як характеризуються різними періодами активності, регіональними ініціативами та географічними особливостями. Одним із результатів дослідження даного напрямку є доведення того, що ILP є найінтелектуальнішою розвиненою моделлю, що вимагає відповідного рівня сприйняття і забезпечення всіма елементами правоохоронної системи. До того ж, доводиться, що правоохоронна діяльність, керована аналітичною розвідкою, стала управлінською моделлю для рішень щодо обґрунтованого розподілу ресурсів у роботі правоохоронного органу та філософією, яка робить більший акцент на обміні інформацією та спільних стратегічних рішеннях щодо проблем злочинності. У контексті ILP пошук інформації є першим проявом аналітичної розвідки, націлюючи на ініціативні та креативні алгоритми у роботі аналітиків підрозділів кримінального аналізу. Окрім цього, аналітики підрозділів кримінального аналізу НПУ набувають особливої відповідальності у процесі безпосереднього долучення до забезпечення суспільної безпеки, оскільки при цьому їхня функція з суто допоміжної перетворюється на ключовий компонент етапу планування стратегій та прийняття рішень. Дослідження кримінального аналізу з кримінальною розвідкою доводить, що дане поєднання має важливе значення для більш повного розуміння злочинності, необхідної інформації для формулювання ефективних стратегій щодо зменшення шкоди та профілактики. Одним із результатів дослідження даного напрямку є доведення того, що працівниками Департаменту кримінального аналізу в межах наданих їм повноважень сьогодні дуже важливо володіти навичками щодо застосування аналітичних інструментів, за допомогою яких можливо оперативно опрацьовувати велику кількість даних і виконувати автоматизовані функції аналітика. Саме кримінальний аналіз є одним із таких інструментів. На підставі аналізу усього спектру інструментів, що використовуються або потенційно можуть використовуватися в кримінальному аналізі, обґрунтовано, що самим розповсюдженим програмним продуктом в правоохоронних органах є i2 Analyst`s Notebook, який в автоматичному режимі дозволяє швидко та ефективно здійснювати аналіз системи взаємопов’язаних об’єктів, динаміки послідовних подій та відобразити результати дослідження у вигляді зручних для розуміння схем та діаграм. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the essence and terminological understanding of crime analysis, clarification and theoretical and methodological substantiation of the place, significance, directions of implementation of crime analysis in law enforcement in Ukraine, as well as the identification on this basis of relevant theoretical novelties, practical recommendations and proposals for improving the efficiency of information and analytical activities of the National Police of Ukraine, in particular in terms of police work on processing large amounts of information. A significant number of theoretical, legal and practical problems in the field of crime analysis determine the relevance of the chosen research topic. In particular, in connection with Ukraine's national course of integration into the EU and NATO, the processes of introducing foreign experience in the field of law enforcement and implementation of European standards and norms of state policy in this area are relevant today. At the current stage of reforming the system of law enforcement agencies, including the National Police of Ukraine, information and analytical activities and the relevant legal framework for crime analysis are partially aligned with the requirements of the European Union. At the same time, there is an urgent need for a holistic and systematic study of the institutional development of the Crime Analysis Department's units in line with European standards in the new social, economic and political environment.
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »