Репозитарій Одеського державного університету внутрішніх справ
еOSUIAIR - Electronic Odesa State University of Internal Affairs Institutional Repository
Електронний архів Одеського державного університету внутрішніх справ накопичує, зберігає та надає вільний доступ до електронних версій наукових, навчальних та науково-методичних праць спільноти університету. Проект реалізовано на базі програмного забезпечення DSPACE і підтримується бібліотекою університету.
- Адміністратор репозитарію - library@oduvs.edu.ua
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Мовна культура в правоохоронній діяльності: значення юридичної термінології та комунікативних стратегій
(Одеса: Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Пренько, Яна Олегівна; Prenko, Yana
Тема «Мовна культура в правоохоронній діяльності: значення юридичної термінології та комунікативних стратегій» висвітлює ключові аспекти впливу мовної компетентності на правозастосування та захист прав людини. У статті розглядаються проблеми точності юридичної термінології, яка є основою для ефективної комунікації у правовій сфері. Неточне чи неправильне використання юридичних термінів може призводити до серйозних правових помилок, порушення процесуальних норм і обмеження доступу до правосуддя. Тому правильне вживання спеціалізованої термінології є обов’язковим для представників правоохоронних органів, адвокатів, суддів і прокурорів. Окрім цього, важливу роль відіграють комунікативні стратегії, які застосовуються в різних ситуаціях: під час допитів, взаємодії зі свідками, судових слухань тощо. Вибір стратегії значно впливає на ефективність правових процедур, дотримання прав людини і запобігання конфліктам. Вміння адаптувати стиль комунікації до конкретних умов, зокрема до емоційного стану та освітнього рівня співрозмовника, є критичним для правоохоронців. Окремо акцентується увага на мовних бар’єрах, що виникають у багатомовних суспільствах, де правоохоронці стикаються з необхідністю спілкування з особами, які не володіють офіційною мовою. У таких випадках використання перекладачів є важливим аспектом забезпечення прав людини та законності. Недоліки в процесі перекладу або його відсутність можуть негативно впливати на збір доказів, процедуру правосуддя і результати судових процесів. Таким чином, мовна культура, що включає в себе знання юридичної термінології, правильне використання комунікативних стратегій та врахування багатомовності, є критичним чинником у забезпеченні справедливості, ефективності та законності правоохоронної діяльності. The topic «Linguistic Culture in Law Enforcement: The Importance of Legal Terminology and Communication Strategies» is highly relevant in the context of globalization and the development of the legal system. Language, as a tool for legal application, plays a crucial role in ensuring justice, protecting human rights, and maintaining legality. Law enforcement activities encompass various aspects of interaction between the state and citizens, and one of the most important aspects of this interaction is communication. The level of language culture among law enforcement officials directly affects the effectiveness of their work, adherence to legal procedures, and the fairness of justice. Legal terminology serves as the foundation of legal communication. It is a specialized language that aims to convey legal norms and procedures with high precision, avoiding ambiguities and mistakes. The use of precise terms is critically important for law enforcement officials, lawyers, judges, and prosecutors. Incorrect or inappropriate use of terminology can lead to serious legal errors, violations of procedural norms, and restrictions on access to justice. Thus, knowledge and correct application of legal terminology are essential for law enforcement personnel, as terms define legal statuses, procedures, rights, and obligations arising in legal relations. Communication strategies in law enforcement are also a vital component of professional competence. Law enforcement officials operate in complex communicative environments, where they must engage in dialogue with various groups – suspects, witnesses, victims, lawyers, and other participants in legal processes. The choice of the appropriate communication strategy significantly influences how accurately information is conveyed, whether individuals’ rights are respected during communication, and how effective the legal process is. The use of effective communication strategies allows for the prevention of conflicts, reducing tension in interactions with citizens, and ensuring the protection of human rights during legal applications. For instance, during interrogations, law enforcement officers must not only gather necessary information but also ensure that the process adheres to the law without violating the rights of the suspect. In court proceedings, language culture and communication strategies must aim to guarantee a fair hearing of the case while ensuring clarity and comprehensibility of all legal procedures. Particular attention should be paid to issues related to multilingualism and language barriers in law enforcement activities. In multinational societies where representatives of different cultures and language groups reside, law enforcement officials often encounter situations where participants in legal processes do not speak the official language of the state. This creates serious challenges for legal communication, as there is a risk of misunderstandings or distortions of information that can impact the outcome of legal proceedings. To overcome language barriers in law enforcement, it is necessary to ensure the presence of qualified interpreters during investigative actions, interrogations, and court hearings. Translations must be accurate and conform to the requirements of legal terminology, as the quality of translation affects not only the comprehensibility of legal norms but also the respect for human rights during the process. Language barriers can significantly impact the ability of individuals who do not speak the official language to effectively defend their rights. This is particularly crucial when it comes to access to legal aid and a fair trial. Language culture also serves as a tool for ensuring public trust in law enforcement agencies. When law enforcement officials demonstrate a high level of language culture, show respect to citizens in communication, and correctly use legal terminology, this contributes to increasing public trust in them. Conversely, incorrect speech, the use of offensive or unclear expressions, can undermine trust in law enforcement and provoke negative attitudes toward them. Language culture in law enforcement is of great importance for maintaining public order, ensuring justice, and upholding legality. Language in the legal sphere is not merely a means of communication but also a tool for influencing citizens’ behavior and shaping trust in the legal system. The use of correct legal terminology and effective communication strategies helps ensure the transparency and clarity of legal procedures, prevent conflicts, and protect human rights. Thus, language culture is a significant factor that determines the quality of law enforcement activities and influences the outcomes of legal processes. Law enforcement officials with a high level of language culture not only ensure the adherence to legality but also strengthen public trust in the system of law and order. In the context of modern global challenges related to multilingualism and intercultural communication, the issues of language culture become particularly significant for the protection of human rights and the effectiveness of justice.
Адміністративно-правове регулювання організації та діяльності служби судової охорони
(Одеса: Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Талпа, Петро Валентинович; Talpa, Petro
У науковій статті проаналізовано систему нормативно-правових актів за юридичною силою, що включає закони та підзаконні нормативно-правові акти та охоплюється поняттям правового регулювання організації та діяльності Служби судової охорони України. Визначено, що нормативно-правові акти різної юридичної сили, спрямовані на врегулювання правового статусу Служби судової охорони, організації порядку службових відносин, відносин взаємодії з міжнародними організаціями, органами публічної влади, громадськістю та є складовою механізму адміністративно-правового регулювання організації і діяльності цієї служби, що є динамічною частиною правової системи суспільства та являє собою систему правових засобів, способів, форм, які перебувають у взаємозв’язку і взаємодії. Встановлено, що Служба судової охорони здійснює свою діяльність не тільки у відповідності до норм національного законодавства, а також повинна опиратися на міжнародні нормативно-правові акти, якими регламентовано, зокрема, захист прав і свобод людини, основні принципи правосуддя для осіб, які постраждали від злочинів і зловживання владою, захист свідків, а також осіб, які співпрацюють з органами правосуддя тощо. Запропоновано нормативно-правові акти, які регулюють організацію та діяльність Служби судової охорони, класифікувати залежно від предмету правового регулювання (відносини, які виникають у сфері реалізації Службою судової охорони своїх безпосередніх функціональних обов’язків). Аргументовано та встановлено, що правова база, яку складають нормативно-правові акти, що регулюють організацію та діяльність Служби судової охорони, поділяються на два види: ті, які безпосередньо стосуються адміністративно-правового регулювання діяльності Служби судової охорони; ті, що визначають правове положення інших державних органів влади та опосередковано регламентують певні складові елементи адміністративно-правового статусу зазначеної служби. The article analyzes the system of legal acts by their legal force, which includes laws and by-laws and is covered by the concept of legal regulation of the organization and activities of the Judicial Security Service of Ukraine. The author determines that legal acts of different legal force are aimed at regulating the legal status of the Judicial Security Service, organizing the procedure for service relations, relations with international organizations, public authorities, and the public, and are part of the mechanism of administrative and legal regulation of the organization and operation of this service, which is a dynamic part of the legal system of society and is a system of legal means, methods, and forms which are interrelated and interacting. It is established that the Judicial Security Service carries out its activities not only in accordance with national legislation, but must also rely on international legal acts that regulate, in particular, the protection of human rights and freedoms, the basic principles of justice for victims of crime and abuse of power, protection of witnesses and persons cooperating with the judiciary. The author proposes to classify the legal acts regulating the organization and operation of the Court Security Service depending on the subject matter of legal regulation (relations arising in the course of implementation by the Court Security Service of its direct functional duties). The author argues and establishes that the legal framework comprised of the statutory and regulatory acts governing the organization and operation of the Judicial Security Service is divided into two types: those which directly relate to the administrative and legal regulation of the Judicial Security Service; those which determine the legal position of other public authorities and indirectly regulate certain constituent elements of the administrative and legal status of the said service.
Про окремі проблемні питання всановлення особи правопорушника в адміністративному провадженні
(Одеса: Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Десятник, Анатолій Антонович; Desiatnyk, Anatolii
Стаття присвячена дослідженню окремих проблемних питань встановлення особи правопорушника в адміністративному провадженні. Автор дійшов до висновку, що не притягнення до адміністративної відповідальності внаслідок не встановлення особи правопорушника тягне за собою можливість подальшого вчинення вказаною особою та іншими громадянами як адміністративних, так й кримінальних правопорушень, негативно впливає на формування правосвідомості громадян. Стверджується, що наявні технічні можливості встановлення особи правопорушника в Україні не надані в достатній мірі для використання органами та підрозділами Національної поліції, внаслідок чого в рамках адміністративного провадження не встановлюється особа правопорушника, яка уникає адміністративної відповідальності. Пропонується внести доповнення до законодавства, у відповідності з якими Національній поліції буде наданий доступ до інформації Єдиного державного демографічного реєстру, інших інформаційних ресурсів в обсязі, необхідному для встановлення особи. Наголошується, що до Кодексу України про адміністративні правопорушення, відомчі нормативно-правові акти необхідно внести зміни та доповнення, у відповідності до яких поліцейські для встановлення особи правопорушника в адміністративному провадженні повинні мати можливість здійснити дактилоскопіювання в умовах органу (підрозділу) поліції, тобто мати та використовувати мобільні пристрої для дактилоскопіювання та встановлення особи за допомогою інформаційних систем. Потрібно передбачити можливість проходження як добровільного дактилоскопіювання правопорушником, так й примусового, який визначити як один з заходів забезпечення адміністративного провадження. The article is devoted to the study of certain problematic issues of establishing the identity of the offender in administrative proceedings. The author came to the conclusion that not bringing to administrative responsibility due to failure to establish the identity of the offender entails the possibility of further commission of both administrative and criminal offenses by the specified person and other citizens, negatively affects the formation of legal awareness of citizens. It is claimed that the available technical possibilities for establishing the identity of the offender in Ukraine are not provided to a sufficient extent for use by the bodies and units of the National Police, as a result of which the identity of the offender who avoids administrative responsibility is not established within the framework of administrative proceedings. It is proposed to make additions to the legislation, in accordance with which the National Police will be granted access to the information of the Unified State Demographic Register, other information resources in the amount necessary for identification. It is emphasized that changes and additions must be made to the Code of Ukraine on Administrative Offenses, departmental regulatory legal acts, in accordance with which, in order to establish the identity of an offender in administrative proceedings, police officers must be able to carry out fingerprinting in the conditions of a police body (subdivision), i.e. have and use mobile devices for fingerprinting and identification using information systems. It is necessary to provide for the possibility of undergoing both voluntary fingerprinting by the offender and forced fingerprinting, which should be defined as one of the measures to ensure administrative proceedings.
Теоретико-правові засади імплементації зарубіжних моделей поліцейського адміністративного нагляду як стратегічного превентивного механізму: компаративний дискурс та вектори адаптації в національну правову систему України
(Міжнародний класичний університет імені Пилипа Орлика: Український політико-правовий дискурс, 2025) Мащенко, Вероніка Сергіївна; Mashchenko, Veronika
Метою статті є комплексне дослідження теоретикоправових засад імплементації зарубіжних моделей поліцейського адміністративного нагляду як стратегічного превентивного механізму в контексті удосконалення діяльності Національної поліції України. Авторка ставить за мету обґрунтувати доцільність та шляхи адаптації кращих міжнародних практик поліцейського нагляду до національної правової системи, з урахуванням потреб правової держави, дотримання прав і свобод людини, а також викликів у сфері публічної безпеки. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Застосовано порівняльно-правовий метод для аналізу правових моделей адміністративного нагляду, реалізованих у таких країнах, як Німеччина, Польща, США; формально-логічний - для визначення понять та категорій, а також системний метод - для аналізу внутрішньої структури інституту поліцейського нагляду в Україні. Із використанням конструктивного методу авторка формулює напрями вдосконалення чинного законодавства. У результаті проведеного дослідження встановлено, що інститут поліцейського адміністративного нагляду в Україні характеризується відсутністю комплексного законодавчого врегулювання, що ускладнює реалізацію наглядових функцій поліції та створює правову невизначеність. Виявлено фрагментарність нормативного поля, неузгодженість процедурних аспектів та відсутність чітких критеріїв для здійснення нагляду, що унеможливлює ефективний громадський і судовий контроль. Натомість у розвинених демократичних державах адміністративний нагляд поліції функціонує як системно організований превентивний механізм із чітко визначеним правовим статусом, прозорими процедурами та гарантіями дотримання прав людини. У висновках обґрунтовано необхідність імплементації в українське законодавство окремих елементів зарубіжних моделей поліцейського адміністративного нагляду. Зокрема, йдеться про доцільність прийняття окремого законодавчого акту, який би регламентував підстави, межі та процедури здійснення адміністративного нагляду з боку поліції. Наголошено на важливості впровадження механізмів підзвітності поліції, розвитку інструментів громадського моніторингу, підвищення фахового рівня поліцейських кадрів та використання цифрових технологій у сфері контролю. Зроблено висновок, що ефективна адаптація зарубіжного досвіду можлива лише за умов цілісного правового реформування інституту адміністративного нагляду, яке базуватиметься на принципах законності, відкритості, пропорційності та правової визначеності. The purpose of this article is to conduct a comprehensive study of the theoretical and legal foundations for the implementation of foreign models of police administrative supervision as a strategic preventive mechanism within the process of reforming the National Police of Ukraine. The author aims to substantiate the feasibility and necessity of adapting advanced international practices in the field of police supervision to the national legal system, taking into account the principles of the rule of law, respect for human rights and freedoms, and modern public security challenges. The methodological framework of the study is based on a combination of general scientific and special legal methods. The comparative legal method is used to examine administrative supervision models functioning in countries such as Germany, Poland, the United States. The formal-logical method supports the definition of core legal categories, while the systemic method helps analyze the internal structure of police supervision within the Ukrainian legal framework. The constructive method is applied to develop proposals for improving the national legislation. The study finds that the institution of administrative supervision in Ukraine remains underdeveloped and lacks coherent legal regulation. The existing normative framework is fragmented, inconsistent, and fails to provide clear procedures or legal guarantees, thereby hindering effective law enforcement practice and limiting public and judicial oversight. In contrast, foreign models demonstrate a well-structured and transparent approach to administrative police control, grounded in accountability, legality, and procedural safeguards for human rights protection. In conclusion, the article emphasizes the need to implement selected elements of international models into Ukrainian legislation. This includes the development and adoption of a dedicated legislative act regulating the grounds, limits, and procedures for administrative police supervision. It is also necessary to establish clear accountability mechanisms, enhance public oversight instruments, improve the professional training of police personnel, and introduce digital tools to ensure lawful and effective supervisory practices. The author concludes that only a comprehensive legal reform of the administrative supervision institution, based on the principles of legality, transparency, proportionality, and legal certainty, can ensure its successful transformation into a functional preventive mechanism within Ukraine’s legal system.
До питання дискреції специфічного компонента повноважень органів виконавчої влади
(Одеса: Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Білих, Ірина Вікторівна; Bilykh, Iryna
У статті досліджено поняття «дискреція» як специфічний компонент повноважень органів виконавчої влади, його правова природа, соціокультурні джерела та межі застосування в управлінській діяльності. Встановлено, що дискреційні повноваження стають важливим інструментом для прийняття гнучких, ефективних управлінських рішень органами виконавчої влади. Визначено, що у зв’язку із розвитком демократичних процесів та потребою у забезпеченні верховенства права питання дискреції набуває значної актуальності, оскільки вимагає чіткого правового регулювання, аби уникнути ризиків свавілля і зловживань зі сторони влади. Акцентовано увагу на етимології поняття «дискреція». З’ясовано, що зазначене поняття має іноземне походження, а його використання в українській юридичній науці почало активно розвиватися лише в останні десятиріччя. Визначено, що дискрецію у правовій сфері можна трактувати як можливість органу виконавчої влади діяти на власний розсуд у межах правових норм, що робить її унікальним інструментом для балансування між формальним регулюванням і необхідністю врахування індивідуальних обставин. Встановлено відмінності між поняттями «дискреція», «адміністративний розсуд» та «дискреційні повноваження». У статті обґрунтовано, що дискреція є правовим механізмом, що надає органам виконавчої влади певний простір для прийняття рішень у межах, встановлених правовими нормами, з одночасним забезпеченням контролю за цими діями. Проаналізовано практичні аспекти застосування дискреційних повноважень органами виконавчої влади. Підкреслено необхідність удосконалення адміністративного законодавства та розвиток ефективних механізмів контролю, що дозволить забезпечити прозорість прийняття рішень і покращити взаємодію органів виконавчої влади з іншими інститутами державної влади та громадськістю. Зроблено висновок про те, що дослідження дискреційних повноважень є важливим внеском у теоретичне осмислення механізмів публічного адміністрування, підвищення ефективності правозастосування та забезпечення законності в діяльності органів виконавчої влади. The article examines the concept of “discretion” as a specific component of the powers of executive authorities, its legal nature, socio-cultural sources and limits of application in administrative activities. The author establishes that discretionary powers are becoming an important tool for making flexible and effective management decisions by executive authorities. It is determined that in connection with the development of democratic processes and the need to ensure the rule of law, the issue of discretion is becoming increasingly relevant, since it requires clear legal regulation to avoid the risks of arbitrariness and abuse by the authorities. The author focuses on the etymology of the concept of “discretion”. It is established that this concept is of foreign origin, and its use in Ukrainian legal science has begun to develop actively only in recent decades. It is determined that discretion in the legal sphere can be interpreted as the ability of an executive body to act at its own discretion within the framework of legal provisions, which makes it a unique tool for balancing formal regulation with the need to take into account individual circumstances. The author distinguishes between the concepts of “discretion”, “administrative discretion” and “discretionary powers”. The article substantiates that discretion is a legal mechanism which provides executive authorities with a certain scope for decision-making within the limits established by legal provisions, while ensuring control over these actions. The author analyzes the practical aspects of the use of discretionary powers by executive authorities. The author emphasizes the need to improve administrative legislation and develop effective control mechanisms, which will ensure transparency of decisionmaking and improve the interaction of executive authorities with other public authorities and the public. It is concluded that the study of discretionary powers is an important contribution to the theoretical understanding of public administration mechanisms, improvement of law enforcement efficiency and ensuring the rule of law in the activities of executive authorities.