Використання архаїзмів в юридичній академічній англійській мові

Abstract

У статті досліджується стійкість історично маркованих форм у сучасному англомовному юридичному дискурсі на тлі демократизаційних тенденцій у професійній комунікації, інституціоналізації принципів зрозумілої мови та зростання ролі англійської мови як глобальної lingua franca. Особливу увагу приділено юридичній академічній англійській мові, у якій ці одиниці потрапляють до тексту або як інкорпоровані елементи цитованих законів, контрактів і судових матеріалів, або як авторські вибори, що можуть вступати в суперечність із сучасними очікуваннями читабельності та орієнтованого на аудиторію викладу. У методологічному плані дослідження спирається на міждисциплінарну рамку, що поєднує описовий лінгвістичний аналіз, функційно-прагматичну інтерпретацію, дискурс-аналіз і зіставні процедури. Автор розмежовує «мову юридичного документа» та «мову юридичної науки», що дає змогу простежити, як жанрові конвенції регулюють поширення, комунікативну цінність і педагогічні ризики історично маркованих форм. Окрему увагу зосереджено на прономінально-адвербіальних конструкціях на основі here-/there-/where- як компактних засобах внутрішньотекстової референції та когезії, а також на преамбульних і анафоричних формулах, які сигналізують авторитет документного типу та ритуалізацію аргументації. Отримані результати засвідчують структурну амбівалентність явища. З одного боку, історично марковані одиниці підвищують точність завдяки прагматич-ній компресії, стабілізують дефініційні практики та інтертекстуальні зв’язки, тим самим підсилюючи інституційний авторитет юридичного дискурсу. З іншого боку, вони збільшують когнітивні витрати обробки тексту для здобувачів освіти та користувачів-неносіїв, ускладнюють переклад через структурні асиметрії й можуть знижувати прозорість в академічних жанрах, комунікативна мета яких полягає в аналітичній ясності, а не в документній формальності. Обґрунтовується, що сучасні зміни вказують не на лінійну відмову від традиційних форм, а на гібридну траєкторію: селективне збереження в юридично значущих контекстах і функціональну заміну в інших випадках з огляду на жанр, аудиторію та транскордонні комунікативні вимоги.

The article investigates the persistence of historically marked forms in contemporary Anglophone legal discourse against the backdrop of democratizing trends in professional communication, the institutionalization of plain-language principles, and the growing role of English as a global lingua franca. Particular attention is paid to legal academic English, in which these units enter the text either as incorporated elements of quoted statutes, contracts, and judicial materials, or as authorial choices that may conflict with contemporary expectations of readability and audience-oriented exposition. Method-ologically, the study relies on an interdisciplinary framework combining descriptive linguistic analysis, functional-pragmatic interpretation, discourse analysis, and con-trastive procedures. The author draws a distinction between the “language of the legal document” and the “language of legal scholarship”, which makes it possible to trace how genre conventions regulate the distribution, communicative value, and pedagogical risks of historically marked forms. Special emphasis is placed on pronominal-adverbial constructions based on here-, there-, and where- as compact means of intra-textual reference and cohesion, as well as on preambular and anaphoric formulae that signal document-type authority and the ritualization of argumentation. The findings demonstrate the structural ambivalence of the phenomenon. On the one hand, historically marked units enhance precision through pragmatic compression, sta-bilize definitional practices and intertextual links, and thereby reinforce the institutional authority of legal discourse. On the other hand, they increase the cognitive processing demands placed on learners and non-native users, complicate translation due to struc-tural asymmetries, and may reduce transparency in academic genres whose commu-nicative aim lies in analytical clarity rather than documentary formality. It is argued that current developments point not to a linear abandonment of traditional forms, but to a hybrid trajectory involving selective retention in legally consequential contexts and functional substitution elsewhere, depending on genre, audience, and cross-border com-municative requirements.