Розслідування та кваліфікація кримінальних правопорушень, що вчиняються на морському та річному транспорті: міжнародний та вітчизняний вимір

Abstract

У статті представлено результати комплексного дослідження теоретико-прикладних засад формування та реалізації стратегій віктимологічного й загальносоціального запобігання, а також розслідування та кваліфікації кримінальних правопорушень у сфері експлуатації морського та річкового транспорту. Актуальність наукового пошуку обґрунтовано специфікою екстратериторіального правового режиму вод-них просторів, високою технологічною складністю транспортної інфраструктури та тенденцією до транснаціоналізації сучасної морської злочинності. Підкреслено, що попри наявні напрацювання питання кваліфікації і розслідування у «міжнародному та вітчизняному вимірі» залишається остаточно не вирішеним. Змістовне ядро дослідження зосереджено на деліктах, передбачених ст. 276 та ст. 277 КК України, із розкриттям значення правильної кваліфікації для побудови доказування та встановлення об’єктивних обставин події. Показано бланкетний характер відповідних норм і, як наслідок, потребу системної кореляції кримінального закону з масивом спеціального регулювання: правилами судноплавства, технічними регламентами, відомчими актами, а також імплементованими міжнародними стандартами. Окремо висвітлено міжнародно-правовий контекст (зокрема, положення конвенцій, що стосуються безпеки мореплавства та навігаційних інцидентів) як нормативне тло для тлумачення меж кримінальної караності. Обґрунтовано, що для злочинів із матеріальним складом ключовим стає встановлення причинно-наслідкового зв’язку між порушенням вимог безпеки та наслідками, визначеними законом. Емпіричний сегмент дослідження містить розподіл детермінант аварійності у межах аналізованих кейсів (із домінуванням порушень правил безпеки руху), що підсилює висновок про пріоритетність «людського фактора» та необхідність інтенсифікації превенції на етапі судноводіння. У підсумку визначено фундаментальні передумови оптимізації практики: розробка методології верифікації ознак реальної (конкретної) небезпеки як обов’язкового елемента об’єктивної сторони та уніфікація дефінітивного апарату морських аварій у кримінальному законі й підзаконному регулюванні.

The article presents the results of a comprehensive study of the theoretical and applied foundations for the development and implementation of victimological and general social prevention strategies, as well as for the investigation and legal qualification of criminal offences in the sphere of maritime and inland waterway transport operation. The relevance of the research is substantiated by the specific extraterritorial legal regime governing water areas, the high technological complexity of transport infrastructure, and the tendency towards the transnationalisation of contemporary maritime crime. It is emphasised that, despite existing scholarly developments, the issues of qualification and investigation in the “international and domestic dimensions” remain not fully resolved. The substantive core of the study focuses on offences provided for by Articles 276 and 277 of the Criminal Code of Ukraine, highlighting the significance of proper legal qualification for structuring proof and establishing the objective circumstances of the incident. The blanket nature of the relevant provisions is demonstrated, and, consequently, the need for systematic correlation between criminal law and the corpus of special regulation is substantiated, including navigation rules, technical regulations, departmental acts, and implemented international standards. Particular attention is given to the international legal context (in particular, provisions of conventions relating to maritime safety and navigational incidents) as the normative background for interpreting the limits of criminal liability. It is argued that, for offences with a material corpus delicti, the establishment of a causal link between violations of safety requirements and the consequences defined by law becomes pivotal. The empirical segment of the research provides a distribution of accident determinants within the analysed cases (with violations of traffic safety rules predominating), which reinforces the conclusion regarding the priority of the “human factor” and the need to intensify prevention at the stage of vessel operation. In conclusion, the article identifies fundamental prerequisites for optimising practice: the development of a methodology for verifying indicators of real (specific) danger as a mandatory element of the objective side, and the unification of the definitional apparatus for maritime accidents within criminal law and subordinate regulatory instruments.