Перегляд за Автор "Skryl, Serhii"
Зараз показуємо 1 - 7 з 7
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументВерховенство права як принцип функціонування політичних систем в державах Європейського Союзу(Одеса: ОДУВС, 2023) Скриль, Сергій Анатолійович; Skryl, SerhiiМетою статті є дослідження впливу принципу верховенства права на функціонування політичних систем держав Європейського Союзу. Стрижнем функціонування політичних та правових систем держав «об’єднаної Європи» виступає принцип верховенства права, який має безпосереднє відношення до прав людини та виступає сучасним імперативом побудови правової держави. Його запровадження та утвердження в правовій та політичній системах є пріоритетним завданням розвитку будьякої цивілізованої демократичної соціальної держави. У сучасному світовому порядку принцип верховенства права вже не обмежується рамками вузько-юридичного розуміння. Його зміст отримує нові відтінки (аспекти) значень. Верховенство права має не тільки правовий, але й політичний зміст, оскільки виступає фундаментом утворення та функціонування політичних інститутів. У зв’язку із зазначеним, актуальність дослідження верховенства права у політико-правовому вимірі полягає у необхідності окреслення чітких стандартів організації та режимів діяльності інститутів політичної системи У науковій літературі виділяють три історичні етапи еволюції розуміння принципу верховенства права: античний (за Платоном та Арістотелем); класичний (за Альбертом Венном Дайсі); сучасний (за визначеннями, що містяться у нормативних актах міжнародних організацій, а саме: Ради Європи, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, робочих матеріалах та річних звітах Світового банку, а також в Рішеннях Європейського Суду з прав людини). Сучасне розуміння принципу верховенства права розглядається в контексті глобалізаційних, європейських інтеграційних, економічних, правових та інших аспектів реформування світового правопорядку. Також існує певний логічний зв'язок між принципом верховенства права та функціонуванням політичних інститутів. До останніх зазвичай відносяться: публічна влада, політичні партії, громадські організації, різноманітні соціальні групи впливу на прийняття політичних рішень (релігійні, культурні та ін.) Верховенство права виступає фундаментальним регулятивним елементом сучасної політичної системи. Надалі необхідно «вмонтувати» цей принцип у режим функціонування політичних інститутів. Серед сегментів, що потребують такого втілення принципу у політичну складову, є адміністративно-процедурний, безпосередньо пов'язаний із відносинами у форматі: «публічна влада – особа». Встановлення зазначених, а також багатьох інших, адміністративних (імперативних за своєю юридичною природою) процедур є втіленням у політичну систему доктрини конституціоналізму, головна ідея якої полягає у правовому обмеженні державної влади. Сучасний конституціоналізм може бути певним чином ототожнений з ідеологією лібералізму, яка набула розвитку у країнах західних демократій. The purpose of this article is to examine the impact of the principle of the supremacy of law on the functioning of political institutions in European Union states. The core of the functioning of political and legal systems in the 'united Europe' states is the principle of the supremacy of law, which has a direct relationship with human rights and serves as a modern imperative for building a ruleof-law state. Its introduction and establishment in legal and political systems are a priority for the development of any civilized democratic social state. In the modern world order, the principle of the supremacy of law is no longer confined to narrow legal understanding. Its content acquires new shades (aspects) of meanings. The supremacy of law has not only a legal but also a political meaning since it serves as the foundation for the formation and functioning of political institutions. In this regard, the relevance of studying the supremacy of law in the political and legal dimension lies in the necessity of defining clear standards for the organization and modes of operation of political system institutions. In scientific literature, three historical stages of understanding the principle of the supremacy of law are distinguished: ancient (according to Plato and Aristotle); classical (according to Albert Venn Dicey); modern (as defined in the normative acts of international organizations, namely the Council of Europe, the Organization for Security and Cooperation in Europe, working materials and annual reports of the World Bank, as well as in the decisions of the European Court of Human Rights). Contemporary understanding of the principle of the supremacy of law is considered in the context of globalization, European integration, economic, legal, and other aspects of reforming the global legal order. There is also a certain logical connection between the principle of the supremacy of law and the functioning of political institutions. The latter typically include public authority, political parties, civil organizations, various social influence groups in political decision-making (religious, cultural, etc.). The supremacy of law serves as a fundamental regulatory element of the modern political system. It is necessary to 'embed' this principle in the functioning of political institutions. Among the segments that require the embodiment of the principle into the political component, there is an administrative-procedural segment directly related to relations in the format of 'public authority – individual.' The establishment of the mentioned administrative (imperative by its legal nature) procedures, as well as many others, is the embodiment of the doctrine of constitutionalism into the political system, the main idea of which is the legal limitation of state power. Contemporary constitutionalism can be somewhat equated with the ideology of liberalism, which has developed in Western democracies.
- ДокументМіжнародний правопорядок в умовах сучасних викликів(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2023-12-15) Скриль, Сергій Анатолійович; Skryl, SerhiiСучасна система міжнародного правопорядку побудована на принципах міжнародного права, які зафіксовані в Статуті ООН та в Заключному Акті НБСЄ 1975 р. Незважаючи на цивілізаційні ціннісні протиріччя між державами, 50 років після Другої світової війни пройшли майже без глобальних конфліктів. Водночас, розпад СРСР та завершення «холодної війни» на початку 90-х років ХХ століття призвели до формування однополярної структури міжнародних відносин з домінуванням держав Західної цивілізації. Здавалось, що конкуренція між державами в глобальному суспільстві існує виключно в економічній та технологічній сферах. Однак агресія російської федерації проти України у 2022 р. стала каталізатором зміни світового порядку. Принципи міжнародного права виявилися декларацією та фікцією у ХХI столітті. Перед світовим співтовариством постали проблеми не тільки зупинення агресора, але й створення нового ефективного механізму міжнародно-правової відповідальності, який має виконати міжнародну загально-превентивну функцію – з однієї сторони, та забезпечити притягнення до відповідальності міжнародних злочинців, повну компенсацію державою-агресором збитків, завданих потерпілій державі, юридичним та фізичним особам – з іншої сторони. Вирішення зазначених проблем потребує політичних зусиль як на рівні кожної держави – прийняття відповідних актів щодо застосування санкцій проти агресора, так і на міжнародному – формування узгодженої позиції «демократичного світу» щодо обмежень судового імунітету держави, дії якої кваліфікуються за ознаками агресії відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 від 14.12.1974 р. Йдеться про формування нової парадигми міжнародного права – ієрархії принципів jus cogens у випадках колізії їх застосування. Тобто у разі міжнародного визнання (Генеральною Асамблеєю ООН та Радою Безпеки ООН) акту агресії (і як наслідок – порушення принципу територіальної цілісності) однієї із держав, принцип суверенної рівності відносно цієї держави не має діяти. Фактично це призведе до створення ефективних механізмів притягнення до міжнародно-правової відповідальності держави-агресора. Окрім того, актуальності набуває сама проблема кодифікації міжнародно-правової відповідальності. Отже, без вирішення світовою спільнотою означених питань, міжнародне право поступово втратить характер універсального регулятора відносин між державами. Можна визначити кризу міжнародного права як одну із глобальних проблем сучасності в умовах загострення міжцивілізаційних конфліктів. The modern system of international legal order is built upon the principles of international law outlined in the UN Charter and the Final Act of the CSCE (1975). Despite cultural differences among states, nearly 50 years after World War II passed without global conflicts. However, the dissolution of the USSR and the end of the Cold War in the early 1990s led to the formation of a unipolar structure in international relations dominated by Western civilization. The aggression of the Russian Federation against Ukraine in 2022 became a catalyst for a shift in the global order, revealing that international law principles were more declarative than effective in the 21st century. Addressing the challenges requires not only stopping the aggressor but also establishing a new effective mechanism for international legal responsibility. This mechanism should fulfill an international general-preventive function and ensure holding international criminals accountable, providing full compensation by the aggressor state for the damages inflicted on the victim state, both to legal and physical entities. Resolving these issues demands political efforts at both the national level, with the enactment of appropriate acts imposing sanctions against the aggressor, and internationally, by forming a coordinated position among the "democratic world" regarding limitations on the judicial immunity of a state whose actions qualify as aggression under UN General Assembly Resolution No. 3314 (December 14, 1974). This involves shaping a new paradigm of international law hierarchy in cases of conflicting applications of jus cogens principles. In cases of international recognition of an act of aggression (by the UN General Assembly and Security Council), the principle of sovereign equality concerning that state should not apply. This effectively leads to the creation of mechanisms to hold the aggressor state accountable under international law. Additionally, the problem of codifying international legal responsibility becomes relevant. Failure to address these issues will gradually strip international law of its universal regulator character in state-to-state relations, marking a crisis in international law as one of the global problems in contemporary times amid escalating inter-civilizational conflicts.
- ДокументПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СТЯГНЕННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ДЕРЖАВОЮ-АГРЕСОРОМ(Одеса: ОДУВС, 2022-12-12) Скриль, Сергій Анатолійович; Skryl, SerhiiАвтор наголошує, що для створення нових та удосконалення існуючих механізмів визначення компенсацій, що підлягають відшкодуванню державою-агресором, необхідна послідовна та узгоджена усіма державами політична воля. The author emphasizes that in order to create new and improve existing mechanisms for determining compensations to be reimbursed by the aggressor state, a consistent and coordinated political will by all states is necessary.
- ДокументПолітико-правові теорії європейської інтеграції: системний аналіз(Науковий журнал "Політикус", 2023) Скриль, Сергій Анатолійович; Skryl, SerhiiАктуальність тематики дослідження зумовлена необхідністю комплексного аналізу концепцій європейської інтеграції, зважаючи на особливості об’єднавчих процесів на різних стадіях формування єдиної континентальної спільноти. У ХХ-ХХІ століттях об’єднання держав у різноманітні союзи з метою посилення кожного із учасників такого союзу та вирішення спільних завдань набуло особливих рис. Геополітичні виклики, пов’язані із світовими війнами, посилення економічного протистояння між державами, формування релігійної світової мапи виступили об’єктивними факторами нової парадигми співіснування країн. У деяких регіонах співробітництво між державами мало економічний характер, але найбільш актуальною, зокрема в Європі, стала тематика комплексного об’єднання держав, як на економічному рівні, так і на безпековому та зовнішньополітичному. Сучасний єдиний європейський політичний простір варто розглядати у контексті еалізації доктрини цивілізаційного союзу, заснованому на спільних християнських цінностях, геополітичних інтересах, економічній інтеграції. Водночас, створення політично та економічно потужного регіонального об’єднання держав призвело до зміни парадигми міжнародних відносин, побудованої на статутних принципах ООН. Зокрема, принцип суверенної рівності держав отримав додаткові імпульси розвитку. Йдеться про більш широке тлумачення суверенітету, а саме розповсюдження цього поняття на групу держав, об’єднаних в юридично оформлений Союз. Суверенним стає сам Союз, оскільки визнається іншими державами самостійним суб’єктом міжнародного права, наділеним у повному обсязі міжнародною правосуб’єктністю. Така правосуб’єктність має похідний (вторинний) характер відносно первинної правосуб’єктності держав – учасниць Співтовариства. Але із зовнішньополітичної точки зори союзна правосуб’єктність надає можливість виступати одним із найвпливовіших учасників світової політики. І, звісно, що розширення європейського політичного простору, приєднання до Союзу нових членів ще більше посилює його міжнародні можливості. Новий, більш широкий зміст, отримав і принцип права народів та націй на самовизначення, змістовно пов’язаний із принципом суверенної рівності держав у міжнародних відносинах. Зокрема, інтеграцію необхідно розглядати як одну із форм реалізації права народів на самовизначення. Варто наголосити, що поступове формування єдиного європейського політичного простору призвело не тільки до геополітичних змін у світі, але й до трансформації принципів взаємовідносин держав у міжнародній політиці. Крім того, із середини ХХ століття завдяки об’єднавчим процесам у Європі відбулись глобальні зміни і в системі світової економіки. The relevance of the research theme is determined by the necessity for a comprehensive analysis of the concepts of European integration, considering the peculiarities of unifying processes at various stages of forming a unified continental community. In the 20th and 21st centuries, the consolidation of states into various unions to enhance each participant’s strength within the union and to address common tasks has taken on distinctive features. Geopolitical challenges arising from world wars, intensified economic rivalries among states, and the shaping of a global religious map have become objective factors of a new paradigm of coexistence among countries. In some regions, state cooperation has mainly an economic character, but the most relevant theme, particularly in Europe, has become the complex unification of states, both at the economic and security levels, as well as in foreign policy. The modern unified European political space should be viewed in the context of realizing the doctrine of a civilization union, based on shared Christian values, geopolitical interests, and economic integration. At the same time, the creation of a politically and economically powerful regional union of states has led to a shift in the paradigm of international relations based on the fundamental principles of the United Nations. Specifically, the principle of sovereign equality of states has gained additional impetus. This refers to a broader interpretation of sovereignty, extending this concept to a group of states united within a legally established Union. The Union itself becomes sovereign, recognized by other states as an independent subject of international law endowed with full international legal personality. Such legal personality is derivative (secondary) in relation to the primary legal personality of the member states of the Community. However, from a foreign policy perspective, the union’s legal personality provides the opportunity to be one of the most influential participants in global politics. And, of course, the expansion of the European political space and the accession of new members to the Union further enhance its international capabilities. The principle of the right to self-determination of peoples and nations has also gained a new, broader content, closely linked to the principle of sovereign equality of states in international relations. In particular, integration should be considered as one form of realizing the right to self-determination of peoples. It is worth emphasizing that the gradual formation of a unified European political space has led to not only geopolitical changes in the world but also to transformations in the principles of state interactions in international politics. Furthermore, starting from the mid-20th century, due to the integrating processes in Europe, significant changes have occurred in the global economic system.
- ДокументФеномен геноциду в міжнародно-правовій практиці(Одеса: ОДУВС, 2023-06-16) Скриль, Сергій Анатолійович; Skryl, SerhiiДосліджено феномен геноциду в міжнародно-правовій практиці. The phenomenon of genocide in international legal practice is studied.
- ДокументФеномен геноциду в міжнародно-правовій практиці(Одеса: ОДУВС, 2023-06-16) Скриль, Сергій Анатолійович; Skryl, SerhiiВ історії людства феномен геноциду варто розглядати не лише як найнебезпечніший прояв підсвідомої «колективної ненависті» до інших народів, але й в якості знаряддя руйнування державності. Геноцид – це явище політичне, соціально-психологічне та юридичне. Політичний характер геноциду полягає в цілеспрямованому знищенні «ворожих» народів з метою владного домінування на тій чи іншій території. При цьому ставиться додаткова мета – позбавлення «ворожого» народу державного утворення. Американський дослідник Л. Купер розвивав ідею так званої геноцидної держави, яка завжди шукає нових ворогів і груп для знищення. Він вважав, що сталінський СРСР є моделлю такого режиму. Чимало акцій радянського режиму можна оцінювати як протогеноцидні [1]. ГЕНОЦИ́Д в соціально-політичному сенсі (від грец. γένος – рід, плем’я та лат. caedo – вбиваю) – кампанія повного чи часткового знищення національної, расової, етнічної, релігійної групи як такої. Термін «геноцид» увійшов у широкий вжиток після 2-ї світової війни на означення переслідувань циган, євреїв та інших народів нацистами [2] Соціально-психологічні особливості геноциду криються у «людській природі». Інакше не можна зрозуміти причини намагання однієї спільноти жорстоко знищити іншу. Важливо, що при цьому таке знищення вважається «актом справедливості». У різні епохи, за різних обставин «правильні» народи масово вбивали представників «ворожих» етносів та груп. Юридичного змісту феномен геноциду набув у ХХ столітті. А тому виникає питання – чи можна багаточисленні історичні факти знищення одним народом іншого тлумачити як геноцид доки його визначення не було надано в міжнародних актах? Правова кваліфікація злочину геноциду міститься у Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р.: «У даній Конвенції під геноцидом розуміються наступні дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: a)убивство; b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу; c) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її; d) міри, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи; e) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу» [3]. Аналогічна норма міститься також у Статуті Міжнародного кримінального суду 1998 р. Зважаючи на те, що міжнародна відповідальність за геноцид виникає з набуттям чинності Статуту МКС, фактично цей феномен криміналізується лише в ХХІ столітті. Норми Статуту МКС щодо відповідальності за геноцид як міжнародний злочин вперше застосовувались відносно африканських диктаторів. Зокрема, у справі колишнього суданського глави держави аль-Башира (знаходився при владі з 1989 р. по 2019 р.) зазначено, що «ситуація в Судані продовжує становити загрозу міжнародному миру та безпеці. Рада Безпеки ООН передала цю ситуацію до МКС у березні 2005 року після того, як взяла до відома звіт Комісії з розслідування порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародних прав людини, укладених у Дарфурі ( S/2005/60 ). Генеральний секретар ООН заснував цю Комісію «для розслідування […] повідомлень про порушення міжнародного гуманітарного права та міжнародних документів з прав людини всіма сторонами в Дарфурі, а також для визначення того, чи мали місце акти геноциду, і для виявлення винних у цих порушеннях, щоб забезпечити притягнення винних до відповідальності за свої дії». Підходячи до своєї роботи, Комісія враховувала два факти: «По-перше, велика кількість переміщених осіб і біженців; за даними ООН, у Дарфурі є 1 650 000 переміщених осіб, а в сусідньому Чаді проживає понад 200 000 біженців з Дарфуру. По-друге, той факт, що дуже багато сіл було знищено по всій території трьох штатів Дарфуру» [4]. Ситуація в Дарфурі була першою, яку Рада Безпеки ООН передала на розгляд МКС, і призвела до першого розслідування МКС на території держави, яка не є учасником Римського статуту. Це було перше розслідування МКС за звинуваченнями в геноциді. Аналізуючи практику Міжнародного Суду ООН, варто привернути увагу до позову України проти росії ( 2022 р.), в якому обгрунтовується безпідставність звернення росії до норм Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р. під час широкомасштабного вторгнення. Ця справа має велике значення у юридичному протистоянні держав. Цікаво, що кількість країн, які підтримують позовні вимоги України по справі постійно збільшується. In history of humanity the phenomenon of genocide it costs to examine not only as the most dangerous display of subconscious "collective hatred" of other people but also as instruments of destruction of the state system. A genocide is the phenomenon political, socialpsychological and legal. Political character of genocide consists in purposeful elimination of "hostile" people with the aim of the imperious prevailing on that or other territory. An additional aim - privation of "hostile" people of state formation belongs thus.
- ДокументІсторико-правовий аналіз формування "європейської ідентичності"(Одеса: ОДУВС, 2023) Скриль, Сергій Анатолійович; Skryl, SerhiiМета статті полягає в дослідженні історичних етапів формування ідентичності європейських народів та особливостей «європейської правосвідомості». Аналізуючи історичні тенденції формування локальної європейської цивілізації, необхідно відслідкувати діалектику поглядів, уявлень, емоційних оцінок( що впливають на індивідуальну та групову мотивацію поведінки на свідомому та підсвідомому рівнях) про свободу, справедливість, рівність у різних європейських народів. Такий підхід дає можливість науково обґрунтувати взаємозв’язок між структурою правосвідомості, правовими джерелами як фундаментом становлення єдиної європейської «правової родини» та уніфікованими політичними інститутами на континентальному просторі. Діалектика європейської правосвідомості знайшла своє відображення у творах мислителів античності, правових конструкціях римських юристів, поглядах на державу і право в епоху Відродження, Реформації, політико-правовій думці періоду ранніх антифеодальних революцій у Голандії й Англії, правових ідеях німецького та італійського Просвітництва XVII–XVIII століть, концепціях держави і права французького Просвітництва. Становленню «єдиної європейської родини» сприяло формування в «надрах» європейської культури концепції конституціоналізму, яка не тільки відповідала раціональним та безсвідомим уявленням європейців про свободу, справедливість та рівність, але й формалізувала функціонування політичних інститутів, чітко окреслюючи баланс інтересів держави, суспільства та особи у політичному житті. Історично конституціоналізм бере початок із давньогрецьких конституцій, які діяли за декілька століть до нашої ери. У Давньому Римі конституціями (constitution edictum) називали імператорські розпорядження. Але у сучасному розумінні конституціоналізм сформувався завдяки Декларації прав людини і громадянина 1789 р., яка проголосила невід’ємність природних прав людини та визначила призначення «політичного союзу» (держави) забезпечувати реалізацію та захист цих прав. Сутність концепції конституціоналізму полягає в обмеженні публічної влади конституційними приписами, які за своїм змістом повинні відповідати принципу антропоцентризму. Розвиток концепції конституціоналізму пов'язаний з історичними етапами прийняття конституцій. Кожна конституційна «хвиля» має свої особливості, але спільним є синхронність у закріпленні в основних законах європейських держав однакових правових цінностей, форм правління, організаційних процедур діяльності політичних інститутів. Форма та зміст новітніх європейських конституцій свідчить про тісний та глибокий зв'язок правових та політичних систем. Хоча поняття «політична система» майже не зустрічається у текстах конституцій, але системний аналіз норм основних законів, зокрема положень, регулюючих засади суспільного (конституційного) ладу, порядок формування, структуру, організацію діяльності вищих органів державної влади, статус недержавних політичних інститутів, дає можливість визначити загальні фундаментальні принципи функціонування політичних систем держав європейської локальної цивілізації. The goal of the article is to explore the historical stages of European nations' identity formation and the peculiarities of "European legal consciousness." Analyzing historical trends in the development of European civilization, it is crucial to trace the dialectics of views, ideas, and emotional assessments influencing individual and group behavior on conscious and subconscious levels regarding freedom, justice, and equality across European nations. This approach scientifically justifies the interconnection between legal consciousness structure, legal sources as the foundation for the formation of a unified European "legal family," and unified political institutions on the continental scale. The dialectics of European legal consciousness find reflection in the works of ancient thinkers, legal constructions of Roman jurists, perspectives on the state and law during the Renaissance, Reformation, the political and legal thought of early anti-feudal revolutions in Holland and England, legal ideas of German and Italian Enlightenment in the 17th–18th centuries, and the concepts of state and law in French Enlightenment. The formation of the "European family" was facilitated by the development of the concept of constitutionalism within European culture. This concept not only aligned with Europeans' rational and subconscious perceptions of freedom, justice, and equality but also formalized the functioning of political institutions, clearly delineating the balance of interests among the state, society, and individuals in political life. Historically, constitutionalism traces back to ancient Greek constitutions, but in its modern understanding, it crystallized with the Declaration of the Rights of Man and of the Citizen in 1789. This declaration asserted the inseparability of natural human rights and defined the purpose of the "political union" (state) in ensuring the realization and protection of these rights. The essence of constitutionalism lies in limiting public power by constitutional provisions that, in their content, must adhere to the principle of anthropocentrism. The development of constitutionalism is associated with historical stages of constitution adoption. Each constitutional "wave" has its peculiarities, but commonalities exist in enshrining identical legal values, forms of governance, and organizational procedures for the functioning of political institutions in the fundamental laws of European states. The form and content of modern European constitutions reveal a close and profound connection between legal and political systems. Although the concept of a "political system" is rarely found in constitutional texts, a systemic analysis of the norms in basic laws allows for identifying fundamental principles governing the functioning of political systems in European local civilizations.