Репозитарій Одеського державного університету внутрішніх справ
еOSUIAIR - Electronic Odesa State University of Internal Affairs Institutional Repository
Електронний архів Одеського державного університету внутрішніх справ накопичує, зберігає та надає вільний доступ до електронних версій наукових, навчальних та науково-методичних праць спільноти університету. Проект реалізовано на базі програмного забезпечення DSPACE і підтримується бібліотекою університету.
- Адміністратор репозитарію - library@oduvs.edu.ua
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Рівень довіри населення до поліції: чи об'єктивний критерій оцінки ефективності діяльності поліції?
(ОДУВС: Морська безпека та оборона, 2025) Десятник, Анатолій Антонович https://orcid.org/0000-0002-2930-5102; Desiatnyk, Anatolii
Стаття присвячена дослідженню адміністративно-правових аспектів окремих проблемних питань об'єктивності основного критерій оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції - рівня довіри населення до поліції. Автор дійшов до висновку, що рівень довіри населення до Національної поліції має бути допоміжним критерієм як по відношенню до конкретного поліцейського, так й до органу та підрозділу поліції в цілому та мас прикладний характер до оцінки, яке дає керівництво поліції. При цьому треба враховувати, що оцінка рівня довіри населення може суттєво відрізнятися від дійсного рівня довіри внаслідок рівня правосвідомості, законослухняності опитаних, рівня сприймання поліції внаслідок стереотипів, закладених у свідомість особи через ЗМІ, інтернет, а також помилок (викривлень) результатів опитувань. Стверджується, що визначення у ч. З cm. 11 Закону України «Про Національну поліцію», що рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції не в повній мірі відповідає сутності діяльності Національної поліції, не націлює поліцейських всіх рівнів на якість виконання саме завдань та функцій поліції Внаслідок цього поліція націлена до отримання довіри від населення, а не на належне виконання своїх завдань та функцій. При цьому довіру окремих представників населення можна отримати шляхом бездіяіьності або порушення законодавства з боку поліції Наголошується, що рівень довіри населення до поліції с додатковим критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів, яка випливає саме з якісного виконання завдань та функцій поліції. Пропонується у Законі України «Про Національну поліцію» визначити, що основним критерієм оцінки ефективності діяльності поліцейських, органів і підрозділів поліції с повнота, якість виконання завдань поліції, визначених у cm. 2 вказаного Закону. The article is devoted to the study o f administrative and legal aspects o f certain problematic issues o f the objectivity o f the main criterion for evaluating the effectiveness o f police bodies and units - the level o f public trust in the police. The author came to the conclusion that the level o f public trust in the National Police should be an auxiliary criterion both in relation to a specific police officer and to the police body and unit as a whole and has an applied nature to the assessment given by the police leadership. At the same time, it should be taken into account that the assessment o f the level o f trust o f the population may differ significantly from the actual level o f trust due to the level o f legal awareness, law-abidingness o f the respondents, the level o f perception o f the police due to stereotypes planted in the mind o f a person through the media, the Internet, as well as errors (distortions) o f survey results. It is claimed that the definition in Part J o f Art. II o f the Law of Ukraine "On the National Police", which states that the level o f public trust in the police is the main criterion for evaluating the effectiveness o f police bodies and units, does not fully correspond to the essence o f the National Police, docs not target policemen o f all levels to the quality o f the performance o f police tasks and functions. As a result, the police is aimed at gaining the trust o f the population, and not at the proper performance o f its tasks and functions. At the same time, the trust o f individual representatives o f the population can be obtained through inaction or violation of the law on the part o f the police. It is emphasized that the level o f trust o f the population in the police is an additional criterion for evaluating the effectiveness o f the activities o f bodies and units, which results precisely from the high-quality performance o f tasks and functions o f the police. It is proposed to define in the Law o f Ukraine "On die National Police" that the main criterion for evaluating the effectiveness o f the activities of police officers, police bodies and units is the completeness and quality of the performance o f police tasks defined in Art. 2 o f the specified Law.
Поняття та зміст випробування у кримінальному законодавстві
(Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство», 2023) Чекмарьова, Ірина Миколаївна; Chekmarova, Iryna
Ця стаття присвячена аналізу концепції та юридичної природи випробувань у кримінальному законодавстві України. У дослідженні акцент робиться на розумінні випробувань як форми кримінально-правового впливу, яка поєднує в собі елементи покарання та можливості виправлення для засуджених. Враховуючи історичний контекст та сучасні реалії кримінального законодавства, автор розглядає еволюцію інституту випробувань, від звільнення від покарання за винність у незначних злочинах у дореволюційному періоді до умовного засудження та відстрочки виконання вироку в незалежній Україні. Особливу увагу приділено змінам, які відбулися після прийняття Кримінального кодексу України у 2001 році, який зазначив значне розширення застосування покарань без позбавлення волі та визначив нові правові рамки для випробувань. Стаття також розглядає різні правові інтерпретації та наукові підходи до визначення сутності випробування, наголошуючи на неоднозначності та складності цього інституту. У статті проводиться аналіз поняття «випробування» у контексті кримінального законодавства з врахуванням думок визначних науковців. Автор ставить перед собою завдання дослідити сутність цього терміну, об’єкт та предмет його регулювання в кримінальному законодавстві. Виявлено, що інститут випробувань в Україні розвивався менш інтенсивно порівняно з західними країнами, і його формування почалося з прийняттям Кримінального кодексу України у 2001 році. Стаття вказує на етапи становлення та розвитку інституту умовного засудження (випробувань) в незалежній Україні, зокрема підкреслює перехід до нового підходу до покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Стаття аналізує інститут кримінального права України ‒ звільнення від покарання та його відбування, зокрема у контексті умовних звільнень. Розділ XII Кримінального кодексу України розглядає різні види звільнення. Особливу увагу приділяють умовним звільненням, пов’язаним із виконанням особою конкретних вимог протягом випробувального періоду. Стаття освітлює процедуру застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням та акцентує увагу на ролі суду та обов’язках засудженого. Звертається увага, що різні правозахисники мають різні тлумачення терміну «випробування». This article is dedicated to analyzing the concept and legal nature of probation in Ukrainian criminal legislation. The study focuses on understanding probation as a form of criminal-legal influence that combines elements of punishment and opportunities for rehabilitation for the convicted. Considering the historical context and contemporary realities of criminal legislation, the author examines the evolution of the probation institute, from the release from punishment for minor crimes in the pre-revolutionary period to conditional sentencing and suspension of the sentence in independent Ukraine. Particular attention is given to the changes that occurred following the adoption of the Criminal Code of Ukraine in 2001, which marked a significant expansion of non-custodial punishments and defined new legal frameworks for probation. The article also explores various legal interpretations and scientific approaches to defining the essence of probation, emphasizing its ambiguity and complexity. The article analyzes the concept of «probation» in the context of criminal legislation, taking into account the perspectives of prominent scholars. The author aims to investigate the essence of this term, its object, and the subject of regulation in criminal legislation. It is revealed that the institution of probation in Ukraine developed less intensively compared to Western countries, with its formation commencing with the adoption of the Criminal Code of Ukraine in 2001. The article highlights the stages of the establishment and development of the probationary system in independent Ukraine, emphasizing the transition to a new approach to penalties not associated with imprisonment. The study scrutinizes the institution of criminal law in Ukraine – release from punishment and its serving, particularly in the context of conditional releases. Section XII of the Criminal Code of Ukraine examines various forms of release. Special attention is given to conditional releases linked to the fulfillment of specific requirements during the probationary period. The article elucidates the procedure for applying release from punishment with probation, emphasizing the role of the court and the obligations of the convicted individual. It notes that different human rights advocates have different interpretations of the term «probation.»
Міжнародні стандарти забезпечення прав людини щодо засуджених до позбавлення волі в умовах воєного стану в Україні
(Юридичний науковий електронний журнал, 2024) Шкута, Олег Олегович https://orcid.org/0000-0003-0395-5710; Shkuta, Oleh; Дришлюк, Володимир Ігорович https://orcid.org/0000-0002-2274-441X; Dryshliuk, Volodymyr; Журавель, Алла Василівна https://orcid.org/0000-0001-9557-1655; Zhuravel, Alla
У статті досліджено міжнародні стандарти забезпечення прав людини щодо засуджених до позбавлення волі в умовах воєнного стану в Україні.
Проведений аналіз міжнародних нормативно-правових актів доводить, що право засуджених до позбавлення волі на гуманне став¬лення до них та на повагу їх людської гідності, окрім норм вітчизняного права, чітко закріплено і у низці міжнародно-правових актів, до яких належать: Загальна декларація прав людини; Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів пово¬дження і покарання; Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; Основні принципи поводження з ув’язненими; Мінімальні стандартні правила ООН щодо поводження з ув’язненими (Пра¬вила Нельсона Мандели); Європейські пенітенціарні правила (далі - ЄПП); Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню в будь-якій формі; Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримки правопорядку та ін. В контексті предмету нашого дослідження варто зауважити, що забезпечення прав людини щодо засуджених до позбавлення волі залежить не лише від пенітенціарної адміністрації, а й від інших (зовнішніх) соціальних інституцій. Більше того, всі елементи правового статусу засуджених (права, обов’язки, законні інтереси) покликані сприяти як адаптації засуджених в умовах власне місця позбавлення волі, так і соціальній адаптації (ресоціалізації) після звільнення від відбування покарання. Результати проведеного дослідження засвідчили, що ефективність забезпечення прав людини щодо засуджених до позбавлення волі поставлена в залежність не лише від якісного правового регулювання відповідної сфери кримінально-виконавчих правовідносин, а й від компетентності пенітенціарного персоналу.
The analysis of international legal acts proves that the right of persons sentenced to imprisonment to humane treatment and respect for their human dignity, in addition to the norms of national law, is clearly enshrined in a number of international legal acts, including: The Universal Declaration of Human Rights; the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms; the International Covenant on Civil and Political Rights; the Convention against Torture and Other Cruel, Inhuman or Degrading Treatment or Punishment; European Convention for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment; Basic Principles for the Treatment of Prisoners; UN Standard Minimum Rules for the Treatment of Prisoners (Nelson Mandela Rules); European Prison Rules (hereinafter referred to as the EPR); Body of Principles for the Protection of All Persons under Any Form of Detention or Imprisonment; Code of Conduct for Law Enforcement Officials, etc.
In the context of the subject of our study, it is worth noting that ensuring human rights of prisoners depends not only on the penitentiary administration, but also on other (external) social institutions. Moreover, all elements of the legal status of convicts (rights, obligations, legitimate interests) are designed to facilitate both the adaptation of convicts in the conditions of the actual place of imprisonment and social adaptation (resocialization) after release from serving their sentence.
The results of the study showed that the effectiveness of ensuring human rights of persons sentenced to imprisonment depends not only on the quality of legal regulation of the relevant area of penal relations, but also on the competence of penitentiary staff.
Зловживання процесуальними правами та їх наслідки при зверненні до Європейського суду з прав людини
(ПРАВО І СУСПІЛЬСТВО, 2024) Дришлюк, Володимир Ігорович https://orcid.org/0000-0002-2274-441X; Dryshliuk, Volodymyr; Журавель, Алла Василівна https://orcid.org/0000-0001-9557-1655; Zhuravel, Alla; Юрченко, Микола Миколайович https://orcid.org/0000-0002-2910-7042; Yurchenko, Mykola; Ніцевич, Аліна Сергіївна https://orcid.org/0009-0001-8368-8829; Nitsevych, Alina
Наукова стаття присвячена дослідженню питань правового регулювання та відповідальності за зловживання процесуальними правами в українському процесуальному законодавстві та в правовій практиці Європейського суду з прав людини, проблемам, що виникають при зверненні до зазначених судо¬вих інстанцій та виробленню можливих шляхів подолання та протидії таким порушенням. Досліджено питання зловживання правом, зловживання проце¬суальними правами, зокрема на прикладі цивільного процесуального та гос¬подарського процесуального законодавства. Розглянуті приклади кваліфіка¬ції дій заявників як зловживання процесуальними правами при зверненні до Європейського Суду з прав людини. Розглянуті етичні проблеми та наслідки зловживання процесуальними правами при зверненні до судових інстанцій та Європейського суду з прав людини, зокрема, які вчиняються професійними юристами -адвокатами.
Запропоновано доповнити перелік дій, що кваліфікуються як зловживання процесуальними правами в процесуальному законодавстві, а також визначити конкретну відповідальність адвокатів з урахуванням правил адвокатської етики та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» через вчинення дій, що визнаються Європейським судом з прав людини як зловживання пра¬вом. Розглянуто значення посилення відповідальності за зловживання проце¬суальними правами для правозастосовчої практики, правової системи України в цілому на шляху України до членства в Європейському Союзі, зв’язок недо¬пустимості таких дій в контексті принципу верховенства права та принципів добросовісності, професіоналізму та законності в діяльності адвоката. На під¬ставі аналізу норм чинного законодавства та судової практики сформульовані загальні висновки щодо неприпустимості зловживання процесуальним пра¬вами з огляду на шлях європейського розвитку України та слідування правовим процедурам, що встановлені Європейським судом з прав людини.
The scientific article deals with the problem of legal regulation and liability for abuse of procedural rights in Ukrainian procedural legislation and in the legal practice of the European Court of Human Rights, problems that arise when applying to the aforementioned courts and developing possible ways to overcome and counteract such violations. The issue of abuse of law, abuse of procedural rights is investigated, in particular on the example of civil procedural and economic procedural legislation. Examples of qualification of actions of applicants as abuse of procedural rights when applying to the European Court of Human Rights are considered. Ethical problems and consequences of abuse of procedural rights when applying to judicial authorities and the European Court of Human Rights are considered, in particular, those committed by professional lawyers - advocates. It is proposed to supplement the list of actions that qualify as abuse of procedural rights in procedural legislation, as well as to determine the specific liability of lawyers, taking into account the Rules of Attorney’s Ethics and the Law of Ukraine “About the Bar and Attorney’s Activities” for committing actions that are recognized by the European Court of Human Rights as abuse of rights.
The importance of increasing liability for abuse of procedural rights for law enforcement practice, the legal system of Ukraine as a whole, and Ukraine’s path to membership in the European Union is considered, as is the connection between the inadmissibility of such actions in the context of the principle of the rule of law and the principles of good faith, professionalism, and legality in the activities of a lawyer.
Based on the analysis of the norms of current legislation and judicial practice, general conclusions were formulated regarding the inadmissibility of abuse of procedural rights in view of the path of Ukraine’s European development and following the legal procedures established by the European Court of Human Rights.
Оцінка результатів OSINT у судовій практиці: окремі питання
(Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, 2025) Гловюк, Ірина Василівна https://orcid.org/0000-0002-5685-3702; Hloviuk, Iryna
У статті розглянуто питання оцінки результатів OSINT у судовій практиці за критеріями належності, допустимості, достовірності. Звернено увагу на те, що є випадки оспорювання належності та допустимості таких доказів, а також їх достовірності. Наведено підходи практики Касаційного кримінального суду з цього питання. Детально проаналізовано ефективність такого оспорювання на прикладі постанови Касаційного кримінального суду у справі № 201/11849/23 у контексті аргументів захисту та контраргументів (щодо належності, допустимості та достовірності фактичних даних). Зроблено висновок, що джерелом доказів при використанні результатів OSINT, зафіксованих у протоколі за ст. 237 КПК України з додатками, є саме протокол як різновид документу. Відповідно, питання допустимості можуть стосуватися виключно аспектів проведення та фіксування огляду, дотримання вимог КПК України щодо належного суб’єкта, строків досудового розслідування та інших питань порядку збирання та фіксування даних, які містяться у протоколі. Якщо ж є сумніви стосовно змісту первинних зафіксованих даних, їх походження у відкритих джерелах (автора контенту, особи, яка його розмістила і мету такого розміщення), створення їх штучним інтелектом, створення та поширення їх з метою дезінформації, правильності їх технічного збирання, незмінності онлайн-контенту будь-якого виду, метаданих, хеш-значеннях – мова може йти про недостовірність доказів. У цій ситуації ініціація визнання таких фактичних даних недопустимими доказами позбавлена сенсу. Результати OSINT можуть містити фактичні дані, що не мають властивість належності, але це ніяк не пов’язано з аналізом джерела походження – відкритих даних, адже встановлюється зв’язок (чи його відсутність) з усіма обставинами предмета доказування. Відповідно, ініціація визнання доказів неналежними через сумніви стосовно змісту первинних зафіксованих даних, їх походження у відкритих джерелах (автора контенту, особи, яка його розмістила і мету такого розміщення) також позбавлене сенсу. У судових рішеннях результати OSINT мають бути відображені таким чином, щоб неупередженому спостерігачу було зрозуміло, чому суд вважає їх достовірними. Основою цього є правильне фіксування з дотриманням рекомендацій протоколу Берклі у досудовому розслідуванні. The article examines the assessment of OSINT results in judicial practice through the criteria of relevance, admissibility, and reliability. Attention is drawn to instances where the relevance, admissibility, and reliability of such evidence have been challenged. The approaches of the Criminal Cassation Court to this issue are presented. The effectiveness of such challenges is analysed in detail on the example of the decision of the Criminal Cassation Court in case no. 201/11849/23, in the context of the defence’s arguments and the counter-arguments (regarding the relevance, admissibility, and reliability of factual data). It is concluded that, where OSINT results are recorded in a report under Article 237 of the Code of Criminal Procedure of Ukraine with annexes, the report itself constitutes the source of evidence, as a type of document. Accordingly, issues of admissibility may concern exclusively the manner in which the inspection was conducted and recorded, compliance with the requirements of the Code of Criminal Procedure of Ukraine as to the competent authority, the time limits of the pre-trial investigation, and other procedural aspects of the collection and recording of the data contained in the report. By contrast, if doubts arise concerning the content of the originally recorded data, their origin in open sources (the author of the content, the person who published it, and the purpose of such publication), their possible creation by artificial intelligence, their creation and dissemination for the purpose of disinformation, the correctness of their technical collection, the immutability of online content of any kind, metadata, or hash values, the issue at stake is the reliability of the evidence. In this situation, initiating a claim for the recognition of such factual data as inadmissible evidence is meaningless. OSINT results may contain factual data that lack the quality of relevance, but this is in no way connected with the analysis of their source – namely, open data – since relevance is determined by the existence (or absence) of a connection with the circumstances subject to proof. Accordingly, initiating a claim for the recognition of evidence as irrelevant on the basis of doubts concerning the content of the originally recorded data or their origin in open sources (the author of the content, the person who published it, and the purpose of such publication) is also meaningless. In judicial decisions, OSINT results must be presented in such a way that an impartial observer can understand why the court considers them reliable. The foundation for this lies in proper recording during the pre-trial investigation, in compliance with the recommendations of the Berkeley Protocol.