12.00.07 адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд 12.00.07 адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право за Назва
Зараз показуємо 1 - 11 з 11
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументАдміністративний розсуд в діяльності органів публічної адміністрації(Одеса: ОДУВС, 2020) Бааджи, Наталія Анатоліївна; Baadzhy, NataliiaДисертацію присвячено теоретичним та практичним проблемам застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації України. Охарактеризовано засади, тенденції, проблеми та особливості правового регулювання та перспективи удосконалення його застосування. Досліджено правові категорії «розсуд», «адміністративний розсуд», «дискреція», «межі адміністративного розсуду», «оціночне поняття» та інші. Проведено аналіз нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації, внаслідок чого встановлено, що нею є сукупність нормативно-правових актів законодавчого та підзаконного характеру, які направлені на регулювання відносин, пов’язаних із реалізацією дискреційних повноважень органів публічної адміністрації у правотворчій та правозастосовній діяльності. Охарактеризовано принципи адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: верховенства права, законності, гуманізму, пропорційності, неупередженості, рівності перед законом, справедливості, недопустимості зловживання правом, добросовісності, розумності, варіативності (селективності), цілеспрямованості, цілісності, системності, науковості, компетентності, відповідальності та інші. Досліджено форми реалізації адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: прийняття нормативних правових актів, індивідуальних правових актів, укладання адміністративних договорів, вчинення інших юридично значущих дій (конклюдентні акти - дії, бездіяльність). Проаналізовано правову природу меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації; запропоновано авторське визначення цього поняття – це встановлений в нормативно-правових актах за допомогою спеціальних правових засобів вид правових обмежень в діяльності органів публічної адміністрації, який обумовлює межі, в яких органи публічної адміністрації мають можливість вольового вибору оптимального вирішення юридичного питання. Досліджено особливості застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації в умовах надзвичайного правового регулювання. З’ясовано, що надзвичайне правове регулювання обумовлює зростання застосування імперативних принципів у правовому впливі на суспільні відносини, збільшує межі дискреції, свободу розсуду органів публічної адміністрації при правозастосуванні та нормотворенні, допускає трансгресію власної компетенції, визначеної законодавством для ординарної ситуації. Досліджено вплив адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації на корупційні відносини. Доведено, що корупціогенність адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації полягає у потенційній можливості здійснення або нездійснення своїх повноважень, а також у підставах і строках їхнього здійснення. Досліджено шляхи оптимізації меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації. З метою удосконалення нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації запропоновано прийняти Закон України «Про адміністративну процедуру» та Закон України «Про нормативно-правові акти». З метою посилення контрольно-наглядової діяльності держави за застосуванням адміністративного розсуду у правотворчій та правозастосовній діяльності органів публічної адміністрації запропоновано внести низку змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации Украины. Охарактеризованы принципы, тенденции, проблемы и особенности правового регулирования и перспективы совершенствования его применения. Исследованы правовые категории «усмотрение», «административное усмотрение», «дискреция», «пределы административного усмотрения», «оценочное понятие» и другие. Проведен анализ нормативно-правовой базы применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации, в результате чего установлено, что ею является совокупность нормативно-правовых актов законодательного и подзаконного характера, которые направлены на регулирование отношений, связанных с реализацией дискреционных полномочий органов публичной администрации в правотворческой и правоприменительной деятельности. Охарактеризованы принципы административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации: верховенства права, законности, гуманизма, соразмерности, беспристрастности, равенства перед законом, справедливости, недопустимости злоупотребления правом, добросовестности, разумности, вариативности (селективности), целеустремленности, целостности, системности, научности, компетентности, ответственности и других. Исследованы формы реализации административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации: принятие нормативных правовых актов, индивидуальных правовых актов, заключение административных договоров, совершение других юридически значимых действий (конклюдентные акты - действия, бездействие). Проанализирована правовая природа пределов административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации; предложено авторское определение этого понятия – это установленный в нормативно-правовых актах с помощью специальных правовых средств вид правовых ограничений в деятельности органов публичной администрации, который обусловливает границы, в которых органы публичной администрации имеют возможность волевого выбора оптимального решения юридического вопроса. Исследованы особенности применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации в условиях чрезвычайного правового регулирования. Установлено, что чрезвычайное правовое регулирование обуславливает рост применения императивных принципов в правовом воздействии на общественные отношения, увеличивает пределы дискреции, свободу усмотрения органов публичной администрации при правоприменении и нормотворчестве, допускает трансгрессию собственной компетенции, определенной законодательством для ординарной ситуации. Исследовано влияние административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации на коррупционные отношения. Доказано, что коррупциогенность административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации заключается в потенциальной возможности осуществления или неосуществления своих полномочий, а также в основаниях и сроках их осуществления. Исследованы пути оптимизации границ административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации. С целью усовершенствования нормативно-правовой основы применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации предлагается принять Закон Украины «Об административной процедуре» и Закон Украины «О нормативно-правовых актах». С целью усиления контрольно-надзорной деятельности государства за применением административного усмотрения в правотворческой и правоприменительной деятельности органов публичной администрации предложено внести ряд изменений в Закон Украины «О местных государственных администрациях» и Закон Украины «О местном самоуправлении в Украине». The dissertation is devoted to the theoretical and practical problems of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies of Ukraine. This scientific works reveals and analyses characteristic features, tendencies, problems and peculiarities of legal regulation and perspective of elaborating of its application. The author researches such categories as “discretion”, “administrative discretion”, “limits of administrative discretion”, “value judgment” etc. The dissertation produces the analysis of regulatory basis of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies, while in the result we can state that this regulatory basis includes the array regulatory legal acts of legislative and by-law character, which are directed on regulation of relations relating to the realization of discretionary powers of public administration agencies within law-making and law-application activities. The research gives characteristics of the principles of administrative discretion within the public administration activities, emphasizing the main pertaining to the topic: rule of law, legality, humanism, proportionality, impartiality, equality before the law, justice, inadmissibility of abuse of law, good faith, reasonableness, variability (selectivity), purposefulness, integrity, consistency, scientificity, competence, responsibility, etc. In the course of the scientific work the author studies the forms of realization of administrative discretion in the public administration activities: adopting regulatory acts, individual legal regulatory acts, concluding administrative agreements, making other legally significant acts (concluding acts-deals, inaction). The research analyses the legal nature of the limits of administrative discretion within the public administration activities; proposes author definition of the concept: it is a type of legal restrictions of the public administration activities specifically stipulated in regulatory acts by means of relevant legal mechanisms, which defines the boundaries within which the public administration agencies have the possibility of the strong-willed choice of the optimal settlement of legal issue. Peculiarities of application of administrative discretion in activity of public administration agencies in the conditions of extraordinary legal regulation are investigated as well. It was found that extraordinary legal regulation causes the growth of the application of imperative principles in the legal influence on public relations, increases the limits of discretion, freedom of discretion of public administration bodies in law enforcement and rule-making, allows the transgression of their own competence defined by law for ordinary situations. The influence of administrative discretion in the activity of public administration agencies on corruption relations is investigated by the author. It is proved that the corruption of administrative discretion in the activities of public administration agencies lies in the potential possibility of exercising or not exercising their powers, as well as in the reasons and terms of their exercising. The ways of optimizing the limits of administrative discretion in the activity of public administration agencies are investigated. In order to improve and elaborate the regulatory basis for implementation of administrative discretion within the public administration activities the author proposes to adopt the Law of Ukraine «On Administrative Procedure» and the Law of Ukraine «On Regulatory Acts». With the aim of reinforcing the monitor-controlling state function over the application of administrative discretion in law-making and law-application activities of public administration agencies, the current dissertation proposes to adopt a range of amendments to the Law of Ukraine «On Local State Administrations» and the Law of Ukraine «On Local Government in Ukraine».
- ДокументАдміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності в Україні(Одеса: ОДУВС, 2018) Сірко, Вікторія Сергіївна; Sirko, ViktoriiaУ дисертації, з використанням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної і зарубіжної правничої науки, а також чинного законодавства України та міжнародних документів, розкрито поняття та ознаки адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні. Досліджено ґенезу правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні та виділено три історичних етапи: 1) від 996 року (видання Статуту «Про десятини, суди та людей церковних» князем Володимиром Святославовичем) до 1918 року (Жовтневий переворот); 2) від 1918 року до 1991 року (часи перебування України в складі СРСР); 3) від 1991 року до теперішнього часу (часи Незалежної України), кожен з яких має свої особливості та нормативно-правове забезпечення волонтерської діяльності. Встановлено, що перший етап характеризується концентрацією благодійної діяльності в лавах держави та церкви, прийняттям нормативних актів, що забезпечують доброчинну діяльність (в тому числі й волонтерську); другий – відсутністю нормативного забезпечення доброчинної (волонтерської діяльності); третій етап – закріплення на законодавчому рівні як благодійної так і волонтерської діяльності; прийняття статутного законодавства у цій сфері; сприяння з боку державних і недержавних органів волонтерській діяльності. На основі аналізу нормативних та доктринальних джерел проаналізовані поняття волонтер, благодійна діяльність, волонтерська діяльність. Запропоновано та обґрунтовано внесення змін до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації». Доведено, що адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності становить собою діяльність, спрямовану на впорядкування процесів надання допомоги як відносно конкретної особи, групи осіб так і державним органам, організаціям і навіть державі. Взаємодія публічних та приватноправових елементів утворюють міцну основу для функціонування організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Аргументовано, що при цьому необхідно досягти такого співвідношення публічного та приватного права у регулюванні волонтерської діяльності, щоб забезпечити їх рівне представлення, запобігти появі суперечностей, створити механізм адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності, щоб узгодити приватні інтереси волонтерів, суб’єктів отримання допомоги, інтересам держави та суспільства в цілому. Узагальнено наукові погляди на поняття забезпечення, правове забезпечення, адміністративно-правове забезпечення, на підставі чого сформульовано визначення механізму адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності, під яким слід розуміти систему адміністративно-правових засобів, із використанням яких держава упорядковує суспільні відносини, що склалися у сфері волонтерської діяльності, з метою забезпечення можливостей реалізації волонтерськими організаціями, організаціями та установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів, та волонтерами їх доброчинної діяльності та забезпечення їх прав, свобод та законних інтересів. До елементів механізму адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності віднесено: 1) норми права, що містяться у різних нормативно-правових актах, які регулюють волонтерську діяльність; 2) акти застосування правових норм; 3) тлумачення адміністративних приписів у цій сфері як процес доведення та уточнення їх змісту; 4) адміністративно-правові відносини, які базуються на адміністративно-правових нормах та виникають і здійснюються на їх основі; 5) адміністративні процедури діяльності суб'єктів публічної адміністрації у сфері забезпечення волонтерської діяльності, наприклад, надання дозволу на пересування за межі України волонтерам; 6) контроль та нагляд за законністю волонтерської діяльності. Визначено мету адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні, яка проявляється у: 1) створенні належних умов для функціонування волонтерської діяльності; 2) розробці належної нормативно-правової бази; 3) контролі та нагляді за додержанням волонтерами, волонтерськими організаціями та організаціями і установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів, законодавства та притягнення винних до відповідальності. Доведено, що функції адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності – це напрями діяльності органів влади та місцевого самоврядування щодо ефективного функціонування волонтерських організацій, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Встановлено, що до функцій адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності належать: а) організаційна (закріплення процедури діяльності волонтерів, підготовка та видання нормативної документації тощо); б) координаційна (спільна діяльність органів влади і волонтерів); в) контрольна (визначення стану дотримання нормативних положень); г) регулятивна (центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності регулює порядок створення організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, їх функціонування та припинення діяльності). Проаналізовано та надано визначення суб’єктів адміністративно-правового забезпечення у сфері волонтерської діяльності – це система органів державної влади та місцевого самоврядування, які відповідно до покладених на них завдань і функцій здійснюють виконавчо-розпорядчий вплив у сфері створення умов для ефективної діяльності волонтерів та організацій і установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. З урахуванням результатів аналізу наукових праць, а також положень законодавчих та підзаконних актів констатуємо, що за характером і правовою природою повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері волонтерської діяльності об’єктивуються у виданні нормативно-правових та індивідуальних адміністративних актів; укладенні адміністративних договорів; учиненні інших юридично значущих адміністративних дій; здійсненні матеріально-технічних операцій. Виділено два рівні суб’єктів влади, що здійснюють адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності: 1) суб’єкти, повноваження яких визначені Конституцією України (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України); 2) суб’єкти, повноваження яких визначені Законами України та іншими нормативно-правовими актами (центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування). Доведено, що до форм публічного адміністрування у сфері волонтерської діяльності належить: 1) видання нормативно-правових актів у сфері організації діяльності конкретної волонтерської організації; 2) видання індивідуальних адміністративних актів; 3) укладення адміністративних договорів; 4) укладення та ратифікація міжнародних договорів щодо співпраці та вивчення міжнародного досвіду волонтерської діяльності; 5) вчинення інших юридично значущих дій на основі закону або на основі підзаконного нормативно-правового акту управління. Наголошено, що методи публічного адміністрування у сфері волонтерської діяльності – це сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу державних органів (посадових осіб) та органів місцевого самоврядування на діяльність волонтерів, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, та волонтерських організацій на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі. Аналіз правового забезпечення волонтерської діяльності в іноземних державах надає можливість визначити три підходи щодо правового забезпечення волонтерської діяльності: 1) країни із загальнозаконодавчим закріпленням норм правового забезпечення волонтерської діяльності (Німеччина, Болгарія, Косово та ін.); 2) закріплення адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності спеціальними нормативно-правовими актами (Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія та ін.); 3) країни, де норми щодо забезпечення волонтерської діяльності не закріплені в жодному нормативному акті (Великобританія, Албанія, Туреччина, Швеція). Звернено увагу на те, що в державах, на нормативному рівні яких волонтерська діяльність не визначена, волонтерські організації сприймаються як органи самоврядування, тому їм дозволено регулювати свою діяльність і внутрішні справи самостійно. Підкреслено, що всі умови участі у волонтерській діяльності в різних країнах світу залежать від правил саморегулювання організації, а також угоди між волонтером та волонтерською організацією. Запропоновано на підставі досвіду правового забезпечення волонтерської діяльності таких країн як США, Молдова, Німеччина, Швеція, Великобританія, внести зміни до законодавства України та застосовувати цей досвід у діяльності волонтерів. Надано конкретні пропозиції щодо удосконалення національного законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні. In the dissertation, using modern methods of cognition, achievements of domestic and foreign legal science, as well as current legislation of Ukraine and international documents, the concept and features of administrative and legal support of volunteer activity in Ukraine are revealed. The genesis of the legal provision of volunteer activity in Ukraine was identified and three historical stages were distinguished: 1) from 996 (the publication of the Statute "On the tithe, the courts and the people of the church" by Prince Volodymyr Sviatoslavich) until 1918 (the October coup); 2) from 1918 to 1991 (the time of Ukraine's stay in the USSR); 3) from 1991 to the present time (the time of Independent Ukraine), each of which has its own peculiarities and normative and legal support for volunteer activity. It was established that the first stage is characterized by concentration of charitable activities in the ranks of the state and the church, adoption of normative acts that provide charitable activities (including volunteers); the second is the lack of normative provision of charity (volunteer activity); the third stage - fixing on the legislative level both charitable and volunteer activities; adoption of statutory legislation in this area; assistance from state and non-governmental bodies of volunteer activity. On the basis of analysis of normative and doctrinal sources, the concept of volunteer, charitable work, volunteer activity is analyzed. The amendments to the Law of Ukraine "On charitable activity and charitable organizations" are proposed and substantiated. It is proved that the administrative and legal support of volunteer activity is an activity aimed at streamlining the processes of assistance as a relatively specific person, group of persons and state bodies, organizations and even the state. The interaction of public and private law elements forms a solid foundation for the functioning of organizations and institutions involved in volunteering. It is argued that at the same time, it is necessary to achieve such a ratio of public and private law in the regulation of volunteer activities in order to ensure their equal representation, to prevent the emergence of contradictions, to create a mechanism for the administrative and legal provision of volunteer activities in order to reconcile the private interests of volunteers, interests of the state and society as a whole. The scientific views on the concept of provision, legal support, administrative and legal provision are generalized, on the basis of which the definition of the mechanism of administrative and legal provision of volunteer activity is formulated, which should be understood as the system of administrative and legal means, with which the state organizes the social relations that have developed in the field volunteering activities, in order to provide opportunities for volunteer organizations, organizations and institutions involved in their activities to be implemented. volunteers and volunteers of their charitable activities and ensure their rights, freedoms and legitimate interests. The elements of the mechanism of administrative and legal provision of volunteer activity include: 1) the norms of law contained in the various regulations governing volunteering activities; 2) acts of application of legal norms; 3) the interpretation of administrative regulations in this area as a process of proof and clarification of their content; 4) administrative-legal relations, which are based on administrative-legal norms and arise and are carried out on their basis; 5) administrative procedures for the activities of public administration entities in the field of volunteering, for example, granting permission to travel outside Ukraine volunteers; 6) control and supervision of the legality of volunteering activities. The purpose of administrative and legal support of volunteer activity in Ukraine is determined, which is manifested in: 1) creating the proper conditions for the functioning of volunteer activity; 2) the development of a proper regulatory framework; 3) control and oversee the compliance of volunteers, volunteer organizations and organizations and institutions involved in volunteering activities, legislation and prosecution. It is proved that the functions of administrative and legal support of volunteer activity are directions of activity of authorities and local self-government on the effective functioning of volunteer organizations, organizations and institutions that involve volunteers in their activities. Established that the functions of administrative and legal support volunteer activities include: a) organizational (consolidating the procedure of volunteers, preparation and publication of normative documentation, etc.); b) coordination (joint activities of government bodies and volunteers); c) control (determining the state of compliance with the regulations); d) Regulatory (the central executive body in the field of volunteer activity regulates the procedure for the establishment of organizations and institutions that involve volunteers in their activities, their functioning and termination of activities). The analysis and definition of the subjects of administrative and legal support in the field of volunteer activity is analyzed and is provided - a system of bodies of state power and local self-government, which, in accordance with the tasks and functions assigned to them, carry out executive and administrative influence in the sphere of creation of conditions for effective activity of volunteers and organizations. and institutions that engage volunteers in their activities. Taking into account the results of the analysis of scientific works, as well as the provisions of legislative and subordinate acts, we state that by the nature and legal nature of the powers of state authorities and local self-government in the sphere of volunteer activity are objectified in the publication of normative and legal and individual administrative acts; conclusion of administrative contracts; making other legally significant administrative actions; realization of material and technical operations. Two levels of the authorities that carry out the administrative and legal support of volunteer activity are identified: 1) the subjects of whose powers are defined by the Constitution of Ukraine (Verkhovna Rada of Ukraine, the President of Ukraine, the Cabinet of Ministers of Ukraine); 2) whose subjects are determined by the Laws of Ukraine and other normative-legal acts (central and local executive bodies and local self-government bodies). It is proved that the forms of public administration in the field of volunteer activity are: 1) publication of regulatory and legal acts in the field of the organization of the activity of a specific volunteer organization; 2) the publication of individual administrative acts; 3) the conclusion of administrative contracts; 4)the conclusion and ratification of international agreements on cooperation and the study of international experience in volunteering; 5) the commission of other legally significant actions on the basis of the law or on the basis of the by-law normative-legal act of management. It is stressed that the methods of public administration in the sphere of volunteer activity are a set of various methods, methods and means of direct and targeted influence of state bodies (officials) and local governments on the activities of volunteers, organizations and institutions involved in volunteering activities, and volunteer organizations on the basis of their competencies, within the established limits and in the appropriate form. An analysis of the legal framework for volunteering in foreign countries provides the opportunity to identify three approaches to the legal provision of volunteering: 1) countries with a general legislative consolidation of voluntary activities (Germany, Bulgaria, Kosovo, etc.); 2) the consolidation of administrative and legal provision of volunteer activity by special legal acts (Hungary, Czech Republic, Slovakia, Slovenia, etc.); 3) countries where norms for providing volunteering are not enshrined in any normative act (Great Britain, Albania, Turkey, Sweden). Attention is drawn to the fact that volunteer organizations are perceived as bodies of self-government in the states, at the normative level of which volunteering is not defined, so they are allowed to regulate their activities and internal affairs independently. It is emphasized that all conditions for participation in volunteering activities in different countries of the world depend on the rules of self-regulation of the organization, as well as agreements between the volunteer and the volunteer organization. Proposed on the basis of the experience of legal support of volunteer activities of such countries as the USA, Moldova, Germany, Sweden, Great Britain, to make changes to the legislation of Ukraine and apply this experience in the activities of volunteers. Concrete proposals on improving the national legislation in the field of legal support of volunteer activity in Ukraine are provided.
- ДокументАдміністративно-правове регулювання у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів в Україні(Одеса: ОДУВС, 2020) Карпенко, Карина Костянтинівна; Karpenko, KarynaДисертація є комплексним дослідженням адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів в Україні. Здійснення реформування і структурної перебудови національного законодавства держави обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як складової частини фінансового ринку України, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання і забезпечує відшкодування збитків у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та інших непередбачених подій, що негативно впливають на добробут населення, діяльність суб’єктів господарювання і держави загалом. Будучи провідною ланкою ринкової економіки, страхова сфера виступає складним механізмом, що чутливо реагує на всі соціально-економічні, політичні та соціопсихологічні процеси, що відбуваються в країні. Як результат, сучасний стан розвитку страхового ринку характеризується складністю та суперечливістю, що пояснюється недосконалістю галузевого законодавства, низькою платоспроможністю вітчизняних страхувальників, проявами галузевого монополізму, недостатнім рівнем кваліфікації кадрів у страхових компаній, великою кількістю видів обов’язкового страхування, зловживаннями у сфері страхових відносин як з боку страховиків, так і страхувальників, що свідчать про необхідність удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання у вказаній сфері. Варто наголосити, що здійснення адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів обумовлено також певними соціально-економічними потребами суспільства та з мінімізацією рівня ризику як страховиків, так і страхувальників. Беручи до уваги комерційний інтерес страховиків що переважає над інтересами страхувальників, необхідність такого регулювання зумовлюється бажанням держави гарантувати соціальний спокій суспільства, зокрема в умовах перманентної світової фінансової кризи. Останнє є одним із важливих чинників у вирішенні ряду соціальних та економіко-правових проблем співвітчизників. Автомобільний транспорт є зручним, маневреним, швидким, що зумовлює його активний розвиток. Проте в умовах нерозвиненої, застарілої транспортної інфраструктури та переважної частини автопарку, недосконалої системи підготовки водіїв, низького рівня їх правової свідомості й культури це призводить до зростання кількості дорожньо-транспортних пригод (далі – ДТП). Ситуація на дорогах України визнана однією з головних загроз національній безпеці. З огляду на це обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, як ефективний механізм захисту майнових прав та інтересів як потерпілих осіб, так і власників транспортних засобів (далі- ТЗ) стає необхідним елементом економічної і правової системи держави. Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – ОСЦПВВНТЗ) набрав чинності 1 січня 2005 р. Відтоді нормативна база, підзаконні нормативні акти, спрямовані на забезпечення дії Закону, перманентно вдосконалюються. Завдяки цим заходам ОСЦПВВНТЗ перетворилося на справді масове явище. За 2018 р. було оформлено договорів, що розпочали дію 7 720 277 полісів, що свідчить про значне охоплення володільців транспортних засобів страхуванням відповідальності (тоді як у 2017 р. – лише 7 408 257). Однак, незважаючи на наявну нормативну базу регулювання відносин щодо ОСЦПВВНТЗ, окремі її положення викликають нарікання учасників правовідносин щодо цього виду страхування – страхувальників (невідповідність розміру страхових платежів спричинюваним ризикам, гарантії захисту майнових інтересів у разі настання страхового випадку), страховиків (забезпечення обов’язковості страхування, адекватний розрахунок страхових платежів, протидія шахрайству), вигодонабувачів (гарантування і спрощення процедури отримання страхового відшкодування, його повнота). Відповідно до поставленої мети нами під час проведення дослідження сформульовано та удосконалено визначення поняття «адміністративно-правове регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів»; сформульовано авторські пропозиції щодо внесення змін та доповнень до нормативних актів України, норми яких регулюють відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; удосконалено механізм адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, а також теоретичні положення щодо змісту форм та методів адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів; дістали подальшого розвитку дослідження системи органів, уповноважених здійснювати адміністративно-правове регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, а також чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів та запропоновано їх класифікацію. У роботі проаналізовано чинне галузеве законодавство і практику адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, вивчено генезис адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, висвітлено та проаналізовано світовий досвід правового забезпечення страхової діяльності. Досліджено об’єктивні та суб’єктивні чинники, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, визначено напрями підвищення ефективності регуляторного механізму через удосконалення його правових й організаційних основ. З’ясовані теоретичні та практичні проблеми визначення адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України, який забезпечує формування конкурентної політики в державі. В роботі досліджено етимологію поняття правовий статус, узагальнено його розуміння в науці та практиці. Визначено поняття, структуру адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України та його структурних підрозділів, їх місце в системі органів державної влади, систему функцій та адміністративно-правових повноважень. Охарактеризовано основні повноваження Моторно (транспортного) страхового бюро України, в залежності від мети та функцій вони поділяються на такі: організаційно-регулятивні; контрольні; правоохоронні. Піддано аналізу практику правового регулювання та реалізації елементів адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України. Виділені основні форми взаємодії Моторно (транспортного) страхового бюро України з іншими державними органами і органами місцевого самоврядування. Сформульовано пропозиції щодо оптимізації адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України шляхом внесення змін і доповнень до чинного законодавства. The dissertation is a complex study of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles in Ukraine. The implementation of the reform and structural restructuring of the national legislation of the state necessitates the further development of the national insurance market as an integral part of the financial market of Ukraine, which helps to create the basis for sustainable economic growth and provides compensation for losses in the event of natural disasters, accidents, catastrophes and other unforeseen events, for the welfare of the population, the activities of economic entities and the state as a whole. As a leading market economy, the insurance industry is a complex mechanism that sensitively responds to all socio-economic, political and socio-psychological processes taking place in the country. As a result, the current state of development of the insurance market is characterized by complexity and controversy, which is explained by the imperfection of sectoral legislation, low solvency of domestic insurers, manifestations of industry monopoly, insufficient qualification of personnel in insurance companies, a large number of types of compulsory insurance insurance, by insurers and insurers, which testify to the need to improve the mechanism of administrative and legal regulation tion in that area. It should be emphasized that the implementation of administrative and legal regulation of compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles is also conditioned by certain socio-economic needs of society and minimizing the risk level of both insurers and insurers. Given the commercial interest of insurers outweighing the interests of insurers, the need for such regulation is conditioned by the desire of the state to guarantee the social peace of society, in particular in the face of a permanent global financial crisis. The latter is one of the important factors in solving a number of social and economic and legal problems of compatriots. Road transport is convenient, maneuverable, fast, which causes its active development. However, in the conditions of underdeveloped, outdated transport infrastructure and the vast majority of the fleet, poor training system, low level of legal consciousness and culture, this leads to an increase in traffic accidents (hereinafter - road accidents). The situation on the roads of Ukraine is recognized as one of the major threats to national security. In view of this, compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles (hereinafter referred to as CICLOLV) as an effective mechanism for the protection of property rights and interests of both injured persons and owners of vehicles (hereinafter - TOR) becomes a necessary element of the economic and legal system. of the state. The Law of Ukraine “On Compulsory Insurance of Civil Liability of Land Vehicle Owners” entered into force on January 1, 2005. Since then, the regulatory framework, the by-laws aimed at ensuring the operation of the Law, have been permanently improved. Thanks to these measures, CICLOLV has become a truly mass phenomenon. In 2018, contracts were initiated that started 7 720 277 policies, which indicates a significant coverage of vehicle owners with liability insurance (compared to only 7 408 257 in 2017). However, in spite of the existing regulatory framework for regulating the relations with CICLOLV, some of its provisions cause criticism of participants in the legal relationship regarding this type of insurance - insurers (inconsistency of the amount of insurance payments caused by risks, guarantees of protection of property interests in the event of collateral, insurance, adequate calculation of insurance payments, counteraction to fraud), beneficiaries (guarantee and simplification of the procedure of obtaining insurance indemnity ting its completeness). In accordance with this goal, during the research we formulated and refined the definition of "administrative and legal regulation of compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles"; formulated the author's proposals for amendments to the normative acts of Ukraine, the rules of which regulate relations in the field of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles; the mechanism of administrative regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles has been improved, as well as the theoretical provisions on the content of forms and methods of administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles; got further development of the system of bodies authorized to carry out administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, as well as factors that influence the effectiveness of the administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles and their classification is proposed. The article analyzes the current sectoral legislation and practice of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, examines the genesis of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, clarifies and analyzes the legal provision of insurance activities. The objective and subjective factors that influence the effectiveness of the administrative and legal regulation of the obligatory civil liability insurance of the owners of land vehicles are investigated, the directions of increasing the efficiency of the regulatory mechanism through the improvement of its legal and organizational bases are determined. The theoretical and practical problems of determining the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine, which ensures the formation of competition policy in the country, are clarified. The etymology of the concept of legal status is investigated in the work, its understanding in science and practice is generalized. The concept, structure of the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine and its structural subdivisions, their place in the system of state authorities, the system of functions and administrative and legal powers have been determined. The basic powers of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine are characterized, depending on the purpose and functions they are divided into the following: organizational and regulatory; control; law enforcement. The practice of legal regulation and implementation of the elements of the administrative-legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine is analyzed. The main forms of interaction of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine with other state and local self-government bodies are highlighted. The proposals on optimization of the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine by amending the current legislation are formulated.
- ДокументАдміністративно-правове та організаційне забезпечення охорони здоров'я в Україні(Одеса: ОДУВС, 2018) Гомон, Дар'я Олегівна; Homon, DariaРобота присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правового та організаційного забезпечення охорони здоров'я в Україні. Проаналізовано поняття і сутність адміністративно-правового забезпечення охорони здоров'я та організаційні основи діяльності суб’єктів забезпечення охорони здоров'я. Досліджено світові моделі організації системи охорони здоров'я та запропоновані шляхи вдосконалення правових та організаційних засад діяльності органів охорони здоров'я в Україні. В дисертаційному досліджені зазначено, що в усі часи здоров’я людини розглядалось як одна з найвищих цінностей суспільства. Здоров'я є не лише найбільшою соціальною та індивідуальною цінністю, яка значною мірою впливає на процеси та результати економічного, соціального та культурного розвитку, як індивідума, так і всього народу, а й критерієм благополуччя всієї держави. Охорона здоров'я як важлива самостійна функція державної влади і місцевого самоврядування має спеціальне законодавство і систему органів публічного адміністрування, які забезпечують реалізацію права на охорону здоров'я. Проведено історико-правовий аналіз розвитку адміністративно-правового та організаційного забезпечення охорони здоров'я і встановлено, що законодавство є важливим та ефективним засобом державного управлыння. Правове регулювання взаємовідносин людини і суспільства у державі в усі часи не оминало сфери охорони здоров'я, зокрема й надання медичної допомоги. Регламентація охорони здоров’я в Україні має глибоке історичне коріння і бере початок ще з часів Київської Русі. Сформульовано наукове визначення адміністративно-правового забезпечення охорони здоров'я - здійснюваний вплив органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб в межах визначеної законом компетенції за допомогою спеціального (нормотворчого) механізму, на відносини в сфері охорони здоров’я з метою забезпечення захисту і охорони прав, свобод та інтересів населення, необхідних для реалізації права на найвищий досяжний рівень здоров’я і продовження працездатності кожної людини. Дослідження правової основи забезпечення охорони здоров'я дало можливість з’ясувати, що правовідносини у сфері охорони здоров’я регламентуються і регулюються широким колом нормативно-правових актів, а саме: Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я та іншими законами в сфері охорони здоров'я, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України та інших міністерств, що мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, а також державними комплексними і цільовими програмами з актуальних питань охорони здоров’я, затверджені указами Президента України або постановами Кабінету Міністрів України. Юридична відповідальність в сфері охорони здоров'я це особливий порядок застосування суб’єктами адміністративної юрисдикції до особи, яка вчинила правопорушення, об’єктом якого є здоров'я людини, тобто стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, засобів державного примусу, що виражаються у накладенні адміністративних стягнень, форм цивільної відповідальності і кримінальних покарань. Публічне адміністрування в сфері охорони здоров'я розглядається як діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо організації і управління усіма складовими системи охорони здоров’я для задоволення потреб громадян України щодо збереження та зміцнення здоров’я. У роботі визначено систему суб’єктів публічного адміністрування в сфері охорони здоров'я, яка включає в себе: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Національну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу при Кабінеті Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України та інші міністерства, що мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Національну службу здоров'я України, місцеві державні адміністрації (департаменти (управління) охорони здоров'я), органи місцевого самоврядування (відділи (управління) охорони здоров'я). Під формами публічного адміністрування органів охорони здоров’я пропонується розглядати однорідні, конкретні дії суб’єктів публічного адміністрування, пов’язані зі створенням оптимальних умов для реалізації громадянами своїх прав щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я та соціального благополуччя. Методами публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я є способи впливу суб’єктів публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я на підпорядковані їм об’єкти з метою реалізації своїх управлінських повноважень в сфері охорони здоров'я. З’ясовано, що світова практика виробила три основні моделі системи фінансування охорони здоров'я: 1. Бюджетна (державна) модель фінансування (модель Беверіджа), передбачає фінансування сфери охорони здоров‘я до 90% усіх витрат за рахунок бюджету, а решта 10% включають кошти, які акумулюються за рахунок добровільного медичного страхування, кошти, отримані за платні медичні послуги, кошти благодійних організацій, спонсорська допомога. 2. Платна (приватна) модель фінансування, суть якої полягає у тому, що фінансування галузі охорони здоров‘я здійснюється загалом за рахунок приватних платежів та коштів фондів добровільного медичного страхування. 3. Страхова (змішана) модель фінансування (модель Бісмарка), передбачає фінансування сфери охорони здоров‘я не менше 60% усіх витрат за рахунок фонду чи фондів обов‘язкового медичного страхування. Решта витрат (до 40%) фінансуються за рахунок коштів бюджету, добровільного медичного страхування, коштів, отриманих за надання платних медичних послуг, міжнародних програм охорони здоров‘я. Досліджено досвід організаційно-правового забезпечення охорони здоров'я в таких країнах, як Японія, США, Німеччина, Франція, Грузія, Вірменія, який може бути використаний в Україні при реформуванні охорони здоров'я. Говорячи про реформування та удосконалення правового забезпечення, неможливо залишити без уваги правову базу охорони здоров’я, яка потребує систематизації всього законодавства України у сфері охорони здоров’я, тобто створення базового документу – наприклад, Кодексу законів України про охорону здоров'я (Медичного кодексу України). Доцільно було б також прийняти Закони «Про фінансування охорони здоров’я», «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про медичну діяльність», «Про забезпечення прав пацієнтів», «Про лікарське самоврядування», оскільки вони визначатимуть тип вітчизняної системи охорони здоров’я і основи її діяльності. The work is dedicated to integrate study of administrative, legal and organizational health care maintaining in Ukraine. Concept and subject of administrative and legal health care maintaining and organizational basis for the work of health care subjects were analyzed. Worldwide models of organization of health care system and offered ways of improvement legal and organizational cornerstones of health care authorities in Ukraine were examined. It is stated in dissertational research that at all times human health was considered like one of the highest values of the society. Health is not only the biggest social and individual value, which substantially affects on the process of economical, social and cultural development both on individual and national level, and also is a criteria of prosperity of the whole country. Health care as an important independent function of governmental authority and local government has its special legislation and congressional establishment of public company, which provide realization of the health care right. Historical and legal analysis of development administrative and legal provision within health care was undertaken and it was established that legislation is important and effective way of public management. Juridical regulation of interaction between the individual and society at all times has not been without labour protection particularly medical assistance. Health care regulation in Ukraine has deep historical roots and rises since Kiev Rus. Scientific approaches about concept of administrative and legal enforcement of health care maintaining as an implementing impact of public authorities, within otherwise specified jurisdiction by law, by the use of special (normative) mechanism, regarding health care maintaining in order to protection and security of rights, liberties and interests of society necessary for realization right to the highest attainable level of health. Achievement of legal framework health care maintaining gave an opportunity to find out that legal relationship in the health care maintenance are governed and regulated by quite significant legislative framework, more specifically: Constitution of Ukraine, The Fundamentals of Health Legislation of Ukraine, Presidential Decree, ordinance by the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of Ministry of Health of Ukraine as well as national and governmental, complex and focused programs on current health care problems, ratified by Presidential Decree or Orders of the Cabinet of Ministers. On the characteristics types of offenses in the health care maintenance according to the article 80 UL «About fundamentals of the legislation of Ukraine about health care» identified next kinds of legal responsibility: criminal, civil and administrative, which are defined by norms Crimes Act and Civil Code of Ukraine and Code of Administrative Offences of Ukraine respectively. Identification «organizational provision of health care» was formed - activities of actors public administration within health care maintenance, which is formed on creating environment for effective enforcement assignments and responsibilities about organization and management all the components of health care maintenance for satisfaction needs of citizens of Ukraine about preserving and strengthening of health. Public administration in the health care maintenance is considered as a activity of public authorities and local authorities about organizing and managing every component of health care system for satisfaction needs of Ukrainian citizens about health preservation and strengthening. Subjects of public administration in a health care maintenance were highlighted in the work, including: President of Ukraine, The Verkhovna Rada of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, State Service of Ukraine on medication and drug control, State Service on importance of food safety and consumer protection, National academy of medical sciences of Ukraine, local State administrations (departments (administration) of labour protection), local authorities (departments (administration) of labour protection) and civic organizations. In the capacity of public health care authorities, it is suggested to consider combination of homogeneous actions of official public authorities, associated with creating optimal conditions for citizens to realize their rights about saving and strengthening physical and phycological health and social prosperity. At the same time methods of public administration in the health care maintenance should be understood ways of influencing of public administration subjects on subordinate objects in order to realizing their managerial discretion in health care. It is established that international practice has formulated 3 basic financial system health care models: 1. Budgetary (governmental) financial model (Beveridge model) including funding health care to 90% of all costs by the budget and the rest 10% are including means, which are accumulated through voluntary health insurance, means raised from paid medical services, means of charities, sponsors help. 2. Paid (private) financial model lies in the fact that health care financing comes from private premiums and means of account funds of voluntary health insurance. 3. Insured (mixed) financial model provides for financing health care for not less than 60% of all spendings at the cost of fund or funds of compulsory health insurance. The rest of spendings (up to 40%) are being financed ate the cost of budget, voluntary health insurance, means, gotten from the giving private medical services, international health care programs. Experience organizational and legal health care management in such countries like Japan, USA, Germany, France, Georgia, Armenia was studied and can be used in Ukraine for the reform of the health care. Talking about the reform and improvement of administrative and law and organizational provision it is impossible to ignore legal basis of health care which needs systematization of all Ukrainian legislation in the health care field, which means creating basic document - for example, Ukrainian Health Care Code (Medical Code of Ukraine). It would be aptly to introduce an obligatory health insurance, which will allow to become less depended on the budged financial system and medical self-governance in Ukraine. It is also suggested to introduce independent civil control in health care sphere by addition Law of Ukraine «Fundament of Legislation of Ukraine about health care» addition Code of Ukraine about administrative offences with a new article, which provides responsibility for refusal to give employees possibility to health assessment.
- ДокументАдміністративно-правові гарантії безпеки дорожнього руху(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2016) Веселова, Лілія ЮріївнаДисертація є першим комплексним дослідженням адміністративно-правових гарантій безпеки дорожнього руху в Україні в сучаних умовах.
- ДокументАдміністративно-правові основи взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності(Одеса: ОДУВС, 2020) Медведенко, Сергій Вікторович; Medvedenko, SerhiiУ дисертації здійснено комплексне дослідження адміністративно-правових основ взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності Проведено історико-правовий аналіз становлення та розвитку інституту участі громадськості в правоохоронній діяльності на території України. У результаті проведеного наукового пошуку виокремлено три історичні періоди: від часів Київської Русі до Жовтневого перевороту; часи після Жовтневого перевороту і перебування у складі СРСР та період незалежної України. Визначені для кожного із цих періодів характерні особливості, форми та нормативно-праве регулювання взаємодії громадськості та правоохоронних органів. Установлено, що взаємодія правоохоронних органів із населенням як за сучасних умов, так і в давні часи сприяла забезпеченню правопорядку й законності, а громадськість долучалася до правоохоронної діяльності. Визначено, що поняття та сутність взаємодії досліджується вченими різних наукових сфер: юриспруденції, філософії, психології, соціології та відповідно має ряд різних за своєю сутністю визначень. Взаємодія як функція державного управління реалізується як через владний вплив, так і через співробітництво, а його метою є досягнення спільних, взаємовигідних цілей. Зовнішній напрям взаємодії реалізується через систему прямих (суб’єкт – об’єкт) та зворотних (об’єкт – суб’єкт) зв’язків. Прямий зв’язок – це, як правило, управлінський вплив зверху до низу. Зворотний зв’язок є відгуком на вплив або отриману інформацію. Він дозволяє оцінити реакцію об’єкта, ефективність управлінського впливу. Важливість зворотного зв’язку полягає в тому, що взаємодія без його використання, без урахування реакції, думки другої сторони залишатиметься однобокою і незавершеною. Взаємодія, виступаючи постійним, всебічним зв’язком між державою і суспільством, допомагає забезпечити ефективне функціонування системи державного управління. Це особливо характерно для правоохоронної сфери, де без взаємодії суспільства і держави неможливо досягнути вагомих тривалих позитивних результатів, зокрема й у діяльності Національної поліції України. Визначено, що невід’ємною складовою взаємодії Національної поліції з громадськістю в правоохоронній діяльності є комунікація – процес обміну інформацією між двома або більше суб’єктами, що забезпечує ефективне виконання завдань органами поліції та сприяє підвищенню рівня довіри населення до неї. Розглянуто наукові погляди на визначення правоохоронної діяльності. На підставі аналізу характерних рис надано поняття правоохоронної діяльності як соціально обумовленої діяльності, яка реалізується державними і недержавними суб’єктами, відповідно до їхніх повноважень та виключно в рамках закону, шляхом використання відповідних форм, методів та заходів впливу з метою забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і свобод людини, профілактики правопорушень. Звернуто увагу на те, що законодавство не містить чіткого визначення поняття взаємодії чи взаємодії в правоохоронній сфері або діяльності, тому запропоновано визначати взаємодію Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності як соціально обумовлену, узгоджену діяльність, яка виражена у співпраці між суб’єктами взаємодії з використанням відповідних форм і методів для досягнення спільної мети. У свою чергу під партнерством Національної поліції України та громадськості в правоохоронній діяльності пропонується розуміти координовану, узгоджену спільну діяльність, метою якої є забезпечення публічного порядку та безпечного середовища на засадах рівності, добровільності, законності, відповідальності, довіри та взаємної поваги. Досліджено нормативно-правові джерела, якими врегульовано питання взаємодії Національної поліції з громадськістю в Україні. Проведений аналіз свідчить: по-перше, про розпорошеність норм по різних нормативно-правових документах, по-друге, про те, що відомчі нормативно-правові акти більшою мірою регламентують взаємодію з боку поліції (містять алгоритми дій для поліцейських), по-третє, про те, що окремі аспекти взаємодії взагалі не мають нормативного закріплення. Класифікацію нормативно-правових актів, якими урегульовано взаємодію Національної поліції України та громадськості в Україні, здійснено за такими критеріями: за змістом та за їхньою юридичною силою. За змістом нормативно-правові акти пропонується поділити на керуючі (загальні) і регулюючі (спеціальні). У перших закріплено загальні засади взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності, другі містять більш детальну регламентацію взаємодії (інструкції, алгоритми, настанови, правила). За юридичною силою нормативно-правові акти, якими врегульовано взаємодію поліції та громадськості в Україні, поділено таким чином: а) Конституція України, б) міжнародні нормативно-правові документи, в) закони України, г) постанови КМУ, д) відомчі нормативно-правові акти. Зазначено, що взаємодія Національної поліції з громадськістю базується на загальних принципах: верховенства права, законності, відкритості та прозорості, етичності, які доповнюються спеціальними принципами, характерними саме для відносин взаємодії: комунікативності, безперервності взаємодії, толерантності, рівності сторін, добровільності, доступності поліції. Розглянуто особливості залучення представників громадськості до правоохоронної діяльності поліції. Визначено етапи залучення представників громадськості до взаємодії в правоохоронній діяльності: організаційний (підготовчий) (вивчення кандидатів до взаємодії, робота з кандидатами щодо встановлення психологічного контакту); безпосередній (виконання завдань разом із представниками громадськості, або самостійно представниками громадськості); заключний (підведення підсумків взаємодії; надання винагород; компенсація збитків). Кожний етап має відповідну процедуру, що сприяє створенню відповідних умов до залучення до взаємодії представника громадськості. Підкреслено, що одними з важливих чинників розвитку взаємодії між поліцією і населенням на основі співробітництва мають бути формування необхідної мотивації в громадян до такої діяльності та підвищення рівня суспільної, соціально-правової активності громадян. У процесі організації залучення представників громади до взаємодії створюються умови, які забезпечують максимальну ефективність спільної діяльності. Зауважено, що система заохочень є одним із важливих інструментів залучення населення до участі в охороні правопорядку й профілактики правопорушень. Розглянуто напрями й особливості основних форм взаємодії населення та Національної поліції України. Зауважено, що на сучасному етапі розвитку держави працівники поліції використовують нові форми взаємодії та залучення громадськості до правоохоронної діяльності. Формами взаємодії є зовнішнє вираження спільної правоохоронної діяльності поліцейських і громадськості у сфері охорони публічного порядку і профілактики правопорушень. Установлено, що законодавство не містить закріплення процесуального статусу та визначення понятого, якого пропонується визначати як фізичну повнолітню, осудну, незацікавлену особу, яка здатна взяти участь у процесуальній дії та своєю присутністю (участю) забезпечити законність виконання таких дій під час адміністративного або кримінального провадження. Запропоновано таку класифікацію форм взаємодії поліції і громадськості: 1) за кількістю осіб: індивідуальна та групова; 2) за нормативно-правовим закріпленням: взаємодія врегульована нормативно-правовими актами та не врегульована нормативно-правовими актами; 3) за функціональним призначенням: взаємодія, направлена виключно на здійснення профілактичних заходів та пов’язана з безпосереднім здійсненням правоохоронної діяльності. Оптимізація співпраці Національної поліції України з громадськістю у контексті правоохоронної діяльності має основну мету – надати нового імпульсу наявним формам взаємодії, відродити втрачені та запровадити нові актуальні та результативні форми. Розглянуто поняття, особливості, суб’єктів та мету громадського контролю за діяльністю поліції з боку населення. Установлено, що громадський контроль за діяльністю Національної поліції – це цілеспрямована наглядова діяльність громадськості (громадян України, іноземців, громадських організацій, представників установ і підприємств) щодо виконання повноважень органами Національної поліції України, дотримання ними законності, дисципліни, захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави. Мета громадського контролю за діяльністю органів Національної поліції України полягає в недопущенні протиправних дій з боку підконтрольних суб’єктів, запобігання можливим правопорушенням та усунення причин, що їм сприяють. Визначено, що форми громадського контролю можливо поділити на правові та організаційні. З’ясовано, що суб’єктами громадського контролю є громадяни, об’єднання громадян, іноземці, громадські організації, представники установ і підприємств, а їхні контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, тому рішенням суб’єктів громадського контролю за результатами перевірок притаманний рекомендаційний характер. Проведено порівняльний аналіз нормативно-правового забезпечення взаємодії громадськості та органів поліції зарубіжних країн (Бельгії, Швеції, Данії, США, Великої Британії, Німеччини, Іспанії). При дослідженні особливостей взаємодії поліції та громадськості в правоохоронній діяльності зарубіжних країн (Бельгія, Швеція, Данія, США, Велика Британія, Німеччина, Іспанія) виявлено ряд надбань, які можливо запозичити для вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю, зокрема: 1) можливість (алгоритм) пошуку інформації щодо дільничних офіцерів поліції за адресою мешкання особи; 2) створення окремого органу, завданням якого є профілактична діяльність у правоохоронній сфері, підготовка офіційної статистики злочинності, оцінка реформ, проведення досліджень із метою отримання знань і визначення проблем у сфері запобігання злочинності на місцевому рівні; 3) розвиток системи сусідського спостереження; 4) активна просвітницька робота серед дітей, молоді з використанням лялькових вистав у поліції, інформування через телебачення інформаційних інтернет-технологій; 5) розвиток волонтерської допомоги поліції в правоохоронній діяльності; 6) використання меморандуму громадських угод між місцевою владою, територіальною громадою та поліції України та ряд інших. Досвід зарубіжних країн свідчить про можливість та необхідність широкого залучення громадськості до правоохоронної діяльності, з використанням різних форм та методів, які вже пройшли випробування і можуть бути застосовані в Україні з урахуванням сучасних реалій. Визначено правовий та організаційний напрями вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності. Правовий напрям включає в себе вдосконалення нормативно-правового забезпечення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності, а організаційний – є комплексом заходів матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та методичного забезпечення такої взаємодії. У рамках правового напряму вдосконалення взаємодії населення з поліцією запропоновано закріпити на законодавчому рівні: визначення партнерства Національної поліції України та громадськості в правоохоронній діяльності, можливість використання громадських помічників (позаштатних працівників), визначивши їхній правовий статус; визначення помічника дільничного офіцера поліції; можливість участі громадян, які не є членами громадських формувань з охорони громадського порядку, у правоохоронній діяльності в якості волонтерів, можливість участі в правоохоронній діяльності іноземних громадян та ряд інших пропозицій. У рамках організаційного напряму вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності запропоновано: подання за уніфікованою (єдиною) формою на офіційних сайтах Головних управлінь Національної поліції детальної інформації про дільничних офіцерів поліції, з можливістю пошуку інформації про дільничних офіцерів поліції за адресою мешкання (обслуговування) особи; здійснення діяльності щодо розвитку усвідомлення поліцейськими свого місця в громаді, а з боку громад та громадян ставлення до поліцейських, як до членів громади з особливими функціями (під час запровадження принципів community policing); розвиток волонтерського руху в правоохоронній сфері; розроблення методичних рекомендацій та мобільного додатку для працівників поліції щодо спілкування з особами з вадами слуху та/або мовлення; повернення інституту позаштатних працівників поліції; запровадження навчальних дисциплін: «Психологія дитини»; «Особливості взаємодії поліцейського з дітьми» під час проходження курсів підвищення кваліфікації для поліцейських задіяних у програмі «Школа і поліція» (шкільних офіцерів поліції); заохочення за співпрацю з НПУ, шляхом нагородження правами місцевих органів влади чи громади (особливо малолітніх та неповнолітніх осіб); використання проблемно-орієнтованого підходу; впровадження стратегії нульової толерантності в діяльності поліції та ряд інших пропозицій. The thesis deals with the complex investigation of administrative-legal bases of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities. Historical-legal analysis of establishment and development of the Institute for Public Participation in Law Enforcement in Ukraine was conducted. As a result of the scientific research, three historical periods were distinguished: from the times of Kievan Rus to the October Revolution; times after the October Revolution and being in the USSR and the period of independent Ukraine. The specific features, forms and normative-legal regulation of interaction between public and law enforcement agencies are defined for each of these periods. It is established that interaction of law enforcement agencies with population both under current conditions and in ancient times contributed to law and order provision, and public became involved in law enforcement activities. It is determined that interaction concept and essence are researched by scientists of different scientific spheres: jurisprudence, philosophy, psychology, sociology and accordingly has a number of different definitions in its essence. Interaction as a function of public administration is realized both through power influence and through cooperation, and its purpose is to achieve common, mutually beneficial goals. External direction of interaction is realized through the system of direct (subject - object) and feedback (object - subject) connections. Direct communication is usually a top-down managerial influence. Feedback is a response on impact or information received. It allows to evaluate the object’s reaction, effectiveness of management influence. The importance of feedback is that, without using it, without taking into account the reaction, other party's opinions will remain one-sided and incomplete. Interaction, acting as a permanent, comprehensive link between state and society, helps to ensure the effective functioning of the public administration system. This is especially true for the law enforcement sector, where without lasting interaction between society and state it is impossible to achieve significant lasting positive results, in particular in the activities of the National Police of Ukraine. It has been determined that communication is an integral part of interaction of the National Police with public in law enforcement activities - the process of information exchange between two or more entities, which ensures the efficient execution of tasks by the police authorities and helps to increase the level of public trust in it. The scientific views on the definition of law enforcement activity are considered. On the basis of the features’ analysis, concept of law enforcement activity as a socially conditioned activity, which is implemented by state and non-state actors, in accordance with their powers and exclusively within the law, by using appropriate forms, methods and measures of influence in order to ensure law, order, protection human rights and freedoms, prevention of offenses. Attention is drawn to the fact that legislation does not clearly define the concept of interaction or interaction in law enforcement sphere or activity, so it is proposed to define the interaction of the National Police of Ukraine with the public in law enforcement activity as socially conditioned, concerted activity, expressed in cooperation between entities using appropriate forms and methods to achieve a common goal. Therefore, under the partnership of the National Police of Ukraine and public, law enforcement is encouraged to understand coordinated, concerted collaborative activities aimed at ensuring public order and safe environment on the basis of equality, voluntariness, legality, responsibility, trust and mutual respect. The legal and regulatory sources that regulate the interaction of the National Police with public in Ukraine are investigated. The analysis shows that, firstly, dispersion of norms under different regulatory documents, and secondly, that departmental regulatory acts regulate the interaction of the police to a greater extent (contain algorithms of actions for police officers), that some aspects of interaction do not have a normative fixation at all. The classification of normative legal acts, which regulate the interaction between the National Police of Ukraine and public in Ukraine, was carried out according to the following criteria: in content and in their legal force. In terms of content, regulatory acts are proposed to be divided into governing (general) and regulatory (special). The first sets out the general principles of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, the second contains more detailed regulation of interaction (instructions, algorithms, guidelines, rules). According to the legal force, normative acts regulating the interaction between the police and public in Ukraine are divided as follows: a) Constitution of Ukraine, b) international regulatory documents, c) laws of Ukraine, d) departmental regulations acts. It is stated that interaction of the National Police with public is based on general principles: rule of law, legality, openness and transparency, ethics, which are complemented by special principles characteristic of interaction relations: communicativeness, continuity of interaction, tolerance, equality of parties, voluntariness. The features of involvement of public members in law enforcement activities of the police are considered. The stages of involvement of public members in interaction in law enforcement activities are defined: organizational (preparatory) (examing candidates for interaction, working with candidates to establish psychological contact); immediate (performing tasks together with public, or independently with members of the public); final (summarizing the interaction; awarding; compensation for losses). Each stage has an appropriate procedure to help create the right conditions for engaging a community representative. It is emphasized that one of the important factors for development of cooperation between the police and population on the basis of cooperation should be the formation of the necessary motivation for such activities by citizens and increasing the level of public, social and legal activity of citizens. In the process of organizing community involvement, the conditions are created that maximize the effectiveness of the joint activity. It is noted that incentives’ system is one of the important tools for involving population in participation in law enforcement and prevention of offenses. The directions and features of the main forms of interaction between population and the National Police of Ukraine are considered. It is noted that at the present stage of state development, police officers are using new forms of interaction and involvement of public in law enforcement activities. Forms of interaction are the external expression of the joint law enforcement activity of police and the public in the field of public order and prevention of offenses. It is established that legislation does not contain the procedural status and definition of a person who is proposed to be defined as a natural adult, convicted, disinterested person, who is able to take part in a procedural action and with his/her presence (participation) to ensure the lawfulness of such actions during administrative or criminal proceedings. The following classification of interaction forms between the police and public is proposed: 1) by the number of persons: individual and group; 2) on the legal basis: interaction is regulated by legal acts and not stipulated by them; 3) functional purpose: interaction aimed exclusively at preventive measures and related to the direct implementation of law enforcement activities. Optimizing the cooperation of the National Police of Ukraine with public in the context of law enforcement activities has the main purpose - to give new impetus to existing forms of interaction, to revive lost ones and to introduce new relevant and effective forms The concept, features, subjects and purpose of public control over police activity by population are considered. It is established that public control over the activity of the National Police is a purposeful surveillance activity of the public (citizens of Ukraine, foreigners, public organizations, representatives of institutions and enterprises) regarding the exercise of powers by the bodies of the National Police of Ukraine, compliance with their law, discipline, protection of human rights and freedoms, interests society and the state. The purpose of public control over the activities of the bodies of the National Police of Ukraine is to prevent unlawful actions on the part of controlled entities, to prevent possible offenses and to eliminate the causes that contribute to them. It is determined that forms of public control can be divided into legal and organizational. It is found out that the subjects of public control are citizens, associations of citizens, foreigners, public organizations, representatives of institutions and enterprises, and their control powers, as a rule, have no legal power, so the decision of public control entities of the inspections’results are of recommendatory nature. Comparative analysis of the legal support of interaction between the public and police authorities of foreign countries (Belgium, Sweden, Denmark, USA, UK, Germany, Spain) was carried out. The study of police and public interaction in law enforcement activities of foreign countries (Belgium, Sweden, Denmark, USA, United Kingdom, Germany, Spain) revealed a number of assets that can be borrowed to improve the interaction of the National Police of Ukraine with public, in particular: 1) algorithm) to search for information about police officers at the person’s place of residence; 2) establishment of separate body with a task of prevention activities in the field of law enforcement, preparation of official crime statistics, evaluation of reforms, conducting research to gain knowledge and identifying problems in crime prevention at the local level; 3) development of a neighborhood surveillance system; 4) active educational work among children, young people using puppet shows in the police, informing Internet technologies through television; 5) development of police volunteer assistance in law enforcement activities; 6) use of memorandum of public agreements between local authorities, territorial community and police of Ukraine and others. The experience of foreign countries testifies to the possibility and necessity of widespread public involvement in law enforcement, using different forms and methods that have already been tested and can be applied in Ukraine in the light of current realities. Legal and organizational directions of improving the interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities have been determined. The legal direction includes improving the regulatory support of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, and organizational and it is a complex of measures of logistical, personnel, information and methodological support of such interaction. Within the legal direction of improving the interaction of population with the police, it is proposed to consolidate at legislative level: determination of partnership between the National Police of Ukraine and public in law enforcement activities, possibility of using public assistants (freelance workers), defining their legal status; appointing an assistant police officer; possibility of participation of non-members of public order formations in law enforcement activities as volunteers, possibility of participation in the law enforcement activities of foreign citizens and other proposals. Within the organizational direction of improving the interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, it is proposed to: submit in unified form on official websites of the National Police Chief Offices detailed information about precinct police officers, with the possibility of finding information about precinct police officers by address of persons; carrying out awareness-raising activities for police officers about their place in community, and on the part of communities and citizens to treat police officers as members of community with special functions (during the implementation of community policing principles); development of the volunteer movement in the law enforcement sphere; developing guidelines and mobile application for police officers to deal with persons with hearing and/or speech impairment; return of freelance police officers’ institute; introduction of disciplines: "Child Psychology"; "Features of police officer’s interaction with children" during training courses for police officers involved in School and Police Program (school police officers); encouragement for cooperation with the National Police by rewarding local authorities or community (especially juveniles and minors); using of problem-oriented approach; implementation of zero-tolerance strategy in police activities; and other suggestions.
- ДокументАдміністративно-правові основи кібербезпеки в умовах гібридної війни(Одеса: ОДУВС, 2021) Веселова, Лілія Юріївна; Veselova, LiliiaУ межах об’єкта та предмета дослідження розкрито широке коло проблемних питань від методологічних засад пізнання феномену «кібербезпеки» до сучасної парадигми адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки в умовах гібридної війни. Обґрунтовується сучасне розуміння розвитку суспільних відносин у кіберпросторі, їх дуалістичний зміст для України. Розкрито історичні аспекти формування та проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення у зазначеній сфері. Акцентовано на суттєвих правових колізіях та прогалинах вітчизняного законодавства у сфері кібербезпеки і особливо в умовах гібридної війни. Підкреслено на необхідності формування понятійно-термінологічного апарату адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки. Змістовно розкрито юридико-функціональні аспекти формування національної системи кібербезпеки: ключові аспекти механізму застосування адміністративно-правових заходів забезпечення кібербезпеки; зміст адміністративно-правової охорони, її форми й методи у сфері забезпечення кібербезпеки; сутнісні характеристики адміністративної відповідальності у сфері забезпечення кібербезпеки; зміст та особливості адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення кібербезпеки України; адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення кібербезпеки України з виділенням проблемних питань; загальну тенденцію та особливості міжвідомчої та державно-приватної взаємодії у системі забезпечення кібербезпеки України. Обґрунтовано методологічне значення формування механізму адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері на основі правового врегулювання зобов’язань суб’єктів національної системи кібербезпеки щодо визначення ризиків кібербезпеки та упровадження ризик-орієнтованої стратегії кібербезпеки. Узагальнено міжнародний досвід стратегічного характеру щодо формування безпекового середовища та стійкості суспільства в умовах гібридизації міжнародних відносин та сформульовано пропозиції удосконалення адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки в Україні. Within the object and subject of the research a wide range of problematic issues is revealed, from the methodological bases of knowledge of "cybersecurity" phenomenon to the actual paradigm of administrative-legal support of cybersecurity in the hybrid war’s context. The nowadays understanding of the development of social relations in cyberspace, their dualistic content for Ukraine is substantiated. The historical aspects of the formation are revealed and the current state of regulatory-legal support in this area is analyzed. Emphasis is placed on significant legal conflicts and gaps in domestic legislation in the field of cybersecurity and especially in hybrid war. Emphasis is placed on the need to form a conceptual and terminological apparatus of administrative-legal support of cybersecurity. The legal-functional aspects of the national cybersecurity system formation are substantially revealed: key aspects of application mechanism of administrative-legal measures to ensure cybersecurity; the content administrative-legal protection, its forms and methods in the field of cybersecurity; essential characteristics of administrative responsibility in the field of cybersecurity; content and features of administrative-legal relations in the field of cyber security of Ukraine; administrative-legal status of the subjects of cyber security of Ukraine with the allocation of problematic issues; general tendency and features of interdepartmental and public-private cooperation in the cyber security system of Ukraine. The methodological significance of the mechanism’s formation of administrative-legal regulation in this area based on legal settlement of obligations of the national cybersecurity system to identify cybersecurity risks and implement a risk-oriented cybersecurity strategy is substantiated. The international experience of strategic character concerning formation of the security environment and stability of society in the context of hybridization of international relations is generalized and offers of perfection of administrative-legal maintenance of cybersecurity in Ukraine are formulated. В рамках объекта и предмета исследования раскрыто широкий круг проблемных вопросов от методологических основ познания феномена «кибербезопасности» до современной парадигмы административно-правового обеспечения кибербезопасности в условиях гибридной войны. Обосновывается современное понимание развития общественных отношений в киберпространстве, их дуалистический смысл для Украины. Раскрыто исторические аспекты формирования и проанализировано современное состояние нормативно-правового обеспечения в указанной сфере. Акцентировано на существенных правовых коллизиях и пробелах отечественного законодательства в сфере кибербезопасности и особенно в условиях гибридной войны. Подчеркнуто необходимость формирования понятийно-терминологического аппарата административно-правового обеспечения кибербезопасности. Содержательно раскрыто юридико-функциональные аспекты формирования национальной системы кибербезопасности: ключевые аспекты механизма применения административно-правовых мер обеспечения кибербезопасности; содержание административно-правовой охраны, ее формы и методы в области обеспечения кибербезопасности; сущностные характеристики административной ответственности в сфере обеспечения кибербезопасности; содержание и особенности административно-правовых отношений в сфере обеспечения кибербезопасности Украины; административно-правовой статус субъектов обеспечения кибербезопасности Украины с выделением проблемных вопросов; общую тенденцию и особенности межведомственного и государственно-частного взаимодействия в системе обеспечения кибербезопасности Украины. Обоснованно методологическое значение формирования механизма административно-правового регулирования в указанной сфере на основе правового регулирования обязательств субъектов национальной системы кибербезопасности по определению рисков кибербезопасности и внедрения риск-ориентированной стратегии кибербезопасности. Обобщен международный опыт стратегического характера по формированию среды безопасности и устойчивости общества в условиях гибридизации международных отношений и сформулированы предложения совершенствования административно-правового обеспечения кибербезопасности в Украине.
- ДокументАдміністративні процедури державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства(Одеса: ОДУВС, 2020) Погребняк, Олена Геннадіївна; Pohrebniak, OlenaДисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних, нормативних і прикладних аспектів реалізації адміністративних процедур державної реєстрації шлюбу та встановлення батьківства. Виокремлено основні періоди становлення державної реєстрації актів цивільного стану, а також з’ясовано особливості становлення системи органів, що уповноважені на здійснення функцій реєстрації актів цивільного стану. Здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану як інституту адміністративного права. Систематизовано історіографію державної реєстрації актів цивільного стану та виокремлено основні періоди становлення державної реєстрації актів цивільного стану, зокрема період Київської Русі, період Української Радянської Соціалістичної Республіки та період становлення незалежності України. Удосконалено поняття «адміністративні процедури» з урахуванням законодавчих перетворень та практики зарубіжних країн та запропоновано авторське визначення поняття «адміністративна процедура реєстрації актів цивільного стану» як встановлену законодавством сукупність послідовно вчинюваних органами державної реєстрації актів цивільного стану процедурних дій із розгляду та вирішення адміністративного звернення, результатом якого є прийняття адміністративного акта, яким встановлюються, змінюються чи припиняються права та обов’язки суб’єктів звернення щодо реалізації адміністративної процедури. Окрім того, введено поняття «сфера реєстрації актів цивільного стану» та «реалізація адміністративних процедур». Визначено підходи щодо систематизації органів державної реєстрації актів цивільного стану та з’ясування їх повноваження у сфері реєстрації актів цивільного стану, встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад не є органами державної реєстрації актів цивільного стану. Виокремлено систему органів, що уповноважені на здійснення функцій реєстрації актів цивільного стану, до якої належать: Міністерство юстиції України; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції; виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад; центри надання адміністративних послуг; дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном. Охарактеризовано процедуру реєстрації шлюбу та встановлення батьківства у контексті сучасних законодавчих реалій а також із урахуванням зарубіжного досвіду. Зокрема, проаналізовано процедуру державної реєстрації шлюбу, визначено її особливості та проблематику, а також запропоновано на законодавчому рівні передбачити чіткий перелік випадків, коли дострокова реєстрація шлюбу є неможливою. Це можуть бути ситуації, коли один з подружжя виступає проти дострокової реєстрації, хоча інший бажає її здійснити, під час укладення шлюбу громадянина України з іноземцем, коли шлюб укладається неповнолітніми або один із наречених є неповнолітнім тощо. Закордонний досвід у питаннях державної реєстрації шлюбу дозволив зробити висновок щодо практичної реалізації питань удосконалення процедур реєстрації актів цивільного стану, а також дає можливість інтегрування та уніфікації адміністративного законодавства України із законодавством Європи. Зокрема, мова йде про необхідність нормативного передбачення юридичної відповідальності за укладання фіктивних шлюбів. Для осіб, які реєструють шлюб або встановлюють батьківство з метою легалізації на території України, необхідно передбачити адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, з послідуючою забороною в’їзду на територію України. Визначено, що встановлення батьківства за своєю сутністю – це процедура, яка дозволяє встановити споріднений та, як наслідок, юридичний зв’язок між чоловіком та дитиною. Встановлено, що необхідно розрізняти процедури щодо «встановлення батьківства» та «оспорювання батьківства». Оскільки у першому випадку особу батька ще слід встановити, а в другому – у дитини вже є запис у свідоцтві про батька, але є інший чоловік, який вважає себе батьком дитини або, навпаки – не вважає. На основі здійсненого дослідження з’ясовано, що в Україні адміністративні процедури щодо реєстрації шлюбу та встановлення батьківства є недосконалими та не відповідають стандартам Європейського союзу. Тому, законодавчий розвиток та удосконалення адміністративних процедур щодо реєстрації шлюбу та встановлення батьківства, коли однією із сторін є іноземний громадянин, є гострою необхідністю сьогодення та вимогою євроінтеграційних процесів в Україні. Наведено критерії щодо класифікації виокремлення видів адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану, серед яких: характер адміністративної справи, тобто оцінка стандартності ситуації, наявність особливих умов, що можуть вплинути на прийняття рішення по справі, наявність конфлікту тощо; спрямованість діяльності органів реєстрації актів цивільного стану; суб’єкт ініціативи адміністративно-процедурних відносин та особливості його статусу (громадянин України чи іноземець); характер наслідків для суб’єкта звернення та мета реалізації адміністративної процедури; порядок здійснення адміністративної процедури, що означає рівень нормативної урегульованості. Досліджено стадії адміністративних процедур, що виражають стадійність процедур державної реєстрації актів цивільного стану, серед яких: стадія відкриття адміністративного провадження; стадія підготовки справи до розгляду; стадія розгляду та вирішення справи; стадія підготовки та оформлення адміністративного акта; стадія адміністративного оскарження; стадія виконання адміністративного акта. Зʼясовано особливості юридичної відповідальності працівників органів реєстрації актів цивільного стану як суб’єктів реалізації процедур державної реєстрації актів цивільного стану. Встановлено, що працівники органів реєстрації актів цивільного стану є державними службовцями. На них законодавством покладаються обов’язки щодо практичного здійснення державної реєстрації актів цивільного стану. Охарактеризовано дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну відповідальність працівників органів реєстрації актів цивільного стану. Досліджено поняття та видів доказів, реалізації процесу доказування та повноважень адміністративного органу щодо права вимоги надання доказів, на основі яких уповноважений суб’єкт буде приймати рішення щодо адміністративної процедури. Запропоновано класифікацію доказів на прямі та непрямі, першочергові та похідні. Прямі докази є більш вагомими для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок щодо наявності чи відсутності фактів, які підлягають з’ясуванню та на основі яких можна прийняти об’єктивне рішення щодо реалізації процедури. Аргументовано положення щодо необхідності розробки та нормативного закріплення порядку проведення перевірок та встановлення додаткових фактів в адміністративних процедурах реєстрації шлюбу та встановлення батьківства як правового засобу запобігання фіктивних шлюбів з метою легалізації в Україні. З’ясовано, що майже в усіх зарубіжних країнах за умов державної реєстрації шлюбу, у разі якщо один із наречених є іноземцем, мають місце певні додаткові особливості такої процедури. Як правило, прийняттю рішення щодо можливої реєстрації передує додатковий етап процедури, що зводиться до детальної перевірки відомостей та фактів відкритості та чесності намірів реєстрації шлюбу. Встановлено, що адміністративні процедури державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства за участю іноземців мають принципові особливості щодо порядку реєстрації а також наявності фактичних даних та мають бути законодавчо закріплені. Запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства в частині процедурних проваджень державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства, а також окремі доповнення адміністративних процедур державної реєстрації шлюбу та встановлення батьківства за участі іноземців. The dissertation is devoted to the complex research of theoretical, normative and applied aspects of realization of administrative procedures of the state registration of marriage and establishment of paternity. The main periods of formation of the state registration of acts of civil status are singled out, and also features of formation of the system of the bodies authorized to carry out functions of registration of acts of civil status are found out. A comprehensive scientific and theoretical analysis of the administrative procedures of state registration of civil status acts as an institution of administrative law. The historiography of the state registration of acts of civil status is systematized and the main periods of formation of the state registration of acts of civil status are singled out, in particular the period of Kievan Rus, the period of the Ukrainian Soviet Socialist Republic and the period of independence of Ukraine. The concept of «administrative procedures» has been improved taking into account legislative transformations and practice of foreign countries and the authorʼs definition of «administrative procedure of civil status registration» as a set of procedural actions consistently performed by state registration bodies on consideration and resolution of administrative appeals is the adoption of an administrative act, which establishes, changes or terminates the rights and obligations of the subjects of the application for the implementation of the administrative procedure. In addition, the concepts of «scope of registration of civil status acts» and «implementation of administrative procedures» were introduced. Approaches to systematization of bodies of state registration of acts of civil status and clarification of their powers in the field of registration of acts of civil status are determined, it is established that executive bodies of village, settlement, city (except cities of regional significance) councils are not bodies of state registration of acts of civil status. The system of bodies authorized to perform the functions of registration of civil status acts has been singled out, which includes: the Ministry of Justice of Ukraine; departments of state registration of civil status acts of the Main Department of Justice of the Ministry of Justice of Ukraine in the Autonomous Republic of Crimea, main departments of justice in oblasts, cities of Kyiv and Sevastopol, district, district in cities, cities (cities of regional significance), city district departments of justice; executive bodies of village, settlement and city (except for cities of regional significance) councils; administrative service centers; diplomatic missions and consular posts of Ukraine abroad. The procedure of marriage registration and paternity in the context of modern legal realities and taking into account foreign experience is described. In particular, the procedure of state registration of marriage is analyzed, its features and problems are determined, and it is proposed to provide at the legislative level a clear list of cases when early marriage registration is impossible. These may be situations where one spouse opposes early registration, although the other wishes to do so, during the marriage of a citizen of Ukraine with a foreigner, when the marriage is contracted by minors or one of the brides is a minor, and so on. Foreign experience in the issues of state registration of marriage allowed to draw a conclusion on the practical implementation of issues of improving the procedures for registration of civil status, as well as provides an opportunity to integrate and unify the administrative legislation of Ukraine with European legislation. In particular, it is a question of necessity of normative providing of legal responsibility for the conclusion of fictitious marriages. For persons who register a marriage or establish paternity for the purpose of legalization on the territory of Ukraine, it is necessary to provide for administrative liability in the form of a fine, with a subsequent ban on entry into the territory of Ukraine. It has been established that the establishment of paternity is, in essence, a procedure that allows to establish a kinship and, as a consequence, a legal relationship between a man and a child. It has been established that a distinction must be made between «paternity» and «paternity challenge» procedures. Because in the first case, the identity of the father has yet to be established, and in the second – the child already has an entry in the fatherʼs certificate, but there is another man who considers himself the childʼs father or, conversely – does not. Based on the research, it was found that in Ukraine the administrative procedures for marriage registration and paternity are imperfect and do not meet the standards of the European Union. Therefore, legislative development and improvement of administrative procedures for marriage registration and paternity, when one of the parties is a foreign citizen, is an urgent need of today and a requirement of European integration processes in Ukraine. Criteria for the classification of types of administrative procedures for state registration of civil status are given, including: the nature of the administrative case, ie assessment of the standard situation, the presence of special conditions that may affect the decision on the case, the conflict, etc; direction of activity of bodies of registration of acts of civil status; the subject of the initiative of administrative-procedural relations and features of its status (citizen of Ukraine or foreigner); the nature of the consequences for the subject of the appeal and the purpose of the administrative procedure; the procedure for carrying out the administrative procedure, which means the level of regulatory regulation. The stages of administrative procedures that express the stages of the procedures of state registration of civil status acts, including: the stage of opening administrative proceedings; stage of preparation of the case for consideration; stage of consideration and resolution of the case; stage of preparation and execution of an administrative act; stage of administrative appeal; stage of execution of the administrative act. The peculiarities of the legal responsibility of the employees of the civil status registration bodies as the subjects of the implementation of the procedures of the state registration of the civil status acts are clarified. It is established that employees of civil status registration bodies are civil servants. They are required by law to carry out the state registration of civil status acts. The disciplinary, material, administrative and criminal liability of employees of civil status registration bodies is described. The concept and types of evidence, the implementation of the evidentiary process and the powers of the administrative body regarding the right to demand the provision of evidence, on the basis of which the authorized entity will make decisions on administrative procedure, are studied. The classification of evidence into direct and indirect, primary and derivative is proposed. Direct evidence is more relevant to the knowledge, because it allows to make an unambiguous conclusion about the presence or absence of facts to be clarified and on the basis of which an objective decision can be made on the implementation of the procedure. Provisions on the need to develop and regulate the procedure for inspections and the establishment of additional facts in the administrative procedures for marriage registration and paternity as a legal means of preventing fictitious marriages in order to legalize in Ukraine are argued. It was found that in almost all foreign countries, under the conditions of state registration of marriage, if one of the brides is a foreigner, there are certain additional features of this procedure. As a rule, the decision on possible registration is preceded by an additional stage of the procedure, which is reduced to a detailed verification of information and facts of openness and honesty of intentions to register the marriage. It is established that the administrative procedures of state registration of marriages and paternity with the participation of foreigners have fundamental features regarding the procedure of registration as well as the availability of factual data and should be enshrined in law. Amendments and additions to the current legislation in the part of procedural proceedings of state registration of marriages and establishment of paternity, as well as separate additions to administrative procedures of state registration of marriage and establishment of paternity with the participation of foreigners are proposed.
- ДокументАКТИ СУДОВОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ(2012-11-23) Ісмайлов, Карен ЮрійовичУ дисертації з використанням методики порівняльного аналізу різноманітних доктрин щодо впливу судової влади своїми актами на джерельну основу національного права викладається сучасна правова теорія багатоджерельності національного права і законодавства як недостатньо розкритої фундаментальної юридичної сфери у науковому і практичному, нормативно-правовому обороті. Автором якісно проаналізовані основні риси актів судової влади в України, зокрема актів Конституційного Суду України, актів Верховного Суду України, актів вищих спеціалізованих судів, актів Європейського Суду з прав людини та деякі аспекти втілення їх у правовий оборот, як правових документів, що значно змінили останнім часом бачення їх ролі в системі джерел права. На цій підставі запропоновано низку змін до чинного законодавства для утвердження статусу актів судової влади в системі джерел національного права. В диссертации с использованием методики сравнительного анализа разнообразных правовых доктрин относительно влияния судебной власти своими актами на основу источников национального права и законодательства Украины изложена современная правовая теория множественности источников (форм) национального права и законодательства как недостаточно раскрытой фундаментальной юридической сферы в научном и практическом, нормативно правовом обороте. Автором акцентировано внимание на рост в последние годы роли и влияния актов судебной власти на всю систему источников национального права и законодательства. Автором проанализированы основные черты актов судебной власти в Украине. Исследованы акты Конституционного Суда Украины, акты Верховного Суда Украины, акты высших специализированных судов, акты Европейского Суда по правам человека и некоторые аспекты реализации их в правовом обороте в качестве правовых документов, которые в значительной степени изменили за последнее время видение их роли в системе источников права. На этом основании предложен ряд изменений к действующему законодательству с целью практического утверждения статуса актов судебной власти в системе источников национального права. Под источниками национального права автором предлагается понимать самодостаточную форму, способ выражения и закрепления правовых норм, которые регулируют общественные отношения, исходят от органов государственной власти Украины (законодательной, исполнительной, судебной) при осуществлении возложенных на них функций, а также содержаться в межнародных договорах Украины и практики Европейского суда по правам человека, которые являются обязательными, доступными и легетимными. Автор пришел к выводу, что интерпретационные акты судебной власти, которые носят нормативный характер, могут быть отнесены к системе источников права Украины. На основании узучения норм действующего законодавства Украины и иследований ученых сформулированы ряд мер по преодалению негативных тенденций, которые препятствуют осуществлению полноценного правового регулирования общественных отношений на современном этапе розвития системы источников права Украини. Dissertation on the competition of graduate degree of candidate of legal sciences on speciality 12.00.01 is a theory and history of the state and right; history of political and legal studies. Mariupol State University, 2012. In dissertation with the use of method of comparative analysis of various doctrines in relation to influence of department judicial the acts on basis of sources of national right and legislation. The modern legal theory of multiplicity of sources (forms) of national right and legislation is expounded, as not enough the exposed fundamental legal sphere in a scientific and practical, normatively legal turn. An author is accent attention on growth the last years of role and influence of judicial acts on all system of sources of national right and legislation. An author is analyse the basic lines of judicial acts in Ukraine. The acts of Constitutional Court of Ukraine, acts of Supreme Court of Ukraine, acts of the higher specialized courts, acts of European Court on human rights and some aspects of realization them in a legal turn as legal documents which considerably changed lately vision of their role in the system of sources of right. The row of changes is on that ground offered to the current legislation with the purpose of claim of status of judicial acts in the system of sources of national right.
- ДокументПравові та організаційні засади дисциплінарного провадження в органах Національної поліції України(Одеса: ОДУВС, 2018) Медведенко, Надія Василівна; Medvedenko, NadiiaДисертація присвячена комплексному дослідженню правових та організаційних засад дисциплінарного провадження в органах Національної поліції України. Розглянуто становлення та розвиток дисциплінарного провадження на території України. Досліджено природу дисциплінарного провадження як засобу реалізації дисциплінарної відповідальності та як елементу структури адміністративного процесу. Визначено його стадійність та охарактеризовано принципи. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення дисциплінарного провадження в Україні. Надано класифікацію нормативно-правових актів, якими урегульовано, дисциплінарне провадження в Україні та в органах Національної поліції України. Зазначено, що дисциплінарне провадження охоплює дисциплінарне провадження щодо застосування заходів дисциплінарного примусу та дисциплінарне провадження щодо заохочення та розглянуто їх підстави. Розглянуто суб’єктів дисциплінарного провадження в органах Національної поліції України та їх функції, стадії дисциплінарного провадження, систему та порядок застосування заходів дисциплінарного впливу в органах Національної поліції України. Проведений аналіз зарубіжного досвіду здійснення дисциплінарного провадження в органах поліції, дозволив виявити окремі здобутки, які можливо використати для удосконалення правових та організаційних засад дисциплінарного провадження в органах Національної поліції України. Диссертация посвящена комплексному исследованию правовых и организационных основ дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины. Рассмотрен генезис дисциплинарного производства на территории Украины и установлено, что исторические истоки дисциплинарного производства достигают времен Киевской Руси. Исследовано природу дисциплинарного производства как средства реализации дисциплинарной ответственности, и как элемента структуры административного процесса. Определена его стадийность и охарактеризовано принципы. Проведен анализ нормативно-правового обеспечения дисциплинарного производства в Украине, установлено отсутствие единого стандарта процедуры дисциплинарного производства и необходимость приведения в соответствие с действующим законодательством ряда нормативно-правовых актов, которые регулируют вопросы дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины. Классифицировано нормативно-правовые акти, которыми урегулировано дисциплинарное производство в Украине и в органах Национальной полиции Украины. Указано, что дисциплинарное производство охватывает дисциплинарное производство по применению мер дисциплинарного принуждения и дисциплинарное производство по применению мер поощрения, а также рассмотрены их основания. Определены функции и полномочия субъектов дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины и предложены варианты их классификации. Рассматривая систему и порядок применения мер дисциплинарного воздействия в органах Национальной полиции Украины, указано и обосновано, что меры дисциплинарного воздействия и меры дисциплинарного взыскания не являются тождественными понятиями. Изложены особенности проведения дисциплинарного производства по применению мер дисциплинарного принуждения и дисциплинарного производства по применению мер поощрения. Анализ зарубежного опыта дисциплинарного производства позволил выявить позитивные наработки, которые возможно использовать для усовершенствования нормативно-правового и организационного обеспечения дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины. Выделены правовой и организационный направления совершенствования дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины, изложены предложения. The thesis is dedicated to the comprehensive study of the legal and organizational principles of disciplinary proceedings in the bodies of the National Police of Ukraine. The formation and development of disciplinary proceedings in the territory of Ukraine has been considered in it. The nature of disciplinary proceedings as a means of implementation of disciplinary responsibility and as an element of the structure of the administrative process have been explored thereto. Its stage has been determined and the principles have been described. The normative and legal framework of disciplinary proceedings in Ukraine has been analyzed. The classification of regulatory legal acts which regulated disciplinary proceedings in Ukraine and in the bodies of the National Police of Ukraine has been provided in it. It is being noted that disciplinary proceedings comprises disciplinary proceedings regarding the disciplinary enforcement measures and disciplinary proceedings in respect of the encouragement with their further grounds’ consideration. The subjects of disciplinary proceedings in the bodies of the National Police of Ukraine and their functions, stages of disciplinary proceedings, the system and procedure for the application of disciplinary action in the bodies of the National Police of Ukraine have been considered as well. The analysis of foreign experience in conducting disciplinary proceedings in police bodies has allowed revealing certain achievements that can be used to improve the legal and organizational principles of disciplinary proceedings in the bodies of the National Police of Ukraine.
- ДокументТеоретико-правові та організаційні основи адміністративного нагляду органів виконавчої влади України(Одеса: ОДУВС, 2019) Денисова, Аліна Володимирівна; Denysova, AlinaВ дисертації охарактеризовано теоретико-правові та організаційні основи адміністративного нагляду органів виконавчої влади України. Вперше в українській правовій науці проведено комплексне дослідження сучасних проблем адміністративного нагляду органів виконавчої влади України з метою гарантування демократичних основ адміністративно-наглядової діяльності, забезпечення законності і правопорядку, недопущення порушень прав і свобод громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб. Наукова новизна адміністративно-правового дослідження проблем адміністративного нагляду органів виконавчої влади обумовлена висвітленням новітніх тенденцій побудови сучасних теоретичних і нормативних трансформацій адміністративно-наглядової діяльності, процедурна форма яких визначена європейськими стандартами належної правової процедури. Зазначено, що законодавець наголошує на превентивному, профілактичному характері державного нагляду, його спрямованості на забезпечення законності і правопорядку у певній сфері життєдіяльності суспільства. Поряд із цим, визнається змістовний зв'язок контролю та нагляду як засобів забезпечення законності, що проявляється у чинному законодавстві використанням цих термінів переважно як синонімічних. На підставі обґрунтованих ознак адміністративного нагляду, визначеної різниці між контролем і наглядом у методологічному і нормативному значеннях сформульовано поняття адміністративного нагляду органів виконавчої влади. Спираючись на системний підхід, доведено доцільність характеристики суб’єктів адміністративного нагляду у трьох аспектах: структурно-функціональному, синергетичному і відповідальному. Запропоновано класифікувати суб’єкти адміністративного нагляду не тільки за ознакою компетенції, але й за характером предмета здійснення. Обґрунтовано поняття принципів адміністративного нагляду. Виділено загальні і спеціальні принципи адміністративного нагляду. Здійснено систематизацію методів адміністративної діяльності щодо нагляду, здійснюваному Національною поліцією. Визначення адміністративної процедури нагляду органів державної виконавчої влади здійснене шляхом врахування суб’єкта її ініціативи. Обґрунтовано необхідність диференціації підходів щодо уніфікації процедур адміністративного нагляду органів державної виконавчої влади. Запропоновано при врегулюванні процедур адміністративного нагляду органів державної виконавчої влади закріпити принцип презумпції правомірності діяльності суб’єкта, що є предметом адміністративного нагляду, що дозволить урегулювати гарантію дотримання прав цих суб’єктів. Формуванню цілісного уявлення про сутність адміністративного нагляду органів виконавчої влади сприяли висновки і рекомендації, спрямовані на подальший розвиток існуючих теоретико-правових положень, які стосуються формування засад адміністративної процедури нагляду органів державної виконавчої влади на основі європейських стандартів адміністративної процедури, застосованих із врахуванням суб’єкта ініціативи адміністративної процедури. В диссертации охарактеризованы теоретико-правовые и организационные основы административного надзора органов исполнительной власти Украины. Впервые в украинской правовой науке проведено комплексное исследование современных проблем административного надзора органов исполнительной власти Украины с целью гарантирования демократических основ административно-надзорной деятельности, обеспечения законности и правопорядка, недопущения нарушений прав и свобод граждан, прав и законных интересов юридических лиц. Научная новизна административно-правового исследования проблем административного надзора органов исполнительной власти обусловлена анализом и раскрытием новых тенденций построения современных теоретических и нормативных трансформаций административно-надзорной деятельности, процедурная форма которых определена европейскими стандартами надлежащей правовой процедуры. Указано, что законодатель предусматривает превентивный, профилактический характер государственного надзора, его направленность на обеспечение законности и правопорядка в определенной сфере жизнедеятельности общества. Вместе с тем признается содержательная связь контроля и надзора как средств обеспечения законности. На основе признаков административного надзора, определения различия между контролем и надзором в методологическом и нормативном значениях сформулировано понятие административного надзора органов исполнительной власти. Опираясь на системный подход, доказана целесообразность характеристики субъектов административного надзора в трех аспектах: структурно-функциональном, синергетическом и ответственном. Предложена классификация субъектов административного надзора не только по признаку компетенции, но и за характером предмета осуществления. Обосновано понятие принципов административного надзора, выделены общие и специальные принципы. Проведена систематизация методов административной деятельности относительно осуществления надзора Национальной полицией. Суть административной процедуры надзора органов исполнительной власти определена с учетом субъекта ее инициативы. Обоснована необходимость дифференциации подходов к унификации процедур административного надзора органов исполнительной власти. Предложено при урегулировании процедур административного надзора органов государственной власти закрепить принцип презумпции правомерности деятельности субъекта, которая подлежит административному надзору, что позволит закрепить гарантию соблюдения прав этих субъектов. Формированию целостного представления содержания административного надзора органов исполнительной власти способствовали выводы и рекомендации, направленные на дальнейшее развитие существующих положений об основах административной процедуры надзора с учетом европейских стандартов надлежащей процедуры. The executive bodies of Ukraine administrative supervision theoretical and legal and organizational foundations are characterized in the dissertation. The complex research of authorities administrative supervision to guarantee the administrative and supervisory activities democratic foundations to ensure law and order, prevent violations of rights and freedoms, rights and interests of legal entities modern problems is made as first in Ukrainian legal science. The executive authorities administrative supervision problems administrative and legal study scientific novelty is due to the coverage of the latest trends in the construction of modern theoretical and normative transformations of administrative and supervisory activities, the procedural form of which is determined by European standards of proper legal procedure. The basis of the scientific knowledge of the executive bodies’ administrative supervision is the dialectic that forming the ideological perception of oversight from the position of place and role in the state building process, the dynamics of supervision relationships and new forms of surveillance and allow to compare the negative and positive characteristics relevant activities which have appropriate forms in specific life situations. It is noted that the legislator emphasizes the preventive nature of state supervision, its focus on ensuring law and order in a certain area of society's life. Along with this, the meaningful link of control and supervision as a means of securing legality is recognized, which is manifested in using these terms in the current legislation, mainly as synonymous. On the basis of well-founded signs of administrative supervision, the distinction between control and supervision in methodological and normative terms, the notion of administrative supervision of executive bodies are formulated. Administrative supervision is defined as part of the executive activities of authorized state executive bodies and other entities (and their officials), endowed with administrative law norms powers to establish the extent and degree of compliance of the subject to be administrative supervision applicable laws and ensuring security in certain spheres of vital activity of the population, which is relatively separate, power-organizing, procedures of implementation established by the current legislation. Based on the systematic approach, the expediency of the characteristics of the subjects of administrative supervision in three aspects has been proved: structural-functional, synergetic, and responsible. It is proposed to classify the subjects of administrative supervision not only on the basis of competence, but also by the nature of the subject of implementation. The concept of administrative supervision entity as separate organizational kind of collective entities - state executive bodies and special individual actors - officials vested with legal personality for the implementation of the administrative supervision of administrative activities as special administrative measures aimed at ensuring legality and discipline. It is proposed to systematize the subjects of administrative supervision on the basis of competence in two groups: subjects of general prevention; subjects of special prevention. The subjects of administrative supervision can also be systematized on the basis of the nature of the subject of the relevant activities: the field of public security and order; sphere of counteraction to corruption; sphere of safety of life of the population. As part of the subjects of ensuring the safety of vital functions of the population a separate subgroup of subjects of state supervision (control) in the field of economic activity is allocated. The concept of principles of administrative supervision is substantiated, which should be considered as objective interrelated rules that reflect the regularities of implementation of procedures for the implementation of the competence of administrative supervision, including - in the procedural form, concerning both the application of preventive measures and measures for legal protection in order to ensure law and order in a certain area of vital activity of the population. The general and special principles of administrative supervision are allocated. The systematization of the methods of administrative supervision activities carried out by the National Police is made. It is proposed to provide methods of policing administrative activities that include: measures of persuasion and police measures. Police actions are divided into two subgroups: preventive measures and coercive measures. Determination of the administrative procedure for supervision of state executive bodies is carried out by taking into account the subject of its initiative. Stages of the proceedings are elaborated and adopted by the executive bodies of the state for the administrative supervision of the passive nature, which include the following stages: 1) the determination of the need for the adoption of an individual act, the planning of the adoption and decision on its adoption; 2) analysis and selection of legal norms, on which the adoption of an individual act-document is based, development of an individual act; 3) registration of an individual act; 4) proof of an individual act to the addressee of his orders; 5) appeal of an individual act. The actual, procedural and legal grounds for the administrative procedure of supervision of state executive bodies, determined by the initiative of the authorized bodies of the state executive power (their officials), are determined. The expediency of using the scientific approach in legal conflictology regarding the characterization of administrative and legal conflicts as a determinant of the implementation of certain types of administrative supervision, in particular, in the areas of public security and order, the fight against corruption and taking into account the peculiarities of the implementation of certain administrative oversight procedures of executive authorities, has been substantiated. With the purpose of forming perspective directions of improvement of administrative supervision of executive bodies, proposals for amending the current administrative material and procedural legislation have been substantiated.