Інститут визнання безвісти відсутніх під час дії правового режиму воєнного стану

Abstract

У роботі здійснено комплексний аналіз правової природи інституту визнання фізичної особи безвісно відсутньою в умовах дії воєнного стану в Україні. Розкрито нормативно-правові засади його функціонування, зокрема положення цивільного та цивільного процесуального законодавства, а також спеціальних актів щодо осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Окрему увагу приділено співвідношенню адміністративної процедури внесення до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти, та судової процедури визнання безвісно відсутньою, їх правовим наслідкам і функціональному призначенню. Проаналізовано судову практику та особливості доказування в умовах воєнного стану, з урахуванням об’єктивних труднощів встановлення місцезнаходження особи. Визначено правові наслідки такого визнання у сфері майнових, сімейних та спадкових правовідносин. Обґрунтовано необхідність удосконалення правозастосовної практики, зокрема шляхом спрощення процедур, зменшення доказового навантаження на заявників та розвитку міжвідомчої взаємодії для ефективного захисту прав заінтересованих осіб. The paper provides a comprehensive analysis of the legal nature of the institution of recognizing a natural person as missing under martial law in Ukraine. It examines the regulatory framework governing this institution, including provisions of civil and civil procedural legislation, as well as special legal acts concerning persons missing under special circumstances. Particular attention is paid to the correlation between the administrative procedure of inclusion in the Unified Register of Missing Persons and the judicial procedure for declaring a person missing, their legal consequences, and functional purposes. The study also analyzes judicial practice and the specifics of evidence assessment under wartime conditions, taking into account objective difficulties in establishing a person’s whereabouts. The legal consequences of such recognition in property, family, and inheritance relations are outlined. The necessity of improving law enforcement practice is substantiated, particularly through simplification of procedures, reduction of the evidentiary burden on applicants, and enhancement of interagency cooperation to ensure effective protection of the rights of concerned parties.