081 Право
Постійне посилання зібрання
довільний текст
Новини
довільний текст
Переглянути
Перегляд 081 Право за Дата публікації
Зараз показуємо 1 - 20 з 31
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументВиправлення та ресоціалізація засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2011) Шкута, Олег Олегович; Shkuta, OlehУ роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень та здійснено нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному вивченню та системній розробці загальнотеоретичних положень щодо виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки (далі - ВКСРБ). На основі існуючих підходів у науці кримінально-виконавчого права сформовано доктринальне визначення поняття виправлення та ресоціалізація засуджених досліджуваної категорії. З’ясовано значення основних принципів кримінально-виконавчого законодавства для виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ, визначено їх правовий статус. Надано розгорнуту характеристику засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів та практики їх застосування щодо виправлення і ресоціалізації таких засуджених. Удосконалено заходи, спрямовані на приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки, до існуючих міжнародних стандартів. The thesis is one of the first in domestic criminal-executive science complex research on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies. A set of theoretical generalizations and a new approach to the complex and systematic studying of the general theoretic statements on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies are exposed. Based on the existing approaches in the criminal-executive science the doctrinal definition of correction and re-socialization of the convicts of the given category is formulated. The basic principles of the criminal-executive legislation for correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies as well as their legal status are defined. A detailed description of correction and re-socialization facilities for convicts in middle-level security colonies is given. The proposals to improve the criminal-executive legislation of Ukraine, branch standard acts and the conditions of detention such prisoners are attached.
- ДокументТеоретико-прикладні засади функціонування кримінально-виконавчої системи України(Класичний приватний університет; Університет державної фіскальної служби України, 2018) Шкута, Олег Олегович; Shkuta, OlehУ дисертації подано розв’язання важливої науково-прикладної проблеми функціонування кримінально-виконавчої системи України в сучасних умовах її реформування. Здійснено науково-теоретичний, історичний, методологічний аналіз функціонування кримінально-виконавчої системи України. Визначено її сучасний стан, проблеми та шляхи розвитку. Обґрунтовано кримінально-виконавче право як нормативно-правова основа кримінально-виконавчої системи. Виокремлено сутнісні ознаки кримінально-виконавчих правовідносин та їх суб’єктів у межах кримінально-виконавчої системи держави. Запропоновано авторську класифікацію функцій кримінально-виконавчої системи. Сформульовано авторське визначення кримінально-виконавчої системи держави та запропоновано системоутворювальні ознаки, що становлять зміст поняття «кримінально-виконавча політика». Завдяки теоретичним напрацюванням та отриманим науково обґрунтованим результатам виокремлено новаторські принципи формування й реалізації кримінально-виконавчої політики та функціонування кримінально-виконавчої системи України, відмінні від принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання й відбування покарань (ст. 5 КВК України). Розроблено Концепцію розвитку кримінально-виконавчої системи України в ХХІ ст. з урахуванням таких ключових аспектів: раціональної гуманізації умов відбування покарання в місцях позбавлення волі, удосконалення системи установ виконання покарань, переходу до повної трудової зайнятості засуджених, вирішення проблем фінансування кримінально-виконавчої системи. The dissertation provides a solution to an important scientific and applied problem of the functioning of the criminal executive system of Ukraine in modern conditions of its reformation. A scientific and theoretical, historical, methodological analysis of the functioning of the criminal executive system of Ukraine is done. In the paper, there is substantiated criminal executive law as a conceptual basis for the theory of the criminal executive system. Essential features of criminal executive legal relations and their subjects within the criminal executive system of the state are distinguished. The author’s classification of functions of the criminal executive system is proposed. The author’s definition of the criminal executive system of the state is formulated and system-forming characteristics that constitute the core of the concept «criminal executive policy» are proposed. Due to theoretical advances and obtained scientifically grounded results, there are distinguished innovative principles of the formation and implementation of the criminal executive policy and functioning of the criminal executive system of Ukraine, which are distinct from principles of the criminal executive legislation, execution and service of punishments (Art. 5 of CEC of Ukraine).
- ДокументПравові наслідки, засоби превенції та редукування лікарських помилок(Запорізький державний медичний університет, 2019) Янчук, А.О.; Yanchuk, A.O.; Запорожченко, А.О.; Zaporozhchenko, A.O.; Катеринчук, Іван Петрович; Katerynchuk, Ivan; Кузніченко, Сергій Олександрович; Kuznichenko, Serhii; Крижановська, Олена Володимирівна; Kryzhanovska, OlenaРобота присвячена визначенню підстав для настання правових наслідків при здійсненні лікарської помилки. This work is purposed for determining grounds for legal consequences to come when any medical malpractice cases occur.
- ДокументТеорія та практика запобігання корисливо- насильницьким злочинам органами та підрозділами Національної поліції України (за матеріалами операції Об’єднаних сил)(Донецький юридичний інститут МВС України; Державний науково-дослідний інститут МВС України, 2020) Семенишин, Микола Олександрович; Semenyshyn, MykolaДисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних, правових, організаційних та праксеологічних засад запобігання корисливо-насильницьким злочинам органами і підрозділами Національної поліції України за матеріалами ООС. На основі критичного опрацювання доктринальних положень теорії кримінології, кримінального права, оперативно-розшукової діяльності, кримінального процесу, аналізу законодавства та правозастосовної практики сформульовано висновки, що дають змогу розв’язати низку фундаментальних і прикладних проблем у сфері діяльності органів і підрозділів Національної поліції України, пов’язаних із використанням ними власного кримінологічного потенціалу запобігання злочинам, забезпечення слідчо-оперативного реагування на корисливо- насильницькі кримінальні правопорушення. Сформульовано наукове визначення «корисливо-насильницькі кримінальні правопорушення» як антисоціальне явище й відносно масове суспільно-небезпечне збагачення, що проявляється у вчиненні корисливих кримінальних проступків і злочинів, поєднаних із застосуванням чи погрозою застосування насильства. Такі кримінальні правопорушення визнано самостійним напрямом у системі запобігання злочинам. Розвиток цього наукового напряму в кримінологічній доктрині супроводжується формулюванням широкого спектру тем досліджень, пов’язаних із використанням нових знань про різні елементи корисливо-насильницького середовища та залученням до проведення таких досліджень широкого кола фахівців, теоретиків і практиків, дослідницькі інтереси яких перебувають на стику цих кримінологічних проблем. Запобігання корисливо-насильницькій злочинності як цілеспрямований вплив на її причини й умови, займає важливе місце в системі заходів, спрямованих на зміцнення законності й правопорядку в системі провідних зарубіжних практик (Англія, Німеччина, США, Японія та інші). Зарубіжна політика, іменована «закон і порядок», включає широкий комплекс заходів соціального, правового, організаційного й фінансового характеру, спрямованих на зміцнення національної безпеки, здійснення контролю над злочинністю, зменшення масштабів організованої злочинності, зниження почуття страху перед злочинністю, виховання дітей. В основі цієї політики знаходяться дієві кримінально-правові механізми впливу на злочинність, спрямовані на вдосконалення кримінального, кримінального процесуального, оперативно- розшукового та пенітенціарного законодавства, а також позитивний досвід реформування правоохоронної системи та судочинства й модернізація системи виконання покарань. Розкрито зміст елементів кримінологічної характеристики корисливо- насильницьких злочинів на території проведення ООС з виокремленням відомостей про стан, структуру й динаміку кримінально караних діянь цієї категорії, причини та умови, які сприяють їх вчиненню, соціально- психологічних ознак правопорушників (учасників організованих груп, злочинних організацій, банд, інших формувань) і потерпілих, а також наведено кореляційні зв’язки між окремими елементами, зокрема доведено зв’язок поведінки потерпілих зі ступенем латентності злочинів та ефективністю вжитих заходів запобігання. Під кримінологічним забезпеченням національної безпеки на території проведення ООС запропоновано розуміти комплекс наукових знань про практичні заходи забезпечення динамічно-стійкої системи захисту прав і свобод, інтересів і цінностей людини й суспільства від криміногенних загроз та злочинних посягань на сході України. Загальними цілями системи забезпечення кримінологічної безпеки є своєчасне виявлення вже існуючих і прогнозування можливих негативних тенденцій у стані злочинності та її проявах, які можуть загрожувати життєво важливим інтересам об’єктів кримінологічної безпеки, вироблення та здійснення комплексу заходів щодо запобігання, припинення й локалізації дії цих загроз. Тому національна безпека залежить від ефективної кримінологічної політики держави. З’ясовано місце запобігання корисливо-насильницькій злочинності в системі забезпечення національної безпеки країни, що полягає в реалізації на міжнародному, загальнодержавному, регіональному та відомчому (міжвідомчому) рівнях комплексу правових, організаційних та практичних заходів з метою системного кримінологічного аналізу цього явища, виявлення та усунення детермінантів, які сприяють вчиненню окремих правопорушень, викриття осіб (їх об’єднань), які вчиняють злочини, припинення злочинних дій на стадіях підготовки або замаху, а також відвернення (мінімізації) їх негативних наслідків для громадян, суб’єктів господарювання й держави шляхом відшкодування завданих збитків, повернення незаконно здобутих активів, відновлення порушених прав. З огляду на виявлені тенденції розвитку криміногенних явищ і процесів, здійснено прогноз перспективних змін криміногенної ситуації в найближчі п’ять років з розробленням проєктів Положення про систему індикаторів (показників) оцінювання стану національної безпеки України (сфера відповідальності МВС України) на території проведення ООС, Державної програми невідкладних заходів із запобігання корисливо-насильницькій злочинності на території Донецької та Луганської областей, які згруповані за напрямами: вдосконалення національного законодавства; формування ефективної системи інституційного забезпечення; запобігання створенню та діяльності організованих злочинних угруповань у різних сферах з високим ризиком їх впливу; інформаційно-аналітичне забезпечення; віктимологічне запобігання. Враховуючи специфіку Донецької та Луганської областей й важливість боротьби зі злочинністю на належному рівні в умовах постійних зовнішніх загроз, пов’язаних з активізацією бойових дій, а також підтримання готовності органів і підрозділів Національної поліції України для реалізації комплексу заходів, обумовлених процесами деокупації окремих території та забезпечення на них публічного порядку, є доцільним формування окремих програм запобігання злочинам на цих територіях у межах відповідної державної стратегії. В рамках таких заходів запропоновано: 1) ухвалення Закону України «Про запобігання злочинам», яким буде встановлено основи правового регулювання відносин, що виникають у звязку з діяльністю державної системи запобігання злочинам; 2) прийняття Державного комплексного плану запобігання злочинам в Україні. Специфічність цього плану в тому, що він має середньостроковий характер та стане основою для розробки регіональних планів запобігання злочинності; 3) прийняття Комплексного цільового плану запобігання корисливо-насильницьким злочинам на території проведення ООС. У районах проведення ООС (Донецька та Луганська області) організацію виконання державних програм забезпечують обласні військово-цивільні адміністрації на підставі Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» (2015). Регіональні програми цих областей (Донецької та Луганської) повинні містити відповідну специфіку реалізації державних програм запобігання злочинам. Саме відсутність відображення в таких документах регіональної специфіки «розмиває» їх і вони нічим не відрізняються від інших тотожних програм, як і від державної програми та форм звітування; 4) віднесення до повноважень Департаменту захисту інтересів суспільства і держави НП України проведення оперативно-розшукової профілактики корисливо- насильницьких злочинів у тісній взаємодії з підрозділами кримінального аналізу. Зазначена взаємодія надасть можливість випробувати ідею оперативно- розшукової профілактики злочинів, відпрацювати форми і методи оперативно-профілактичної роботи в сучасних умовах діяльності Національної поліції; 5) відповідно до п. 7 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України», введеного в дію Указом Президента України № 287/2015 (5/2015), затвердити розроблене автором Положення про систему індикаторів (показників) стану національної безпеки України; 6) впровадження розробленої автором Концепції забезпечення кримінологічної безпеки на території Донецької та Луганської областей до 2025 року; 7) впровадження розроблених автором методичних рекомендації щодо напрямів діяльності органів і підрозділів Національної поліції України в запобіганні корисливо-насильницьким злочинам. На стадії досудового розслідування корисливо-насильницьких злочинів, спеціально-кримінологічне запобігання злочинам полягає у припиненні злочинної діяльності осіб (їх груп) відповідного спрямування, недопущенні завершення задуманих, підготовлюваних та розпочатих злочинів з одночасним вжиттям комплексу процесуальних заходів щодо притягнення правопорушників до відповідальності. Взаємодія слідчих та працівників оперативних підрозділів НП України починається зі спільного планування заходів на етапі реалізації оперативно-розшукових матеріалів, на якому вирішуються питання як процесуального, так й оперативно-розшукового характеру, узгоджується тактика проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій. Підтверджено доцільність створення спеціалізованих постійно діючих слідчо- оперативних груп як на рівні обласних Головних управлінь Національної поліції, так і на міжрегіональному рівні. З урахуванням набутого оперативними підрозділами досвіду взаємодії зі слідчими та працівниками оперативної й оперативно-технічної служб при виконанні доручень щодо проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій запропоновано програму відповідних тренінгів у межах підготовки та підвищення кваліфікації поліцейських різних фахових груп та методичні рекомендації відповідного спрямування. Основною формою індивідуально-профілактичного запобігання корисливо-насильницьким злочинам на території проведення ООС є оперативно-розшукова профілактика, яка має попереджувальну спрямованість, здійснюється з метою завчасного виявлення й усунення явищ і процесів, які потенційно можуть трансформуватись у детермінанти корисливо-насильницької злочинності, дати поштовх для розвитку корисливої спрямованості особи й насильницького прояву. Така діяльність обмежує вплив криміногенного середовища на осіб із нестійкою системою цінностей, стримує формування та розвиток корисливої спрямованості насильницького прояву, усуває недоліки захисту матеріальних цінностей, вдосконалює навички особистої безпеки громадян та здійснюється на стратегіях компромісу або силового впливу (отримання інформації про заплановані злочини, про створення нових злочинних угруповань або появу злодіїв-одинаків, «гастролерів»; відпрацювання підоблікового контингенту; встановлення кола ймовірно причетних до злочинної діяльності; відвернення можливості реалізації наміру; переконання в необхідності відмови від вчинення злочину осіб, схильних до злочинної поведінки тощо). Концептуально доведено доцільність розвитку в Україні моделі поліцейської діяльності, керованої аналітикою («Intelligence Led Policing») як окремого стратегічного напряму вдосконалення інформаційного забезпечення та аналітичної роботи аналізу великих масивів даних та оперативної інформації з науковим обґрунтуванням шляхів її поетапного впровадження в діяльність органів і підрозділів Національної поліції України. Аналізуючи норми КПК України та відомчі нормативно-правові акти, виокремлено такі форм взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів у запобіганні корисливо-насильницьким злочинам на території проведення ООС: а) при надходженні заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагуванні на них; б) при направленні оперативним підрозділом матеріалів за результатами ОРД до органу досудового розслідування; в) у рамках роботи слідчо-оперативної групи для розслідування кримінальних правопорушень; д) виконання співробітниками оперативного підрозділу письмових доручень слідчого про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Розроблено та запропоновано Концепцію забезпечення кримінологічної безпеки на території Донецької та Луганської областей до 2025 року, яка визначає візію та перспективи забезпечення національної безпеки, стратегічні цілі боротьби зі злочинністю, шляхи досягнення та дії щодо їх реалізації, а на її виконання Державну програму невідкладних заходів із запобігання корисливо- насильницьким злочинам в Донецькій та Луганській областях на період до 2025 року, яка містить механізми захисту прав і свобод людини, притягнення винних до відповідальності, а також систему першочергових превентивних заходів. The dissertation is the first in Ukraine complex monographic research of theoretical, legal, organizational and praxeological bases of prevention of mercenary and violent crimes by bodies and divisions of National police of Ukraine on materials of JFO. On the basis of critical processing of the doctrinal provisions of the theory of criminology, criminal law, operational-search activity, criminal procedure, analysis of legislation and law enforcement practice, conclusions are formulated that make it possible to solve a number of fundamental and applied problems in the field of activities of bodies and divisions of the National Police of Ukraine, associated with the use of their own criminological potential of crime prevention, ensuring the investigative and prompt response to mercenary and violent criminal offenses. The scientific definition of "mercenary-violent criminal offenses" is formulated as an antisocial phenomenon and relatively mass socially dangerous enrichment, which is manifested in the commission of mercenary criminal offenses and crimes combined with the use or threat of violence. Such criminal offenses are defined as an independent trend in the system of crime prevention. The development of this scientific direction in criminological doctrine is accompanied by the formulation of a wide range of research topics related to the use of new knowledge about various elements of the violent environment and the involvement of a wide range of specialists, theorists and practitioners whose research interests are at the intersection of these criminological problems. Prevention of mercenary crime as a purposeful influence on its causes and conditions, occupies an important place in the system of measures aimed at strengthening law and order in the system of leading foreign practices (England, Germany, USA, Japan and others). Foreign policy, called "law and order", includes a wide range of measures of social, legal, organizational and financial nature, aimed at strengthening national security, controlling crime, reducing organized crime, reducing fear of crime, raising children. This policy is based on effective criminal law mechanisms for influencing crime, aimed at improving criminal, procedure, operational and penitentiary legislation, as well as positive experience in reforming the law enforcement and judicial system and modernizing the penitentiary system. The content of elements of criminological characteristics of mercenary and violent crimes on the territory of JFO with information on the state, structure and dynamics of criminally punishable acts of this category, causes and conditions that contribute to their commission, socio-psychological characteristics of offenders (members of organized groups, criminal organizations, gangs, other formations) and victims, as well as correlations between individual elements, in particular, the relationship between the behaviour of victims with the degree of latency of crimes and the effectiveness of prevention measures. A criminological support of national security in the territory of JFO it is offered to be understood to mean a complex of scientific knowledge on practical measures of maintenance of dynamically steady system of protection of the rights and freedoms, interests and values of the person and society against criminogenic threats and criminal encroachments in the east of Ukraine. The general objectives of the criminological security system are timely detection of existing and forecasting possible negative trends in crime and its manifestations that may threaten the vital interests of criminological security, development and implementation of a set of measures of prevention, termination and localization of these threats. Therefore, national security depends on an effective criminological policy of the state. The place of the prevention of mercenary and violent crime in the system of ensuring the national security of the country, which consists in the implementation at the international, national, regional and departmental (interdepartmental) levels of a complex of legal, organizational and practical measures for the purpose of systemic criminological analysis of this phenomenon, identification and elimination of determinants, has been clarified, contributing to the commission of certain crimes, the exposure of persons (their associations) who commit crimes, the suppression of criminal acts at the stages of preparation or attempt, as well as the prevention (minimization) of their negative consequences for citizens, business entities and the state through compensation for damage caused, the return of illegally obtained assets, restoration of violated rights. Taking into account the identified trends in the development of criminogenic phenomena and processes, a forecast of promising changes in the criminogenic situation in the next five years was carried out with the development of drafts of the Regulation on the system of indicators for assessing the state of national security of Ukraine (the sphere of responsibility of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine) in the territory of the JFO, the State program of urgent measures to prevent mercenary violent crime on the territory of Donetsk and Lugansk regions, which are grouped according to directions: improvement of national legislation; formation of an effective system of institutional support; prevention of the creation and activity of organized criminal groups in various areas with a high risk of their influence; information and analytical support; victimological prevention Taking into consideration the specifics of Donetsk and Lugansk regions and the importance of combating crime at the appropriate level in the face of constant external threats related to the intensification of hostilities, as well as maintaining the readiness of bodies and units of the National Police of Ukraine on implementation of a set of measures due to the processes of de-occupation of certain territories and ensuring public order on them, it is expedient to form separate programs of crimes prevention in these territories within the limits of the corresponding state strategy. Within the framework of such measures it is proposed: 1) adoption of the Law of Ukraine “On Prevention of Crimes”, which will establish the basis of legal regulation of relations arising in connection with the activities of the state system of crime prevention; 2) adoption of the State Comprehensive Plan for Crime Prevention in Ukraine. The specificity of this plan is that it has a medium-term nature and will be the basis for the development of regional crime prevention plans; 3) adoption of a Comprehensive Targeted Plan for the Prevention of mercenary and violent Crimes on the Territory of JF. In the areas of JFO (Donetsk and Lugansk regions) the organization of state programs is provided by regional military-civil administrations on the basis of the Law of Ukraine "On military-civil administrations" (2015). Regional programs of these regions (Donetsk and Lugansk) should contain the appropriate specifics of the implementation of state crime prevention programs. It is the lack of reflection in such documents of regional specificity that "blurs" them and they do not differ from other identical programs, as well as from the state program and reporting forms; 4) referring the conduct of operational-search prevention of mercenary and violent crimes to the powers of the Department for the Protection of the Interests of Society and the State of the NP of Ukraine in close cooperation with the units of criminal analysis. This interaction will allow to test the idea of operational-search crime prevention, to elaborate the forms and methods of operational-preventive work in modern conditions of the National Police; 5) in accordance with paragraph 7 of the Decision of the National Security and Defence Council of Ukraine dd. May 6, 2015 "On the National Security Strategy of Ukraine", enacted by Decree of the President of Ukraine № 287/2015 (5/2015), to approve the Regulations on the system of indicators (indicators) of the state of national security of Ukraine; 6) implementation on the territory of Donetsk and Lugansk regions until 2025 the Concept of ensuring criminological security developed by the author; 7) introduction developed by the author methodological recommendations on the activity of bodies and divisions of the National Police of Ukraine in the prevention of mercenary and violent crimes. At the stage of pre-trial investigation of mercenary and violent crimes, special criminological prevention of crimes consists in stopping the criminal activities of persons (their groups) of the corresponding direction, preventing the completion of planned and initiated crimes, while taking a set of procedural measures to bring offenders to justice. The interaction of investigators and employees of operational units of the NP of Ukraine begins with joint planning of activities at the stage of implementation of operational-search materials, at which issues of both procedural and operational-search nature are resolved, the tactics of conducting investigative (search) and covert investigative (search) actions are coordinated. The expediency of creating specialized, permanently operating investigative and operational groups was confirmed both at the level of the regional Main Directorates of the National Police, and at the interregional level. Taking into account the experience gained by the operational units of interaction with investigators and employees of the operational and operational-technical services in the implementation of orders to carry out certain covert investigative (search) actions, a program of relevant trainings was proposed as part of the training and advanced training of police officers of different professional groups and methodological recommendations of the corresponding direction. The main form of individual-prophylactic prevention of mercenary-violent crimes in the territory of the JFO is operational-search prevention, which has a preventive focus, is carried out with the aim of early identification and elimination of phenomena and processes that can transform into determinants of mercenary-violent crime, to give impetus to the development the selfish orientation of the personality and violent manifestation. Such activity limits the influence of the criminal environment on persons with an unstable value system, inhibits the formation and development of the selfish orientation of violent manifestation, eliminates the shortcomings of protecting material values, improves the personal safety new criminal gangs or the emergence of lone thieves, migrant criminals; work with the contingent under the account, establishing the circle of those who are likely to be involved in criminal activity; preventing the possibility of implementing the intention; convincing people prone to criminal behaviour to refuse to commit a crime, etc.). The expediency of the development in Ukraine a model of police activity controlled by analytics ("Intelligence Led Policing") as a separate strategic direction for improving information support and analytical work of analysing big data and operational information with scientific substantiation of ways of its phased implementation in the activities of bodies and units of the National Police Ukraine is conceptually proven. Analysing the norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine and departmental normative legal acts, the following forms of interaction between investigators and employees of operational units in the prevention of mercenary and violent crimes in the territory of the JFO were identified: a) upon receipt of applications and reports of criminal offenses and response to them; b) when the operational unit sends materials based on the results of the Law-Enforcement Operations to the pre-trial investigation body; c) within the framework of the work of the investigative-operational group for the investigation of criminal offenses; e) fulfilment by the employees of the operational unit of the investigator's written instructions to conduct investigative (search) and covert investigative (search) actions. The Concept of ensuring criminological security in Donetsk and Lugansk regions until 2025 has been developed and proposed, which defines the vision and prospects of ensuring national security, strategic goals of crime control, ways to achieve and implementation actions, and the State Program of mercenary and violent crimes Urgent Prevention actions in Donetsk and Lugansk regions until 2025, which contains mechanisms of human rights and freedoms protection, bringing the perpetrators to justice, as well as a system of priority preventive measures.
- ДокументАдміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні(Одеса: ОДУВС, 2021) Пантелеєв, Сергій Миколайович; Panteleiev, SerhiiУ роботі комплексно досліджено адміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні, а також вироблено науково обґрунтовані пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства у цій сфері. Дослідження конфлікту інтересів як фактору корупції дозволило обґрунтувати, що такий конфлікт є зіткненням (суперечностями) між суспільним благом, забезпечувати яке особа, що приймає управлінське рішення, зобов’язана, і її особистими інтересами та інтересами соціальних груп, до яких вона належить, яке негативно сприймається суспільством і підриває довіру до чесності таких осіб та ефективності органів публічного управління і забезпечення ними публічних інтересів. Зазначено, що виникнення в українському законодавстві поняття «конфлікт інтересів» обумовлено ратифікацією в 2006 році Конвенції ООН проти корупції 2003 р., відповідно до чого український уряд взяв на себе зобов’язання з врегулювання та попередження конфліктів інтересів на публічній службі для запобігання корупції. Визначено модель правового регулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності, обрану Україною внаслідок її прагнення до євроінтеграції і побудови правового і демократичного суспільства (врегулювання такого конфлікту в нормах антикорупційного законодавства), виокремлено недоліки та переваги обраної моделі. Проаналізовано підходи до генезису в національному антикорупційному законодавстві поняття конфлікту інтересів як фактору корупції, що створює зіткнення суспільного блага, яке зобов’язане забезпечувати публічна особа, та її приватних інтересів, виокремлено ознаки поняття «конфлікт інтересів» в українському законодавстві (до яких віднесено приватний інтерес, необ’єктивність і упередженість прийняття управлінського рішення та причинний зв’язок між ними). Зазначено, що нормативне врегулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності в Україні спрямоване на запобігання корупції та досягається шляхом встановлення щодо спеціальних суб’єктів низки антикорупційних заборон та обмежень, які, з одного боку, зорієнтовані на створення таких умов, за яких у цих суб’єктів не може виникнути можливості скористатися своїми повноваженнями не для публічного блага, а з іншого – обмежують права та свободи вищевказаних суб’єктів. Сформульовано поняття антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні як системи заходів, спрямованих на обмеження прав та свобод вищевказаних суб’єктів, з метою уникнення конфлікту інтересів у публічній діяльності, запобігання підриву авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, ефективного функціонування органів публічної влади, запобігання підриву довіри до чесності спеціальних суб’єктів і спрямованості їх дій на забезпечення публічних, а не приватних інтересів чи інтересів третіх осіб. Проаналізовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні та правові норми, якими вони встановлюються. Наголошено на доцільності усунення тавтології правових норм кримінального права та адміністративного права, якими встановлюється заборона використання службових повноважень або службового становища і пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Досліджено ознаки, які визначають спеціальний статус поліцейського як спеціального суб’єкта, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (громадянство, складання присяги поліцейського, проходження служби на відповідних посадах та порядок присвоєння спеціального звання поліції). Відзначено правову невизначеність такої ознаки спеціального статусу поліцейського як проходження служби на відповідних посадах та запропоновано шляхи її усунення. Охарактеризовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності поліцейських, що встановлюються нормами адміністративного права, а саме щодо: одержання подарунків; сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; спільної роботи близьких осіб; подальшого працевлаштування; доступу та використання інформації. Досліджено генезис введення антикорупційних заборон та обмежень у національну систему антикорупційного законодавства, що дозволило визначити причини, які заважають реалізовувати зазначені заборони та обмеження на практиці в повному обсязі і породжують неоднозначну судову практику. На підставі аналізу поетапного розвитку міжнародного та європейського антикорупційного законодавства, доведено, що утворилися дві моделі щодо визначення подарунків, які отримують спеціальні суб’єкти – подарунки як неправомірна вигода та подарунки як складова конфлікту інтересів і залежно від того, яка з них обирається державою, формується підхід до розроблення законодавства, яким регулюються антикорупційні заборони та обмеження щодо одержання подарунків та встановлення відповідальності за їх порушення (кримінальної чи адміністративної). Вказано, що український законодавець при розробленні антикорупційного законодавства обрав другу модель регламентації обмежень щодо одержання подарунків у діяльності спеціальних суб’єктів – концепцію розуміння подарунка як передумови для конфлікту інтересів і залежно від цього розробив правове регулювання. Досліджено правовий механізм антикорупційних заборон та обмежень щодо отримання подарунків поліцейськими в Україні, визначено його правові проблеми та запропоновано шляхи удосконалення. Ґрунтуючись на нормах міжнародного законодавства, виокремлено ознаки додаткової діяльності, якою не можуть займатися спеціальні суб’єкти. Підкреслено, що при розробленні аналогічних антикорупційних заборон в українському законодавстві міжнародні норми було враховано, але не відтворено повністю і в результаті їх адаптації до національного законодавства утворився своєрідний сплав застарілих «радянських» понять та прийнятого в міжнародній практиці підходу до додаткової діяльності, якою не можуть займатися спеціальні суб’єкти. Досліджено правовий механізм антикорупційних заборон, спрямований на обмеження права спеціальних суб’єктів на зайняття додатковою діяльністю, визначено його недоліки та запропоновано шляхи удосконалення. Підкреслено, що звуження для поліцейських «дозволених» видів діяльності, якими вони можуть займатися додатково, встановлене нормами спеціального закону, в якому визначається їх правовий статус, у порівнянні з іншими спеціальними суб’єктами, на яких розповсюджуються норми антикорупційного законодавства, є невиправданим, не має об’єктивних підстав і раціональних доводів. Зазначено, що введення в національне законодавство спеціальних антикорупційних заборон та обмежень щодо працевлаштування колишніх спеціальних суб’єктів, обумовлено прагненням запобігання можливості використання інформації, що отримана таким суб’єктом за родом своєї попередньої діяльності на користь нового роботодавця, є реалізацією Україною міжнародних антикорупційних норм, спрямованих на запобігання корупції у приватному секторі. Наголошено, що розроблені українським законодавцем норми, в яких встановлюється ця заборона, фактично є декларативними, оскільки не сформовано організаційно-правового підґрунтя для її реалізації. Розроблено ряд пропозицій щодо удосконалення правового механізму антикорупційних заборон та обмежень щодо подальшого працевлаштування спеціальних суб’єктів в Україні. The paper comprehensively studies the administrative and legal regulation of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of police in Ukraine, as well as develops scientifically grounded proposals for the improvement of existing legislation in this field. The study of conflict of interest as a factor of corruption allowed to substantiate that such a conflict is a collision (contradiction) between the public good, which person is obliged to ensure while making a management decision, his personal interests and the interests of social groups, to which he belongs; which is perceived by society in negative way and undermines сonfidence in the honesty of such persons and the effectiveness of public administration as well as ensuring by them public interests. It is noted that the emergence of the concept of "conflict of interest" in Ukrainian law is due to the ratification in 2006 of the UN Convention against Corruption (2003), according to which the Ukrainian government committed to regulate and prevent conflicts of interest in the public service to prevent corruption. The model of legal regulation of conflict of interests in public activity, chosen by Ukraine due to its desire for European integration and foundation of a legal and democratic society (regulation of such a conflict in anti-corruption legislation) is identified, the shortcomings and advantages of the chosen model are distinguished. The approaches to the genesis in the national anti-corruption legislation of the concept of conflict of interests as a factor of corruption that creates a conflict of public good, which must be provided by a public person, and his private interests are analyzed, as well as the features of "conflict of interest" in Ukrainian legislation (private interest, bias and prejudice of management decisions and the causal link between them). It is noted, that the normative settlement of conflicts of interest in public activities in Ukraine is aimed at the prevention of corruption and is achieved by the establishment of a number of anti-corruption prohibitions and restrictions on special entities, which, on the one hand, are aimed at creating conditions, under which these entities may not have got the possibilities to exercise one's powers not for the public good, but on the other hand, at the restriction of the rights and freedoms of the above-mentioned subjects. The concept of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of special entities in Ukraine as a system of measures aimed at the restriction of the rights and freedoms of the above mentioned entities, in order to avoid conflicts of interest in public activities, prevent undermining the authority of public authorities and local governments, as well as at the effective functioning of public authorities, prevention of the undermining of confidence in the honesty of special entities and the focus of their actions to ensure public rather than private interests or the interests of third parties is formulated. The types of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of special entities in Ukraine and the legal regulations, by which they are established, are analyzed. Emphasis is placed on the expediency of eliminating the tautology of legal norms of criminal and administrative law, which prohibit the use of official powers or official position and related opportunities for the purpose of obtaining illegal benefits, including the use of any state or municipal property or funds in private interests. The features that determine the special status of a police officer as a special entity covered by the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" (citizenship, taking the oath of a police officer, serving in certain positions and the procedure for holding a special police rank) have been studied. The legal uncertainty of such a feature of the special status of a police officer as service in the certain positions is noted and ways to eliminate it are suggested. The types of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of police officers, which are established by the norms of administrative law, are considered, namely regarding: receiving gifts; combination and reconciliation with other activities; joint activities of relatives; further employment; access and use of information. The genesis of the introduction of anti-corruption prohibitions and restrictions in the national system of anti-corruption legislation has been studied, which allowed to identify the reasons that prevent the implementation of these prohibitions and restrictions in practice in full and generate ambiguous case law. On the basis of the analysis of the gradual development of international and European anti-corruption legislation it is proved that two models have been created to determine the gifts received by special entities – gifts as an illegal benefit and gifts as a part of a conflict of interest, and due to their choice an approach to drafting legislation governing anti-corruption prohibitions and restrictions on the receipt of gifts and establishing liability for their violation (criminal or administrative) is formed. It is stated that the Ukrainian legislator in drafting anti-corruption legislation chose the second model of regulation of restrictions on receiving gifts in the activities of special entities – the concept of understanding the gift as a prerequisite for conflict of interest, and accordingly developed legal regulation. The legal mechanism of anti-corruption prohibitions and restrictions on receiving gifts by police officers in Ukraine has been studied, its legal problems have been identified and ways of improvement have been suggested. Due to the norms of international law, the signs of additional activities that special entities cannot be engaged in are singled out. It is emphasized that in the development of similar anti-corruption prohibitions in Ukrainian legislation, international norms were taken into account, but not fully reproduced, and as a result of their adaptation to national legislation a kind of fusion of outdated "Soviet" concepts and internationally accepted approach to additional activities of special subjects was formed. The legal mechanism of anti-corruption prohibitions aimed at the restriction of the right of special entities to engage in additional activities has been studied, its shortcomings have been identified and ways to improve them have been proposed. It is emphasized that the narrowing of the "permitted" activities for police officers, which they may be additionally engaged in, established by the norms of a special law, which determines their legal status, in comparison with other special entities covered by anti-corruption legislation, is unjustified, as it has not objective grounds and rational arguments. It is noted that the introduction into national legislation of special anti-corruption prohibitions and restrictions on employment of former special entities, due to the desire to prevent the possibility of using information obtained by such entity in the course of its previous activities for the benefit of a new employer, is Ukraine's implementation of international anti-corruption norms, aimed at the prevention of corruption in the private sector. It is emphasized that the norms developed by the Ukrainian legislator, which establish this prohibition, are in fact declarative, as no organizational and legal basis for its implementation has been formed. A number of proposals have been developed to improve the legal mechanism of anti-corruption prohibitions and restrictions on further employment of special entities in Ukraine. It is emphasized that anti-corruption restrictions on joint work of relatives in Ukraine are aimed at the limitation of nepotism at work and developed in accordance with international anti-corruption norms; ways to improve the legal mechanism of these restrictions have been suggested. Given the current legal problems in the field of identification, access, circulation, storage of restricted information, for the increase the effectiveness of anti-corruption restrictions on access and use of restricted information, it is argued the feasibility of the development of a list of confidential information that can be accessed by police in the course of its activities, taking into account legal conflicts in the definition of "confidential information", and the adoption of a law that would regulate the types and legal regime of such information. It is proposed to impose an additional prohibition on police officers to participate in gambling, as such an opportunity creates corruption risks in their activities.
- ДокументАдміністрування місцевих податків і зборів як об’єкт правового регулювання(Одеса: ОДУВС; МВС України, 2021) Боксгорн, Анастасія Вікторівна; Bokshorn, Anastasiia; ORCID: 0000-0003-0787-1717Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослі- дженням теоретичних, правових та організаційних питань правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів. За результатами дослідження з’ясовано сутність низки елементів понятійно- категоріального апарату, що забезпечує правове функціонування відносин адміністрування місцевих податків і зборів та правового регулювання цієї діяль- ності, щодо окремих з них розроблено авторські визначення: «адміністрування місцевих податків і зборів», «муніципальний нормативно-правовий акт у сфері адміністрування місцевих податків і зборів», «єдиний податок», «туристичний збір», «збір за місця для паркування транспортних засобів», «місцеві збори», які відображають основні ознаки таких складних, багатобічних і динамічних явищ, як адміністрування місцевих податків і зборів та забезпечення його правового регулювання та інше. Унаслідок дослідження правової природи адміністрування місцевих податків і зборів було встановлено, що це явище слід розглядати як сукупність норм, правил, методів, прийомів і засобів, рішень та процедур, за допомогою яких органи, що здійснюють реалізацію державної податкової політики, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи та податкові агенти здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на встановлення місцевих податків і зборів, організацію ідентифікації, облік платників місцевих податків і зборів та об’єктів оподаткування, забезпечення сервісного обслуговування платників місцевих податків і зборів, організацію та контроль за сплатою місцевих податків і зборів та за їхнім надходженням до місцевих бюджетів відповідно до порядку, встановленого законом. За наслідками дослідження історії становлення та розвитку інституту місцевих податків і зборів зроблено висновок, що історичний досвід застосування інституту місцевих податків і зборів можна охарактеризувати як процес еволюції системи спеціальних інструментів отримання фінансових доходів для забезпечення соціальних, політичних, економічних та життєдіяльнісних потреб інститутів місцевої влади, який об’єктивно виражає розвиток управлінського механізму держави, що обумовлювався особливостями публічного адміністрування на кожному історичному етапі. Унаслідок дослідження системи нормативно-правових актів, які становлять основу правового регулювання адміністрування місцевих податків та зборів проведено класифікацію актів на два рівні: загальнодержавний (Конституція України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів України та Державної податкової служби України) та місцевий (рішення сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад). Здійснено класифікацію нормативно-правових актів, що забезпечують регулювання місцевих податків і зборів, за ознакою предметної направленості: направлені на регулювання функціонування інституційної структури, що забезпечує адміністрування місцевих податків та зборів; процедур адміністрування місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку платників місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку об’єктів місцевого оподаткування; організації приймання й обробки податкової звітності платників місцевих податків та зборів; забезпечення сервісного обслуговування платників податків, організації та проведення контролю за дотриманням повноти та вчасності сплати місцевих податків та зборів; організації адміністрування податкового боргу по місцевих податках і зборах; застосування заходів адміністративного примусу за порушення податкового законодавства. За наслідками дослідження адміністрування плати за землю встановлено, що «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. Земельний податок інтегрований у плату за землю як обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється з фізичних та юридичних осіб – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, за ставкою, встановленою органом місцевого самоврядування у рамках, визначених законом, надходження від якого зараховуються до місцевого бюджету за місцем знаходження земельної ділянки; зроблено висновок, що категорії «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. За наслідками дослідження адміністрування єдиного податку запропоновано удосконалити адміністративні процедури при його стягуванні у напрямку: інформаційної відкритості; чіткого, зрозумілого для платника податку процесу адміністрування; балансу економічних інтересів платників податків та територіальних громад, до бюджетів яких він стягується, а відтак – стимулювання підприємницької ініціативи. З’ясовано, що досягнення мети при виконанні перелічених завдань здійснюється з використанням низки методів адміністрування, у тому числі сервісних, які включають: податкове консультування з питань стягування податку, особливостей звітності, податкового та бухгалтерського обліку при застосуванні спрощеної системи оподаткування; проведення інформаційних кампаній з використанням засобів масової інформації щодо роз’яснення питань оподаткування, у тому числі оприлюднення інформації на офіційних веб-сайтах Державної податкової служби України і її територіальних відділень та органів місцевого самоврядування, а також на Загальнодоступному інформаційно- довідковому ресурсі «ЗІР», що адмініструється Державною податковою службою України; спрощення формальних процедур, пов’язаних з обліком місцевих податків і зборів; удосконалення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування. Досліджено досвід правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів у таких Європейських державах, як Франція, Іспанія, Великобританія, Федеративна Республіка Німеччина, Італія, Польща, Латвія, Швеція та інших. За наслідками дослідження з’ясовано, що механізми функціонування організаційно-правових моделей адміністрування місцевих податків і зборів у державах Європи обумовлені різними політико-управлінськими традиціями, формами державного устрою, формами податкових систем, використанням різних механізмів розподілу повноважень між центральними та місцевими органами публічної адміністрації щодо встановлення видів, ставок, бази та інших елементів податків, підходів до визначення сутності податкових надходжень та інших чинників. Податок на нерухоме майно у переважній більшості європейських держав розраховується на підставі кадастрової вартості, податкової вартості та ринкової вартості нерухомого майна. Органи, що забезпечують адміністрування місцевих податків і зборів у європейських державах, не мають єдиного стандарту у своїй інституційній організації, у зв’язку з чим їм притаманні характерні особливості та істотні відмінності у механізмах їхньої діяльності в залежності від приналежності до виконавчої гілки влади чи їхнього перебування у системі місцевого самоврядування. З метою удосконалення нормативно-правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів пропонується внести низку змін до Податкового кодексу України: у частині запобігання уникнення оподаткування не завершених будівництвом об’єктів пропонується визначити об’єктами оподаткування ті, будівництво яких перевищує 5 років; у частині покращення адміністрування податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або на які немає документів на право власності у фізичних осіб, розмір податку пропонується обчислювати на підставі оцінювальних актів на будинок (оцінювальних актів про господарські будівлі та споруди), які знаходяться в технічних паспортах об’єктів житлової та нежитлової нерухомості; у частині покращення мобілізації надходжень від транспортного податку пропонується розширити коло об’єктів оподаткування, включивши мотоцикли та квадроцикли, а також яхти та інші плавучі засоби для дозвілля або спорту; у частині забезпечення повернення надмірно сплаченого туристичного збору пропонується удосконалити механізм його повернення. Механізм адміністрування місцевих податків і зборів запропоновано удосконалити у таких напрямках, як: мінімізація дискреційних повноважень суб’єктів, що здійснюють адміністрування податків; створення умов для платників податків для можливості коригувати вартість об’єкта оподаткування до поточного ринкового рівня, застосовуючи правові механізми коригування, що у першу чергу стосується володільців об’єктів нерухомості, відомості про які не внесено до Державного реєстру речових прав нерухомого майна; перенесення податкового навантаження на земельні ділянки як об’єкта оподаткування; розширення контрольних повноважень органів місцевого самоврядування за сплатою податку на нерухомість, відмінної від земельної ділянки, через створення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно опції для формування витягу з реєстру про об’єкти нерухомості, що містяться на території місцевого адміністративно- територіального утворення з інформацією про об’єкт нерухомості. The dissertation is one of the first in Ukraine complex monographic research of theoretical, legal and organizational questions of legal regulation of administration of taxes and fees. According to the results of the research has been clarified the essence of a number of elements of the conceptual and categorical apparatus, which ensures the legal functioning of the administration relations of local taxes and fees and legal regulation of this activity, for some of them were made author's definitions: "Administration of local taxes and fees", "municipal legal act in the field of administration of local taxes and fees", "single tax", "tourist tax", "fee for parking spaces for vehicles", "local fees", which reflect the main features of such complex, multifaceted and dynamic phenomena as the administration of local taxes and fees and ensuring its legal regulation еtc. As a result of studying the legal nature of the administration of local taxes and fees, this phenomenon should be considered as a set of norms, rules, methods, techniques and tools, decisions and procedures by which bodies implementing state tax policy, local governments, their officials and tax agents execute management activities in the tax sphere aimed at establishing local taxes and fees, organization of identification, accounting of payers of local taxes and fees and objects of taxation, providing service to taxpayers of local taxes and fees, organization and control over the payment of local taxes and fees and their receipt in local budgets, respectively to the established law. Based on the results of the study of the history of formation and development of the institute of local taxes and fees, it is concluded that the historical experience of the institute of local taxes and fees can be characterized as a process of evolution of special instruments of financial income to meet social, political, economic and vital needs of the local government institutions, which objectively expresses the development of the administrative mechanism of the state, due to the peculiarities of public administration at each historical stage. The study of the system of normative legal acts that form the basis of legal regulation of local taxes and fees classification of acts at two levels: state (Constitution of Ukraine, laws of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of the Ministry of Finance of Ukraine and the State Tax Service of Ukraine) and local (decisions of village, settlement, city councils and councils of united territorial communities).The classification of normative-legal acts providing regulation of local taxes and fees is completed on the basis of subject orientation: aimed at regulating: the functioning of the institutional structure that ensures the administration of local taxes and fees; procedures for the administration of local taxes and fees; identification and accounting of payers of local taxes and fees; identification and accounting of objects of local taxation; organization of acceptance and processing of tax reporting of taxpayers of local taxes and tax collections; providing service to taxpayers, organizing and monitoring compliance with the completeness and timeliness of payment of local taxes and fees; organization of tax debt administration for local taxes and fees; application of measures of administrative coercion for violation of tax legislation. According to the results of the study the administration of the land fee, it was established that the “land fee” and the “land tax” are different in their content, as the land fee is a broader category covering the land tax. Land tax is integrated into the land tax as a mandatory payment as part of the property tax levied on individuals and legal entities - owners of land and land shares (units), as well as permanent land users, at a rate set by the local government within determined by law, the proceeds of which are credited to the local budget at the location of the land; concluded on the category. According to the results of the studying the administration of the single tax, it is proposed to improve the administrative procedures for its collection in the direction of: information openness; a clear, understandable for the taxpayer administration process; the balance of economic interests of taxpayers and territorial communities, to the budgets of which it manages, and thus - to stimulate entrepreneurial initiative. It was found that the achievement of the goal in the implementation of these tasks is carried out using a number of methods of administration, including service, which include: tax advice on tax collection, reporting, tax and accounting in the simplified taxation system; conducting information campaigns with the use of mass media to explain taxation issues, including publication of information on the official websites of the State Tax Service of Ukraine and its territorial branches and local governments, as well as on the Public information and reference resource "ZIR" administered by the State Tax Service of Ukraine; simplification of formal procedures related to the accounting of local taxes and fees; improvement of normative legal acts of local selfgovernment bodies. The experience of legal regulation of municipal policing in such European countries as France, Spain, Great Britain, the Federal Republic of Germany, Italy, Poland, Latvia, Sweden and others is studied. The results of the study show that the mechanisms of organizational and legal models of administration of local taxes and fees in European countries are due to different political and managerial traditions, forms of government, forms of tax systems, the use of different mechanisms of distribution of powers between central and local public administration. identification of species, rates, bases and other elements of taxes, approaches to determining the nature of tax revenues and other factors. Real estate tax in the vast majority of European countries is calculated on the basis of cadastral value, tax value and market value of real estate. Bodies that administer local taxes and fees in European countries do not have a single standard in their institutional organization, and therefore they are characterized by significant features and significant differences in the mechanisms of their activities depending on belonging to the executive branch or their stay in the system of local selfgovernment. In order to improve the legal regulation of the administration of local taxes and fees, it is proposed to make a number of changes to the Tax Code of Ukraine: in terms of preventing the avoidance of taxation of construction in progress, it is proposed to determine the objects of taxation of those whose construction exceeds 5 years; in terms of improving the administration of taxes on real estate, other than land for residential and non-residential real estate, including their shares that are not registered in the State Register of Real Property Rights, or for which there are no documents on the ownership of physical persons, the amount of tax is proposed to be calculated on the basis of appraisal acts for the house (appraisal acts on outbuildings and structures) which are in the technical passports of residential and non-residential real estate; In terms of improving the mobilization of revenues from the transport tax, it is proposed to expand the range of objects of taxation - motorcycles and ATVs, yachts and other floating vehicles for leisure or sports; In terms of ensuring the return of overpaid tourist tax, it is proposed to improve the mechanism of its return. It is proposed to improve the mechanisms of administration of local taxes and fees in such areas as: minimization of discretionary powers of entities that administer taxes; creating conditions for taxpayers to be able to adjust the value of the object of taxation to the current market level by applying legal adjustment mechanisms, primarily for owners of real estate, information about which is not included in the State Register of Real Property Rights; transfer of the tax burden to land plots as an object of taxation; expansion of control powers of local governments over the payment of real estate tax other than land, through the creation in the State Register of Real Property Rights of the option to create an extract from the register of real estate contained in the local administrative-territorial entity with information about real estate object.
- ДокументАдміністративно-правові засади запобігання корупції в органах і установах виконання кримінальних покарань України(Одеса: ОДУВС, 2021) Войтов, Геннадій Васильович; Voitov, HennadiiДисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права спеціальним комплексним дослідженням корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України та адміністративно-правових засад, способів та методів її запобігання. Унаслідок проведеного дослідження з’ясовано сутність, зміст та особливості адміністративно-правових засад запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України, а також охарактеризовано специфічні риси та нормативно-правову базу цього виду правової діяльності. Сформульовано ряд наукових положень, висновків, пропозицій та практичних рекомендацій з удосконалення правового забезпечення органів публічної адміністрації при запобіганні корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань. У дисертації на основі теоретичних напрацювань адміністративно-правової науки, вітчизняного та зарубіжного законодавства, результатів правозастосовної практики органів публічної адміністрації у сфері запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України проведено аналіз низки елементів понятійно-категоріального апарату, які використовуються у відносинах організації антикорупційної діяльності. Серед досліджених правових категорій –«корупція в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України», «антикорупційна профілактика», «адміністративно-попереджувальні заходи запобігання корупції», «врегулювання конфлікту інтересів», «конкурс на зайняття посад у системі органів та установ виконання кримінальних покарань» і «умови проведення конкурсу на зайняття посад державної служби», «ротація посадових осіб» та їх різновиди. Звернена увага на неоднозначність тлумачення цих термінів та категорій у різних джерелах, а також суперечності між ними. З’ясовано, що корупція в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України – це суспільні відносини, обумовлені протиправними діяннями фізичних осіб, направленими на отримання майнових та немайнових послуг, благ і переваг службовцями органів та установ виконання кримінальних покарань України, з використанням цими службовцями свого правового статусу та пов’язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб, шляхом незаконного надання їм цих благ, послуг та переваг з метою отримання від службовців органів та установ виконання кримінальних покарань України певних привілеїв. Доведено, що корупційні відносини в органах та установах виконання кримінальних покарань України сприяють іншим видам правопорушень: нелегальній торгівлі, незаконній доставці в місця несвободи заборонених предметів; забезпечують формування та поповнення кримінальних бюджетів злочинних спільнот тощо. Здійснено аналіз генези корупції як соціального явища, а також механізм і способи її проникнення в систему органів та установ виконання кримінальних покарань України. Зроблено висновок, що феномен корупції в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України сягає своїми коріннями в часи виникнення пенітенціарного інституту. Становлення корупції як соціально-правового явища є об’єктивним виразом послідовного шляху її розвитку в цілому в управлінському механізмі держави, що обумовлювалось як особливостями публічного управління в кожному історичному періоді, так і недосконалістю чинного законодавства. Досліджено феномен катування ув’язнених як засіб отримання неправомірної вигоди посадовими особами адміністрації місць несвободи. Проведено аналіз системи принципів в організації діяльності по запобіганню корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України. З’ясовано, що така діяльність повинна ґрунтуватись на стійкій та комплексній системі правових принципів, втілення яких дозволить створити ефективний антикорупційних механізм для вирішення поставлених завдань та досягнення цілей. Обґрунтовано, що в основу регулювання антикорупційної діяльності в органах та установах виконання кримінальних покарань України повинні покладатись принципи: верховенства права; законності; комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів; пріоритетності запобіжних заходів; невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень; відкритості та прозорості діяльності органів публічної адміністрації та інші. У результаті дослідження системи адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах і установах виконання кримінальних покарань України запропоновано їхню класифікацію за видами спрямування організаційної діяльності: економічного спрямування, соціального спрямування, ідеологічного спрямування, соціально-психологічного спрямування, організаційно-управлінського спрямування; правового спрямування. Визначено, що до адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України входять дії органів публічної адміністрації, направлені на недопущення проявів корупційної поведінки серед суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин, які носять владно-розпорядчий характер та здійснюються на виконання норм права і які наділені відповідними ознаками: направлені на охорону суспільного порядку; застосовуються з метою попередити можливість здійснення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією; не зв’язані із фактичним здійсненням корупційного правопорушення та правопорушення, пов’язаного з корупцією; передують застосуванню примусових заходів адміністративного чи кримінально-процесуального характеру; закріплені в нормах права, які передбачають обов’язкові дії або заборони, що встановлюють правові обмеження, недотримання яких передбачає застосування адміністративних санкцій; застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами. Доведено, що застосування адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України є особливим видом соціального управління в системі виконання кримінальних покарань, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії корупціогенних факторів, цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на систему суспільних відносин, що складаються у сфері виконання кримінальних покарань, та має за мету стимулювання персоналу та інших осіб до правомірної поведінки у сфері управління кримінально-виконавчою галуззю, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини. За наслідками дослідження стану інституціоналізації корупції в Державній кримінально-виконавчій службі України зроблено висновок, що на заміну спонтанній корупційній поведінці окремих службових та посадових осіб органів та установ виконання кримінальних покарань заступають регулярні дії, спрямовані на отримання неправомірної вигоди та які здійснюються відповідно до визначених правил. Інституціональна корупція перетворює її на структуровану систему з ознаками фрактальності, з відповідними стимулами та функціями контрпротидії і контролю. З’ясовано, що всередині системи управління органами та установами виконання кримінальних покарань України домінує форма корупційних взаємовідносин, у якій елемент нижчого ступеня забезпечує корупційним шляхом вигоди елементу, що перебуває на вищому ступені. Корупція в органах та установах виконання кримінальних покарань України є поліморфним явищем, що проникло в усі ланки функціонування системи виконання покарань та носить латентний характер. Корупція в органах та установах виконання покарань України опирається на закриті від суспільного контролю методи та форми управління пенітенціарною системою, уникаючи в такий спосіб швидкої ідентифікації протиправних діянь. Подано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, направлених на запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України. Пропонується внести зміни до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» в частині: правового визначення конфлікту інтересів, застосування ротації посадових осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та нормативного визначення поняття ротації, правового регулювання проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа до вступу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, а також під час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України; до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині віднесення окремих складів адміністративних правопорушень у сфері інформаційних відносин до правопорушень, пов’язаних з корупцією; до Порядку проведення конкурсу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на зайняття вакантних посад, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2020 №701/5 у частині публічності проведення конкурсу на зайняття вакантних посад. In the national science of administrative law this research is one of the first comprehensive studies of corruption in Ukrainian units and institutions of execution of criminal punishments and administrative and legal principles, methods and techniques of its prevention. As a result of the research, the essence, content and features of the administrative and legal principles for the corruption prevention in the units of criminal punishments execution have been elucidated. Specific features and legislation framework for this type of legal activity have been characterized as well. A number of scientific provisions, conclusions, proposals and practical recommendations for improvement of the legislation and its application by the public administration bodies in this area have been given. The analysis of a number of elements of conceptual and categorical apparatus, that are being used in the field of the corruption prevention in Ukrainian units of execution of criminal punishments has been made on the basis of theoretical development of administrative and legal science, national and foreign legislation and law application practice of public administration bodies. Among these elements are "corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine", "corruption prevention", "administrative measures of corruption prevention", "settlement of the conflicts of interests", "competition for positions in the system of units and institutions of execution of criminal punishments" and "requirements to the conduct of competition for state service positions", "state officer’s rotation" and their types. Attention has been drawn to the ambiguity in interpretation of these terms and categories in different sources, as well as the contradictions between them. It has been found that corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine is a public relationship caused by illegal actions of individuals aimed at obtaining property and non-property services, benefits and advantages and committed with the use of their status and related opportunities by the employees of units and institutions of execution of criminal punishments, as well as bribing of these persons by means of illegally providing them with these the benefits, services and advantages in order to obtain certain privileges. It has been proven that corruption relations in the Ukrainian units and institutions of execution of criminal punishments contribute to other types of offenses: illegal trade, illegal delivery of prohibited items to penitentiary facilities; ensure formation and replenishment of criminal budgets in criminal communities, etc. The analysis of the genesis of corruption as a social phenomenon has been carried out along with the mechanism and methods of its penetration into the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine. The conclusion has been made that the phenomenon of corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine ascends in its roots to the origins of the penitentiary system. Existence of the corruption as a socio-legal phenomenon is an objective expression of its consistent development in general in the administrative mechanism due to both the specifics of public administration of each historical period and imperfection in current legislation. The phenomenon of torture of prisoners as a mean of obtaining illegal benefits by administration of penitentiary facilities has been researched. The analysis of the system of principles in the organization of corruption prevention in the Ukrainian units of execution of criminal punishments has been carried out. It has been found out that such activities should be based upon a stable and comprehensive system of legal principles, which are when implemented will create an effective anti-corruption mechanism, allowing to reach objectives and achieve goals. It has been substantiated that the grounds for regulation of anti-corruption activities in the units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine should be based upon following principles: supremacy of law; legality; comprehensive implementation of legal, political, socio-economic, informational and other measures; priority of preventive measures; the inevitability of liability for corruption offenses; openness and transparency of public administration bodies and others. As a result of the research into the system of administrative and preventive measures for corruption prevention in the units and institutions of execution of criminal punishment in Ukraine, their classification by types of organizational activities has been proposed ad follow: economic, social, ideological, socio-psychological, organization and management, legal. It has been determined that the administrative and preventive measures of corruption prevention in the Ukrainian units of execution of criminal punishments include activities of public administration bodies, aimed at the prevention of manifestations of corrupt behavior among the subjects of penitentiary legislation; these actions have administrative nature, they are stipulated in legislation and possess the following features: aimed at protecting public order; are used to prevent the possibility of corruption offense or an offense related to the corruption; not related to the actual corruption offense and an offense related to the corruption; precede the application of coercive measures of administrative or criminal law nature; governed by the legal norms, that set compulsory actions or prohibitions, foreseeing liability for non-compliance; applied by authorized bodies and officials. It has been proven that application of administrative and preventive measures for corruption elimination in the units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine is a special type of social management in the penitentiary system, that aims to eliminate, neutralize or limit the effects of corruption, to influence through a set of specially designed legal means the system of public relations in the field of execution of criminal punishments, to encourage staff and others to abide law in the field of management of the penitentiary system, and to prevent them from entering into corrupt relations. Upon research of institutionalization of the corruption in the State Service for the Execution of Criminal Punishments of Ukraine, it has been concluded that spontaneous corrupt behavior of certain officers of penitentiary units has been replaced by regular actions aimed at obtaining illegal benefits, and such actions are carried out in accordance with certain rules. Institutional corruption turns it into a structured system with signs of fractality, with respective incentives, countermeasures and control functions. It has been found that the hierarchical form of corrupt relations dominates within the management system of Ukrainian units of execution of criminal punishments, i.e. the element of the lower level provides illegal benefit to the element which is on the higher level. Corruption in the system of execution of criminal punishments in Ukraine is a polymorphic phenomenon that has penetrated into all aspects of the functioning of the penitentiary system and it is latent one. Corruption in Ukraine's penitentiary institutions relies on methods and forms of penitentiary management that are not open to public control, thus rapid identification of offences is avoided. Proposition for improvement of regulations aimed at corruption prevention in Ukrainian penitentiary system has been offered. It is proposed to amendment: the Law of Ukraine "On the State Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine" in the part of legal definition of conflict of interest, application of rotation of officers and normative definition of rotation, legal regulation of polygraph assisted psychological and physiological tests for applicants for positions at the Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine, as well as during the service; in Code of Ukraine on Administrative Offenses to change classification of certain offenses in the field of information relations from administrative to offenses related to corruption; Procedure for conduct of competition for service in the State Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine for vacant positions, approved by the Order of the Ministry of Justice of Ukraine dated 27.02.2020 №701/5 in the part of publicity of the competition for vacant positions.
- ДокументЗапобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупованнями в Україні(Одеса: ОДУВС, 2022) Агапова, Каріна Вікторівна; Ahapova, KarinaДисертацію присвячено теоретичним і практичним проблемам запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупованнями в Україні з урахуванням сучасного стану кримінального, кримінального процесуального законодавства та правоохоронної діяльності. Встановлено, що основними молодіжними угрупуваннями спрямованими на протиправні дії є неформальні, дії яких носять переважно хуліганський характер, який з часом проявляється у насильницьких агресивних протиправних діях. Під неформальними молодіжними групами насильницької спрямованості запропоновано розуміти антисоціальні стійкі структурні формування, до складу яких входить не менше 5 осіб віком від 14 до 35 років, пов’язаних єдиними інтересами та потребами, що мають власну субкультуру, різний ступінь групової криміногенності, що проявляється у вчинені кримінальних правопорушень насильницького характеру. Під агресією розуміється – цілеспрямована, деструктивна поведінка, яка виражається в певних діяннях, які мотивовані ворожістю та ненавистю до людей, суспільства і завдають шкоду життю, здоров’ю, честі та гідності, правам людини, викликають в неї психічний дискомфорт (стан напруги, тривоги, страху та інші негативні емоції), за що передбачена кримінальна відповідальність. Розкрито зміст елементів кримінологічної характеристики кримінальних правопорушень, що вчиняються молодіжними угрупованнями з виокремленням відомостей про стан, структуру, динаміку й географію кримінально караних діянь цієї категорії, причини та умови, які сприяють їх учиненню, соціально-психологічні ознаки правопорушників (учасників молодіжних груп, злочинних організацій, банд, інших формувань) і потерпілих, а також показано зв’язок діяльності молодіжного угрупування зі ступенем агресивної поведінкової установки особи-злочинця, латентності та ефективністю вжитих заходів запобігання. З’ясовано (на основі аналізу статистичних показників за 2013–2021 рр.), що сучасна злочинність в Україні характеризується щорічним збільшенням кількості тяжких кримінальних правопорушень учинених у складі молодіжних груп і організацій, у тому числі шляхом застосування зброї та вибухових речовин, залучення до вчинення порушень громадського порядку молодіжних об’єднань, що загалом негативно впливає на суспільний розвиток в умовах збройної агресії, загострення внутрішньополітичної конфронтації та економічної нестабільності. Констатовано, що політичні та соціально-економічні зміни, зниження рівня життя, втрата моральних орієнтацій, ослаблення функцій сім’ї, криміналізація суспільства наклала глибокий відбиток на поведінку молоді. До загальних (макрорівень) детермінантів злочинної поведінки членів молодіжних угруповань віднесені: стрімке розшарування суспільства на бідних і багатих та інший стратифікаційний розподіл суспільства на групи; загальне зниження керованості соціальними процесами; нестабільність економічної ситуації у країні; зниження рівня життя; неспроможність сім’ї; недоліки державного та громадського устрою; деформація морально-психологічних установок членів неформальних молодіжних груп; переважання корисливих, егоїстично-індивідуальних, демонстративно-агресивних та насильницьких мотивів. До спеціальних (мікрорівень) – дисфункціональність сім’ї; соціальну дезадаптацію особи та інші відчуження від соціального середовища; вікові, психічні та інші особистісні особливості; готовність уникнути від вирішення життєвих проблем у світі алкоголю та наркотиків, що утворюють тимчасову ілюзорну стабільність; відсутність можливості реалізуватися у суспільно корисній діяльності; відчуття безцільності існування; відданість близьким; дистанціювання від успішних молодих людей; вплив асоціального середовища. Під особою яка вчиняє кримінальні правопорушення у складі молодіжних угруповань слід розуміти сукупність її соціально-демографічних, морально-психологічних, соціально-рольових та кримінально-правових ознак та властивостей, що виявляються в злочинній поведінці, детермінованій негативними ідеологічними. поглядами та агресією до оточуючих. Основними характерними рисами соціально-психологічного портрета особи, яка вчиняє кримінальні правопорушення у складі молодіжних угруповань є: зневага до суспільно значущих інтересів та інтересів інших осіб; виражений егоїзм, підпорядкування поведінки інших осіб власним інтересам і бажанням; особлива зухвалість, жорстокість стосовно до потерпілих; підвищена конфліктність; низький загальноосвітній рівень цієї категорії осіб; внутрішня готовність до протиправних вчинків; високий відсоток осіб підліткового та молодіжного віку, які вчиняють вуличне насильство; досить високий рівень групової організації вуличних насильницьких злочинців. Доведено, що система загальносоціальних заходів запобігання повинна охоплювати: негайне розроблення та прийняття стратегії розвитку кримінальної та кримінологічної політики, що включає в себе заходи як кримінально-правового впливу, так і державного регулювання, спрямовані на недопущення або своєчасне усунення можливих негативних явищ, здатних викликати кримінальне загострення, в тому числі посягання на застосуванням насильства дітьми; на основі Стратегії боротьби з організованою злочинністю (2020) подальший розвиток форм і методів програмно-цільового підходу на основі удосконалення відповідних процесів, аби суттєво розширити арсенал правоохоронної діяльності; прийняття Державної комплексної програми боротьби зі злочинністю молоді, яка сприятиме розробці регіональних планів запобігання кримінальній протиправності; 4) прийняття Комплексного цільового плану запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупуваннями за областями України. Запропоновані спеціально-кримінологічні заходи запобігання протиправним діям молодіжних угрупувань, в умовах збільшення неконтрольованої вогнепальної зброї, бандитизму, озброєності, переорієнтації їх в організовані злочинні групи (паспортизація молодіжних угрупувань; створення єдиної систематизованої інформаційної бази, яка включала би дані про неформальні молодіжні групи, осіб, які входять до її структуру; активізація оперативно-розшукової діяльності з метою отримання оперативної інформації. З огляду на процеси реформування Національної поліції, запропоновано механізм дій працівників оперативних підрозділів та превентивної діяльності щодо запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупуваннями який включає випередження та припинення їх вчинення на стадії підготовки або замаху на вчинення; виявлення агресивних осіб у складі групи й постановка їх на профілактичний облік. Найефективнішими індивідуально-профілактичними заходами впливу на осіб, які схильні до вчинення кримінальних правопорушень є роз’єднання (члени неформальної групи переводяться до різних навчальних закладів або призначаються на різні підприємства; роль працівників поліції полягає у профілактичних бесідах з батьками та дискредитація лідера) й переорієнтація групи (розрив групи на менші об’єднання, з чим профілактична робота працівників поліції значно полегшується). The dissertation focuses on the theoretical and practical problems of preventing criminal offenses committed by youth groups in Ukraine, taking into account the current state of criminal, criminal procedural legislation and law enforcement activities. It has been established that the main youth groups aimed at illegal actions are informal ones, whose actions are mainly hooligan in nature, which over time manifests itself in violent, aggressive illegal actions. Informal youth groups with a violent orientation are proposed to be understood as antisocial stable structural formations, which include at least 5 people aged from 14 to 35, connected by common interests and needs, having their own subculture, varying degrees of group crime rates, manifested in the committed criminal offenses of a violent nature. Aggression is understood as purposeful, destructive behavior, which is expressed in certain actions, motivated by hostility and hatred towards people, society and causing damage to life, health, honor and dignity, human rights, bringing about mental discomfort (a state of tension, anxiety, fear and other negative emotions), for which criminal liability is provided. The content of the elements of the criminological characteristics of criminal offenses committed by youth groups is disclosed, with information on the state, structure, dynamics and geography of criminally punishable acts of this category, the reasons and conditions that contribute to their commission, socio-psychological characteristics of offenders (members of youth groups, criminal organizations), gangs, other formations) and victims, and the connection between the activities of the youth group and the degree of aggressive behavioral attitude of the criminal, latency and effectiveness of the preventive measures taken is also shown. It has been found out (based on the analysis of statistical indicators in 2013–2021), that modern crime in Ukraine is characterized by an annual increase in the number of serious criminal offenses committed as part of youth groups and organizations, including the use of weapons and explosives, the involvement of youth associations in committing violations of public order, which in general negatively affects social development in conditions of armed aggression, aggravation of internal political confrontation and economic instability. It has been established that political and socio-economic changes, a decrease in the standard of living, the loss of moral orientations, the weakening of family functions, and the criminalization of society left a deep impression on the behavior of young people. General (macro-level) determinants of criminal behavior of members of youth groups include: rapid stratification of society into poor and rich and other stratification of society into groups; a general decrease in controllability of social processes; instability of the economic situation in the country; decrease in the standard of living; family failure; shortcomings of the state and public system; deformation of moral and psychological attitudes of members of informal youth groups; predominance of self-serving, selfish-individual, demonstrative-aggressive and violent motives. Special (micro-level) determinants include dysfunctionality of the family; social maladaptation of a person and other alienation from the social environment; age, mental and other personal characteristics; willingness to avoid solving life problems in the world of alcohol and drugs, which create a temporary illusory stability; lack of opportunity to be realized in socially useful activity; feeling of purposelessness of existence; devotion to loved ones; distancing from successful young people; the influence of antisocial environment. A person who commits criminal offenses as part of youth groups is understood as a set of his socio-demographic, moral-psychological, social-role and criminal-legal features and properties, which are manifested in criminal behavior determined by negative ideological views and aggression towards others. The main characteristic features of the socio-psychological portrait of a person who commits criminal offenses as part of youth groups are: contempt for socially significant interests and the interests of other people; expressed selfishness, subordination of the behavior of other people to one's own interests and desires; special audacity, cruelty towards the victims; increased conflict; low general education level of this category of persons; internal readiness for illegal acts; a high percentage of adolescents and young adults who commit street violence; a fairly high level of group organization of violent street criminals. It has been proved that the system of general social preventive measures should include: immediate development and adoption of a strategy for the development of criminal and criminological policy, which presumes measures of both criminal law influence and state regulation, aimed at preventing or timely eliminating possible negative phenomena capable of causing criminal aggravation, including encroachment with the use of violence by children; on the basis of the Strategy for Combating Organized Crime (2020), further development of the forms and methods of the program-targeted approach based on the improvement of relevant processes in order to significantly expand the arsenal of law enforcement activities; adoption of the State Comprehensive Program for Combating Youth Crime, which will contribute to the development of regional plans for the prevention of criminal wrongdoing; 4) adoption of the Comprehensive target plan for the prevention of criminal offenses committed by youth groups in the regions of Ukraine. The thesis proposes special criminological measures to prevent illegal actions of youth groups, in the conditions of an increase in uncontrolled firearms, banditry, armed forces, their reorientation into organized criminal groups (registration of youth groups; creation of a single systematized information base that would include data on informal youth groups, individuals, who are included in its structure, intensification of operational and investigative activities with the aim of obtaining operational information. Taking into account the processes of reforming the National Police, the mechanism for the actions of operative units and activities to prevent criminal offenses committed by youth groups is proposed, which includes anticipating and stopping their commission at the stage of preparation or attempted commission; identification of aggressive persons in the group and putting them on preventive registration. The most effective individual and preventive measures to influence persons who are prone to commit criminal offenses are separation (members of an informal group are transferred to different educational institutions or assigned to different enterprises; the role of police officers consists in preventive conversations with parents and discrediting the leader) and reorientation of the group (breaking the group into smaller associations, which makes the preventive work of police officers much easier).
- ДокументДіяльність Національної поліції по охороні прав дітей в Україні: адміністративно-правові аспекти(Одеса: ОДУВС, 2022) Стариченко, Алевтина Олександрівна; Starychenko, AlevtynaДисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правових аспектів теоретичних, правових та організаційних питань діяльності Національної поліції по охороні прав дітей в Україні. Унаслідок проведеного дослідження охарактеризовано специфічні риси ювенальної правоохоронної діяльності, а також нормативно-правову базу, що регулює порядок її здійснення. З урахуванням цього сформульовано ряд наукових положень, висновків, пропозицій та практичних рекомендацій з удосконалення правового забезпечення та правозастосовної практики Національної поліції в діяльності по охороні прав дітей. Проведено аналіз понятійно-категоріального апарату в дослідженнях поліцейської діяльності по охороні прав дітей, запропоновано низку авторських визначень понять: «охорона права», «діяльність Національної поліції по охороні прав дітей», «ювенальна превенція» та інших. Зроблено висновок, що окремі лексеми («ювенальний», «превенція», «булінг») недавно знайшли своє нормативно-правове закріплення, набувши значення юридичних понять та категорій, інші – надалі уживаються як теоретичні терміни, або навіть як сленг певних соціальних груп, у тому числі осіб, що здійснюють діяльність з охорони та захисту прав дітей. Наукові знання про поняття, особливо для практикуючих поліцейських ювеналістів, зміцнюють їхній професіоналізм та комунікативну компетентність, посилюючи спроможність у соціальній взаємодії, в основі якої лежить обмін інформацією, піднімають рівень культурної поведінки, етичних і естетичних норм у використанні вербальної і невербальної техніки спілкування. За наслідками розвитку та становлення ювенальних інституцій та системи правового регулювання їхньої діяльності зроблено висновок, що процес розвитку та становлення органів публічної адміністрації, що здійснюють діяльність по охороні прав дітей тісно пов'язаний з розвитком філософських бачень про права дитини, соціальним, політичним та економічним статусом дитини в суспільстві. Дано характеристику процесу становлення ювенальних органів як еволюцію системи спеціальних правових інструментів охорони та захисту прав та законних інтересів дітей, який об’єктивно виражає розвиток управлінського механізму держави, що обумовлювався людиноорієнтованими особливостями державної політики на кожному історичному етапі. Організаційні форми ювенальної правоохоронної системи радянського періоду не можна назвати оптимальними, їхнє становлення здійснювалось без врахування суспільної думки, сама система була віддзеркаленням процесів реалізації загальної політки Радянського Союзу. Визначено, що організація діяльності Національної поліції України по охороні прав дітей повинна ґрунтуватись на стійкій та комплексній системі правових принципів, втілення яких дозволить створити ефективний механізм запобігання та відновлення порушеного права дитини. До цієї системи належать принципи верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини, переважного застосування методів виховання і переконання, гуманізму, спеціалізації, професіоналізму, офіційності, безпосередності, єдності прав та обов’язків, найкращого захисту інтересів дитини, правового обґрунтування, спільності інтересів Національної поліції та інших органів публічної адміністрації, «головної ланки», координації та взаємодії, ефективності, плановості, цілеспрямованості, цілісності, комплексності, зворотного зв’язку, науковості та інші. Унаслідок проведеного аналізу нормативно-правової основи діяльності Національної поліції по охороні прав дітей доведено, що це сукупність правових актів законодавчого та підзаконного характеру, спрямованих на регулювання відносин, пов’язаних діяльністю органів та посадових осіб Національної поліції, інших органів та посадових осіб публічної адміністрації, які впорядковують управлінські процеси за їхньою участю у сфері забезпечення гарантій реалізації дітьми прав та свобод та законних інтересів. Реалізація повноважень держави в усіх сферах публічних правовідносин, у тому числі у сфері поліцейської ювенальної правоохорони, здійснюється через узгодженість правових норм з нормами міжнародного права, правомірність і обов'язковість дій уповноважених підрозділів Національної поліції України, у визначених цими нормами випадках. Доведено, що форми діяльності Національної поліції у сфері охорони прав дітей – це сукупність однорідних, конкретних дій поліцейських, які пов’язані зі створенням для дітей оптимальних умов: для вільного користування ними благами суспільства; для забезпечення особистих прав і свобод; для усунення факторів, що приводять до порушення прав та свобод чи ускладнюють їх реалізацію. Формам правоохоронної діяльності притаманні такі ознаки: зовнішній вияв певного змісту правоохорони; зовнішнє вираження дії із метою досягнення поставленої правоохоронної задачі; безпосередній вплив на зміст – розвиток чи гальмування розвитку певних суспільних відносин. Методи діяльності Національної поліції по охороні прав дітей – це визначені нормами права способи, засоби та прийоми безпосереднього та цілеспрямованого впливу органів та посадових осіб Національної поліції на свідомість і поведінку фізичних осіб, а також на діяльність підприємств, установ та організацій та їхніх посадових осіб з метою реалізації своїх правоохоронних завдань та функцій, що направлені на дотримання юридичних обов’язків щодо запобігання загроз правам і законним інтересам дітей. Автором визначено, що правоохоронний ефект від взаємодії в діяльності Національної поліції по охороні прав дітей досягається: послідовністю взаємодії на усіх стадіях цієї діяльності; перманентністю взаємодії (протяжністю в часі); комплексністю застосування форм та методів взаємодії; узгодженістю застосування заходів адміністративного впливу кожного суб’єкта взаємодії. Створення ефективної системи взаємодії поліції з іншими суб’єктами ювенальних правовідносин на сьогоднішній день слід розглядати як найважливішу та необхідну умову успішного досягнення мети в діяльності по охороні та захисту прав дітей. Координація діяльності суб’єктів ювенальної правоохорони зазвичай здійснюється шляхом реалізації таких форм: розробка погоджених планів скоординованої діяльності; обмін інформацією з питань профілактичних заходів; проведення координаційних нарад взаємодіючих суб’єктів; проведення спільних правоохоронних заходів (рейдів, перевірок, виїздів на місця правопорушень); надання взаємної допомоги при вирішенні правоохоронних завдань; спільна нормотворча діяльність (видання спільних розпорядчих актів, листів тощо). За наслідками дослідження досвіду діяльності у сфері ювенальної правоохорони в окремих країнах Європи зауважено різноманітні практики організації правоохоронного процесу: 1) розширення повноважень судових органів; 2) максимальну взаємодію із інститутами громадського суспільства; 3) покладання основних правоохоронних завдань на спеціальні органи публічної адміністрації у справах дітей, утворені як неполіцейські інститути. З’ясовано, що у більшості країн створені спеціальні поліцейські підрозділи по роботі з дітьми, які входять до системи ювенальної юстиції як органи виконавчої влади, тож ювенальну юстицію не варто розглядати лише як автономну гілку судової системи чи самостійний підрозділ загального суду, а систему органів установ та організацій, діяльність яких спрямована на реалізацію, охорону й захист прав, свобод та законних інтересів дітей. Аналізуючи шляхи удосконалення діяльності Національної поліції по охороні прав дітей, з’ясовано, що сучасній ювенальній правоохоронній діяльності, яка здійснюється Національною поліцією України, притаманна низка недоліків. З метою удосконалення правового регулювання діяльності Національної поліції по охороні прав дітей, запропоновано внести зміни до законів України «Про Національну поліцію» та «Про освіту», Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого Постановою КМУ від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України, затвердженої Наказом МВС України від 19.12.2017 №1044. Аргументовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства України, направленого на вирішення конфліктів, стороною яких є діти шляхом прийняття Закону України «Про медіацію». The dissertation is one of the first Ukrainian comprehensive monographic studies of administrative and legal aspects of theoretical, legal and organizational issues of the National Police for the protection of children's rights in Ukraine. As a result of the research, the specific features of juvenile law enforcement have been characterized along with the legislation governing its implementation. Given that, a number of scientific provisions, conclusions, proposals and practical recommendations have been made for the improvement of the legal framework and law enforcement of the National Police in the field of the protection of children's rights in Ukraine. The analysis of the conceptual and categorical apparatus in the studies researching protection of the rights of children by the police has been carried out and a number of author's definitions of the concepts have been offered: "protection of the right", "protection of the rights of children", "defence of the rights of children", "juvenile prevention". It has been concluded that some tokens ("juvenile", "prevention" "bullying") have recently found their reflection in the legislation, becoming legal concepts and categories while some others are still used as theoretical terms, or even in the slang of certain social groups including the circles engaged in the protection and protection of children's rights. Scientific definitions of the concepts strengthens professionalism and communicative competence especially of the juvenile police officers, enhances their social interaction based on information exchange, raises the level of cultural behavior, ethical and aesthetic norms in verbal and nonverbal communication. According to the development and formation of juvenile institutions and the respective system of legal regulation it has been concluded that the process of development and formation of public administration bodies engaged in the protection of children's rights is closely linked to the development of philosophical visions of children's rights, social, political and economic status of a child in society. The formation of juvenile bodies as the evolution of a system of special legal instruments in the protection and defense of the rights and legitimate interests of children have been characterized, it objectively reflects the development of the state management mechanism due to human-oriented public policy at each historical stage. The organizational forms of the Soviet juvenile law enforcement system were carried out without consideration of public opinion, the system itself reflected the general policy of the Soviet Union. It has been found that the protection of children's rights by the National Police of Ukraine should be based on a stable and comprehensive system of legal principles, the implementation thereof will create an effective mechanism of prevention and restoration of children’s violated rights. Hereto belong the following principles: rule of law, legality, respect for human rights and freedoms, the predominant use of methods of education and persuasion, humanism, specialization, professionalism, officiality, immediacy, unity of rights and responsibilities, best protection of the child's interests, legal justification, common interests of the National Police and other public administrations, principle of the "main link", coordination and interaction, efficiency, planning, purposefulness, integrity, comprehensiveness, feedback, scientific background and others. As a result of the analysis of the legislation in the field of the protection of children's rights by the National Police it has been proved that it is a set of legal acts and bylaws regulating relations linked to bodies and officials of the National Police, other bodies and public administration officials which streamline management processes with their participation in the field of realization of children's rights and freedoms and their legitimate interests. The exercise of state powers in all spheres of public relations, including police juvenile law enforcement, is carried out through the concordance of legal norms with international law, legality and binding actions of the officers of the National Police of Ukraine, in cases specified by these norms. It has been proved that the forms of the activities of the National Police in the field of protection of children’s rights are a set of homogeneous, concrete actions of police officers related to creation of optimal conditions for children: free use of public goods; ensurance of personal rights and freedoms; elimination of the factors that lead to the violation of rights and freedoms or complicate their implementation. Forms of law enforcement have been characterized by the following features: external expression of a certain content of law enforcement; external expression of action in order to achieve the task of law enforcement; direct influence on the content - the development or inhibition of certain social relations. The methods used by the National Police for the protection of children's rights are the ways, means and techniques of direct and purposeful influence of the National Police units and officers on the consciousness and behavior of individuals, as well as on the enterprises, institutions and organizations and their officials in order to implement their law enforcement tasks and functions aimed at performance of legal obligations in the field of prevention of threats to the children’s rights and legitimate interests. The law enforcement effect of interaction of the National Police with other authorities for protection of children's rights is achieved by: the sequence of interaction at all stages; permanence of interaction (duration); complex application of interaction forms and methods; consistency in the application of measures of administrative influence of each subject of interaction. The creation of an effective system of interaction between the police and other juvenile subjects should be considered today as the most important and necessary condition for the successful protection and defense of children's rights. Coordination of juvenile law enforcement units is usually carried out through the implementation of the following forms: development of agreed plans for coordinated activities; exchange of information on preventive measures; coordination meetings interacting units; joint law enforcement activities (raids, inspections, visits to crime scenes); mutual assistance in solving law enforcement tasks; joint law-making activity (publication of joint administrative acts, letters, etc.). As the results of the research of the juvenile law enforcement in some European countries various practices of organization of the law enforcement process have been described: 1) increase of the judiciary powers; 2) maximum interaction with civil society institutions; 3) assignation of the main law enforcement tasks to special bodies of juvenile public administration, formed as non-police institutions. It has been found that in most countries there are special juvenile police units which are a part of the executive bodies, thus juvenile justice should not be considered as an autonomous branch of the judiciary or an independent unit of the general court, it is a system of authorities and organizations that are aimed at the realization, protection and defense of the rights, freedoms and legitimate interests of children. On analysis of the ways of improvement of the ways of the protection of children’s rights by the National Police it has been found that modern juvenile law enforcement carried out by the National Police of Ukraine has a number of weak sides. In order to improve the legal regulation of the protection of children's rights by the National Police it has been offered to amend the laws of Ukraine On the National Police and On Education, the Standard Regulations on the Commission for the Protection of Children's Rights approved by the Cabinet of Ministers of 24.09.2008 №866 Issues of Guardianship and Custody Related to the Protection of Children's Rights, Instruction On Organization Work of Juvenile Prevention Units of the National Police of Ukraine approved by the Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine from 19.12.2017 №1044. Adoption of the Law of Ukraine On Mediation have been justified as the way of improvement of national conflict management legislation, to which impacts children as well.
- ДокументЗапобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України(Одеса: ОДУВС, 2023) Мазуренко, Олександр Васильович; Mazurenko, OleksandrДисертація являє собою самостійну завершену наукову працю, в якій представлені результати кримінологічної характеристики кримінальних правопорушень у сфері незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України. Сформовано систему детермінації, надано данні щодо осіб, які вчиняють збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України; на основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду вперше у вітчизняній кримінології запропоновано комплексну систему запобігання цим кримінальним правопорушенням у Причорноморському регіоні материкової України в умовах воєнного стану. Доведено, що аналіз і запобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів останнім часом перетворилися на один із важливіших напрямів досліджень у вітчизняній кримінології. Оскільки з початком російської широкомасштабної агресії проти України і окупацією значної частини території нашої країни, в тому числі і у Причорноморському регіоні материкової України, одним із наслідків війни зафіксовано суттєве збільшення рівня споживання і торгівлі наркотиками. Особливо гострою ця проблема виявилась на наших територіях у місцях де- окупації та у зонах, наближених до активних бойових дій, в тому числі, і на територіях Одеської, Миколаївської та Херсонської областях. Наводиться низка доказів, що в умовах війни наркоторгівці у Причорноморському регіоні України постійно удосконалюють системи виробництва, рекламування, переміщення та доставки наркотиків до споживачів. Вони постійно розширюють ринки збуту та асортимент пропозиції наркотиків; вдосконалюють способи розповсюдження наркотиків, змінюють маршрути пересування, використовують заходи конспірації та приховування протиправної діяльності. З’ясовано, що з початком війни відбулося загострення всіх детермінантів соціального, економічного, управлінського, організаційного, інформаційного, та соціально-психологічного характеру. Доведено погіршення кількісно-якісних показників кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків. Якщо протягом 2015 – 2021 років доля наркозлочинів в середньому коливалася на рівні близько 5%, то з початком війни, - у 2022 році їх питома вага зросла до 10%, тобто, зростання відбулося у два рази (з 4,5 % у 2015 році до 10 % у 2022 році). На сьогоднішній день, кожне десяте кримінальне правопорушення в Україні пов’язане із незаконним обігом наркотиків. Що стосується Причорноморського регіону, більшість якого знаходилася у зоні активних бойових дій, або в яких відбувається процес відновлення після де-окупації, то тут доля наркозлочинності збільшилася від 7 до 14,6%. Незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні характеризується високою питомою вагою (в Одеській області вчиняється – 23,3%; у Миколаївській – 36%; і у Херсонській – 31%) кримінальних правопорушень, передбачених ст..307 КК України і посідає друге місце за поширеністю у структурі всіх кримінальних правопорушень у сфері незаконного наркообігу, становить третю його частину; забезпечує протиправний попит на наркотики всього регіону. Констатовано, що незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні Україні в абсолютній більшості вчиняють непрацюючі особи чоловічої статі, як молодого, так і дорослого віку від 18 до 54 років, громадяни України, українці, які на момент вчинення злочину, передбаченого ст. 307 КК України, були неодруженими. Здебільшого особи, що вчиняли незаконний збут наркотиків і психотропних речовин у досліджуваному регіоні, характеризуються середнім рівнем освіти, на момент вчинення кримінального правопорушення ніде не працювали й не навчалися. Практично чверть осіб, що вчиняли злочин даного виду на території Причорномор’я, мають досвід протиправної діяльності, зокрема, раніше засуджувалися за злочини, переважно, у сфері незаконного обігу наркотиків. Близько 20 % осіб, що вчиняють незаконний збут, передбачений ст. 307 КК України, на теренах Одеської, Миколаївської й Херсонської областей реалізують його в співучасті та у складі організованих груп чи злочинних організацій. У роботі, на основі комплексного вивчення феномену незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в історичній, соціально-правовій та кримінологічній ретроспективі встановлено залежність між негативними соціальними, економічними, політичними, кліматичними змінами та розширенням сфери попиту та пропозиції на наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги тощо. Доводиться, що особливо безпрецедентне зростання збуту та споживання наркотиків відбувається на територіях, де відбувалися війни, революції, регіональні чи локальні військові конфлікти. Обґрунтовано, що система запобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів на території Причорноморського регіону материкової України має ґрунтуватися на: 1) створенні якісних соціально-економічних, психологічних, інформаційних та культурних умов життя населення у країні та у Причорноморському регіоні; відновлення зруйнованої критичної та цивільної інфраструктури населених пунктів; забезпечення житлом на пільгових умовах осіб, які постраждали від війни; 2) потребує вдосконалення інформаційно-аналітичне забезпечення правоохоронної діяльності; 3) налагодження взаємодії з правоохоронними органами зарубіжних країн та використання їх кращих запобіжних практик у запобіганні незаконного обігу наркотиків; 4) покращення матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів, які здійснюють запобігання незаконного обігу наркотиків; 5) на основі використання сучасних технічних систем: «Ситуаційний Центр» регіональних ГУНП, програм «Безпечне місто», програмно-цільових комплексів з відео спостереження та елементів штучного інтелекту потребує посилення контролю за поведінкою місцевих жителів та гостей міст та селищ за допомогою сучасних технічних засобів відеоспостереження та моніторингу; оперативне реагування та припинення випадків незаконного збуту заборонених речовин. Наголошено на необхідності розширення структури підрозділів Департаменту протидії наркозлочинності зі створенням їх представницт на рівні управлінь, а також міських та районих представництв (відділень) у регіональній структурі територіальних органів Національної поліції України; доведено важливість відновлення практики підготовки кадрів у ЗВО зі специфічними умовами навчання на основі цільової підготовки та набуття здобувачами вищої освіти спеціальних компетенцій у сфері протидії незаконному обігу наркотиків у регіонах та населених пунктах різних видів та типів (у промисловому, аграрному, курортному, кризовому, екстримально-критичному, у де-окупованому тощо). Доведено, що законодавство, котре регулює діяльність сил правопорядку в умовах воєнного стану надає додаткові можливості у протидії незаконному збуту наркотиків у Причорноморському регіоні. Рекомендується в умовах воєнного стану правоохоронним органам у взаємодії з військовими підрозділами здійснювати зупинку транспортних засобів, перевіряти документи, проводити огляд автотранспорту та особистих речей, а у разі відповідних підстав, – багажу, службових приміщень, а також житла громадян. На практиці це може знаходити відображення у виконанні правоохоронних функцій органами поліції з військовими підрозділами під час несення служби на «блок постах» та пересувних пунктах контролю; під час оперативних чергувань, сумісних нарядів та патрулів на території обслуговування; а також під час здійснення виїзних перевірок відповідно до приписів та наказів військових адміністрацій, керівництва збройних сил та територіальних поліцейських підрозділів. Такі заходи на регіональному рівні надають додаткові можливості у підсиленні контролю з боку сил правопорядку за криміногенною обстановкою, для виявлення та затримання осіб, які займаються протиправною діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків. Зазначено на необхідності застосування сучасних інформаційно-аналітичних комплексів у сфері протидії незаконному збуту наркотиків, а саме, за допомогою «Ситуаційних центрів» та можливостей кримінального аналізу і кримінологічного картографування правоохоронним органам доцільно здійснювати цілодобовий моніторинг оперативної обстановки на рівні області, міста та окремих населених пунктів області; централізоване управління поліцейськими підрозділами та автомобільними поліцейськими нарядами під час перешкоджання незаконному наркообігу; раціональний розподіл сил та засобів з протидії наркозлочинності; швидке реагування на вчинення наркозлочинів; оперативне опрацювання інформації від кол-центрів за лінією “102” щодо місць наркозбуту та осіб, які вчиняють такі дії; зменшення термінів реагування нарядами поліції за повідомленнями громадян про вчинення наркозлочинів та пов’язаних з ними кримінальних правопорушень; затримання злочинців по “гарячих слідах”, які вчинили кримінальні правопорушення у сфері незаконного обігу та збуту наркотиків у Причорноморському регіоні України. Обґрунтовано необхідність використання практики співробітництва правоохоронних органів з різноманітними «антинаркотичними» громадськими рухами, об’єднаннями та окремими активістами (накшалт – Narcostop, Narconon і т.д.). Встановлено доцільність посилення протидії організованим формам контрабанди та збуту наркотиків, особливо таких, що функціонують у Інтернет просторі, а також наголошено на блокуванні Інтернет сайтів, чат-ботів, Інтернет-форумів, Інтернет-блогів і т.д., які спеціалізуються на рекламуванні та розповсюдженні наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. Не останню роль відіграє міжнародне співробітництво в удосконаленні практики інформаційної профілактики і запобігання незаконному збуту наркотиків. The dissertation is an independent completed scientific work, which presents the results of the criminological characteristics of criminal offences in the field of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine. The author forms a system of determination, provides data on persons who sell narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine, and, based on the generalization of foreign and domestic experience, for the first time in national criminology, proposes a comprehensive system of prevention of these criminal offences in the Black Sea region of mainland Ukraine under martial law. It is proved that the analysis and prevention of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues has recently become one of the most important areas of research in national criminology. Since the outbreak of Russia's large-scale aggression against Ukraine and the occupation of a large part of our country's territory, including the Black Sea region of mainland Ukraine, one of the consequences of the war has been a significant increase in drug use and trafficking. This problem has become particularly acute in our territories in the areas of de-occupation and in areas close to active hostilities, including in Odesa, Mykolaiv and Kherson regions. There is a number of evidence that in the context of war, drug traffickers in the Black Sea region of Ukraine are constantly improving the systems of production, advertising, movement and delivery of drugs to consumers. They are constantly expanding their markets and the range of drugs on offer; improving the methods of drug distribution, changing routes of movement, using measures of conspiracy and concealment of illegal activities. It is found that with the outbreak of war, all the determinants of social, economic, managerial, organizational, informational, and socio-psychological nature have become more acute. The author proves the deterioration of quantitative and qualitative indicators of criminal offences related to drug trafficking. In 2015-2021, the share of drug-related crimes fluctuated on average at around 5%, but with the outbreak of war, in 2022, their share increased to 10%, i.e., the growth doubled (from 4.5% in 2015 to 10% in 2022). Today, one in ten criminal offences in Ukraine is related to drug trafficking. As for the Black Sea region, most of which was in the area of active hostilities or is in the process of recovery from de-occupation, the share of drug-related crime has increased from 7 to 14.6%. Illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region is characterized by a high proportion (23.3% in Odesa region, 36% in Mykolaiv region, and 31% in Kherson region). Criminal offences under Art. 307 of the Criminal Code of Ukraine) and ranks second in terms of prevalence in the structure of all criminal offences in the field of illegal drug trafficking, accounting for one third of it; and provides for the illegal demand for drugs in the entire region. It is stated that the illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of Ukraine is committed in the vast majority by unemployed males, both young and adult aged 18 to 54 years, citizens of Ukraine, Ukrainians who were unmarried at the time of committing the crime under Article 307 of the Criminal Code of Ukraine. For the most part, the persons who committed the illegal sale of drugs and psychotropic substances in the study region have an average level of education, and at the time of committing the criminal offence, they had not worked or studied anywhere. Almost a quarter of those who committed this type of crime in the Black Sea region have experience of illegal activity, in particular, they have been previously convicted of crimes, mainly in the field of drug trafficking. About 20 per cent of persons committing illegal sales under Article 307 of the Criminal Code of Ukraine in Odesa, Mykolaiv and Kherson regions do so in complicity and as part of organized groups or criminal organizations. Based on a comprehensive study of the phenomenon of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in historical, socio-legal and criminological retrospect, the article establishes the relationship between negative social, economic, political, climate changes and the expansion of supply and demand for narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues, etc. It is proved that the unprecedented growth in drug sales and consumption is especially evident in areas where wars, revolutions, regional or local military conflicts have taken place. It is substantiated that the system of prevention of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine should be based on the following: 1) creation of high-quality socio-economic, psychological, informational and cultural living conditions for the population in the country and in the Black Sea region; restoration of the destroyed critical and civilian infrastructure of settlements; provision of housing on preferential terms for persons affected by the war; 2) information and analytical support for law enforcement needs to be improved; 3) establishing cooperation with law enforcement agencies of foreign countries and using their best preventive practices in preventing drug trafficking; 4) improving the material and technical support of law enforcement agencies involved in the prevention of drug trafficking; 5) through the use of modern technical systems: The "Situation Centre" of the regional police departments, the "Safe City" programme, video surveillance software and artificial intelligence elements require strengthening control over the behaviour of local residents and visitors to cities and towns using modern technical means of video surveillance and monitoring; prompt response and suppression of cases of illegal sale of prohibited substances. The author emphasizes the need to expand the structure of the units of the Department for Combating Drug Trafficking with the establishment of their representation at the level of departments, as well as city and district representative offices (branches) in the regional structure of the territorial bodies of the National Police of Ukraine; the importance of resuming the practice of training personnel in higher education institutions with specific training conditions based on targeted training and acquisition of special competencies by higher education students in the field of combating drug trafficking in regions and settlements is proved. It is proved that the legislation regulating the activities of law enforcement forces under martial law provides additional opportunities to counter drug trafficking in the Black Sea region. It is recommended that under martial law, law enforcement agencies, in cooperation with military units, should stop vehicles, check documents, inspect vehicles and personal belongings, and, if appropriate, baggage, office premises and homes of citizens. In practice, this can be reflected in the performance of law enforcement functions by police forces with military units when serving at "block posts" and mobile checkpoints; during operational duties, joint patrols and patrols in the service area; and during on-site inspections in accordance with instructions and orders of military administrations, the leadership of the armed forces and territorial police units. Such measures at the regional level provide additional opportunities to strengthen law enforcement control over the crime situation, to identify and detain persons involved in illegal drug trafficking activities. It is established that a significant effect in the work of law enforcement agencies in preventing drug trafficking in the Black Sea region is achieved by conducting special comprehensive police operations - "Poppy", "Hemp", "Doping", "Pharmacy", "Station", "Passenger", "Market", "Foreigner", "Wanted", "Summer", "Apartment", "Life", "Migrant", "Supervision", "Night City", etc. The general purpose of such operations is to: comprehensively counteract the commission of criminal offences in various areas of society and protected values; prevent and reduce the possibility of committing criminal offences; identify and detain persons who commit them or evade law enforcement agencies. The special purpose of such operations is to counter drug-related crime, identify and detain persons involved in illicit trafficking, including the transportation, transport or sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues. The author emphasizes the need to use modern information and analytical complexes in the field of combating drug trafficking, namely, with the help of "Situation Centres" and the capabilities of criminal analysis and criminological mapping, law enforcement agencies should carry out round-the-clock monitoring of the operational situation at the level of the region, city and individual settlements of the region; centralized management of police units and police car patrols during the prevention of drug trafficking; rational allocation of forces and means to combat drug-related crime; rapid response to drug-related crimes; prompt processing of information from call centres via the 102 line on drug dealing sites and persons committing such acts; Reduction of response time for police units to respond to citizens' reports of drug-related crimes and criminal offences; detention of criminals in hot pursuit who have committed criminal offences in the field of drug trafficking and sale in the Black Sea region of Ukraine. The author has substantiated the need to use the practice of cooperation between law enforcement agencies and various "anti-drug" social movements, associations and individual activists (e.g. Narcostop, Narconon, etc.). The expediency of strengthening counteraction to organized forms of drug smuggling and sale, especially those that operate through the Internet, was establishes and the blocking of Internet sites, chatbots, Internet forums, Internet blogs, etc. specializing in the advertising and distribution of narcotic drugs, psychotropic substances and their analogues was emphasized. International cooperation plays an important role in improving the practice of information prevention and prevention of drug trafficking.
- ДокументАрешт майна як захід забезпечення кримінального провадження(Одеса: ОДУВС, 2023) Баженова, Анастасія Ігорівна; Bazhenova, AnastasiiaДисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із арештом майна, як важливим засобом забезпечення кримінального провадження, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування. За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання арешту майна в рамках чинного КПК. Доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію повноважень слідчого, прокурора, наділивши їх більшими повноваженнями в процесі накладення попереднього арешту на майно, розширити процесуальні можливості обшуку, виїмки для встановлення майна, на яке може бути накладено арешт. Потребує вдосконалення процесуальний статус потерпілого, як активного учасника кримінального процесу в частині його права вимагати від слідчого, прокурора встановлення майна, на яке може бути накладено арешт та реалізації інших його прав. Саме відсутність належного процесуального статусу слідчого, прокурора, потерпілого у кримінальному процесі в інституті арешту майна, ускладнена процедура арешту на майно у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження. Наявні статистичні відомості показують, що в цілому стан протидії злочинності не в повній мірі відповідає потребам сьогодення, і як наслідок, незначна сума відшкодування матеріальних збитків. Окремими з умов цього стану є неналежне нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності та практика правозастосування кримінального процесуального законодавства. Це в свою чергу тягне за собою не встановлення майна та не накладання на нього арешту, порушення майнових прав потерпілих. За результатами дослідження автором визначено історичний генезис становлення та розвитку інституту арешту майна у кримінальному процесі на території України. Надане авторське поняття арешту майна, яке включає в себе тимчасову, до скасування у встановленому КПК порядку заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого у кримінальному провадженні в наявності достатньо підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути використано для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливого штрафу, конфіскації майна та підлягає спеціальній конфіскації. Визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також тимчасову заборону передачі або руху майна або тимчасову заборону володіння чи управління майном. Запропоновано, що слідчий за клопотанням потерпілого, цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальному провадженні цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, можливої конфіскації майна та можливого штрафу. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу виключення з КПК положення про необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів так як чинна редакція ч. 1 ст. 170 КПК «Накладення арешту на майно» виходить за рамки змісту Директиви Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення. Автором доведено, що одними з способів виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт, є обшук, а також за певних обставин і тимчасовий доступ до речей і документів, запропоновано під час проведенням обшуку слідчим, прокурорам надати повноваження накладення попереднього арешту на майно. Запропоновано, що у невідкладних випадках, коли своєчасне оформлення слідчим, прокурором постанови про проведення обшуку не представляється можливим, а через зволікання розшукувані предмети або документи можуть бути знищені, приховані або пошкоджені або ж особа, яка розшукується може сховатися, слідчий може провести обшук за згодою прокурора. У цьому випадку слідчий, не пізніше ніж на наступний робочий день після провадження обшуку повідомляє слідчого суддю з пред’явленням матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність слідчої дії, а також протоколу слідчої дії. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість обшуку Автором висловлена пропозиція, що слідчий за погодженням з прокурором, прокурор, на підставі мотивованої постанови має право провести виїмку речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, а також майна, яке підлягає арешту, якщо відомо, де або у кого знаходиться конкретний речі, документи, майно і немає необхідності їх розшукувати, або ж вони знаходиться в публічно доступних місцях. Пропонується, що виїмка речей, документів, майна, яке підлягає арешту в житлі чи іншому володінні особи, а також речей, документів чи майна, які містять охоронювану законом таємницю, проводиться тільки за ухвалою слідчого судді, суду. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість виїмки та виносить рішення про визнання виїмки допустимою своєю ухвалою. Доведена необхідність внесення у КПК положення, у відповідності до яких під час кримінального провадження попередній арешт на майно може накладається за постановою слідчого за погодженням з прокурором, за постановою прокурора, затвердженою слідчим суддею, а під час судового розгляду рішення приймає суд. Уявляється за необхідне передбачити, що у невідкладних випадках, коли через зволікання майно може бути приховано, пошкоджено, зіпсовано, знищено, перетворено, відчужено, слідчий за погодженням з прокурором, прокурор виносить мотивовану постанову про накладення попереднього арешту на майно. Постанова складається відповідно до вимог ст. 110 КПК, з обґрунтуванням необхідності та невідкладності накладення арешту. Автором запропоновано, що про накладений арешт майна слідчий, прокурор не пізніше ніж на наступний робочий день повідомляє слідчого суддю з пред’явленням протоколу та інших матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність арешту. Якщо слідчий суддя не затверджує постанову слідчого, постанову прокурора, при визнанні накладення арешту незаконним або необґрунтованим, слідчий суддя приймає судове рішення про зняття арешту з усього майна або з його частини. В ході дослідження визначена необхідність виключення положень абз. 2 ч. 10 ст. 170 КПК, у відповідності з яким не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Вважається, що саме на період встановлення факту добросовісного набуття майна необхідно попереднє накладення арешту на майно з метою перешкоджання його відчуження, розпорядження. Розроблені нормативні положення щодо внесення до КПК змін та доповнень для вдосконалення функціонування інституту арешту майна, у тому числі викладення у новій редакції ч. 1 ст. 16, п. 14 ч. 1 ст. 56, п. 15 ч. 1 ст. 56, ст. 61, абз. 1, 2 ч. 1 ст. 170, ч.ч. 3, 5, 8, 11 ст. 170 КПК, доповнення КПК України новими статтями, а саме ст. 170-1 «Порядок накладення арешту на майно», ст. 175-2 «Протокол про накладення арешту на майно».The dissertation is dedicated to the study of problems related to the seizure of property as an important means of ensuring criminal proceedings, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application. According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues of seizure of property were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. It has been proven that it is necessary to revise the existing concept of powers of the investigator, the prosecutor, giving them greater powers in the process of imposing a preliminary arrest on property, expanding the procedural possibilities of search and seizure to establish property that may be subject to arrest. The procedural status of the victim, as an active participant in the criminal process, needs to be improved in terms of his right to demand from the investigator, the prosecutor, the identification of property that can be seized and the realization of his other rights. It is the lack of proper procedural status of the investigator, prosecutor, the victim in the criminal process in the institute of property seizure, the complicated procedure of seizure of property within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research. Available statistical information shows that, in general, the state of combating crime does not fully meet the needs of today, and as a result, the amount of compensation for material losses is insignificant. Separate from the conditions of this state are the inadequate normative and legal support of law enforcement activities and the practice of law enforcement of criminal procedural legislation. This, in turn, entails failure to establish property and failure to seize it, violation of property rights of the victims. Based on the results of the research, the author determined the historical genesis of the establishment and development of the institution of property seizure in criminal proceedings on the territory of Ukraine. The author's concept of seizure of property is given, which consists in the description of the property and includes a temporary ban on the alienation, disposition and/or use of property, until it is canceled in accordance with the procedure established by the Code of Criminal Procedure, regarding which in the criminal proceedings there are sufficient grounds and reasonable suspicions to believe that it can be used to secure a civil lawsuit, recovery from a legal entity of received illegal benefits, a possible fine, confiscation of property and is subject to special confiscation. It is determined that the purpose of seizure of property is to prevent the possibility of its concealment, damage, spoilage, destruction, transformation, alienation, as well as a temporary ban on the transfer or movement of property or a temporary ban on possession or management of property. It is proposed that the investigator, at the request of the victim, the civil plaintiff or on his own initiative, is obliged to take measures to secure the civil claim declared in the criminal proceedings, as well as a possible future civil claim, possible confiscation of property and a possible fine. During the research, the need to exclude from the Code of Criminal Procedure the provision on the need to seize property for the purpose of preserving material evidence was substantiated, as the current wording of Part 1 of Article 170 of the Code of Criminal Procedure "Imposing seizure of property" goes beyond the content of the Directive of the European Parliament and the Council of April 3, 2014 No. 2014/42/EU "On the freezing and confiscation of the means of committing crimes and the proceeds of criminal activities in the European Union", International standards for combating money laundering, terrorist financing and proliferation of weapons of mass destruction. The author has proven that one of the ways to identify and search for property that can be seized is a search, as well as under certain circumstances and temporary access to things and documents, it is suggested that during the search, investigators and prosecutors be given the authority to impose a preliminary seizure on property . It is proposed that in urgent cases, when the investigator, prosecutor, and the prosecutor cannot issue a search warrant in a timely manner, and due to delay, the wanted items or documents may be destroyed, hidden, or damaged, or the wanted person may hide, the investigator may conduct a search upon consent prosecutor In this case, the investigator, not later than on the next working day after conducting the search, notifies the investigating judge with the presentation of materials justifying the necessity and urgency of the investigative action, as well as the protocol of the investigative action. The investigating judge checks the legality and validity of the search. The author proposed that the investigator, in agreement with the prosecutor, the prosecutor, on the basis of a reasoned resolution, has the right to seize things or documents that are important for criminal proceedings, as well as property that is subject to seizure, if it is known where or with whom a specific thing is , documents, property and there is no need to search for them, or they are in publicly accessible places. It is proposed that the seizure of things, documents, property subject to arrest in a person's home or other property, as well as things, documents or property that contain a secret protected by law, is carried out only by a decision of an investigating judge, a court. The investigating judge checks the legality and reasonableness of the seizure and makes a decision to recognize the seizure as admissible by his decision. It has been proven the need to include provisions in the Criminal Procedure Code, according to which, during criminal proceedings, a preliminary seizure of property can be imposed by the resolution of the investigator in agreement with the prosecutor, by the resolution of the prosecutor, approved by the investigating judge, and during the trial, the decision is made by the court. It is considered necessary to provide that in urgent cases, when due to delay the property may be hidden, damaged, spoiled, destroyed, transformed, alienated, the investigator, in agreement with the prosecutor, issues a reasoned resolution on the imposition of a preliminary arrest on the property. The resolution is drawn up in accordance with the requirements of Art. 110 of the Criminal Procedure Code, with the justification of the necessity and urgency of imposing an arrest. The author suggested that the investigator, the prosecutor, no later than the next working day, informs the investigating judge about the seizure of property, presenting the protocol and other materials justifying the necessity and urgency of the seizure. If the investigating judge does not approve the resolution of the investigator, the resolution of the prosecutor, when the seizure is recognized as illegal or unfounded, the investigating judge makes a court decision to remove the seizure from all or part of the property. In the course of the study, the need to exclude the provisions of para. 2 h. 10 st. 170 of the Code of Civil Procedure, according to which property cannot be seized if it is owned by a bona fide buyer, except for the seizure of property to ensure the preservation of physical evidence. It is believed that it is during the period of establishing the fact of bona fide acquisition of property that a preliminary seizure of property is necessary to prevent its alienation, disposition. Normative provisions have been developed regarding the introduction of changes and additions to the Code of Criminal Procedure to improve the functioning of the institution of seizure of property, including the new wording of Part 1 of Art. 16, item 14, part 1 of Art. 56, p. 15, part 1, art. 56, Art. 61, par. 1, 2 h. 1 st. 170, ch.ch. 3, 5, 8, 11 st. 170 of the Criminal Procedure Code, supplementing the Criminal Procedure Code of Ukraine with new articles, namely Art. 170-1 «Procedure for seizure of property», Art. 175-2 «Protocol on seizure of property».
- ДокументІмплементація доктрин Європейського суду з прав людини у кримінально-процесуальне законодавство України(Одеський державний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, 2023) Степанян, Рубен Едуардович; Stepanian, RubenУ дисертації наводиться загальна характеристика імплементації доктрин Європейського суду з прав людини у національне кримінально-процесуальне право. Вказується, що євроінтеграційний вектор розвитку українського суспільства вимагає впровадження у національну систему права правоположень західної правової традиції, зокрема, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини (як одного з дієвих міжнародних інституційних механізмів забезпечення прав людини). Обґрунтовано, що комплексна гносеологія цієї проблематики не стала об’єктом інтенції вітчизняної правової доктрини, якою, однак, сформульовано пропедевтичне підґрунтя такого пізнання. Автором запропоновано джерельну базу пізнання імплементації доктрин Європейського суду з прав людини у кримінально-процесуальне законодавство України за предметом гносеології доцільно класифікувати на такі групи: 1) наукові дослідження, предметом гносеології яких є організаційно-правові аспекти функціонування Європейського суду з прав людини (дозволяють сформувати комплексне бачення функцій та призначення страсбурзького суду); 2) наукові дослідження, предметом гносеології яких є практика Європейського суду з прав людини (висвітлюють окремі аспекти тих доктрин, які формуються страсбурзьким судом, а також містять аналіз імплементації відповідних правоположень у національну систему права); 3) наукові дослідження, предметом пізнання яких виступає безпосередньо окремі доктрини (концепції), які або сформовані у практиці Європейського суду з прав людини, або набули подальшого розвитку у цій практиці. Визначено, що методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження включає в себе такі пропедевтичні положення: по-перше, правову природу Європейського суду прав людини; по-друге, тип праворозуміння, що обумовлено іманентністю праву соціокультурності (право є елементом культури відповідного суспільства, а відтак, його зміст пов'язаний з аксіосферою соціуму). Складна правова природа досліджуваного явища обумовлює необхідність застосування для його висвітлення цілісного методологічного комплексу, що включає в себе низку методологічних підходів та методів, а саме: аксіологічного, герменевтичного, системного підходів, а також контент-аналізу та компаративного методу. Констатовано, що одним із засобів прийняття страсбурзьким судом правосудних рішень є судова доктрина. Співвідношенню практики Європейського суду з прав людини та судової доктрини іманентний діалектичний взаємозв’язок: по-перше, у ній застосовуються судові доктрини, відтак, доктрина формує практику Суду; по-друге, саме через практику суду формується судова доктрина (перша є засобом об’єктивації і формалізації другої). Сформульовано авторську дефініцію судової доктрини, під якою пропонується розуміти систему ідей у формі концепцій, теорій, принципів, правоположень, що сформовані Європейським судом з прав людини або ним застосовуються при вирішенні справи та які визначають вимоги до судового процесу загалом або до розв’язання окремих питань судового розгляду, застосування окремих норм права. Визначено іманетність бінарного діалектичного взаємозв’язку судової доктрини та практики страсбурзького суду (доктрина формує практику Суду; практика суду є засобом об’єктивації і формалізації доктрини). Акцентовано на тому, що виконання судовими доктринами інструментальної функції в діяльності Європейського суду з прав людини є чинником їх гносеології задля належної імплементації у національне кримінально-процесуальне законодавство з метою виконання законодавчого припису про іманентність практиці Суду функції джерела права. Обґрунтовано доцільність типології доктрин, сформованих Європейським судом з прав людини у галузі кримінально-процесуального права, за критерієм обсягу об’єкту поширення положень судової доктрини на кримінально-процесуальні відносини з виокремленням а) судових доктрин, що визначають загальні вимоги до кримінального провадження; б) судових доктрин, що спрямовані на розв’язання окремих питань кримінального провадження. Встановлено, що серед доктрин, що визначають загальні вимоги до кримінального провадження, найчастіше Європейський суд з прав людини звертається до доктрини «четвертої інстанції» (обумовлює правову природу рішення національного суду для його оцінки Європейським судом з прав людини та значення рішення страсбурзького Суду у кримінальному провадженні), позитивних зобов’язань держави (вимагає створення справедливого кримінально-процесуального законодавства, організації функціонування ефективної системи інституцій для реалізації завдань кримінального провадження; ефективного виконання органами правопорядку, що наділені повноваженнями у сфері кримінально-процесуального права, своїх завдань), верховенства права (визначає сутнісну характеристику норм кримінально-процесуального законодавства та є імперативною вимогою через яку мають інтерпретуватися усі приписи цього законодавства; передбачає категоричну вимогу для органів правопорядку забезпечувати права людини та основоположні свободи), законності (відображає вимоги до кримінально-процесуальних норм, передбачаючи необхідність закріплення матеріальних та процесуальних аспектів функціонування інститутів, що реалізують завдання кримінального провадження), юридичної визначеності (являє собою цілу низку вимог до норм кримінально-процесуального права, а також діяльності органів правопорядку, що наділені повноваженнями у сфері кримінального провадження). З’ясовано, що серед доктрин, що спрямовані на розв’язання окремих питань кримінального провадження в межах держав-учасниць Європейської конвенції з прав людини та на вирішення окремих проблем судового розгляду Європейським судом з прав людини важливу роль відіграють доктрина «меж розсуду» (margin of appreciation) (визначає повноваження страсбурзького суду розв’язувати окремі аспекти справи, надаючи, зокрема, можливість застосування принципу автономної інтерпретації положень Конвенції, а також природу суддівської діяльності, що виходить за межі безпосередньо правозастосування), доктрина «плодів отруйного дерева» (положення якої визначають неможливість сприйняття як допустимих тих доказів, що отримані через порушення прав людини, а також похідних від них доказів: отрута поширюється на всі плоди отруйного дерева) та доктрина неминучого виявлення (дозволяє у виняткових випадках – за умови коли докази усе одно були б виявлені – визнавати допустимими докази, що були отримані з порушенням встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку). Наголошено, що ці доктрини мають подвійну природу: з одного боку вони передбачають порядок вирішення окремого питання судового розгляду, а з другого – їх правильне застосування є фактором сприйняття судового розгляду як справедливого і, відповідно, такого, що відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Визначено, що інструментальне призначення приписів законодавства та регулятивна функція об’єктивного права обумовлюють важливість два важливі напрями імплементації європейських стандартів забезпечення прав і свобод людини, зокрема тих, що сформовані в усталеній практиці Європейського суду з прав людини у національну систему права: нормативно-правовий та правозастосовний. Констатовано, що сучасний стан імплементації судових доктрин у галузі кримінального провадження переважно був спрямований на удосконалення нормативно-правового забезпечення кримінального провадження на засадах верховенства права, дотримання прав людини та людської гідності. Важливим досягненням у цьому напрямі стало прийняття у 2012 році Кримінального процесуального кодексу України, що ґрунтується на аксіології західної правової традиції. Вказано, що подальша імплементація доктрин Європейського суду з прав людини у національну систему права загалом і кримінальне провадження, зокрема, має здійснюватися за такими напрямами: нормативно-правовий (передбачає низку змін до Кримінального процесуального кодексу України, законів: про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів правопорядку, про виконання рішень і застосування практики страсбурзького суду, а також прийняття закону, який буде визначати правові відносини, пов’язані з реалізацією органами публічної влади розсуду при виконанні покладених на них повноважень); правозастосовний (ефективна правозастосовна діяльність правників; засобом підвищення ефективності правозастосовної діяльності є застосування персоніфікованої відповідальності працівників органів правопорядку); організаційний (необхідність проведення системної фахової підготовки правників через цілеспрямоване вивчення практики Європейського суду з прав людини, а також підвищення кваліфікації, проведення низки спеціальних курсів); загальносоціальний (підвищення рівня забезпечення прав і свобод людини в Україні, а також сприяння доступу осіб, які перебувають під юрисдикцією України, до страсбурзького суду). The thesis provides a general description of the implementation of the doctrines of the European Court of Human Rights into national criminal and procedural law. It is indicated that the European integration vector of the Ukrainian society development requires the introduction of legal provisions of the Western legal tradition into the national legal system, in particular, of those formed in the practice of the European Court of Human Rights (as one of the effecient international institutional mechanisms for emplementing human rights). It is substantiated that the complex epistemology of this problem did not become the object of the domestic legal doctrine intention, that, however, formulated the propaedeutic basis of such knowledge. The author suggested a source base for knowledge of the implementation of the doctrines of the European Court of Human Rights into the criminal and procedural legislation of Ukraine. By the subject of epistemology, it is expedient to classify them into the following groups: 1) scientific studies, the subject of epistemology of which are the organizational and legal aspects of functioning of the European Court of Human Rights (allow to form a comprehensive vision of the functions and the mission of the Strasbourg court); 2) scientific studies, the subject of epistemology of which is the practice of the European Court of Human Rights (cover certain aspects of the doctrines formed by the Strasbourg Court, and also contain an analysis of the implementation of relevant legal provisions into the national legal system); 3) scientific research, the subject of which is knowledge of individual doctrine (concept), that are either formed in the practice of the European Court of Human Rights, or have acquired further development in this practice. It was determined that the methodological basis of the dissertation study includes the following propaedeutic provisions: first, the legal nature of the European Court of Human Rights; secondly, the type of legal understanding due to the immanence of social culture to law (law is an element of culture of the respective society, and therefore, its content is related to the axiosphere of society). The complex legal nature of the studied phenomenon necessitates the use of a comprehensive methodological complex for its coverage including a number of methodological approaches and methods, namely: axiological, hermeneutic, and systemic approaches, as well as the content analysis and comparative method. It was established that the judicial doctrine is one of the means of making judicial decisions by the Strasbourg Court. The relationship between the practice of the European Court of Human Rights and the judicial doctrine has an immanent dialectical relationship: first, judicial doctrines are applied, therefore, the doctrine forms the Court’s practice; secondly, it is court practice by means of which the judicial doctrine is formed (the former is a means of objectifying and formalizing of the latter). The author’s definition of judicial doctrine, under which it is suggested to understand a system of ideas in the form of concepts, theories, principles, and legal provisions, formed by the European Court of Human Rights or applied by it when deciding a case and which determine the requirements for the judicial process in general or for the resolution of individual issues of a trial, and application of certain legal norms has been formulated. The immanence of the binary dialectical relationship between the judicial doctrine and the practice of the Strasbourg Court (the doctrine forms the practice of the Court; the practice of the court is a means of objectifying and formalizing of the doctrine) is determined. Emphasis is placed on the fact that the fulfillment of the instrumental function of the European Court of Human Rights by judicial doctrines is a factor in their epistemology for proper implementation into the national criminal and procedural legislation in order to fulfill the legislative prescription on the immanence of a source of law to the Court’s practice. The expediency of the doctrines typology formed by the European Court of Human Rights in the field of criminal and procedural law is substantiated, based on the criterion of the scope of the object of the extension of the provisions of the judicial doctrine to criminal and procedural relations, distingushing a) judicial doctrines determining the general requirements for criminal proceedings; b) judicial doctrines aimed at solving certain issues of criminal proceedings. It has been established that among the doctrines determining the general requirements for criminal proceedings, the European Court of Human Rights most often refers to the doctrine of the “fourth instance” (conditions the legal nature of the decision of the national court for its assessment by the European Court of Human Rights and the significance of the decision of the Strasbourg Court in criminal proceedings), positive obligations of the state (requires making of fair criminal and procedural legislation, the organization of the functioning of an effective system of institutions to implement the tasks of criminal proceedings; effective performance of the tasks by law enforcement agencies empowered in the field of criminal and procedural law), the rule of law (determines an essential characteristic of the norms of criminal and procedural legislation and is an imperative requirement by means of which all prescriptions of this legislation should be interpreted; it provides a categorical requirement for law enforcement agencies to ensure human rights and fundamental freedoms), the legality (reflects the requirements for criminal and procedural norms, predicting the necessity to consolidate the material and procedural aspects of the institutions’ functioning that implement the tasks of criminal proceedings), legal certainty (represents a whole series of requirements for the norms of criminal and procedural law, as well as the law enforcement agencies’ activities, that are empowered with the powers in the criminal proceedings field). It was found out that among the doctrines aimed at solving certain issues of criminal proceedings within the boundaries of the member states of the European Convention for Human Rights and at solving certain problems of judicial proceedings by the European Court of Human Rights, the doctrine of “margin of appreciation” plays an important role of appreciation (determines the authority of the Strasbourg Court to resolve certain aspects of the case, providing, in particular, the possibility of applying the principle of autonomous interpretation of the Convention provisions, as well as the nature of judicial activity, going beyond law enforcement directly), the doctrine of “fruits of the poisonous tree” (the provisions of which determine the impossibility of accepting as admissible of those evidences that were obtained as a result of human rights violations, as well as evidences derived from them: the poison extends to all the fruits of the poisonous tree) and the doctrine of inevitable disclosure (allows in exceptional cases - on the condition that the evidence would have been discovered anyway - to recognize admissible evidence that were obtained in violation of the fixed criminal and procedure law order). It is emphasized that these doctrines have a dual nature: on the one hand, they provide for the procedure for solving a separate issue of the trial, and on the other hand, their correct application is a factor in the perception of a trial as fair and, accordingly, as such that meets the requirements of Art. 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. It was determined that the instrumental purpose of legislative prescriptions and the regulatory function of objective law are stipulated by the importance of two crucial areas of implementation of European standards for ensuring human rights and freedoms, in particular those formed in the established practice of the European Court of Human Rights into the national legal system: normative and legal and legally implemented. It was established that the current state of judicial doctrines implementation in the field of criminal proceedings was mainly aimed at improving the normative and legal provision of criminal proceedings on the basis of the rule of law, respect for human rights and human dignity. An important achievement in this direction was the adoption of the Criminal Procedure Code of Ukraine in 2012, based on the axiology of the Western legal tradition. It is indicated that the further implementation of the European Court of Human Rights doctrines into the national legal system in general and criminal proceedings, in particular, should be carried out in the following directions: normative and legal (provides for a number of changes to the Criminal Procedure Code of Ukraine, laws: on the procedure for compensation for damage caused by illegal actions by law enforcement agencies, on the execution of decisions and the application of the Strasbourg Court practice, as well as the adoption of a law determining legal relations related to the exercise of discretion by public authorities while fulfilling the powers entrusted to them); law enforcement (lawyers’ effective law enforcement activities; a means of increasing the effectiveness of law enforcement activities is the application of personalized responsibility of law enforcement officers); organizational (the necessity for systematic professional training of lawyers by way of the targeted study of the European Court of Human Rights practice, as well as professional development, conducting a number of special courses); general and social (increasing the level of human rights and freedoms implementation in Ukraine, as well as facilitating the access of persons under the jurisdiction of Ukraine to the Strasbourg court).
- ДокументСоціально-правова природа громадського контролю у сфері виконання покарань України(Одеса: ОДУВС МВС України, 2023) Погребна, Катерина Федорівна; Pohrebna, KaterynaВ роботі з’ясовано сутність і зміст громадського контролю у сфері виконання покарань України, встановлено існуючі у зв’язку з цим проблеми, а також розроблені науково обґрунтовані шляхи щодо їх вирішення. Зокрема, за допомогою історико-правового методу та застосування однойменного критерію пізнання сутності громадського контролю у сфері виконання покарань України стан розробок на науковому рівні існуючих на практиці проблем класифіковано на декілька періодів, а саме: 1. Грудень 1970 року – серпень 1991 року, коли досліджувана у цій дисертації проблема регулювалась законами та іншими нормативно-правовими актами як колишнього СРСР, так і Української РСР. Основним джерелом у зазначеному історичному відрізку функціонування органів та установ виконання покарань був ВТК Української РСР, прийнятий 23 грудня 1970 року. При цьому, як показало вивчення змісту даного Кодексу, ні в Загальній, ні в Особливій його частинах не було правових норм, які б стосувались питань громадського контролю, що в певній мірі стало одним із наслідків державної (виправно-каральної) політики у зазначеній галузі суспільних відносин, а також відсутності будь-яких проявів громадянського суспільства. 2. Серпень 1991 – липень 2003 р. р., коли питання зазначеного виду суспільної діяльності регулювались частково видозміненим кримінально-виконавчим законодавством України. При цьому, звернута увага на той факт, що хоча ще у 1970 році, в ст. 9 ВТК України й були закріплені правові засади участі громадськості у кримінально-виконавчій діяльності, до 2003 року включно вказана норма так і не видозмінювалась, що виступило у цій роботі додатковим аргументом відносно висновку щодо детермінації причин і умов, які негативно впливали на формування і розвиток інституту громадського контролю у сфері виконання покарань. Крім цього, встановлено й такий юридичний факт, а саме: у ч. 2 ст. 9 ВТК було зазначено, що форми участі громадськості у сфері виконання покарань встановлюється цим Кодексом та іншими законами України. 3. Січень 2004 – грудень 2010 р. р., коли сферою виконання покарань управляв ДДУПВП, як центральний орган державної виконавчої влади у даній галузі суспільної діяльності, що був визначений таким у ст. 11 КВК. В досліджуваному періоді ДДУПВП не у повній мірі виконував законодавчі вимоги з питань забезпечення здійснення суспільного моніторингу за дотриманням прав засуджених, які, зокрема, витікали із змісту ч. 2 ст. 25 КВК України, що вступив у дію у січні 2004 року, та інших законів, що регулювали зазначений вид суспільної діяльності (як от: «Про свободу совісті та релігійні організації»; «Про громадські об’єднання»; ін.), а також підзаконних нормативно-правових джерел. Крім цього, ДДУПВП з часу повного виводу органів та УВП з підпорядкування МВС України у 1999 році і самостійного функціонування даного Департаменту у системі державних органів виконавчої влади до часу його ліквідації у грудні 2010 року фактично скоротив зміст предмету щодо гласності своєї діяльності, надавши відповідні обмежувальні грифи для тієї інформації, що була відкритою для громадськості на протязі 1991-1998 р. р. 4. 2011-2021 р. р., коли спочатку частково (2010-2012 р. р.), а потім повністю у 2012 році Міністерство юстиції України на законодавчому рівні перебрало на себе функції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання покарань України, та здійснює у цьому напрямі низку організаційно-управлінських, нормативно-правових, матеріально-технічних та інших видозмін у зазначеній галузі суспільної діяльності. Зокрема, у контексті досліджуваної у цій роботі проблематики, можна акцентувати увагу на такі соціально важливі напрями реформ у сфері виконання покарань України, як: а) прийняття у квітні 2014 року Закону України «Про внесення змін у Кримінально-виконавчий кодекс України відносно адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів»; б) ліквідація у 2016 році ДПтС України та створення міжрегіональних територіальних управлінь виконання покарань Міністерства юстиції України; в) схвалення Кабінетом Міністрів України у 2017 році Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України; г) інші. Крім цього, у зазначеному періоді й надалі проводились дослідження процесу виконання – відбування покарань членами громадських організацій, з урахуванням у тому числі зарубіжного досвіду, повторюючи при цьому ті помилки та методологічні хиби, які мали місце у попередніх аналогічних пошуках та зводячи по суті питання контролю за вказаною галуззю суспільної діяльності до участі громадськості у сфері виконання покарань. Враховуючи результати аналізу нормативно-правових актів та наукової літератури, сформульовано також авторське поняття «громадський контроль у сфері виконання покарань України», під яким у цій роботі розуміється діяльність визначених на законодавчому рівні громадських об’єднань та окремих громадян, яка спрямована на перевірку змісту процесу виконання – відбування тих чи інших покарань, та здійснюється у межах їх повноважень і з дотриманням вимог з питань, що регулюють інформаційне забезпечення в нашій державі, з метою встановлення її відповідності закріпленим у законі цілям; завданням і принципам для вказаного виду суспільних відносин, а також для захисту прав, законних інтересів і свобод усіх суб’єктів та учасників кримінально-виконавчої діяльності. Враховуючи, що у науці взагалі та в науці кримінально-виконавчого права зокрема, а також в однойменній галузі законодавства України, відсутнє зазначене поняття, доведено, що сформульоване у цій дисертації авторське його визначення не тільки ліквідовує існуючу правову прогалину, але й має теоретичне значення, позаяк може стати предметом наукових дискусій щодо його легітимності та автентичності (дійсності, справжності, істинності). У той самий час, практичне значення даного поняття полягає у тому, що, виходячи із змісту його системоутворюючих ознак, таким чином можна сформувати на практиці прикладні засади здійснення громадського контролю у сфері виконання покарань України, а також видозмінити у зв’язку з цим кримінально-виконавче законодавство та інші правові засади діяльності громадських об’єднань і окремих громадян з означених у цій роботі питань. Шляхом застосування порівняльно-правового методу дослідження встановлено, що зміст міжнародно-правових актів, включаючи й ті, що мають рекомендаційний характер для України та стосуються сутності громадського контролю у сфері виконання покарань, а також зарубіжної практики, мають пряме відношення до сучасних реформ у зазначеній галузі суспільної діяльності, а тому мають бути враховані при цьому їх позитивні і прикладні положення, які є об’єктивною потребою та, одночасно, умовою успішного досягнення поставленої мети та завдань даного дослідження. З’ясовано також, сутність і зміст соціально-правової природи громадського контролю у сфері виконання покарань та доведено, що основним пріоритетом і спрямованістю тих реформ, що здійснюється у даній галузі суспільних відносин у сьогоденні (з вересня 2017 року), має стати цей вид соціального моніторингу – як критерій цивілізованості нашого суспільства і держави. Більш того, закріплення принципу відкритості та прозорості кримінально-виконавчої діяльності для цивільного демократичного контролю на законодавчому рівні дасть можливість реально довести ЄС та іншим аналогічним міжнародним об’єднанням (як от, ООН), що Україна сповідує на практиці, а не у виді декларацій, концепцій, стратегій тощо, принципи, що є невід’ємними змістовними елементами тих держав, які відносять себе до демократичних і правових. Крім цього, визначено форми здійснення громадського контролю у сфері виконання покарань України та здійснена їх наукова класифікація, в основу якої покладено законодавчо встановлений підхід їх закріплення у нормах права. До таких форм, зокрема, віднесені: а) конституційний (загальноправовий) спосіб їх вираження в Основному законі; б) спеціально-правовий (загальногалузевий) спосіб; в) конкретно-галузевий спосіб. За суб’єктами здійснення громадського контролю цей вид соціального моніторингу поділено на: 1) громадський контроль, який здійснюють спостережні комісії (ч. 2 ст. 25 КВК); 2) громадський контроль, суб’єктами реалізації якого є піклувальні ради (ч. 2 ст. 25 КВК); 3) громадський контроль, який здійснюється на національному рівні в інших формах (через засоби масової інформації; Національний превентивний механізм; представників громадських рад; т. ін.); 4) громадський контроль, суб’єктами реалізації якого є міжнародні неурядові організації. У свою чергу, якщо критерієм класифікації обрати державно-правовий рівень моніторингу, то до форм громадського контролю можна віднести такі із них: а) той, що здійснюється на національному рівні; б) той, який реалізується відповідними міжнародними неурядовими правозахисними організаціями (ч. 1 ст. 24 КВК); в) той, який здійснюється одноособово у випадках, передбачених у законі (наприклад, представниками ЗМІ); г) той, який реалізується відповідним громадським об’єднанням (ч. 2 ст. 25 КВК); ґ) той, діяльність якого у формі контролю передбачений статутом громадського об’єднання у певній сфері суспільних відносин; д) той, діяльність якого носить загальний правозахисний характер. Визначено зміст, сутність і роль основних принципів громадського контролю у сфері виконання покарань України, в основу якої покладено критерій правової визначеності, а також здійснена у зв’язку з цим їх наукова класифікація на: а) конституційні (загальні або загальноправові); б) міжгалузеві (ті, які вправі застосовувати громадські об’єднання при здійсненні соціального моніторингу у будь-якій сфері суспільної діяльності, виходячи із змісту правового статусу особи); в) галузеві (кримінально-виконавчі), виключний перелік яких закріплений в ст. 5 КВК України. Доведено також, що здійснена у цій роботі та інших наукових працях класифікація принципів громадського контролю за процесом виконання – відбування покарань має не тільки і не стільки теоретичне значення, позаяк розширює межі наукових знань про їх соціально-правову природу, роль і вплив на відповідні суспільні відносини, але й створює прикладні засади для удосконалення правових засад даного виду соціального моніторингу та підвищення ефективності його реалізації на практиці при умові застосування системного підходу при вирішенні тих завдань, які ставляться перед суб’єктом контролю. З метою усунення зазначених та інших проблем, пов’язаних зі здійсненням громадського контролю у сфері виконання покарань України, розроблені наступні шляхи їх вирішення, а саме – запропоновано: 1) Закон України «Про громадські об’єднання», зокрема ч. 1 ст. 21, доповнити пунктом 5-1 такого змісту: «Громадські організації вправі, в порядку, визначеному в законі, здійснювати публічний відкритий контроль за діяльністю державних органів та реагувати на виявлені у зв’язку з цим порушенням прав і свобод громадян і законодавства»; 2) доповнити ч. 2 ст. 24 КВК України словосполученням: «Порядок відвідування установ виконання покарань міжнародними неурядовими організаціями визначається законом»; 3) доповнити ст. 25 КВК частиною 3 такого змісту: «У визначених в законі випадках і порядку у сфері виконання покарань може здійснюватися міжнародний контроль з боку неурядових громадських організацій». The work clarifies the essence and content of public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine, identifies existing problems in connection with it, and develops scientifically based ways to solve them. In particular, with the help of the historical-legal method and the application of the criterion of the same name concerning knowledge of the essence of public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine, the state of development at the scientific level of the problems existing in practice has been classified into several periods, namely: 1. December 1970 – August 1991, when the problem investigated in this dissertation was regulated by laws and other legal acts of both the former USSR and the Ukrainian SSR. The main source in the mentioned historical segment of the functioning of bodies and institutions for the execution of punishments was the Criminal Code of the Ukrainian SSR, adopted on December 23, 1970. At the same time, as the study of the content of this Code showed, there were no legal norms in either its General or Special parts that would relate to the issues of public control over the process of execution – the serving of punishments, which to a certain extent became one of the consequences of the state (correctional and punitive) politics in the specified field of social relations, as well as the absence of any manifestations of civil society. 2. August 1991 – July 2003, when the issues of the specified type of social activity were regulated by the partially amended criminal law of Ukraine. At the same time, attention is drawn to the fact that though in 1970, in Art. 9 of the Corrective Labour Code (CLC) of Ukraine the legal principles of public participation in the correction and re-education of convicts were established, the specified norm was not changed until 2003, which was presented in this work as an additional argument regarding the conclusion about the determination of the causes and conditions that negatively affected the formation and development of the public control institute in the field of execution of punishments. In addition, in connection with this, the following legal fact draws attention, namely: part 2 of Art. 9 of the CLC stated that the forms and procedure of public participation in the correction and re-education of convicts were established by this Code and other laws of Ukraine. 3. January 2004 – December 2010, when the sphere of execution of punishments was managed by the State Department of Ukraine for the execution of punishments, as the central body of the state executive power in this field of public activity, which was defined as in Art. 11 of the Criminal Executive Code (CEC), as well as in Art. 1 of the Law of Ukraine "On the State Criminal Executive Service of Ukraine". In the investigated period, the State Department of Ukraine for the execution of punishments did not fully comply with the legislative requirements for ensuring the implementation of public control over the observance of the rights of convicts during the execution of criminal punishments, which, in particular, stemmed from the content of Part 2 of Art. 25 of the CEC of Ukraine, which came into force in January 2004, and other laws regulating the specified type of social activity (such as: "On freedom of conscience and religious organizations"; "On public associations"; "On bodies and services in children's affairs and special institutions for children"; etc.), as well as secondary legal sources ("Regulations on supervisory commissions and guardianship boards at special educational institutions"). In addition, since the time of the complete withdrawal of the bodies and the Department of execution of punishments from the subordination of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine in 1999 and the independent functioning of this Department in the system of state bodies of executive power until the time of its liquidation in December 2010, the State Department of Ukraine for the execution of punishments actually reduced the content of the subject regarding the publicity of its activities, providing the appropriate restrictive measures for the information that was open to the public during 1991-1998. 4. 2011-2021, when at first partially (2010-2012), and then fully in 2012, the Ministry of Justice of Ukraine at the legislative level took over the functions of the central executive body implementing state policy in the field of execution of punishments in Ukraine, and carried out in this direction a number of organizational-management, normative-legal, material-technical and other changes in the specified field of public activity. In particular, in the context of the issues studied in this work, it is possible to focus attention on such socially important directions of reforms in the sphere of execution of punishments in Ukraine, such as: a) adoption of the Law of Ukraine "On Amendments to the Criminal and Executive Code of Ukraine regarding the adaptation of the legal status of the condemned to European standards" in April 2014; b) in 2016, the liquidation of the State Penitentiary Service of Ukraine and the creation of interregional territorial departments for the execution of punishments of the Ministry of Justice of Ukraine; c) approval by the Cabinet of Ministers of Ukraine in 2017 of the Concept of Reform (Development) of the Penitentiary System of Ukraine; d) others. In addition, in the specified period, studies of the process of execution were carried out– the serving of punishments by members of public organizations, taking into account foreign experience, at the same time repeating the errors and methodological mistakes that occurred in previous similar searches and reducing the issue of control over the specified branch of social activity to public participation in the correction and resocialization of convicts. Based on the results of the analysis of the content of normative legal acts and scientific literature, the author's concept of "public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine" was also formulated, which in this work is understood as the activity of public associations and individual citizens defined at the legislative level, which is aimed at checking the content of the execution process – the serving of certain punishments, and is carried out within the limits of their powers and in compliance with the requirements on issues regulating information provision in our country, with the aim of establishing its compliance with the goals established by law; tasks and principles for the specified type of social relations, as well as for the protection of the rights, legitimate interests and freedoms of all subjects and participants in criminal enforcement activities. Considering that in science in general and in the science of criminal law, in particular, as well as in the branch of Ukrainian legislation of the same name, the mentioned concept is absent, it is proved that the author's definition formulated in this dissertation not only eliminates the existing legal gap, but also has theoretical significance, because it can become the subject of scientific discussions regarding its legitimacy and authenticity (validity,truth). At the same time, the practical significance of this concept lies in the fact that, based on the content of its system-forming features, in this way it is possible to form in practice the applied principles of public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine, as well as to modify in this connection the criminal executive legislation and other legal bases of activities of public associations and individual citizens on the issues specified in this work. By applying the comparative legal method of research, it was established that the content of international legal acts, including those that are of a recommendatory nature for Ukraine and relate to the essence of public control in the field of execution of punishments, as well as foreign practice, are directly related to modern reforms in the specified field of social activity, and therefore their positive and applied provisions should be taken into account, which are an objective need and, at the same time, a condition for the successful achievement of the set goal and the high-quality and effective resolution of the tasks of those transformations that are set in the relevant state programs, concepts and plans of Ukraine. The essence and content of the socio-legal nature of public control in the field of execution of punishments has been also clarified, and it has been proved that the main priority and focus of the reforms carried out in this field of social relations today (since September 2017) should be this type of social control monitoring – as a criterion of civility of our society and the state. Moreover, establishing the principle of openness and transparency of criminal enforcement activities for civilian democratic control at the legislative level will provide an opportunity to really prove to the EU and other similar international organizations (such as the UN) that Ukraine professes in practice, and not in the form of declarations, concepts, strategies, etc., principles that are integral content elements of those states that refer to themselves as democratic and legal. In addition, the forms of public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine have been determined and their scientific classification has been carried out, which is based on the legally established approach of their consolidation in legal norms. Such forms include, in particular: a) the constitutional (common law) way of their expression in the Basic Law; b) special legal (general branch) method; c) a specific branch method. According to the subjects of public control, this type of social monitoring is divided into: 1) public control, which is carried out by observation commissions (Part 2 of Article 25 of the CEC); 2) public control, the subjects of which are the guardianship councils (Part 2, Article 25 of the CEC); 3) public control, which is carried out at the national level in other forms (through the mass media; the National Preventive Mechanism; representatives of public councils; etc.); 4) public control, the subjects of which are international non-governmental organizations. In turn, if the state-legal level of monitoring is chosen as a classification criterion, then the following forms of public control can be attributed to them: a) that which is carried out at the national level (Part 7 of Article 24 and Part 2 of Article 25 of the CEC); b) that which is implemented by relevant international non-governmental human rights organizations (Part 1 of Article 24 of the CEC); c) that which is carried out individually in the cases provided for by law (for example, by representatives of mass media); d) that which is implemented by the relevant public association (Part 2 of Article 25 of the CEC); e) the one whose activity in the form of control is provided for by the charter of the public association in a certain sphere of public relations; e) activities that are of a general human rights nature. The content, essence and role of the main principles of public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine have been determined, which is based on the criterion of legal certainty, and in connection with this, their scientific classification has been carried out into: a) constitutional (general or general legal); b) cross-sectoral (those that are entitled to use public associations in the implementation of social monitoring in any sphere of social activity, based on the content of the legal status of a person); c) sectoral (criminal-executive), the exclusive list of which is fixed in Art. 5 of the CEC of Ukraine. It has been also proved that the classification of the principles of public control over the process of execution – the serving of punishments carried out in this work and other scientific works has not only and not so much theoretical significance, as it expands the boundaries of scientific knowledge about their socio-legal nature, role and influence on relevant social relations, but also creates practical foundations for improving the legal foundations of this type of social monitoring and increasing the effectiveness of its implementation in practice, provided that a systematic approach is used in solving the tasks that are set before the subject of control. In order to eliminate these and other problems related to the implementation of public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine, the following ways of solving them have been developed, namely, it is proposed: 1) to supplement Part 1 of Art. 21 of the Law of Ukraine "On Public Associations" with paragraph 5-1 of the following content: "Public organizations have the right, in accordance with the procedure specified in the law, to carry out public open control over the activities of state authorities, local governments, their officials and to respond on violations of the rights and freedoms of citizens and the law found in connection with this"; 2) to supplement Part 2 of Art. 24 of the CEC of Ukraine with the following sentence: "The procedure for visiting penal institutions by international non-governmental organizations is determined by the central executive body of Ukraine, which implements state policy in the field of penal and probation"; 3) to supplement Art. 25 of the CEC with part 3 of the following content: "In the cases and procedures specified in the law and in international treaties, the binding consent of which has been given by the Verkhovna Rada of Ukraine, international control by non-governmental public organizations may be carried out in the field of execution of punishments".
- ДокументКримінологічна характеристика та запобігання терористичним актам у великих містах України(Одеса: ОДУВС, 2023) Стукаліна, Ольга Віталіївна; Stukalina, OlhaДисертація є самостійною завершеною науковою працею, в якій на основі представленої кримінологічної характеристики терористичних актів у великих містах України, осіб, які їх вчиняють, а також аналізу системи детермінант, що зумовлюють вчинення таких кримінально протиправних діянь, вперше у вітчизняній науці запропоновано комплексну систему заходів запобігання терористичним актам у великих містах України в умовах воєнного стану. Проведеним дослідженням систематизовано основні етапи дослідження терористичних актів. Перший етап – це період зародження, що бере свій початок від давніх цивілізацій – до кінця XVII століття. Другий етап – це період, що вирізняється підвищеною увагою до «дореволюційного» та «революційного» тероризму. Цей період охоплює XVIII – початок ХХ століття. У 60-х рр. ХХ століття – перше десятиліття ХХІ століття набув розвитку третій період, який характеризується формуванням окремих видів тероризму: лівого, правого та ісламського. З 2014 року й дотепер розпочався четвертий – сучасний період дослідження терористичних актів, який пов’язаний із загостренням геополітичної ситуації в Україні, зокрема збройною агресією рф проти України. Визначено, що кожен з етапів має характерні історичні, політико-ідеологічні, соціально-економічні, організаційно-правові та інші особливості. У роботі наголошується, що терористичний акт є одним з найбільш негативних, небезпечних і резонансних соціально-правових явищ сучасності, що становить загрозу для усіх сфер функціонування держави і життєдіяльності суспільства. Терористичні акти спричинюють загибель людей, дестабілізують політичну та соціально-економічну обстановку у країні, регіонах і містах, негативно впливають на авторитет державних та правоохоронних органів, ускладнюють процес європейської інтеграції держави, підсилюють рівень соціальної напруги, створюючи атмосферу жаху, невпевненості та нестабільності у суспільстві. Характерної гостроти терористичний акт набув у великих містах України, де простежується не лише істотне зростання рівня терористичних актів, а й поява їх нових конфігурацій. Обґрунтовано, що великі міста України – це значне міське поселення, з чітко визначеною територією, із загальною кількістю населення від 500 тис. і більше осіб, яке виконує функцію адміністративного центру області та зосереджує у собі комплекс політичних, економічних, наукових, освітніх, духовних, культурних, транспортних, медичних та інших сфер життєдіяльності суспільства і функціонування держави. До великих міст України як об’єкта кримінологічного пізнання належать: столиця України – м. Київ, а також міста міжрегіонального та регіонального значення – Харків, Одеса, Дніпро, Львів і Запоріжжя. Встановлено, що у сучасному вимірі терористичний акт є невід’ємною частиною політичних та економічних процесів і представляє собою загрозу національній та громадській безпеці держави, перетворившись із поодиноких проявів на відносно масове явище. Терористичні акти в абсолютній більшості мають міський характер. У м. Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, Львові та Запоріжжі стабільно вчиняється до 70 % терористичних актів від загальної кількості таких злочинів у регіонах до яких вони відносяться. З 2014 по 2022 рр. у великих містах України в цілому зафіксовано 375 терористичних актів, а саме: у м. Харкові – 130, у м. Києві – 89, у м. Дніпрі – 71, у м. Одесі – 67, у Запоріжжі – 12, у м. Львові – 6 терактів відповідно. Аналіз географії терористичних актів засвідчив, що з 2014 року до 2022 року міста Київ, Одеса, Харків, Дніпро, Запоріжжя і Львів нерівно розподілились та входили до різних груп – з високим, середнім і помірним рівнем кримінальної враженості. Найбільш ураженим від терористичних актів великим містом є Харків, з середнім показником 4 злочини на 100 тис. міського населення, за ним розташувались Дніпро – 3; Одеса – 3; Київ – 2; Запоріжжя – 1 та Львів – 1 злочин такого виду на 100 тис. міського населення відповідно. Великі міста України характеризуються незадовільною ситуацією у співвідношенні кількості облікованих терористичних актів до чисельності виявлених злочинців-терористів. В середньому у великих містах України виявляється приблизно у 3,5 рази менше злочинців-терористів порівняно з кількістю зареєстрованих злочинів, передбачених ст. 258 КК України. За результатами вивчення судової практики Києва, Харкова, Одеси, Дніпра, Львова та Запоріжжя у справах про терористичні акти нами встановлено, що злочини, передбачені ст. 258 КК України, доволі часто вчинюються у сукупності (понад 45 % випадках) з іншими кримінально протиправними діяннями, зокрема передбаченими ст. ст. 258-3, 263, 194, 196, 358 КК України. На підставі з’ясування визначальних рис особи, яка вчиняє терористичні акти у великих містах України, побудовано її узагальнений портрет: це особа чоловічої статті, як молодого, так і дорослого віку (від 18 до 60 років і більше), громадянин України, з базовою вищою (55,0 %) або повною середньою (25,0 %) освітою, неодружений, на момент вчинення такого злочину ніде не працював і не навчався. Близько 25 % осіб, які вчиняли злочин цього виду у великих містах України мають кримінально протиправний досвід, зокрема раніше засуджувалися за вчинення кримінальних правопорушень, переважно, у сфері незаконного обігу зброї. Понад 45 % терористичних актів на території Києва, Харкова, Одеси, Дніпра, Запоріжжя та Львова були вчинені у співучасті. Абсолютна більшість терористів вчиняли злочин, передбачений ст. 258 КК України у тверезому стані, тобто не перебували у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння. Встановлено, що терористичні акти у великих містах України обумовлює цілий комплекс різноманітних факторів, зокрема: історичних, географічних, політичних, соціально-демографічних, економічних, нормативно-правових, організаційно-управлінських, ідеологічних, морально-психологічних та культурно-виховних. Збройна агресія рф проти України обумовила загострення усіх зазначених факторів, що негативно вплинуло на погіршення кількісно-якісних показників терористичних актів. Обґрунтовано, що запобігання терористичним актам у великих містах України є багатогранним та складним процесом, що реалізується у межах цілеспрямованої діяльності держави, суспільства й окремих індивідуумів та дає змогу гуманно, з найменшою шкодою для держави й суспільства, вирішувати завдання щодо протидії цьому суспільно небезпечному діянню. Система заходів запобігання терористичним актам у великих містах України має будуватися з урахуванням специфіки конкретного великого міста (зокрема – статусу і типу (місто-столиця, місто-курорт і т.п.), його територіального розташування, щільності населення, етнічного складу населення, наявності розвинених транспортних коридорів, складових міської інфраструктури тощо. Констатовано, що важливу роль у процесі модернізації та інтеграції заходів запобігання терористичним актам у великих містах України відіграє міжнародний досвід запобіжної діяльності щодо такого злочину. Визначено, що найбільш актуальним та дієвим є антитерористичний досвід США, Великобританії, Франції, Німеччини та Ізраїлю. Запозичення прийнятних для вітчизняної антитерористичної системи заходів, які апробовані у зазначених країнах, дасть змогу для її вдосконалення та створення безпечного міського середовища. Визначено, що загальносоціальне запобігання терористичним актам у великих містах України є системою заходів, яка реалізує антикримінальний потенціал суспільства й усіх його інститутів та сприяє формуванню позитивної криміногенної обстановки, підвищенню рівня безпеки життя населення та зниженню ступеня існуючих терористичних загроз. Вона повинна мати цільовий, плановий та системний характер; базуватись на існуючому потенціалі певного великого міста; задіювати практично усі сфери (законодавчу, економічну, соціальну та інші) життєдіяльності суспільства; спрямовуватися на нейтралізацію криміногенних факторів у міському середовищі, що впливають на виникнення та реалізацію терористичних актів, за допомогою використання консолідованих зусиль усіх без винятку суб’єктів запобіжної діяльності; компетентними суб’єктами мають враховуватися територіально-просторова специфіка міста (його географічне розташування, особливості природних і критичних ресурсів, наближеність до кордону, рівень економічного розвитку, рекреаційний комплекс, етнічний склад населення тощо); охоплювати комплекс соціально-економічних, політичних, ідеологічних, організаційно-управлінських, правових, інформаційних, психолого-виховних, соціально-культурних і технічних заходів. Доведено, що підґрунтям функціонування ефективної системи спеціально-кримінологічного запобігання терористичним актам у великих містах України є налагоджена організація антитерористичної діяльності спеціальних суб’єктів. Вона має включати: 1) якісне правове регулювання; 2) належне інформаційне забезпечення; 3) наявність належних механізмів реалізації повноважень суб’єктів, які безпосередньо здійснюють запобігання терористичним актам у міському середовищі; 4) кримінологічну діагностику, прогнозування, планування та програмування; 5) ефективний контроль, моніторинг та аналіз криміногенної обстановки урбанізованого середовища; 6) тісну співпрацю, у тому числі міжнародну, усіх уповноважених суб’єктів; 7) налагоджену взаємодію вчених і практиків різних дотичних галузей науки для детального вивчення криміногенної обстановки та внесення відповідних коректив у стратегію та тактику протидії терористичним актам. Запропоновано напрями вдосконалення діяльності суб’єктів, які, відповідно до ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», здійснюють запобігання терористичним актам на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення основних напрямів системи заходів запобігання терористичним актам у великих містах України та мінімізації їх негативних наслідків: розробка та впровадження міських антитерористичних програм, які вміщуватимуть комплекс заходів щодо підвищення рівня безпеки, покращення якості життя місцевого населення та усунення детермінант терористичних актів; впровадження інноваційних та модернізація наявних засобів і технологій запобігання терористичним актам на території великого міста; повноцінне використання можливостей і розширення функцій міських «Ситуаційних центрів»; підвищення антитерористичної захищеності об’єктів критичної та міської інфраструктури, об’єктів стратегічного значення, а також забезпечення безпеки вразливих об’єктів та місць масового скупчення людей шляхом активного впровадження у процес містобудування і реконструкції міст архітектурно-будівельних та конструктивно-технологічних систем; нейтралізація каналів фінансування тероризму; забезпечення належного контролю за обігом зброї, боєприпасів, вибухових речовин та інших небезпечних засобів і матеріалів; оперативне виявлення та припинення діяльності лідерів терористичних структур; виявлення осіб схильних до вчинення насильницько-агресивних кримінальних правопорушень з метою формування спеціальної інформаційної бази даних про потенційних терористів; налагодження міжнародного співробітництва у сфері запобігання терористичним актам в Україні; запозичення позитивного міжнародного досвіду запобіжної діяльності; розроблення та впровадження на державному, регіональному та місцевому рівнях системи професійної протидії спеціальній пропаганді рф проти України; розробка програм правового просвітництва та правового інформування для населення щодо існування терористичної небезпеки та алгоритму дій у разі терористичного акту; удосконалення форм і методів системи віктимологічного запобігання терористичним актам у великих містах України; співробітництво вищих навчальних закладів, що здійснюють професійну підготовку майбутніх суб’єктів протидії тероризму з працівниками практичних підрозділів правоохоронних органів з метою вдосконалення існуючої практики запобігання терористичним актам; активне використання потенціалу ЗМІ у запобіганні терористичним актам у великих містах України. The dissertation is an independently completed scientific work, in which, on the basis of the presented criminological characteristics of terrorist acts in large cities of Ukraine, the persons who commit them, as well as the analysis of the system of determinants that lead to the commission of such criminally illegal acts, a comprehensive system for prevention of terrorist acts in large cities of Ukraine is proposed for the first time in domestic science in the conditions of martial law. This research systematizes the main stages of the scientific sources formation regarding research, where the subject is terrorist acts, namely: the period of origin, which originates from ancient civilizations – until the end of the 17th century; the period of high interest in «pre-revolutionary» and «revolutionary» terrorism (18th – early 20th centuries); the period characterized by studies of left-wing terrorism, right-wing terrorism, and Islamic terrorism (1960s – the first decade of the 21st century); the modern period of knowledge transformation into an independent direction of criminological research (from 2014 to the present). It was determined that each of the stages has characteristic historical, political-ideological, socio-economic, organizational-legal and other features. The work emphasizes that a terrorist act is one of the most negative, dangerous and resonant socio-legal phenomena of our time, which poses a threat to all spheres of state functioning and the society, and also causes the people death, creates a fear atmosphere, tension and chaos in society, harms public safety, destabilizes the socio-political situation, undermines the law enforcement agencies reputation, negatively affects on the modernization process and state ingration into the European space, causes significant political, economic and moral consequences, etc. The terrorist act acquired a significant value in the large cities of Ukraine, where not only an increasing in the level of terrorist acts are observed, but also the appearance of their new configurations can be traced. It is substantiated that the large cities of Ukraine are significant urban settlements with a clearly defined territory, with a total population from 500 thousand or more, which performs the function of the administrative center of the region and concentrates a complex of political, economic, scientific, educational , spiritual, cultural, transport, medical and other society life spheres and state functioning. The large cities of Ukraine are an object of criminological research. They are include: the capital of Ukraine – Kyiv; as well as cities of interregional and regional importance – Kharkiv; Odesa; Dnipro; Lviv; Zaporizhzhia. It has been established that in the modern world, a terrorist act is an integral part of political and economical processes and represents a threat to the national and public security of the country, having turned from isolated manifestations into a mass phenomenon. The absolute majority of terrorist acts are urban in its nature. Up to 70 % of terrorist acts are steadily charged in the Kyiv, Kharkiv, Odesa, Dnipro, Lviv and Zaporizhzhia cities compare with the above mentioned state’s region. From 2014 to 2022, a total of 375 terrorist acts were recorded in large cities of Ukraine, namely: in the city of Kharkiv – 130, in the city of Kyiv – 89, in the city of Dnipro – 71, in the city of Odesa – 67, in Zaporizhzhia – 12, in the city of Lviv – 6 terrorist attacks, respectively. The analysis of the territorial and spatial spread of terrorist acts showed that from 2014 to 2022, the cities of Kyiv, Odesa, Kharkiv, Dnipro, Zaporizhzhia and Lviv were unevenly distributed and belonged to different groups – with a high, medium and moderate level of crime. Kharkiv is the big city most affected by terrorist acts, with an average rate of 4 crimes per 100,000 city population, followed by Dnipro – 3; Odessa – 3; Kyiv – 2; Zaporizhzhia – 1 and Lviv – 1 crimes of this type per 100,000 city population, respectively. Large cities of Ukraine are characterized by an unsatisfactory situation in the ratio of the terrorist acts quantity to the identified terrorist criminals quantity. Based on the results of studying the judicial practice about terorrist act cases in the cities of Kyiv, Kharkiv, Odesa, Dnipro, Lviv and Zaporizhzhia, we found that the crimes provided for in Art. 258 of the Criminal Code of Ukraine, are quite often occur together with other criminally illegal acts – in almost 45 % of cases. Basis on the defining personal features of those who commits terrorist acts in large cities of Ukraine, a criminal general portrait was built: this person is a male, both young and adult (from 18 to 60 years old and older), a citizen of Ukraine, with a basic higher (55.0%) or full secondary (25.0 %) education, unmarried, did not work or study anywhere at the time of committing such crime. Approximately a quarter of people who committed this type of crime in large cities of Ukraine have criminal experience, in particular, they were previously convicted, mainly due to illegal arms trafficking. About 45-50 % of people who committed terrorist acts on the territory of Kyiv, Kharkiv, Odesa, Dnipro, Zaporizhzhia and Lviv acted collectively, that is, as part of an organized group or criminal organization. The absolute majority of terrorists committed the crime provided for in Art. 258 of the Criminal Code of Ukraine in a sober state, i.e. not under the influence of alcohol or drugs. It has been established that all social relations in Kyiv, Kharkiv, Odesa, Dnipro, Lviv and Zaporizhzhia are formed around the interaction of a whole group of factors, events, processes and phenomena that occur in the country and society. Terrorist acts in large cities of Ukraine are caused by a various factors, in particular: historical, geographical, political, socio-demographic, economic, normative-legal, organizational-management, ideological, moral-psychological and cultural-educational. The armed aggression of the russian federation against Ukraine led to the aggravation of all the above-mentioned factors, which negatively affected the deterioration of the quantitative and qualitative indicators of terrorist acts. It is substantiated that the prevention of terrorist acts in large cities of Ukraine is a multifaceted and complex process, which is implemented within the goal-oriented activities of the country, society and individuals, and makes it possible to solve the task of countering this socially dangerous act more humanely, with the least harm to the country and society. The system of measures to prevent terrorist acts in large cities of Ukraine should be built taking into account the specifics of a particular large city (in particular, the status and type (capital city, resort city, etc.), population density, its territorial location, ethnic of the population, lifestyle of the city, the presence of developed transport corridors, components of the city infrastructure, etc. It was established that an important role is played by the international experience of preventive activities regarding such a crime in the process of modernization and integration of measures to prevent terrorist acts in large cities of Ukraine. It was determined that the anti-terrorist experience of the USA, Great Britain, France, Germany and Israel is the most relevant and effective. It has been confirmed that the adoption of the most effective and progressive measures of these states will make it possible to raise the Ukrainian anti-terrorist system to international standards, and thereby create a safe urban environment for the population and unfavorable for terrorist criminals. particular, they were previously convicted, mainly due to illegal arms trafficking. About 45-50 % of people who committed terrorist acts on the territory of Kyiv, Kharkiv, Odesa, Dnipro, Zaporizhzhia and Lviv acted collectively, that is, as part of an organized group or criminal organization. The absolute majority of terrorists committed the crime provided for in Art. 258 of the Criminal Code of Ukraine in a sober state, i.e. not under the influence of alcohol or drugs. It has been established that all social relations in Kyiv, Kharkiv, Odesa, Dnipro, Lviv and Zaporizhzhia are formed around the interaction of a whole group of factors, events, processes and phenomena that occur in the country and society. Terrorist acts in large cities of Ukraine are caused by a various factors, in particular: historical, geographical, political, socio-demographic, economic, normative-legal, organizational-management, ideological, moral-psychological and cultural-educational. The armed aggression of the russian federation against Ukraine led to the aggravation of all the above-mentioned factors, which negatively affected the deterioration of the quantitative and qualitative indicators of terrorist acts. It is substantiated that the prevention of terrorist acts in large cities of Ukraine is a multifaceted and complex process, which is implemented within the goal-oriented activities of the country, society and individuals, and makes it possible to solve the task of countering this socially dangerous act more humanely, with the least harm to the country and society. The system of measures to prevent terrorist acts in large cities of Ukraine should be built taking into account the specifics of a particular large city (in particular, the status and type (capital city, resort city, etc.), population density, its territorial location, ethnic of the population, lifestyle of the city, the presence of developed transport corridors, components of the city infrastructure, etc. It was established that an important role is played by the international experience of preventive activities regarding such a crime in the process of modernization and integration of measures to prevent terrorist acts in large cities of Ukraine. It was determined that the anti-terrorist experience of the USA, Great Britain, France, Germany and Israel is the most relevant and effective. It has been confirmed that the adoption of the most effective and progressive measures of these states will make it possible to raise the Ukrainian anti-terrorist system to international standards, and thereby create a safe urban environment for the population and unfavorable for terrorist criminals. It was determined that the general social prevention of terrorist acts in large cities of Ukraine is a system of measures that realizes the anti-criminal potential of society and all its institutions, which contributes to the formation of a positive criminological environment, increasing the level of safety of the population and reducing the degree of existing terrorist threats. It should be targeted and planned based on the existing potential of a certain large city; involve almost all spheres (legislative, economic, social and other) of society's vital activities; aim at neutralizing criminogenic factors in the urban environment that influence the occurrence of terrorist acts, using the consolidated efforts of all subjects of preventive activities without exception; competent entities must take into account the territorial and spatial specifics of the city (its natural resources, historical features of the economy, proximity to the border, level of economic development, ethnic composition of the population, etc.); cover a whole complex of socio-economic, political, ideological, organizational-management, legal, informational, psychological-educational, socio-cultural and technical measures. It has been proven that the basis of the security system effective functinung in prevention of terrorist acts in large cities of Ukraine is well-established organization of anti-terrorist activities of special subjects. It should include: 1) quality legal regulation; 2) proper information support; 3) the presence of appropriate mechanisms that directly prevent terrorist acts in the urban environment; 4) criminological diagnostics, forecasting, planning and programming; 5) effective control, monitoring and analysis of the criminogenic situation of the urban environment; 6) close cooperation, including international cooperation, of all authorized entities; 7) established interaction of scientists and practitioners of various relevant science branches for a detailed study of the criminogenic situation and making appropriate adjustments to the strategy and tactics of combating terrorist acts. Proposed directions for improving the activity of entities that prevent terrorist acts at the national, regional, and local levels, in accordance with Art. 4 of the Law of Ukraine «On Combating Terrorism». The main directions of ensuring the security of these large cities in the field of preventing and countering terrorist acts and minimizing their negative consequences are proposed, in particular: development and implementation of urban anti-terrorist programs, which will include a set of main directions for increasing the level of security, improving the quality of life of the local population and eliminating the determinants of terrorist acts. The effectiveness of their implementation is possible only on the basis of systematic study, analysis and forecasting of the operational and criminogenic situation of the urban environment, as well as taking into account the real opportunities and unused reserves of competent law enforcement agencies; introduction of innovative and modernization of existing means and technologies for the prevention of terrorist acts in the territory of a large city; full use of opportunities, as well as expansion of the geography of operation of «Situation Centers»; increasing the anti-terrorist protection of critical and urban infrastructure objects, objects of strategic importance, as well as ensuring the security of vulnerable objects and places of mass gathering of people; neutralization of terrorist financing channels; ensuring proper control over the circulation of weapons, ammunition, explosives and other dangerous means and materials; removal of leaders of terrorist structures; formation of a special information database on persons prone to commit a certain category of criminal offenses, including terrorist acts; establishment of international cooperation in the field of prevention of terrorist acts in Ukraine and its cities; borrowing international experience of preventive activities; development and implementation at the state, regional and local levels of a professional counteraction system to special propaganda of the russian federation against Ukraine; development of programs of legal education and legal information to influence the thinking and views of the population in order to turn them away from the brutal terrorist ideology; improvement of the forms and methods of the system of victimological prevention of terrorist acts in large cities of Ukraine; cooperation of higher education institutions training counter-terrorism subjects with employees of practical units of law enforcement agencies in the field of improving the practice of preventing this crime; realization of the mass media’s potential in preventing terrorist acts in large cities of Ukraine.
- ДокументКримінальна відповідальність за незаконне виготовлення, переробку чи ремонт вогнепальної зброї, зміни її маркування, незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв (стаття 263-1 КК України)(Одеса: ОДУВС, 2023) Павленко, Лариса Миколаївна; Pavlenko, LarysaДисертація присвячена комплексному дослідженню особливостей змісту та сутності об’єктивних та суб’єктивних ознак основного, кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК, з’ясуванню окремих суперечностей, нечіткості відповідних правових визначень кримінального законодавства та розробленню відповідних пропозицій по його удосконаленню. Актуальність обраної теми дослідження обумовлюється значною кількістю проблем теоретико-правового та правозастосовного характеру. Зокрема, недостатнім рівнем наукового дослідження зазначеної проблеми, що обумовлюється відносно новітнім характером сформульованої кримінально-правової норми; відсутністю загальновизнаних наукових позицій з більшості досліджуваних нами питань; необхідністю визначення основних напрямків подальшого удосконалення кримінального законодавства у досліджуваній сфері незаконного обігу джерел підвищеного ступеня небезпеки; складністю кваліфікації та розмежування однорідних діянь, предметом яких є вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої, зокрема. В першому розділі дослідженню піддавалися теоретичні, історичні та міжнародно-правові проблеми кримінальна відповідальність за незаконне поводження із зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами. Ретроспективний підхід до оцінки стану дослідження розглядуваної проблеми дозволив визначити певні тенденції та закономірності щодо визначення основних напрямків дослідження, змісту та сутності тих наукових позицій, які в подальшому набували загального визнання та формального закріплення у кримінальному законодавстві, сприяли визначенню конкретних наукових проблем, які потребували більш поглибленого дослідження. Узагальнений аналіз значної кількості положень доктрини права як суто кримінально-правового (кримінологічного) напрямку, так і криміналістичного, які безпосередньо (або ж опосередковано) стосуються меж та характеру правового регулювання відносин, пов’язаних із обігом зброї, доцільного механізму (інструментарію) захисту прав, свобод, законних інтересів громадян від кримінально-протиправних посягань із застосуванням небезпечних властивостей предметів даних посягань дозволили запропонувати певну періодизацію щодо розвитку доктрини права в розглядуваній сфері: з 50-х років ХХ ст. – до відновлення незалежності України у 1991 р.; з 1991 по 2001 рр. - перше десятиріччя незалежності України до ухвалення Кримінального кодексу України 2001 р.; з 2001 до 2012 рр. – формування передумов для виникнення нового складу злочину; з 2012 р. до сьогодні – розвиток наукових напрацювань стосовно складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК. На підставі історичного системно-порівняльного дослідження правових джерел загального та кримінально-правового характеру, що застосовувались на території України за часів Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, часів чинності законодавства російської та Австро-Угорської імперії, чинності КК України 1922, 1927, 1960, 2001 років і до сьогодні і стосувалися правового регулювання сфери незаконного обігу зброї, бойових припасів та вибухових речовин запропоновано умовно виокремити наступні історичні етапи: X – XVI століття – етап становлення криміналізації діянь, пов’язаних із використанням зброї (різних її різновидів); діянь, предметом посягання яких є зброя; XVII – початок XX століття – етап формування кодифікованого кримінального законодавства щодо незаконного поводження із зброєю та вибухівкою, переробки та інших дій, спрямованих на удосконалення їхніх властивостей; 1920-1991 роки (переважно часи входження України до СРСР) – етап розвитку кримінального законодавства в частині уточнення дефініцій та санкцій щодо різних дій по відношенню до зброї, боєприпасів, вибухівки змін їхніх властивостей; з 1991 р. по теперішній час – період остаточної трансформації та формування кримінального законодавства України у сфері незаконного обігу зброї, бойових припасів, вибухових речовин на тлі основних напрямків становлення правової незалежності України та обговорення можливостей легалізації обігу окремих видів зброї. Здійснення системно-правового порівняльного аналізу чинного кримінального законодавства наступних країн світу: Грузії, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан, Республіки Молдова, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Китайської Народної Республіки, Литовської Республіки, Республіки Польща, Чеської Республіки, Турецької Республіки, Королівства Іспанії, Французької Республіки, - дозволило з’ясувати найтиповіші та більш прогресивні тенденції кримінального законодавства інших країн світу в частині критеріїв кодифікації кримінально-правових норм, особливостей їхнього змісту під час формулювання основних та кваліфікованих ознак складів злочинів, обсягу відповідальності, видів та термінів покарання тощо. В другому розділі аналізу піддавалася кримінально-правова характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак основного складу діяння, яке полягає у незаконному виготовленні, переробці чи ремонті вогнепальної зброї, зміни її маркування, незаконному виготовленні бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв (стаття 263-1 КК України). Дослідження доводить доцільність сприйняття: родового об’єкту діяння, передбаченого ст. 263 – 1 КК України, як такої групи схожих чи однакових суспільних відносин, які спрямовані на забезпечення безпеки у сфері поводження із джерелами підвищеної небезпеки (де зброя, бойові припаси, вибухові речовини є одним із підвидів таких джерел); видового об’єкта, відповідно, - групи тотожних суспільних відносин у сфері встановленого порядку контролю за обігом вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв та порядку поводження із ними; основного безпосереднього об’єкта посягання, ознаки якого містяться у ст. 263-1 КК, як безпека у сфері дотримання правил та порядку санкціонованого впливу на характерні небезпечні властивості вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв. Встановлено, що специфічність характеру ознак об’єктивної сторони діяння, передбаченого ст. 263-1 КК свідчать на користь більш широкого тлумачення поняття «незаконність дій» як таких, що здійснюються з порушенням вимог підзаконних нормативно-правових актів також, а отже обумовлює необхідність розкриття змісту поняття «незаконне» шляхом доповнення ч. 1 ст. 263 КК словами наступного змісту «без відповідного дозволу та поза встановленим порядком». Закономірним та системним подовженням реформування кримінального законодавства в частині поширення переліку предметів, стосовно яких кримінально-караними мають розглядатися зміна наявних властивостей в бік їхнього посилення (переробка), реставрація та відновлення втрачених властивостей (ремонт) за рахунок бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв. Відповідно мають бути внесені відповідні зміни у ч. 1 ст. 263 -1 КК. Дослідження ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263-1 КК доводять доцільність віднесення даного складу кримінального правопорушення до формальних. Дослідження суб’єктивних ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 КК, доводить наступне. Загальним суб’єктом розглядуваного нами діяння може бути лише фізична осудна особа, яка досягла певного віку – 16 років. Розглядуване нами діяння може бути вчинене лише з прямим умислом, що передбачає певне сполучення інтелектуальної та вольової ознак даної форм и вини. Інтелектуальна: особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого діяння, фактичні ознаки об’єкту посягання та особливості об’єктивної сторони, діяння, передбаченого ст. 263-1 КК, а саме те, що її дії спрямовані на створення нових якісних відповідних характерних властивостей зазначених предметів (виготовлення), або ж зміну вже властивих предмету ознак та характеристик, їх посилення, збільшення (перероблення), або ж на заміну, реставрацію зношених або непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, унаслідок чого предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням (ремонт). Вольова: розуміючи те, що ці дії є проявом спеціального впливу на властивості зазначених предметів, здебільшого спрямовані на посилення їхньої убивчої сили, а отже суспільної небезпеки під час їхнього використання, - особа бажає цього і цілеспрямовано доводить свої дії до кінця. За що і має понести відповідну кримінальну відповідальність. Мотив та мета не є обов’язковою ознакою у розглядуваному злочині, а отже не впливають на кваліфікацію діяння. Проте мають значення з позицій визначення як конкретного ступеня суспільної небезпеки вчиненого, так і ступеня небезпечності особи, яка його вчинила. В третьому розділі розглядаються питання диференціації кримінальної відповідальності та покарання за вчинення діяння, передбаченого ст. 263-1 КК, на тлі чинних проблем законодавчого визначення кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставин вчинення розглядуваного виду діяння, дієвості співвідношення тяжкості вчиненого діяння та обсягу кримінальної відповідальності, видів та термінів покарання, значення посткримінальної поведінки винної особи. На підставі дослідження специфічних ознак вчинення діяння за наявності кваліфікованих та особливо кваліфікованих обставин, передбачених ст. 263-1 КК, визначено два основних напрямки подальшого удосконалення кримінального законодавства: шляхом автентичного тлумачення змісту окремих кваліфікованих ознак (щодо виду однорідної повторність), що обумовить єдність правозастосування та полегшить кваліфікацію діяння; та виокремлення нових, передусім, особливо кваліфікованих обставин. Доводиться доцільність розглядати таку кваліфіковану обтяжуючу обставину – «вчинення діяння групою осіб за попередньою змовою» як таку, що має передбачати охоплення і ознак діяння, вчиненого організованою групою. Підставою для даної пропозиції є те, що ступінь небезпечності в даному випадку взаємопов’язаний із наявністю попередньої змови між двома і більше, але до п’яти включно, особами що значно поширює сферу антисоціальної поведінки, збільшує реальні можливості групи, потенційно містить у собі загрозу спричинення значної шкоди. Проте у якості особливо кваліфікованої ознаки визначити додаткову обставину «вчинення діяння злочинною організацією та злочинною спільнотою», що обумовлюється тенденціями щодо поширення сфери вчинення таких дій та суттєвим ступенем їхньої небезпеки. До того ж, доводиться доцільність визначення у якості особливо кваліфікуючої обставини «вчинення діянь з метою збуту» та «збут», що відтворюватиме певні тенденції зарубіжного законодавства та необхідність досягнення більш чіткого співвідношення між тяжкістю даного виду діяння та обсягом кримінальної відповідальності. Одним із результатів дослідження даного напрямку є доведення того, що подальшого удосконалення потребують санкції ст. 263-1 КК, що обумовлюється доцільністю визначення справедливого співвідношення ступеню небезпечності переліку дій, які зазначені у ст. 263 та ст. 263-1 КК; відповідного уточнення обсягу караності за наявності кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих обставин безпосередньо в межах розглядуваної нами норми. Пропонується внесення змін у санкцію ч. 1 ст. 263 КК шляхом її пом’якшення та визначення більш широкої альтернативності та відносної визначеності її змісту. А саме, шляхом доповнення переліком альтернативних по відношенню до позбавлення волі більш м’яких видів покарань та суттєвим зниженням максимального терміну позбавлення волі до п’яти років, - що відтворюватиме більш типовий підхід науковців. За таких умов діяння вважатиметься не тяжким злочином. Відповідно, чинна санкція ч. 1 ст. 263-1 КК (позбавлення волі на строк від трьох до семи років) буде розглядатися як більш сувора і відповідатиме закономірностям у співвідношенні ступеня небезпечності порівнюваних нами діянь. А діяння, передбачене ч. 1 ст. 263-1 КК буде вже відноситися до тяжких злочинів. На тлі визнання того факту, що за ступенем небезпеки дії, які становлять основний склад розглядуваного нами виду кримінального правопорушення (виготовлення, перероблення, ремонт тощо) є тяжким злочином, наявність кваліфікуючих (повторність, вчинення діяння групою осіб за попередньою змовою) та особливо кваліфікуючих (вчинення діяння злочинною організацією або ж злочинною спільнотою, збут або вчинення діяння з метою збуту), - мають оцінюватися як особливо тяжкі злочини. Доводиться доцільність позитивного вирішення питання щодо визначення ознак (підстав та умов) застосування спеціального інституту звільнення від кримінальної відповідальності в змісті ч. 4 ст. 263-1 КК. The thesis focuses on a comprehensive study of the peculiarities of the content and essence of the objective and subjective signs of the basic, qualified and particularly qualified body of a criminal offence, provided for Art. 263-1 of the Criminal Code, clarification of specific contradictions, vagueness of relevant legal definitions of criminal legislation and the development of relevant proposals for its improvement. The relevance of the chosen research topic is determined by a significant quantity of problems of theoretical-legal and law-enforcement nature. In particular, insufficient level of scientific research of the specified problem, which is determined relatively by the newest character of the formulated criminal-law norm; lack of generally recognized scientific positions from the majority of the issues the authors had researched; need to determine the main directions of further improvement of criminal legislation in the researched field of illegal circulation of sources of increased degree of danger; difficulty of qualifying and distinguishing homogeneous acts, the subject of which are firearms, ammunition, explosives and explosive devices, in particular. Theoretical, historical and international legal problems of criminal liability for illegal handling of weapons, ammunition, and explosives were studied in Chapter I. A retrospective approach to assessing the state of research on the problem under consideration allowed to identify certain tendencies and regularities regarding determination of the research’s main directions, content and essence of those scientific positions, which subsequently gained general recognition and formal consolidation in criminal legislation, contributed to the definition of specific scientific problems that required more in-depth research. Generalized analysis of a significant scope of provisions of the legal doctrine of both a purely criminal-legal (criminological) focus and a forensic one, which directly (or indirectly) concerning the limits and nature of the legal regulation of relations associated with the arms trafficking, expedient mechanism (instrument) of protecting the rights, freedoms, and legitimate interests of citizens from criminal and illegal encroachments using the dangerous properties of the objects of these encroachments allowed the authors to propose a certain periodization of the doctrine of law development in the field under consideration: from the 50s of the 19th century– before the restoration of Ukraine's independence in 1991; from 1991 till 2001 – the first decade of Ukraine's independence before the adoption of the Criminal Code of Ukraine in 2001; from 2001 till 2012 – formation of prerequisites for the emergence of a new type of crime; from 2012 to today - the development of scientific research on the composition of the criminal offense provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code. On the basis of historical systematic-comparative study of legal sources of general and criminal law nature, which were applied on the territory of Ukraine during the times of Kyivan Rus, the Principality of Galicia-Volhynia, the times of the legislation of the russian and Austro-Hungarian Empires, the validity of the Criminal Code of Ukraine in 1922, 1927, 1960, 2001 and until today and related to the legal regulation of the sphere of illegal circulation of weapons, ammunition and explosives substances, it is proposed to tentatively distinguish the following historical stages: 10th–16th centuries – the stage of criminalization of actions related to the use of weapons (of various types); actions, the object of which is a weapon; 17th–beginning of 20th century – the stage of formation of codified criminal legislation regarding illegal handling of weapons and explosives, processing and other actions aimed at improving their properties; 1920–1991 (mainly the time of Ukraine's accession to the USSR) – the stage of development of criminal legislation in terms of clarification of definitions and sanctions regarding various actions in relation to weapons, ammunition, explosives and changes in their properties; from 1991 till the present time – the period of final transformation and formation of the criminal legislation of Ukraine in the field of illegal arms trafficking, ammunition, explosives against the background of the main focuses of the formation of legal independence of Ukraine and the discussion of the possibilities of legalizing the circulation of certain types of weapons. Carrying out a systematic and legal comparative analysis of the current criminal legislation of the following world countries: Georgia, the Republic of Tajikistan, the Republic of Uzbekistan, the Republic of Moldova, the Republic of Azerbaijan, the Republic of Kazakhstan, the People's Republic of China, the Republic of Lithuania, the Republic of Poland, the Czech Republic, the Republic of Turkey, the Kingdom of Spain, the Republic of France – made it possible to find out the most typical and more progressive tendencies in the criminal legislation of other countries of the world in terms of the criteria for the codification of criminal legal norms, the peculiarities of their content during the formulation of basic and qualified their characteristics of the elements of crimes, the scope of responsibility, types and terms of punishment, etc. In Chapter II it is analyzed the criminal-lawful characterization of the objective and subjective signs of the main element of the act, which consists in the illegal manufacture, processing or repair of firearms, changing their markings, illegal manufacture of ammunition, explosive substances or explosive devices (Article 263-1 of the Criminal Code of Ukraine) The study proves the expediency of perception: the generic object of the act provided for in Art. 263 -1 of the Criminal Code of Ukraine, as such a group of similar or identical social relations, which are aimed at ensuring safety in the field of dealing with sources of increased danger (where weapons, ammunition, explosives are one of the subtypes of such sources); of a specific object, respectively – a group of identical social relations in the sphere of the established order of control over the firearms trafficking, ammunition, explosives and explosive devices and the order of handling them; the main direct object of encroachment, the signs of which are contained in Art. 263-1 of the Criminal Code, as security in the field of compliance with the rules and order of authorized influence on the characteristic dangerous properties of firearms, ammunition, explosives and explosive devices. It was established that the specificity of nature signs of actus reus provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code testify in favor of broader interpretation of "illegal actions" concept as those that are carried out in violation of the requirements of subordinate regulatory legal acts as well, and therefore determines the need to reveal the content of the concept "illegal" by adding the words "without the appropriate permission and outside the established procedure" into the Part 1 of Art. 263 of the Criminal Code. The regular and systematic extension of the reform of the criminal legislation in terms of the list of subjects’ expansion, in relation to which the change of the existing properties towards their strengthening (reworking) should be considered as criminal punishments, restoration and renovation of lost properties (repair) at the expense of military supplies, explosives, explosive devices. Accordingly, appropriate changes should be made in Part 1 of Art. 263-1 of the Criminal Code. Studying the actus reus’ signs, provided for in Part 1 of Art. 263-1 of the Criminal Code, prove the expediency of classifying this criminal offense as a formal offense. The study of subjective elements of the criminal offense provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code, proves the following. The general subject of the act, the authors are considering, can be only a reprehensible person who has reached a certain age – 16 years old. The act we are considering can be committed only with direct intent, which implies a certain combination of intellectual and volitional features of this form of guilt. Intellectual form means: a person is aware of the socially dangerous nature of the committed act, actual signs of the object of encroachment and the specifics of the actus reus provided for in Art. 263-1 of the Criminal Code, namely, that its actions are aimed at creating new high-quality, relevant characteristic properties of the specified objects (production) or changing the signs and characteristics already inherent in the object, their strengthening, increasing (reworking) or at replacement, restoration worn or unusable for other reasons parts, mechanisms, elimination of defects, breakdowns or damages, establishment of normal functioning of various parts and mechanisms, as a result of which the objects become suitable for use for their intended purpose (repair). Volitional form means: understanding that these actions are a manifestation of a special effect on the properties of the specified objects, mostly aimed at increasing their killing power, and therefore social danger during their use, the person desires this and purposefully brings his/her actions to the end. For which he/she should bear the corresponding criminal liability. Motive and purpose are not a mandatory feature in the considered crime, and therefore do not affect the qualification of the act. However, they are important from the standpoint of determining both the specific degree of social danger of the committed act and the danger degree of the person who committed it. Chapter III deals with the issue of differentiation of criminal liability and punishment for the commission of an act provided for in Article 263-1 of the Criminal Code, against the background of the current problems of legislative definition of qualifying and especially qualifying circumstances of commission of the considered type of act, ratio effectiveness of the gravity of the acts committed and scope of criminal liability, types and terms of punishment, meaning of the post-criminal behavior of a guilty person. It is defined the specific signs of committing an act, if there are qualified and especially qualified circumstances, provided for by Art. 263-1 of the Criminal Code, two main directions of further improvement of the criminal legislation: through the authentic interpretation of the content of distinct qualified signs (regarding the type of homogeneous repetition), which will determine the unity of law enforcement and facilitate the qualification of an act; highlighting new, above all, especially qualified circumstances. The expediency of considering such a qualified aggravating circumstance – "commitment of an act by a group of persons based on a prior conspiracy" as such should include the scope and features of an act committed by an organized group. The basis for this proposal is that the degree of dangerousness in this case is interrelated with the presence of a previous conspiracy between two or more, but up to five, persons, which significantly expands the scope of antisocial behavior, increases the real capabilities of the group and potentially contains a threat causing significant damage. However, the additional circumstance of "commitment of an act by a criminal organization and a criminal community" is determined as a particularly qualified feature, which is determined by the trends in the spread of the scope of such acts and the significant degree of their danger. In addition, the expediency of defining "commitment of acts for the purpose of sale" and "sale" as a particularly qualifying circumstance is proven, which will reproduce certain tendencies of foreign legislation and the need to achieve a clearer relationship between the severity of this type of act and the scope of criminal liability. One of the results of research is the proof that sanctions of Art. 263-1 of the Criminal Code, which is determined by expediency of defining a fair ratio of the danger degree of actions’ list specified in Art. 263 and Art. 263-1 of the Criminal Code; appropriate punishment clarification in case of qualifying and especially qualifying circumstances directly within the norm limits under consideration by the authors. It is proposed to make changes to the sanction of Part 1 of Art. 263 of the Criminal Code by means of softening it and defining a wider alternative and relative certainty of its content. In particular, by adding a list of milder alternative punishments to imprisonment and significantly reducing the maximum term of imprisonment to five years, which will reproduce the more typical approach of scientists. Under such circumstances the act will not be considered a serious crime. In accordance current sanction of Part 1 of Art. 263-1 of the Criminal Code (imprisonment for a period of three to seven years) will be considered more severe and will correspond to the laws in relation to the degree of dangerousness of the acts, which the authors compare. And the action provided for in Part 1 of Art. 263-1 of the Criminal Code will already apply to serious crimes. Against the background of the fact recognition that, according to the degree of danger, the actions that make up the main component of the type of criminal offense under consideration (production, processing, repairing, etc.) are serious crimes, the presence of qualifying factors (reiteration, committing an act by a group of persons with a prior conspiracy) and especially qualifying (commission of an act by a criminal organization or a criminal community, sale or commission of an act for the purpose of sale) – should be assessed as particularly grave crimes. It is convinced the expediency of a positive solution to the issue of determining the application signs (reasons and conditions) of the special institution of exemption from criminal liability in the content of Part 4 of Art. 263-1 of the Criminal Code.
- ДокументРозслідування злочинів, пов’язаних із порушенням правил екологічної безпеки(Одеса: ОДУВС, 2023) Пастух, Аліна Валеріївна; Pastukh, AlinaДисертація є монографічним дослідженням, у якому на підставі аналізу матеріалів практики та теоретичних положень розроблено основи комплексної методики розслідування злочинів, пов’язаних із порушенням правил екологічної безпеки. Дослідження побудоване на основі висновків і положень, обґрунтованих сучасними розробками в галузі філософії, криміналістики, кримінального права, кримінального процесуального права, теорії оперативно-розшукової діяльності, соціології, водночас використовувалися узагальнені результати анкетування слідчих. У роботі визначено, що злочин, пов’язаний із порушенням правил екологічної безпеки – це винне, протиправне діяння, що характеризується прямим/непрямим умислом, у результаті вчинення якого завдається шкода навколишньому природному середовищу як цілісній системі, ландшафтам, природним ресурсам, рослинному та тваринному світу, іншим природним комплексам, зазначено, що під злочинною діяльністю, пов’язаною із порушенням правил екологічної безпеки, слід розуміти структуровану та упорядковану поведінку особи (групи осіб), метою якої є порушення суспільного порядку та встановлених норм людської діяльності, зокрема, порушення основних принципів охорони навколишнього природного середовища, завдання шкоди навколишньому природному середовищу як цілісній системі, ландшафтам, природним ресурсам, людям як біологічному виду, рослинному та тваринному світу, іншим природним комплексам тощо, що включає в себе систему дій щодо безпосереднього вчинення акту злочину, підготовки до його вчинення, його приховування та протидії досудовому розслідуванню. Визначено, що типовими видами злочинної діяльності, пов’язаної із порушенням правил екологічної безпеки, є: по-перше, автономна злочинна діяльність, яка характеризується такими ознаками: а) негативні наслідки від злочину поширюються на більш-менш обмежену територію; б) умисел на вчинення злочинної діяльності зазвичай в особи виникає спонтанно або діяння вчиняється без прямого умислу через службову недбалість та/або нехтування службовими обов’язками; в) у переважній більшості випадків внаслідок такої діяльності наноситься відносно невелика шкода природному навколишньому середовищу та/або життю та здоров’ю людей, рослинному, тваринному світу; г) не супроводжується створенням та використанням корупційних зв’язків; по- друге, злочинна діяльність, яка здійснюється шляхом змови двох чи більше осіб з розподілом відповідних функцій між ними, у структурі якої обов’язковим членом злочинної групи є суб’єкт, наділений владними повноваженнями або такий, що займає посаду в установах чи організаціях, які займаються проведенням екологічних експертиз, здійснюють діяльність, пов’язану з проєктуванням, введенням в експлуатацію будівель, надають дозволи на забудову територій тощо. Охарактеризовано основні напрями формування інфраструктурних елементів для забезпечення такої злочинної діяльності у формі встановлення неформальних та корупційних зв’язків із: а) представниками влади; б) представниками правоохоронних органів; в) експертами організацій, підприємств та установ, що залучаються до проведення екологічної експертизи; г) архітекторами; д) забудовниками. Під час розслідування злочинів, пов’язаних із порушенням правил екологічної безпеки, виокремлено такі блоки обставин, що підлягають встановленню: по-перше, обставини щодо способу вчинення кримінального правопорушення; по-друге, обставини, встановлення яких потребує обов’язкового використання спеціальних знань, зокрема: а) експертів, що проводять екологічну експертизу; б) експертів, що проводять будівельно- технічну експертизу; в) експертів, що проводять санітарно-епідеміологічну експертизу; г) залучення експертів з інших галузей знань; по-третє, обставини, пов’язані з обстановкою вчинення кримінального правопорушення, зокрема: територія, що «зазнала негативного впливу» від дій підозрюваних у вчиненні злочинів, повʼязаних із порушенням правил екологічної безпеки (визначення зони ураження); фактичне місце вчинення злочину, пов’язаного з порушенням правил екологічної безпеки; з’ясування чи було створено підприємство умисно для нанесення такої шкоди, чи вона наносилася підприємством, для якого нанесення негативного впливу довкіллю не було головною метою його створення та функціонування; проміжок часу, протягом якого здійснювалася злочинна діяльність; по-четверте, обставини, які пов’язані з особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, зокрема: злочин вчинювався особою одноособово чи злочинним угрупованням за попередньою змовою; чи вчинила особа злочин, пов’язаний з порушенням правил екологічної безпеки, вперше або повторно; якщо злочин, пов’язаний з порушенням правил екологічної безпеки, було вчинено злочинним угрупованням, необхідно встановити роль кожного з учасників такого угруповання, спосіб комунікації між учасниками, ступінь їхньої взаємодії; визначення щодо кожного підозрюваного біографічних даних (крім цього, зокрема визначення ставлення до особи підозрюваного колег, рідних, сусідів тощо, характер та рід діяльності, що є основним джерелом доходів, рівень життя підозрюваного, наявність іншого злочинного досвіду тощо); особисте ставлення підозрюваного/підозрюваних до вчинюваної ними злочинної діяльності; встановлення чи є підозрюваний/підозрювані суб’єктом владних повноважень, розпорядником екологічної інформації тощо; обставини, які надають змогу стверджувати, що до здійснення злочинної діяльності причетний суб’єкт владних повноважень, інша посадова особа тощо; чи притягувалися особа/особи, підозрювані у вчинені злочину, пов’язаного з порушенням правил екологічної безпеки, до кримінальної відповідальності за такі протиправні діяння раніше; чи наявна корупційна складова у відносинах між учасниками злочинного угруповання, якщо так, то визначення всіх причетних до зазначеної «корупційної схеми»; чи має суб’єкт здійснення господарської чи іншої діяльності відповідну кваліфікацію для провадження діяльності, що задала негативний вплив навколишньому природному середовищу (наприклад, щодо поводження з відходами, щодо забруднення атмосферного повітря тощо); встановлення мети та мотиву здійснення злочинної діяльності; по-п’яте, обставини, пов’язані з впливом на навколишнє природне середовище збройної агресії проти України; по-шосте, обставини пов’язані з наслідками злочинної діяльності, зокрема: визначення виду та розміру шкоди, завданої довкіллю, навколишньому природному середовищу, людям, тваринному, рослинному світу тощо; визначення кола осіб, постраждалих внаслідок вчинення злочину, пов’язаного з порушенням правил екологічної безпеки, визначення ступеня їхнього ураження; чи спричинило вчинення злочину, пов’язаного з порушенням правил екологічної безпеки, смерть людей, якщо так, то визначення кількості жертв; визначення видів та кількості тварин, риб тощо, постраждалих внаслідок вчинення злочину, пов’язаного з порушенням правил екологічної безпеки; розмір загальної шкоди, нанесеної державі внаслідок вчинення злочину, пов’язаного з порушенням правил екологічної безпеки. Авторкою в межах проведеного дослідження виокремлено та охарактеризовано типові слідчі ситуації, які виникають під час розслідування злочинів, пов’язаних із порушенням правил екологічної безпеки, зокрема: по- перше, злочин, пов’язаний із порушенням правил екологічної безпеки, було виявлено під час розслідування іншого кримінального правопорушення; по- друге, інформація про злочин, пов’язаний із порушенням правил екологічної безпеки, була отримана внаслідок подання заяви до правоохоронних органів, відомий суб’єкт господарювання, який здійснює протиправні дії, а також особи до них причетні; по-третє, інформація щодо злочину, пов’язаного із порушенням правил екологічної безпеки, була отримана від спеціалізованих органів, що здійснюють нагляд за додержанням законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища; по-четверте, наявна оперативна інформація щодо вчинення злочину, пов’язаного із порушенням правил екологічної безпеки, до якого причетний спеціальний суб’єкт; по-п’яте, інформація про злочин, пов’язаний із порушенням правил екологічної безпеки, отримана із засобів масової інформації; по-шосте, відома інформація про вчинення злочину, пов’язаного із порушенням правил екологічної безпеки, проте відсутня інформація щодо суб’єкта господарювання та причетних до нього осіб. Під час розслідування злочинів, пов’язаних із порушенням правил екологічної безпеки, виокремлено такі тактичні операції, що потребують залучення осіб, які володіють спеціальними знаннями: «Документи», «Територія ураження», «Вид та походження забруднюючих речовин». Зазначено, що типовими формами використання спеціальних знань під час розслідування таких кримінальних правопорушень є призначення та проведення судових експертиз, зокрема: технічної експертизи документів, зокрема: а) експертизи реквізитів документів; б) експертизи відбитків печатних форм і друкарських пристроїв; в) експертизи матеріалів документів; експертизи ґрунтів; будівельно-технічної експертизи, зокрема: а) експертизи відповідності документації вимогам нормативів; б) експертизи будівель, споруд, територій; екологічної експертизи; інженерно-екологічної експертизи; санітарно- епідеміологічної експертизи; економічної експертизи. Встановлено, що типовими завданнями тактичної операції «Документи» є: встановлення конкретного суб’єкта господарської діяльності, який своїми діями наніс шкоду навколишньому природному середовищу; наявність у суб’єкта господарювання відповідної документації для провадження певного роду діяльності, у результаті якої було завдано шкоду навколишньому природному середовищу; наявність передбаченої чинним законодавством дозвільної документації; визначення «прозорості» ведення бухгалтерської документації. Зроблено висновок, що функціональною спрямованістю осіб, які володіють спеціальними знаннями, під час проведення такої тактичної операції є: а) встановлення «справжності» документації, наявної у суб’єкта господарської діяльності, що має дозвільний характер та/або надає право володіння, розпорядження та користування земельною ділянкою; б) перевірка факту внесення змін до документації, її підробки, фальсифікації, характер такого втручання; в) перевірка автентичності документів (встановлення факту зміни усього документа чи його частини); перевірка оригінальності печаток та штампів, а також часу їх проставлення; встановлення факту використання факсиміле для підпису документа; тощо; Визначено, що типовими завданнями тактичної операції «Територія ураження» є: встановлення території, яка зазнала негативного впливу внаслідок дій особи, яка вчинила злочин, пов’язаний із порушенням правил екологічної безпеки (локалізація зони ураження); встановлення фактичного місця вчинення злочину пов’язаного із порушенням правил екологічної безпеки; проміжок часу протягом якого здійснювалась злочинна діяльність. Констатовано, що функціональною спрямованістю використання спеціальних знань під час проведення такої тактичної операції є: встановлення хімічного складу ґрунту; встановлення наявності негативного впливу на певну ділянку місцевості, характер такого впливу; встановлення слідів радіоактивного ураження; оцінка здійсненого впливу на довкілля; можливі екологічні ризики. The dissertation is a monographic study in which, based on the analysis of practice materials and theoretical provisions, the foundations of a complex methodology for the investigation of crimes related to the violation of environmental safety rules have been developed. The study is built on the basis of conclusions and provisions substantiated by modern developments in the field of philosophy, criminology, criminal law, criminal procedural law, the theory of operational and investigative activity, sociology, and at the same time, the generalized results of the investigators questionnaire were used. It is determined in the work that a crime related to the violation of environmental safety rules is a culpable, illegal act, characterized by direct/indirect intent, as a result of which damage is caused to the surrounding natural environment as a whole system, landscapes, natural resources, plant and animal life of the world, other natural complexes, it is stated that criminal activity related to the violation of environmental safety rules should be understood as the structured and ordered behaviour of a person (group of persons), the purpose of which is to violate social order and established norms of human activity, in particular, violation of the basic principles of environmental protection, causing damage to the surrounding natural environment as a whole system, landscapes, natural resources, people as a biological species, flora and fauna, other natural complexes, etc., which includes a system of actions regarding the direct commission of a crime, preparation for its commission, its concealment and opposition to the pre-trial investigation. It was determined that the typical types of criminal activity associated with the violation of environmental safety rules are: first, autonomous criminal activity, which is characterized by the following features: a) the negative consequences of the crime spread to a more or less limited territory; b) the intention to commit a criminal activity usually arises spontaneously in a person or the act is committed without direct intention due to official negligence and/or neglect of official duties; c) in the vast majority of cases, as a result of such activity, relatively little damage is caused to the natural environment and/or to the life and health of people, flora and fauna; d) is not accompanied by the creation and use of corrupt connections; secondly, criminal activity, which is carried out by means of a conspiracy of two or more persons with the distribution of relevant functions between them, in the structure of which a mandatory member of the criminal group is a subject endowed with power or a person who holds a position in institutions or organizations, which are engaged in carrying out environmental assessments, carry out activities related to the design and commissioning of buildings, issue permits for development of territories, etc. The main directions of the formation of infrastructural elements to ensure such criminal activity in the form of establishing informal and corrupt relations with: a) representatives of the authorities are characterized; b) representatives of law enforcement agencies; c) experts of organizations, enterprises and institutions involved in environmental expertise; d) architects; e) developers. During the investigation of crimes related to the violation of environmental safety rules, the following blocks of circumstances are singled out, which must be established: first, the circumstances regarding the method of committing a criminal offense; secondly, the circumstances, the establishment of which requires the mandatory use of special knowledge, in particular: a) experts conducting environmental expertise; b) experts conducting construction and technical expertise; c) experts conducting a sanitary-epidemiological examination; d) involvement of experts from other fields of knowledge; thirdly, the circumstances related to the circumstances of the commission of the criminal offense, in particular: the territory that was "negatively affected" by the actions of suspects in crimes related to the violation of environmental safety rules (definition of the affected zone); the actual place of commission of the crime related to the violation of environmental safety rules; finding out whether the enterprise was created intentionally to cause such damage, or whether it was caused by an enterprise for which causing a negative impact on the environment was not the main purpose of its creation and operation; the period of time during which the criminal activity was carried out; fourth, the circumstances related to the person who committed the criminal offense, in particular: the crime was committed by a person alone or by a criminal group based on a prior conspiracy; whether the person committed a crime related to the violation of environmental safety rules for the first time or repeatedly; if a crime related to the violation of environmental safety rules was committed by a criminal group, it is necessary to establish the role of each of the members of such a group, the method of communication between the participants, and the degree of their interaction; determination of biographical data for each suspect (in addition, in particular, determination of the attitude of colleagues, relatives, neighbors, etc. to the person of the suspect, the nature and type of activity that is the main source of income, the suspect's standard of living, the presence of other criminal experience, etc.); personal attitude of the suspect/suspects to their criminal activity; establishing whether the suspect/suspects are a subject of authority, manager of environmental information, etc.; circumstances that make it possible to assert that a subject of authority, another official, etc., is involved in criminal activity; whether the person/persons suspected of having committed a crime related to the violation of environmental safety rules have been criminally liable for such illegal acts before; whether there is a corruption component in the relations between the members of the criminal group, if so, the identification of all those involved in the specified "corruption scheme"; whether the subject of economic or other activity has the appropriate qualification for carrying out activities that have had a negative impact on the surrounding natural environment (for example, regarding waste management, atmospheric air pollution, etc.); establishing the purpose and motive of criminal activity; fifth, the circumstances related to the impact on the natural environment of the armed aggression against Ukraine; sixth, the circumstances are related to the consequences of criminal activity, in particular: determination of the type and extent of damage caused to the environment, natural environment, people, animal and plant life, etc.; determination of the circle of persons injured as a result of the commission of a crime related to the violation of environmental safety rules, determination of the degree of their damage; whether the commission of a crime related to the violation of environmental safety rules caused the death of people, if so, the determination of the number of victims; determination of the types and number of animals, fish, etc., affected as a result of committing a crime related to the violation of environmental safety rules; the amount of total damage caused to the state as a result of committing a crime related to the violation of environmental safety rules. Within the framework of the conducted research, the author singled out and characterized typical investigative situations that arise during the investigation of crimes related to the violation of environmental safety rules, in particular: first, the crime related to the violation of environmental safety rules was discovered during the investigation other criminal offense; secondly, information about a crime related to the violation of environmental safety rules was obtained as a result of submitting an application to law enforcement agencies, a known business entity that carries out illegal actions, as well as persons involved in them; thirdly, information on the crime related to the violation of environmental safety rules was received from specialized bodies that supervise compliance with the legislation in the field of environmental protection; fourth, there is operational information regarding the commission of a crime related to the violation of environmental safety rules, in which a special subject is involved; fifth, information about a crime related to the violation of environmental safety rules received from mass media; sixth, there is known information about the commission of a crime related to the violation of environmental safety rules, but there is no information about the business entity and the persons involved in it. During the investigation of crimes related to the violation of environmental safety rules, the following tactical operations are singled out, which require the involvement of persons with special knowledge: «Documents», «Damaged territory», «Type and origin of pollutants». It is noted that typical forms of using special knowledge during the investigation of such criminal offenses are the appointment and conduct of forensic examinations, in particular: technical examination of documents, in particular: a) examination of document details; b) examination of impressions of printing forms and printing devices; c) examination of document materials; soil examinations; construction and technical examination, in particular: a) examination of compliance of documentation with the requirements of regulations; b) examinations of buildings, structures, territories; environmental expertise; engineering and environmental expertise; sanitaryepidemiological examination; economic expertise. It has been established that the typical tasks of the tactical operation «Documents» are: establishing a specific subject of economic activity, which by its actions caused damage to the surrounding natural environment; the business entity has the appropriate documentation for carrying out a certain type of activity, as a result of which damage was caused to the surrounding natural environment; availability of permit documentation provided for by current legislation; definition of «transparency» of accounting documentation. It was concluded that the functional orientation of persons with special knowledge during such a tactical operation is: a) establishing the «authenticity» of the documentation available to the subject of economic activity, which has a permissive nature and/or provides the right to possess, dispose and land use; b) verification of the fact of making changes to the documentation, its forgery, falsification, the nature of such intervention; c) checking the authenticity of documents (establishing the fact of changing the entire document or its part); verification of the originality of seals and stamps, as well as the time of their affixing; establishing the fact of using a facsimile to sign a document; etc; It was determined that the typical tasks of the tactical operation «Damaged Territory» are: establishing the territory that has been negatively affected as a result of the actions of a person who committed a crime related to the violation of environmental safety rules (localization of the affected area); establishment of the actual place of commission of a crime related to the violation of environmental safety rules; the period of time during which the criminal activity was carried out. It was established that the functional orientation of the use of special knowledge during such a tactical operation is: establishing the chemical composition of the soil; establishing the presence of a negative impact on a certain area of the area, the nature of such impact; establishment of traces of radioactive damage; assessment of the impact on the environment; possible environmental risks.
- ДокументАДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ(Одеса: ОДУВС, 2023) Слаблюк, Нікіта Сергійович; Slabliuk, NikitaДисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правового статусу та особливостей трансформації діяльності Державної податкової служби України. Виокремлено п’ять основних історичних етапів діяльності Державної податкової служби України, на яких відбулося безпосереднє становлення служби, її розвиток, модернізація та сучасна трансформація правового статусу установи, зокрема: 1) етап становлення податкової інституції з відповідними профільними повноваженнями у вигляді Головної державної податкової інспекції України (1990–1996 рр.); 2) етап формування прототипних правових засад діяльності Державної податкової адміністрації України (1996–2000 рр.); 3) етап модернізації окремих елементів адміністративно-правового статусу профільної податкової інституції – Державної податкової служби України (2000–2010 рр.); 4) етап декларативного формування уніфікованого митно-податкового органу та його інституційного підпорядкування (2011–2018 рр.); 5) етап трансформації в межах ідеї втілення принципів належного урядування в діяльності Державної податкової служби України (з 2018 р. й дотепер). Доведено, що у своєму історичному розвитку Державна податкова служба України проходить не лише етап власне становлення, а й окремі стадії модернізації та сучасної еволюційної трансформації свого адміністративно-правового статусу. Обґрунтовано, що більшість змін у діяльності Державної податкової служби України не мали системного й комплексного характеру, відбувалися досить стрімко, хаотично, неповною мірою сплановано, що загалом негативно позначалося на результатах і показниках роботи податкових органів, мало наслідком значний відтік кадрів, нестабільність функціонування податкової системи, додаткові бюджетні витрати, посилення контрольної функції та інші негативні чинники. Зазначено, що створення Державної податкової служби України як спеціального окремого контролюючого органу у сфері оподаткування є найбільш прийнятною моделлю для України (зокрема, за організаційно-управлінською структурою, функціональним призначенням, формою управління) та дає можливість зосередити увагу й зусилля на розробленні та впровадженні необхідних для досягнення основних показників методів. Визначено поняття «трансформація діяльності Державної податкової служби України» як комплексний і поступовий процес становлення, розвитку, модернізації та перетворення організаційно-правових форм податкових органів, зміни їх назв, підпорядкування, функціонального призначення, шляхів взаємодії, чисельності працівників, фінансування, матеріально-технічного забезпечення тощо. Розкрито стан наукових розробок щодо адміністративно-правового статусу та особливостей трансформації діяльності Державної податкової служби України. Доведено відсутність єдиного підходу серед науковців до визначення адміністративно-правового статусу державного органу загалом та Державної податкової служби України зокрема. Виокремлено основні напрями наукових досліджень за предметно-тематичним критерієм. Досліджено правову основу діяльності Державної податкової служби України. Проведено чотирирівневу градацію правової основи діяльності Державної податкової служби України. Охарактеризовано кожний рівень правової основи діяльності Державної податкової служби України, виокремлено характерні особливості. Обґрунтовано, що правова основа діяльності Державної податкової служби України є цілісною системою, елементи якої перебувають в ієрархічній підпорядкованості. Доведено важливість ролі Державної податкової служби України в системі органів державної влади як центрального органу виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями та реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Проаналізовано повноваження Кабінету Міністрів України та міністра фінансів у процесі трансформації діяльності Державної податкової служби України. Доведено необхідність розроблення системи заходів, спрямованих на підвищення рівня податкової культури в державі. Досліджено функціональне призначення та основні завдання Державної податкової служби України. Зазначено, що функціональне призначення Державної податкової служби України варто розглядати крізь призму закріплених на нормативному рівні функцій, які належать до компетенції Державної податкової служби України. Доведено, що методи в діяльності податкових органів відіграють важливу роль, оскільки являють собою різноманітні способи, засоби, прийоми та інструменти, завдяки яким відбувається безпосередній вплив суб’єктів управління і їх посадових осіб на об’єкти управління задля виконання покладених на Державну податкову службу України та її органи завдань і функцій. Наголошено на тому, що від правильного вибору й ефективного застосування методів значною мірою залежить рівень досягнення організаційних та управлінських цілей у діяльності Державної податкової служби України. Надано трактування поняття «механізм реалізації методів у діяльності Державної податкової служби України», під яким запропоновано розуміти систему правових та організаційних засобів, інструментів, способів і прийомів, завдяки яким відбувається безпосередній вплив суб’єктів управління та їх посадових осіб на об’єкти управління задля виконання завдань, покладених на Державну податкову службу України та її органи. Визначено, що трансформація методів, які використовує Державна податкова служба України, спрямована на перетворення її на повноцінний сервісно-орієнтований орган державної виконавчої влади, ядро діяльності якого полягає у здійсненні ефективного адміністрування податків, зборів, платежів в Україні через організацію ефективної управлінської діяльності, протидію ухиленню від оподаткування шляхом впровадження міжнародних стандартів, удосконалення аналітичних інструментів, оптимізації процедур медіації та компромісу, формування корпоративного іміджу Державної податкової служби України як сервісної служби європейського зразка з високим рівнем довіри в суспільстві. Доведено, що під взаємодією Державної податкової служби України з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства варто розуміти врегульовану адміністративно-правовими нормами, погоджену за метою, часом і місцем необхідну спільну діяльність Державної податкової служби України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, за якої ці суб’єкти реалізують взаємний вплив один на одного та на суспільні відносини задля реалізації податкової політики, дотримання норм і принципів законності, ефективності спільної діяльності з метою захисту економічних інтересів держави. Визначено правові та методологічні форми взаємодії Державної податкової служби України з іншими суб’єктами. Визначено, що Державній податковій службі України необхідно направляти зусилля на формування середовища, сприятливого для формування позитивного іміджу та довіри від платників податків. Встановлено, що оптимізація діяльності Державної податкової служби України може відбуватися шляхом внесення змін у деякі нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Державної податкової служби України. Запропоновано ввести відкритий реєстр службових посвідчень працівників Державної податкової служби України. Обґрунтовано, що в умовах трансформації процесів, спрямованих на вступ України до Європейського Союзу, вагомого значення набуває теоретичне та практичне осмислення шляхів удосконалення Державної податкової служби України. Виокремлено заходи, спрямовані на встановлення доброзичливих відносин податкових органів із платниками податків та підвищення рівня довіри, зокрема: а) проведення індивідуальних податкових консультацій (усних і письмових, електронними засобами, у телефонному режимі, під час особистого прийому); б) публічне роз’яснення норм податкового законодавства; в) зустрічі з міжнародними партнерами задля вирішення питань гармонізації внутрішнього податкового законодавства; г) організацію конкурсів та інших стимулюючих і заохочувальних заходів тощо. Визначено, що подолання негативних факторів, які впливають на податкову культуру серед платників податків, залишається одним із пріоритетних завдань у діяльності Державної податкової служби України. Проаналізовано досвід побудови податкових органів різних країн світу, внаслідок чого зроблено висновок, що процеси інтеграції та глобалізації, а також синхронні податкові реформи роблять податкові системи різних країн світу однотипними. На основі досвіду Королівства Швеція та Сполучених Штатів Америки доведено необхідність посилення в Україні організації та проведення Державною податковою службою України масово-роз’яснювальної і просвітницької роботи, спрямованої на запобігання можливим податковим правопорушенням. Вказано на необхідність введення в організаційно-штатну структуру Державної податкової служби України посади заступника служби з питань дотримання прав платників податків. З огляду на позитивний досвід Канади запропоновано утворити Раду правління при Державній податковій службі України. Наголошено на тому, що головною метою у проведенні заходів щодо оптимізації діяльності Державної податкової служби України має бути не копіювання зарубіжної моделі побудови податкового органу, а переймання та взяття за основу кращих світових практик із їх адаптацією у вітчизняних реаліях з урахуванням особливостей, які є в нашій державі. При цьому, мають бути використанні фінансові технології цифрового зразка. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the administrative and legal status and features of the transformation of the State Tax Service of Ukraine. Five main historical stages of the activity of the State Tax Service of Ukraine were distinguished, during which the service was directly formed, its development, modernization and modern transformation of the legal status of the institution took place, in particular: 1) the stage of formation of a tax institution with relevant profile powers in the form of the Main State Tax Inspectorate of Ukraine (1990–1996); 2) the stage of formation of prototypical legal foundations of the State Tax Administration of Ukraine (1996–2000); 3) the stage of modernization of certain elements of the administrative and legal status of the specialized tax institution - the State Tax Service of Ukraine (2000–2010); 4) the stage of declarative formation of the unified customs and tax authority and its institutional subordination (2011–2018); 5) the stage of transformation within the framework of the idea of implementing the principles of good governance in the activities of the State Tax Service of Ukraine (from 2018 to the present). It has been proven that in its historical development, the State Tax Service of Ukraine goes through not only the stage of its own formation, but also separate stages of modernization and modern evolutionary transformation of its administrative and legal status. It is substantiated that most of the changes in the activities of the State Tax Service of Ukraine did not have a systematic and complex nature, they happened rather quickly, chaotically, incompletely planned, which in general negatively affected the results and indicators of the work of tax authorities, resulted in a significant outflow of personnel, instability of the functioning of the tax system , additional budget costs, strengthening of the control function and other negative factors. It is noted that the creation of the State Tax Service of Ukraine as a special separate control body in the field of taxation is the most appropriate model for Ukraine (in particular, in terms of organizational and management structure, functional purpose, form of management) and provides an opportunity to focus attention and efforts on the development and implementation of the necessary achieving the main indicators of the methods. The concept of "transformation of the activity of the State Tax Service of Ukraine" is defined as a complex and gradual process of formation, development, modernization and transformation of organizational and legal forms of tax authorities, changes in their names, subordination, functional purpose, ways of interaction, number of employees, financing, material and technical support etc. The state of scientific intelligence regarding the administrative and legal status and features of the transformation of the State Tax Service of Ukraine has been revealed. The absence of a unified approach among scientists to determining the administrative and legal status of a state body in general and the State Tax Service of Ukraine in particular is proven. The main areas of scientific research are highlighted according to the subject-thematic criterion. The legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine was studied. A four-level gradation of the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine was carried out. Each level of the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine is characterized, and characteristic features are highlighted. It is substantiated that the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine is a complete system, the elements of which are in hierarchical subordination. The importance of the role of the State Tax Service of Ukraine in the system of state authorities as a central body of executive power, which is empowered and implements state tax policy, state policy on the administration of a single contribution to mandatory state social insurance, has been proven. The powers of the Cabinet of Ministers of Ukraine and the Minister of Finance in the process of transformation of the State Tax Service of Ukraine were analyzed. The need to develop a system of measures aimed at raising the level of tax culture in the state has been proven. The functional purpose and main tasks of the State Tax Service of Ukraine were studied. It is noted that the functional purpose of the State Tax Service of Ukraine should be considered through the prism of the functions fixed at the regulatory level, which belong to the competence of the State Tax Service of Ukraine.It has been proven that the methods in the activity of tax authorities play an important role, as they represent a variety of methods, means, techniques and tools, thanks to which the subjects of management and their officials have a direct influence on the objects of management in order to fulfill the tasks entrusted to the State Tax Service of Ukraine and its bodies tasks and functions. It is emphasized that the level of achievement of organizational and management goals in the activities of the State Tax Service of Ukraine largely depends on the correct choice and effective application of methods. An interpretation of the concept "mechanism of implementation of methods in the activity of the State Tax Service of Ukraine" is given, under which it is proposed to understand the system of legal and organizational means, tools, methods and techniques, thanks to which there is a direct influence of management subjects and their officials on management objects for performance of tasks assigned to the State Tax Service of Ukraine and its bodies. It was determined that the transformation of the methods used by the State Tax Service of Ukraine is aimed at transforming it into a full-fledged service-oriented body of the state executive power, the core of which is the effective administration of taxes, fees, and payments in Ukraine through the organization of effective management activities, combating evasion from taxation through the introduction of international standards, improvement of analytical tools, optimization of mediation and compromise procedures, formation of the corporate image of the State Tax Service of Ukraine as a European-style service with a high level of trust in society. It has been proven that the interaction of the State Tax Service of Ukraine with other state authorities, local self-government bodies and institutions of civil society should be understood as the joint activity of the State Tax Service of Ukraine, other state authorities, regulated by administrative and legal norms, agreed upon in terms of purpose, time and place, local self-government bodies, institutions of civil society, in which these subjects exercise mutual influence on each other and on social relations for the implementation of tax policy, compliance with norms and principles of legality, effectiveness of joint activities aimed at protecting the economic interests of the state. The legal and methodological forms of interaction of the State Tax Service of Ukraine with other subjects have been determined. It was determined that the State Tax Service of Ukraine needs to focus its efforts on creating an environment conducive to the formation of a positive image and trust from taxpayers. It has been established that optimization of the State Tax Service of Ukraine's activities can be done by making changes to some normative legal acts that regulate the State Tax Service of Ukraine's activities. It is proposed to introduce an open register of service certificates of employees of the State Tax Service of Ukraine. It is substantiated that in the conditions of the transformation of the processes aimed at the accession of Ukraine to the European Union, the theoretical and practical understanding of ways to improve the State Tax Service of Ukraine acquires significant importance. Measures aimed at establishing friendly relations between tax authorities and taxpayers and increasing the level of trust are highlighted, in particular: a) conducting individual tax consultations (oral and written, by electronic means, by telephone, during personal reception); b) public clarification of the norms of tax legislation; c) meetings with international partners to resolve issues of harmonization of domestic tax legislation; d) organization of contests and other stimulating and encouraging events, etc. It was determined that overcoming negative factors that affect the tax culture among taxpayers remains one of the priority tasks of the State Tax Service of Ukraine. The experience of building tax authorities of different countries of the world was analyzed, as a result of which it was concluded that the processes of integration and globalization, as well as simultaneous tax reforms, make the tax systems of different countries of the world of the same type. Based on the experience of the Kingdom of Sweden and the United States of America, the need to strengthen the organization and conduct of public information and educational work by the State Tax Service of Ukraine aimed at preventing possible tax offenses has been proven. It was pointed out the need to introduce the position of deputy of the tax payer's rights into the organizational and staffing structure of the State Tax Service of Ukraine. In view of the positive experience of Canada, it is proposed to form the Board of Directors of the State Tax Service of Ukraine. It was emphasized that the main goal in carrying out measures to optimize the activities of the State Tax Service of Ukraine should not be to copy a foreign model of building a tax authority, but to adopt and take as a basis the best world practices with their adaptation in domestic realities, taking into account the peculiarities that exist in our the state. At the same time, digital financial technologies should be used.
- ДокументДОСТУП ДО МАТЕРІАЛІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА(Одеса: ОДУВС, 2023) Жовтан, Юрій Валерійович; Zhovtan, YuriiДисертацію присвячено дослідженню теоретико-правових проблем доступу до матеріалів досудового розслідування. На підставі аналізу нормативних та доктринальних джерел, слідчої та судової практики у роботі розглянуті теоретико-методологічні основи доступу до матеріалів досудового розслідування, досліджено поняття та форми доступу до матеріалів досудового розслідування, з’ясовано специфіку доступу сторони захисту до матеріалів досудового розслідування у порядку ст.ст. 221, 290 КПК України, визначено особливості доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, охарактеризовано процесуальний порядок доступу до матеріалів досудового розслідування сторони обвинувачення та інших учасників кримінального провадження. На підставі аналізу монографічних досліджень встановлена недостатня розробленість у вітчизняній теорії кримінального процесу питань, які торкаються проблематики доступу до матеріалів досудового розслідування у кримінальній процесуальній діяльності. Доведено, що невизначеність окремих нормативно-правових формулювань негативно впливає на забезпечення прав і законних інтересів учасників кримінального провадження. Запропонована авторська дефініція поняття «матеріали досудового розслідування» якими є сукупність інформації, доказів, джерел доказів та процесуальних документів, які перебувають у розпорядженні органу досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та збираються з метою з'ясування обставин вчинення кримінального правопорушення та зберігаються до направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження. Визначено складові елементи доступу до матеріалів досудового розслідування, залежно від суб’єктів, умов, підстав, процесуальної процедури (порядку) надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Запропоновано визначити узагальнену дефініцію доступу до матеріалів досудового розслідування як передбачену кримінальним процесуальним законодавством сукупність прав, обов’язків та повноважень учасників кримінального провадження, спрямованих на отримання ними інформації про хід та результати досудового розслідування в межах, необхідних для реалізації таких прав та обов’язків. Визначені форми доступу до матеріалів досудового розслідування, досліджені їх особливості. На підставі аналізу кримінального процесуального законодавства визначено, що суб'єктами доступу до матеріалів досудового розслідування є учасники кримінального провадження, які залучаються до кримінальних процесуальних правовідносин, конституційні права та інтереси яких зачіпаються під час проведення кримінально-процесуальної діяльності на досудовому розслідуванні. Доведено, що процесуальний порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення містить правову невизначеність в частині можливості оскарження рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову у задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення у зв’язку з чим запропоновані пропозиції щодо внесення доповнень до кримінального процесуального законодавства з метою врегулювання означеного питання. Окрема увага у дослідженні приділена проблемним питанням визначення відліку процесуального строку досудового розслідування при реалізації ст. 290 КПК України, який не зараховується до загальних строків досудового розслідування, визначених ст. 219 КПК України. Доведена необхідність вдосконалення означеного питання в частині документального підтвердження як факту надання слідчим, прокурором доступу стороні захисту до матеріалів досудового розслідування, так і факту підтвердження стороною захисту отримання фактичного доступу до таких матеріалів. На основі аналізу законодавства, точок зору науковців та практичних працівників обґрунтовується доцільність надання можливості на етапі завершення досудового розслідування звернень з клопотанням сторони захисту про виконання будь-яких процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, вирішення яких має здійснюватися в загальному порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування у порядку ст. 220 КПК України. З метою дотримання права на захист у разі наявності підстав для прийняття рішення прокурором про закриття кримінального провадження з формальних підстав у випадках передбачених 284 КПК, обґрунтовуються пропозиції щодо внесення змін до ч. 6 ст. 284 КПК України в частині обов’язкового надання доступу до матеріалів досудового розслідування стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК у разі, якщо провадження є необхідним для реабілітації особи. Встановлено, що процесуальний порядок допуску та доступу до державної таємниці захисника у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, містить законодавчі прогалини, у зв’язку з чим запропоновано внесення доповнень до ч. 3 ст.517 КПК України, в частині надання захиснику такого права без оформлення допуску до державної таємниці після роз’яснення йому вимог статті 28 Закону України «Про державну таємницю» та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю. На підставі аналізу судової практики виокремлено порушення, які допускаються стороною обвинувачення при наданні доступу до матеріалів досудового розслідування, які призводять до визнання доказів не допустимими. Визначено, що обсяг можливостей реалізації стороною захисту свого права на доступ до матеріалів досудового розслідування при виконанні вимог ст. 290 КПК України, визначається положеннями ч. 1 ст. 26 КПК і залежить від власного розсуду сторони захисту. Констатується доцільність повідомлення сторони захисту про прийняте прокурором рішення щодо невідкладного знищення відомостей, речей та документів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які він не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, у зв’язку з чим запропоновано внесення відповідних змін до ст. 255 КПК України. Визначено, що доступ прокурора до матеріалів сторони захисту в порядку ч. 6 ст. 290 КПК України реалізується шляхом направлення офіційного запиту. При цьому сформовано висновок, що, кримінально-процесуальна санкція, передбачена ч. 12 ст. 290 КПК України, не може бути застосована, якщо невиконання стороною захисту вимог ч. 6 ст. 290 КПК України стало наслідком неподання прокурором запиту про надання йому стороною захисту доступу до своїх матеріалів. Доведено, що право потерпілого на доступ до матеріалів досудового розслідування, закріплене в п. 2 ч. 1 ст. 56 КПК України, ускладнене відсутністю імперативної вимоги до слідчого, прокурора ознайомити потерпілого із повідомленням про підозру та клопотанням про застосування запобіжного заходу. У зв’язку з чим доведена необхідність уніфікації законодавства, яким регламентується порядок надання доступу потерпілому до матеріалів досудового розслідування. Обґрунтовано точку зору, щодо необхідності відображення у положеннях КПК України права потерпілого на доступ до матеріалів досудового розслідування у випадках звернення з клопотанням до суду про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст.284 КПК України та перед направленням до суду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності. Аргументовано необхідність внесення змін до КПК України стосовно віднесення представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження до сторони захисту, з метою належного забезпечення механізму реалізацію функції захисту вказаним процесуального статусу, уточнено, що права і обов’язки вказаного учасника виникають з моменту вручення особі повідомлення про підозру та після перевірки документів, що підтверджують його повноваження. Доведена необхідність уніфікації кримінального процесуального законодавства в частині розуміння поняття «третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт», у зв’язку з чим запропоновано відповідні зміни до п. 6 ч. 2 ст. 173, ч. 1 ст. 172, ч. 1 ст.174 КПК України. Констатується, що право іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування на доступ до матеріалів досудового розслідування ускладнено відсутністю чітко сформульованого кола суб’єктів, які входять у поняття такої особи, а також недосконалістю визначення її процесуального статусу, що створює колізії у правозастосуванні та потребує вдосконалення в частині розширення прав іншої особи. Зокрема пропонується наділити іншу особу, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування правом доступу до матеріалів досудового розслідування до його завершення, а також передбачити, процесуальний порядок вручення копії постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження у разі коли строк досудового розслідування, визначений ст. 219 КПК України, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру. За результатами дослідження автором сформульовано низку висновків та пропозицій, спрямованих на удосконалення нормативно-правової регламентації питань, пов’язаних із доступом до матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні.учасником. У контексті набуття представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.The dissertation is devoted to the study of theoretical and legal problems of access to the materials of the pre-trial investigation. Based on the analysis of normative and doctrinal sources, investigative and judicial practice, the theoretical and methodological bases of access to pre-trial investigation materials are considered in the work, the concepts and forms of access to pre-trial investigation materials are explored, the specifics of the defense party's access to pre-trial investigation materials are clarified in accordance with articles 221, 290 of the Criminal cprocedural Code of Ukraine, Based on the analysis of monographic studies, it was established that the domestic theory of the criminal process is insufficiently developed in issues related to access to pre-trial investigation materials in criminal procedural activities. It has been proven that the uncertainty of certain regulatory and legal formulations has a negative effect on ensuring the rights and legitimate interests of the participants in criminal proceedings. The proposed author's definition of the concept of "materials of pre-trial investigation", which is a collection of information, evidence, sources of evidence and procedural documents that are at the disposal of the pre-trial investigation body from the moment of entering information about a criminal offense into the Unified Register of Pre-trial Investigations and are collected for the purpose of clarifying the circumstances of the commission of a criminal offense and are kept until an indictment is sent to the court, a request for the application of coercive measures of a medical or educational nature, a request for the release of a person from criminal responsibility, a request for the closure of criminal proceedings. The constituent elements of access to the materials of the pre-trial investigation are defined, depending on the subjects, conditions, grounds, procedural procedure (order) of providing access to the materials of the pre-trial investigation. It is proposed to define a generalized definition of access to pre-trial investigation materials as a set of rights, obligations and powers of the participants in criminal proceedings provided for by the criminal procedural law, aimed at obtaining information about the progress and results of the pre-trial investigation within the limits necessary for the realization of such rights and obligations. Forms of access to materials of pre-trial investigation are defined, their features are investigated. Based on the analysis of criminal procedural legislation, it was determined that the subjects of access to pre-trial investigation materials are participants in criminal proceedings who are involved in criminal procedural legal relations, whose constitutional rights and interests are affected during the conduct of criminal-procedural activities at the pre-trial investigation. It has been proven that the procedural procedure for familiarization with the materials of the pre-trial investigation before its completion contains legal uncertainty in terms of the possibility of appealing the decision of the investigator, inquirer, prosecutor on the refusal to grant the request for familiarization with the materials of the pre-trial investigation before its completion, in connection with which proposals are proposed to introduce additions to the criminal procedural legislation in order to settle the said issue. Special attention in the research is given to the problematic issues of determining the starting point of the procedural term of the pre-trial investigation in the implementation of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, which is not included in the general terms of the pre-trial investigation specified in Art. 219 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. The need to improve the specified issue in terms of documentary confirmation of both the fact that the investigators and prosecutors granted the defense party access to the materials of the pre-trial investigation, and the fact that the defense side confirmed that they actually received access to such materials was proven. Based on the analysis of the legislation, the points of view of scientists and practitioners, the expediency of providing the opportunity at the stage of the completion of the pre-trial investigation to make appeals with the request of the defense party to perform any procedural actions and make procedural decisions, which must be resolved in the general order of consideration of motions during the pre-trial investigation, is substantiated in accordance with Art. 220 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. In order to observe the right to defense in the event of grounds for the prosecutor's decision to close criminal proceedings on formal grounds in the cases provided for in Article 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, proposals for amendments to Part 6 of Art. 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine in terms of the mandatory provision of access to the materials of the pre-trial investigation to the defense in accordance with the procedure provided for in Article 290 of the Criminal Procedure Code in the event that the proceedings are necessary for the rehabilitation of the person. It has been established that the procedural procedure for admission and access to the state secret of the defender in criminal proceedings, which contains information constituting a state secret, contains legislative gaps, in connection with which it is proposed to introduce amendments to Part 3 of Article 517 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, in part granting the defender such a right without obtaining access to state secrets after explaining to him the requirements of Article 28 of the Law of Ukraine "On State Secrets" and warning him of criminal liability for disclosing information constituting a state secret. Based on the analysis of judicial practice, violations committed by the prosecution in providing access to pre-trial investigation materials, which lead to the recognition of evidence as inadmissible, were identified. It was determined that the scope of opportunities for the defense party to exercise its right to access the materials of the pre-trial investigation when fulfilling the requirements of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, determined by the provisions of Part 1 of Art. 26 of the Criminal Procedure Code and depends on the discretion of the defense party. The expediency of notifying the defense party of the decision taken by the prosecutor regarding the immediate destruction of information, things and documents obtained as a result of secret investigative (search) actions, which he does not consider necessary for the further conduct of the pre-trial investigation, is noted, in connection with which it is proposed to make appropriate changes to Art. 255 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It was determined that the prosecutor's access to the materials of the defense party in accordance with Part 6 of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine is implemented by sending an official request. At the same time, the conclusion was formed that the criminal procedural sanction provided for in Part 12 of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine cannot be applied if the defense party fails to comply with the requirements of Part 6 of Art. 290 of the Criminal Procedure Code of Ukraine was a consequence of the prosecutor's failure to submit a request for the defense to grant him access to his materials. It has been proven that the right of the victim to access the materials of the pre-trial investigation, enshrined in Clause 2, Part 1, Art. 56 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, complicated by the absence of an imperative requirement for the investigator, the prosecutor to familiarize the victim with a notice of suspicion and a request for the application of a preventive measure. In connection with this, the need to unify the legislation, which regulates the procedure for granting access to the victim to the materials of the pre-trial investigation, has been proven. The point of view regarding the need to reflect in the provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine the right of the victim to access to the materials of the pre-trial investigation in cases of petitioning the court to close the criminal proceedings against the suspect on the grounds provided for in clause 4-1 part 1 of Article 284 of the Criminal Procedure Code of Ukraine and before sending a petition for release from criminal responsibility to the court. Substantial proposals have been made to amend the Code of Criminal Procedure of Ukraine regarding the assignment of the representative of the legal entity in respect of which the proceedings are being conducted to the defense party, in order to properly ensure the mechanism for the implementation of the defense function by the specified participant. In the context of acquisition by a representative of a legal entity, which is the subject of a procedural status, it is clarified that the rights and obligations of the specified participant arise from the moment the person is served with a notice of suspicion and after the verification of documents confirming his authority The need to unify the criminal procedural legislation in terms of the understanding of the concept of "a third party whose property is subject to seizure" has been proven, in connection with which relevant changes to Clause 6, Part 2 of Art. 173, Part 1 of Art. 172, Part 1 of Article 174 of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is noted that the right of another person, whose rights or legal interests are limited during the pre-trial investigation, to access the materials of the pre-trial investigation is complicated by the lack of a clearly defined circle of subjects included in the concept of such a person, as well as by the imperfection of determining his procedural status, which creates conflicts in law enforcement and needs improvement in terms of expanding the rights of another person. In particular, it is proposed to grant another person, whose rights or legal interests are limited during the pre-trial investigation, the right of access to the materials of the pre-trial investigation until its completion, as well as to provide for the procedural procedure for delivering a copy of the decision of the investigator, the inquirer on the closure of the criminal proceedings in the event that the term of the pre-trial investigation, defined Art. 219 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, ended and no person was notified of the suspicion. Based on the results of the research, the author formulated a number of conclusions and proposals aimed at improving the legal regulation of issues related to access to materials of pre-trial investigation in criminal proceedings.
- ДокументКримінологічна характеристика та запобігання втручанню у діяльність захисника чи представника особи(Одеса: ОДУВС, 2023) Федорончук, Ігор Володимирович; Fedoronchuk, IhorДисертація являє собою самостійну завершену наукову працю, у якій представлені результати кримінологічної характеристики кримінальних правопорушень у вигляді втручання у діяльність захисника чи представника особи, їх детермінації та комплексної системи запобігання цьому виду кримінальних правопорушень. Констатовано, що зазначена тематика у кримінологічному вимірі довгі роки залишалася малодослідженою, основний приріст наукових знань у сфері втручання у діяльність захисника чи представника особи, відбувався навколо кримінально-правової, процесуальної, криміналістичної та соціально-правової характеристики зазначеного кримінального правопорушення. Проаналізовано стан наукової розробки явища втручання у діяльність захисника чи представника особи, проведено аналіз проблемних питань правового регулювання інституту захисника та представника особи, здійснено кримінологічний аналіз змісту статті 397 КК України та кримінально-правової відповідальності за втручання у діяльність зазначених осіб, а також проведено аналіз історичного розвитку юридичної відповідальності за втручання у діяльність захисника чи представника особи, від перших згадок про інститут представництва у Х столітті до теперішнього часу, що надало цілісне розуміння цієї проблематики у сучасних умовах. Досліджено питання шляхів вдосконалення правового статусу захисників та представників осіб, та способів втручання у їхню діяльність. Виділено сучасні проблеми законодавчого захисту адвокатів та представників, та проблемні питання правозастосовної діяльності. Доведено, що сучасна концептуально-методологічна модель кримінологічного дослідження втручання у діяльність захисника чи представника особи, являє собою специфічний набір прийомів та методів дослідження, спрямованих на реалізацію індивідуально-структурованої системи технологічних заходів, пов’язаних між собою спільною метою, та ретельно спланованих процедур, з метою отримання нових наукових знань щодо феномену втручання у діяльність захисника чи представника особи, їх детермінації, виявлення осіб, що вчиняють ці кримінальні правопорушення, та розробки дієвої системи запобігання з урахуванням умов воєнного стану. Зафіксовано стабільно високу кількість випадків реєстрації фактів вчинення кримінально-протиправних дій відносно захисників та представників осіб під час надання ними правової допомоги. Встановлено, що в середньому у рік реєструється близько 200 таких випадків. Якщо протягом 2001 - 2010 років, за ст. 397 КК України було зареєстровано усього 6 кримінальних проваджень, то за період з 2014 по жовтень 2023 року їх кількість становить 1 900 випадків, тобто, зростання відбулося у більше ніж 300 разів. Констатовано, що незважаючи на велику кількість зареєстрованих кримінальних проваджень, рівень судимості за втручання у діяльність захисника чи представника особи є надзвичайно низьким, та становить 0,5 %. Встановлено, що із 1 900 внесених за останні 10 років до ЄРДР кримінальних проваджень за ст. 397 КК України, розглянуто з постановленням вироку лише 2 випадки. Доведено існування дуже високого рівня латентності цього виду кримінальних правопорушень, що обумовлено неефективністю кримінально-правової норми у діючій редакції та особливостями правозастосовної практики. Проведеним аналізом впливу окремих соціально-демографічних, кримінально-правових, соціально-рольових та морально-психологічних рис і особливостей особи, яка здійснює втручання у діяльність захисника чи представника особи, констатовано, що у більшості випадків ці кримінальні правопорушення вчиняють особи чоловічої статі, віком від 30 до 45 років, які найчастіше є службовими особами та працюють у правоохоронних органах, органах судової влади чи на державній службі, халатно відносяться до виконання своїх посадових обов’язків, вчиняють втручання у діяльність захисника чи представника особи, здебільшого, використовуючи прогалини у законодавстві, мають схильність до вчинення повторного кримінального правопорушення та мають загальне негативне ставлення до адвокатів та осіб, які є представниками, не маючи статусу адвоката. Обґрунтовано, що істотний вплив на втручання у діяльність захисника чи представника особи здійснюють: правовий нігілізм, недосконалість національного законодавства, надмірна перевантаженість правоохоронних та судових органів, та високий рівень корупції у них, а також наявність у службових осіб дискреційних повноважень, які вони використовують у особистих цілях. З’ясовано, що основним криміногенним фактором, який як прямо, так і опосередковано вплинув на інші детермінанти та кількісно-якісні параметри втручання у діяльність захисника чи представника особи, є широкомасштабне військове вторгнення російської федерації на територію України. Внаслідок цього відбулося загострення політичних, соціально-економічних, організаційно- управлінських та соціально-психологічних факторів втручання у діяльність захисника чи представника особи. Встановлено, що у зв’язку з війною з’явились нові перешкоди у роботі захисників та представників осіб, такі як: обмеження у доступі або взагалі неможливість користування загальнодоступними реєстрами та сайтами; обмеження роботи деяких судів; неможливість надання цілодобової допомоги своїм клієнтам через введення комендантської години; мобілізація до лав ЗСУ для захисту держави тощо. Окрім іншого, війна особливо негативно вплинула на порушення гарантії заборони ототожнення захисника чи представника особи з їхнім клієнтом, що є окремим елементом у системі детермінант втручання у діяльність захисника чи представника особи. Проведеним аналізом міжнародно-правових норм, якими регулюється питання захисту прав та свобод людини і громадянина, у тому числі на правничу допомогу, а також законодавчих актів у сфері кримінального права багатьох зарубіжних країн, встановлено, що Україна відноситься до списку країн серед Європейських держав та країн пострадянського простору, у кримінальному законодавстві яких встановлена пряма кримінально-правова заборона втручання в діяльність захисника чи представника особи при здійсненні ними правничої діяльності. Але, не зважаючи на це, констатовано, що зазначена норма (ст. 397 КК України) у діючій редакції є малоефективною, і її формальне знаходження у кримінальному законі на сучасному етапі не захищає від протиправних посягань на законну діяльність адвокатів чи осіб, які мають право на представництво без статусу адвоката. Вивчення практики застосування кримінального законодавства багатьох зарубіжних країн надало можливість виявити досить розвинені механізми забезпечення дотримання прав адвокатів, захисників чи представників, та гарантій їх діяльності, де спеціальна кримінально-правова норма є не основним, а допоміжним засобом захисту від втручання у діяльність захисника чи представника особи. Обґрунтовано, що система запобігання втручанню у діяльність захисника чи представника особи, складається із загальносоціальних та спеціально- кримінологічних заходів. До загальносоціальних заходів відносяться: 1) здійснення державою цілеспрямованої та чіткої кримінологічної політики щодо запобігання втручанню у діяльність захисника чи представника особи, шляхом виявлення детермінантів зазначеного кримінального правопорушення, встановлення механізму індивідуальної злочинної поведінки осіб, які їх вчиняють, та вжиття заходів щодо усунення подальшого вчинення кримінальних правопорушень та їх виявлення на стадії готування чи замаху; 2) спрямування політики держави на комплексну боротьбу з усіма існуючими негативними чинниками (нестабільна економічна та політична ситуації, високий рівень корумпованості держслужбовців та їх низький професійний рівень тощо), не залишаючи жодного без уваги; 3) здійснення одночасного запобігання втручанню у діяльність захисника чи представника особи та вчиненню кримінальних правопорушень проти правосуддя; 4) покращення матеріально- технічного забезпечення правоохоронних органів, які здійснюють запобігання втручанню у діяльність захисника чи представника особи, та судових органів, які забезпечують незалежне та справедливе правосуддя; 5) запровадження на законодавчому рівні обов’язкового проведення кримінологічної експертизи кримінально-правових норм, у тому числі статті 397 КК України. Спеціально- кримінологічні заходи запобігання втручанню у діяльність захисника чи представника особи, включають: 1) конкретизацію у диспозиції ст. 397 КК України гарантій діяльності захисника чи представника особи, за порушення яких наступає кримінальна відповідальність; 2) боротьбу з корупцією у судовій та правоохоронній системах, та зменшення корупційного впливу на ці інституції; 3) роз’яснення населенню, органам державної влади, правоохоронним та судовим органам, щодо необхідності відмежування понять «клієнт» - «адвокат»; 4) розвантаження правоохоронної та судової системи; 5) роз’яснення серед адвокатської та правничої спільноти України можливості та необхідності реєстрації фактів порушень їхніх прав, втручання у їхню діяльність, порушення встановлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гарантій та професійної таємниці; 6) вирішення питання щодо декриміналізації окремих положень статті 397 КК України, та перенесення їх до Кодексу України про адміністративні правопорушення, задля належного та вчасного притягнення винних осіб до відповідного виду відповідальності. The dissertation is an independent completed scientific work, which presents the results of the criminological characteristics of criminal offenses in the form of interference in the activities of a defense lawyer or a person's representative, their determination and a comprehensive system of prevention of this type of criminal offenses. It was established that the mentioned topic in the criminological dimension remained under-researched for many years, the main growth of scientific knowledge in the field of intervention in the activities of a defense lawyer or a person's representative took place around the criminal-legal, procedural, criminological and socio-legal characteristics of the specified criminal offense. The state of scientific development of the phenomenon of interference in the activity of a defense lawyer or a person's representative was analyzed, an analysis of problematic issues of legal regulation of the institution of a defense lawyer or a person's representative was carried out, a criminological analysis of the content of Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine and criminal liability for interference in the activities of the specified persons was carried out, as well as an analysis of the historical development of legal responsibility for interference in the activity of a defense lawyer or a person's representative, from the first mentions of the institution of representation in the 10th century to the present, which provided a holistic understanding of this issue in modern conditions. The issue of ways to improve the legal status of defense lawyers or persons representatives, and methods of interference in their activities, has been studied. Modern problems of legal protection of lawyers and representatives, and problematic issues of law enforcement activities are highlighted. It has been proven that the modern conceptual and methodological model of criminological investigation of interference in the activities of a defense lawyer or a person's representative is a specific set of techniques and methods of research aimed at the implementation of an individually structured system of technological measures, interconnected by a common goal, and carefully planned procedures, with the aim of obtaining new scientific knowledge regarding the phenomenon of interference in the activities of a defense lawyer or a person's representative, their determination, identification of persons committing these criminal offenses, and the development of an effective prevention system taking into account the conditions of martial law. A consistently high number of cases of registration of facts of criminal and illegal actions against defense lawyers and persons representatives during their provision of legal assistance was recorded. It has been established that on average about 200 such cases are registered per year. If during 2001 - 2010, according to Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine, only 6 criminal proceedings were registered, so for the period from 2014 to October 2023, their number is 1,900 cases, i.e., an increase of more than 300 times. It was established that despite the large number of registered criminal proceedings, the level of conviction for interfering with the activities of a defense lawyer or a person's representative is extremely low, and is 0.5%. It was established that out of 1,900 criminal proceedings entered into the Unified Register of Pre-trial Investigations in the last 10 years under Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine, only 2 cases were considered with a verdict. The existence of a very high level of latency of this type of criminal offense has been proven, which is due to the ineffectiveness of the current version of the criminal law and the peculiarities of law enforcement practice. The analysis of the impact of certain socio-demographic, criminal-legal, socialrole and moral-psychological features and characteristics of a person who intervenes in the activities of a defense lawyer or a person's representative has established that in most cases these criminal offenses are committed by men, aged from 30 to 45 years old, who are most often civil servants and work in law enforcement agencies, judicial authorities or in the civil service, are negligent in the performance of their official duties, interfere in the activities of a defense lawyer or a person's representative, mostly by using loopholes in the legislation, have a propensity to commit repeated criminal offenses and have a general negative attitude towards attorneys and persons who are representatives without having the status of an attorney. It is substantiated that legal nihilism, imperfection of national legislation, increased overloading of law enforcement and judicial bodies, and a high level of corruption in them have a significant influence on interference in the activities of a defense lawyer or person's representative, as well as the availability of discretionary powers in officials, which they need in personal interests goals It was found that the main criminogenic factor, which both directly and indirectly affected other determinants and qualitative parameters of intervention in the activities of a defense lawyer or a person's representative, is the large-scale military invasion of the Russian Federation on the territory of Ukraine. As a result, there was an aggravation of political, socio-economic, organizational-management and socio-psychological factors of interference in the activities of the defense lawyer or a person's representative. It has been established that in connection with the military, new obstacles have appeared in the work of defense lawyers or a persons representatives, such as: access restrictions or the general impossibility of using publicly accessible registers and sites; restrictions on the work of some courts; impossibility of providing round-the-clock assistance to its clients due to the introduction of a curfew; mobilization to the ranks of the Armed Forces for the protection of the state, etc. among other things, the war had a particularly negative effect on the violation of the guarantee of the prohibition of the identification of the defense lawyer or the person's representative with their client, which is a separate element in the system of determinants of interference in the activity of a defense lawyer or representative of a person. The analysis of international legal norms governing the protection of human and citizen rights and freedoms, including legal aid, as well as legislative acts in the field of criminal law of many foreign countries, established that Ukraine is actually on the list of countries among European states and countries of the post-Soviet space, in the criminal legislation of which a direct criminal law prohibition of interference in the activities of a defense lawyer or person's representative in the performance of legal activities is established. But, regardless of this, it was established that the specified norm (Article 397 of the Criminal Code of Ukraine) in its current version is ineffective, and its formal presence in the criminal legislation at the current stage does not protect against illegal encroachments on the legal activities of attorneys or persons who have the right for representation without the status of an attorney. The study of the practice of applying the criminal legislation of many foreign countries made it possible to identify sufficiently developed mechanisms for ensuring the observance of the rights of attorneys, cs or representatives, and guarantees of their activities, where a special criminal law norm is not the main, but an auxiliary means of protection against interference in the activities of a defense lawyer or a person's representative. It is substantiated that the system of prevention of interference in the activities of the defense lawyer or a person's representative consists of general social and special criminological measures. General social measures include: 1) the implementation of a purposeful and clear criminological policy by the state to prevent interference in the activities of a defense lawyer or a person's representative, by identifying the determinants of the specified criminal offense, establishing the mechanism of individual criminal behavior of persons who commit it, and taking measures to eliminate further criminal offenses offenses and their detection at the stage of preparation or attempt; 2) directing the state policy towards a complex fight against all existing negative factors (unstable economic and political situation, high level of corruption of civil servants and their low professional level, etc.), not leaving any one unaddressed; 3) implementation of the simultaneous prevention of interference in the activities of the defender or representative of the person and the commission of criminal offenses against justice; 4) improving the material and technical support of law enforcement agencies that prevent interference in the activities of a defense lawyer or a person's representative, and judicial agencies that ensure independent and fair justice; 5) introduction at the legislative level of mandatory criminological examination of criminal law norms, including Article 397 of the Criminal Code of Ukraine. Special criminological measures to prevent interference in the activities of a defense lawyer or a person's representative include: 1) specification in the disposition of Art. 397 of the Criminal Code of Ukraine guarantees the activity of a defender or representative of a person, the violation of which entails criminal liability; 2) fight against corruption in the judicial and law enforcement systems, and reduce the influence of corruption on these institutions; 3) clarification to the population, state authorities, law enforcement and judicial bodies regarding the need to distinguish between the concepts of «client» and «lawyer»; 4) unloading the law enforcement and judicial system; 5) clarification among the lawyers and legal community of Ukraine about the possibility and necessity of registering facts of violations of their rights, interference in their activities, violations of guarantees and professional secrecy established by the Law of Ukraine «On Advocacy and Legal Activities»; 6) solving the issue of decriminalization of certain provisions of Article 397 of the Criminal Code of Ukraine, and their transfer to the Code of Ukraine on Administrative Offenses, in order to properly and timely bring the guilty parties to the appropriate type of responsibility.
- ДокументЮридико-психологічні аспекти розгляду клопотання про проведення негласних слідчих розшукових дій(Одеса: ОДУВС, 2023) Казарян, Ірина Сергіївна; Kazarian, IrynaДисертаційне дослідження присвячено вивченню юридично-психологічних аспектів розгляду клопотань про надання дозволу на проведення негласних слідчих розшукових дій. На основі теоретичного аналізу літературних джерел відображено погляди науковців на проблемні питання в сфері подання та розгляду клопотань про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі НСРД). Досліджено нормативно-правове регулювання з питань винесення клопотання про надання дозволу про проведення НСРД та його подальший розгляд слідчим суддею. Визначено, що за своєю правовою природою клопотання про надання дозволу на проведення НСРД виступають основним елементом кримінально-процесуальної діяльності, підпорядкованим суворому правовому регулюванню. Дії відповідних суб'єктів правовідносин за поданням, розглядом та вирішенням клопотань виступають в якості реалізації права або виконання обов'язків, що визначає сутність кримінально-процесуальних правовідносин. Подібні дії є цілісною системою даних правовідносин, що виникають між одними суб'єктами, які мають право на подання клопотань (слідчий або прокурор), та іншими суб'єктами (слідчий суддя або у разі, якщо на місцевості (адміністративній території), на якій діє правовий режим воєнного стану, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції, повноваження, стосовно надання дозволу на проведення НСРД, контролю за їх проведенням, виконує керівник органу прокуратури), які уповноважені на їх розгляд та дозвіл. На підставі аналізу різних наукових поглядів щодо питання правової природи клопотання обґрунтовано авторське визначення: клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій – це офіційне обґрунтоване звернення слідчого або прокурора, яке подається в установленому законом порядку в письмовій формі, слідчому судді, з метою отримання дозволу про проведення окремих НСРД в рамках здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню. Встановлено суттєві властивості клопотання про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій: – наявність офіційного характеру – це означає, що клопотання заявляється: у межах і за наявності певних правовідносин; особою, уповноваженою на це; посадовій особі, уповноваженій розглядати клопотання та приймати по ньому ухвалу; з питань щодо суті правовідносин; та обов'язково у встановленому законом порядку. – наявність характеру звернення – це означає, що слідчий (прокурор) заявляє клопотання з метою найбільш повно реалізувати свої права; слідчий суддя розглядає клопотання, має відповідні владні повноваження, що дозволяють йому (за наявності відповідних підстав) ухвалити клопотання або відмовити в його ухвалені; наявність характеру звернення у клопотанні не означає необов'язковості дозволу клопотання слідчим суддею відповідно до закону. Визначено основні психологічні аспекти винесення ухвали слідчим суддею за результатами розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД. В цьому аспекті досліджено психологічні чинники, що істотно впливають на винесення слідчим суддею ухвали під час розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД (переконання, установки, досвід, емоційний стан, нестача інформації, дефіцит часу, тиск з боку інших людей та ін.). Виділено три функціональні підсистеми, які забезпечують прийняття рішення слідчим суддею під час розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД: - блок індивідуально-особистісних компонентів, який включає властивості особистості, що забезпечують прийняття певної ситуації, висування варіантів вибору та прийняття відповідного рішення; - блок компонентів взаємодії з середовищем, який включає властивості особистості, які забезпечують пошук її стратегій, дій щодо реалізації, оцінки та прогнозу наслідків прийнятого рішення; - блок компонентів рішучості, який забезпечує координацію вибору, його реалізацію та прогноз наслідків. На основі проведеного дослідження запропоновано структурно-функціональну модель психічної регуляції процесу розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД слідчим суддею. Ця модель включає емоційні, когнітивні, вольові та мотиваційні сфери психіки, які взаємодіють між собою та забезпечують ефект активації впливу слідчого судді на його власний вибір. Автори також відзначають, що на процес розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД можуть вплинути такі фактори, як: - внутрішньоособистісні фактори (властивості особистості, мотиви, установки, цінності слідчого судді); - міжособистісні фактори (відносини між слідчим суддею та сторонами клопотання, взаємодія між сторонами клопотання); - організаційні фактори (вимоги законодавства, нормативні акти, внутрішньоорганізаційні вимоги). За результатами емпіричної частини дослідження встановлено, що: - дефіцит часу та зміна емоційного стану є предикторами вибору стратегій взаємодії слідчого судді зі слідчим, прокурором під час розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД; - значними диспозиційними передумовами під час розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД та вибору стратегій взаємодії є чинник довіри та саморегуляції; - при спільному впливі ситуаційних та диспозиційних передумов значущим предиктором є взаємодія дефіциту часу та фактора тривожності; - такі диспозиційні передумови як відкритість нового досвіду, свідомість, приязнь та розрахунок як критерії довіри мають позитивний зв'язок із вибором стратегії співробітництва при ухваленні прогностичного рішення; - такі диспозиційні передумови як макіавеллізм, пильність і недолік як критерій довіри пов'язані з вибором стратегії конфронтації. На основі проведеного дослідження розроблено рекомендації щодо вдосконалення юридично-психологічних аспектів розгляду клопотання про надання дозволу на проведення НСРД, зокрема: - удосконалення законодавчого регулювання відносно розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД; - підвищення кваліфікації слідчих суддів, слідчих та прокурорів з питань, розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД; - забезпечення ефективної взаємодії в процесі розгляду клопотань про надання дозволу на проведення НСРД між слідчим суддею та слідчим, прокурором. The dissertation study is devoted to the study of legal and psychological aspects of consideration of requests for permission to conduct undercover investigative (search) actions. Based on the theoretical analysis of literary sources, the views of scientists on problematic issues in the field of submission and consideration of requests for permission to conduct covert investigative (search) activities are reflected. The regulatory and legal regulation on the issue of issuing a petition for granting permission to conduct investigative (search) actions and its further consideration by an investigating judge has been studied. It was determined that by its legal nature, requests for permission to conduct investigative (search) actions are the main element of criminal procedural activity subject to strict legal regulation. The actions of the relevant subjects of legal relations upon submission, consideration and resolution of petitions act as the exercise of rights or the fulfillment of duties, which determines the essence of criminal procedural legal relations. Similar actions are a complete system of given legal relations that arise between some subjects who have the right to submit petitions (investigator or prosecutor) and other subjects (investigating judge or if in the locality (administrative territory) in which the legal regime of martial law, state of emergency, conducting an anti-terrorist operation is in effect, the authority to grant permission to conduct investigative (search) actions, control over their conduct, is exercised by the head of the prosecutor's office), who is authorized to review and approve them. On the basis of the analysis of various scientific views on the question of the legal nature of the petition, the author’s definition is substantiated: a petition for permission to conduct secret investigative (search) actions is an official substantiated appeal of an investigator or a prosecutor, which is submitted in writing to the investigating judge in accordance with the procedure established by law. for the purpose of obtaining permission to conduct separate investigative (search) actions as part of a pre-trial investigation into criminal proceedings. The essential properties of the request for permission to conduct secret investigative (search) actions have been established: - the presence of an official character - this means that the request is made: within the limits and in the presence of certain legal relationships; a person authorized to do so; to an official authorized to consider the petition and make a decision on it; on matters concerning the essence of legal relations; and necessarily in accordance with the procedure established by law. - the presence of the nature of an appeal - this means that the investigator (prosecutor) makes a request in order to fully exercise his rights; the investigating judge examines the petition, has the relevant powers, which allow him (if there are appropriate grounds) to accept the petition or refuse to accept it; the presence of the nature of the appeal in the petition does not mean that the permission of the petition by the investigating judge is optional according to the law. The main psychological aspects of issuing a decision by an investigating judge based on the results of consideration of requests for permission to conduct investigative (search) actions have been determined. In this aspect, the psychological factors that significantly influence the issuing of a decision by the investigating judge during the consideration of the request for permission to conduct investigative (search) actions (beliefs, attitudes, experience, emotional state, lack of information, lack of time, pressure from other people, etc.) . Three functional subsystems have been identified, which ensure the decision-making by the investigating judge during the review of the request for permission to conduct NSRD: - a block of individual and personal components, which includes personality properties that ensure acceptance of a certain situation, putting forward options for choice and making the appropriate decision; - a block of components of interaction with the environment, which includes personality properties that ensure the search for its strategies, actions for implementation, assessment and forecasting of the consequences of the decision; - a block of components of determination, which ensures the coordination of the choice, its implementation and the forecast of the consequences. On the basis of the conducted research, a structural and functional model of mental regulation of the process of consideration of a request for permission to conduct investigative (search) actions by an investigating judge is proposed. This model includes emotional, cognitive, volitional and motivational spheres of the psyche, which interact with each other and provide the effect of activating the influence of the investigating judge on his own choice. The authors also note that such factors as: - intrapersonal factors (characteristics, motives, attitudes, values of the investigating judge); - interpersonal factors (relationship between the investigating judge and the petitioning parties, interaction between the petitioning parties); - organizational factors (legislative requirements, regulatory acts, internal organizational requirements). According to the results of the empirical part of the study, it was established that: - lack of time and a change in emotional state are predictors of the choice of strategies for the interaction of the investigating judge with the investigator, the prosecutor during the consideration of the request for granting permission to conduct investigative (search) actions; - significant dispositional prerequisites during the consideration of the request for granting permission to conduct investigative (search) actions and the choice of interaction strategies are the factor of trust and self-regulation; - with the combined influence of situational and dispositional prerequisites, the significant predictor is the interaction of time shortage and the anxiety factor; - such dispositional prerequisites as openness to new experience, consciousness, friendliness and calculation as trust criteria have a positive relationship with the choice of cooperation strategy when making a prognostic decision; - such dispositional prerequisites as Machiavellianism, vigilance and lack as a criterion of trust are related to the choice of confrontation strategy. On the basis of the conducted research, recommendations were developed to improve the legal and psychological aspects of consideration of a request for permission to conduct investigative (search) actions, in particular: - improvement of the legislative regulation regarding the consideration of requests for permission to conduct investigative (search) actions; - improving the qualifications of investigative judges, investigators and prosecutors in matters of consideration of requests for permission to conduct investigative (search) actions; - ensuring effective interaction between the investigating judge and the investigator, the prosecutor, in the process of considering requests for permission to conduct investigative (search) actions.