Допустимість доказів у кримінальному провадженні: українські практики та зарубіжний досвід

Abstract

Стаття присвячена дослідженню допустимості доказів у кримінальному провадженні в українських практиках та у контексті зарубіжного досвіду. Метою статті є виокремлення особливостей нормативної регламентації допустимості доказів у кримінальному провадженні України та їх оцінка з урахуванням зарубіжного досвіду. При здійсненні дослідження використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції; діалектичний метод; герменевтичний метод; порівняльно-правовий метод; формально-юридичний метод. У статті висвітлено сутність напрямки практики Верховного Суду щодо тлумачення норм кримінального процесуального кодексу у частині допустимості доказів. Розглянуто правила допустимості доказів за Кримінальним процесуальним кодексом Швейцарії та заборони на використання доказів за Кримінальним процесуальним кодексом Федеративної Республіки Німеччини.

This article examines the admissibility of evidence in criminal proceedings in Ukrainian practice and in the context of international experience. The aim of the article is to identify the distinctive features of the regulatory framework governing the admissibility of evidence in criminal proceedings in Ukraine and to evaluate them in light of international experience. The research utilised general scientific and specialised methods of inquiry: methods of analysis and synthesis, induction and deduction; the dialectical method; the hermeneutic method; the comparative legal method; and the formal legal method. The article highlights the essence of the Supreme Court’s practice regarding the interpretation of the provisions of the Code of Criminal Procedure concerning the admissibility of evidence. The rules on the admissibility of evidence under the Swiss Code of Criminal Procedure and the prohibitions on the use of evidence under the Code of Criminal Procedure of the Federal Republic of Germany are examined.