Теоретико-методологічні та правові засади використання штучного інтелекту в Україні

Abstract

У дисертації здійснено комплексне теоретико-правове та прикладне дослідження інформаційно-правових та адміністративно-правових засад обмеження та публічного адміністрування використання штучного інтелекту (ШІ) в Україні в умовах євроінтеграційного зближення, глобальної цифрової трансформації соціуму та правового режиму воєнного стану. Обґрунтовано закономірну трансформацію предмета інформаційного права від статичного регулювання відносин щодо обігу інформації як самостійного феномену (наприкінці ХХ століття) до комплексного врегулювання суспільних відносин, пов'язаних із процесами її автоматизованого створення, інтерпретації та генерації високоавтономними системами машинного походження. Доведено, що традиційна модель інформаційного регулювання виявляється обмежено ефективною в умовах зростання автономності технологій та їхньої здатності самостійно формувати рішення, які тягнуть за собою юридично значущі наслідки, що зумовлює об'єктивну необхідність переходу до новітньої парадигми публічно-правового впливу.

The thesis provides a comprehensive theoretical-legal and applied study of the information-legal and administrative-legal frameworks for the restriction and public administration of artificial intelligence (AI) systems use in Ukraine under the conditions of European integration alignment, global digital transformation of society, and the legal regime of martial law. The dissertation substantiates the law-governed transformation of the subject matter of information law from the static regulation of relations regarding the circulation of information as an independent phenomenon (at the end of the 20th century) to the complex regulation of social relations associated with the processes of its automated creation, interpretation, and generation by highly autonomous systems of machine origin. It is proved that the traditional model of information regulation turns out to be limitedly effective in the context of the growing autonomy of technologies and their capability to independently shape decisions carrying legally significant consequences, which determines the objective necessity of transitioning to a newer paradigm of public-law influence.