Фраудаторні та фіктивні правочини: порівняльно-правовий аспект

Abstract

Стаття присвячена порівняльному аналізу двох категорій правочинів: фраудаторних і фіктивних, які є важливими для сучасної правозастосовної практики, особливо в умовах розширених фінансово-економічних відносин. Визначено, що фраудаторні і фіктивні правочини здобули актуальність через їх потенціал для маніпулювання правовими наслідками та уникнення юридичних зобов’язань. У статті розглянуто сутність і ознаки кожного з типів правочинів, їхні основні відмінності, а також практичне значення для правової системи України. Встановлено, що фраудаторні правочини описуються як угоди, укладені з умислом завдати шкоди кредиторам або третім особам. Проаналізовано механізм визнання таких правочинів недійсними згідно з українським законодавством. Виявлено, що фіктивні правочини характеризуються відсутністю реального наміру сторін досягнути юридичних наслідків. Вони укладаються лише для вигляду, без мети створити правовідносини, і часто використовуються для обману чи ухилення від податкових зобов’язань. У статті розглянуто правову природу таких угод, зауважуючи на відсутність економічного чи правового ефекту, що дозволяє їх визнати недійсними. Особливу увагу приділено розмежуванню фраудаторних і фіктивних правочинів, оскільки це має важливе значення для правозастосовної практики. Визначено, що хоча ці два типи правочинів мають спільну ознаку – зловживання правом або обман, вони суттєво відрізняються за своєю метою та юридичними наслідками. Фраудаторні правочини здійснюються з наміром завдати шкоди кредиторам або обійти закон, тоді як фіктивні правочини укладаються без наміру створити реальні правові наслідки. На основі аналізу судової практики автор дійшов висновку, що для розмежування цих правочинів важливо враховувати наміри сторін і їхні юридичні наслідки. У випадку фраудаторних угод можливо застосувати реституцію, тобто повернення активів, що було передано за угодою, тоді як фіктивні правочини взагалі не породжують реальних правових наслідків. Дослідження також розглядає можливості вдосконалення законодавства для покращення правозастосовної практики, боротьби з правовими маніпуляціями і забезпечення стабільності правової системи. У висновках автор підкреслює важливість чіткого розмежування цих правочинів для розвитку ефективної судової практики та забезпечення більшої прозорості в юридичній сфері. The article is devoted to a comparative analysis of two categories of transactions – fraudulent and fictitious, which are important for modern law enforcement practice, especially in the context of expanded financial and economic relations. Transactions of this type have gained relevance due to their potential for manipulating legal consequences and avoiding legal obligations. The article examines the essence and features of each type of transaction, their main differences, as well as their practical significance for the legal system of Ukraine. Fraudulent transactions are described as agreements concluded with the intent to harm creditors or third parties. In the article, the author analyzes how such transactions can be declared invalid under Ukrainian law. Fictitious transactions, in turn, are characterized by the absence of a real intention of the parties to achieve legal consequences. They are concluded only for appearance, without the purpose of creating legal relations, and are often used for fraud or tax evasion. The article examines the legal nature of such agreements, in particular noting that they have no economic or legal effect, which allows them to be declared invalid. Particular attention is paid to the distinction between fraudulent and fictitious transactions, as this is of great importance for law enforcement practice. It is determined that although these two types of transactions have a common feature – abuse of law or deception, they differ significantly in their purpose and legal consequences. Fraudulent transactions are carried out with the intention of harming creditors or circumventing the law, while fictitious transactions are concluded without the intention of creating real legal consequences. Based on the analysis of case law, the author concluded that to distinguish these transactions, it is important to take into account the intentions of the parties and their legal consequences. In the case of fraudulent transactions, restitution may be applied, that is, the return of assets transferred under the agreement, while fictitious transactions do not generate any real legal consequences at all. The study also examines the possibilities of improving legislation to improve law enforcement practice, combat legal manipulation, and ensure the stability of the legal system. In its conclusions, the author emphasizes the importance of a clear distinction between these transactions for the development of effective judicial practice and ensuring greater transparency in the legal sphere.