Неповідомлення про злочини терористичної спрямованості: проблеми кримінально-правової кваліфікації

Abstract

В роботі звернуто увагу на суспільну небезпеку від загроз терористичного характеру. Вказано про спрямованість державно-правової політики щодо боротьби з тероризмом та злочинами, які сприяють розвитку тероризму у світі. Запропоновано включення до розділу XIX Особливої частині КК України ст. 258-7 КК (неповідомлення про злочини терористичної спрямованості). Зазначено про правову природу неповідомлення про предикатний злочин, яка є різновидом інституту причетності до кримінальних правопорушень. Наведено об’єктивні та суб’єктивні умови настання відповідальності за неповідомлення про злочин. Зазначено, що для кримінально-правової кваліфікації діянь за ознаками неповідомлення про терористичний злочин важливе значення є ступінь обізнаності суб’єкта про предикатний злочин. Джерелами отримання інформації про терористичний акт можуть бути будь-які відомості, які свідчили б про існування терористичного угруповання та його учасників, наявність зброї, конвертаційного центру з фінансування тероризму або відмивання коштів, які спрямовані на матеріальне забезпечення терористичної організації тощо. Вказано про те, що відповідальність за неповідомлення про терористичний злочин повинна наступати лише за умови, що суб’єкту достовірно було відомо про цей злочин. Припущення щодо вчинення злочину терористичної спрямованості виключає кримінальну відповідальність за неповідомлення про такий злочин. Зазначено, що повідомлення про терористичний злочин повинно бути своєчасним. Способи повідомлення про терористичний акт компетентних органів можуть бути усні чи письмові, публічні або приватного порядку. Звернуто увагу на критерії розмежування неповідомлення про терористичний злочин та заздалегідь не обіцяне приховування такого злочину. Вказано на те, що при конкуренції зазначених видів причетності до кримінальних правопорушень приховування поглинає неповідомлення про злочин. The article draws attention to the public danger from terrorist threats. It indicates the direction of state and legal policy in combating terrorism and crimes that contribute to the development of terrorism in the world. It is proposed to include in Section XIX of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine Art. 258-7 of the Criminal Code (failure to report terrorist crimes). It indicates the legal nature of failure to report a predicate crime, which is a type of the institution of involvement in criminal offenses. The objective and subjective conditions for the occurrence of liability for failure to report a crime are given. It is noted that for the criminal legal qualification of acts on the grounds of failure to report a terrorist crime, the degree of awareness of the subject about the predicate crime is important. Sources of information about a terrorist act may be any information that would indicate the existence of a terrorist group and its participants, the presence of weapons, a conversion center for terrorist financing or money laundering aimed at material support of a terrorist organization, etc. It is indicated that liability for failure to report a terrorist crime should arise only if the subject was reliably aware of this crime. The assumption of the commission of a terrorist crime excludes criminal liability for failure to report such a crime. It is indicated that reporting a terrorist crime must be timely. The methods of reporting a terrorist act to competent authorities may be oral or written, public or private. Attention is drawn to the criteria for distinguishing failure to report a terrorist crime and concealment of such a crime not promised in advance. It is indicated that when the above types of involvement in criminal offenses compete, concealment absorbs failure to report a crime.