Дисертації

Постійне посилання на фонд

https://dspace.oduvs.edu.ua/handle/123456789/13

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 29

Адміністративний розсуд в діяльності органів публічної адміністрації
(Одеса: ОДУВС, 2020) Бааджи, Наталія Анатоліївна; Baadzhy, Nataliia
Дисертацію присвячено теоретичним та практичним проблемам застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації України. Охарактеризовано засади, тенденції, проблеми та особливості правового регулювання та перспективи удосконалення його застосування. Досліджено правові категорії «розсуд», «адміністративний розсуд», «дискреція», «межі адміністративного розсуду», «оціночне поняття» та інші. Проведено аналіз нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації, внаслідок чого встановлено, що нею є сукупність нормативно-правових актів законодавчого та підзаконного характеру, які направлені на регулювання відносин, пов’язаних із реалізацією дискреційних повноважень органів публічної адміністрації у правотворчій та правозастосовній діяльності. Охарактеризовано принципи адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: верховенства права, законності, гуманізму, пропорційності, неупередженості, рівності перед законом, справедливості, недопустимості зловживання правом, добросовісності, розумності, варіативності (селективності), цілеспрямованості, цілісності, системності, науковості, компетентності, відповідальності та інші. Досліджено форми реалізації адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: прийняття нормативних правових актів, індивідуальних правових актів, укладання адміністративних договорів, вчинення інших юридично значущих дій (конклюдентні акти - дії, бездіяльність). Проаналізовано правову природу меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації; запропоновано авторське визначення цього поняття – це встановлений в нормативно-правових актах за допомогою спеціальних правових засобів вид правових обмежень в діяльності органів публічної адміністрації, який обумовлює межі, в яких органи публічної адміністрації мають можливість вольового вибору оптимального вирішення юридичного питання. Досліджено особливості застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації в умовах надзвичайного правового регулювання. З’ясовано, що надзвичайне правове регулювання обумовлює зростання застосування імперативних принципів у правовому впливі на суспільні відносини, збільшує межі дискреції, свободу розсуду органів публічної адміністрації при правозастосуванні та нормотворенні, допускає трансгресію власної компетенції, визначеної законодавством для ординарної ситуації. Досліджено вплив адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації на корупційні відносини. Доведено, що корупціогенність адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації полягає у потенційній можливості здійснення або нездійснення своїх повноважень, а також у підставах і строках їхнього здійснення. Досліджено шляхи оптимізації меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації. З метою удосконалення нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації запропоновано прийняти Закон України «Про адміністративну процедуру» та Закон України «Про нормативно-правові акти». З метою посилення контрольно-наглядової діяльності держави за застосуванням адміністративного розсуду у правотворчій та правозастосовній діяльності органів публічної адміністрації запропоновано внести низку змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации Украины. Охарактеризованы принципы, тенденции, проблемы и особенности правового регулирования и перспективы совершенствования его применения. Исследованы правовые категории «усмотрение», «административное усмотрение», «дискреция», «пределы административного усмотрения», «оценочное понятие» и другие. Проведен анализ нормативно-правовой базы применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации, в результате чего установлено, что ею является совокупность нормативно-правовых актов законодательного и подзаконного характера, которые направлены на регулирование отношений, связанных с реализацией дискреционных полномочий органов публичной администрации в правотворческой и правоприменительной деятельности. Охарактеризованы принципы административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации: верховенства права, законности, гуманизма, соразмерности, беспристрастности, равенства перед законом, справедливости, недопустимости злоупотребления правом, добросовестности, разумности, вариативности (селективности), целеустремленности, целостности, системности, научности, компетентности, ответственности и других. Исследованы формы реализации административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации: принятие нормативных правовых актов, индивидуальных правовых актов, заключение административных договоров, совершение других юридически значимых действий (конклюдентные акты - действия, бездействие). Проанализирована правовая природа пределов административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации; предложено авторское определение этого понятия – это установленный в нормативно-правовых актах с помощью специальных правовых средств вид правовых ограничений в деятельности органов публичной администрации, который обусловливает границы, в которых органы публичной администрации имеют возможность волевого выбора оптимального решения юридического вопроса. Исследованы особенности применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации в условиях чрезвычайного правового регулирования. Установлено, что чрезвычайное правовое регулирование обуславливает рост применения императивных принципов в правовом воздействии на общественные отношения, увеличивает пределы дискреции, свободу усмотрения органов публичной администрации при правоприменении и нормотворчестве, допускает трансгрессию собственной компетенции, определенной законодательством для ординарной ситуации. Исследовано влияние административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации на коррупционные отношения. Доказано, что коррупциогенность административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации заключается в потенциальной возможности осуществления или неосуществления своих полномочий, а также в основаниях и сроках их осуществления. Исследованы пути оптимизации границ административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации. С целью усовершенствования нормативно-правовой основы применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации предлагается принять Закон Украины «Об административной процедуре» и Закон Украины «О нормативно-правовых актах». С целью усиления контрольно-надзорной деятельности государства за применением административного усмотрения в правотворческой и правоприменительной деятельности органов публичной администрации предложено внести ряд изменений в Закон Украины «О местных государственных администрациях» и Закон Украины «О местном самоуправлении в Украине». The dissertation is devoted to the theoretical and practical problems of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies of Ukraine. This scientific works reveals and analyses characteristic features, tendencies, problems and peculiarities of legal regulation and perspective of elaborating of its application. The author researches such categories as “discretion”, “administrative discretion”, “limits of administrative discretion”, “value judgment” etc. The dissertation produces the analysis of regulatory basis of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies, while in the result we can state that this regulatory basis includes the array regulatory legal acts of legislative and by-law character, which are directed on regulation of relations relating to the realization of discretionary powers of public administration agencies within law-making and law-application activities. The research gives characteristics of the principles of administrative discretion within the public administration activities, emphasizing the main pertaining to the topic: rule of law, legality, humanism, proportionality, impartiality, equality before the law, justice, inadmissibility of abuse of law, good faith, reasonableness, variability (selectivity), purposefulness, integrity, consistency, scientificity, competence, responsibility, etc. In the course of the scientific work the author studies the forms of realization of administrative discretion in the public administration activities: adopting regulatory acts, individual legal regulatory acts, concluding administrative agreements, making other legally significant acts (concluding acts-deals, inaction). The research analyses the legal nature of the limits of administrative discretion within the public administration activities; proposes author definition of the concept: it is a type of legal restrictions of the public administration activities specifically stipulated in regulatory acts by means of relevant legal mechanisms, which defines the boundaries within which the public administration agencies have the possibility of the strong-willed choice of the optimal settlement of legal issue. Peculiarities of application of administrative discretion in activity of public administration agencies in the conditions of extraordinary legal regulation are investigated as well. It was found that extraordinary legal regulation causes the growth of the application of imperative principles in the legal influence on public relations, increases the limits of discretion, freedom of discretion of public administration bodies in law enforcement and rule-making, allows the transgression of their own competence defined by law for ordinary situations. The influence of administrative discretion in the activity of public administration agencies on corruption relations is investigated by the author. It is proved that the corruption of administrative discretion in the activities of public administration agencies lies in the potential possibility of exercising or not exercising their powers, as well as in the reasons and terms of their exercising. The ways of optimizing the limits of administrative discretion in the activity of public administration agencies are investigated. In order to improve and elaborate the regulatory basis for implementation of administrative discretion within the public administration activities the author proposes to adopt the Law of Ukraine «On Administrative Procedure» and the Law of Ukraine «On Regulatory Acts». With the aim of reinforcing the monitor-controlling state function over the application of administrative discretion in law-making and law-application activities of public administration agencies, the current dissertation proposes to adopt a range of amendments to the Law of Ukraine «On Local State Administrations» and the Law of Ukraine «On Local Government in Ukraine».
Адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2018) Сірко, Вікторія Сергіївна; Sirko, Viktoriia
У дисертації, з використанням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної і зарубіжної правничої науки, а також чинного законодавства України та міжнародних документів, розкрито поняття та ознаки адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні. Досліджено ґенезу правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні та виділено три історичних етапи: 1) від 996 року (видання Статуту «Про десятини, суди та людей церковних» князем Володимиром Святославовичем) до 1918 року (Жовтневий переворот); 2) від 1918 року до 1991 року (часи перебування України в складі СРСР); 3) від 1991 року до теперішнього часу (часи Незалежної України), кожен з яких має свої особливості та нормативно-правове забезпечення волонтерської діяльності. Встановлено, що перший етап характеризується концентрацією благодійної діяльності в лавах держави та церкви, прийняттям нормативних актів, що забезпечують доброчинну діяльність (в тому числі й волонтерську); другий – відсутністю нормативного забезпечення доброчинної (волонтерської діяльності); третій етап – закріплення на законодавчому рівні як благодійної так і волонтерської діяльності; прийняття статутного законодавства у цій сфері; сприяння з боку державних і недержавних органів волонтерській діяльності. На основі аналізу нормативних та доктринальних джерел проаналізовані поняття волонтер, благодійна діяльність, волонтерська діяльність. Запропоновано та обґрунтовано внесення змін до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації». Доведено, що адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності становить собою діяльність, спрямовану на впорядкування процесів надання допомоги як відносно конкретної особи, групи осіб так і державним органам, організаціям і навіть державі. Взаємодія публічних та приватноправових елементів утворюють міцну основу для функціонування організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Аргументовано, що при цьому необхідно досягти такого співвідношення публічного та приватного права у регулюванні волонтерської діяльності, щоб забезпечити їх рівне представлення, запобігти появі суперечностей, створити механізм адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності, щоб узгодити приватні інтереси волонтерів, суб’єктів отримання допомоги, інтересам держави та суспільства в цілому. Узагальнено наукові погляди на поняття забезпечення, правове забезпечення, адміністративно-правове забезпечення, на підставі чого сформульовано визначення механізму адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності, під яким слід розуміти систему адміністративно-правових засобів, із використанням яких держава упорядковує суспільні відносини, що склалися у сфері волонтерської діяльності, з метою забезпечення можливостей реалізації волонтерськими організаціями, організаціями та установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів, та волонтерами їх доброчинної діяльності та забезпечення їх прав, свобод та законних інтересів. До елементів механізму адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності віднесено: 1) норми права, що містяться у різних нормативно-правових актах, які регулюють волонтерську діяльність; 2) акти застосування правових норм; 3) тлумачення адміністративних приписів у цій сфері як процес доведення та уточнення їх змісту; 4) адміністративно-правові відносини, які базуються на адміністративно-правових нормах та виникають і здійснюються на їх основі; 5) адміністративні процедури діяльності суб'єктів публічної адміністрації у сфері забезпечення волонтерської діяльності, наприклад, надання дозволу на пересування за межі України волонтерам; 6) контроль та нагляд за законністю волонтерської діяльності. Визначено мету адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні, яка проявляється у: 1) створенні належних умов для функціонування волонтерської діяльності; 2) розробці належної нормативно-правової бази; 3) контролі та нагляді за додержанням волонтерами, волонтерськими організаціями та організаціями і установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів, законодавства та притягнення винних до відповідальності. Доведено, що функції адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності – це напрями діяльності органів влади та місцевого самоврядування щодо ефективного функціонування волонтерських організацій, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Встановлено, що до функцій адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності належать: а) організаційна (закріплення процедури діяльності волонтерів, підготовка та видання нормативної документації тощо); б) координаційна (спільна діяльність органів влади і волонтерів); в) контрольна (визначення стану дотримання нормативних положень); г) регулятивна (центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності регулює порядок створення організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, їх функціонування та припинення діяльності). Проаналізовано та надано визначення суб’єктів адміністративно-правового забезпечення у сфері волонтерської діяльності – це система органів державної влади та місцевого самоврядування, які відповідно до покладених на них завдань і функцій здійснюють виконавчо-розпорядчий вплив у сфері створення умов для ефективної діяльності волонтерів та організацій і установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. З урахуванням результатів аналізу наукових праць, а також положень законодавчих та підзаконних актів констатуємо, що за характером і правовою природою повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері волонтерської діяльності об’єктивуються у виданні нормативно-правових та індивідуальних адміністративних актів; укладенні адміністративних договорів; учиненні інших юридично значущих адміністративних дій; здійсненні матеріально-технічних операцій. Виділено два рівні суб’єктів влади, що здійснюють адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності: 1) суб’єкти, повноваження яких визначені Конституцією України (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України); 2) суб’єкти, повноваження яких визначені Законами України та іншими нормативно-правовими актами (центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування). Доведено, що до форм публічного адміністрування у сфері волонтерської діяльності належить: 1) видання нормативно-правових актів у сфері організації діяльності конкретної волонтерської організації; 2) видання індивідуальних адміністративних актів; 3) укладення адміністративних договорів; 4) укладення та ратифікація міжнародних договорів щодо співпраці та вивчення міжнародного досвіду волонтерської діяльності; 5) вчинення інших юридично значущих дій на основі закону або на основі підзаконного нормативно-правового акту управління. Наголошено, що методи публічного адміністрування у сфері волонтерської діяльності – це сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу державних органів (посадових осіб) та органів місцевого самоврядування на діяльність волонтерів, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, та волонтерських організацій на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі. Аналіз правового забезпечення волонтерської діяльності в іноземних державах надає можливість визначити три підходи щодо правового забезпечення волонтерської діяльності: 1) країни із загальнозаконодавчим закріпленням норм правового забезпечення волонтерської діяльності (Німеччина, Болгарія, Косово та ін.); 2) закріплення адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності спеціальними нормативно-правовими актами (Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія та ін.); 3) країни, де норми щодо забезпечення волонтерської діяльності не закріплені в жодному нормативному акті (Великобританія, Албанія, Туреччина, Швеція). Звернено увагу на те, що в державах, на нормативному рівні яких волонтерська діяльність не визначена, волонтерські організації сприймаються як органи самоврядування, тому їм дозволено регулювати свою діяльність і внутрішні справи самостійно. Підкреслено, що всі умови участі у волонтерській діяльності в різних країнах світу залежать від правил саморегулювання організації, а також угоди між волонтером та волонтерською організацією. Запропоновано на підставі досвіду правового забезпечення волонтерської діяльності таких країн як США, Молдова, Німеччина, Швеція, Великобританія, внести зміни до законодавства України та застосовувати цей досвід у діяльності волонтерів. Надано конкретні пропозиції щодо удосконалення національного законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні. In the dissertation, using modern methods of cognition, achievements of domestic and foreign legal science, as well as current legislation of Ukraine and international documents, the concept and features of administrative and legal support of volunteer activity in Ukraine are revealed. The genesis of the legal provision of volunteer activity in Ukraine was identified and three historical stages were distinguished: 1) from 996 (the publication of the Statute "On the tithe, the courts and the people of the church" by Prince Volodymyr Sviatoslavich) until 1918 (the October coup); 2) from 1918 to 1991 (the time of Ukraine's stay in the USSR); 3) from 1991 to the present time (the time of Independent Ukraine), each of which has its own peculiarities and normative and legal support for volunteer activity. It was established that the first stage is characterized by concentration of charitable activities in the ranks of the state and the church, adoption of normative acts that provide charitable activities (including volunteers); the second is the lack of normative provision of charity (volunteer activity); the third stage - fixing on the legislative level both charitable and volunteer activities; adoption of statutory legislation in this area; assistance from state and non-governmental bodies of volunteer activity. On the basis of analysis of normative and doctrinal sources, the concept of volunteer, charitable work, volunteer activity is analyzed. The amendments to the Law of Ukraine "On charitable activity and charitable organizations" are proposed and substantiated. It is proved that the administrative and legal support of volunteer activity is an activity aimed at streamlining the processes of assistance as a relatively specific person, group of persons and state bodies, organizations and even the state. The interaction of public and private law elements forms a solid foundation for the functioning of organizations and institutions involved in volunteering. It is argued that at the same time, it is necessary to achieve such a ratio of public and private law in the regulation of volunteer activities in order to ensure their equal representation, to prevent the emergence of contradictions, to create a mechanism for the administrative and legal provision of volunteer activities in order to reconcile the private interests of volunteers, interests of the state and society as a whole. The scientific views on the concept of provision, legal support, administrative and legal provision are generalized, on the basis of which the definition of the mechanism of administrative and legal provision of volunteer activity is formulated, which should be understood as the system of administrative and legal means, with which the state organizes the social relations that have developed in the field volunteering activities, in order to provide opportunities for volunteer organizations, organizations and institutions involved in their activities to be implemented. volunteers and volunteers of their charitable activities and ensure their rights, freedoms and legitimate interests. The elements of the mechanism of administrative and legal provision of volunteer activity include: 1) the norms of law contained in the various regulations governing volunteering activities; 2) acts of application of legal norms; 3) the interpretation of administrative regulations in this area as a process of proof and clarification of their content; 4) administrative-legal relations, which are based on administrative-legal norms and arise and are carried out on their basis; 5) administrative procedures for the activities of public administration entities in the field of volunteering, for example, granting permission to travel outside Ukraine volunteers; 6) control and supervision of the legality of volunteering activities. The purpose of administrative and legal support of volunteer activity in Ukraine is determined, which is manifested in: 1) creating the proper conditions for the functioning of volunteer activity; 2) the development of a proper regulatory framework; 3) control and oversee the compliance of volunteers, volunteer organizations and organizations and institutions involved in volunteering activities, legislation and prosecution. It is proved that the functions of administrative and legal support of volunteer activity are directions of activity of authorities and local self-government on the effective functioning of volunteer organizations, organizations and institutions that involve volunteers in their activities. Established that the functions of administrative and legal support volunteer activities include: a) organizational (consolidating the procedure of volunteers, preparation and publication of normative documentation, etc.); b) coordination (joint activities of government bodies and volunteers); c) control (determining the state of compliance with the regulations); d) Regulatory (the central executive body in the field of volunteer activity regulates the procedure for the establishment of organizations and institutions that involve volunteers in their activities, their functioning and termination of activities). The analysis and definition of the subjects of administrative and legal support in the field of volunteer activity is analyzed and is provided - a system of bodies of state power and local self-government, which, in accordance with the tasks and functions assigned to them, carry out executive and administrative influence in the sphere of creation of conditions for effective activity of volunteers and organizations. and institutions that engage volunteers in their activities. Taking into account the results of the analysis of scientific works, as well as the provisions of legislative and subordinate acts, we state that by the nature and legal nature of the powers of state authorities and local self-government in the sphere of volunteer activity are objectified in the publication of normative and legal and individual administrative acts; conclusion of administrative contracts; making other legally significant administrative actions; realization of material and technical operations. Two levels of the authorities that carry out the administrative and legal support of volunteer activity are identified: 1) the subjects of whose powers are defined by the Constitution of Ukraine (Verkhovna Rada of Ukraine, the President of Ukraine, the Cabinet of Ministers of Ukraine); 2) whose subjects are determined by the Laws of Ukraine and other normative-legal acts (central and local executive bodies and local self-government bodies). It is proved that the forms of public administration in the field of volunteer activity are: 1) publication of regulatory and legal acts in the field of the organization of the activity of a specific volunteer organization; 2) the publication of individual administrative acts; 3) the conclusion of administrative contracts; 4)the conclusion and ratification of international agreements on cooperation and the study of international experience in volunteering; 5) the commission of other legally significant actions on the basis of the law or on the basis of the by-law normative-legal act of management. It is stressed that the methods of public administration in the sphere of volunteer activity are a set of various methods, methods and means of direct and targeted influence of state bodies (officials) and local governments on the activities of volunteers, organizations and institutions involved in volunteering activities, and volunteer organizations on the basis of their competencies, within the established limits and in the appropriate form. An analysis of the legal framework for volunteering in foreign countries provides the opportunity to identify three approaches to the legal provision of volunteering: 1) countries with a general legislative consolidation of voluntary activities (Germany, Bulgaria, Kosovo, etc.); 2) the consolidation of administrative and legal provision of volunteer activity by special legal acts (Hungary, Czech Republic, Slovakia, Slovenia, etc.); 3) countries where norms for providing volunteering are not enshrined in any normative act (Great Britain, Albania, Turkey, Sweden). Attention is drawn to the fact that volunteer organizations are perceived as bodies of self-government in the states, at the normative level of which volunteering is not defined, so they are allowed to regulate their activities and internal affairs independently. It is emphasized that all conditions for participation in volunteering activities in different countries of the world depend on the rules of self-regulation of the organization, as well as agreements between the volunteer and the volunteer organization. Proposed on the basis of the experience of legal support of volunteer activities of such countries as the USA, Moldova, Germany, Sweden, Great Britain, to make changes to the legislation of Ukraine and apply this experience in the activities of volunteers. Concrete proposals on improving the national legislation in the field of legal support of volunteer activity in Ukraine are provided.
Адміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2021) Пантелеєв, Сергій Миколайович; Panteleiev, Serhii
У роботі комплексно досліджено адміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні, а також вироблено науково обґрунтовані пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства у цій сфері. Дослідження конфлікту інтересів як фактору корупції дозволило обґрунтувати, що такий конфлікт є зіткненням (суперечностями) між суспільним благом, забезпечувати яке особа, що приймає управлінське рішення, зобов’язана, і її особистими інтересами та інтересами соціальних груп, до яких вона належить, яке негативно сприймається суспільством і підриває довіру до чесності таких осіб та ефективності органів публічного управління і забезпечення ними публічних інтересів. Зазначено, що виникнення в українському законодавстві поняття «конфлікт інтересів» обумовлено ратифікацією в 2006 році Конвенції ООН проти корупції 2003 р., відповідно до чого український уряд взяв на себе зобов’язання з врегулювання та попередження конфліктів інтересів на публічній службі для запобігання корупції. Визначено модель правового регулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності, обрану Україною внаслідок її прагнення до євроінтеграції і побудови правового і демократичного суспільства (врегулювання такого конфлікту в нормах антикорупційного законодавства), виокремлено недоліки та переваги обраної моделі. Проаналізовано підходи до генезису в національному антикорупційному законодавстві поняття конфлікту інтересів як фактору корупції, що створює зіткнення суспільного блага, яке зобов’язане забезпечувати публічна особа, та її приватних інтересів, виокремлено ознаки поняття «конфлікт інтересів» в українському законодавстві (до яких віднесено приватний інтерес, необ’єктивність і упередженість прийняття управлінського рішення та причинний зв’язок між ними). Зазначено, що нормативне врегулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності в Україні спрямоване на запобігання корупції та досягається шляхом встановлення щодо спеціальних суб’єктів низки антикорупційних заборон та обмежень, які, з одного боку, зорієнтовані на створення таких умов, за яких у цих суб’єктів не може виникнути можливості скористатися своїми повноваженнями не для публічного блага, а з іншого – обмежують права та свободи вищевказаних суб’єктів. Сформульовано поняття антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні як системи заходів, спрямованих на обмеження прав та свобод вищевказаних суб’єктів, з метою уникнення конфлікту інтересів у публічній діяльності, запобігання підриву авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, ефективного функціонування органів публічної влади, запобігання підриву довіри до чесності спеціальних суб’єктів і спрямованості їх дій на забезпечення публічних, а не приватних інтересів чи інтересів третіх осіб. Проаналізовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні та правові норми, якими вони встановлюються. Наголошено на доцільності усунення тавтології правових норм кримінального права та адміністративного права, якими встановлюється заборона використання службових повноважень або службового становища і пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Досліджено ознаки, які визначають спеціальний статус поліцейського як спеціального суб’єкта, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (громадянство, складання присяги поліцейського, проходження служби на відповідних посадах та порядок присвоєння спеціального звання поліції). Відзначено правову невизначеність такої ознаки спеціального статусу поліцейського як проходження служби на відповідних посадах та запропоновано шляхи її усунення. Охарактеризовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності поліцейських, що встановлюються нормами адміністративного права, а саме щодо: одержання подарунків; сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; спільної роботи близьких осіб; подальшого працевлаштування; доступу та використання інформації. Досліджено генезис введення антикорупційних заборон та обмежень у національну систему антикорупційного законодавства, що дозволило визначити причини, які заважають реалізовувати зазначені заборони та обмеження на практиці в повному обсязі і породжують неоднозначну судову практику. На підставі аналізу поетапного розвитку міжнародного та європейського антикорупційного законодавства, доведено, що утворилися дві моделі щодо визначення подарунків, які отримують спеціальні суб’єкти – подарунки як неправомірна вигода та подарунки як складова конфлікту інтересів і залежно від того, яка з них обирається державою, формується підхід до розроблення законодавства, яким регулюються антикорупційні заборони та обмеження щодо одержання подарунків та встановлення відповідальності за їх порушення (кримінальної чи адміністративної). Вказано, що український законодавець при розробленні антикорупційного законодавства обрав другу модель регламентації обмежень щодо одержання подарунків у діяльності спеціальних суб’єктів – концепцію розуміння подарунка як передумови для конфлікту інтересів і залежно від цього розробив правове регулювання. Досліджено правовий механізм антикорупційних заборон та обмежень щодо отримання подарунків поліцейськими в Україні, визначено його правові проблеми та запропоновано шляхи удосконалення. Ґрунтуючись на нормах міжнародного законодавства, виокремлено ознаки додаткової діяльності, якою не можуть займатися спеціальні суб’єкти. Підкреслено, що при розробленні аналогічних антикорупційних заборон в українському законодавстві міжнародні норми було враховано, але не відтворено повністю і в результаті їх адаптації до національного законодавства утворився своєрідний сплав застарілих «радянських» понять та прийнятого в міжнародній практиці підходу до додаткової діяльності, якою не можуть займатися спеціальні суб’єкти. Досліджено правовий механізм антикорупційних заборон, спрямований на обмеження права спеціальних суб’єктів на зайняття додатковою діяльністю, визначено його недоліки та запропоновано шляхи удосконалення. Підкреслено, що звуження для поліцейських «дозволених» видів діяльності, якими вони можуть займатися додатково, встановлене нормами спеціального закону, в якому визначається їх правовий статус, у порівнянні з іншими спеціальними суб’єктами, на яких розповсюджуються норми антикорупційного законодавства, є невиправданим, не має об’єктивних підстав і раціональних доводів. Зазначено, що введення в національне законодавство спеціальних антикорупційних заборон та обмежень щодо працевлаштування колишніх спеціальних суб’єктів, обумовлено прагненням запобігання можливості використання інформації, що отримана таким суб’єктом за родом своєї попередньої діяльності на користь нового роботодавця, є реалізацією Україною міжнародних антикорупційних норм, спрямованих на запобігання корупції у приватному секторі. Наголошено, що розроблені українським законодавцем норми, в яких встановлюється ця заборона, фактично є декларативними, оскільки не сформовано організаційно-правового підґрунтя для її реалізації. Розроблено ряд пропозицій щодо удосконалення правового механізму антикорупційних заборон та обмежень щодо подальшого працевлаштування спеціальних суб’єктів в Україні. The paper comprehensively studies the administrative and legal regulation of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of police in Ukraine, as well as develops scientifically grounded proposals for the improvement of existing legislation in this field. The study of conflict of interest as a factor of corruption allowed to substantiate that such a conflict is a collision (contradiction) between the public good, which person is obliged to ensure while making a management decision, his personal interests and the interests of social groups, to which he belongs; which is perceived by society in negative way and undermines сonfidence in the honesty of such persons and the effectiveness of public administration as well as ensuring by them public interests. It is noted that the emergence of the concept of "conflict of interest" in Ukrainian law is due to the ratification in 2006 of the UN Convention against Corruption (2003), according to which the Ukrainian government committed to regulate and prevent conflicts of interest in the public service to prevent corruption. The model of legal regulation of conflict of interests in public activity, chosen by Ukraine due to its desire for European integration and foundation of a legal and democratic society (regulation of such a conflict in anti-corruption legislation) is identified, the shortcomings and advantages of the chosen model are distinguished. The approaches to the genesis in the national anti-corruption legislation of the concept of conflict of interests as a factor of corruption that creates a conflict of public good, which must be provided by a public person, and his private interests are analyzed, as well as the features of "conflict of interest" in Ukrainian legislation (private interest, bias and prejudice of management decisions and the causal link between them). It is noted, that the normative settlement of conflicts of interest in public activities in Ukraine is aimed at the prevention of corruption and is achieved by the establishment of a number of anti-corruption prohibitions and restrictions on special entities, which, on the one hand, are aimed at creating conditions, under which these entities may not have got the possibilities to exercise one's powers not for the public good, but on the other hand, at the restriction of the rights and freedoms of the above-mentioned subjects. The concept of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of special entities in Ukraine as a system of measures aimed at the restriction of the rights and freedoms of the above mentioned entities, in order to avoid conflicts of interest in public activities, prevent undermining the authority of public authorities and local governments, as well as at the effective functioning of public authorities, prevention of the undermining of confidence in the honesty of special entities and the focus of their actions to ensure public rather than private interests or the interests of third parties is formulated. The types of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of special entities in Ukraine and the legal regulations, by which they are established, are analyzed. Emphasis is placed on the expediency of eliminating the tautology of legal norms of criminal and administrative law, which prohibit the use of official powers or official position and related opportunities for the purpose of obtaining illegal benefits, including the use of any state or municipal property or funds in private interests. The features that determine the special status of a police officer as a special entity covered by the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" (citizenship, taking the oath of a police officer, serving in certain positions and the procedure for holding a special police rank) have been studied. The legal uncertainty of such a feature of the special status of a police officer as service in the certain positions is noted and ways to eliminate it are suggested. The types of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of police officers, which are established by the norms of administrative law, are considered, namely regarding: receiving gifts; combination and reconciliation with other activities; joint activities of relatives; further employment; access and use of information. The genesis of the introduction of anti-corruption prohibitions and restrictions in the national system of anti-corruption legislation has been studied, which allowed to identify the reasons that prevent the implementation of these prohibitions and restrictions in practice in full and generate ambiguous case law. On the basis of the analysis of the gradual development of international and European anti-corruption legislation it is proved that two models have been created to determine the gifts received by special entities – gifts as an illegal benefit and gifts as a part of a conflict of interest, and due to their choice an approach to drafting legislation governing anti-corruption prohibitions and restrictions on the receipt of gifts and establishing liability for their violation (criminal or administrative) is formed. It is stated that the Ukrainian legislator in drafting anti-corruption legislation chose the second model of regulation of restrictions on receiving gifts in the activities of special entities – the concept of understanding the gift as a prerequisite for conflict of interest, and accordingly developed legal regulation. The legal mechanism of anti-corruption prohibitions and restrictions on receiving gifts by police officers in Ukraine has been studied, its legal problems have been identified and ways of improvement have been suggested. Due to the norms of international law, the signs of additional activities that special entities cannot be engaged in are singled out. It is emphasized that in the development of similar anti-corruption prohibitions in Ukrainian legislation, international norms were taken into account, but not fully reproduced, and as a result of their adaptation to national legislation a kind of fusion of outdated "Soviet" concepts and internationally accepted approach to additional activities of special subjects was formed. The legal mechanism of anti-corruption prohibitions aimed at the restriction of the right of special entities to engage in additional activities has been studied, its shortcomings have been identified and ways to improve them have been proposed. It is emphasized that the narrowing of the "permitted" activities for police officers, which they may be additionally engaged in, established by the norms of a special law, which determines their legal status, in comparison with other special entities covered by anti-corruption legislation, is unjustified, as it has not objective grounds and rational arguments. It is noted that the introduction into national legislation of special anti-corruption prohibitions and restrictions on employment of former special entities, due to the desire to prevent the possibility of using information obtained by such entity in the course of its previous activities for the benefit of a new employer, is Ukraine's implementation of international anti-corruption norms, aimed at the prevention of corruption in the private sector. It is emphasized that the norms developed by the Ukrainian legislator, which establish this prohibition, are in fact declarative, as no organizational and legal basis for its implementation has been formed. A number of proposals have been developed to improve the legal mechanism of anti-corruption prohibitions and restrictions on further employment of special entities in Ukraine. It is emphasized that anti-corruption restrictions on joint work of relatives in Ukraine are aimed at the limitation of nepotism at work and developed in accordance with international anti-corruption norms; ways to improve the legal mechanism of these restrictions have been suggested. Given the current legal problems in the field of identification, access, circulation, storage of restricted information, for the increase the effectiveness of anti-corruption restrictions on access and use of restricted information, it is argued the feasibility of the development of a list of confidential information that can be accessed by police in the course of its activities, taking into account legal conflicts in the definition of "confidential information", and the adoption of a law that would regulate the types and legal regime of such information. It is proposed to impose an additional prohibition on police officers to participate in gambling, as such an opportunity creates corruption risks in their activities.
Адміністративно-правове регулювання у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2020) Карпенко, Карина Костянтинівна; Karpenko, Karyna
Дисертація є комплексним дослідженням адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів в Україні. Здійснення реформування і структурної перебудови національного законодавства держави обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як складової частини фінансового ринку України, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання і забезпечує відшкодування збитків у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та інших непередбачених подій, що негативно впливають на добробут населення, діяльність суб’єктів господарювання і держави загалом. Будучи провідною ланкою ринкової економіки, страхова сфера виступає складним механізмом, що чутливо реагує на всі соціально-економічні, політичні та соціопсихологічні процеси, що відбуваються в країні. Як результат, сучасний стан розвитку страхового ринку характеризується складністю та суперечливістю, що пояснюється недосконалістю галузевого законодавства, низькою платоспроможністю вітчизняних страхувальників, проявами галузевого монополізму, недостатнім рівнем кваліфікації кадрів у страхових компаній, великою кількістю видів обов’язкового страхування, зловживаннями у сфері страхових відносин як з боку страховиків, так і страхувальників, що свідчать про необхідність удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання у вказаній сфері. Варто наголосити, що здійснення адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів обумовлено також певними соціально-економічними потребами суспільства та з мінімізацією рівня ризику як страховиків, так і страхувальників. Беручи до уваги комерційний інтерес страховиків що переважає над інтересами страхувальників, необхідність такого регулювання зумовлюється бажанням держави гарантувати соціальний спокій суспільства, зокрема в умовах перманентної світової фінансової кризи. Останнє є одним із важливих чинників у вирішенні ряду соціальних та економіко-правових проблем співвітчизників. Автомобільний транспорт є зручним, маневреним, швидким, що зумовлює його активний розвиток. Проте в умовах нерозвиненої, застарілої транспортної інфраструктури та переважної частини автопарку, недосконалої системи підготовки водіїв, низького рівня їх правової свідомості й культури це призводить до зростання кількості дорожньо-транспортних пригод (далі – ДТП). Ситуація на дорогах України визнана однією з головних загроз національній безпеці. З огляду на це обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, як ефективний механізм захисту майнових прав та інтересів як потерпілих осіб, так і власників транспортних засобів (далі- ТЗ) стає необхідним елементом економічної і правової системи держави. Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – ОСЦПВВНТЗ) набрав чинності 1 січня 2005 р. Відтоді нормативна база, підзаконні нормативні акти, спрямовані на забезпечення дії Закону, перманентно вдосконалюються. Завдяки цим заходам ОСЦПВВНТЗ перетворилося на справді масове явище. За 2018 р. було оформлено договорів, що розпочали дію 7 720 277 полісів, що свідчить про значне охоплення володільців транспортних засобів страхуванням відповідальності (тоді як у 2017 р. – лише 7 408 257). Однак, незважаючи на наявну нормативну базу регулювання відносин щодо ОСЦПВВНТЗ, окремі її положення викликають нарікання учасників правовідносин щодо цього виду страхування – страхувальників (невідповідність розміру страхових платежів спричинюваним ризикам, гарантії захисту майнових інтересів у разі настання страхового випадку), страховиків (забезпечення обов’язковості страхування, адекватний розрахунок страхових платежів, протидія шахрайству), вигодонабувачів (гарантування і спрощення процедури отримання страхового відшкодування, його повнота). Відповідно до поставленої мети нами під час проведення дослідження сформульовано та удосконалено визначення поняття «адміністративно-правове регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів»; сформульовано авторські пропозиції щодо внесення змін та доповнень до нормативних актів України, норми яких регулюють відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; удосконалено механізм адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, а також теоретичні положення щодо змісту форм та методів адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів; дістали подальшого розвитку дослідження системи органів, уповноважених здійснювати адміністративно-правове регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, а також чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів та запропоновано їх класифікацію. У роботі проаналізовано чинне галузеве законодавство і практику адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, вивчено генезис адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, висвітлено та проаналізовано світовий досвід правового забезпечення страхової діяльності. Досліджено об’єктивні та суб’єктивні чинники, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, визначено напрями підвищення ефективності регуляторного механізму через удосконалення його правових й організаційних основ. З’ясовані теоретичні та практичні проблеми визначення адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України, який забезпечує формування конкурентної політики в державі. В роботі досліджено етимологію поняття правовий статус, узагальнено його розуміння в науці та практиці. Визначено поняття, структуру адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України та його структурних підрозділів, їх місце в системі органів державної влади, систему функцій та адміністративно-правових повноважень. Охарактеризовано основні повноваження Моторно (транспортного) страхового бюро України, в залежності від мети та функцій вони поділяються на такі: організаційно-регулятивні; контрольні; правоохоронні. Піддано аналізу практику правового регулювання та реалізації елементів адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України. Виділені основні форми взаємодії Моторно (транспортного) страхового бюро України з іншими державними органами і органами місцевого самоврядування. Сформульовано пропозиції щодо оптимізації адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України шляхом внесення змін і доповнень до чинного законодавства. The dissertation is a complex study of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles in Ukraine. The implementation of the reform and structural restructuring of the national legislation of the state necessitates the further development of the national insurance market as an integral part of the financial market of Ukraine, which helps to create the basis for sustainable economic growth and provides compensation for losses in the event of natural disasters, accidents, catastrophes and other unforeseen events, for the welfare of the population, the activities of economic entities and the state as a whole. As a leading market economy, the insurance industry is a complex mechanism that sensitively responds to all socio-economic, political and socio-psychological processes taking place in the country. As a result, the current state of development of the insurance market is characterized by complexity and controversy, which is explained by the imperfection of sectoral legislation, low solvency of domestic insurers, manifestations of industry monopoly, insufficient qualification of personnel in insurance companies, a large number of types of compulsory insurance insurance, by insurers and insurers, which testify to the need to improve the mechanism of administrative and legal regulation tion in that area. It should be emphasized that the implementation of administrative and legal regulation of compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles is also conditioned by certain socio-economic needs of society and minimizing the risk level of both insurers and insurers. Given the commercial interest of insurers outweighing the interests of insurers, the need for such regulation is conditioned by the desire of the state to guarantee the social peace of society, in particular in the face of a permanent global financial crisis. The latter is one of the important factors in solving a number of social and economic and legal problems of compatriots. Road transport is convenient, maneuverable, fast, which causes its active development. However, in the conditions of underdeveloped, outdated transport infrastructure and the vast majority of the fleet, poor training system, low level of legal consciousness and culture, this leads to an increase in traffic accidents (hereinafter - road accidents). The situation on the roads of Ukraine is recognized as one of the major threats to national security. In view of this, compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles (hereinafter referred to as CICLOLV) as an effective mechanism for the protection of property rights and interests of both injured persons and owners of vehicles (hereinafter - TOR) becomes a necessary element of the economic and legal system. of the state. The Law of Ukraine “On Compulsory Insurance of Civil Liability of Land Vehicle Owners” entered into force on January 1, 2005. Since then, the regulatory framework, the by-laws aimed at ensuring the operation of the Law, have been permanently improved. Thanks to these measures, CICLOLV has become a truly mass phenomenon. In 2018, contracts were initiated that started 7 720 277 policies, which indicates a significant coverage of vehicle owners with liability insurance (compared to only 7 408 257 in 2017). However, in spite of the existing regulatory framework for regulating the relations with CICLOLV, some of its provisions cause criticism of participants in the legal relationship regarding this type of insurance - insurers (inconsistency of the amount of insurance payments caused by risks, guarantees of protection of property interests in the event of collateral, insurance, adequate calculation of insurance payments, counteraction to fraud), beneficiaries (guarantee and simplification of the procedure of obtaining insurance indemnity ting its completeness). In accordance with this goal, during the research we formulated and refined the definition of "administrative and legal regulation of compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles"; formulated the author's proposals for amendments to the normative acts of Ukraine, the rules of which regulate relations in the field of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles; the mechanism of administrative regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles has been improved, as well as the theoretical provisions on the content of forms and methods of administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles; got further development of the system of bodies authorized to carry out administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, as well as factors that influence the effectiveness of the administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles and their classification is proposed. The article analyzes the current sectoral legislation and practice of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, examines the genesis of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, clarifies and analyzes the legal provision of insurance activities. The objective and subjective factors that influence the effectiveness of the administrative and legal regulation of the obligatory civil liability insurance of the owners of land vehicles are investigated, the directions of increasing the efficiency of the regulatory mechanism through the improvement of its legal and organizational bases are determined. The theoretical and practical problems of determining the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine, which ensures the formation of competition policy in the country, are clarified. The etymology of the concept of legal status is investigated in the work, its understanding in science and practice is generalized. The concept, structure of the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine and its structural subdivisions, their place in the system of state authorities, the system of functions and administrative and legal powers have been determined. The basic powers of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine are characterized, depending on the purpose and functions they are divided into the following: organizational and regulatory; control; law enforcement. The practice of legal regulation and implementation of the elements of the administrative-legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine is analyzed. The main forms of interaction of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine with other state and local self-government bodies are highlighted. The proposals on optimization of the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine by amending the current legislation are formulated.
Адміністративно-правове та організаційне забезпечення охорони здоров'я в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2018) Гомон, Дар'я Олегівна; Homon, Daria
Робота присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правового та організаційного забезпечення охорони здоров'я в Україні. Проаналізовано поняття і сутність адміністративно-правового забезпечення охорони здоров'я та організаційні основи діяльності суб’єктів забезпечення охорони здоров'я. Досліджено світові моделі організації системи охорони здоров'я та запропоновані шляхи вдосконалення правових та організаційних засад діяльності органів охорони здоров'я в Україні. В дисертаційному досліджені зазначено, що в усі часи здоров’я людини розглядалось як одна з найвищих цінностей суспільства. Здоров'я є не лише найбільшою соціальною та індивідуальною цінністю, яка значною мірою впливає на процеси та результати економічного, соціального та культурного розвитку, як індивідума, так і всього народу, а й критерієм благополуччя всієї держави. Охорона здоров'я як важлива самостійна функція державної влади і місцевого самоврядування має спеціальне законодавство і систему органів публічного адміністрування, які забезпечують реалізацію права на охорону здоров'я. Проведено історико-правовий аналіз розвитку адміністративно-правового та організаційного забезпечення охорони здоров'я і встановлено, що законодавство є важливим та ефективним засобом державного управлыння. Правове регулювання взаємовідносин людини і суспільства у державі в усі часи не оминало сфери охорони здоров'я, зокрема й надання медичної допомоги. Регламентація охорони здоров’я в Україні має глибоке історичне коріння і бере початок ще з часів Київської Русі. Сформульовано наукове визначення адміністративно-правового забезпечення охорони здоров'я - здійснюваний вплив органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб в межах визначеної законом компетенції за допомогою спеціального (нормотворчого) механізму, на відносини в сфері охорони здоров’я з метою забезпечення захисту і охорони прав, свобод та інтересів населення, необхідних для реалізації права на найвищий досяжний рівень здоров’я і продовження працездатності кожної людини. Дослідження правової основи забезпечення охорони здоров'я дало можливість з’ясувати, що правовідносини у сфері охорони здоров’я регламентуються і регулюються широким колом нормативно-правових актів, а саме: Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я та іншими законами в сфері охорони здоров'я, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України та інших міністерств, що мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, а також державними комплексними і цільовими програмами з актуальних питань охорони здоров’я, затверджені указами Президента України або постановами Кабінету Міністрів України. Юридична відповідальність в сфері охорони здоров'я це особливий порядок застосування суб’єктами адміністративної юрисдикції до особи, яка вчинила правопорушення, об’єктом якого є здоров'я людини, тобто стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, засобів державного примусу, що виражаються у накладенні адміністративних стягнень, форм цивільної відповідальності і кримінальних покарань. Публічне адміністрування в сфері охорони здоров'я розглядається як діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо організації і управління усіма складовими системи охорони здоров’я для задоволення потреб громадян України щодо збереження та зміцнення здоров’я. У роботі визначено систему суб’єктів публічного адміністрування в сфері охорони здоров'я, яка включає в себе: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Національну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу при Кабінеті Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України та інші міністерства, що мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Національну службу здоров'я України, місцеві державні адміністрації (департаменти (управління) охорони здоров'я), органи місцевого самоврядування (відділи (управління) охорони здоров'я). Під формами публічного адміністрування органів охорони здоров’я пропонується розглядати однорідні, конкретні дії суб’єктів публічного адміністрування, пов’язані зі створенням оптимальних умов для реалізації громадянами своїх прав щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я та соціального благополуччя. Методами публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я є способи впливу суб’єктів публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я на підпорядковані їм об’єкти з метою реалізації своїх управлінських повноважень в сфері охорони здоров'я. З’ясовано, що світова практика виробила три основні моделі системи фінансування охорони здоров'я: 1. Бюджетна (державна) модель фінансування (модель Беверіджа), передбачає фінансування сфери охорони здоров‘я до 90% усіх витрат за рахунок бюджету, а решта 10% включають кошти, які акумулюються за рахунок добровільного медичного страхування, кошти, отримані за платні медичні послуги, кошти благодійних організацій, спонсорська допомога. 2. Платна (приватна) модель фінансування, суть якої полягає у тому, що фінансування галузі охорони здоров‘я здійснюється загалом за рахунок приватних платежів та коштів фондів добровільного медичного страхування. 3. Страхова (змішана) модель фінансування (модель Бісмарка), передбачає фінансування сфери охорони здоров‘я не менше 60% усіх витрат за рахунок фонду чи фондів обов‘язкового медичного страхування. Решта витрат (до 40%) фінансуються за рахунок коштів бюджету, добровільного медичного страхування, коштів, отриманих за надання платних медичних послуг, міжнародних програм охорони здоров‘я. Досліджено досвід організаційно-правового забезпечення охорони здоров'я в таких країнах, як Японія, США, Німеччина, Франція, Грузія, Вірменія, який може бути використаний в Україні при реформуванні охорони здоров'я. Говорячи про реформування та удосконалення правового забезпечення, неможливо залишити без уваги правову базу охорони здоров’я, яка потребує систематизації всього законодавства України у сфері охорони здоров’я, тобто створення базового документу – наприклад, Кодексу законів України про охорону здоров'я (Медичного кодексу України). Доцільно було б також прийняти Закони «Про фінансування охорони здоров’я», «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про медичну діяльність», «Про забезпечення прав пацієнтів», «Про лікарське самоврядування», оскільки вони визначатимуть тип вітчизняної системи охорони здоров’я і основи її діяльності. The work is dedicated to integrate study of administrative, legal and organizational health care maintaining in Ukraine. Concept and subject of administrative and legal health care maintaining and organizational basis for the work of health care subjects were analyzed. Worldwide models of organization of health care system and offered ways of improvement legal and organizational cornerstones of health care authorities in Ukraine were examined. It is stated in dissertational research that at all times human health was considered like one of the highest values of the society. Health is not only the biggest social and individual value, which substantially affects on the process of economical, social and cultural development both on individual and national level, and also is a criteria of prosperity of the whole country. Health care as an important independent function of governmental authority and local government has its special legislation and congressional establishment of public company, which provide realization of the health care right. Historical and legal analysis of development administrative and legal provision within health care was undertaken and it was established that legislation is important and effective way of public management. Juridical regulation of interaction between the individual and society at all times has not been without labour protection particularly medical assistance. Health care regulation in Ukraine has deep historical roots and rises since Kiev Rus. Scientific approaches about concept of administrative and legal enforcement of health care maintaining as an implementing impact of public authorities, within otherwise specified jurisdiction by law, by the use of special (normative) mechanism, regarding health care maintaining in order to protection and security of rights, liberties and interests of society necessary for realization right to the highest attainable level of health. Achievement of legal framework health care maintaining gave an opportunity to find out that legal relationship in the health care maintenance are governed and regulated by quite significant legislative framework, more specifically: Constitution of Ukraine, The Fundamentals of Health Legislation of Ukraine, Presidential Decree, ordinance by the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of Ministry of Health of Ukraine as well as national and governmental, complex and focused programs on current health care problems, ratified by Presidential Decree or Orders of the Cabinet of Ministers. On the characteristics types of offenses in the health care maintenance according to the article 80 UL «About fundamentals of the legislation of Ukraine about health care» identified next kinds of legal responsibility: criminal, civil and administrative, which are defined by norms Crimes Act and Civil Code of Ukraine and Code of Administrative Offences of Ukraine respectively. Identification «organizational provision of health care» was formed - activities of actors public administration within health care maintenance, which is formed on creating environment for effective enforcement assignments and responsibilities about organization and management all the components of health care maintenance for satisfaction needs of citizens of Ukraine about preserving and strengthening of health. Public administration in the health care maintenance is considered as a activity of public authorities and local authorities about organizing and managing every component of health care system for satisfaction needs of Ukrainian citizens about health preservation and strengthening. Subjects of public administration in a health care maintenance were highlighted in the work, including: President of Ukraine, The Verkhovna Rada of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, State Service of Ukraine on medication and drug control, State Service on importance of food safety and consumer protection, National academy of medical sciences of Ukraine, local State administrations (departments (administration) of labour protection), local authorities (departments (administration) of labour protection) and civic organizations. In the capacity of public health care authorities, it is suggested to consider combination of homogeneous actions of official public authorities, associated with creating optimal conditions for citizens to realize their rights about saving and strengthening physical and phycological health and social prosperity. At the same time methods of public administration in the health care maintenance should be understood ways of influencing of public administration subjects on subordinate objects in order to realizing their managerial discretion in health care. It is established that international practice has formulated 3 basic financial system health care models: 1. Budgetary (governmental) financial model (Beveridge model) including funding health care to 90% of all costs by the budget and the rest 10% are including means, which are accumulated through voluntary health insurance, means raised from paid medical services, means of charities, sponsors help. 2. Paid (private) financial model lies in the fact that health care financing comes from private premiums and means of account funds of voluntary health insurance. 3. Insured (mixed) financial model provides for financing health care for not less than 60% of all spendings at the cost of fund or funds of compulsory health insurance. The rest of spendings (up to 40%) are being financed ate the cost of budget, voluntary health insurance, means, gotten from the giving private medical services, international health care programs. Experience organizational and legal health care management in such countries like Japan, USA, Germany, France, Georgia, Armenia was studied and can be used in Ukraine for the reform of the health care. Talking about the reform and improvement of administrative and law and organizational provision it is impossible to ignore legal basis of health care which needs systematization of all Ukrainian legislation in the health care field, which means creating basic document - for example, Ukrainian Health Care Code (Medical Code of Ukraine). It would be aptly to introduce an obligatory health insurance, which will allow to become less depended on the budged financial system and medical self-governance in Ukraine. It is also suggested to introduce independent civil control in health care sphere by addition Law of Ukraine «Fundament of Legislation of Ukraine about health care» addition Code of Ukraine about administrative offences with a new article, which provides responsibility for refusal to give employees possibility to health assessment.
Адміністративно-правові гарантії безпеки дорожнього руху
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2016) Веселова, Лілія Юріївна
Дисертація є першим комплексним дослідженням адміністративно-правових гарантій безпеки дорожнього руху в Україні в сучаних умовах.
Адміністративно-правові засади запобігання корупції в органах і установах виконання кримінальних покарань України
(Одеса: ОДУВС, 2021) Войтов, Геннадій Васильович; Voitov, Hennadii
Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права спеціальним комплексним дослідженням корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України та адміністративно-правових засад, способів та методів її запобігання. Унаслідок проведеного дослідження з’ясовано сутність, зміст та особливості адміністративно-правових засад запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України, а також охарактеризовано специфічні риси та нормативно-правову базу цього виду правової діяльності. Сформульовано ряд наукових положень, висновків, пропозицій та практичних рекомендацій з удосконалення правового забезпечення органів публічної адміністрації при запобіганні корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань. У дисертації на основі теоретичних напрацювань адміністративно-правової науки, вітчизняного та зарубіжного законодавства, результатів правозастосовної практики органів публічної адміністрації у сфері запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України проведено аналіз низки елементів понятійно-категоріального апарату, які використовуються у відносинах організації антикорупційної діяльності. Серед досліджених правових категорій –«корупція в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України», «антикорупційна профілактика», «адміністративно-попереджувальні заходи запобігання корупції», «врегулювання конфлікту інтересів», «конкурс на зайняття посад у системі органів та установ виконання кримінальних покарань» і «умови проведення конкурсу на зайняття посад державної служби», «ротація посадових осіб» та їх різновиди. Звернена увага на неоднозначність тлумачення цих термінів та категорій у різних джерелах, а також суперечності між ними. З’ясовано, що корупція в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України – це суспільні відносини, обумовлені протиправними діяннями фізичних осіб, направленими на отримання майнових та немайнових послуг, благ і переваг службовцями органів та установ виконання кримінальних покарань України, з використанням цими службовцями свого правового статусу та пов’язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб, шляхом незаконного надання їм цих благ, послуг та переваг з метою отримання від службовців органів та установ виконання кримінальних покарань України певних привілеїв. Доведено, що корупційні відносини в органах та установах виконання кримінальних покарань України сприяють іншим видам правопорушень: нелегальній торгівлі, незаконній доставці в місця несвободи заборонених предметів; забезпечують формування та поповнення кримінальних бюджетів злочинних спільнот тощо. Здійснено аналіз генези корупції як соціального явища, а також механізм і способи її проникнення в систему органів та установ виконання кримінальних покарань України. Зроблено висновок, що феномен корупції в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України сягає своїми коріннями в часи виникнення пенітенціарного інституту. Становлення корупції як соціально-правового явища є об’єктивним виразом послідовного шляху її розвитку в цілому в управлінському механізмі держави, що обумовлювалось як особливостями публічного управління в кожному історичному періоді, так і недосконалістю чинного законодавства. Досліджено феномен катування ув’язнених як засіб отримання неправомірної вигоди посадовими особами адміністрації місць несвободи. Проведено аналіз системи принципів в організації діяльності по запобіганню корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України. З’ясовано, що така діяльність повинна ґрунтуватись на стійкій та комплексній системі правових принципів, втілення яких дозволить створити ефективний антикорупційних механізм для вирішення поставлених завдань та досягнення цілей. Обґрунтовано, що в основу регулювання антикорупційної діяльності в органах та установах виконання кримінальних покарань України повинні покладатись принципи: верховенства права; законності; комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів; пріоритетності запобіжних заходів; невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень; відкритості та прозорості діяльності органів публічної адміністрації та інші. У результаті дослідження системи адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах і установах виконання кримінальних покарань України запропоновано їхню класифікацію за видами спрямування організаційної діяльності: економічного спрямування, соціального спрямування, ідеологічного спрямування, соціально-психологічного спрямування, організаційно-управлінського спрямування; правового спрямування. Визначено, що до адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України входять дії органів публічної адміністрації, направлені на недопущення проявів корупційної поведінки серед суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин, які носять владно-розпорядчий характер та здійснюються на виконання норм права і які наділені відповідними ознаками: направлені на охорону суспільного порядку; застосовуються з метою попередити можливість здійснення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією; не зв’язані із фактичним здійсненням корупційного правопорушення та правопорушення, пов’язаного з корупцією; передують застосуванню примусових заходів адміністративного чи кримінально-процесуального характеру; закріплені в нормах права, які передбачають обов’язкові дії або заборони, що встановлюють правові обмеження, недотримання яких передбачає застосування адміністративних санкцій; застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами. Доведено, що застосування адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України є особливим видом соціального управління в системі виконання кримінальних покарань, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії корупціогенних факторів, цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на систему суспільних відносин, що складаються у сфері виконання кримінальних покарань, та має за мету стимулювання персоналу та інших осіб до правомірної поведінки у сфері управління кримінально-виконавчою галуззю, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини. За наслідками дослідження стану інституціоналізації корупції в Державній кримінально-виконавчій службі України зроблено висновок, що на заміну спонтанній корупційній поведінці окремих службових та посадових осіб органів та установ виконання кримінальних покарань заступають регулярні дії, спрямовані на отримання неправомірної вигоди та які здійснюються відповідно до визначених правил. Інституціональна корупція перетворює її на структуровану систему з ознаками фрактальності, з відповідними стимулами та функціями контрпротидії і контролю. З’ясовано, що всередині системи управління органами та установами виконання кримінальних покарань України домінує форма корупційних взаємовідносин, у якій елемент нижчого ступеня забезпечує корупційним шляхом вигоди елементу, що перебуває на вищому ступені. Корупція в органах та установах виконання кримінальних покарань України є поліморфним явищем, що проникло в усі ланки функціонування системи виконання покарань та носить латентний характер. Корупція в органах та установах виконання покарань України опирається на закриті від суспільного контролю методи та форми управління пенітенціарною системою, уникаючи в такий спосіб швидкої ідентифікації протиправних діянь. Подано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, направлених на запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України. Пропонується внести зміни до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» в частині: правового визначення конфлікту інтересів, застосування ротації посадових осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та нормативного визначення поняття ротації, правового регулювання проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа до вступу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, а також під час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України; до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині віднесення окремих складів адміністративних правопорушень у сфері інформаційних відносин до правопорушень, пов’язаних з корупцією; до Порядку проведення конкурсу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на зайняття вакантних посад, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2020 №701/5 у частині публічності проведення конкурсу на зайняття вакантних посад. In the national science of administrative law this research is one of the first comprehensive studies of corruption in Ukrainian units and institutions of execution of criminal punishments and administrative and legal principles, methods and techniques of its prevention. As a result of the research, the essence, content and features of the administrative and legal principles for the corruption prevention in the units of criminal punishments execution have been elucidated. Specific features and legislation framework for this type of legal activity have been characterized as well. A number of scientific provisions, conclusions, proposals and practical recommendations for improvement of the legislation and its application by the public administration bodies in this area have been given. The analysis of a number of elements of conceptual and categorical apparatus, that are being used in the field of the corruption prevention in Ukrainian units of execution of criminal punishments has been made on the basis of theoretical development of administrative and legal science, national and foreign legislation and law application practice of public administration bodies. Among these elements are "corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine", "corruption prevention", "administrative measures of corruption prevention", "settlement of the conflicts of interests", "competition for positions in the system of units and institutions of execution of criminal punishments" and "requirements to the conduct of competition for state service positions", "state officer’s rotation" and their types. Attention has been drawn to the ambiguity in interpretation of these terms and categories in different sources, as well as the contradictions between them. It has been found that corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine is a public relationship caused by illegal actions of individuals aimed at obtaining property and non-property services, benefits and advantages and committed with the use of their status and related opportunities by the employees of units and institutions of execution of criminal punishments, as well as bribing of these persons by means of illegally providing them with these the benefits, services and advantages in order to obtain certain privileges. It has been proven that corruption relations in the Ukrainian units and institutions of execution of criminal punishments contribute to other types of offenses: illegal trade, illegal delivery of prohibited items to penitentiary facilities; ensure formation and replenishment of criminal budgets in criminal communities, etc. The analysis of the genesis of corruption as a social phenomenon has been carried out along with the mechanism and methods of its penetration into the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine. The conclusion has been made that the phenomenon of corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine ascends in its roots to the origins of the penitentiary system. Existence of the corruption as a socio-legal phenomenon is an objective expression of its consistent development in general in the administrative mechanism due to both the specifics of public administration of each historical period and imperfection in current legislation. The phenomenon of torture of prisoners as a mean of obtaining illegal benefits by administration of penitentiary facilities has been researched. The analysis of the system of principles in the organization of corruption prevention in the Ukrainian units of execution of criminal punishments has been carried out. It has been found out that such activities should be based upon a stable and comprehensive system of legal principles, which are when implemented will create an effective anti-corruption mechanism, allowing to reach objectives and achieve goals. It has been substantiated that the grounds for regulation of anti-corruption activities in the units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine should be based upon following principles: supremacy of law; legality; comprehensive implementation of legal, political, socio-economic, informational and other measures; priority of preventive measures; the inevitability of liability for corruption offenses; openness and transparency of public administration bodies and others. As a result of the research into the system of administrative and preventive measures for corruption prevention in the units and institutions of execution of criminal punishment in Ukraine, their classification by types of organizational activities has been proposed ad follow: economic, social, ideological, socio-psychological, organization and management, legal. It has been determined that the administrative and preventive measures of corruption prevention in the Ukrainian units of execution of criminal punishments include activities of public administration bodies, aimed at the prevention of manifestations of corrupt behavior among the subjects of penitentiary legislation; these actions have administrative nature, they are stipulated in legislation and possess the following features: aimed at protecting public order; are used to prevent the possibility of corruption offense or an offense related to the corruption; not related to the actual corruption offense and an offense related to the corruption; precede the application of coercive measures of administrative or criminal law nature; governed by the legal norms, that set compulsory actions or prohibitions, foreseeing liability for non-compliance; applied by authorized bodies and officials. It has been proven that application of administrative and preventive measures for corruption elimination in the units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine is a special type of social management in the penitentiary system, that aims to eliminate, neutralize or limit the effects of corruption, to influence through a set of specially designed legal means the system of public relations in the field of execution of criminal punishments, to encourage staff and others to abide law in the field of management of the penitentiary system, and to prevent them from entering into corrupt relations. Upon research of institutionalization of the corruption in the State Service for the Execution of Criminal Punishments of Ukraine, it has been concluded that spontaneous corrupt behavior of certain officers of penitentiary units has been replaced by regular actions aimed at obtaining illegal benefits, and such actions are carried out in accordance with certain rules. Institutional corruption turns it into a structured system with signs of fractality, with respective incentives, countermeasures and control functions. It has been found that the hierarchical form of corrupt relations dominates within the management system of Ukrainian units of execution of criminal punishments, i.e. the element of the lower level provides illegal benefit to the element which is on the higher level. Corruption in the system of execution of criminal punishments in Ukraine is a polymorphic phenomenon that has penetrated into all aspects of the functioning of the penitentiary system and it is latent one. Corruption in Ukraine's penitentiary institutions relies on methods and forms of penitentiary management that are not open to public control, thus rapid identification of offences is avoided. Proposition for improvement of regulations aimed at corruption prevention in Ukrainian penitentiary system has been offered. It is proposed to amendment: the Law of Ukraine "On the State Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine" in the part of legal definition of conflict of interest, application of rotation of officers and normative definition of rotation, legal regulation of polygraph assisted psychological and physiological tests for applicants for positions at the Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine, as well as during the service; in Code of Ukraine on Administrative Offenses to change classification of certain offenses in the field of information relations from administrative to offenses related to corruption; Procedure for conduct of competition for service in the State Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine for vacant positions, approved by the Order of the Ministry of Justice of Ukraine dated 27.02.2020 №701/5 in the part of publicity of the competition for vacant positions.
Адміністративно-правові основи взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності
(Одеса: ОДУВС, 2020) Медведенко, Сергій Вікторович; Medvedenko, Serhii
У дисертації здійснено комплексне дослідження адміністративно-правових основ взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності Проведено історико-правовий аналіз становлення та розвитку інституту участі громадськості в правоохоронній діяльності на території України. У результаті проведеного наукового пошуку виокремлено три історичні періоди: від часів Київської Русі до Жовтневого перевороту; часи після Жовтневого перевороту і перебування у складі СРСР та період незалежної України. Визначені для кожного із цих періодів характерні особливості, форми та нормативно-праве регулювання взаємодії громадськості та правоохоронних органів. Установлено, що взаємодія правоохоронних органів із населенням як за сучасних умов, так і в давні часи сприяла забезпеченню правопорядку й законності, а громадськість долучалася до правоохоронної діяльності. Визначено, що поняття та сутність взаємодії досліджується вченими різних наукових сфер: юриспруденції, філософії, психології, соціології та відповідно має ряд різних за своєю сутністю визначень. Взаємодія як функція державного управління реалізується як через владний вплив, так і через співробітництво, а його метою є досягнення спільних, взаємовигідних цілей. Зовнішній напрям взаємодії реалізується через систему прямих (суб’єкт – об’єкт) та зворотних (об’єкт – суб’єкт) зв’язків. Прямий зв’язок – це, як правило, управлінський вплив зверху до низу. Зворотний зв’язок є відгуком на вплив або отриману інформацію. Він дозволяє оцінити реакцію об’єкта, ефективність управлінського впливу. Важливість зворотного зв’язку полягає в тому, що взаємодія без його використання, без урахування реакції, думки другої сторони залишатиметься однобокою і незавершеною. Взаємодія, виступаючи постійним, всебічним зв’язком між державою і суспільством, допомагає забезпечити ефективне функціонування системи державного управління. Це особливо характерно для правоохоронної сфери, де без взаємодії суспільства і держави неможливо досягнути вагомих тривалих позитивних результатів, зокрема й у діяльності Національної поліції України. Визначено, що невід’ємною складовою взаємодії Національної поліції з громадськістю в правоохоронній діяльності є комунікація – процес обміну інформацією між двома або більше суб’єктами, що забезпечує ефективне виконання завдань органами поліції та сприяє підвищенню рівня довіри населення до неї. Розглянуто наукові погляди на визначення правоохоронної діяльності. На підставі аналізу характерних рис надано поняття правоохоронної діяльності як соціально обумовленої діяльності, яка реалізується державними і недержавними суб’єктами, відповідно до їхніх повноважень та виключно в рамках закону, шляхом використання відповідних форм, методів та заходів впливу з метою забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і свобод людини, профілактики правопорушень. Звернуто увагу на те, що законодавство не містить чіткого визначення поняття взаємодії чи взаємодії в правоохоронній сфері або діяльності, тому запропоновано визначати взаємодію Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності як соціально обумовлену, узгоджену діяльність, яка виражена у співпраці між суб’єктами взаємодії з використанням відповідних форм і методів для досягнення спільної мети. У свою чергу під партнерством Національної поліції України та громадськості в правоохоронній діяльності пропонується розуміти координовану, узгоджену спільну діяльність, метою якої є забезпечення публічного порядку та безпечного середовища на засадах рівності, добровільності, законності, відповідальності, довіри та взаємної поваги. Досліджено нормативно-правові джерела, якими врегульовано питання взаємодії Національної поліції з громадськістю в Україні. Проведений аналіз свідчить: по-перше, про розпорошеність норм по різних нормативно-правових документах, по-друге, про те, що відомчі нормативно-правові акти більшою мірою регламентують взаємодію з боку поліції (містять алгоритми дій для поліцейських), по-третє, про те, що окремі аспекти взаємодії взагалі не мають нормативного закріплення. Класифікацію нормативно-правових актів, якими урегульовано взаємодію Національної поліції України та громадськості в Україні, здійснено за такими критеріями: за змістом та за їхньою юридичною силою. За змістом нормативно-правові акти пропонується поділити на керуючі (загальні) і регулюючі (спеціальні). У перших закріплено загальні засади взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності, другі містять більш детальну регламентацію взаємодії (інструкції, алгоритми, настанови, правила). За юридичною силою нормативно-правові акти, якими врегульовано взаємодію поліції та громадськості в Україні, поділено таким чином: а) Конституція України, б) міжнародні нормативно-правові документи, в) закони України, г) постанови КМУ, д) відомчі нормативно-правові акти. Зазначено, що взаємодія Національної поліції з громадськістю базується на загальних принципах: верховенства права, законності, відкритості та прозорості, етичності, які доповнюються спеціальними принципами, характерними саме для відносин взаємодії: комунікативності, безперервності взаємодії, толерантності, рівності сторін, добровільності, доступності поліції. Розглянуто особливості залучення представників громадськості до правоохоронної діяльності поліції. Визначено етапи залучення представників громадськості до взаємодії в правоохоронній діяльності: організаційний (підготовчий) (вивчення кандидатів до взаємодії, робота з кандидатами щодо встановлення психологічного контакту); безпосередній (виконання завдань разом із представниками громадськості, або самостійно представниками громадськості); заключний (підведення підсумків взаємодії; надання винагород; компенсація збитків). Кожний етап має відповідну процедуру, що сприяє створенню відповідних умов до залучення до взаємодії представника громадськості. Підкреслено, що одними з важливих чинників розвитку взаємодії між поліцією і населенням на основі співробітництва мають бути формування необхідної мотивації в громадян до такої діяльності та підвищення рівня суспільної, соціально-правової активності громадян. У процесі організації залучення представників громади до взаємодії створюються умови, які забезпечують максимальну ефективність спільної діяльності. Зауважено, що система заохочень є одним із важливих інструментів залучення населення до участі в охороні правопорядку й профілактики правопорушень. Розглянуто напрями й особливості основних форм взаємодії населення та Національної поліції України. Зауважено, що на сучасному етапі розвитку держави працівники поліції використовують нові форми взаємодії та залучення громадськості до правоохоронної діяльності. Формами взаємодії є зовнішнє вираження спільної правоохоронної діяльності поліцейських і громадськості у сфері охорони публічного порядку і профілактики правопорушень. Установлено, що законодавство не містить закріплення процесуального статусу та визначення понятого, якого пропонується визначати як фізичну повнолітню, осудну, незацікавлену особу, яка здатна взяти участь у процесуальній дії та своєю присутністю (участю) забезпечити законність виконання таких дій під час адміністративного або кримінального провадження. Запропоновано таку класифікацію форм взаємодії поліції і громадськості: 1) за кількістю осіб: індивідуальна та групова; 2) за нормативно-правовим закріпленням: взаємодія врегульована нормативно-правовими актами та не врегульована нормативно-правовими актами; 3) за функціональним призначенням: взаємодія, направлена виключно на здійснення профілактичних заходів та пов’язана з безпосереднім здійсненням правоохоронної діяльності. Оптимізація співпраці Національної поліції України з громадськістю у контексті правоохоронної діяльності має основну мету – надати нового імпульсу наявним формам взаємодії, відродити втрачені та запровадити нові актуальні та результативні форми. Розглянуто поняття, особливості, суб’єктів та мету громадського контролю за діяльністю поліції з боку населення. Установлено, що громадський контроль за діяльністю Національної поліції – це цілеспрямована наглядова діяльність громадськості (громадян України, іноземців, громадських організацій, представників установ і підприємств) щодо виконання повноважень органами Національної поліції України, дотримання ними законності, дисципліни, захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави. Мета громадського контролю за діяльністю органів Національної поліції України полягає в недопущенні протиправних дій з боку підконтрольних суб’єктів, запобігання можливим правопорушенням та усунення причин, що їм сприяють. Визначено, що форми громадського контролю можливо поділити на правові та організаційні. З’ясовано, що суб’єктами громадського контролю є громадяни, об’єднання громадян, іноземці, громадські організації, представники установ і підприємств, а їхні контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, тому рішенням суб’єктів громадського контролю за результатами перевірок притаманний рекомендаційний характер. Проведено порівняльний аналіз нормативно-правового забезпечення взаємодії громадськості та органів поліції зарубіжних країн (Бельгії, Швеції, Данії, США, Великої Британії, Німеччини, Іспанії). При дослідженні особливостей взаємодії поліції та громадськості в правоохоронній діяльності зарубіжних країн (Бельгія, Швеція, Данія, США, Велика Британія, Німеччина, Іспанія) виявлено ряд надбань, які можливо запозичити для вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю, зокрема: 1) можливість (алгоритм) пошуку інформації щодо дільничних офіцерів поліції за адресою мешкання особи; 2) створення окремого органу, завданням якого є профілактична діяльність у правоохоронній сфері, підготовка офіційної статистики злочинності, оцінка реформ, проведення досліджень із метою отримання знань і визначення проблем у сфері запобігання злочинності на місцевому рівні; 3) розвиток системи сусідського спостереження; 4) активна просвітницька робота серед дітей, молоді з використанням лялькових вистав у поліції, інформування через телебачення інформаційних інтернет-технологій; 5) розвиток волонтерської допомоги поліції в правоохоронній діяльності; 6) використання меморандуму громадських угод між місцевою владою, територіальною громадою та поліції України та ряд інших. Досвід зарубіжних країн свідчить про можливість та необхідність широкого залучення громадськості до правоохоронної діяльності, з використанням різних форм та методів, які вже пройшли випробування і можуть бути застосовані в Україні з урахуванням сучасних реалій. Визначено правовий та організаційний напрями вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності. Правовий напрям включає в себе вдосконалення нормативно-правового забезпечення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності, а організаційний – є комплексом заходів матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та методичного забезпечення такої взаємодії. У рамках правового напряму вдосконалення взаємодії населення з поліцією запропоновано закріпити на законодавчому рівні: визначення партнерства Національної поліції України та громадськості в правоохоронній діяльності, можливість використання громадських помічників (позаштатних працівників), визначивши їхній правовий статус; визначення помічника дільничного офіцера поліції; можливість участі громадян, які не є членами громадських формувань з охорони громадського порядку, у правоохоронній діяльності в якості волонтерів, можливість участі в правоохоронній діяльності іноземних громадян та ряд інших пропозицій. У рамках організаційного напряму вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності запропоновано: подання за уніфікованою (єдиною) формою на офіційних сайтах Головних управлінь Національної поліції детальної інформації про дільничних офіцерів поліції, з можливістю пошуку інформації про дільничних офіцерів поліції за адресою мешкання (обслуговування) особи; здійснення діяльності щодо розвитку усвідомлення поліцейськими свого місця в громаді, а з боку громад та громадян ставлення до поліцейських, як до членів громади з особливими функціями (під час запровадження принципів community policing); розвиток волонтерського руху в правоохоронній сфері; розроблення методичних рекомендацій та мобільного додатку для працівників поліції щодо спілкування з особами з вадами слуху та/або мовлення; повернення інституту позаштатних працівників поліції; запровадження навчальних дисциплін: «Психологія дитини»; «Особливості взаємодії поліцейського з дітьми» під час проходження курсів підвищення кваліфікації для поліцейських задіяних у програмі «Школа і поліція» (шкільних офіцерів поліції); заохочення за співпрацю з НПУ, шляхом нагородження правами місцевих органів влади чи громади (особливо малолітніх та неповнолітніх осіб); використання проблемно-орієнтованого підходу; впровадження стратегії нульової толерантності в діяльності поліції та ряд інших пропозицій. The thesis deals with the complex investigation of administrative-legal bases of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities. Historical-legal analysis of establishment and development of the Institute for Public Participation in Law Enforcement in Ukraine was conducted. As a result of the scientific research, three historical periods were distinguished: from the times of Kievan Rus to the October Revolution; times after the October Revolution and being in the USSR and the period of independent Ukraine. The specific features, forms and normative-legal regulation of interaction between public and law enforcement agencies are defined for each of these periods. It is established that interaction of law enforcement agencies with population both under current conditions and in ancient times contributed to law and order provision, and public became involved in law enforcement activities. It is determined that interaction concept and essence are researched by scientists of different scientific spheres: jurisprudence, philosophy, psychology, sociology and accordingly has a number of different definitions in its essence. Interaction as a function of public administration is realized both through power influence and through cooperation, and its purpose is to achieve common, mutually beneficial goals. External direction of interaction is realized through the system of direct (subject - object) and feedback (object - subject) connections. Direct communication is usually a top-down managerial influence. Feedback is a response on impact or information received. It allows to evaluate the object’s reaction, effectiveness of management influence. The importance of feedback is that, without using it, without taking into account the reaction, other party's opinions will remain one-sided and incomplete. Interaction, acting as a permanent, comprehensive link between state and society, helps to ensure the effective functioning of the public administration system. This is especially true for the law enforcement sector, where without lasting interaction between society and state it is impossible to achieve significant lasting positive results, in particular in the activities of the National Police of Ukraine. It has been determined that communication is an integral part of interaction of the National Police with public in law enforcement activities - the process of information exchange between two or more entities, which ensures the efficient execution of tasks by the police authorities and helps to increase the level of public trust in it. The scientific views on the definition of law enforcement activity are considered. On the basis of the features’ analysis, concept of law enforcement activity as a socially conditioned activity, which is implemented by state and non-state actors, in accordance with their powers and exclusively within the law, by using appropriate forms, methods and measures of influence in order to ensure law, order, protection human rights and freedoms, prevention of offenses. Attention is drawn to the fact that legislation does not clearly define the concept of interaction or interaction in law enforcement sphere or activity, so it is proposed to define the interaction of the National Police of Ukraine with the public in law enforcement activity as socially conditioned, concerted activity, expressed in cooperation between entities using appropriate forms and methods to achieve a common goal. Therefore, under the partnership of the National Police of Ukraine and public, law enforcement is encouraged to understand coordinated, concerted collaborative activities aimed at ensuring public order and safe environment on the basis of equality, voluntariness, legality, responsibility, trust and mutual respect. The legal and regulatory sources that regulate the interaction of the National Police with public in Ukraine are investigated. The analysis shows that, firstly, dispersion of norms under different regulatory documents, and secondly, that departmental regulatory acts regulate the interaction of the police to a greater extent (contain algorithms of actions for police officers), that some aspects of interaction do not have a normative fixation at all. The classification of normative legal acts, which regulate the interaction between the National Police of Ukraine and public in Ukraine, was carried out according to the following criteria: in content and in their legal force. In terms of content, regulatory acts are proposed to be divided into governing (general) and regulatory (special). The first sets out the general principles of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, the second contains more detailed regulation of interaction (instructions, algorithms, guidelines, rules). According to the legal force, normative acts regulating the interaction between the police and public in Ukraine are divided as follows: a) Constitution of Ukraine, b) international regulatory documents, c) laws of Ukraine, d) departmental regulations acts. It is stated that interaction of the National Police with public is based on general principles: rule of law, legality, openness and transparency, ethics, which are complemented by special principles characteristic of interaction relations: communicativeness, continuity of interaction, tolerance, equality of parties, voluntariness. The features of involvement of public members in law enforcement activities of the police are considered. The stages of involvement of public members in interaction in law enforcement activities are defined: organizational (preparatory) (examing candidates for interaction, working with candidates to establish psychological contact); immediate (performing tasks together with public, or independently with members of the public); final (summarizing the interaction; awarding; compensation for losses). Each stage has an appropriate procedure to help create the right conditions for engaging a community representative. It is emphasized that one of the important factors for development of cooperation between the police and population on the basis of cooperation should be the formation of the necessary motivation for such activities by citizens and increasing the level of public, social and legal activity of citizens. In the process of organizing community involvement, the conditions are created that maximize the effectiveness of the joint activity. It is noted that incentives’ system is one of the important tools for involving population in participation in law enforcement and prevention of offenses. The directions and features of the main forms of interaction between population and the National Police of Ukraine are considered. It is noted that at the present stage of state development, police officers are using new forms of interaction and involvement of public in law enforcement activities. Forms of interaction are the external expression of the joint law enforcement activity of police and the public in the field of public order and prevention of offenses. It is established that legislation does not contain the procedural status and definition of a person who is proposed to be defined as a natural adult, convicted, disinterested person, who is able to take part in a procedural action and with his/her presence (participation) to ensure the lawfulness of such actions during administrative or criminal proceedings. The following classification of interaction forms between the police and public is proposed: 1) by the number of persons: individual and group; 2) on the legal basis: interaction is regulated by legal acts and not stipulated by them; 3) functional purpose: interaction aimed exclusively at preventive measures and related to the direct implementation of law enforcement activities. Optimizing the cooperation of the National Police of Ukraine with public in the context of law enforcement activities has the main purpose - to give new impetus to existing forms of interaction, to revive lost ones and to introduce new relevant and effective forms The concept, features, subjects and purpose of public control over police activity by population are considered. It is established that public control over the activity of the National Police is a purposeful surveillance activity of the public (citizens of Ukraine, foreigners, public organizations, representatives of institutions and enterprises) regarding the exercise of powers by the bodies of the National Police of Ukraine, compliance with their law, discipline, protection of human rights and freedoms, interests society and the state. The purpose of public control over the activities of the bodies of the National Police of Ukraine is to prevent unlawful actions on the part of controlled entities, to prevent possible offenses and to eliminate the causes that contribute to them. It is determined that forms of public control can be divided into legal and organizational. It is found out that the subjects of public control are citizens, associations of citizens, foreigners, public organizations, representatives of institutions and enterprises, and their control powers, as a rule, have no legal power, so the decision of public control entities of the inspections’results are of recommendatory nature. Comparative analysis of the legal support of interaction between the public and police authorities of foreign countries (Belgium, Sweden, Denmark, USA, UK, Germany, Spain) was carried out. The study of police and public interaction in law enforcement activities of foreign countries (Belgium, Sweden, Denmark, USA, United Kingdom, Germany, Spain) revealed a number of assets that can be borrowed to improve the interaction of the National Police of Ukraine with public, in particular: 1) algorithm) to search for information about police officers at the person’s place of residence; 2) establishment of separate body with a task of prevention activities in the field of law enforcement, preparation of official crime statistics, evaluation of reforms, conducting research to gain knowledge and identifying problems in crime prevention at the local level; 3) development of a neighborhood surveillance system; 4) active educational work among children, young people using puppet shows in the police, informing Internet technologies through television; 5) development of police volunteer assistance in law enforcement activities; 6) use of memorandum of public agreements between local authorities, territorial community and police of Ukraine and others. The experience of foreign countries testifies to the possibility and necessity of widespread public involvement in law enforcement, using different forms and methods that have already been tested and can be applied in Ukraine in the light of current realities. Legal and organizational directions of improving the interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities have been determined. The legal direction includes improving the regulatory support of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, and organizational and it is a complex of measures of logistical, personnel, information and methodological support of such interaction. Within the legal direction of improving the interaction of population with the police, it is proposed to consolidate at legislative level: determination of partnership between the National Police of Ukraine and public in law enforcement activities, possibility of using public assistants (freelance workers), defining their legal status; appointing an assistant police officer; possibility of participation of non-members of public order formations in law enforcement activities as volunteers, possibility of participation in the law enforcement activities of foreign citizens and other proposals. Within the organizational direction of improving the interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, it is proposed to: submit in unified form on official websites of the National Police Chief Offices detailed information about precinct police officers, with the possibility of finding information about precinct police officers by address of persons; carrying out awareness-raising activities for police officers about their place in community, and on the part of communities and citizens to treat police officers as members of community with special functions (during the implementation of community policing principles); development of the volunteer movement in the law enforcement sphere; developing guidelines and mobile application for police officers to deal with persons with hearing and/or speech impairment; return of freelance police officers’ institute; introduction of disciplines: "Child Psychology"; "Features of police officer’s interaction with children" during training courses for police officers involved in School and Police Program (school police officers); encouragement for cooperation with the National Police by rewarding local authorities or community (especially juveniles and minors); using of problem-oriented approach; implementation of zero-tolerance strategy in police activities; and other suggestions.
Адміністративно-правові основи кібербезпеки в умовах гібридної війни
(Одеса: ОДУВС, 2021) Веселова, Лілія Юріївна; Veselova, Liliia
У межах об’єкта та предмета дослідження розкрито широке коло проблемних питань від методологічних засад пізнання феномену «кібербезпеки» до сучасної парадигми адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки в умовах гібридної війни. Обґрунтовується сучасне розуміння розвитку суспільних відносин у кіберпросторі, їх дуалістичний зміст для України. Розкрито історичні аспекти формування та проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення у зазначеній сфері. Акцентовано на суттєвих правових колізіях та прогалинах вітчизняного законодавства у сфері кібербезпеки і особливо в умовах гібридної війни. Підкреслено на необхідності формування понятійно-термінологічного апарату адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки. Змістовно розкрито юридико-функціональні аспекти формування національної системи кібербезпеки: ключові аспекти механізму застосування адміністративно-правових заходів забезпечення кібербезпеки; зміст адміністративно-правової охорони, її форми й методи у сфері забезпечення кібербезпеки; сутнісні характеристики адміністративної відповідальності у сфері забезпечення кібербезпеки; зміст та особливості адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення кібербезпеки України; адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення кібербезпеки України з виділенням проблемних питань; загальну тенденцію та особливості міжвідомчої та державно-приватної взаємодії у системі забезпечення кібербезпеки України. Обґрунтовано методологічне значення формування механізму адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері на основі правового врегулювання зобов’язань суб’єктів національної системи кібербезпеки щодо визначення ризиків кібербезпеки та упровадження ризик-орієнтованої стратегії кібербезпеки. Узагальнено міжнародний досвід стратегічного характеру щодо формування безпекового середовища та стійкості суспільства в умовах гібридизації міжнародних відносин та сформульовано пропозиції удосконалення адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки в Україні. Within the object and subject of the research a wide range of problematic issues is revealed, from the methodological bases of knowledge of "cybersecurity" phenomenon to the actual paradigm of administrative-legal support of cybersecurity in the hybrid war’s context. The nowadays understanding of the development of social relations in cyberspace, their dualistic content for Ukraine is substantiated. The historical aspects of the formation are revealed and the current state of regulatory-legal support in this area is analyzed. Emphasis is placed on significant legal conflicts and gaps in domestic legislation in the field of cybersecurity and especially in hybrid war. Emphasis is placed on the need to form a conceptual and terminological apparatus of administrative-legal support of cybersecurity. The legal-functional aspects of the national cybersecurity system formation are substantially revealed: key aspects of application mechanism of administrative-legal measures to ensure cybersecurity; the content administrative-legal protection, its forms and methods in the field of cybersecurity; essential characteristics of administrative responsibility in the field of cybersecurity; content and features of administrative-legal relations in the field of cyber security of Ukraine; administrative-legal status of the subjects of cyber security of Ukraine with the allocation of problematic issues; general tendency and features of interdepartmental and public-private cooperation in the cyber security system of Ukraine. The methodological significance of the mechanism’s formation of administrative-legal regulation in this area based on legal settlement of obligations of the national cybersecurity system to identify cybersecurity risks and implement a risk-oriented cybersecurity strategy is substantiated. The international experience of strategic character concerning formation of the security environment and stability of society in the context of hybridization of international relations is generalized and offers of perfection of administrative-legal maintenance of cybersecurity in Ukraine are formulated. В рамках объекта и предмета исследования раскрыто широкий круг проблемных вопросов от методологических основ познания феномена «кибербезопасности» до современной парадигмы административно-правового обеспечения кибербезопасности в условиях гибридной войны. Обосновывается современное понимание развития общественных отношений в киберпространстве, их дуалистический смысл для Украины. Раскрыто исторические аспекты формирования и проанализировано современное состояние нормативно-правового обеспечения в указанной сфере. Акцентировано на существенных правовых коллизиях и пробелах отечественного законодательства в сфере кибербезопасности и особенно в условиях гибридной войны. Подчеркнуто необходимость формирования понятийно-терминологического аппарата административно-правового обеспечения кибербезопасности. Содержательно раскрыто юридико-функциональные аспекты формирования национальной системы кибербезопасности: ключевые аспекты механизма применения административно-правовых мер обеспечения кибербезопасности; содержание административно-правовой охраны, ее формы и методы в области обеспечения кибербезопасности; сущностные характеристики административной ответственности в сфере обеспечения кибербезопасности; содержание и особенности административно-правовых отношений в сфере обеспечения кибербезопасности Украины; административно-правовой статус субъектов обеспечения кибербезопасности Украины с выделением проблемных вопросов; общую тенденцию и особенности межведомственного и государственно-частного взаимодействия в системе обеспечения кибербезопасности Украины. Обоснованно методологическое значение формирования механизма административно-правового регулирования в указанной сфере на основе правового регулирования обязательств субъектов национальной системы кибербезопасности по определению рисков кибербезопасности и внедрения риск-ориентированной стратегии кибербезопасности. Обобщен международный опыт стратегического характера по формированию среды безопасности и устойчивости общества в условиях гибридизации международных отношений и сформулированы предложения совершенствования административно-правового обеспечения кибербезопасности в Украине.
Адміністративні процедури державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства
(Одеса: ОДУВС, 2020) Погребняк, Олена Геннадіївна; Pohrebniak, Olena
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних, нормативних і прикладних аспектів реалізації адміністративних процедур державної реєстрації шлюбу та встановлення батьківства. Виокремлено основні періоди становлення державної реєстрації актів цивільного стану, а також з’ясовано особливості становлення системи органів, що уповноважені на здійснення функцій реєстрації актів цивільного стану. Здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану як інституту адміністративного права. Систематизовано історіографію державної реєстрації актів цивільного стану та виокремлено основні періоди становлення державної реєстрації актів цивільного стану, зокрема період Київської Русі, період Української Радянської Соціалістичної Республіки та період становлення незалежності України. Удосконалено поняття «адміністративні процедури» з урахуванням законодавчих перетворень та практики зарубіжних країн та запропоновано авторське визначення поняття «адміністративна процедура реєстрації актів цивільного стану» як встановлену законодавством сукупність послідовно вчинюваних органами державної реєстрації актів цивільного стану процедурних дій із розгляду та вирішення адміністративного звернення, результатом якого є прийняття адміністративного акта, яким встановлюються, змінюються чи припиняються права та обов’язки суб’єктів звернення щодо реалізації адміністративної процедури. Окрім того, введено поняття «сфера реєстрації актів цивільного стану» та «реалізація адміністративних процедур». Визначено підходи щодо систематизації органів державної реєстрації актів цивільного стану та з’ясування їх повноваження у сфері реєстрації актів цивільного стану, встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад не є органами державної реєстрації актів цивільного стану. Виокремлено систему органів, що уповноважені на здійснення функцій реєстрації актів цивільного стану, до якої належать: Міністерство юстиції України; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції; виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад; центри надання адміністративних послуг; дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном. Охарактеризовано процедуру реєстрації шлюбу та встановлення батьківства у контексті сучасних законодавчих реалій а також із урахуванням зарубіжного досвіду. Зокрема, проаналізовано процедуру державної реєстрації шлюбу, визначено її особливості та проблематику, а також запропоновано на законодавчому рівні передбачити чіткий перелік випадків, коли дострокова реєстрація шлюбу є неможливою. Це можуть бути ситуації, коли один з подружжя виступає проти дострокової реєстрації, хоча інший бажає її здійснити, під час укладення шлюбу громадянина України з іноземцем, коли шлюб укладається неповнолітніми або один із наречених є неповнолітнім тощо. Закордонний досвід у питаннях державної реєстрації шлюбу дозволив зробити висновок щодо практичної реалізації питань удосконалення процедур реєстрації актів цивільного стану, а також дає можливість інтегрування та уніфікації адміністративного законодавства України із законодавством Європи. Зокрема, мова йде про необхідність нормативного передбачення юридичної відповідальності за укладання фіктивних шлюбів. Для осіб, які реєструють шлюб або встановлюють батьківство з метою легалізації на території України, необхідно передбачити адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, з послідуючою забороною в’їзду на територію України. Визначено, що встановлення батьківства за своєю сутністю – це процедура, яка дозволяє встановити споріднений та, як наслідок, юридичний зв’язок між чоловіком та дитиною. Встановлено, що необхідно розрізняти процедури щодо «встановлення батьківства» та «оспорювання батьківства». Оскільки у першому випадку особу батька ще слід встановити, а в другому – у дитини вже є запис у свідоцтві про батька, але є інший чоловік, який вважає себе батьком дитини або, навпаки – не вважає. На основі здійсненого дослідження з’ясовано, що в Україні адміністративні процедури щодо реєстрації шлюбу та встановлення батьківства є недосконалими та не відповідають стандартам Європейського союзу. Тому, законодавчий розвиток та удосконалення адміністративних процедур щодо реєстрації шлюбу та встановлення батьківства, коли однією із сторін є іноземний громадянин, є гострою необхідністю сьогодення та вимогою євроінтеграційних процесів в Україні. Наведено критерії щодо класифікації виокремлення видів адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану, серед яких: характер адміністративної справи, тобто оцінка стандартності ситуації, наявність особливих умов, що можуть вплинути на прийняття рішення по справі, наявність конфлікту тощо; спрямованість діяльності органів реєстрації актів цивільного стану; суб’єкт ініціативи адміністративно-процедурних відносин та особливості його статусу (громадянин України чи іноземець); характер наслідків для суб’єкта звернення та мета реалізації адміністративної процедури; порядок здійснення адміністративної процедури, що означає рівень нормативної урегульованості. Досліджено стадії адміністративних процедур, що виражають стадійність процедур державної реєстрації актів цивільного стану, серед яких: стадія відкриття адміністративного провадження; стадія підготовки справи до розгляду; стадія розгляду та вирішення справи; стадія підготовки та оформлення адміністративного акта; стадія адміністративного оскарження; стадія виконання адміністративного акта. Зʼясовано особливості юридичної відповідальності працівників органів реєстрації актів цивільного стану як суб’єктів реалізації процедур державної реєстрації актів цивільного стану. Встановлено, що працівники органів реєстрації актів цивільного стану є державними службовцями. На них законодавством покладаються обов’язки щодо практичного здійснення державної реєстрації актів цивільного стану. Охарактеризовано дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну відповідальність працівників органів реєстрації актів цивільного стану. Досліджено поняття та видів доказів, реалізації процесу доказування та повноважень адміністративного органу щодо права вимоги надання доказів, на основі яких уповноважений суб’єкт буде приймати рішення щодо адміністративної процедури. Запропоновано класифікацію доказів на прямі та непрямі, першочергові та похідні. Прямі докази є більш вагомими для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок щодо наявності чи відсутності фактів, які підлягають з’ясуванню та на основі яких можна прийняти об’єктивне рішення щодо реалізації процедури. Аргументовано положення щодо необхідності розробки та нормативного закріплення порядку проведення перевірок та встановлення додаткових фактів в адміністративних процедурах реєстрації шлюбу та встановлення батьківства як правового засобу запобігання фіктивних шлюбів з метою легалізації в Україні. З’ясовано, що майже в усіх зарубіжних країнах за умов державної реєстрації шлюбу, у разі якщо один із наречених є іноземцем, мають місце певні додаткові особливості такої процедури. Як правило, прийняттю рішення щодо можливої реєстрації передує додатковий етап процедури, що зводиться до детальної перевірки відомостей та фактів відкритості та чесності намірів реєстрації шлюбу. Встановлено, що адміністративні процедури державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства за участю іноземців мають принципові особливості щодо порядку реєстрації а також наявності фактичних даних та мають бути законодавчо закріплені. Запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства в частині процедурних проваджень державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства, а також окремі доповнення адміністративних процедур державної реєстрації шлюбу та встановлення батьківства за участі іноземців. The dissertation is devoted to the complex research of theoretical, normative and applied aspects of realization of administrative procedures of the state registration of marriage and establishment of paternity. The main periods of formation of the state registration of acts of civil status are singled out, and also features of formation of the system of the bodies authorized to carry out functions of registration of acts of civil status are found out. A comprehensive scientific and theoretical analysis of the administrative procedures of state registration of civil status acts as an institution of administrative law. The historiography of the state registration of acts of civil status is systematized and the main periods of formation of the state registration of acts of civil status are singled out, in particular the period of Kievan Rus, the period of the Ukrainian Soviet Socialist Republic and the period of independence of Ukraine. The concept of «administrative procedures» has been improved taking into account legislative transformations and practice of foreign countries and the authorʼs definition of «administrative procedure of civil status registration» as a set of procedural actions consistently performed by state registration bodies on consideration and resolution of administrative appeals is the adoption of an administrative act, which establishes, changes or terminates the rights and obligations of the subjects of the application for the implementation of the administrative procedure. In addition, the concepts of «scope of registration of civil status acts» and «implementation of administrative procedures» were introduced. Approaches to systematization of bodies of state registration of acts of civil status and clarification of their powers in the field of registration of acts of civil status are determined, it is established that executive bodies of village, settlement, city (except cities of regional significance) councils are not bodies of state registration of acts of civil status. The system of bodies authorized to perform the functions of registration of civil status acts has been singled out, which includes: the Ministry of Justice of Ukraine; departments of state registration of civil status acts of the Main Department of Justice of the Ministry of Justice of Ukraine in the Autonomous Republic of Crimea, main departments of justice in oblasts, cities of Kyiv and Sevastopol, district, district in cities, cities (cities of regional significance), city district departments of justice; executive bodies of village, settlement and city (except for cities of regional significance) councils; administrative service centers; diplomatic missions and consular posts of Ukraine abroad. The procedure of marriage registration and paternity in the context of modern legal realities and taking into account foreign experience is described. In particular, the procedure of state registration of marriage is analyzed, its features and problems are determined, and it is proposed to provide at the legislative level a clear list of cases when early marriage registration is impossible. These may be situations where one spouse opposes early registration, although the other wishes to do so, during the marriage of a citizen of Ukraine with a foreigner, when the marriage is contracted by minors or one of the brides is a minor, and so on. Foreign experience in the issues of state registration of marriage allowed to draw a conclusion on the practical implementation of issues of improving the procedures for registration of civil status, as well as provides an opportunity to integrate and unify the administrative legislation of Ukraine with European legislation. In particular, it is a question of necessity of normative providing of legal responsibility for the conclusion of fictitious marriages. For persons who register a marriage or establish paternity for the purpose of legalization on the territory of Ukraine, it is necessary to provide for administrative liability in the form of a fine, with a subsequent ban on entry into the territory of Ukraine. It has been established that the establishment of paternity is, in essence, a procedure that allows to establish a kinship and, as a consequence, a legal relationship between a man and a child. It has been established that a distinction must be made between «paternity» and «paternity challenge» procedures. Because in the first case, the identity of the father has yet to be established, and in the second – the child already has an entry in the fatherʼs certificate, but there is another man who considers himself the childʼs father or, conversely – does not. Based on the research, it was found that in Ukraine the administrative procedures for marriage registration and paternity are imperfect and do not meet the standards of the European Union. Therefore, legislative development and improvement of administrative procedures for marriage registration and paternity, when one of the parties is a foreign citizen, is an urgent need of today and a requirement of European integration processes in Ukraine. Criteria for the classification of types of administrative procedures for state registration of civil status are given, including: the nature of the administrative case, ie assessment of the standard situation, the presence of special conditions that may affect the decision on the case, the conflict, etc; direction of activity of bodies of registration of acts of civil status; the subject of the initiative of administrative-procedural relations and features of its status (citizen of Ukraine or foreigner); the nature of the consequences for the subject of the appeal and the purpose of the administrative procedure; the procedure for carrying out the administrative procedure, which means the level of regulatory regulation. The stages of administrative procedures that express the stages of the procedures of state registration of civil status acts, including: the stage of opening administrative proceedings; stage of preparation of the case for consideration; stage of consideration and resolution of the case; stage of preparation and execution of an administrative act; stage of administrative appeal; stage of execution of the administrative act. The peculiarities of the legal responsibility of the employees of the civil status registration bodies as the subjects of the implementation of the procedures of the state registration of the civil status acts are clarified. It is established that employees of civil status registration bodies are civil servants. They are required by law to carry out the state registration of civil status acts. The disciplinary, material, administrative and criminal liability of employees of civil status registration bodies is described. The concept and types of evidence, the implementation of the evidentiary process and the powers of the administrative body regarding the right to demand the provision of evidence, on the basis of which the authorized entity will make decisions on administrative procedure, are studied. The classification of evidence into direct and indirect, primary and derivative is proposed. Direct evidence is more relevant to the knowledge, because it allows to make an unambiguous conclusion about the presence or absence of facts to be clarified and on the basis of which an objective decision can be made on the implementation of the procedure. Provisions on the need to develop and regulate the procedure for inspections and the establishment of additional facts in the administrative procedures for marriage registration and paternity as a legal means of preventing fictitious marriages in order to legalize in Ukraine are argued. It was found that in almost all foreign countries, under the conditions of state registration of marriage, if one of the brides is a foreigner, there are certain additional features of this procedure. As a rule, the decision on possible registration is preceded by an additional stage of the procedure, which is reduced to a detailed verification of information and facts of openness and honesty of intentions to register the marriage. It is established that the administrative procedures of state registration of marriages and paternity with the participation of foreigners have fundamental features regarding the procedure of registration as well as the availability of factual data and should be enshrined in law. Amendments and additions to the current legislation in the part of procedural proceedings of state registration of marriages and establishment of paternity, as well as separate additions to administrative procedures of state registration of marriage and establishment of paternity with the participation of foreigners are proposed.
Адміністрування місцевих податків і зборів як об’єкт правового регулювання
(Одеса: ОДУВС; МВС України, 2021) Боксгорн, Анастасія Вікторівна; Bokshorn, Anastasiia; ORCID: 0000-0003-0787-1717
Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослі- дженням теоретичних, правових та організаційних питань правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів. За результатами дослідження з’ясовано сутність низки елементів понятійно- категоріального апарату, що забезпечує правове функціонування відносин адміністрування місцевих податків і зборів та правового регулювання цієї діяль- ності, щодо окремих з них розроблено авторські визначення: «адміністрування місцевих податків і зборів», «муніципальний нормативно-правовий акт у сфері адміністрування місцевих податків і зборів», «єдиний податок», «туристичний збір», «збір за місця для паркування транспортних засобів», «місцеві збори», які відображають основні ознаки таких складних, багатобічних і динамічних явищ, як адміністрування місцевих податків і зборів та забезпечення його правового регулювання та інше. Унаслідок дослідження правової природи адміністрування місцевих податків і зборів було встановлено, що це явище слід розглядати як сукупність норм, правил, методів, прийомів і засобів, рішень та процедур, за допомогою яких органи, що здійснюють реалізацію державної податкової політики, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи та податкові агенти здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на встановлення місцевих податків і зборів, організацію ідентифікації, облік платників місцевих податків і зборів та об’єктів оподаткування, забезпечення сервісного обслуговування платників місцевих податків і зборів, організацію та контроль за сплатою місцевих податків і зборів та за їхнім надходженням до місцевих бюджетів відповідно до порядку, встановленого законом. За наслідками дослідження історії становлення та розвитку інституту місцевих податків і зборів зроблено висновок, що історичний досвід застосування інституту місцевих податків і зборів можна охарактеризувати як процес еволюції системи спеціальних інструментів отримання фінансових доходів для забезпечення соціальних, політичних, економічних та життєдіяльнісних потреб інститутів місцевої влади, який об’єктивно виражає розвиток управлінського механізму держави, що обумовлювався особливостями публічного адміністрування на кожному історичному етапі. Унаслідок дослідження системи нормативно-правових актів, які становлять основу правового регулювання адміністрування місцевих податків та зборів проведено класифікацію актів на два рівні: загальнодержавний (Конституція України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів України та Державної податкової служби України) та місцевий (рішення сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад). Здійснено класифікацію нормативно-правових актів, що забезпечують регулювання місцевих податків і зборів, за ознакою предметної направленості: направлені на регулювання функціонування інституційної структури, що забезпечує адміністрування місцевих податків та зборів; процедур адміністрування місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку платників місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку об’єктів місцевого оподаткування; організації приймання й обробки податкової звітності платників місцевих податків та зборів; забезпечення сервісного обслуговування платників податків, організації та проведення контролю за дотриманням повноти та вчасності сплати місцевих податків та зборів; організації адміністрування податкового боргу по місцевих податках і зборах; застосування заходів адміністративного примусу за порушення податкового законодавства. За наслідками дослідження адміністрування плати за землю встановлено, що «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. Земельний податок інтегрований у плату за землю як обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється з фізичних та юридичних осіб – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, за ставкою, встановленою органом місцевого самоврядування у рамках, визначених законом, надходження від якого зараховуються до місцевого бюджету за місцем знаходження земельної ділянки; зроблено висновок, що категорії «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. За наслідками дослідження адміністрування єдиного податку запропоновано удосконалити адміністративні процедури при його стягуванні у напрямку: інформаційної відкритості; чіткого, зрозумілого для платника податку процесу адміністрування; балансу економічних інтересів платників податків та територіальних громад, до бюджетів яких він стягується, а відтак – стимулювання підприємницької ініціативи. З’ясовано, що досягнення мети при виконанні перелічених завдань здійснюється з використанням низки методів адміністрування, у тому числі сервісних, які включають: податкове консультування з питань стягування податку, особливостей звітності, податкового та бухгалтерського обліку при застосуванні спрощеної системи оподаткування; проведення інформаційних кампаній з використанням засобів масової інформації щодо роз’яснення питань оподаткування, у тому числі оприлюднення інформації на офіційних веб-сайтах Державної податкової служби України і її територіальних відділень та органів місцевого самоврядування, а також на Загальнодоступному інформаційно- довідковому ресурсі «ЗІР», що адмініструється Державною податковою службою України; спрощення формальних процедур, пов’язаних з обліком місцевих податків і зборів; удосконалення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування. Досліджено досвід правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів у таких Європейських державах, як Франція, Іспанія, Великобританія, Федеративна Республіка Німеччина, Італія, Польща, Латвія, Швеція та інших. За наслідками дослідження з’ясовано, що механізми функціонування організаційно-правових моделей адміністрування місцевих податків і зборів у державах Європи обумовлені різними політико-управлінськими традиціями, формами державного устрою, формами податкових систем, використанням різних механізмів розподілу повноважень між центральними та місцевими органами публічної адміністрації щодо встановлення видів, ставок, бази та інших елементів податків, підходів до визначення сутності податкових надходжень та інших чинників. Податок на нерухоме майно у переважній більшості європейських держав розраховується на підставі кадастрової вартості, податкової вартості та ринкової вартості нерухомого майна. Органи, що забезпечують адміністрування місцевих податків і зборів у європейських державах, не мають єдиного стандарту у своїй інституційній організації, у зв’язку з чим їм притаманні характерні особливості та істотні відмінності у механізмах їхньої діяльності в залежності від приналежності до виконавчої гілки влади чи їхнього перебування у системі місцевого самоврядування. З метою удосконалення нормативно-правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів пропонується внести низку змін до Податкового кодексу України: у частині запобігання уникнення оподаткування не завершених будівництвом об’єктів пропонується визначити об’єктами оподаткування ті, будівництво яких перевищує 5 років; у частині покращення адміністрування податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або на які немає документів на право власності у фізичних осіб, розмір податку пропонується обчислювати на підставі оцінювальних актів на будинок (оцінювальних актів про господарські будівлі та споруди), які знаходяться в технічних паспортах об’єктів житлової та нежитлової нерухомості; у частині покращення мобілізації надходжень від транспортного податку пропонується розширити коло об’єктів оподаткування, включивши мотоцикли та квадроцикли, а також яхти та інші плавучі засоби для дозвілля або спорту; у частині забезпечення повернення надмірно сплаченого туристичного збору пропонується удосконалити механізм його повернення. Механізм адміністрування місцевих податків і зборів запропоновано удосконалити у таких напрямках, як: мінімізація дискреційних повноважень суб’єктів, що здійснюють адміністрування податків; створення умов для платників податків для можливості коригувати вартість об’єкта оподаткування до поточного ринкового рівня, застосовуючи правові механізми коригування, що у першу чергу стосується володільців об’єктів нерухомості, відомості про які не внесено до Державного реєстру речових прав нерухомого майна; перенесення податкового навантаження на земельні ділянки як об’єкта оподаткування; розширення контрольних повноважень органів місцевого самоврядування за сплатою податку на нерухомість, відмінної від земельної ділянки, через створення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно опції для формування витягу з реєстру про об’єкти нерухомості, що містяться на території місцевого адміністративно- територіального утворення з інформацією про об’єкт нерухомості. The dissertation is one of the first in Ukraine complex monographic research of theoretical, legal and organizational questions of legal regulation of administration of taxes and fees. According to the results of the research has been clarified the essence of a number of elements of the conceptual and categorical apparatus, which ensures the legal functioning of the administration relations of local taxes and fees and legal regulation of this activity, for some of them were made author's definitions: "Administration of local taxes and fees", "municipal legal act in the field of administration of local taxes and fees", "single tax", "tourist tax", "fee for parking spaces for vehicles", "local fees", which reflect the main features of such complex, multifaceted and dynamic phenomena as the administration of local taxes and fees and ensuring its legal regulation еtc. As a result of studying the legal nature of the administration of local taxes and fees, this phenomenon should be considered as a set of norms, rules, methods, techniques and tools, decisions and procedures by which bodies implementing state tax policy, local governments, their officials and tax agents execute management activities in the tax sphere aimed at establishing local taxes and fees, organization of identification, accounting of payers of local taxes and fees and objects of taxation, providing service to taxpayers of local taxes and fees, organization and control over the payment of local taxes and fees and their receipt in local budgets, respectively to the established law. Based on the results of the study of the history of formation and development of the institute of local taxes and fees, it is concluded that the historical experience of the institute of local taxes and fees can be characterized as a process of evolution of special instruments of financial income to meet social, political, economic and vital needs of the local government institutions, which objectively expresses the development of the administrative mechanism of the state, due to the peculiarities of public administration at each historical stage. The study of the system of normative legal acts that form the basis of legal regulation of local taxes and fees classification of acts at two levels: state (Constitution of Ukraine, laws of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of the Ministry of Finance of Ukraine and the State Tax Service of Ukraine) and local (decisions of village, settlement, city councils and councils of united territorial communities).The classification of normative-legal acts providing regulation of local taxes and fees is completed on the basis of subject orientation: aimed at regulating: the functioning of the institutional structure that ensures the administration of local taxes and fees; procedures for the administration of local taxes and fees; identification and accounting of payers of local taxes and fees; identification and accounting of objects of local taxation; organization of acceptance and processing of tax reporting of taxpayers of local taxes and tax collections; providing service to taxpayers, organizing and monitoring compliance with the completeness and timeliness of payment of local taxes and fees; organization of tax debt administration for local taxes and fees; application of measures of administrative coercion for violation of tax legislation. According to the results of the study the administration of the land fee, it was established that the “land fee” and the “land tax” are different in their content, as the land fee is a broader category covering the land tax. Land tax is integrated into the land tax as a mandatory payment as part of the property tax levied on individuals and legal entities - owners of land and land shares (units), as well as permanent land users, at a rate set by the local government within determined by law, the proceeds of which are credited to the local budget at the location of the land; concluded on the category. According to the results of the studying the administration of the single tax, it is proposed to improve the administrative procedures for its collection in the direction of: information openness; a clear, understandable for the taxpayer administration process; the balance of economic interests of taxpayers and territorial communities, to the budgets of which it manages, and thus - to stimulate entrepreneurial initiative. It was found that the achievement of the goal in the implementation of these tasks is carried out using a number of methods of administration, including service, which include: tax advice on tax collection, reporting, tax and accounting in the simplified taxation system; conducting information campaigns with the use of mass media to explain taxation issues, including publication of information on the official websites of the State Tax Service of Ukraine and its territorial branches and local governments, as well as on the Public information and reference resource "ZIR" administered by the State Tax Service of Ukraine; simplification of formal procedures related to the accounting of local taxes and fees; improvement of normative legal acts of local selfgovernment bodies. The experience of legal regulation of municipal policing in such European countries as France, Spain, Great Britain, the Federal Republic of Germany, Italy, Poland, Latvia, Sweden and others is studied. The results of the study show that the mechanisms of organizational and legal models of administration of local taxes and fees in European countries are due to different political and managerial traditions, forms of government, forms of tax systems, the use of different mechanisms of distribution of powers between central and local public administration. identification of species, rates, bases and other elements of taxes, approaches to determining the nature of tax revenues and other factors. Real estate tax in the vast majority of European countries is calculated on the basis of cadastral value, tax value and market value of real estate. Bodies that administer local taxes and fees in European countries do not have a single standard in their institutional organization, and therefore they are characterized by significant features and significant differences in the mechanisms of their activities depending on belonging to the executive branch or their stay in the system of local selfgovernment. In order to improve the legal regulation of the administration of local taxes and fees, it is proposed to make a number of changes to the Tax Code of Ukraine: in terms of preventing the avoidance of taxation of construction in progress, it is proposed to determine the objects of taxation of those whose construction exceeds 5 years; in terms of improving the administration of taxes on real estate, other than land for residential and non-residential real estate, including their shares that are not registered in the State Register of Real Property Rights, or for which there are no documents on the ownership of physical persons, the amount of tax is proposed to be calculated on the basis of appraisal acts for the house (appraisal acts on outbuildings and structures) which are in the technical passports of residential and non-residential real estate; In terms of improving the mobilization of revenues from the transport tax, it is proposed to expand the range of objects of taxation - motorcycles and ATVs, yachts and other floating vehicles for leisure or sports; In terms of ensuring the return of overpaid tourist tax, it is proposed to improve the mechanism of its return. It is proposed to improve the mechanisms of administration of local taxes and fees in such areas as: minimization of discretionary powers of entities that administer taxes; creating conditions for taxpayers to be able to adjust the value of the object of taxation to the current market level by applying legal adjustment mechanisms, primarily for owners of real estate, information about which is not included in the State Register of Real Property Rights; transfer of the tax burden to land plots as an object of taxation; expansion of control powers of local governments over the payment of real estate tax other than land, through the creation in the State Register of Real Property Rights of the option to create an extract from the register of real estate contained in the local administrative-territorial entity with information about real estate object.
АКТИ СУДОВОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ
(2012-11-23) Ісмайлов, Карен Юрійович
У дисертації з використанням методики порівняльного аналізу різноманітних доктрин щодо впливу судової влади своїми актами на джерельну основу національного права викладається сучасна правова теорія багатоджерельності національного права і законодавства як недостатньо розкритої фундаментальної юридичної сфери у науковому і практичному, нормативно-правовому обороті. Автором якісно проаналізовані основні риси актів судової влади в України, зокрема актів Конституційного Суду України, актів Верховного Суду України, актів вищих спеціалізованих судів, актів Європейського Суду з прав людини та деякі аспекти втілення їх у правовий оборот, як правових документів, що значно змінили останнім часом бачення їх ролі в системі джерел права. На цій підставі запропоновано низку змін до чинного законодавства для утвердження статусу актів судової влади в системі джерел національного права. В диссертации с использованием методики сравнительного анализа разнообразных правовых доктрин относительно влияния судебной власти своими актами на основу источников национального права и законодательства Украины изложена современная правовая теория множественности источников (форм) национального права и законодательства как недостаточно раскрытой фундаментальной юридической сферы в научном и практическом, нормативно правовом обороте. Автором акцентировано внимание на рост в последние годы роли и влияния актов судебной власти на всю систему источников национального права и законодательства. Автором проанализированы основные черты актов судебной власти в Украине. Исследованы акты Конституционного Суда Украины, акты Верховного Суда Украины, акты высших специализированных судов, акты Европейского Суда по правам человека и некоторые аспекты реализации их в правовом обороте в качестве правовых документов, которые в значительной степени изменили за последнее время видение их роли в системе источников права. На этом основании предложен ряд изменений к действующему законодательству с целью практического утверждения статуса актов судебной власти в системе источников национального права. Под источниками национального права автором предлагается понимать самодостаточную форму, способ выражения и закрепления правовых норм, которые регулируют общественные отношения, исходят от органов государственной власти Украины (законодательной, исполнительной, судебной) при осуществлении возложенных на них функций, а также содержаться в межнародных договорах Украины и практики Европейского суда по правам человека, которые являются обязательными, доступными и легетимными. Автор пришел к выводу, что интерпретационные акты судебной власти, которые носят нормативный характер, могут быть отнесены к системе источников права Украины. На основании узучения норм действующего законодавства Украины и иследований ученых сформулированы ряд мер по преодалению негативных тенденций, которые препятствуют осуществлению полноценного правового регулирования общественных отношений на современном этапе розвития системы источников права Украини. Dissertation on the competition of graduate degree of candidate of legal sciences on speciality 12.00.01 is a theory and history of the state and right; history of political and legal studies. Mariupol State University, 2012. In dissertation with the use of method of comparative analysis of various doctrines in relation to influence of department judicial the acts on basis of sources of national right and legislation. The modern legal theory of multiplicity of sources (forms) of national right and legislation is expounded, as not enough the exposed fundamental legal sphere in a scientific and practical, normatively legal turn. An author is accent attention on growth the last years of role and influence of judicial acts on all system of sources of national right and legislation. An author is analyse the basic lines of judicial acts in Ukraine. The acts of Constitutional Court of Ukraine, acts of Supreme Court of Ukraine, acts of the higher specialized courts, acts of European Court on human rights and some aspects of realization them in a legal turn as legal documents which considerably changed lately vision of their role in the system of sources of right. The row of changes is on that ground offered to the current legislation with the purpose of claim of status of judicial acts in the system of sources of national right.
Діяльність Національної поліції по охороні прав дітей в Україні: адміністративно-правові аспекти
(Одеса: ОДУВС, 2022) Стариченко, Алевтина Олександрівна; Starychenko, Alevtyna
Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням адміністративно-правових аспектів теоретичних, правових та організаційних питань діяльності Національної поліції по охороні прав дітей в Україні. Унаслідок проведеного дослідження охарактеризовано специфічні риси ювенальної правоохоронної діяльності, а також нормативно-правову базу, що регулює порядок її здійснення. З урахуванням цього сформульовано ряд наукових положень, висновків, пропозицій та практичних рекомендацій з удосконалення правового забезпечення та правозастосовної практики Національної поліції в діяльності по охороні прав дітей. Проведено аналіз понятійно-категоріального апарату в дослідженнях поліцейської діяльності по охороні прав дітей, запропоновано низку авторських визначень понять: «охорона права», «діяльність Національної поліції по охороні прав дітей», «ювенальна превенція» та інших. Зроблено висновок, що окремі лексеми («ювенальний», «превенція», «булінг») недавно знайшли своє нормативно-правове закріплення, набувши значення юридичних понять та категорій, інші – надалі уживаються як теоретичні терміни, або навіть як сленг певних соціальних груп, у тому числі осіб, що здійснюють діяльність з охорони та захисту прав дітей. Наукові знання про поняття, особливо для практикуючих поліцейських ювеналістів, зміцнюють їхній професіоналізм та комунікативну компетентність, посилюючи спроможність у соціальній взаємодії, в основі якої лежить обмін інформацією, піднімають рівень культурної поведінки, етичних і естетичних норм у використанні вербальної і невербальної техніки спілкування. За наслідками розвитку та становлення ювенальних інституцій та системи правового регулювання їхньої діяльності зроблено висновок, що процес розвитку та становлення органів публічної адміністрації, що здійснюють діяльність по охороні прав дітей тісно пов'язаний з розвитком філософських бачень про права дитини, соціальним, політичним та економічним статусом дитини в суспільстві. Дано характеристику процесу становлення ювенальних органів як еволюцію системи спеціальних правових інструментів охорони та захисту прав та законних інтересів дітей, який об’єктивно виражає розвиток управлінського механізму держави, що обумовлювався людиноорієнтованими особливостями державної політики на кожному історичному етапі. Організаційні форми ювенальної правоохоронної системи радянського періоду не можна назвати оптимальними, їхнє становлення здійснювалось без врахування суспільної думки, сама система була віддзеркаленням процесів реалізації загальної політки Радянського Союзу. Визначено, що організація діяльності Національної поліції України по охороні прав дітей повинна ґрунтуватись на стійкій та комплексній системі правових принципів, втілення яких дозволить створити ефективний механізм запобігання та відновлення порушеного права дитини. До цієї системи належать принципи верховенства права, законності, дотримання прав і свобод людини, переважного застосування методів виховання і переконання, гуманізму, спеціалізації, професіоналізму, офіційності, безпосередності, єдності прав та обов’язків, найкращого захисту інтересів дитини, правового обґрунтування, спільності інтересів Національної поліції та інших органів публічної адміністрації, «головної ланки», координації та взаємодії, ефективності, плановості, цілеспрямованості, цілісності, комплексності, зворотного зв’язку, науковості та інші. Унаслідок проведеного аналізу нормативно-правової основи діяльності Національної поліції по охороні прав дітей доведено, що це сукупність правових актів законодавчого та підзаконного характеру, спрямованих на регулювання відносин, пов’язаних діяльністю органів та посадових осіб Національної поліції, інших органів та посадових осіб публічної адміністрації, які впорядковують управлінські процеси за їхньою участю у сфері забезпечення гарантій реалізації дітьми прав та свобод та законних інтересів. Реалізація повноважень держави в усіх сферах публічних правовідносин, у тому числі у сфері поліцейської ювенальної правоохорони, здійснюється через узгодженість правових норм з нормами міжнародного права, правомірність і обов'язковість дій уповноважених підрозділів Національної поліції України, у визначених цими нормами випадках. Доведено, що форми діяльності Національної поліції у сфері охорони прав дітей – це сукупність однорідних, конкретних дій поліцейських, які пов’язані зі створенням для дітей оптимальних умов: для вільного користування ними благами суспільства; для забезпечення особистих прав і свобод; для усунення факторів, що приводять до порушення прав та свобод чи ускладнюють їх реалізацію. Формам правоохоронної діяльності притаманні такі ознаки: зовнішній вияв певного змісту правоохорони; зовнішнє вираження дії із метою досягнення поставленої правоохоронної задачі; безпосередній вплив на зміст – розвиток чи гальмування розвитку певних суспільних відносин. Методи діяльності Національної поліції по охороні прав дітей – це визначені нормами права способи, засоби та прийоми безпосереднього та цілеспрямованого впливу органів та посадових осіб Національної поліції на свідомість і поведінку фізичних осіб, а також на діяльність підприємств, установ та організацій та їхніх посадових осіб з метою реалізації своїх правоохоронних завдань та функцій, що направлені на дотримання юридичних обов’язків щодо запобігання загроз правам і законним інтересам дітей. Автором визначено, що правоохоронний ефект від взаємодії в діяльності Національної поліції по охороні прав дітей досягається: послідовністю взаємодії на усіх стадіях цієї діяльності; перманентністю взаємодії (протяжністю в часі); комплексністю застосування форм та методів взаємодії; узгодженістю застосування заходів адміністративного впливу кожного суб’єкта взаємодії. Створення ефективної системи взаємодії поліції з іншими суб’єктами ювенальних правовідносин на сьогоднішній день слід розглядати як найважливішу та необхідну умову успішного досягнення мети в діяльності по охороні та захисту прав дітей. Координація діяльності суб’єктів ювенальної правоохорони зазвичай здійснюється шляхом реалізації таких форм: розробка погоджених планів скоординованої діяльності; обмін інформацією з питань профілактичних заходів; проведення координаційних нарад взаємодіючих суб’єктів; проведення спільних правоохоронних заходів (рейдів, перевірок, виїздів на місця правопорушень); надання взаємної допомоги при вирішенні правоохоронних завдань; спільна нормотворча діяльність (видання спільних розпорядчих актів, листів тощо). За наслідками дослідження досвіду діяльності у сфері ювенальної правоохорони в окремих країнах Європи зауважено різноманітні практики організації правоохоронного процесу: 1) розширення повноважень судових органів; 2) максимальну взаємодію із інститутами громадського суспільства; 3) покладання основних правоохоронних завдань на спеціальні органи публічної адміністрації у справах дітей, утворені як неполіцейські інститути. З’ясовано, що у більшості країн створені спеціальні поліцейські підрозділи по роботі з дітьми, які входять до системи ювенальної юстиції як органи виконавчої влади, тож ювенальну юстицію не варто розглядати лише як автономну гілку судової системи чи самостійний підрозділ загального суду, а систему органів установ та організацій, діяльність яких спрямована на реалізацію, охорону й захист прав, свобод та законних інтересів дітей. Аналізуючи шляхи удосконалення діяльності Національної поліції по охороні прав дітей, з’ясовано, що сучасній ювенальній правоохоронній діяльності, яка здійснюється Національною поліцією України, притаманна низка недоліків. З метою удосконалення правового регулювання діяльності Національної поліції по охороні прав дітей, запропоновано внести зміни до законів України «Про Національну поліцію» та «Про освіту», Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого Постановою КМУ від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», Інструкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції Національної поліції України, затвердженої Наказом МВС України від 19.12.2017 №1044. Аргументовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства України, направленого на вирішення конфліктів, стороною яких є діти шляхом прийняття Закону України «Про медіацію». The dissertation is one of the first Ukrainian comprehensive monographic studies of administrative and legal aspects of theoretical, legal and organizational issues of the National Police for the protection of children's rights in Ukraine. As a result of the research, the specific features of juvenile law enforcement have been characterized along with the legislation governing its implementation. Given that, a number of scientific provisions, conclusions, proposals and practical recommendations have been made for the improvement of the legal framework and law enforcement of the National Police in the field of the protection of children's rights in Ukraine. The analysis of the conceptual and categorical apparatus in the studies researching protection of the rights of children by the police has been carried out and a number of author's definitions of the concepts have been offered: "protection of the right", "protection of the rights of children", "defence of the rights of children", "juvenile prevention". It has been concluded that some tokens ("juvenile", "prevention" "bullying") have recently found their reflection in the legislation, becoming legal concepts and categories while some others are still used as theoretical terms, or even in the slang of certain social groups including the circles engaged in the protection and protection of children's rights. Scientific definitions of the concepts strengthens professionalism and communicative competence especially of the juvenile police officers, enhances their social interaction based on information exchange, raises the level of cultural behavior, ethical and aesthetic norms in verbal and nonverbal communication. According to the development and formation of juvenile institutions and the respective system of legal regulation it has been concluded that the process of development and formation of public administration bodies engaged in the protection of children's rights is closely linked to the development of philosophical visions of children's rights, social, political and economic status of a child in society. The formation of juvenile bodies as the evolution of a system of special legal instruments in the protection and defense of the rights and legitimate interests of children have been characterized, it objectively reflects the development of the state management mechanism due to human-oriented public policy at each historical stage. The organizational forms of the Soviet juvenile law enforcement system were carried out without consideration of public opinion, the system itself reflected the general policy of the Soviet Union. It has been found that the protection of children's rights by the National Police of Ukraine should be based on a stable and comprehensive system of legal principles, the implementation thereof will create an effective mechanism of prevention and restoration of children’s violated rights. Hereto belong the following principles: rule of law, legality, respect for human rights and freedoms, the predominant use of methods of education and persuasion, humanism, specialization, professionalism, officiality, immediacy, unity of rights and responsibilities, best protection of the child's interests, legal justification, common interests of the National Police and other public administrations, principle of the "main link", coordination and interaction, efficiency, planning, purposefulness, integrity, comprehensiveness, feedback, scientific background and others. As a result of the analysis of the legislation in the field of the protection of children's rights by the National Police it has been proved that it is a set of legal acts and bylaws regulating relations linked to bodies and officials of the National Police, other bodies and public administration officials which streamline management processes with their participation in the field of realization of children's rights and freedoms and their legitimate interests. The exercise of state powers in all spheres of public relations, including police juvenile law enforcement, is carried out through the concordance of legal norms with international law, legality and binding actions of the officers of the National Police of Ukraine, in cases specified by these norms. It has been proved that the forms of the activities of the National Police in the field of protection of children’s rights are a set of homogeneous, concrete actions of police officers related to creation of optimal conditions for children: free use of public goods; ensurance of personal rights and freedoms; elimination of the factors that lead to the violation of rights and freedoms or complicate their implementation. Forms of law enforcement have been characterized by the following features: external expression of a certain content of law enforcement; external expression of action in order to achieve the task of law enforcement; direct influence on the content - the development or inhibition of certain social relations. The methods used by the National Police for the protection of children's rights are the ways, means and techniques of direct and purposeful influence of the National Police units and officers on the consciousness and behavior of individuals, as well as on the enterprises, institutions and organizations and their officials in order to implement their law enforcement tasks and functions aimed at performance of legal obligations in the field of prevention of threats to the children’s rights and legitimate interests. The law enforcement effect of interaction of the National Police with other authorities for protection of children's rights is achieved by: the sequence of interaction at all stages; permanence of interaction (duration); complex application of interaction forms and methods; consistency in the application of measures of administrative influence of each subject of interaction. The creation of an effective system of interaction between the police and other juvenile subjects should be considered today as the most important and necessary condition for the successful protection and defense of children's rights. Coordination of juvenile law enforcement units is usually carried out through the implementation of the following forms: development of agreed plans for coordinated activities; exchange of information on preventive measures; coordination meetings interacting units; joint law enforcement activities (raids, inspections, visits to crime scenes); mutual assistance in solving law enforcement tasks; joint law-making activity (publication of joint administrative acts, letters, etc.). As the results of the research of the juvenile law enforcement in some European countries various practices of organization of the law enforcement process have been described: 1) increase of the judiciary powers; 2) maximum interaction with civil society institutions; 3) assignation of the main law enforcement tasks to special bodies of juvenile public administration, formed as non-police institutions. It has been found that in most countries there are special juvenile police units which are a part of the executive bodies, thus juvenile justice should not be considered as an autonomous branch of the judiciary or an independent unit of the general court, it is a system of authorities and organizations that are aimed at the realization, protection and defense of the rights, freedoms and legitimate interests of children. On analysis of the ways of improvement of the ways of the protection of children’s rights by the National Police it has been found that modern juvenile law enforcement carried out by the National Police of Ukraine has a number of weak sides. In order to improve the legal regulation of the protection of children's rights by the National Police it has been offered to amend the laws of Ukraine On the National Police and On Education, the Standard Regulations on the Commission for the Protection of Children's Rights approved by the Cabinet of Ministers of 24.09.2008 №866 Issues of Guardianship and Custody Related to the Protection of Children's Rights, Instruction On Organization Work of Juvenile Prevention Units of the National Police of Ukraine approved by the Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine from 19.12.2017 №1044. Adoption of the Law of Ukraine On Mediation have been justified as the way of improvement of national conflict management legislation, to which impacts children as well.
Законність та обґрунтованість рішень судді у стадії підготовчого провадження в кримінальному процесі України
(Одеса: ОДУВС, 2020) Замкова, Яна Василівна; Zamkova, Yana
Дисертація присвячена теоретичним та практичним проблемам законності та обґрунтованості рішень судді у стадії підготовчого провадження в кримінальному процесі України. В роботі досліджуються історичний досвід виникнення та реформування цієї стадії кримінального процесу. Зроблено ґрунтовний аналіз сучасного кримінально-процесуального законодавства зарубіжних кран, зокрема, тих, що входили до Співдружності незалежних держав (СНД), які після розпаду СРСР прийняли нові кримінально-процесуальні кодекси. Запропоновано використовувати досвід деяких з цих держав, щодо удосконалення стадії підготовчого провадження, зокрема, республіки Білорусь, Молдови, Казахстану, Російської Федерації, в яких закріплено чіткий перелік питань, які суд з’ясовує при попередньому розгляді справи. Визначено, що рішення судді у стадії підготовчого провадження мають відповідати основним вимогам, які пред’являються до усіх рішень у кримінальному процесі, а саме, вимогам законності, обґрунтованості і вмотивованості. Наведена класифікація рішень, що приймаються суддею у стадії підготовчого провадження, і правові якості рішень судді про повернення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про затвердження угод, про зупинення та закриття кримінального провадження, про направлення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності, про витребування висновку органу пробації. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства України, які регламентують вимоги щодо якості процесуальних рішень у цій стадії кримінального процесу. В диссертации на монографическом уровне рассмотрены теоретические и практические проблемы законности и обоснованности решений судьи в подготовительном производстве. В работе исследованы генезис возникновения, развития и реформирования этой стадии уголовного процесса. Автором произведен анализ законодательства зарубежных государств, в частности тех, что входили в состав Содружества независимых государств (СНГ), которые после распада СССР приняли новые уголовно-процессуальные кодексы. Предложено использовать опыт некоторых их этих государств (Республик Беларуси, Молдовы, Казахстана, Российской Федерации), в совершенствовании уголовно-процессуального законодательства, которое регулирует порядок подготовительного производства, а именно закрепить в УПК Украины четкий перечень вопросов, которые разрешает суд при предварительном рассмотрении дела. Автором сделан вывод, что подготовительное производство является самостоятельной стадией уголовного процесса, а не составляющей частью стадии судебного производства в суде первой инстанции, как это закреплено в УПК Украины 2012 года. Определено, что решения в подготовительном производстве должны соответствовать основным требованиям, которые предъявляются ко всем решениям в уголовном процессе, а именно требованиям законности, обоснованности и мотивированности. Доказана необходимость реформирования процессуального порядка завершения досудебного расследования, предложено возложить на органы расследования систематизацию и оформление материалов досудебного расследования, составления обвинительного акта, в котором стороной обвинения необходимо дать глубокий и логичный анализ собранных доказательств, а стороне защиты предоставить возможность в случае несогласия с обвинительным актом составить мотивированное защитительное заключение, и обязать органы расследования направлять в суд все материалы досудебного расследования. В работе приведена классификация решений, которые принимаются судьей в подготовительном производстве, рассмотрены правовые качества решений судьи о возвращении обвинительного акта прокурору, об утверждении сделок в уголовном производстве, об определении подсудности, о возможности приостановления производства в связи с болезнью или розыском обвиняемого, о назначении дела к судебному рассмотрению, по существу. Автором обоснована необходимость расширения полномочий суда в подготовительном производстве, именно: принимать решение о продлении, изменения, отмены меры пресечения; о назначении экспертизы, о возможности возвращения обвинительного акта прокурору на дополнительное расследование в случае ошибочной квалификации действий обвиняемого и существенной неполноты досудебного расследования по ходатайству одной или обеих сторон В связи с тем, что п. 6 ч. 1 ст. 303 УПК Украины предусматривает возможность обжалования в подготовительном производстве действий или бездействий следователя, или прокурора по обеспечению безопасности участников процесса, а УПК Украины 2012 года не содержит норм, регламентирующих основания и порядок обеспечения таких мер, в диссертации обоснована необходимость дополнения УПК Украины параграфом 7 главы 3 «Обеспечение безопасности лиц, принимающих участие в уголовном судопроизводстве». В работе обосновано, что данные о личности подозреваемого/обвиняемого должен собирать исследовать следователь во время досудебного расследования, что является его обязанностью и входит в предмет доказывания, предусмотренный п. 4 ч. 1 ст. 91 УПК Украины, а не орган пробации, созданный для социальной адаптации уже осужденных к наказанию лиц. Приобщение к делу заключения органа пробации перед судебным рассмотрением нарушает право обвиняемого на защиту. Поэтому предложено исключить их из КПК Украины п. 6 ч. 3 ст. 314 и ст. 314-1, а также из ч. 1 ст. 6 Закона Украины «Про пробацию». The dissertation at the monograph level considers theoretical and practical problems of legitimacy and validity of the judge’s decisions in preparatory proceedings. The research investigates genesis of emergence, development and reforming of this stage of criminal procedure. The author has analyzed legislation of foreign states, inter alia, those included in the Commonwealth of Independent States (CIS), which adapted new criminal procedural codes after disintegration of the Soviet Union. It is proposed to use the experience of some of these countries (Republics of Belorussia, Moldova, Kazakhstan, Russian Federation) in improvement of the criminal-procedural legislation, which regulates the process of preparatory proceedings, namely to fix in the Criminal Procedure Code of Ukraine the exact list of issues to be solved by a court of law in preliminary consideration of the case. The author makes a conclusion that preparatory proceedings are an independent part of criminal procedure, and not a constituent part of the judicial procedure stage in a court of first instance as it is determined in the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012. It is defined that decisions in preparatory proceedings should correspond to the basic requirements set for all the decisions in criminal procedure, namely the requirements of legitimacy, validity and motivation. The necessity to reform the procedure of completing pre-trial investigation has been proved, it is proposed to assign to investigative bodies the duties of systematization and processing the materials of pre-trial investigation, compiling an indictment, in which the prosecution should give deep and logical analysis of the collected evidence, and the defense, in case it does not agree with the indictment, should be provided with the opportunity to compose a motivated defensive statement, and investigative bodies should be obligated to present all pre-trial investigation materials to court. The research provides a classification of the decisions made by the judge in preparatory proceedings, considers legal qualities of the judge’s decisions dealing with return of the indictment to the prosecutor, approval of deals in criminal proceedings, defining jurisdiction, possibility to suspend proceedings due to illness or search for the accused, scheduling judicial consideration of the case on the merits. The author substantiates the necessity to extend the court’s powers in preparatory proceedings, namely: to provide the court with the right to initiate making decisions to prolong, change, revoke a constraint measure; to appoint a forensic examination; to return the indictment to the prosecutor in case of erroneous definition of the accused person’s actions. As item 6, part 1, article 303 of the Criminal Procedure Code of Ukraine envisages possibility in preparatory proceedings to appeal against actions or omissions to act by an investigator or a prosecutor which concern safety of the participants in a procedure, and the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012 does not contain norms, regulating the grounds and rules ensuring such measures, the dissertation substantiates the necessity to supplement the Criminal Procedure Code of Ukraine with paragraph 7 of chapter 3 “Ensuring safety of the persons taking part in criminal procedure”. The research determines that data referring to the person of the suspect/accused should be collected and studied by the investigator in pre-trial investigation which is his duty and is included in the subject of proof, envisaged by item 4, part 1, article 91 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, and not a probation body, created for social adaptation of the already convicted persons. Attaching to the case the conclusion of a probation body before trial violates the right of the accused to defense. That is why it is proposed to eliminate item 6, part 3, article 314 and article 314-1 from the Criminal Procedure Code of Ukraine, and part 1, article 6 from the Law of Ukraine “On probation”.
Запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупованнями в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2022) Агапова, Каріна Вікторівна; Ahapova, Karina
Дисертацію присвячено теоретичним і практичним проблемам запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупованнями в Україні з урахуванням сучасного стану кримінального, кримінального процесуального законодавства та правоохоронної діяльності. Встановлено, що основними молодіжними угрупуваннями спрямованими на протиправні дії є неформальні, дії яких носять переважно хуліганський характер, який з часом проявляється у насильницьких агресивних протиправних діях. Під неформальними молодіжними групами насильницької спрямованості запропоновано розуміти антисоціальні стійкі структурні формування, до складу яких входить не менше 5 осіб віком від 14 до 35 років, пов’язаних єдиними інтересами та потребами, що мають власну субкультуру, різний ступінь групової криміногенності, що проявляється у вчинені кримінальних правопорушень насильницького характеру. Під агресією розуміється – цілеспрямована, деструктивна поведінка, яка виражається в певних діяннях, які мотивовані ворожістю та ненавистю до людей, суспільства і завдають шкоду життю, здоров’ю, честі та гідності, правам людини, викликають в неї психічний дискомфорт (стан напруги, тривоги, страху та інші негативні емоції), за що передбачена кримінальна відповідальність. Розкрито зміст елементів кримінологічної характеристики кримінальних правопорушень, що вчиняються молодіжними угрупованнями з виокремленням відомостей про стан, структуру, динаміку й географію кримінально караних діянь цієї категорії, причини та умови, які сприяють їх учиненню, соціально-психологічні ознаки правопорушників (учасників молодіжних груп, злочинних організацій, банд, інших формувань) і потерпілих, а також показано зв’язок діяльності молодіжного угрупування зі ступенем агресивної поведінкової установки особи-злочинця, латентності та ефективністю вжитих заходів запобігання. З’ясовано (на основі аналізу статистичних показників за 2013–2021 рр.), що сучасна злочинність в Україні характеризується щорічним збільшенням кількості тяжких кримінальних правопорушень учинених у складі молодіжних груп і організацій, у тому числі шляхом застосування зброї та вибухових речовин, залучення до вчинення порушень громадського порядку молодіжних об’єднань, що загалом негативно впливає на суспільний розвиток в умовах збройної агресії, загострення внутрішньополітичної конфронтації та економічної нестабільності. Констатовано, що політичні та соціально-економічні зміни, зниження рівня життя, втрата моральних орієнтацій, ослаблення функцій сім’ї, криміналізація суспільства наклала глибокий відбиток на поведінку молоді. До загальних (макрорівень) детермінантів злочинної поведінки членів молодіжних угруповань віднесені: стрімке розшарування суспільства на бідних і багатих та інший стратифікаційний розподіл суспільства на групи; загальне зниження керованості соціальними процесами; нестабільність економічної ситуації у країні; зниження рівня життя; неспроможність сім’ї; недоліки державного та громадського устрою; деформація морально-психологічних установок членів неформальних молодіжних груп; переважання корисливих, егоїстично-індивідуальних, демонстративно-агресивних та насильницьких мотивів. До спеціальних (мікрорівень) – дисфункціональність сім’ї; соціальну дезадаптацію особи та інші відчуження від соціального середовища; вікові, психічні та інші особистісні особливості; готовність уникнути від вирішення життєвих проблем у світі алкоголю та наркотиків, що утворюють тимчасову ілюзорну стабільність; відсутність можливості реалізуватися у суспільно корисній діяльності; відчуття безцільності існування; відданість близьким; дистанціювання від успішних молодих людей; вплив асоціального середовища. Під особою яка вчиняє кримінальні правопорушення у складі молодіжних угруповань слід розуміти сукупність її соціально-демографічних, морально-психологічних, соціально-рольових та кримінально-правових ознак та властивостей, що виявляються в злочинній поведінці, детермінованій негативними ідеологічними. поглядами та агресією до оточуючих. Основними характерними рисами соціально-психологічного портрета особи, яка вчиняє кримінальні правопорушення у складі молодіжних угруповань є: зневага до суспільно значущих інтересів та інтересів інших осіб; виражений егоїзм, підпорядкування поведінки інших осіб власним інтересам і бажанням; особлива зухвалість, жорстокість стосовно до потерпілих; підвищена конфліктність; низький загальноосвітній рівень цієї категорії осіб; внутрішня готовність до протиправних вчинків; високий відсоток осіб підліткового та молодіжного віку, які вчиняють вуличне насильство; досить високий рівень групової організації вуличних насильницьких злочинців. Доведено, що система загальносоціальних заходів запобігання повинна охоплювати: негайне розроблення та прийняття стратегії розвитку кримінальної та кримінологічної політики, що включає в себе заходи як кримінально-правового впливу, так і державного регулювання, спрямовані на недопущення або своєчасне усунення можливих негативних явищ, здатних викликати кримінальне загострення, в тому числі посягання на застосуванням насильства дітьми; на основі Стратегії боротьби з організованою злочинністю (2020) подальший розвиток форм і методів програмно-цільового підходу на основі удосконалення відповідних процесів, аби суттєво розширити арсенал правоохоронної діяльності; прийняття Державної комплексної програми боротьби зі злочинністю молоді, яка сприятиме розробці регіональних планів запобігання кримінальній протиправності; 4) прийняття Комплексного цільового плану запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупуваннями за областями України. Запропоновані спеціально-кримінологічні заходи запобігання протиправним діям молодіжних угрупувань, в умовах збільшення неконтрольованої вогнепальної зброї, бандитизму, озброєності, переорієнтації їх в організовані злочинні групи (паспортизація молодіжних угрупувань; створення єдиної систематизованої інформаційної бази, яка включала би дані про неформальні молодіжні групи, осіб, які входять до її структуру; активізація оперативно-розшукової діяльності з метою отримання оперативної інформації. З огляду на процеси реформування Національної поліції, запропоновано механізм дій працівників оперативних підрозділів та превентивної діяльності щодо запобігання кримінальним правопорушенням, що вчиняються молодіжними угрупуваннями який включає випередження та припинення їх вчинення на стадії підготовки або замаху на вчинення; виявлення агресивних осіб у складі групи й постановка їх на профілактичний облік. Найефективнішими індивідуально-профілактичними заходами впливу на осіб, які схильні до вчинення кримінальних правопорушень є роз’єднання (члени неформальної групи переводяться до різних навчальних закладів або призначаються на різні підприємства; роль працівників поліції полягає у профілактичних бесідах з батьками та дискредитація лідера) й переорієнтація групи (розрив групи на менші об’єднання, з чим профілактична робота працівників поліції значно полегшується). The dissertation focuses on the theoretical and practical problems of preventing criminal offenses committed by youth groups in Ukraine, taking into account the current state of criminal, criminal procedural legislation and law enforcement activities. It has been established that the main youth groups aimed at illegal actions are informal ones, whose actions are mainly hooligan in nature, which over time manifests itself in violent, aggressive illegal actions. Informal youth groups with a violent orientation are proposed to be understood as antisocial stable structural formations, which include at least 5 people aged from 14 to 35, connected by common interests and needs, having their own subculture, varying degrees of group crime rates, manifested in the committed criminal offenses of a violent nature. Aggression is understood as purposeful, destructive behavior, which is expressed in certain actions, motivated by hostility and hatred towards people, society and causing damage to life, health, honor and dignity, human rights, bringing about mental discomfort (a state of tension, anxiety, fear and other negative emotions), for which criminal liability is provided. The content of the elements of the criminological characteristics of criminal offenses committed by youth groups is disclosed, with information on the state, structure, dynamics and geography of criminally punishable acts of this category, the reasons and conditions that contribute to their commission, socio-psychological characteristics of offenders (members of youth groups, criminal organizations), gangs, other formations) and victims, and the connection between the activities of the youth group and the degree of aggressive behavioral attitude of the criminal, latency and effectiveness of the preventive measures taken is also shown. It has been found out (based on the analysis of statistical indicators in 2013–2021), that modern crime in Ukraine is characterized by an annual increase in the number of serious criminal offenses committed as part of youth groups and organizations, including the use of weapons and explosives, the involvement of youth associations in committing violations of public order, which in general negatively affects social development in conditions of armed aggression, aggravation of internal political confrontation and economic instability. It has been established that political and socio-economic changes, a decrease in the standard of living, the loss of moral orientations, the weakening of family functions, and the criminalization of society left a deep impression on the behavior of young people. General (macro-level) determinants of criminal behavior of members of youth groups include: rapid stratification of society into poor and rich and other stratification of society into groups; a general decrease in controllability of social processes; instability of the economic situation in the country; decrease in the standard of living; family failure; shortcomings of the state and public system; deformation of moral and psychological attitudes of members of informal youth groups; predominance of self-serving, selfish-individual, demonstrative-aggressive and violent motives. Special (micro-level) determinants include dysfunctionality of the family; social maladaptation of a person and other alienation from the social environment; age, mental and other personal characteristics; willingness to avoid solving life problems in the world of alcohol and drugs, which create a temporary illusory stability; lack of opportunity to be realized in socially useful activity; feeling of purposelessness of existence; devotion to loved ones; distancing from successful young people; the influence of antisocial environment. A person who commits criminal offenses as part of youth groups is understood as a set of his socio-demographic, moral-psychological, social-role and criminal-legal features and properties, which are manifested in criminal behavior determined by negative ideological views and aggression towards others. The main characteristic features of the socio-psychological portrait of a person who commits criminal offenses as part of youth groups are: contempt for socially significant interests and the interests of other people; expressed selfishness, subordination of the behavior of other people to one's own interests and desires; special audacity, cruelty towards the victims; increased conflict; low general education level of this category of persons; internal readiness for illegal acts; a high percentage of adolescents and young adults who commit street violence; a fairly high level of group organization of violent street criminals. It has been proved that the system of general social preventive measures should include: immediate development and adoption of a strategy for the development of criminal and criminological policy, which presumes measures of both criminal law influence and state regulation, aimed at preventing or timely eliminating possible negative phenomena capable of causing criminal aggravation, including encroachment with the use of violence by children; on the basis of the Strategy for Combating Organized Crime (2020), further development of the forms and methods of the program-targeted approach based on the improvement of relevant processes in order to significantly expand the arsenal of law enforcement activities; adoption of the State Comprehensive Program for Combating Youth Crime, which will contribute to the development of regional plans for the prevention of criminal wrongdoing; 4) adoption of the Comprehensive target plan for the prevention of criminal offenses committed by youth groups in the regions of Ukraine. The thesis proposes special criminological measures to prevent illegal actions of youth groups, in the conditions of an increase in uncontrolled firearms, banditry, armed forces, their reorientation into organized criminal groups (registration of youth groups; creation of a single systematized information base that would include data on informal youth groups, individuals, who are included in its structure, intensification of operational and investigative activities with the aim of obtaining operational information. Taking into account the processes of reforming the National Police, the mechanism for the actions of operative units and activities to prevent criminal offenses committed by youth groups is proposed, which includes anticipating and stopping their commission at the stage of preparation or attempted commission; identification of aggressive persons in the group and putting them on preventive registration. The most effective individual and preventive measures to influence persons who are prone to commit criminal offenses are separation (members of an informal group are transferred to different educational institutions or assigned to different enterprises; the role of police officers consists in preventive conversations with parents and discrediting the leader) and reorientation of the group (breaking the group into smaller associations, which makes the preventive work of police officers much easier).
Запобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України
(Одеса: ОДУВС, 2023) Мазуренко, Олександр Васильович; Mazurenko, Oleksandr
Дисертація являє собою самостійну завершену наукову працю, в якій представлені результати кримінологічної характеристики кримінальних правопорушень у сфері незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України. Сформовано систему детермінації, надано данні щодо осіб, які вчиняють збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні материкової України; на основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду вперше у вітчизняній кримінології запропоновано комплексну систему запобігання цим кримінальним правопорушенням у Причорноморському регіоні материкової України в умовах воєнного стану. Доведено, що аналіз і запобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів останнім часом перетворилися на один із важливіших напрямів досліджень у вітчизняній кримінології. Оскільки з початком російської широкомасштабної агресії проти України і окупацією значної частини території нашої країни, в тому числі і у Причорноморському регіоні материкової України, одним із наслідків війни зафіксовано суттєве збільшення рівня споживання і торгівлі наркотиками. Особливо гострою ця проблема виявилась на наших територіях у місцях де- окупації та у зонах, наближених до активних бойових дій, в тому числі, і на територіях Одеської, Миколаївської та Херсонської областях. Наводиться низка доказів, що в умовах війни наркоторгівці у Причорноморському регіоні України постійно удосконалюють системи виробництва, рекламування, переміщення та доставки наркотиків до споживачів. Вони постійно розширюють ринки збуту та асортимент пропозиції наркотиків; вдосконалюють способи розповсюдження наркотиків, змінюють маршрути пересування, використовують заходи конспірації та приховування протиправної діяльності. З’ясовано, що з початком війни відбулося загострення всіх детермінантів соціального, економічного, управлінського, організаційного, інформаційного, та соціально-психологічного характеру. Доведено погіршення кількісно-якісних показників кримінальних правопорушень, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків. Якщо протягом 2015 – 2021 років доля наркозлочинів в середньому коливалася на рівні близько 5%, то з початком війни, - у 2022 році їх питома вага зросла до 10%, тобто, зростання відбулося у два рази (з 4,5 % у 2015 році до 10 % у 2022 році). На сьогоднішній день, кожне десяте кримінальне правопорушення в Україні пов’язане із незаконним обігом наркотиків. Що стосується Причорноморського регіону, більшість якого знаходилася у зоні активних бойових дій, або в яких відбувається процес відновлення після де-окупації, то тут доля наркозлочинності збільшилася від 7 до 14,6%. Незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні характеризується високою питомою вагою (в Одеській області вчиняється – 23,3%; у Миколаївській – 36%; і у Херсонській – 31%) кримінальних правопорушень, передбачених ст..307 КК України і посідає друге місце за поширеністю у структурі всіх кримінальних правопорушень у сфері незаконного наркообігу, становить третю його частину; забезпечує протиправний попит на наркотики всього регіону. Констатовано, що незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у Причорноморському регіоні Україні в абсолютній більшості вчиняють непрацюючі особи чоловічої статі, як молодого, так і дорослого віку від 18 до 54 років, громадяни України, українці, які на момент вчинення злочину, передбаченого ст. 307 КК України, були неодруженими. Здебільшого особи, що вчиняли незаконний збут наркотиків і психотропних речовин у досліджуваному регіоні, характеризуються середнім рівнем освіти, на момент вчинення кримінального правопорушення ніде не працювали й не навчалися. Практично чверть осіб, що вчиняли злочин даного виду на території Причорномор’я, мають досвід протиправної діяльності, зокрема, раніше засуджувалися за злочини, переважно, у сфері незаконного обігу наркотиків. Близько 20 % осіб, що вчиняють незаконний збут, передбачений ст. 307 КК України, на теренах Одеської, Миколаївської й Херсонської областей реалізують його в співучасті та у складі організованих груп чи злочинних організацій. У роботі, на основі комплексного вивчення феномену незаконного збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в історичній, соціально-правовій та кримінологічній ретроспективі встановлено залежність між негативними соціальними, економічними, політичними, кліматичними змінами та розширенням сфери попиту та пропозиції на наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги тощо. Доводиться, що особливо безпрецедентне зростання збуту та споживання наркотиків відбувається на територіях, де відбувалися війни, революції, регіональні чи локальні військові конфлікти. Обґрунтовано, що система запобігання незаконному збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів на території Причорноморського регіону материкової України має ґрунтуватися на: 1) створенні якісних соціально-економічних, психологічних, інформаційних та культурних умов життя населення у країні та у Причорноморському регіоні; відновлення зруйнованої критичної та цивільної інфраструктури населених пунктів; забезпечення житлом на пільгових умовах осіб, які постраждали від війни; 2) потребує вдосконалення інформаційно-аналітичне забезпечення правоохоронної діяльності; 3) налагодження взаємодії з правоохоронними органами зарубіжних країн та використання їх кращих запобіжних практик у запобіганні незаконного обігу наркотиків; 4) покращення матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів, які здійснюють запобігання незаконного обігу наркотиків; 5) на основі використання сучасних технічних систем: «Ситуаційний Центр» регіональних ГУНП, програм «Безпечне місто», програмно-цільових комплексів з відео спостереження та елементів штучного інтелекту потребує посилення контролю за поведінкою місцевих жителів та гостей міст та селищ за допомогою сучасних технічних засобів відеоспостереження та моніторингу; оперативне реагування та припинення випадків незаконного збуту заборонених речовин. Наголошено на необхідності розширення структури підрозділів Департаменту протидії наркозлочинності зі створенням їх представницт на рівні управлінь, а також міських та районих представництв (відділень) у регіональній структурі територіальних органів Національної поліції України; доведено важливість відновлення практики підготовки кадрів у ЗВО зі специфічними умовами навчання на основі цільової підготовки та набуття здобувачами вищої освіти спеціальних компетенцій у сфері протидії незаконному обігу наркотиків у регіонах та населених пунктах різних видів та типів (у промисловому, аграрному, курортному, кризовому, екстримально-критичному, у де-окупованому тощо). Доведено, що законодавство, котре регулює діяльність сил правопорядку в умовах воєнного стану надає додаткові можливості у протидії незаконному збуту наркотиків у Причорноморському регіоні. Рекомендується в умовах воєнного стану правоохоронним органам у взаємодії з військовими підрозділами здійснювати зупинку транспортних засобів, перевіряти документи, проводити огляд автотранспорту та особистих речей, а у разі відповідних підстав, – багажу, службових приміщень, а також житла громадян. На практиці це може знаходити відображення у виконанні правоохоронних функцій органами поліції з військовими підрозділами під час несення служби на «блок постах» та пересувних пунктах контролю; під час оперативних чергувань, сумісних нарядів та патрулів на території обслуговування; а також під час здійснення виїзних перевірок відповідно до приписів та наказів військових адміністрацій, керівництва збройних сил та територіальних поліцейських підрозділів. Такі заходи на регіональному рівні надають додаткові можливості у підсиленні контролю з боку сил правопорядку за криміногенною обстановкою, для виявлення та затримання осіб, які займаються протиправною діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків. Зазначено на необхідності застосування сучасних інформаційно-аналітичних комплексів у сфері протидії незаконному збуту наркотиків, а саме, за допомогою «Ситуаційних центрів» та можливостей кримінального аналізу і кримінологічного картографування правоохоронним органам доцільно здійснювати цілодобовий моніторинг оперативної обстановки на рівні області, міста та окремих населених пунктів області; централізоване управління поліцейськими підрозділами та автомобільними поліцейськими нарядами під час перешкоджання незаконному наркообігу; раціональний розподіл сил та засобів з протидії наркозлочинності; швидке реагування на вчинення наркозлочинів; оперативне опрацювання інформації від кол-центрів за лінією “102” щодо місць наркозбуту та осіб, які вчиняють такі дії; зменшення термінів реагування нарядами поліції за повідомленнями громадян про вчинення наркозлочинів та пов’язаних з ними кримінальних правопорушень; затримання злочинців по “гарячих слідах”, які вчинили кримінальні правопорушення у сфері незаконного обігу та збуту наркотиків у Причорноморському регіоні України. Обґрунтовано необхідність використання практики співробітництва правоохоронних органів з різноманітними «антинаркотичними» громадськими рухами, об’єднаннями та окремими активістами (накшалт – Narcostop, Narconon і т.д.). Встановлено доцільність посилення протидії організованим формам контрабанди та збуту наркотиків, особливо таких, що функціонують у Інтернет просторі, а також наголошено на блокуванні Інтернет сайтів, чат-ботів, Інтернет-форумів, Інтернет-блогів і т.д., які спеціалізуються на рекламуванні та розповсюдженні наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. Не останню роль відіграє міжнародне співробітництво в удосконаленні практики інформаційної профілактики і запобігання незаконному збуту наркотиків. The dissertation is an independent completed scientific work, which presents the results of the criminological characteristics of criminal offences in the field of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine. The author forms a system of determination, provides data on persons who sell narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine, and, based on the generalization of foreign and domestic experience, for the first time in national criminology, proposes a comprehensive system of prevention of these criminal offences in the Black Sea region of mainland Ukraine under martial law. It is proved that the analysis and prevention of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues has recently become one of the most important areas of research in national criminology. Since the outbreak of Russia's large-scale aggression against Ukraine and the occupation of a large part of our country's territory, including the Black Sea region of mainland Ukraine, one of the consequences of the war has been a significant increase in drug use and trafficking. This problem has become particularly acute in our territories in the areas of de-occupation and in areas close to active hostilities, including in Odesa, Mykolaiv and Kherson regions. There is a number of evidence that in the context of war, drug traffickers in the Black Sea region of Ukraine are constantly improving the systems of production, advertising, movement and delivery of drugs to consumers. They are constantly expanding their markets and the range of drugs on offer; improving the methods of drug distribution, changing routes of movement, using measures of conspiracy and concealment of illegal activities. It is found that with the outbreak of war, all the determinants of social, economic, managerial, organizational, informational, and socio-psychological nature have become more acute. The author proves the deterioration of quantitative and qualitative indicators of criminal offences related to drug trafficking. In 2015-2021, the share of drug-related crimes fluctuated on average at around 5%, but with the outbreak of war, in 2022, their share increased to 10%, i.e., the growth doubled (from 4.5% in 2015 to 10% in 2022). Today, one in ten criminal offences in Ukraine is related to drug trafficking. As for the Black Sea region, most of which was in the area of active hostilities or is in the process of recovery from de-occupation, the share of drug-related crime has increased from 7 to 14.6%. Illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region is characterized by a high proportion (23.3% in Odesa region, 36% in Mykolaiv region, and 31% in Kherson region). Criminal offences under Art. 307 of the Criminal Code of Ukraine) and ranks second in terms of prevalence in the structure of all criminal offences in the field of illegal drug trafficking, accounting for one third of it; and provides for the illegal demand for drugs in the entire region. It is stated that the illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of Ukraine is committed in the vast majority by unemployed males, both young and adult aged 18 to 54 years, citizens of Ukraine, Ukrainians who were unmarried at the time of committing the crime under Article 307 of the Criminal Code of Ukraine. For the most part, the persons who committed the illegal sale of drugs and psychotropic substances in the study region have an average level of education, and at the time of committing the criminal offence, they had not worked or studied anywhere. Almost a quarter of those who committed this type of crime in the Black Sea region have experience of illegal activity, in particular, they have been previously convicted of crimes, mainly in the field of drug trafficking. About 20 per cent of persons committing illegal sales under Article 307 of the Criminal Code of Ukraine in Odesa, Mykolaiv and Kherson regions do so in complicity and as part of organized groups or criminal organizations. Based on a comprehensive study of the phenomenon of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in historical, socio-legal and criminological retrospect, the article establishes the relationship between negative social, economic, political, climate changes and the expansion of supply and demand for narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues, etc. It is proved that the unprecedented growth in drug sales and consumption is especially evident in areas where wars, revolutions, regional or local military conflicts have taken place. It is substantiated that the system of prevention of illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues in the Black Sea region of mainland Ukraine should be based on the following: 1) creation of high-quality socio-economic, psychological, informational and cultural living conditions for the population in the country and in the Black Sea region; restoration of the destroyed critical and civilian infrastructure of settlements; provision of housing on preferential terms for persons affected by the war; 2) information and analytical support for law enforcement needs to be improved; 3) establishing cooperation with law enforcement agencies of foreign countries and using their best preventive practices in preventing drug trafficking; 4) improving the material and technical support of law enforcement agencies involved in the prevention of drug trafficking; 5) through the use of modern technical systems: The "Situation Centre" of the regional police departments, the "Safe City" programme, video surveillance software and artificial intelligence elements require strengthening control over the behaviour of local residents and visitors to cities and towns using modern technical means of video surveillance and monitoring; prompt response and suppression of cases of illegal sale of prohibited substances. The author emphasizes the need to expand the structure of the units of the Department for Combating Drug Trafficking with the establishment of their representation at the level of departments, as well as city and district representative offices (branches) in the regional structure of the territorial bodies of the National Police of Ukraine; the importance of resuming the practice of training personnel in higher education institutions with specific training conditions based on targeted training and acquisition of special competencies by higher education students in the field of combating drug trafficking in regions and settlements is proved. It is proved that the legislation regulating the activities of law enforcement forces under martial law provides additional opportunities to counter drug trafficking in the Black Sea region. It is recommended that under martial law, law enforcement agencies, in cooperation with military units, should stop vehicles, check documents, inspect vehicles and personal belongings, and, if appropriate, baggage, office premises and homes of citizens. In practice, this can be reflected in the performance of law enforcement functions by police forces with military units when serving at "block posts" and mobile checkpoints; during operational duties, joint patrols and patrols in the service area; and during on-site inspections in accordance with instructions and orders of military administrations, the leadership of the armed forces and territorial police units. Such measures at the regional level provide additional opportunities to strengthen law enforcement control over the crime situation, to identify and detain persons involved in illegal drug trafficking activities. It is established that a significant effect in the work of law enforcement agencies in preventing drug trafficking in the Black Sea region is achieved by conducting special comprehensive police operations - "Poppy", "Hemp", "Doping", "Pharmacy", "Station", "Passenger", "Market", "Foreigner", "Wanted", "Summer", "Apartment", "Life", "Migrant", "Supervision", "Night City", etc. The general purpose of such operations is to: comprehensively counteract the commission of criminal offences in various areas of society and protected values; prevent and reduce the possibility of committing criminal offences; identify and detain persons who commit them or evade law enforcement agencies. The special purpose of such operations is to counter drug-related crime, identify and detain persons involved in illicit trafficking, including the transportation, transport or sale of narcotic drugs, psychotropic substances or their analogues. The author emphasizes the need to use modern information and analytical complexes in the field of combating drug trafficking, namely, with the help of "Situation Centres" and the capabilities of criminal analysis and criminological mapping, law enforcement agencies should carry out round-the-clock monitoring of the operational situation at the level of the region, city and individual settlements of the region; centralized management of police units and police car patrols during the prevention of drug trafficking; rational allocation of forces and means to combat drug-related crime; rapid response to drug-related crimes; prompt processing of information from call centres via the 102 line on drug dealing sites and persons committing such acts; Reduction of response time for police units to respond to citizens' reports of drug-related crimes and criminal offences; detention of criminals in hot pursuit who have committed criminal offences in the field of drug trafficking and sale in the Black Sea region of Ukraine. The author has substantiated the need to use the practice of cooperation between law enforcement agencies and various "anti-drug" social movements, associations and individual activists (e.g. Narcostop, Narconon, etc.). The expediency of strengthening counteraction to organized forms of drug smuggling and sale, especially those that operate through the Internet, was establishes and the blocking of Internet sites, chatbots, Internet forums, Internet blogs, etc. specializing in the advertising and distribution of narcotic drugs, psychotropic substances and their analogues was emphasized. International cooperation plays an important role in improving the practice of information prevention and prevention of drug trafficking.
Запобігання організації або утриманню місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів
(Київ: НАВС, 2016) Щирська, Вікторія Сергіївна; Shchyrska, Viktoriia
Дисертацію присвячено дослідженню питань щодо запобігання організації або утриманню місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Розкрито теоретико-методологічні засади дослідження проблем запобігання цим злочинам, зміст елементів їх кримінально-правової та кримінологічної характеристики, зарубіжний досвід кримінальної відповідальності за їх учинення. Розроблено систему заходів запобігання злочинам, передбаченим ст. 317 КК України, на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Диссертация посвящена исследованию вопросов предотвращения организации или содержания мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов. В работе раскрыты теоретико-методологические основы исследования проблем предупреждения этих преступлений. Проведен сравнительно-правовой анализ уголовной ответственности за организацию или содержание мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов по уголовному законодательству Украины и других государств, в результате чего предложено позаимствовать у других стран ряд важных в превентивном значении положений и внести в УК соответствующие изменения и дополнения. На основе статистических данных, результатов изучения уголовных дел и анкетирования сотрудников ОВД проанализированы количественно-качественные показатели этих преступлений, в частности структура, динамика, удельный вес в общей структуре преступности, география, уровень латентности. По результатам изучения статистических данных, а также проведения социологических исследований сформулирован криминологический портрет лица, совершившего преступление, предусмотренное ст. 317 УК Украины. Разработана подробная классификация правонарушителей указанной категории. Установлено и раскрыто содержание медико-биологических, социальных, экономических, культурно-нравственных, психологических, правовых, политических и организационно-управленческих детерминант организации или содержания мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов. Исследованы проблемные вопросы законодательного определения мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов, определены их криминологические признаки, проведена классификация. Установлено, что особой разновидностью указанных мест есть подпольная нарколаборатория. В связи с этим очерчены пределы уголовной ответственности за противоправные деяния, связанные с их функционированием. Разработана система мер предупреждения организации или содержания мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов на общесоциальном, специально-криминологическом и индивидуальном уровнях. С учетом специфики преступлений, предусмотренных ст. 317 УК Украины, в основе предотвращения которых должны быть политические, экономические, медицинские, правовые и организационные меры, построена тактика и стратегия предотвращения организации или содержания мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов. На основании анализа международных нормативно-правовых актов определены предусмотренные этими документами мероприятия, имеющие наиболее весомое значение для предотвращения исследуемых преступлений. Разработан комплекс мер специально-криминологического и индивидуального характера, которые должны применяться правоохранительными органами, прежде всего полицией, для предотвращения этих преступлений. Раскрыто содержание и разработаны предложения по совершенствованию юридических оснований привлечения к уголовной ответственности, назначения наказания, освобождения от уголовной ответственности, наказания и его отбывания за эти преступления. Аргументированно целесообразность применения отдельных видов наказаний с учетом разработанной типологии преступников. Установление необходимости совершенствования оснований и механизмов освобождения от уголовной ответственности за отдельные преступления в сфере оборота наркотических средств, психотропных веществ, их аналогов и прекурсоров, связанные с организацией и содержанием мест для незаконного производства, изготовления и употребления наркотических средств, психотропных веществ, их аналогов (ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309 УК Украины). Предложено назначение обязанности пройти курс лечения от алкоголизма, наркомании или заболевания, которое представляет опасность для здоровья других лиц, предусмотренной п. 5 ч. 1 ст. 76 УК Украины, признать не правом, а обязанностью суда. Вместе с тем обязанности, предусмотренные ст. 76 УК Украины, рекомендуется расширить воздержанием от посещения определенных мест или от контактов с определенными лицами. The thesis is dedicated to analysis of issues concerning prevention of organization and maintenance of venues aimed at illegal consumption, manufacturing or production of narcotics, psychotropic substances and their analogues. Theoretical and methodological research basis of the abovementioned crimes prevention is presented along with elements of their legal and criminological characteristics and foreign experience of criminal responsibility for these crimes. The system of crime prevention (Article 317 of the Criminal Code of Ukraine) is designed in relation to social, criminological and individual levels.
Кримінальна відповідальність за зловживання службовою особою своїми повноваженнями: теоретико-правові та прикладні аспекти
(Одеса: ОДУВС, 2020) Андрієшин, Владислав Володимирович; Andriieshyn, Vladyslav
Дисертація є першим щонайменше за останнє десятиріччя комплексним дослідженням питань кримінальної відповідальності за прояви службового зловживання та кримінально протиправного використання повноважень службовими особами, в якому здійснено системну оцінку стану протидії даному суспільно небезпечному явищу в умовах сьогодення. Актуальність обраної теми дослідження обумовлена процесом динамічних реформ українського суспільного життя та системи управління, що відбуваються протягом останніх років в руслі європейських асоціаційних та інтеграційних процесів. Зазначений процес напряму залежить від службової діяльності осіб, які наділені представницько-управлінськими, організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями і реалізують свої повноваження у даній системі. А тому, прояви зловживання службовими повноваженнями такими особами мають вкрай негативні наслідки для результативності функціонування всієї структури публічного управління та сфери господарювання. В свою чергу, держава та правоохоронна сфера мають реалізовувати ефективні та дієві заходи, направлені на протидію таким проявам, в тому числі кримінально-правовими методами. Загальний аналіз наукової літератури засвідчує, що застосування норм кримінального права у сфері протидії службовому зловживанню і донині породжує чимало дискусійних питань, окремі його аспекти є недостатньо дослідженими та однозначно невирішеними для практики, а в руслі мінливої кримінальної політики виникає необхідність оперативно реагувати на нові практичні ситуації, не допускати помилок у законотворчій техніці, проводити правильну та повну кримінально-правову кваліфікацію складних суспільно небезпечних діянь, які вчиняють службові особи, та забезпечувати одноманітність правозастосування. У вступі дисертації обґрунтовано науковий інтерес автора щодо обраної теми дослідження, зазначено про її актуальність та теперішній стан наукового дослідження даної сфери; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, методологічний інструментарій дослідження; аргументовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; представлені відомості щодо апробації та публікування результатів дослідження. У роботі здійснено вивчення історіографії становлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння службових осіб на території сучасної України, починаючи з часів утворення перших форм державності, та акцентовано увагу на недоліках і перевагах кримінально-правової охорони сфери службової діяльності у різні періоди часу. Проведено аналіз питань соціальної обумовленості існування кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння, які пов’язані з використанням службових повноважень, із зазначенням статистичних відомостей щодо реєстрації та протидії таким діянням. Зокрема, дістало подальший розвиток авторське бачення питання криміналізації незаконного збагачення та практичного значення цивільно-процесуальних процедур щодо визнання необґрунтованими активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Також, досліджені питання кримінальної відповідальності за уникнення від фінансового контролю, бездіяльність службової особи (як умисної, так і необережної) та посередництво у корупційних діях (як у активних, так і пасивних формах кримінально-караного підкупу). Вивчено міжнародний та зарубіжний досвід правової регламентації інституту кримінальної відповідальності службових осіб, окреслено позитивні та негативні тенденції його розвитку, в тому числі для впровадження окремих аспектів у національне законодавство. Охарактеризовано поняття та визначено систему кримінальних правопорушень, що пов’язані з використанням службових повноважень (службовим зловживанням), а також описано критерії їх розмежування при виникненні питань суміжності. Проведено кримінально-правовий аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складів досліджуваних правопорушень, зазначені їх особливості для процесу доказування, розроблено пропозицію для подальшого усунення нормативних прогалин та неточностей. Зокрема, удосконалено розуміння системи об’єктів кримінальних правопорушень службових осіб, визначення сфери службової діяльності, інтересів служби та юридичних осіб; охарактеризовано базову ознаку об’єктивної сторони аналізованих злочинів – службове зловживання; визначено специфіку загальних та спеціальних властивостей службових осіб, обґрунтовано правову можливість та практичну необхідність віднесення до них фізичної особи-підприємця та одноособового керівника приватного підприємства тощо. Як результат, автором пропонується замінити категорії «службове становище або влада» у кримінальному законодавстві на міжгалузеву категорію «службові повноваження», з подальшою легалізацією дефініції останньої в антикорупційному законодавстві. Надано авторські визначення категорій: злочин, що пов’язаний з використанням (зловживанням) службових повноважень; сфера службової діяльності; інтереси служби та юридичної особи; декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; службове зловживання; службова особа; службові повноваження; «квазікорупційне шахрайство» та інших. На основі проведеного дослідження запропоновано внести ряд змін до діючого законодавства щодо формулювання диспозицій статей, конструювання ознак складів правопорушень, доповнення їх (особливо) кваліфікуючими ознаками, уніфікації окремих визначень та термінів в призмі дотримання доктринальних принципів та підстав криміналізації. Також, пропонується використовувати у науці кримінального права концепцію «квазікорупційного шахрайства» в якості складу заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою, який включає у себе всі його загальні характеристики, та специфікується тим, що за певних обставин набуває умовних та поверхневих властивостей корупційного правопорушення у призмі реалізації обману у вчинені зловживання службовими повноваженнями, або сприянні такому зловживанню винною особою. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації мають прикладний характер і можуть бути використані у: науково-дослідній діяльності – для подальших досліджень напрямку правової протидії кримінальним правопорушенням службових осіб; правотворчості – для оновлення та вдосконалення кримінального законодавства України, яким здійснюється охорона сфери службової діяльності; правозастосовній діяльності – для вироблення роз’яснень, з метою правильного та однакового застосування кримінально-правових норм в процесі кваліфікації суспільно небезпечних проявів службових осіб; навчальному процесі – для підготовки відповідних розділів підручників та навчальних посібників, викладання та вивчення навчальних дисциплін. The dissertation represents the first comprehensive research at least for last decade which analyses problems of criminal liability for acts of abuse of power by the officials and representatives of state authority, their illegal use of power and systematic assessment of the state of counteraction to this socially dangerous phenomenon in today's conditions. The relevance of the research topic is related to the process of dynamic reforms in Ukrainian state and society accompanied by the European association and integration processes in recent years. This process directly depends on the activity of the officials, that are empowered representative, managerial, organizational, administrative, economic rights and obligations. Any acts of abuse of power by the officials possess extremely negative consequences for the public administration system and economic activity. In turn, the state and law enforcement agencies must implement effective and efficient measures to counteract such manifestations, including methods of criminal law. The general analysis of the scientific literature proves that the application of criminal law to combat abuse of power still causes a lot of discussion. Some aspects of such counteraction are insufficiently studied and other issues not resolved for practice. There is a need to respond quickly to new practical situations in consider dynamic of criminal policy in order to avoid gaps in legislative framework, to conduct a correct and complete criminal qualification of complex socially dangerous acts of officials and to provide the same law application. The introduction to the dissertation contains the following provisions: substantiation of the author's scientific interest in the chosen research topic and its relevance; the current state of scientific research in this area; the purpose, tasks, object and subject, methods of research; scientific novelty and practical significance of the obtained results; information on approbation and publication of research results is presented. The history of criminal liability for socially dangerous actions of officials on the territory of modern Ukraine is presented in the thesis, since the formation of the first forms of statehood. At the same time, author emphasizes the pros and cons of legal protection of the sphere of official activity in different periods of time. The research provides the analysis of social conditionality issues of criminal liability for socially dangerous actions which are related to the use of official power. The author notes statistical information about the process of registration and counteraction to such socially dangerous acts. In particular, the author's vision of the issue of criminalization of the illicit enrichment is further developed. Also, author pays attention to the practical significance of civil proceedings, which are related to the recognition of unexplained wealth of the persons, that are authorized to perform the functions of state or local government. Also, the issues of criminal liability for avoidance of financial control, inaction of the official and mediation in corrupt practices are investigated. International practice and experience of foreign countries in the field of legal regulation of the institute of criminal liability of officials is comprehensively studied, positive and negative tendencies of its development are outlined, in order to implement certain aspects into the national legislation. The concept and system of criminal offenses, which are related to the use of official power, are described. Also the author describes the criteria for their delimitation in the case of adjacency issues. In the course of research the criminal-legal analysis of objective and subjective signs of investigated offenses is carried out, their features for the process of proving are indicated and ways to eliminate regulatory gaps and inaccuracies are also offered for practice. In particular, the understanding of the system of objects of criminal offenses of officials is improved; definitions of the sphere of official activity, interests of the service and legal entities are defined; the official abuse is characterized, as the basic feature of the objective side of the analyzed crimes; the specifics of general and special properties of officials are determined; it is claimed that private entrepreneurs may be recognized by officials that is justified by legal possibility and practical necessity. As a result, the author proposes to replace the criminal law categories «official position or power» with the intersectoral category «official power» with further legalization of its definition in anti-corruption legislative act. The author provides definitions of the next categories: a crime related to the use (abuse) of official power; sphere of official activity; interests of the service and the legal entity; declaration of the person authorized to perform the functions of the state or local self-government; official abuse; official; official power; «quasi-corruption fraud» and others. It is proposed to make a number of changes to current legislation, that are based on the research, such as formulation of articles’ dispositions, construction of the offenses’ signs, supplementing articles with qualifying features, unification of separate definitions and terms to comply with doctrinal principles and grounds for criminalization. The author also proposes to use the concept «quasi-corruption fraud» in the science of criminal law. This concept includes all basic signs of fraud (taking someone else's property by deception or abuse of trust) and is specified by the fact that under certain circumstances acquires conditional and superficial properties of a corruption offense. These circumstances arise when a person deceives in the commission of abuse of office or facilitating such abuse by the perpetrator. The practical significance of the obtained results is that the conclusions, proposals and recommendations presented in the dissertation have practical implication and could be used in next aspects: - in further researches in the field of legal counteraction to criminal offenses of officials; - to update and improve the criminal legislation of Ukraine, which protects the sphere of official activity; - to develop explanations, in order to make the application of criminal law correct and uniform during the qualification process of socially dangerous manifestations of officials; - to prepare relevant sections of textbooks and manuals, to teach and study academic disciplines.
Кримінальна відповідальність за незаконну порубку або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу
(Одеса: ОДУВС, 2020) Будяченко, Ольга Миколаївна; Budyachenko, Olga
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню кримінально-правових проблем відповідальності за незаконну порубку або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу в Україні. Висвітлено становлення та розвиток законодавства про кримінальну відповідальність за незаконну порубку або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу в Україні, а також з’ясовано особливості зарубіжного досвіду законодавчої регламентації такої відповідальності. Проведено аналіз об’єктивних ознак злочину, передбаченого ст. 246 КК України й окреслено його суб’єктивні ознаки. Проаналізовано особливості кваліфікації злочину за незаконну порубку або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу, а на основі узагальнення судової та правоохоронної практики розроблені відповідні рекомендації удосконалення покарання у цій сфері. Дисертаційне дослідження містить низку пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства, пропонує нову редакцію ст. 246 КК України. The thesis is devoted to a comprehensive study of criminal law problems of liability for illegal felling of timber or illegal transportation, storage, sale of forests in Ukraine. The formation and development of legislation on criminal liability for illegal felling of timber or illegal transportation, storage, sale of forests in Ukraine, as well as the peculiarities of foreign experience in the legislative regulation of such liability. The analysis of objective signs of the crime provided by Art. 246 of the Criminal Code of Ukraine and outlines its subjective features. The peculiarities of the qualification of a crime for illegal felling of timber or illegal transportation, storage, sale of forest are analyzed, and on the basis of generalization of judicial and law enforcement practice the corresponding recommendations of improvement of punishment in this sphere are developed. The thesis research contains proposals for improving the current legislation, offers a new version of Art. 246 of the Criminal Code of Ukraine.
Кримінальна відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником
(Одеса: ОДУВС, 2020) Черніков, Євген Едуардович; Chernikov, Yevhen
Дисертація присвячена проблемі кримінальної відповідальності за неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником. У роботі досліджено виникнення інституту відповідальності медичних працівників за неналежне виконання професійних обов’язків. Проаналізовано стан дослідження проблем кримінальної відповідальності за неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником, а також ґенезу вітчизняного законодавства щодо кримінальної відповідальності за «медичні» злочини. Вивчено кримінальне законодавство провідних держав світу стосовно протидії неналежному виконанню професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником. Встановлено юридично значимі об’єктивні та суб’єктивні ознаки неналежного виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків, що дозволяють відмежувати його від суміжних складів злочинів. Зазначено, що родовим об’єктом неналежного виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником є відносини, які спрямовані на охорону життя і здоров’я особи як найвищу цінність, закріплену Конституцією України, а основним безпосереднім об’єктом вказаного складу злочину є суспільні відносини, які регламентують порядок виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків у відношенні до пацієнта. Порядок виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником з приводу охорони життя та здоров`я входить до кола суспільних відносин, які ставляться під охорону державою. Потерпілим від злочину, передбаченого ст. 140 КК України, є пацієнт, життя та здоров`я якого взяті державою під охорону; ототожнення понять «пацієнт» та «хворий» є недоцільним, оскільки перший термін слід відносити до правового статусу людини, а другий – до біологічного, тому в диспозиції зазначеної статті термін «хворий» доцільно замінити на «пацієнт». Пацієнт як потерпілий від злочину – це особа, життю, здоров’ю та основним правам якої заподіяно шкоду в результаті злочинного посягання, що виявилось у неналежному здійсненні (чи нездійсненні) щодо такої особи медичної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків належить до категорії злочинів, що порушують права пацієнта. При аналізі об’єктивної сторони визначено, що термін «неналежне» є протиставленням, запереченням належного виконання професійних обов’язків медичним працівником, тобто лікування, виконаного за всіма правилами лікарського мистецтва. Обґрунтовано, що у контексті ст. 140 КК України більш доцільно використовувати поняття «медичної допомоги», що охоплює собою і медичні послуги. Суб’єкт неналежного виконання медичним або фармацевтичним працівником професійних обов’язків є спеціальним. Функціональна належність суб’єкта даного складу є визначальною ознакою цього елементу складу злочину. Остання визначається наявністю спеціальної освіти та здійсненням професійної медичної або фармацевтичної діяльності на законних підставах (трудовий договір, цивільно-правова угода тощо). Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником характеризується подвійною формою вини, оскільки можливе різне психічне ставлення суб’єкта злочину до власного діяння та до наслідків. Ставлення до діяння у даному складі може характеризуватися як умислом, так і необережністю, тоді як до наслідків ставлення завжди необережне та може виражатись у формі недбалості та самовпевненості. У цілому неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків є необережним злочином. Вирішальне значення при визначенні форми вини злочину відіграє психічне ставлення до тяжких наслідків як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони, бо саме вона визначає суспільну небезпечність злочину. Інтелектуальний момент вини виражається у передбачені медичним працівником лише абстрактної можливості настання суспільно небезпечних наслідків та негативним до цього ставленням (при самовпевненості), або у непередбаченні взагалі можливості їх настання (при недбалості). У свою чергу вольовий елемент вини полягає у необґрунтованому розрахунку щодо попередження суспільно небезпечних наслідків у результаті неправильної оцінки реальних факторів (легковажність) чи взагалі відсутності будь-яких вольових зусиль з попередження таких наслідків (недбалість). Визначено основні критерії відмежування неналежного виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником від суміжних складів злочинів, а також проведено відмежування від дотичних явищ, зокрема, від лікування завідомо здорової особи, а також заподіяння шкоди внаслідок неналежного виконання професійних обов’язків психологом під час надання психологічної допомоги. Розкрито особливості покарання за неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником та його призначення, а також судову практику застосування норм кримінального законодавства щодо звільнення медичних працівників від відповідальності або звільнення їх від фактичного відбування покарання. Внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в сфері кримінальної відповідальності за неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником. The thesis is devoted to the problem of criminal liability for improper performance of duties by a medical or pharmaceutical professional. The research studies the emergence of an institution of responsibility of medical staff for medical negligence. The state of study of problems related to criminal liability for the improper performance of professional duties by a medical or pharmaceutical professional, as well as the genesis of domestic legislation on criminal liability for “medical” crimes, is analyzed. The author provides analysis of criminal legislation of leading countries of the world concerning counteraction against improper performance of professional duties by a medical or pharmaceutical professional. Legally significant objective and subjective signs of improper performance of professional duties by a medical or pharmaceutical professional are established, which allows distinguishing this crime from adjacent offenses. It is noted that the generic object of the improper performance of professional duties by a medical or pharmaceutical professional constitutes relations that are aimed at protecting life and health of a person as the highest value enshrined in the Constitution of Ukraine. At the same time, the main direct object of the specified crime is social relations regulating the procedure for the performance by a medical or pharmaceutical professional of his/her professional duties towards the patient. The procedure for the performance by a medical or pharmaceutical professional of his/her duties as well as meeting accepted standards of care regarding the protection of life and health is part of a range of social relations that are protected by the state. The victim of a crime envisaged by the Art. 140 of the Criminal Code of Ukraine, is a patient whose life and health are protected by the state. However, the identification of the concepts “patient” and “sick person” is not feasible, since the first term should be attributed to the legal status of a person, and the second one – to the biological status. Therefore, the author offers to replace the legal term “sick person” with “patient” in the disposition of the indicated article. A patient as a victim of a crime is a person, whose life, health, and fundamental rights have been damaged as a result of a criminal offense. The offence in this case is the improper performance (or failure to act) of the accepted medical activities and standards of care in relation to such a person. Failure to act or improper performance by a medical or pharmaceutical professional of his/her duties falls within the category of offenses that violate rights of a patient. In the analysis of the objective side, it is determined that the term “improper” is an opposition, a denial of the proper performance of professional duties by a professional, that is, treatment, performed according to all accepted rules of medical art. It is substantiated that in the context of Art. 140 of the Criminal Code of Ukraine it is more appropriate to use the concept of “medical care” which includes medical services. The subject of improper performance of a medical or pharmaceutical professional’s duties is special. The functional affiliation of the subject of this composition is a determining feature of this element of the crime. The latter is determined by the availability of special education and the pursuit of professional medical or pharmaceutical activities on a legal basis (labor or civil contract, etc.). Improper performance of professional duties by a medical or pharmaceutical professional is characterized by a double form of guilt, since different mental attitude of perpetrator to his own act and to the consequences is possible. Attitude to an act in this corpus delicti can be characterized as intent and carelessness, whereas the consequences of the attitude are always careless and can be expressed in the form of negligence and self-confidence. In general, an inappropriate performance by a medical or pharmaceutical professional of his duties is a careless crime. The crucial role in defining the form of the guilt is played by the psychological attitude to the grave consequences as a mandatory sign of the objective side, because it determines the social danger of the crime itself. The intellectual element of guilt consists in foresight by a medical professional only abstract possibility of occurrence of socially dangerous consequences and the negative attitude to this (with arrogance), or not foreseeing in general the possibility of their offensive (with negligence). At the same time, the willful element of guilt lies in the unreasonable calculation for preventing socially dangerous consequences as a result of an incorrect assessment of real factors (frivolity) or the absence of any volitional effort to prevent such consequences (negligence). The thesis determines main criteria for delimiting the improper performance of professional duties by a medical or pharmaceutical professional from related offenses, as well as distinction from related phenomena, in particular from treatment of an obviously healthy person, as well as harm caused by improper performance of professional duties by a psychologist during the provision of psychological assistance. Peculiarities of the punishment for the improper performance of professional duties by a medical or pharmaceutical professional and determination of punishment by court, as well as the judicial practice of applying the provisions of criminal law on the release of medical professionals from liability or their release from the actual serving of sentences, are disclosed. The author proposes to improve the current legislation in the field of criminal liability for improper performance of professional duties by a medical or pharmaceutical professional.

Переглянути

Перегляд Дисертації за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування