Організація та правові умови переселення частини населення Слобідсько-Української губернії на Кавказьку оборонну лінію на початку XIX століття

Abstract

В роботі проаналізовано причини переселення на початку XIX ст. українського населення із Слобідсько-Української губернії на Кав-казьку оборонну лінію. Зазначено, що після підписання у 1792 р. Ясського мирного договору кордони Російської імперії було розширено за рахунок захоплених в Османській імперії нових земель у Північному Причорномор’ї та ін. Російська влада відмовилась від своїх обіцянок щодо надання привілеїв тим, хто служив у Катеринославському козацькому війську. Катеринославські козаки повертались у свій первісний стан, здебільше у податне населення. Зазначено, що частина колишніх катеринославських козаків не змирилась із своєю долею переведення у стан однодворців, міщан, казенних селян тощо. Вони почали рух за виборювання прав на поновлення козацького стану. Зауважено, що урядами Павла I та Олек-сандра I колишнім катеринославцям було відмовлено у поновленні козацького стану на теренах України, а запропоновано переселитись на Кубань, де тривала війна з горцями. Звернуто увагу, що протягом 1802–1804 рр. було дві хвилі міграції бажаючих із Старобільського, Ізюмського та Зміївського повітів Слобідсько-Української губернії на лівобережжя річки Кубань, де проходила Кавказька оборонна лінія. Там переселенцями були засно-вані на місці редутів Воронізька, Ладозька, Тифліська, Казанська та Теміжбекська станиці, які адміністративно-територіально стали частинами Кавказького козацького полку. Зазначено, що однодворцям, міщанам та казенним селянам, які раніше служили у Катеринос-лавському війську, на новому місці повертали козацький стан та накладали обов’язок нести службу в Кавказькому козацькому полку. Визначено, що протягом першої половини XIX ст. уряд дозволив із українських губерень селитись на територію Кавказького козацького полку лише українським козакам, однодворцям, та казенним селянам.

The paper analyzes the reasons for the resettlement of the Ukrainian population from the Slobidsko-Ukrainian province to the Caucasian defense line at the beginning of the 19th century. It is noted that after the signing of the Iasi Peace Treaty in 1792, the borders of the Russian Empire were expanded at the expense of new lands captured from the Ottoman Empire in the Northern Black Sea region, etc. The Russian authorities reneged on their promises to grant privileges to those who served in the Ekaterinoslav Cossack army. The Ekaterinoslav Cossacks returned to their original status, mostly to the taxable population. It is noted that some of the former Katerynoslav Cossacks did not accept their fate of being transferred to the status of odnodvortsy, burghers, state peasants, etc. They began a movement to fight for the rights to restore the Cossack status. It is noted that the governments of Paul I and Alexander I refused to restore the Cossack status on the territory of Ukraine to the former Katerynoslav Cossacks, and offered to move to the Kuban, where the war with the highlanders was ongoing. It is noted that during 1802–1804 there were two waves of migration of those wishing to from the Starobilsky, Izyumsky and Zmiivsky counties of the Slobodsk-Ukrainian province to the left bank of the Kuban River, where the Caucasian defensive line passed. There, the settlers founded the Voronezh, Ladoga, Tiflis, Kazan and Temizhbek villages on the site of the redoubts, which administratively and territorially became parts of the Caucasian Cossack Regiment. It is noted that the Cossack status was returned on the new place to the odnodvortsy, burghers and state peasants who had previously served in the Ekaterinoslav army and were obliged to serve in the Caucasian Cossack Regiment. It is determined that during the first half of the 19th century, the government allowed only Ukrainian Cossacks, odnodvortsy and state peasants from the Ukrainian provinces to settle on the territory of the Caucasian Cossack Regiment.