Дисертації

Постійне посилання на фонд

https://dspace.oduvs.edu.ua/handle/123456789/13

Переглянути

Зараз показуємо 1 - 20 з 65

Адміністративний розсуд в діяльності органів публічної адміністрації
(Одеса: ОДУВС, 2020) Бааджи, Наталія Анатоліївна; Baadzhy, Nataliia
Дисертацію присвячено теоретичним та практичним проблемам застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації України. Охарактеризовано засади, тенденції, проблеми та особливості правового регулювання та перспективи удосконалення його застосування. Досліджено правові категорії «розсуд», «адміністративний розсуд», «дискреція», «межі адміністративного розсуду», «оціночне поняття» та інші. Проведено аналіз нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації, внаслідок чого встановлено, що нею є сукупність нормативно-правових актів законодавчого та підзаконного характеру, які направлені на регулювання відносин, пов’язаних із реалізацією дискреційних повноважень органів публічної адміністрації у правотворчій та правозастосовній діяльності. Охарактеризовано принципи адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: верховенства права, законності, гуманізму, пропорційності, неупередженості, рівності перед законом, справедливості, недопустимості зловживання правом, добросовісності, розумності, варіативності (селективності), цілеспрямованості, цілісності, системності, науковості, компетентності, відповідальності та інші. Досліджено форми реалізації адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: прийняття нормативних правових актів, індивідуальних правових актів, укладання адміністративних договорів, вчинення інших юридично значущих дій (конклюдентні акти - дії, бездіяльність). Проаналізовано правову природу меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації; запропоновано авторське визначення цього поняття – це встановлений в нормативно-правових актах за допомогою спеціальних правових засобів вид правових обмежень в діяльності органів публічної адміністрації, який обумовлює межі, в яких органи публічної адміністрації мають можливість вольового вибору оптимального вирішення юридичного питання. Досліджено особливості застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації в умовах надзвичайного правового регулювання. З’ясовано, що надзвичайне правове регулювання обумовлює зростання застосування імперативних принципів у правовому впливі на суспільні відносини, збільшує межі дискреції, свободу розсуду органів публічної адміністрації при правозастосуванні та нормотворенні, допускає трансгресію власної компетенції, визначеної законодавством для ординарної ситуації. Досліджено вплив адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації на корупційні відносини. Доведено, що корупціогенність адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації полягає у потенційній можливості здійснення або нездійснення своїх повноважень, а також у підставах і строках їхнього здійснення. Досліджено шляхи оптимізації меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації. З метою удосконалення нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації запропоновано прийняти Закон України «Про адміністративну процедуру» та Закон України «Про нормативно-правові акти». З метою посилення контрольно-наглядової діяльності держави за застосуванням адміністративного розсуду у правотворчій та правозастосовній діяльності органів публічної адміністрації запропоновано внести низку змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации Украины. Охарактеризованы принципы, тенденции, проблемы и особенности правового регулирования и перспективы совершенствования его применения. Исследованы правовые категории «усмотрение», «административное усмотрение», «дискреция», «пределы административного усмотрения», «оценочное понятие» и другие. Проведен анализ нормативно-правовой базы применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации, в результате чего установлено, что ею является совокупность нормативно-правовых актов законодательного и подзаконного характера, которые направлены на регулирование отношений, связанных с реализацией дискреционных полномочий органов публичной администрации в правотворческой и правоприменительной деятельности. Охарактеризованы принципы административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации: верховенства права, законности, гуманизма, соразмерности, беспристрастности, равенства перед законом, справедливости, недопустимости злоупотребления правом, добросовестности, разумности, вариативности (селективности), целеустремленности, целостности, системности, научности, компетентности, ответственности и других. Исследованы формы реализации административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации: принятие нормативных правовых актов, индивидуальных правовых актов, заключение административных договоров, совершение других юридически значимых действий (конклюдентные акты - действия, бездействие). Проанализирована правовая природа пределов административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации; предложено авторское определение этого понятия – это установленный в нормативно-правовых актах с помощью специальных правовых средств вид правовых ограничений в деятельности органов публичной администрации, который обусловливает границы, в которых органы публичной администрации имеют возможность волевого выбора оптимального решения юридического вопроса. Исследованы особенности применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации в условиях чрезвычайного правового регулирования. Установлено, что чрезвычайное правовое регулирование обуславливает рост применения императивных принципов в правовом воздействии на общественные отношения, увеличивает пределы дискреции, свободу усмотрения органов публичной администрации при правоприменении и нормотворчестве, допускает трансгрессию собственной компетенции, определенной законодательством для ординарной ситуации. Исследовано влияние административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации на коррупционные отношения. Доказано, что коррупциогенность административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации заключается в потенциальной возможности осуществления или неосуществления своих полномочий, а также в основаниях и сроках их осуществления. Исследованы пути оптимизации границ административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации. С целью усовершенствования нормативно-правовой основы применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации предлагается принять Закон Украины «Об административной процедуре» и Закон Украины «О нормативно-правовых актах». С целью усиления контрольно-надзорной деятельности государства за применением административного усмотрения в правотворческой и правоприменительной деятельности органов публичной администрации предложено внести ряд изменений в Закон Украины «О местных государственных администрациях» и Закон Украины «О местном самоуправлении в Украине». The dissertation is devoted to the theoretical and practical problems of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies of Ukraine. This scientific works reveals and analyses characteristic features, tendencies, problems and peculiarities of legal regulation and perspective of elaborating of its application. The author researches such categories as “discretion”, “administrative discretion”, “limits of administrative discretion”, “value judgment” etc. The dissertation produces the analysis of regulatory basis of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies, while in the result we can state that this regulatory basis includes the array regulatory legal acts of legislative and by-law character, which are directed on regulation of relations relating to the realization of discretionary powers of public administration agencies within law-making and law-application activities. The research gives characteristics of the principles of administrative discretion within the public administration activities, emphasizing the main pertaining to the topic: rule of law, legality, humanism, proportionality, impartiality, equality before the law, justice, inadmissibility of abuse of law, good faith, reasonableness, variability (selectivity), purposefulness, integrity, consistency, scientificity, competence, responsibility, etc. In the course of the scientific work the author studies the forms of realization of administrative discretion in the public administration activities: adopting regulatory acts, individual legal regulatory acts, concluding administrative agreements, making other legally significant acts (concluding acts-deals, inaction). The research analyses the legal nature of the limits of administrative discretion within the public administration activities; proposes author definition of the concept: it is a type of legal restrictions of the public administration activities specifically stipulated in regulatory acts by means of relevant legal mechanisms, which defines the boundaries within which the public administration agencies have the possibility of the strong-willed choice of the optimal settlement of legal issue. Peculiarities of application of administrative discretion in activity of public administration agencies in the conditions of extraordinary legal regulation are investigated as well. It was found that extraordinary legal regulation causes the growth of the application of imperative principles in the legal influence on public relations, increases the limits of discretion, freedom of discretion of public administration bodies in law enforcement and rule-making, allows the transgression of their own competence defined by law for ordinary situations. The influence of administrative discretion in the activity of public administration agencies on corruption relations is investigated by the author. It is proved that the corruption of administrative discretion in the activities of public administration agencies lies in the potential possibility of exercising or not exercising their powers, as well as in the reasons and terms of their exercising. The ways of optimizing the limits of administrative discretion in the activity of public administration agencies are investigated. In order to improve and elaborate the regulatory basis for implementation of administrative discretion within the public administration activities the author proposes to adopt the Law of Ukraine «On Administrative Procedure» and the Law of Ukraine «On Regulatory Acts». With the aim of reinforcing the monitor-controlling state function over the application of administrative discretion in law-making and law-application activities of public administration agencies, the current dissertation proposes to adopt a range of amendments to the Law of Ukraine «On Local State Administrations» and the Law of Ukraine «On Local Government in Ukraine».
Адміністративно-правове забезпечення управління персоналом в органах Національної поліції України
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Мерденов, Юрій Володимирович; Merdenov, Yurii
У дисертації проведено комплексне дослідження адміністративно правового забезпечення управління персоналом в органах Національної поліції України. Доведено, що основна ідея концепції «управління персоналом» виглядає як системно¬структурний підхід до керування ресурсами людського капіталу в організації, що полягає в поєднанні багато складових, таких як посади, підрозділи і служби, які об’єднуються єдиною метою. Кожному з елементів належить конкретна функціональна роль і взаємозв’язок з іншими елементами. Організація в цьому контексті розглядається як система зі своєю ієрархією та структурою, включаючи різні підрозділи і позиції, кожна з яких відповідає конкретним управлінським потребам. Зазначається, що ці елементи мають необхідну інфраструктуру та ресурси для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. У світовій практиці підходи до управління персоналом реалізуються через відповідні концепції та залежать від загальнодержавної політики. Проаналізувавши сучасний стан кадрового забезпечення органів Національної поліції України, визначається, що серед основних проблем у сфері управління персоналом, які потребують невідкладного вирішення, є такі. По¬перше, невідповідність державної кадрової політики вимогам трансформаційних процесів у державі. Значна частина наявного кадрового корпусу не готова до роботи в умовах сьогодення і на перспективу. По друге, недосконалість законодавчої бази, яка не надає процесам управління персоналом правової обґрунтованості, урегульованості та захищеності, не враховує європейські стандарти в кадровій сфері. По¬третє, відсутність стратегічного плану підготовки персоналу відповідно до потреб суспільства, яке передбачає кваліфіковане здійснення прогнозування, планування, постійне оцінювання ситуації з персоналом у країні. По¬четверте, слабка функціональна визначеність структур по роботі з персоналом, недостатня кваліфікація персоналу кадрових служб веде до зниження ефективності, неузгодженості підходів у кадровому менеджменті на всіх рівнях. По¬п’яте, відсутні чіткі критерії ефективності діяльності органу, на який покладено функцію роботи з персоналом. Усі вищеперераховані проблеми стосуються й кадрового забезпечення Національної поліції України і визначаються нами як окремі завдання наукового пошуку. Поняття кадрового забезпечення можна розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні це діяльність, спрямована на забезпечення органів державної влади персоналом із необхідним рівнем кваліфікації професійних та особистих якостей, здатним виконувати поставлені завдання. У вузькому розумінні кадрове забезпечення – це нормативно закріплена цілеспрямована діяльність посадових осіб спеціально уповноважених державних органів щодо процесів професійної орієнтації прогнозування і планування кадрових потреб: відбору, підготовки розстановки та вивільнення персоналу. Сутність кадрового забезпечення в Національній поліції України полягає в діяльності уповноважених суб’єктів із метою забезпечення управління, яке здійснюється в умовах воєнного стану та в повоєнний період із забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи, шляхом наповнення організаційних структур системи публічного управління відповідними кадрами, створення в них мотивації до ефективної праці, організації їх ефективного використання, професійного та соціального розвитку, досягнення раціонального ступеня мобільності персоналу, а також їх соціального захисту. При цьому значення кадрового забезпечення в органах НПУ полягає у створенні можливості для самої держави через своїх представників (поліцейських) виконувати покладені на них функції, а також ті обов’язки, які держава несе перед людиною. Науково¬методологічні підходи дослідження особливостей управління персоналом в окремих органах державної влади дає можливість запропонувати втілити технології «асесмент¬центр» до вимог і умов специфіки діяльності Національної поліції України, що надасть можливість нарощування відомчого наукового потенціалу у цій галузі, передусім, з розроблення профілів ключових і компетенцій основних категорій працівників. Процедура асесмент¬центру на місцях може проводитися співробітниками кадрового апарату, керівниками структурних підрозділів із профілю діяльності атестованого, психологами територіальних відділів НПУ, які пройшли спеціальну підготовку. Установлено, що під час дії режиму воєнного стану необхідно значну увагу приділити інституту наставництва, який дає можливість молодим поліцейським більш якісно й ефективно виконувати свої обов’язки, а наставникам – запропонувати особливі умови несення служби. Наставництво – робота з великою концентрацією уваги, яку небажано поєднувати з іншими видами діяльності, у цьому випадку вона буде ефективною. Задля підвищення ефективності вирішення цього питання слід застосувати досвід США, а саме введення додаткових гарантій та пільг наставнику. Визначено, що діяльність з управління персоналом у Національній поліції України – це регламентована законами та іншими нормативно правовими актами системна¬організуюча, владно¬розпорядча діяльність певної групи органів, підрозділів, посадових осіб, коло яких установлено чинним законодавством та іншими нормативно¬правовими актами, яка спрямована на впорядкування організаційної структури системи Національної поліції України, планування, підготовку, розроблення та реалізацію управлінських рішень, організацію діяльності апарату управління, здійснення документального, інформаційного, кадрового, психологічного забезпечення діяльності органів та підрозділів Національної поліції з метою виконання покладених на них завдань. Система управління персоналом у Національній поліції України – це утворення, що виконує функції розроблення кадрової політики і стратегії управління персоналом, аналізу кадрового потенціалу та потреби кожного підрозділу, організацію кадрового планування, планування і прогнозування потреби в персоналі, підтримки взаємозв’язку із зовнішніми джерелами, що забезпечують систему кадровим потенціалом. Запропоновано на законодавчому рівні закріплення правових механізмів запобігання конфлікту інтересів в поліції, складовими якого є сукупність нормативно визначених обмежень, дотримання яких виключає можливість виникнення конфлікту інтересів, способи уникнення конфлікту інтересів, способи врегулювання конфлікту інтересів, нормативно визначені наслідки невжиття заходів щодо недопущення або врегулювання конфлікту інтересів (створення умов для зменшення корупційних ризиків; розроблення проєкту предикатної поліції). Доведено, що формування працівника поліції НПУ повинно проходити поетапно від базового курсу (аналогія Данії, США, Японії, Швейцарії та ін.); далі, залежно від спеціалізації, отримати додаткове (обов’язкове або необов’язкове) навчання і до досягнення конкретного рівня спеціалізації, що надасть можливість, наприклад, виконувати функції детективів або працівників слідчих підрозділів. У системі підготовки поліцейських кадрів США враховано питання запобігання корупції та недопущення конфлікту інтересів, на що необхідно звернути увагу під час проходження початкової підготовки поліцейських в Україні. Під час підготовки кадрів в закладах освіти системи МВС слід здійснити перерозподіл навчального навантаження, щоб здобувачі вищої освіти, як це реалізується в Німеччині, Іспанії, Швейцарії, Фінляндії, більше часу приділяли практичній складовій в органах Національної поліції. Досвід поліцейської діяльності Ізраїлю вказує, що не менш вагомим чинником сумлінного виконання працівниками поліції своїх службових обов’язків є значне фінансово¬матеріальне забезпечення. Таким чином держава стримує вже кваліфікованих працівників від звільнення з органів поліції. The dissertation conducts a comprehensive study of the administrative and legal support of personnel management in the bodies of the National Police of Ukraine. It is proved that the main idea of the concept of «personnel management» looks like a system-structural approach to the management of human capital resources in an organization, which consists in combining many components, such as positions, departments and services, which are united by a single goal. Each of the elements has a specific functional role and relationship with other elements. An organization, in this context, is seen as a system with its own hierarchy and structure, including various divisions and positions, each of which meets specific management needs. It is important to note that these elements have the necessary infrastructure and resources to perform their tasks effectively. It should be noted that in the world practice, approaches to personnel management are implemented through appropriate concepts and depend on national policy. Having analyzed the current state of staffing of the National Police of Ukraine, it is determined that among the main problems in the field of personnel management, which need to be urgently addressed, are the following: firstly, the inconsistency of the state personnel policy with the requirements of transformation processes in the state. A significant part of the existing personnel corps is not ready to work in the conditions of today and for the future. Secondly, the imperfection of the legislative framework, which does not provide the processes of personnel management with legal validity, regulation and protection, does not take into account European standards in the personnel sphere. Thirdly, the lack of a strategic plan for training personnel in accordance with the needs of society, which provides for qualified forecasting, planning, and constant assessment of the personnel situation in the country. Fourthly, weak functional certainty of structures for working with personnel, insufficient qualification of personnel services leads to a decrease in efficiency, inconsistency of approaches in personnel management at all levels. Fifthly, there are no clear criteria for the effectiveness of the body entrusted with the function of working with personnel. All of the above problems also relate to the staffing of the National Police of Ukraine and are defined by us as separate tasks of scientific research. The concept of staffing can be considered in a broad and narrow sense. In a broad sense, this is an activity aimed at providing public authorities with personnel with the necessary level of qualification, professional and personal qualities capable of solving the assigned tasks. In a narrow sense, staffing is a normatively fixed and purposeful activity of specially authorized state bodies, officials regarding the processes of professional orientation, forecasting and planning of personnel needs, selection, training, placement and dismissal of personnel. The essence of staffing in the National Police of Ukraine lies in the activities of authorized entities in order to ensure the functioning of management, which is carried out under martial law and in the post-war period to ensure the rights, freedoms and legitimate interests of a person, by filling the organizational structures of the system of public administration with relevant personnel, creating their motivation for effective work, organizing their effective use, professional and social development, achievement of a rational degree of mobility of personnel, as well as their social protection. At the same time, the importance of staffing in the NPU bodies is to create an opportunity for the state itself, through its representatives (police officers), to perform the functions assigned to them, as well as the duties that the state bears to the individual. Scientific and methodological approaches to the study of the features of personnel management in individual public authorities make it possible to propose to implement the technologies of "assessment center" to the requirements and conditions of the specifics of the activities of the National Police of Ukraine, which will provide an opportunity to increase the departmental scientific potential in this area, first of all, to develop profiles of key and competencies of the main categories of employees. The procedure of the assessment center in the field can be carried out by personnel officers, heads of structural subdivisions in the profile of the certified person, psychologists of the territorial departments of the NPU, who have undergone special training. It is established that during the martial law regime, it is necessary to pay considerable attention to the institution of mentoring, which enables young police officers to perform their duties more efficiently and effectively, and mentors to offer special conditions of service. Mentoring is work with a high concentration of attention, which is undesirable to combine with other activities, in this case it will be effective. In order to increase the effectiveness of solving this issue, it is necessary to apply the experience of the United States, namely the introduction of additional guarantees and benefits for the mentor. It is determined that the activity of personnel management in the National Police of Ukraine is regulated by laws and other normative legal acts systematic ¬ organizing, authoritative-administrative activity of a certain group of bodies, units, officials, the circle of which is established by the current legislation and other normative legal acts, which is aimed at streamlining the organizational structure of the system of the National Police of Ukraine, planning, preparation, development and implementation of management decisions, organization of the management apparatus, implementation of documentary, informational, personnel, psychological support for the activities of bodies and units of the National Police in order to perform the tasks assigned to them. The personnel management system in the National Police of Ukraine is an entity that performs the functions of developing personnel policy and personnel management strategy, analyzing human resources and the needs of each unit, organizing personnel planning, planning and forecasting personnel needs, maintaining relationships with external sources that provide the system with human resources. It is proposed, at the legislative level, to consolidate legal mechanisms for preventing conflicts of interest in the police, the components of which are a set of normatively defined restrictions, the observance of which excludes the possibility of a conflict of interest, ways to avoid a conflict of interest, ways to resolve conflicts of interest, normatively defined consequences of failure to take measures to prevent or resolve a conflict of interest (creation of conditions for reducing corruption risks; development of a predictive police project). It is proved that the formation of a police officer of the NPU should take place in stages from the basic course (analogy of Denmark, USA, Japan, Switzerland, etc.); then, depending on the specialization, to receive additional (mandatory or non-mandatory) training and until reaching a specific level of specialization, which will allow, for example, to perform the functions of detectives or employees of investigative units; the U.S. police training system takes into account the issues of preventing corruption and preventing conflicts of interest, which should be paid attention to during the initial training of police officers in Ukraine; during the training of personnel in educational institutions of the Ministry of Internal Affairs, to redistribute the workload so that higher education applicants, as it is implemented in Germany, Spain, Switzerland, Finland, devote more time to the practical component in the bodies of the National Police; The experience of police activity in Israel indicates that an equally important factor in the conscientious performance of police officers of their official duties is significant financial and material support. In this way, the state restrains already qualified employees from leaving the police.
Адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2018) Сірко, Вікторія Сергіївна; Sirko, Viktoriia
У дисертації, з використанням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної і зарубіжної правничої науки, а також чинного законодавства України та міжнародних документів, розкрито поняття та ознаки адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні. Досліджено ґенезу правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні та виділено три історичних етапи: 1) від 996 року (видання Статуту «Про десятини, суди та людей церковних» князем Володимиром Святославовичем) до 1918 року (Жовтневий переворот); 2) від 1918 року до 1991 року (часи перебування України в складі СРСР); 3) від 1991 року до теперішнього часу (часи Незалежної України), кожен з яких має свої особливості та нормативно-правове забезпечення волонтерської діяльності. Встановлено, що перший етап характеризується концентрацією благодійної діяльності в лавах держави та церкви, прийняттям нормативних актів, що забезпечують доброчинну діяльність (в тому числі й волонтерську); другий – відсутністю нормативного забезпечення доброчинної (волонтерської діяльності); третій етап – закріплення на законодавчому рівні як благодійної так і волонтерської діяльності; прийняття статутного законодавства у цій сфері; сприяння з боку державних і недержавних органів волонтерській діяльності. На основі аналізу нормативних та доктринальних джерел проаналізовані поняття волонтер, благодійна діяльність, волонтерська діяльність. Запропоновано та обґрунтовано внесення змін до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації». Доведено, що адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності становить собою діяльність, спрямовану на впорядкування процесів надання допомоги як відносно конкретної особи, групи осіб так і державним органам, організаціям і навіть державі. Взаємодія публічних та приватноправових елементів утворюють міцну основу для функціонування організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Аргументовано, що при цьому необхідно досягти такого співвідношення публічного та приватного права у регулюванні волонтерської діяльності, щоб забезпечити їх рівне представлення, запобігти появі суперечностей, створити механізм адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності, щоб узгодити приватні інтереси волонтерів, суб’єктів отримання допомоги, інтересам держави та суспільства в цілому. Узагальнено наукові погляди на поняття забезпечення, правове забезпечення, адміністративно-правове забезпечення, на підставі чого сформульовано визначення механізму адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності, під яким слід розуміти систему адміністративно-правових засобів, із використанням яких держава упорядковує суспільні відносини, що склалися у сфері волонтерської діяльності, з метою забезпечення можливостей реалізації волонтерськими організаціями, організаціями та установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів, та волонтерами їх доброчинної діяльності та забезпечення їх прав, свобод та законних інтересів. До елементів механізму адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності віднесено: 1) норми права, що містяться у різних нормативно-правових актах, які регулюють волонтерську діяльність; 2) акти застосування правових норм; 3) тлумачення адміністративних приписів у цій сфері як процес доведення та уточнення їх змісту; 4) адміністративно-правові відносини, які базуються на адміністративно-правових нормах та виникають і здійснюються на їх основі; 5) адміністративні процедури діяльності суб'єктів публічної адміністрації у сфері забезпечення волонтерської діяльності, наприклад, надання дозволу на пересування за межі України волонтерам; 6) контроль та нагляд за законністю волонтерської діяльності. Визначено мету адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні, яка проявляється у: 1) створенні належних умов для функціонування волонтерської діяльності; 2) розробці належної нормативно-правової бази; 3) контролі та нагляді за додержанням волонтерами, волонтерськими організаціями та організаціями і установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів, законодавства та притягнення винних до відповідальності. Доведено, що функції адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності – це напрями діяльності органів влади та місцевого самоврядування щодо ефективного функціонування волонтерських організацій, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Встановлено, що до функцій адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності належать: а) організаційна (закріплення процедури діяльності волонтерів, підготовка та видання нормативної документації тощо); б) координаційна (спільна діяльність органів влади і волонтерів); в) контрольна (визначення стану дотримання нормативних положень); г) регулятивна (центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності регулює порядок створення організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, їх функціонування та припинення діяльності). Проаналізовано та надано визначення суб’єктів адміністративно-правового забезпечення у сфері волонтерської діяльності – це система органів державної влади та місцевого самоврядування, які відповідно до покладених на них завдань і функцій здійснюють виконавчо-розпорядчий вплив у сфері створення умов для ефективної діяльності волонтерів та організацій і установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. З урахуванням результатів аналізу наукових праць, а також положень законодавчих та підзаконних актів констатуємо, що за характером і правовою природою повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері волонтерської діяльності об’єктивуються у виданні нормативно-правових та індивідуальних адміністративних актів; укладенні адміністративних договорів; учиненні інших юридично значущих адміністративних дій; здійсненні матеріально-технічних операцій. Виділено два рівні суб’єктів влади, що здійснюють адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності: 1) суб’єкти, повноваження яких визначені Конституцією України (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України); 2) суб’єкти, повноваження яких визначені Законами України та іншими нормативно-правовими актами (центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування). Доведено, що до форм публічного адміністрування у сфері волонтерської діяльності належить: 1) видання нормативно-правових актів у сфері організації діяльності конкретної волонтерської організації; 2) видання індивідуальних адміністративних актів; 3) укладення адміністративних договорів; 4) укладення та ратифікація міжнародних договорів щодо співпраці та вивчення міжнародного досвіду волонтерської діяльності; 5) вчинення інших юридично значущих дій на основі закону або на основі підзаконного нормативно-правового акту управління. Наголошено, що методи публічного адміністрування у сфері волонтерської діяльності – це сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу державних органів (посадових осіб) та органів місцевого самоврядування на діяльність волонтерів, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, та волонтерських організацій на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі. Аналіз правового забезпечення волонтерської діяльності в іноземних державах надає можливість визначити три підходи щодо правового забезпечення волонтерської діяльності: 1) країни із загальнозаконодавчим закріпленням норм правового забезпечення волонтерської діяльності (Німеччина, Болгарія, Косово та ін.); 2) закріплення адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності спеціальними нормативно-правовими актами (Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія та ін.); 3) країни, де норми щодо забезпечення волонтерської діяльності не закріплені в жодному нормативному акті (Великобританія, Албанія, Туреччина, Швеція). Звернено увагу на те, що в державах, на нормативному рівні яких волонтерська діяльність не визначена, волонтерські організації сприймаються як органи самоврядування, тому їм дозволено регулювати свою діяльність і внутрішні справи самостійно. Підкреслено, що всі умови участі у волонтерській діяльності в різних країнах світу залежать від правил саморегулювання організації, а також угоди між волонтером та волонтерською організацією. Запропоновано на підставі досвіду правового забезпечення волонтерської діяльності таких країн як США, Молдова, Німеччина, Швеція, Великобританія, внести зміни до законодавства України та застосовувати цей досвід у діяльності волонтерів. Надано конкретні пропозиції щодо удосконалення національного законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні. In the dissertation, using modern methods of cognition, achievements of domestic and foreign legal science, as well as current legislation of Ukraine and international documents, the concept and features of administrative and legal support of volunteer activity in Ukraine are revealed. The genesis of the legal provision of volunteer activity in Ukraine was identified and three historical stages were distinguished: 1) from 996 (the publication of the Statute "On the tithe, the courts and the people of the church" by Prince Volodymyr Sviatoslavich) until 1918 (the October coup); 2) from 1918 to 1991 (the time of Ukraine's stay in the USSR); 3) from 1991 to the present time (the time of Independent Ukraine), each of which has its own peculiarities and normative and legal support for volunteer activity. It was established that the first stage is characterized by concentration of charitable activities in the ranks of the state and the church, adoption of normative acts that provide charitable activities (including volunteers); the second is the lack of normative provision of charity (volunteer activity); the third stage - fixing on the legislative level both charitable and volunteer activities; adoption of statutory legislation in this area; assistance from state and non-governmental bodies of volunteer activity. On the basis of analysis of normative and doctrinal sources, the concept of volunteer, charitable work, volunteer activity is analyzed. The amendments to the Law of Ukraine "On charitable activity and charitable organizations" are proposed and substantiated. It is proved that the administrative and legal support of volunteer activity is an activity aimed at streamlining the processes of assistance as a relatively specific person, group of persons and state bodies, organizations and even the state. The interaction of public and private law elements forms a solid foundation for the functioning of organizations and institutions involved in volunteering. It is argued that at the same time, it is necessary to achieve such a ratio of public and private law in the regulation of volunteer activities in order to ensure their equal representation, to prevent the emergence of contradictions, to create a mechanism for the administrative and legal provision of volunteer activities in order to reconcile the private interests of volunteers, interests of the state and society as a whole. The scientific views on the concept of provision, legal support, administrative and legal provision are generalized, on the basis of which the definition of the mechanism of administrative and legal provision of volunteer activity is formulated, which should be understood as the system of administrative and legal means, with which the state organizes the social relations that have developed in the field volunteering activities, in order to provide opportunities for volunteer organizations, organizations and institutions involved in their activities to be implemented. volunteers and volunteers of their charitable activities and ensure their rights, freedoms and legitimate interests. The elements of the mechanism of administrative and legal provision of volunteer activity include: 1) the norms of law contained in the various regulations governing volunteering activities; 2) acts of application of legal norms; 3) the interpretation of administrative regulations in this area as a process of proof and clarification of their content; 4) administrative-legal relations, which are based on administrative-legal norms and arise and are carried out on their basis; 5) administrative procedures for the activities of public administration entities in the field of volunteering, for example, granting permission to travel outside Ukraine volunteers; 6) control and supervision of the legality of volunteering activities. The purpose of administrative and legal support of volunteer activity in Ukraine is determined, which is manifested in: 1) creating the proper conditions for the functioning of volunteer activity; 2) the development of a proper regulatory framework; 3) control and oversee the compliance of volunteers, volunteer organizations and organizations and institutions involved in volunteering activities, legislation and prosecution. It is proved that the functions of administrative and legal support of volunteer activity are directions of activity of authorities and local self-government on the effective functioning of volunteer organizations, organizations and institutions that involve volunteers in their activities. Established that the functions of administrative and legal support volunteer activities include: a) organizational (consolidating the procedure of volunteers, preparation and publication of normative documentation, etc.); b) coordination (joint activities of government bodies and volunteers); c) control (determining the state of compliance with the regulations); d) Regulatory (the central executive body in the field of volunteer activity regulates the procedure for the establishment of organizations and institutions that involve volunteers in their activities, their functioning and termination of activities). The analysis and definition of the subjects of administrative and legal support in the field of volunteer activity is analyzed and is provided - a system of bodies of state power and local self-government, which, in accordance with the tasks and functions assigned to them, carry out executive and administrative influence in the sphere of creation of conditions for effective activity of volunteers and organizations. and institutions that engage volunteers in their activities. Taking into account the results of the analysis of scientific works, as well as the provisions of legislative and subordinate acts, we state that by the nature and legal nature of the powers of state authorities and local self-government in the sphere of volunteer activity are objectified in the publication of normative and legal and individual administrative acts; conclusion of administrative contracts; making other legally significant administrative actions; realization of material and technical operations. Two levels of the authorities that carry out the administrative and legal support of volunteer activity are identified: 1) the subjects of whose powers are defined by the Constitution of Ukraine (Verkhovna Rada of Ukraine, the President of Ukraine, the Cabinet of Ministers of Ukraine); 2) whose subjects are determined by the Laws of Ukraine and other normative-legal acts (central and local executive bodies and local self-government bodies). It is proved that the forms of public administration in the field of volunteer activity are: 1) publication of regulatory and legal acts in the field of the organization of the activity of a specific volunteer organization; 2) the publication of individual administrative acts; 3) the conclusion of administrative contracts; 4)the conclusion and ratification of international agreements on cooperation and the study of international experience in volunteering; 5) the commission of other legally significant actions on the basis of the law or on the basis of the by-law normative-legal act of management. It is stressed that the methods of public administration in the sphere of volunteer activity are a set of various methods, methods and means of direct and targeted influence of state bodies (officials) and local governments on the activities of volunteers, organizations and institutions involved in volunteering activities, and volunteer organizations on the basis of their competencies, within the established limits and in the appropriate form. An analysis of the legal framework for volunteering in foreign countries provides the opportunity to identify three approaches to the legal provision of volunteering: 1) countries with a general legislative consolidation of voluntary activities (Germany, Bulgaria, Kosovo, etc.); 2) the consolidation of administrative and legal provision of volunteer activity by special legal acts (Hungary, Czech Republic, Slovakia, Slovenia, etc.); 3) countries where norms for providing volunteering are not enshrined in any normative act (Great Britain, Albania, Turkey, Sweden). Attention is drawn to the fact that volunteer organizations are perceived as bodies of self-government in the states, at the normative level of which volunteering is not defined, so they are allowed to regulate their activities and internal affairs independently. It is emphasized that all conditions for participation in volunteering activities in different countries of the world depend on the rules of self-regulation of the organization, as well as agreements between the volunteer and the volunteer organization. Proposed on the basis of the experience of legal support of volunteer activities of such countries as the USA, Moldova, Germany, Sweden, Great Britain, to make changes to the legislation of Ukraine and apply this experience in the activities of volunteers. Concrete proposals on improving the national legislation in the field of legal support of volunteer activity in Ukraine are provided.
Адміністративно-правове забезпечення діяльності Національної поліції України щодо захисту дітей від домашнього насильства
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Семікоп, Ніна Валеріївна; Semikop, Nina
The dissertation research is the first national comprehensive study of the administrative and legal framework for ensuring the activities of the National Police of Ukraine to protect children from domestic violence. As a result of studying a significant body of scientific literature and the regulatory framework, the article analyzes the current state of combating domestic violence in Ukraine with a focus on the activities of the National Police in this area. It is proved that the problem of domestic violence against children is relevant for most countries of the world and is in the focus of scientific research by researchers in various fields. Special attention is paid to sociological research on domestic violence as an effective tool for identifying problematic issues in society. Through the prism of the responsibilities for the upbringing and development of a child established by the legislation of Ukraine, the forms of domestic violence against children are systematically investigated and their manifestations and features are revealed. The author emphasizes that domestic violence is a type of child abuse, and with this in mind, the author provides the grounds for distinguishing domestic violence from other related offenses, in particular, from acts which can be qualified as failure to fulfill parental responsibilities. The legal framework for police activities in the context of protecting children from domestic violence has been studied at the international, European and national levels. It has been established that Ukraine has ratified all key international instruments related to this issue and is systematically working to improve national legislation, including the development of regulations at the departmental and interagency levels. Based on scientific analysis, national legislation on child protection from domestic violence is structured in two main components. The first set of legal acts includes general provisions guaranteeing the rights of children, including the prohibition of cruel treatment. The second set of legislation directly focuses on domestic violence and contains specialized provisions aimed at protecting children from domestic violence. Certain shortcomings in the existing legal regulation have been identified and recommendations have been developed to effectively address the identified problems. The author develops a definition of the system of actors for preventing and combating domestic violence against children, provides a multidimensional classification of these actors, and highlights problematic aspects of their activities. Considerable attention is paid to the public as an independent powerful actor in the fight against domestic violence. The author identifies and describes the manifestations of three main forms of public involvement in the field of preventing and combating domestic violence against children. It is emphasized that during preventive measures, police officers should form a cult of indifference and readiness to respond to the facts of domestic violence against children among the public. Attention is also focused on the benefits of hotlines, which are an effective tool for both preventing and combating domestic violence against children. In addition, the article highlights the activities of specialists in ensuring the safety of the educational environment, who, in their functional responsibilities, can assist other actors in preventing and combating domestic violence against children. The author's own vision of the term "powers of the National Police to protect children from domestic violence" is proposed, and the author also classifies such powers, which, depending on the areas, are divided into: 1) powers aimed at the general prevention of domestic violence against children; 2) powers aimed at preventing the recurrence of domestic violence; 3) powers aimed at counteracting domestic violence; 4) powers to ensure the interests of victims; 5) powers aimed at creating effective conditions for combating domestic violence. It is emphasized that the legislation does not have a clear list of authorized police units in the field of preventing and combating domestic violence against children, but such a duty is inferred from the functional responsibilities of individual services and units. Based on the analysis of instructions on the organization of work of individual units of the National Police, the article characterizes the peculiarities of the exercise of such powers by juvenile prevention inspectors, district police officers and community police officers, mobile domestic violence response teams, as well as other structural elements of the National Police in the protection of children from domestic violence. The diversity of forms of police involvement in combating domestic violence against children prompted the classification of the forms of the National Police in accordance with the principle provided for in the legal provisions of the Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence and embodied in national legislation. Taking into account this approach, the following forms of police activity to protect children from domestic violence were proposed and disclosed: 1) forms of police activity aimed at preventing domestic violence against children; 2) forms of police activity aimed at responding effectively to domestic violence against children; 3) forms of police activity aimed at providing assistance and protection to child victims of domestic violence; 4) forms of police activity aimed at properly investigating the facts of domestic violence against children, as well as those committed by children, bringing offenders to justice and changing their behavior. The methods of police activity in combating domestic violence against children are improved, in particular, the manifestations of the method of persuasion (explanation, motivation and encouragement) as the basic method in the activities of the police in relation to children are revealed. It is proved that when working with children, the method of persuasion has the first priority and should be used in the vast majority. It is noted that the use of the coercive method should be limited and used mainly in the context of working with child offenders. At the same time, even when working with this category of children, it is recommended that the coercive method be effectively integrated with various types of persuasion to ensure a more humane and ethical approach. It is determined that the interaction of the National Police with other actors in the prevention and combating of domestic violence is divided into internal (within the police system) and external (with other state and non-state institutions). The author emphasizes the expediency of legislative regulation of internal interaction through the issuance of a relevant departmental order or the development of methodological recommendations on this issue The problematic factors that cause complications in the external interaction of actors involved in combating domestic violence are identified, with their division into objective and subjective factors. Objective factors are characterized as those that go beyond human control and do not depend on the actions of individuals. Instead, subjective factors are closely related to the personal qualities and behavior of representatives of the actors involved in preventing and combating domestic violence. The author emphasizes the importance of strengthening external interaction, especially in the context of interrogation of child victims of domestic violence. The necessity of wide involvement of specially trained psychologists in the implementation of preventive activities with child offenders is proved. The author also analyzes and suggests ways to address other issues that arise in the course of mutual activities of police officers and other authorized entities in preventing and responding to domestic violence against children. The article emphasizes the benefits of interagency training, which contributes to more effective coordination and interaction between different agencies involved in combating domestic violence. This approach allows for the exchange of knowledge and experience, improves the skills of workers, and develops common standards for response. Based on an in-depth study of the scientific literature, a study of the regulatory framework on preventing and combating domestic violence against children, a survey of police officers and the author's own practical experience of working in police units, certain proposals and recommendations are formulated aimed at improving the organizational framework of the National Police's activities to protect children from domestic violence. The author also offers recommendations and suggestions for improving the current legislation with a view to improving the regulatory framework for such activities. In particular, the author highlights the problematic aspects and suggests ways to address them in terms of proper documentation of domestic violence during proceedings on administrative offenses of teaching domestic violence against children, including in their presence. Дисертаційне дослідження представляє собою перше вітчизняне комплексне дослідження адміністративно¬правових засад забезпечення діяльності Національної поліції України щодо захисту дітей від домашнього насильства. В результаті опрацювання значного масиву наукової літератури та нормативної бази проаналізовано сучасний стан боротьби з домашнім насильством в Україні з акцентуацією діяльності Національної поліції в цій сфері. Доведено, що проблема домашнього насильства щодо дітей є актуальною для більшості країн світу та знаходиться в фокусі наукових пошуків дослідників різних галузей. Окрема увага приділена соціологічним дослідженням з тематики домашнього насильства як ефективного інструменту виявлення проблемних питань в суспільстві. Крізь призму обов’язків щодо виховання та розвитку дитини, встановлених законодавством України, системно досліджені форми домашнього насильства щодо дітей та розкриті їх прояви та особливості. Акцентовано увагу на тому, що домашнє насильство є різновидом жорстокого поводження з дитиною, з урахуванням чого наведені підстави розрізнення домашнього насильства з іншими суміжними правопорушеннями, зокрема з діяннями, які можна кваліфікувати як невиконання батьківських обов’язків. Правові основи діяльності поліції в контексті захисту дітей від домашнього насильства були досліджені на міжнародному, європейському та національному рівнях. Встановлено, що Україна ратифікувала усі ключові міжнародні документи, що стосуються цієї проблематики, і систематично працює над вдосконаленням національного законодавства, включаючи розробку нормативних актів на відомчому та міжвідомчому рівнях. На підставі наукового аналізу національне законодавство в галузі захисту дітей від домашнього насильства структуроване у вигляді двох основних компонентів. Перший блок нормативно¬правових актів включає загальні положення, що гарантують права дітей, включно з забороною жорстокого поводження з ними. Другий блок законодавства безпосередньо фокусується на проблематиці домашнього насильства і містить спеціалізовані норми, спрямовані на захист дітей від домашнього насильства. Було ідентифіковано певні недоліки в існуючому правовому регулюванні та розроблено рекомендації, які спрямовані на ефективне вирішення виявлених проблем. Розроблено дефініцію системи суб’єктів запобігання та протидії домашньому насильству відносно дітей, здійснено їх багатоаспектну класифікацію, а також виокремлені проблемні аспекти діяльності окремих суб’єктів. Значна увага приділена громадськості як самостійного потужного суб’єкта боротьби з домашнім насильством. Виділено та розкрито прояви трьох основних форм залучення громадськості до питань у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей. Окремо наголошено, що під час профілактичних заходів працівники поліції повинні формувати у громадськості культ небайдужості та готовності реагувати на факти домашнього насильства щодо дітей. Також акцентовано увагу на перевагах роботи «гарячих ліній», які є дієвим інструментом як запобігання, так і протидії домашньому насильству відносно дітей. Крім того, висвітлюється діяльність фахівців із забезпечення безпеки освітнього середовища, які за своїми функціональними обов’язками можуть сприяти іншим суб’єктам у питаннях запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей. Запропоноване авторське бачення терміну «повноваження Національної поліції щодо захисту дітей від домашнього насильства», а також здійснено класифікацію таких повноважень, які в залежності від напрямів поділяються на: 1) повноваження, спрямовані на загальну профілактику вчинення домашнього насильства щодо дітей; 2) повноваження, спрямовані на запобігання повторному вчинення домашнього насильства; 3) повноваження, спрямовані на протидію домашньому насильству; 4) повноваження щодо забезпечення інтересів постраждалих осіб; 5) повноваження, спрямовані на створення ефективних умов боротьби з домашнім насильством. Підкреслюється, що в законодавстві не має чіткого переліку уповноважених підрозділів поліції у сфері запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей, але такий обов’язок вбачається на підставі функціональних обов’язків окремих служб та підрозділів. На основі аналізу інструкцій з організації роботи окремих підрозділів Національної поліції охарактеризовано особливості здійснення таких повноважень інспекторами ювенальної превенції, дільничними офіцерами поліції та поліцейськими офіцерами громад, мобільними групами з реагування на факти вчинення домашнього насильства, а також іншими структурними елементами Національної поліції в питаннях захисту дітей від домашнього насильства. Різноманіття форм залученості поліцейських до питань боротьби з домашнім насильством щодо дітей спонукало класифікувати форми діяльності Національної поліції відповідно до принципу, передбаченого в правових нормах Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, та втіленому в національному законодавстві. З урахуванням такого підходу було запропоновано та розкрито наступні форми діяльності поліції щодо захисту дітей від домашнього насильства: 1) форми діяльності поліції, що спрямовані на запобігання домашньому насильству щодо дітей; 2) форми діяльності поліції, що спрямовані на ефективне реагування на факти домашнього насильства щодо дітей; 3) форми діяльності поліції, що спрямовані на надання допомоги та захисту постраждалим від домашнього насильства дітей; 4) форми діяльності поліції, що спрямовані на належне розслідування фактів домашнього насильства щодо дітей, а також вчинених дітьми, притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності та зміна їхньої поведінки. Удосконалено методи діяльності поліції з питань боротьби з домашнім насильством щодо дітей, зокрема розкриті прояви методу переконання (роз’яснення, мотивування та заохочення), як базового методу в діяльності поліції щодо дітей. Доведено, що під час роботи з дітьми метод переконання має першочерговий пріоритет і повинен застосовуватися у переважній більшості. Зазначено, що застосування методу примусу має бути обмеженим і використовуватися переважно у контексті роботи з дітьми-кривдниками. При цьому, навіть при роботі з такою категорією дітей, метод примусу рекомендується ефективно інтегрувати з різновидами методу переконання, щоб забезпечити більш гуманний та етичний підхід. Визначено, що взаємодія Національної поліції з іншими суб’єктами запобігання та протидії домашньому насильству поділяється на внутрішню (всередині поліцейської системи) та зовнішню (з іншими державними та недержавними інституціями). Наголошується на доцільності законодавчого врегулювання питань внутрішньої взаємодії шляхом видання відповідного відомчого наказу або розробки методичних рекомендацій з цього питання. Виокремлені проблемні фактори, що спричиняють ускладнення під час зовнішньої взаємодії суб’єктів, задіяних у боротьбі з домашнім насильством з розподілом їх на об’єктивні та суб’єктивні. Об’єктивні фактори характеризуються як такі, що виходять за рамки людського контролю та не залежать від дій окремих осіб. Натомість суб’єктивні фактори тісно пов’язані з особистісними якостями та поведінкою представників суб’єктів, які беруть участь у заходах запобігання та протидії домашньому насильству. Акцентується увага на важливості посилення зовнішньої взаємодії, особливо в контексті проведення допиту дітей, які постраждали від домашнього насильства. Доводиться необхідність широкого залучення спеціально підготовлених психологів до здійснення профілактичної діяльності з дітьми кривдниками. Аналізуються та пропонуються шляхи вирішення й інших питань, які виникають у процесі взаємної діяльності працівників поліції та інших уповноважених суб’єктів у питаннях запобігання та реагування на факти домашнього насильства щодо дітей. Наголошується на перевагах міжвідомчого навчання, що сприяє більш ефективній координації та взаємодії між різними органами, задіяними у боротьбі з домашнім насильством. Цей підхід дозволяє обмінюватися знаннями та досвідом, покращувати навички працівників, а також розвивати єдині стандарти для реагування. На підставі глибоко опрацювання наукової літератури, дослідження нормативної бази з тематики запобігання та протидії домашньому насильству щодо дітей, проведеного анкетування працівників поліції та власного практичного досвіду роботи в підрозділах поліції сформульовані певні пропозиції та рекомендації, які спрямовані на покращення організаційних засад діяльності Національної поліції щодо захисту дітей від домашнього насильства. Також запропоновані рекомендації та пропозиції щодо покращення чинного законодавства з метою вдосконалення нормативного забезпечення такої діяльності. Зокрема виокремлено проблемні аспекти та запропоновані шляхи їх вирішення в питаннях належного документування фактів домашнього насильства під час провадження у справах про адміністративне правопорушення щодо вчення домашнього насильства щодо дітей, в т.ч. в їх присутності.
Адміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2021) Пантелеєв, Сергій Миколайович; Panteleiev, Serhii
У роботі комплексно досліджено адміністративно-правове регулювання антикорупційних заборон та обмежень у діяльності поліцейських в Україні, а також вироблено науково обґрунтовані пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства у цій сфері. Дослідження конфлікту інтересів як фактору корупції дозволило обґрунтувати, що такий конфлікт є зіткненням (суперечностями) між суспільним благом, забезпечувати яке особа, що приймає управлінське рішення, зобов’язана, і її особистими інтересами та інтересами соціальних груп, до яких вона належить, яке негативно сприймається суспільством і підриває довіру до чесності таких осіб та ефективності органів публічного управління і забезпечення ними публічних інтересів. Зазначено, що виникнення в українському законодавстві поняття «конфлікт інтересів» обумовлено ратифікацією в 2006 році Конвенції ООН проти корупції 2003 р., відповідно до чого український уряд взяв на себе зобов’язання з врегулювання та попередження конфліктів інтересів на публічній службі для запобігання корупції. Визначено модель правового регулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності, обрану Україною внаслідок її прагнення до євроінтеграції і побудови правового і демократичного суспільства (врегулювання такого конфлікту в нормах антикорупційного законодавства), виокремлено недоліки та переваги обраної моделі. Проаналізовано підходи до генезису в національному антикорупційному законодавстві поняття конфлікту інтересів як фактору корупції, що створює зіткнення суспільного блага, яке зобов’язане забезпечувати публічна особа, та її приватних інтересів, виокремлено ознаки поняття «конфлікт інтересів» в українському законодавстві (до яких віднесено приватний інтерес, необ’єктивність і упередженість прийняття управлінського рішення та причинний зв’язок між ними). Зазначено, що нормативне врегулювання конфлікту інтересів у публічній діяльності в Україні спрямоване на запобігання корупції та досягається шляхом встановлення щодо спеціальних суб’єктів низки антикорупційних заборон та обмежень, які, з одного боку, зорієнтовані на створення таких умов, за яких у цих суб’єктів не може виникнути можливості скористатися своїми повноваженнями не для публічного блага, а з іншого – обмежують права та свободи вищевказаних суб’єктів. Сформульовано поняття антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні як системи заходів, спрямованих на обмеження прав та свобод вищевказаних суб’єктів, з метою уникнення конфлікту інтересів у публічній діяльності, запобігання підриву авторитету органів державної влади та місцевого самоврядування, ефективного функціонування органів публічної влади, запобігання підриву довіри до чесності спеціальних суб’єктів і спрямованості їх дій на забезпечення публічних, а не приватних інтересів чи інтересів третіх осіб. Проаналізовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності спеціальних суб’єктів в Україні та правові норми, якими вони встановлюються. Наголошено на доцільності усунення тавтології правових норм кримінального права та адміністративного права, якими встановлюється заборона використання службових повноважень або службового становища і пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах. Досліджено ознаки, які визначають спеціальний статус поліцейського як спеціального суб’єкта, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (громадянство, складання присяги поліцейського, проходження служби на відповідних посадах та порядок присвоєння спеціального звання поліції). Відзначено правову невизначеність такої ознаки спеціального статусу поліцейського як проходження служби на відповідних посадах та запропоновано шляхи її усунення. Охарактеризовано види антикорупційних заборон та обмежень в діяльності поліцейських, що встановлюються нормами адміністративного права, а саме щодо: одержання подарунків; сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності; спільної роботи близьких осіб; подальшого працевлаштування; доступу та використання інформації. Досліджено генезис введення антикорупційних заборон та обмежень у національну систему антикорупційного законодавства, що дозволило визначити причини, які заважають реалізовувати зазначені заборони та обмеження на практиці в повному обсязі і породжують неоднозначну судову практику. На підставі аналізу поетапного розвитку міжнародного та європейського антикорупційного законодавства, доведено, що утворилися дві моделі щодо визначення подарунків, які отримують спеціальні суб’єкти – подарунки як неправомірна вигода та подарунки як складова конфлікту інтересів і залежно від того, яка з них обирається державою, формується підхід до розроблення законодавства, яким регулюються антикорупційні заборони та обмеження щодо одержання подарунків та встановлення відповідальності за їх порушення (кримінальної чи адміністративної). Вказано, що український законодавець при розробленні антикорупційного законодавства обрав другу модель регламентації обмежень щодо одержання подарунків у діяльності спеціальних суб’єктів – концепцію розуміння подарунка як передумови для конфлікту інтересів і залежно від цього розробив правове регулювання. Досліджено правовий механізм антикорупційних заборон та обмежень щодо отримання подарунків поліцейськими в Україні, визначено його правові проблеми та запропоновано шляхи удосконалення. Ґрунтуючись на нормах міжнародного законодавства, виокремлено ознаки додаткової діяльності, якою не можуть займатися спеціальні суб’єкти. Підкреслено, що при розробленні аналогічних антикорупційних заборон в українському законодавстві міжнародні норми було враховано, але не відтворено повністю і в результаті їх адаптації до національного законодавства утворився своєрідний сплав застарілих «радянських» понять та прийнятого в міжнародній практиці підходу до додаткової діяльності, якою не можуть займатися спеціальні суб’єкти. Досліджено правовий механізм антикорупційних заборон, спрямований на обмеження права спеціальних суб’єктів на зайняття додатковою діяльністю, визначено його недоліки та запропоновано шляхи удосконалення. Підкреслено, що звуження для поліцейських «дозволених» видів діяльності, якими вони можуть займатися додатково, встановлене нормами спеціального закону, в якому визначається їх правовий статус, у порівнянні з іншими спеціальними суб’єктами, на яких розповсюджуються норми антикорупційного законодавства, є невиправданим, не має об’єктивних підстав і раціональних доводів. Зазначено, що введення в національне законодавство спеціальних антикорупційних заборон та обмежень щодо працевлаштування колишніх спеціальних суб’єктів, обумовлено прагненням запобігання можливості використання інформації, що отримана таким суб’єктом за родом своєї попередньої діяльності на користь нового роботодавця, є реалізацією Україною міжнародних антикорупційних норм, спрямованих на запобігання корупції у приватному секторі. Наголошено, що розроблені українським законодавцем норми, в яких встановлюється ця заборона, фактично є декларативними, оскільки не сформовано організаційно-правового підґрунтя для її реалізації. Розроблено ряд пропозицій щодо удосконалення правового механізму антикорупційних заборон та обмежень щодо подальшого працевлаштування спеціальних суб’єктів в Україні. The paper comprehensively studies the administrative and legal regulation of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of police in Ukraine, as well as develops scientifically grounded proposals for the improvement of existing legislation in this field. The study of conflict of interest as a factor of corruption allowed to substantiate that such a conflict is a collision (contradiction) between the public good, which person is obliged to ensure while making a management decision, his personal interests and the interests of social groups, to which he belongs; which is perceived by society in negative way and undermines сonfidence in the honesty of such persons and the effectiveness of public administration as well as ensuring by them public interests. It is noted that the emergence of the concept of "conflict of interest" in Ukrainian law is due to the ratification in 2006 of the UN Convention against Corruption (2003), according to which the Ukrainian government committed to regulate and prevent conflicts of interest in the public service to prevent corruption. The model of legal regulation of conflict of interests in public activity, chosen by Ukraine due to its desire for European integration and foundation of a legal and democratic society (regulation of such a conflict in anti-corruption legislation) is identified, the shortcomings and advantages of the chosen model are distinguished. The approaches to the genesis in the national anti-corruption legislation of the concept of conflict of interests as a factor of corruption that creates a conflict of public good, which must be provided by a public person, and his private interests are analyzed, as well as the features of "conflict of interest" in Ukrainian legislation (private interest, bias and prejudice of management decisions and the causal link between them). It is noted, that the normative settlement of conflicts of interest in public activities in Ukraine is aimed at the prevention of corruption and is achieved by the establishment of a number of anti-corruption prohibitions and restrictions on special entities, which, on the one hand, are aimed at creating conditions, under which these entities may not have got the possibilities to exercise one's powers not for the public good, but on the other hand, at the restriction of the rights and freedoms of the above-mentioned subjects. The concept of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of special entities in Ukraine as a system of measures aimed at the restriction of the rights and freedoms of the above mentioned entities, in order to avoid conflicts of interest in public activities, prevent undermining the authority of public authorities and local governments, as well as at the effective functioning of public authorities, prevention of the undermining of confidence in the honesty of special entities and the focus of their actions to ensure public rather than private interests or the interests of third parties is formulated. The types of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of special entities in Ukraine and the legal regulations, by which they are established, are analyzed. Emphasis is placed on the expediency of eliminating the tautology of legal norms of criminal and administrative law, which prohibit the use of official powers or official position and related opportunities for the purpose of obtaining illegal benefits, including the use of any state or municipal property or funds in private interests. The features that determine the special status of a police officer as a special entity covered by the Law of Ukraine "On Prevention of Corruption" (citizenship, taking the oath of a police officer, serving in certain positions and the procedure for holding a special police rank) have been studied. The legal uncertainty of such a feature of the special status of a police officer as service in the certain positions is noted and ways to eliminate it are suggested. The types of anti-corruption prohibitions and restrictions on the activities of police officers, which are established by the norms of administrative law, are considered, namely regarding: receiving gifts; combination and reconciliation with other activities; joint activities of relatives; further employment; access and use of information. The genesis of the introduction of anti-corruption prohibitions and restrictions in the national system of anti-corruption legislation has been studied, which allowed to identify the reasons that prevent the implementation of these prohibitions and restrictions in practice in full and generate ambiguous case law. On the basis of the analysis of the gradual development of international and European anti-corruption legislation it is proved that two models have been created to determine the gifts received by special entities – gifts as an illegal benefit and gifts as a part of a conflict of interest, and due to their choice an approach to drafting legislation governing anti-corruption prohibitions and restrictions on the receipt of gifts and establishing liability for their violation (criminal or administrative) is formed. It is stated that the Ukrainian legislator in drafting anti-corruption legislation chose the second model of regulation of restrictions on receiving gifts in the activities of special entities – the concept of understanding the gift as a prerequisite for conflict of interest, and accordingly developed legal regulation. The legal mechanism of anti-corruption prohibitions and restrictions on receiving gifts by police officers in Ukraine has been studied, its legal problems have been identified and ways of improvement have been suggested. Due to the norms of international law, the signs of additional activities that special entities cannot be engaged in are singled out. It is emphasized that in the development of similar anti-corruption prohibitions in Ukrainian legislation, international norms were taken into account, but not fully reproduced, and as a result of their adaptation to national legislation a kind of fusion of outdated "Soviet" concepts and internationally accepted approach to additional activities of special subjects was formed. The legal mechanism of anti-corruption prohibitions aimed at the restriction of the right of special entities to engage in additional activities has been studied, its shortcomings have been identified and ways to improve them have been proposed. It is emphasized that the narrowing of the "permitted" activities for police officers, which they may be additionally engaged in, established by the norms of a special law, which determines their legal status, in comparison with other special entities covered by anti-corruption legislation, is unjustified, as it has not objective grounds and rational arguments. It is noted that the introduction into national legislation of special anti-corruption prohibitions and restrictions on employment of former special entities, due to the desire to prevent the possibility of using information obtained by such entity in the course of its previous activities for the benefit of a new employer, is Ukraine's implementation of international anti-corruption norms, aimed at the prevention of corruption in the private sector. It is emphasized that the norms developed by the Ukrainian legislator, which establish this prohibition, are in fact declarative, as no organizational and legal basis for its implementation has been formed. A number of proposals have been developed to improve the legal mechanism of anti-corruption prohibitions and restrictions on further employment of special entities in Ukraine. It is emphasized that anti-corruption restrictions on joint work of relatives in Ukraine are aimed at the limitation of nepotism at work and developed in accordance with international anti-corruption norms; ways to improve the legal mechanism of these restrictions have been suggested. Given the current legal problems in the field of identification, access, circulation, storage of restricted information, for the increase the effectiveness of anti-corruption restrictions on access and use of restricted information, it is argued the feasibility of the development of a list of confidential information that can be accessed by police in the course of its activities, taking into account legal conflicts in the definition of "confidential information", and the adoption of a law that would regulate the types and legal regime of such information. It is proposed to impose an additional prohibition on police officers to participate in gambling, as such an opportunity creates corruption risks in their activities.
Адміністративно-правове регулювання у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2020) Карпенко, Карина Костянтинівна; Karpenko, Karyna
Дисертація є комплексним дослідженням адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів в Україні. Здійснення реформування і структурної перебудови національного законодавства держави обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як складової частини фінансового ринку України, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання і забезпечує відшкодування збитків у разі стихійного лиха, аварій, катастроф та інших непередбачених подій, що негативно впливають на добробут населення, діяльність суб’єктів господарювання і держави загалом. Будучи провідною ланкою ринкової економіки, страхова сфера виступає складним механізмом, що чутливо реагує на всі соціально-економічні, політичні та соціопсихологічні процеси, що відбуваються в країні. Як результат, сучасний стан розвитку страхового ринку характеризується складністю та суперечливістю, що пояснюється недосконалістю галузевого законодавства, низькою платоспроможністю вітчизняних страхувальників, проявами галузевого монополізму, недостатнім рівнем кваліфікації кадрів у страхових компаній, великою кількістю видів обов’язкового страхування, зловживаннями у сфері страхових відносин як з боку страховиків, так і страхувальників, що свідчать про необхідність удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання у вказаній сфері. Варто наголосити, що здійснення адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів обумовлено також певними соціально-економічними потребами суспільства та з мінімізацією рівня ризику як страховиків, так і страхувальників. Беручи до уваги комерційний інтерес страховиків що переважає над інтересами страхувальників, необхідність такого регулювання зумовлюється бажанням держави гарантувати соціальний спокій суспільства, зокрема в умовах перманентної світової фінансової кризи. Останнє є одним із важливих чинників у вирішенні ряду соціальних та економіко-правових проблем співвітчизників. Автомобільний транспорт є зручним, маневреним, швидким, що зумовлює його активний розвиток. Проте в умовах нерозвиненої, застарілої транспортної інфраструктури та переважної частини автопарку, недосконалої системи підготовки водіїв, низького рівня їх правової свідомості й культури це призводить до зростання кількості дорожньо-транспортних пригод (далі – ДТП). Ситуація на дорогах України визнана однією з головних загроз національній безпеці. З огляду на це обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, як ефективний механізм захисту майнових прав та інтересів як потерпілих осіб, так і власників транспортних засобів (далі- ТЗ) стає необхідним елементом економічної і правової системи держави. Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – ОСЦПВВНТЗ) набрав чинності 1 січня 2005 р. Відтоді нормативна база, підзаконні нормативні акти, спрямовані на забезпечення дії Закону, перманентно вдосконалюються. Завдяки цим заходам ОСЦПВВНТЗ перетворилося на справді масове явище. За 2018 р. було оформлено договорів, що розпочали дію 7 720 277 полісів, що свідчить про значне охоплення володільців транспортних засобів страхуванням відповідальності (тоді як у 2017 р. – лише 7 408 257). Однак, незважаючи на наявну нормативну базу регулювання відносин щодо ОСЦПВВНТЗ, окремі її положення викликають нарікання учасників правовідносин щодо цього виду страхування – страхувальників (невідповідність розміру страхових платежів спричинюваним ризикам, гарантії захисту майнових інтересів у разі настання страхового випадку), страховиків (забезпечення обов’язковості страхування, адекватний розрахунок страхових платежів, протидія шахрайству), вигодонабувачів (гарантування і спрощення процедури отримання страхового відшкодування, його повнота). Відповідно до поставленої мети нами під час проведення дослідження сформульовано та удосконалено визначення поняття «адміністративно-правове регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів»; сформульовано авторські пропозиції щодо внесення змін та доповнень до нормативних актів України, норми яких регулюють відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; удосконалено механізм адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, а також теоретичні положення щодо змісту форм та методів адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів; дістали подальшого розвитку дослідження системи органів, уповноважених здійснювати адміністративно-правове регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, а також чинників, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів та запропоновано їх класифікацію. У роботі проаналізовано чинне галузеве законодавство і практику адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, вивчено генезис адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, висвітлено та проаналізовано світовий досвід правового забезпечення страхової діяльності. Досліджено об’єктивні та суб’єктивні чинники, що впливають на ефективність адміністративно-правового регулювання обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників автомобільних транспортних засобів, визначено напрями підвищення ефективності регуляторного механізму через удосконалення його правових й організаційних основ. З’ясовані теоретичні та практичні проблеми визначення адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України, який забезпечує формування конкурентної політики в державі. В роботі досліджено етимологію поняття правовий статус, узагальнено його розуміння в науці та практиці. Визначено поняття, структуру адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України та його структурних підрозділів, їх місце в системі органів державної влади, систему функцій та адміністративно-правових повноважень. Охарактеризовано основні повноваження Моторно (транспортного) страхового бюро України, в залежності від мети та функцій вони поділяються на такі: організаційно-регулятивні; контрольні; правоохоронні. Піддано аналізу практику правового регулювання та реалізації елементів адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України. Виділені основні форми взаємодії Моторно (транспортного) страхового бюро України з іншими державними органами і органами місцевого самоврядування. Сформульовано пропозиції щодо оптимізації адміністративно-правового статусу Моторно (транспортного) страхового бюро України шляхом внесення змін і доповнень до чинного законодавства. The dissertation is a complex study of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles in Ukraine. The implementation of the reform and structural restructuring of the national legislation of the state necessitates the further development of the national insurance market as an integral part of the financial market of Ukraine, which helps to create the basis for sustainable economic growth and provides compensation for losses in the event of natural disasters, accidents, catastrophes and other unforeseen events, for the welfare of the population, the activities of economic entities and the state as a whole. As a leading market economy, the insurance industry is a complex mechanism that sensitively responds to all socio-economic, political and socio-psychological processes taking place in the country. As a result, the current state of development of the insurance market is characterized by complexity and controversy, which is explained by the imperfection of sectoral legislation, low solvency of domestic insurers, manifestations of industry monopoly, insufficient qualification of personnel in insurance companies, a large number of types of compulsory insurance insurance, by insurers and insurers, which testify to the need to improve the mechanism of administrative and legal regulation tion in that area. It should be emphasized that the implementation of administrative and legal regulation of compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles is also conditioned by certain socio-economic needs of society and minimizing the risk level of both insurers and insurers. Given the commercial interest of insurers outweighing the interests of insurers, the need for such regulation is conditioned by the desire of the state to guarantee the social peace of society, in particular in the face of a permanent global financial crisis. The latter is one of the important factors in solving a number of social and economic and legal problems of compatriots. Road transport is convenient, maneuverable, fast, which causes its active development. However, in the conditions of underdeveloped, outdated transport infrastructure and the vast majority of the fleet, poor training system, low level of legal consciousness and culture, this leads to an increase in traffic accidents (hereinafter - road accidents). The situation on the roads of Ukraine is recognized as one of the major threats to national security. In view of this, compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles (hereinafter referred to as CICLOLV) as an effective mechanism for the protection of property rights and interests of both injured persons and owners of vehicles (hereinafter - TOR) becomes a necessary element of the economic and legal system. of the state. The Law of Ukraine “On Compulsory Insurance of Civil Liability of Land Vehicle Owners” entered into force on January 1, 2005. Since then, the regulatory framework, the by-laws aimed at ensuring the operation of the Law, have been permanently improved. Thanks to these measures, CICLOLV has become a truly mass phenomenon. In 2018, contracts were initiated that started 7 720 277 policies, which indicates a significant coverage of vehicle owners with liability insurance (compared to only 7 408 257 in 2017). However, in spite of the existing regulatory framework for regulating the relations with CICLOLV, some of its provisions cause criticism of participants in the legal relationship regarding this type of insurance - insurers (inconsistency of the amount of insurance payments caused by risks, guarantees of protection of property interests in the event of collateral, insurance, adequate calculation of insurance payments, counteraction to fraud), beneficiaries (guarantee and simplification of the procedure of obtaining insurance indemnity ting its completeness). In accordance with this goal, during the research we formulated and refined the definition of "administrative and legal regulation of compulsory insurance of civil liability of owners of land vehicles"; formulated the author's proposals for amendments to the normative acts of Ukraine, the rules of which regulate relations in the field of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles; the mechanism of administrative regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles has been improved, as well as the theoretical provisions on the content of forms and methods of administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles; got further development of the system of bodies authorized to carry out administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, as well as factors that influence the effectiveness of the administrative and legal regulation of the obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles and their classification is proposed. The article analyzes the current sectoral legislation and practice of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, examines the genesis of administrative and legal regulation of obligatory insurance of civil liability of owners of land vehicles, clarifies and analyzes the legal provision of insurance activities. The objective and subjective factors that influence the effectiveness of the administrative and legal regulation of the obligatory civil liability insurance of the owners of land vehicles are investigated, the directions of increasing the efficiency of the regulatory mechanism through the improvement of its legal and organizational bases are determined. The theoretical and practical problems of determining the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine, which ensures the formation of competition policy in the country, are clarified. The etymology of the concept of legal status is investigated in the work, its understanding in science and practice is generalized. The concept, structure of the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine and its structural subdivisions, their place in the system of state authorities, the system of functions and administrative and legal powers have been determined. The basic powers of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine are characterized, depending on the purpose and functions they are divided into the following: organizational and regulatory; control; law enforcement. The practice of legal regulation and implementation of the elements of the administrative-legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine is analyzed. The main forms of interaction of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine with other state and local self-government bodies are highlighted. The proposals on optimization of the administrative and legal status of the Motor (Transport) Insurance Bureau of Ukraine by amending the current legislation are formulated.
Адміністративно-правове та організаційне забезпечення охорони здоров'я в Україні
(Одеса: ОДУВС, 2018) Гомон, Дар'я Олегівна; Homon, Daria
Робота присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правового та організаційного забезпечення охорони здоров'я в Україні. Проаналізовано поняття і сутність адміністративно-правового забезпечення охорони здоров'я та організаційні основи діяльності суб’єктів забезпечення охорони здоров'я. Досліджено світові моделі організації системи охорони здоров'я та запропоновані шляхи вдосконалення правових та організаційних засад діяльності органів охорони здоров'я в Україні. В дисертаційному досліджені зазначено, що в усі часи здоров’я людини розглядалось як одна з найвищих цінностей суспільства. Здоров'я є не лише найбільшою соціальною та індивідуальною цінністю, яка значною мірою впливає на процеси та результати економічного, соціального та культурного розвитку, як індивідума, так і всього народу, а й критерієм благополуччя всієї держави. Охорона здоров'я як важлива самостійна функція державної влади і місцевого самоврядування має спеціальне законодавство і систему органів публічного адміністрування, які забезпечують реалізацію права на охорону здоров'я. Проведено історико-правовий аналіз розвитку адміністративно-правового та організаційного забезпечення охорони здоров'я і встановлено, що законодавство є важливим та ефективним засобом державного управлыння. Правове регулювання взаємовідносин людини і суспільства у державі в усі часи не оминало сфери охорони здоров'я, зокрема й надання медичної допомоги. Регламентація охорони здоров’я в Україні має глибоке історичне коріння і бере початок ще з часів Київської Русі. Сформульовано наукове визначення адміністративно-правового забезпечення охорони здоров'я - здійснюваний вплив органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб в межах визначеної законом компетенції за допомогою спеціального (нормотворчого) механізму, на відносини в сфері охорони здоров’я з метою забезпечення захисту і охорони прав, свобод та інтересів населення, необхідних для реалізації права на найвищий досяжний рівень здоров’я і продовження працездатності кожної людини. Дослідження правової основи забезпечення охорони здоров'я дало можливість з’ясувати, що правовідносини у сфері охорони здоров’я регламентуються і регулюються широким колом нормативно-правових актів, а саме: Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я та іншими законами в сфері охорони здоров'я, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України та інших міністерств, що мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, а також державними комплексними і цільовими програмами з актуальних питань охорони здоров’я, затверджені указами Президента України або постановами Кабінету Міністрів України. Юридична відповідальність в сфері охорони здоров'я це особливий порядок застосування суб’єктами адміністративної юрисдикції до особи, яка вчинила правопорушення, об’єктом якого є здоров'я людини, тобто стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, засобів державного примусу, що виражаються у накладенні адміністративних стягнень, форм цивільної відповідальності і кримінальних покарань. Публічне адміністрування в сфері охорони здоров'я розглядається як діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо організації і управління усіма складовими системи охорони здоров’я для задоволення потреб громадян України щодо збереження та зміцнення здоров’я. У роботі визначено систему суб’єктів публічного адміністрування в сфері охорони здоров'я, яка включає в себе: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Національну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу при Кабінеті Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України та інші міністерства, що мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Національну службу здоров'я України, місцеві державні адміністрації (департаменти (управління) охорони здоров'я), органи місцевого самоврядування (відділи (управління) охорони здоров'я). Під формами публічного адміністрування органів охорони здоров’я пропонується розглядати однорідні, конкретні дії суб’єктів публічного адміністрування, пов’язані зі створенням оптимальних умов для реалізації громадянами своїх прав щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я та соціального благополуччя. Методами публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я є способи впливу суб’єктів публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я на підпорядковані їм об’єкти з метою реалізації своїх управлінських повноважень в сфері охорони здоров'я. З’ясовано, що світова практика виробила три основні моделі системи фінансування охорони здоров'я: 1. Бюджетна (державна) модель фінансування (модель Беверіджа), передбачає фінансування сфери охорони здоров‘я до 90% усіх витрат за рахунок бюджету, а решта 10% включають кошти, які акумулюються за рахунок добровільного медичного страхування, кошти, отримані за платні медичні послуги, кошти благодійних організацій, спонсорська допомога. 2. Платна (приватна) модель фінансування, суть якої полягає у тому, що фінансування галузі охорони здоров‘я здійснюється загалом за рахунок приватних платежів та коштів фондів добровільного медичного страхування. 3. Страхова (змішана) модель фінансування (модель Бісмарка), передбачає фінансування сфери охорони здоров‘я не менше 60% усіх витрат за рахунок фонду чи фондів обов‘язкового медичного страхування. Решта витрат (до 40%) фінансуються за рахунок коштів бюджету, добровільного медичного страхування, коштів, отриманих за надання платних медичних послуг, міжнародних програм охорони здоров‘я. Досліджено досвід організаційно-правового забезпечення охорони здоров'я в таких країнах, як Японія, США, Німеччина, Франція, Грузія, Вірменія, який може бути використаний в Україні при реформуванні охорони здоров'я. Говорячи про реформування та удосконалення правового забезпечення, неможливо залишити без уваги правову базу охорони здоров’я, яка потребує систематизації всього законодавства України у сфері охорони здоров’я, тобто створення базового документу – наприклад, Кодексу законів України про охорону здоров'я (Медичного кодексу України). Доцільно було б також прийняти Закони «Про фінансування охорони здоров’я», «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про медичну діяльність», «Про забезпечення прав пацієнтів», «Про лікарське самоврядування», оскільки вони визначатимуть тип вітчизняної системи охорони здоров’я і основи її діяльності. The work is dedicated to integrate study of administrative, legal and organizational health care maintaining in Ukraine. Concept and subject of administrative and legal health care maintaining and organizational basis for the work of health care subjects were analyzed. Worldwide models of organization of health care system and offered ways of improvement legal and organizational cornerstones of health care authorities in Ukraine were examined. It is stated in dissertational research that at all times human health was considered like one of the highest values of the society. Health is not only the biggest social and individual value, which substantially affects on the process of economical, social and cultural development both on individual and national level, and also is a criteria of prosperity of the whole country. Health care as an important independent function of governmental authority and local government has its special legislation and congressional establishment of public company, which provide realization of the health care right. Historical and legal analysis of development administrative and legal provision within health care was undertaken and it was established that legislation is important and effective way of public management. Juridical regulation of interaction between the individual and society at all times has not been without labour protection particularly medical assistance. Health care regulation in Ukraine has deep historical roots and rises since Kiev Rus. Scientific approaches about concept of administrative and legal enforcement of health care maintaining as an implementing impact of public authorities, within otherwise specified jurisdiction by law, by the use of special (normative) mechanism, regarding health care maintaining in order to protection and security of rights, liberties and interests of society necessary for realization right to the highest attainable level of health. Achievement of legal framework health care maintaining gave an opportunity to find out that legal relationship in the health care maintenance are governed and regulated by quite significant legislative framework, more specifically: Constitution of Ukraine, The Fundamentals of Health Legislation of Ukraine, Presidential Decree, ordinance by the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of Ministry of Health of Ukraine as well as national and governmental, complex and focused programs on current health care problems, ratified by Presidential Decree or Orders of the Cabinet of Ministers. On the characteristics types of offenses in the health care maintenance according to the article 80 UL «About fundamentals of the legislation of Ukraine about health care» identified next kinds of legal responsibility: criminal, civil and administrative, which are defined by norms Crimes Act and Civil Code of Ukraine and Code of Administrative Offences of Ukraine respectively. Identification «organizational provision of health care» was formed - activities of actors public administration within health care maintenance, which is formed on creating environment for effective enforcement assignments and responsibilities about organization and management all the components of health care maintenance for satisfaction needs of citizens of Ukraine about preserving and strengthening of health. Public administration in the health care maintenance is considered as a activity of public authorities and local authorities about organizing and managing every component of health care system for satisfaction needs of Ukrainian citizens about health preservation and strengthening. Subjects of public administration in a health care maintenance were highlighted in the work, including: President of Ukraine, The Verkhovna Rada of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, State Service of Ukraine on medication and drug control, State Service on importance of food safety and consumer protection, National academy of medical sciences of Ukraine, local State administrations (departments (administration) of labour protection), local authorities (departments (administration) of labour protection) and civic organizations. In the capacity of public health care authorities, it is suggested to consider combination of homogeneous actions of official public authorities, associated with creating optimal conditions for citizens to realize their rights about saving and strengthening physical and phycological health and social prosperity. At the same time methods of public administration in the health care maintenance should be understood ways of influencing of public administration subjects on subordinate objects in order to realizing their managerial discretion in health care. It is established that international practice has formulated 3 basic financial system health care models: 1. Budgetary (governmental) financial model (Beveridge model) including funding health care to 90% of all costs by the budget and the rest 10% are including means, which are accumulated through voluntary health insurance, means raised from paid medical services, means of charities, sponsors help. 2. Paid (private) financial model lies in the fact that health care financing comes from private premiums and means of account funds of voluntary health insurance. 3. Insured (mixed) financial model provides for financing health care for not less than 60% of all spendings at the cost of fund or funds of compulsory health insurance. The rest of spendings (up to 40%) are being financed ate the cost of budget, voluntary health insurance, means, gotten from the giving private medical services, international health care programs. Experience organizational and legal health care management in such countries like Japan, USA, Germany, France, Georgia, Armenia was studied and can be used in Ukraine for the reform of the health care. Talking about the reform and improvement of administrative and law and organizational provision it is impossible to ignore legal basis of health care which needs systematization of all Ukrainian legislation in the health care field, which means creating basic document - for example, Ukrainian Health Care Code (Medical Code of Ukraine). It would be aptly to introduce an obligatory health insurance, which will allow to become less depended on the budged financial system and medical self-governance in Ukraine. It is also suggested to introduce independent civil control in health care sphere by addition Law of Ukraine «Fundament of Legislation of Ukraine about health care» addition Code of Ukraine about administrative offences with a new article, which provides responsibility for refusal to give employees possibility to health assessment.
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
(Одеса: ОДУВС, 2023) Слаблюк, Нікіта Сергійович; Slabliuk, Nikita
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правового статусу та особливостей трансформації діяльності Державної податкової служби України. Виокремлено п’ять основних історичних етапів діяльності Державної податкової служби України, на яких відбулося безпосереднє становлення служби, її розвиток, модернізація та сучасна трансформація правового статусу установи, зокрема: 1) етап становлення податкової інституції з відповідними профільними повноваженнями у вигляді Головної державної податкової інспекції України (1990–1996 рр.); 2) етап формування прототипних правових засад діяльності Державної податкової адміністрації України (1996–2000 рр.); 3) етап модернізації окремих елементів адміністративно-правового статусу профільної податкової інституції – Державної податкової служби України (2000–2010 рр.); 4) етап декларативного формування уніфікованого митно-податкового органу та його інституційного підпорядкування (2011–2018 рр.); 5) етап трансформації в межах ідеї втілення принципів належного урядування в діяльності Державної податкової служби України (з 2018 р. й дотепер). Доведено, що у своєму історичному розвитку Державна податкова служба України проходить не лише етап власне становлення, а й окремі стадії модернізації та сучасної еволюційної трансформації свого адміністративно-правового статусу. Обґрунтовано, що більшість змін у діяльності Державної податкової служби України не мали системного й комплексного характеру, відбувалися досить стрімко, хаотично, неповною мірою сплановано, що загалом негативно позначалося на результатах і показниках роботи податкових органів, мало наслідком значний відтік кадрів, нестабільність функціонування податкової системи, додаткові бюджетні витрати, посилення контрольної функції та інші негативні чинники. Зазначено, що створення Державної податкової служби України як спеціального окремого контролюючого органу у сфері оподаткування є найбільш прийнятною моделлю для України (зокрема, за організаційно-управлінською структурою, функціональним призначенням, формою управління) та дає можливість зосередити увагу й зусилля на розробленні та впровадженні необхідних для досягнення основних показників методів. Визначено поняття «трансформація діяльності Державної податкової служби України» як комплексний і поступовий процес становлення, розвитку, модернізації та перетворення організаційно-правових форм податкових органів, зміни їх назв, підпорядкування, функціонального призначення, шляхів взаємодії, чисельності працівників, фінансування, матеріально-технічного забезпечення тощо. Розкрито стан наукових розробок щодо адміністративно-правового статусу та особливостей трансформації діяльності Державної податкової служби України. Доведено відсутність єдиного підходу серед науковців до визначення адміністративно-правового статусу державного органу загалом та Державної податкової служби України зокрема. Виокремлено основні напрями наукових досліджень за предметно-тематичним критерієм. Досліджено правову основу діяльності Державної податкової служби України. Проведено чотирирівневу градацію правової основи діяльності Державної податкової служби України. Охарактеризовано кожний рівень правової основи діяльності Державної податкової служби України, виокремлено характерні особливості. Обґрунтовано, що правова основа діяльності Державної податкової служби України є цілісною системою, елементи якої перебувають в ієрархічній підпорядкованості. Доведено важливість ролі Державної податкової служби України в системі органів державної влади як центрального органу виконавчої влади, що наділений владними повноваженнями та реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Проаналізовано повноваження Кабінету Міністрів України та міністра фінансів у процесі трансформації діяльності Державної податкової служби України. Доведено необхідність розроблення системи заходів, спрямованих на підвищення рівня податкової культури в державі. Досліджено функціональне призначення та основні завдання Державної податкової служби України. Зазначено, що функціональне призначення Державної податкової служби України варто розглядати крізь призму закріплених на нормативному рівні функцій, які належать до компетенції Державної податкової служби України. Доведено, що методи в діяльності податкових органів відіграють важливу роль, оскільки являють собою різноманітні способи, засоби, прийоми та інструменти, завдяки яким відбувається безпосередній вплив суб’єктів управління і їх посадових осіб на об’єкти управління задля виконання покладених на Державну податкову службу України та її органи завдань і функцій. Наголошено на тому, що від правильного вибору й ефективного застосування методів значною мірою залежить рівень досягнення організаційних та управлінських цілей у діяльності Державної податкової служби України. Надано трактування поняття «механізм реалізації методів у діяльності Державної податкової служби України», під яким запропоновано розуміти систему правових та організаційних засобів, інструментів, способів і прийомів, завдяки яким відбувається безпосередній вплив суб’єктів управління та їх посадових осіб на об’єкти управління задля виконання завдань, покладених на Державну податкову службу України та її органи. Визначено, що трансформація методів, які використовує Державна податкова служба України, спрямована на перетворення її на повноцінний сервісно-орієнтований орган державної виконавчої влади, ядро діяльності якого полягає у здійсненні ефективного адміністрування податків, зборів, платежів в Україні через організацію ефективної управлінської діяльності, протидію ухиленню від оподаткування шляхом впровадження міжнародних стандартів, удосконалення аналітичних інструментів, оптимізації процедур медіації та компромісу, формування корпоративного іміджу Державної податкової служби України як сервісної служби європейського зразка з високим рівнем довіри в суспільстві. Доведено, що під взаємодією Державної податкової служби України з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та інститутами громадянського суспільства варто розуміти врегульовану адміністративно-правовими нормами, погоджену за метою, часом і місцем необхідну спільну діяльність Державної податкової служби України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, за якої ці суб’єкти реалізують взаємний вплив один на одного та на суспільні відносини задля реалізації податкової політики, дотримання норм і принципів законності, ефективності спільної діяльності з метою захисту економічних інтересів держави. Визначено правові та методологічні форми взаємодії Державної податкової служби України з іншими суб’єктами. Визначено, що Державній податковій службі України необхідно направляти зусилля на формування середовища, сприятливого для формування позитивного іміджу та довіри від платників податків. Встановлено, що оптимізація діяльності Державної податкової служби України може відбуватися шляхом внесення змін у деякі нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Державної податкової служби України. Запропоновано ввести відкритий реєстр службових посвідчень працівників Державної податкової служби України. Обґрунтовано, що в умовах трансформації процесів, спрямованих на вступ України до Європейського Союзу, вагомого значення набуває теоретичне та практичне осмислення шляхів удосконалення Державної податкової служби України. Виокремлено заходи, спрямовані на встановлення доброзичливих відносин податкових органів із платниками податків та підвищення рівня довіри, зокрема: а) проведення індивідуальних податкових консультацій (усних і письмових, електронними засобами, у телефонному режимі, під час особистого прийому); б) публічне роз’яснення норм податкового законодавства; в) зустрічі з міжнародними партнерами задля вирішення питань гармонізації внутрішнього податкового законодавства; г) організацію конкурсів та інших стимулюючих і заохочувальних заходів тощо. Визначено, що подолання негативних факторів, які впливають на податкову культуру серед платників податків, залишається одним із пріоритетних завдань у діяльності Державної податкової служби України. Проаналізовано досвід побудови податкових органів різних країн світу, внаслідок чого зроблено висновок, що процеси інтеграції та глобалізації, а також синхронні податкові реформи роблять податкові системи різних країн світу однотипними. На основі досвіду Королівства Швеція та Сполучених Штатів Америки доведено необхідність посилення в Україні організації та проведення Державною податковою службою України масово-роз’яснювальної і просвітницької роботи, спрямованої на запобігання можливим податковим правопорушенням. Вказано на необхідність введення в організаційно-штатну структуру Державної податкової служби України посади заступника служби з питань дотримання прав платників податків. З огляду на позитивний досвід Канади запропоновано утворити Раду правління при Державній податковій службі України. Наголошено на тому, що головною метою у проведенні заходів щодо оптимізації діяльності Державної податкової служби України має бути не копіювання зарубіжної моделі побудови податкового органу, а переймання та взяття за основу кращих світових практик із їх адаптацією у вітчизняних реаліях з урахуванням особливостей, які є в нашій державі. При цьому, мають бути використанні фінансові технології цифрового зразка. The dissertation is devoted to a comprehensive study of the administrative and legal status and features of the transformation of the State Tax Service of Ukraine. Five main historical stages of the activity of the State Tax Service of Ukraine were distinguished, during which the service was directly formed, its development, modernization and modern transformation of the legal status of the institution took place, in particular: 1) the stage of formation of a tax institution with relevant profile powers in the form of the Main State Tax Inspectorate of Ukraine (1990–1996); 2) the stage of formation of prototypical legal foundations of the State Tax Administration of Ukraine (1996–2000); 3) the stage of modernization of certain elements of the administrative and legal status of the specialized tax institution - the State Tax Service of Ukraine (2000–2010); 4) the stage of declarative formation of the unified customs and tax authority and its institutional subordination (2011–2018); 5) the stage of transformation within the framework of the idea of implementing the principles of good governance in the activities of the State Tax Service of Ukraine (from 2018 to the present). It has been proven that in its historical development, the State Tax Service of Ukraine goes through not only the stage of its own formation, but also separate stages of modernization and modern evolutionary transformation of its administrative and legal status. It is substantiated that most of the changes in the activities of the State Tax Service of Ukraine did not have a systematic and complex nature, they happened rather quickly, chaotically, incompletely planned, which in general negatively affected the results and indicators of the work of tax authorities, resulted in a significant outflow of personnel, instability of the functioning of the tax system , additional budget costs, strengthening of the control function and other negative factors. It is noted that the creation of the State Tax Service of Ukraine as a special separate control body in the field of taxation is the most appropriate model for Ukraine (in particular, in terms of organizational and management structure, functional purpose, form of management) and provides an opportunity to focus attention and efforts on the development and implementation of the necessary achieving the main indicators of the methods. The concept of "transformation of the activity of the State Tax Service of Ukraine" is defined as a complex and gradual process of formation, development, modernization and transformation of organizational and legal forms of tax authorities, changes in their names, subordination, functional purpose, ways of interaction, number of employees, financing, material and technical support etc. The state of scientific intelligence regarding the administrative and legal status and features of the transformation of the State Tax Service of Ukraine has been revealed. The absence of a unified approach among scientists to determining the administrative and legal status of a state body in general and the State Tax Service of Ukraine in particular is proven. The main areas of scientific research are highlighted according to the subject-thematic criterion. The legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine was studied. A four-level gradation of the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine was carried out. Each level of the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine is characterized, and characteristic features are highlighted. It is substantiated that the legal basis of the activity of the State Tax Service of Ukraine is a complete system, the elements of which are in hierarchical subordination. The importance of the role of the State Tax Service of Ukraine in the system of state authorities as a central body of executive power, which is empowered and implements state tax policy, state policy on the administration of a single contribution to mandatory state social insurance, has been proven. The powers of the Cabinet of Ministers of Ukraine and the Minister of Finance in the process of transformation of the State Tax Service of Ukraine were analyzed. The need to develop a system of measures aimed at raising the level of tax culture in the state has been proven. The functional purpose and main tasks of the State Tax Service of Ukraine were studied. It is noted that the functional purpose of the State Tax Service of Ukraine should be considered through the prism of the functions fixed at the regulatory level, which belong to the competence of the State Tax Service of Ukraine.It has been proven that the methods in the activity of tax authorities play an important role, as they represent a variety of methods, means, techniques and tools, thanks to which the subjects of management and their officials have a direct influence on the objects of management in order to fulfill the tasks entrusted to the State Tax Service of Ukraine and its bodies tasks and functions. It is emphasized that the level of achievement of organizational and management goals in the activities of the State Tax Service of Ukraine largely depends on the correct choice and effective application of methods. An interpretation of the concept "mechanism of implementation of methods in the activity of the State Tax Service of Ukraine" is given, under which it is proposed to understand the system of legal and organizational means, tools, methods and techniques, thanks to which there is a direct influence of management subjects and their officials on management objects for performance of tasks assigned to the State Tax Service of Ukraine and its bodies. It was determined that the transformation of the methods used by the State Tax Service of Ukraine is aimed at transforming it into a full-fledged service-oriented body of the state executive power, the core of which is the effective administration of taxes, fees, and payments in Ukraine through the organization of effective management activities, combating evasion from taxation through the introduction of international standards, improvement of analytical tools, optimization of mediation and compromise procedures, formation of the corporate image of the State Tax Service of Ukraine as a European-style service with a high level of trust in society. It has been proven that the interaction of the State Tax Service of Ukraine with other state authorities, local self-government bodies and institutions of civil society should be understood as the joint activity of the State Tax Service of Ukraine, other state authorities, regulated by administrative and legal norms, agreed upon in terms of purpose, time and place, local self-government bodies, institutions of civil society, in which these subjects exercise mutual influence on each other and on social relations for the implementation of tax policy, compliance with norms and principles of legality, effectiveness of joint activities aimed at protecting the economic interests of the state. The legal and methodological forms of interaction of the State Tax Service of Ukraine with other subjects have been determined. It was determined that the State Tax Service of Ukraine needs to focus its efforts on creating an environment conducive to the formation of a positive image and trust from taxpayers. It has been established that optimization of the State Tax Service of Ukraine's activities can be done by making changes to some normative legal acts that regulate the State Tax Service of Ukraine's activities. It is proposed to introduce an open register of service certificates of employees of the State Tax Service of Ukraine. It is substantiated that in the conditions of the transformation of the processes aimed at the accession of Ukraine to the European Union, the theoretical and practical understanding of ways to improve the State Tax Service of Ukraine acquires significant importance. Measures aimed at establishing friendly relations between tax authorities and taxpayers and increasing the level of trust are highlighted, in particular: a) conducting individual tax consultations (oral and written, by electronic means, by telephone, during personal reception); b) public clarification of the norms of tax legislation; c) meetings with international partners to resolve issues of harmonization of domestic tax legislation; d) organization of contests and other stimulating and encouraging events, etc. It was determined that overcoming negative factors that affect the tax culture among taxpayers remains one of the priority tasks of the State Tax Service of Ukraine. The experience of building tax authorities of different countries of the world was analyzed, as a result of which it was concluded that the processes of integration and globalization, as well as simultaneous tax reforms, make the tax systems of different countries of the world of the same type. Based on the experience of the Kingdom of Sweden and the United States of America, the need to strengthen the organization and conduct of public information and educational work by the State Tax Service of Ukraine aimed at preventing possible tax offenses has been proven. It was pointed out the need to introduce the position of deputy of the tax payer's rights into the organizational and staffing structure of the State Tax Service of Ukraine. In view of the positive experience of Canada, it is proposed to form the Board of Directors of the State Tax Service of Ukraine. It was emphasized that the main goal in carrying out measures to optimize the activities of the State Tax Service of Ukraine should not be to copy a foreign model of building a tax authority, but to adopt and take as a basis the best world practices with their adaptation in domestic realities, taking into account the peculiarities that exist in our the state. At the same time, digital financial technologies should be used.
Адміністративно-правові гарантії безпеки дорожнього руху
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2016) Веселова, Лілія Юріївна
Дисертація є першим комплексним дослідженням адміністративно-правових гарантій безпеки дорожнього руху в Україні в сучаних умовах.
Адміністративно-правові засади діяльності органів місцевого самоврядування з надання муніципальних послуг в Україні
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Терлецький, Анатолій Володимирович; Terletskyi, Anatolii
Наукову працю присвячено комплексному дослідженню сутності та змісту категорії «муніципальні послуги, що надаються органами місцевого самоврядування». Подано результати дослідження у сфері діяльності органів місцевого самоврядування з надання муніципальних послуг. Розкрито питання типології публічних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування. Узагальнено та систематизовано науковий досвід українських і зарубіжних учених щодо організації надання муніципальних послуг. Розглянуто механізми адміністративно-правового регулювання надання послуг органами місцевого самоврядування в Україні. The scientific work is devoted to a comprehensive study of the essence and content of the category "municipal services provided by local self-government bodies". The results of the research in the field of activities of local self-government bodies in the provision of municipal services are presented. The issue of the typology of public services provided by local self-government bodies is revealed. The scientific experience of Ukrainian and foreign scientists regarding the organization of municipal services is summarized and systematized. The mechanisms of administrative and legal regulation of the provision of services by local self-government in Ukraine are considered.
Адміністративно-правові засади діяльності органів Національної поліції України щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів
(Одеса: ОДУВС, 2024) Тригуб, Сергій Миколайович; Tryhub, Serhii
Дисертація являє собою є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права монографічних досліджень адміністративно-правових засад діяльності органів Національної поліції щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, в якому охарактеризовано його теоретичну, правову, організаційну і процедурну основи і надано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства у цій сфері. У дисертації розкрито змістовну сутність поняття «протидія незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів під час дії режиму воєнного стану» як виду протидії незаконному обігу на сучасному етапі. Оглянуто стан дослідження проблематики адміністративно-правових засад діяльності органів Національної поліції України щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Дослідження нормативно-правових актів, що регламентують питання протидії наркотичним засобам, психотропним речовинам і прекурсорам, надало можливість їх класифікувати за наступними критеріями: 1) за визначенням повноважень: а) загальні, які визначають права і обов’язки всіх суб’єктів протидії незаконному обігу наркотиків, норми Конституції України і Законів України; б) спеціальні-визначають лише повноваження відповідних підрозділів Національної поліції, наприклад, норми Наказу МВС України № 650 «Про організацію діяльності служби дільничних офіцерів поліції та поліцейських офіцерів громади»; 2) за ієрархічністю: а) Конституція і закони України; б) міжнародні акти; в) підзаконні акти. Запропоновано під взаємодією Національної поліції з іншими суб’єктами протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів розуміти спільну діяльність відповідних суб’єктів, яка має узгоджений, систематичний та цілеспрямований характер, спрямований на недопущення розповсюдження такого негативного явища як наркоманія в суспільстві шляхом вчинення нормативно-визначених та узгоджених за місцем і часом дій із застосуванням відповідного правового інструментарію. Доведено, що форми діяльності Національної поліції України щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів це-зовнішнє вираження дій Національної поліції України, що здійснюється в межах її компетенції щодо реалізації завдань і функцій, у сфері протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що спрямовані на попередження і усунення негативних чинників, що ускладнюють їх реалізацію; виявлення порушень встановленого порядку обігу наркотиків та забезпечення притягнення винних у їх вчиненні до відповідальності. Визначено алгоритм дії поліцейського, під час виявлення наркотичних засобів у неповнолітньої особи, як послідовність організаційних та процесуальних дій працівника поліції, щодо роботи з неповнолітнім-правопорушником, яка здійснюється самостійно, так із залучанням представників інших служб і підрозділів поліції та посадових осіб інших компетентних органів. Встановлено систему ознак взаємодії служб та підрозділів поліції з іншими суб’єктами протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів: 1) спільна діяльність; 2) узгодженість дій за часом і місцем; 3) має правове підґрунтя; 4) взаємодія можлива лише між суб’єктами, які мають певні нормативно визначені повноваження з приводу об’єкта такої взаємодії; 5) цілеспрямований та постійний характер, оскільки тільки таким чином можливо зменшити негативний вплив на суспільство від наркоманії; 6) наявність відповідного правового інструментарію у суб’єктів взаємодії, що дає можливість застосовувати заходи превентивного та примусового характеру з метою запобігання та протидії наркоманії; 7) як правило, початок процесу спільної діяльності відбувається на підставі індивідуального адміністративного акту або регіональної програми, де визначаються відповідні суб’єкти, час і місце проведення та форма певного правового заходу, якій планується здійснити, тощо. Удосконалено класифікацію принципів протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, до яких віднесено: а) загальні: 1) верховенства права; 2) законності; 3) гласності; 4) дотримання прав людини; 5) плановості; 6) науковості; 7) інноваційності і відкритості до змін, б) спеціальні: 1) взаємодія суб’єктів протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів; 2) наступальність; 3) поєднання гласних і негласних заходів; 4) оперативність; 5) компетентність. Доведено, що методи діяльності поліції щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів – це сукупність засобів, способів, прийомів, з використанням яких органи Національної поліції України, в межах своєї компетенції, цілеспрямовано впливають на підконтрольні об’єкти у зазначеній сфері з метою найбільш ефективного запобігання, припинення та обмеження можливостей юридичних та фізичних осіб незаконного поводження з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами. Здійснено класифікацію суб’єктів протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів: а) за територією дії: 1) міжнародні, Інтерпол, Європол; 2) національні, СБУ, НПУ, Митна служба України, Прикордонна служба України та ін; б) за компетенцією: 1) загальної компетенції, Президент України, Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; громадські організації, органи місцевого самоврядування та ін; 2) спеціальної компетенції: СБУ, поліція, прокуратура України та ін. Діяльність поліції зарубіжних країн у зазначеній сфері має правове закріплення як в міжнародних Конвенціях, конституціях держав, профільних законах так і підзаконних нормативних актах. Діяльність поліції щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів більш ефективна в країнах де на законодавчому рівні легалізовані легкі наркотики (Канада, Нідерланди, Уругвай та ін) та де історично склалась культура вживання легких наркотичних засобів: Японія, Індія, Мексика та ін. Доведено доцільність внесення змін і доповнень до чинного законодавства, зокрема: прийняття Державної антинаркотичної Стратегії, Закону України «Про легалізацію канабіса»; Наказу МВС/СБУ/Державної митної служби /Державної прикордонної служби України «Щодо взаємодії органів Національної поліції України, СБУ, Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України в галузі протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», внесення змін: до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», наказу МВС України: «Про організацію діяльності служби дільничних офіцерів поліції та поліцейських офіцерів громади». The dissertation is an independent completed scientific work, which presents the results of the activities of the National Police to counteract the illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors in Ukraine. The dissertation is one of the first monographic studies of the administrative and legal foundations of the activities of the National Police to combat the illegal sale of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors, which describes its theoretical, legal, organizational and procedural foundations and provides proposals for improving the current legislation in this area. The dissertation reveals the essence of the concept of "counteraction to illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors during martial law" as a type of counteraction to illicit trafficking at the present stage. The state of the study of the problems of the administrative and legal foundations of the activities of the bodies of the National Police of Ukraine on combating the illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors is examined. The study of normative legal acts regulating the issues of combating narcotic drugs, psychotropic substances and precursors made it possible to classify them according to the following criteria: 1) by defining the powers: a) general, which determine the rights, freedoms and obligations of all subjects of combating drug trafficking, for example, the norms of the Constitution of Ukraine, the norms of the Law of Ukraine "On Local Self-Government Bodies"; b) special – determine only the powers of the relevant units of the National Police, for example, the provisions of the Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine No. 650 "On the organization of the activities of the service of district police officers and community police officers"; 2) by hierarchy: a)international; b) the Constitution and laws of Ukraine; c) by-laws. It is proposed that the interaction of the National Police with other subjects of combating illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances and precursors should mean the joint activity of the relevant entities, which has a coordinated, systematic and purposeful nature, aimed at preventing the spread of such a negative phenomenon as drug addiction in society by committing normatively defined and coordinated actions in place and time using appropriate legal instruments. It is proved that the forms of activity of the National Police of Ukraine to counteract the illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors are an external expression of the actions of the National Police of Ukraine, within its competence on the implementation of tasks and functions in the field of circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors, aimed at preventing and eliminating negative factors that complicate their implementation. The algorithm of action of a police officer during the detection of drugs in a minor is determined, this is the sequence of organizational and procedural actions of a police officer to work with a juvenile offender in the field of illegal handling of drugs, both independently and with the involvement of representatives of other services and units of the police and other competent bodies. A system of signs of interaction of police services and units with other subjects of combating illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors has been established: 1) joint activities; 2) coherence of actions in time and place; 3) has a legal basis; 4) interaction is possible only between entities that have certain normatively defined powers regarding the object of such interaction; 5) purposeful and systematic nature, since only in this way it is possible to reduce the negative impact of drug addiction; 6) availability of appropriate legal tools for the subjects of interaction, which makes it possible to apply preventive and coercive measures in order to prevent and combat drug addiction; 7) As a rule, the beginning of the process of joint activity takes place on the basis of an individual administrative act or a regional program, which determines the relevant subjects, the time and place of conduct and the form of a certain legal measure to be carried out, etc. The classification of the principles of combating illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors has been improved, which include: a) general: 1) legality; 2) the rule of law; 3) publicity; 4) respect for human rights; 5) planning; 6) scientificity; 7) innovativeness and openness to changes and b) special: 1) interaction of subjects of counteraction to illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors; 2) offensiveness; 3) a combination of public and covert events; 4) respect for human rights; 5) planning; 6) scientificity; 7) innovativeness and openness to changes and b) special: 1) interaction of subjects of counteraction to illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors; 2) offensiveness; 3) a combination of public and covert events; 4) efficiency; 5) competence. It is proved that the methods of police activity to counteract the illicit trafficking of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors are a set of means, methods, techniques by which the bodies of the National Police of Ukraine, within their competence, purposefully influence the controlled objects in this area in order to most effectively prevent, stop and restrict legal entities and individuals illicit handling of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors. Classification of the subjects of action against the illegal circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors has been carried out: a) according to the territory of action: 1) international, Interpol, Europol and others; 2) national, SBU, NPU, etc.; b) by competence: 1) general competence, the President of Ukraine, the Verkhovna Rada of Ukraine; Cabinet of Ministers of Ukraine; public organizations, local self-government bodies, etc.; 2) special competence: SBU, police, Office of the Prosecutor General, etc. The activities of the police of foreign countries in the designated sphere are legally enshrined in both international conventions, state constitutions, relevant laws and by-laws. Police activity in combating the illegal circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors is more effective in countries where soft drugs are legalized at the legislative level (Canada, the Netherlands, Uruguay, etc.) and where a culture of the use of soft drugs has historically developed: Japan, India, Mexico, etc. The expediency of making changes and additions to the current legislation has been proven, in particular: the adoption of the State Anti-Narcotics Strategy, the Law of Ukraine "On the Legalization of Cannabis"; Amendments to the order of the Ministry of Internal Affairs/SBU/State Customs Service/State Border Service of Ukraine "Regarding the cooperation of the National Police of Ukraine, SBU, State Border Service of Ukraine, State Customs Service of Ukraine in the field of combating the illegal circulation of narcotic drugs, psychotropic substances and precursors": to The Code of Ukraine on Administrative Offenses, the Law of Ukraine "On Measures to Combat the Illegal Trafficking of Narcotic Drugs, Psychotropic Substances and Precursors and Their Abuse", the Order of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine: "On the Organization of the Service of Precinct Police Officers and Community Police Officers".
Адміністративно-правові засади запобігання корупції в органах і установах виконання кримінальних покарань України
(Одеса: ОДУВС, 2021) Войтов, Геннадій Васильович; Voitov, Hennadii
Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права спеціальним комплексним дослідженням корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України та адміністративно-правових засад, способів та методів її запобігання. Унаслідок проведеного дослідження з’ясовано сутність, зміст та особливості адміністративно-правових засад запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України, а також охарактеризовано специфічні риси та нормативно-правову базу цього виду правової діяльності. Сформульовано ряд наукових положень, висновків, пропозицій та практичних рекомендацій з удосконалення правового забезпечення органів публічної адміністрації при запобіганні корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань. У дисертації на основі теоретичних напрацювань адміністративно-правової науки, вітчизняного та зарубіжного законодавства, результатів правозастосовної практики органів публічної адміністрації у сфері запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України проведено аналіз низки елементів понятійно-категоріального апарату, які використовуються у відносинах організації антикорупційної діяльності. Серед досліджених правових категорій –«корупція в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України», «антикорупційна профілактика», «адміністративно-попереджувальні заходи запобігання корупції», «врегулювання конфлікту інтересів», «конкурс на зайняття посад у системі органів та установ виконання кримінальних покарань» і «умови проведення конкурсу на зайняття посад державної служби», «ротація посадових осіб» та їх різновиди. Звернена увага на неоднозначність тлумачення цих термінів та категорій у різних джерелах, а також суперечності між ними. З’ясовано, що корупція в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України – це суспільні відносини, обумовлені протиправними діяннями фізичних осіб, направленими на отримання майнових та немайнових послуг, благ і переваг службовцями органів та установ виконання кримінальних покарань України, з використанням цими службовцями свого правового статусу та пов’язаних з ним можливостей, а також підкуп зазначених осіб, шляхом незаконного надання їм цих благ, послуг та переваг з метою отримання від службовців органів та установ виконання кримінальних покарань України певних привілеїв. Доведено, що корупційні відносини в органах та установах виконання кримінальних покарань України сприяють іншим видам правопорушень: нелегальній торгівлі, незаконній доставці в місця несвободи заборонених предметів; забезпечують формування та поповнення кримінальних бюджетів злочинних спільнот тощо. Здійснено аналіз генези корупції як соціального явища, а також механізм і способи її проникнення в систему органів та установ виконання кримінальних покарань України. Зроблено висновок, що феномен корупції в системі органів та установ виконання кримінальних покарань України сягає своїми коріннями в часи виникнення пенітенціарного інституту. Становлення корупції як соціально-правового явища є об’єктивним виразом послідовного шляху її розвитку в цілому в управлінському механізмі держави, що обумовлювалось як особливостями публічного управління в кожному історичному періоді, так і недосконалістю чинного законодавства. Досліджено феномен катування ув’язнених як засіб отримання неправомірної вигоди посадовими особами адміністрації місць несвободи. Проведено аналіз системи принципів в організації діяльності по запобіганню корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України. З’ясовано, що така діяльність повинна ґрунтуватись на стійкій та комплексній системі правових принципів, втілення яких дозволить створити ефективний антикорупційних механізм для вирішення поставлених завдань та досягнення цілей. Обґрунтовано, що в основу регулювання антикорупційної діяльності в органах та установах виконання кримінальних покарань України повинні покладатись принципи: верховенства права; законності; комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів; пріоритетності запобіжних заходів; невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень; відкритості та прозорості діяльності органів публічної адміністрації та інші. У результаті дослідження системи адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах і установах виконання кримінальних покарань України запропоновано їхню класифікацію за видами спрямування організаційної діяльності: економічного спрямування, соціального спрямування, ідеологічного спрямування, соціально-психологічного спрямування, організаційно-управлінського спрямування; правового спрямування. Визначено, що до адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України входять дії органів публічної адміністрації, направлені на недопущення проявів корупційної поведінки серед суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин, які носять владно-розпорядчий характер та здійснюються на виконання норм права і які наділені відповідними ознаками: направлені на охорону суспільного порядку; застосовуються з метою попередити можливість здійснення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією; не зв’язані із фактичним здійсненням корупційного правопорушення та правопорушення, пов’язаного з корупцією; передують застосуванню примусових заходів адміністративного чи кримінально-процесуального характеру; закріплені в нормах права, які передбачають обов’язкові дії або заборони, що встановлюють правові обмеження, недотримання яких передбачає застосування адміністративних санкцій; застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами. Доведено, що застосування адміністративно-попереджувальних заходів запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України є особливим видом соціального управління в системі виконання кримінальних покарань, який полягає в усуненні, нейтралізації чи обмеженні дії корупціогенних факторів, цілеспрямованому впливі за допомогою комплексу спеціально розроблених законних засобів на систему суспільних відносин, що складаються у сфері виконання кримінальних покарань, та має за мету стимулювання персоналу та інших осіб до правомірної поведінки у сфері управління кримінально-виконавчою галуззю, перешкоджання вступу їх у корупційні відносини. За наслідками дослідження стану інституціоналізації корупції в Державній кримінально-виконавчій службі України зроблено висновок, що на заміну спонтанній корупційній поведінці окремих службових та посадових осіб органів та установ виконання кримінальних покарань заступають регулярні дії, спрямовані на отримання неправомірної вигоди та які здійснюються відповідно до визначених правил. Інституціональна корупція перетворює її на структуровану систему з ознаками фрактальності, з відповідними стимулами та функціями контрпротидії і контролю. З’ясовано, що всередині системи управління органами та установами виконання кримінальних покарань України домінує форма корупційних взаємовідносин, у якій елемент нижчого ступеня забезпечує корупційним шляхом вигоди елементу, що перебуває на вищому ступені. Корупція в органах та установах виконання кримінальних покарань України є поліморфним явищем, що проникло в усі ланки функціонування системи виконання покарань та носить латентний характер. Корупція в органах та установах виконання покарань України опирається на закриті від суспільного контролю методи та форми управління пенітенціарною системою, уникаючи в такий спосіб швидкої ідентифікації протиправних діянь. Подано пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових актів, направлених на запобігання корупції в органах та установах виконання кримінальних покарань України. Пропонується внести зміни до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» в частині: правового визначення конфлікту інтересів, застосування ротації посадових осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та нормативного визначення поняття ротації, правового регулювання проведення психофізіологічних досліджень із застосуванням поліграфа до вступу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, а також під час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України; до Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині віднесення окремих складів адміністративних правопорушень у сфері інформаційних відносин до правопорушень, пов’язаних з корупцією; до Порядку проведення конкурсу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на зайняття вакантних посад, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2020 №701/5 у частині публічності проведення конкурсу на зайняття вакантних посад. In the national science of administrative law this research is one of the first comprehensive studies of corruption in Ukrainian units and institutions of execution of criminal punishments and administrative and legal principles, methods and techniques of its prevention. As a result of the research, the essence, content and features of the administrative and legal principles for the corruption prevention in the units of criminal punishments execution have been elucidated. Specific features and legislation framework for this type of legal activity have been characterized as well. A number of scientific provisions, conclusions, proposals and practical recommendations for improvement of the legislation and its application by the public administration bodies in this area have been given. The analysis of a number of elements of conceptual and categorical apparatus, that are being used in the field of the corruption prevention in Ukrainian units of execution of criminal punishments has been made on the basis of theoretical development of administrative and legal science, national and foreign legislation and law application practice of public administration bodies. Among these elements are "corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine", "corruption prevention", "administrative measures of corruption prevention", "settlement of the conflicts of interests", "competition for positions in the system of units and institutions of execution of criminal punishments" and "requirements to the conduct of competition for state service positions", "state officer’s rotation" and their types. Attention has been drawn to the ambiguity in interpretation of these terms and categories in different sources, as well as the contradictions between them. It has been found that corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine is a public relationship caused by illegal actions of individuals aimed at obtaining property and non-property services, benefits and advantages and committed with the use of their status and related opportunities by the employees of units and institutions of execution of criminal punishments, as well as bribing of these persons by means of illegally providing them with these the benefits, services and advantages in order to obtain certain privileges. It has been proven that corruption relations in the Ukrainian units and institutions of execution of criminal punishments contribute to other types of offenses: illegal trade, illegal delivery of prohibited items to penitentiary facilities; ensure formation and replenishment of criminal budgets in criminal communities, etc. The analysis of the genesis of corruption as a social phenomenon has been carried out along with the mechanism and methods of its penetration into the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine. The conclusion has been made that the phenomenon of corruption in the system of units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine ascends in its roots to the origins of the penitentiary system. Existence of the corruption as a socio-legal phenomenon is an objective expression of its consistent development in general in the administrative mechanism due to both the specifics of public administration of each historical period and imperfection in current legislation. The phenomenon of torture of prisoners as a mean of obtaining illegal benefits by administration of penitentiary facilities has been researched. The analysis of the system of principles in the organization of corruption prevention in the Ukrainian units of execution of criminal punishments has been carried out. It has been found out that such activities should be based upon a stable and comprehensive system of legal principles, which are when implemented will create an effective anti-corruption mechanism, allowing to reach objectives and achieve goals. It has been substantiated that the grounds for regulation of anti-corruption activities in the units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine should be based upon following principles: supremacy of law; legality; comprehensive implementation of legal, political, socio-economic, informational and other measures; priority of preventive measures; the inevitability of liability for corruption offenses; openness and transparency of public administration bodies and others. As a result of the research into the system of administrative and preventive measures for corruption prevention in the units and institutions of execution of criminal punishment in Ukraine, their classification by types of organizational activities has been proposed ad follow: economic, social, ideological, socio-psychological, organization and management, legal. It has been determined that the administrative and preventive measures of corruption prevention in the Ukrainian units of execution of criminal punishments include activities of public administration bodies, aimed at the prevention of manifestations of corrupt behavior among the subjects of penitentiary legislation; these actions have administrative nature, they are stipulated in legislation and possess the following features: aimed at protecting public order; are used to prevent the possibility of corruption offense or an offense related to the corruption; not related to the actual corruption offense and an offense related to the corruption; precede the application of coercive measures of administrative or criminal law nature; governed by the legal norms, that set compulsory actions or prohibitions, foreseeing liability for non-compliance; applied by authorized bodies and officials. It has been proven that application of administrative and preventive measures for corruption elimination in the units and institutions of execution of criminal punishments in Ukraine is a special type of social management in the penitentiary system, that aims to eliminate, neutralize or limit the effects of corruption, to influence through a set of specially designed legal means the system of public relations in the field of execution of criminal punishments, to encourage staff and others to abide law in the field of management of the penitentiary system, and to prevent them from entering into corrupt relations. Upon research of institutionalization of the corruption in the State Service for the Execution of Criminal Punishments of Ukraine, it has been concluded that spontaneous corrupt behavior of certain officers of penitentiary units has been replaced by regular actions aimed at obtaining illegal benefits, and such actions are carried out in accordance with certain rules. Institutional corruption turns it into a structured system with signs of fractality, with respective incentives, countermeasures and control functions. It has been found that the hierarchical form of corrupt relations dominates within the management system of Ukrainian units of execution of criminal punishments, i.e. the element of the lower level provides illegal benefit to the element which is on the higher level. Corruption in the system of execution of criminal punishments in Ukraine is a polymorphic phenomenon that has penetrated into all aspects of the functioning of the penitentiary system and it is latent one. Corruption in Ukraine's penitentiary institutions relies on methods and forms of penitentiary management that are not open to public control, thus rapid identification of offences is avoided. Proposition for improvement of regulations aimed at corruption prevention in Ukrainian penitentiary system has been offered. It is proposed to amendment: the Law of Ukraine "On the State Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine" in the part of legal definition of conflict of interest, application of rotation of officers and normative definition of rotation, legal regulation of polygraph assisted psychological and physiological tests for applicants for positions at the Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine, as well as during the service; in Code of Ukraine on Administrative Offenses to change classification of certain offenses in the field of information relations from administrative to offenses related to corruption; Procedure for conduct of competition for service in the State Service of Execution of Criminal Punishments of Ukraine for vacant positions, approved by the Order of the Ministry of Justice of Ukraine dated 27.02.2020 №701/5 in the part of publicity of the competition for vacant positions.
Адміністративно-правові засади інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні
(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2024) Желновач, Євген Геннадійович; Zhelnovach, Yevhen
Отримавши незалежність, Україна стала на шлях розбудови демократичної, правової держави. Однією з умов формування такої держави, її соціальною основою є громадянське суспільство, у якому через систему соціальних інститутів, суспільних зв’язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх можливостей, забезпечуються особисті права і свободи, зокрема права на інформацію, як базового елементу сучасного інформаційного суспільства. Однак, події 2022 року, а саме, військове вторгнення росії в Україну створило надзвичайні умови для формування інформаційної спільності суспільства. З одного боку, це пов’язано з, так званим, «інформаційним фронтом», а з другого – з інформаційним суверенітетом держави, який звичайно буде знаходиться під небувалим впливом. Очевидно, що обидва вказані аспекти потребують захисних інструментів задля того, щоб кожне суспільство можна було назвати громадянським у всіх його проявах. У сучасній науковій думці чимало уваги приділяється аналізу умов формування громадянського суспільства, чинників, що пришвидшують, чи навпаки, гальмують цей процес. Однією з невід’ємних якостей громадянського суспільства і водночас однією з важливих умов його становлення можна назвати свободу інформації. Забезпечення в державі права на одержання, поширення, використання інформації, скасування/обмеження цензури, максимально можлива інформаційна відкритість органів державної влади – все це є найважливішим гарантом становлення сучасного громадянського суспільства. У той же час умови воєнного стану, зрозуміло, що вимагають певних обмежень свободи інформації задля забезпечення державної безпеки та збереження людських життів. Отже, можна виокремити поняття «інформаційного суспільства» для опису умов формування сучасного громадянського суспільства, його розвитку як у мирний час, так і в умовах відкритого воєнного конфлікту, який є найбільший в сучасній історії Європи. Разом з тим у сучасній науці права відсутнє єдине розуміння означеної категорії, не встановлено взаємовідношення категорій інформаційне суспільство та громадянське суспільство, потребують з’ясування роль та значення свободи інформації для розбудови громадянського суспільства в мирний час, гібридній війни та в умовах воєнного стану. Механізм гарантування інформаційних прав і свобод людини ще не визначений належним чином на правовому рівні, і дослідження теорії інформаційного суспільства науково-дисертаційним шляхом залишаються недостатніми, тим більш в умовах сучасної війни в XXI столітті. Все вищезазначене обумовлює актуальність обраної дослідження, як такого, що може лягти в основу сучасної наукової правової школи інформаційного суспільства та інформаційного права. Науково-методичний фундамент дослідження сформовано на основі наукових розробок та публікацій таких відомих науковців як Алексєєв С.С., Белей Л., Белл Д., Брижко В.М., Гапотій В.Д., Денисова О.С., Ісмайлов К.Ю., Марущак А.І., Корнієнко М.В., Кузніченко С.О., Письменицький А., Ромащенко В.А., Савінова Н.А., Скакун О.Ф., Сливка С., Цвік М.В., Цимбалюк В.С. та інші вчені, роботи яких безпосередньо стосувались окремих питань щодо формування громадянського суспільства, інформаційного суверенітету, свободи слова, інформаційної безпеки і, зокрема в сферах, що стосуються інформаційних прав і свобод, їх закріплення та забезпечення. Метою дисертації є розкриття адміністративно-правових засад змісту, природи і специфіки правового регулювання інформаційного суспільства в сучасній Україні, що зумовило необхідність розв’язання таких задач: - проаналізувати наукові концепції щодо розуміння інформаційного суспільства; - дослідити історичні, структурні та правові особливості розуміння поняття інформаційного суспільства в умовах війни; - виявити рівень дослідженості в юриспруденції свободи інформації в інформаційному та громадянському суспільстві; - розкрити та обґрунтувати місце і роль свободи інформації в структурі сучасного громадянського інформаційного суспільства та в умовах війни; - визначити особливості сучасного стану та напрямки функціонування інформаційного суспільства на території Україні в умовах війни; - проаналізувати фундаментальні нормативно-правові акти України у сфері забезпечення розвитку інформаційного суспільства; - встановити міжнародний досвід формування адміністративно-правових засад розвитку інформаційного суспільства та можливості впровадження європейських стандартів у правові основи інформаційного суспільства в Україні; - обґрунтувати напрями удосконалення адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Об’єктом дослідження є суспільні відносини пов’язані з формуванням та функціонуванням інформаційного суспільства в умовах воєнного стану. Предметом дослідження є адміністративно-правові засади інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Вступ дисертації містить обґрунтування вибору теми дослідження; зазначено про зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами кафедри, університету; визначено мету та завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; наведено відомості про особистий внесок здобувача, апробацію матеріалів дисертації, структуру та обсяг дисертації. У першому розділі «Наукові концепції щодо розуміння інформаційного суспільства» розкрито стан наукової розробки питань історичних, структурних та правових особливостей розуміння поняття інформаційного суспільства в умовах війни; надані поняттєво-категоріальні характеристики «інформаційного суспільства», таким чином, було здійснено вихід на розуміння концептуальних категорій: «інформація», «інформаційне суспільство», «громадянське суспільство», «свобода інформації», «інформаційне суспільство в умовах війни»; встановлений рівень дослідженості в юриспруденції свободи інформації в інформаційному та громадянському суспільстві: термін «інформаційне суспільство» у більшості випадків використовується як яскравий синонім терміну «інформаційно комунікаційні технології», а концепція «інформаційного суспільства», і до сьогодні, не отримала глибокого осмислення та врахування українських контекстуальних особливостей через відступлення від наукових стандартів взагалі, та в юриспруденції зокрема. Так, з’ясовані дефініція та сутність інформації; досліджені поняття, ознаки та сутність громадянського суспільства; проаналізовані поняття та зміст категорії «свобода інформації» у контексті сучасного розуміння громадянського інформаційного суспільства та рівень її дослідженості в умовах воєнного стану; розглянуто місце і роль свободи інформації в структурі сучасного громадянського інформаційного суспільства та в умовах війни; досліджено роль інформації в сучасній теорії громадянського та інформаційного суспільства; визначені адміністративно-правові інструменти забезпечення свободи інформації у сучасному громадянському інформаційному суспільстві на тлі воєнного стану. Запропоновано авторський підхід до вивчення нормативного змісту поняття «інформація», під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Таке визначення інформації доречно доповнювати більш конкретним переліком носіїв, на яких інформація може міститися. Визначено, що громадянське суспільство – сукупність вільних людей, що мають високий соціальний, культурний, моральний рівень особистої розвиненості, що взаємодіють з державою, яка гарантує та забезпечує їм повний обсяг та реальне підтримання прав та свобод, які є загально визначеними у сучасному демократичному світі. Установлено ознаки на надано авторську інтерпретацію поняттю інформаційне суспільство в умовах воєнного стану – це така форма глобального соціального інформаційного простору, де з одночасною реалізацією ефективної інформаційної взаємодії людей, їх активного доступу до світових інформаційних ресурсів, задоволення потреб щодо інформаційних продуктів і послуг, існує і певна система вимушених під тиском війни державно-владних обмежень у поширенні інформації, що з одного боку захищає, а з другого – обмежує права та свободи громадян. Розуміння ж інформаційного сучасного суспільства в умовах війни, або під час оголошення правового режиму воєнного стану, потребує врахування, окрім правових інструментів гарантування свободи інформаційних відносин, також і певних інформаційних обмежень, що формуються задля потреб захисту інформаційного суверенітету держави та суспільства від таких інформаційних загроз, як інформаційна агресія, інформаційний тероризм, проведення протиправних інформаційно-психологічних операцій державою-агресором, ідеологічно пропагандистські заходи та інші дії, що негативно впливають на інформаційне благополуччя суспільства і держави. Другий розділ «Форма адміністративно-правового забезпечення інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні» охоплює такі досліджувані питання, як адміністративно-правовий фундамент інформаційного суспільства в Україні. Досліджено нормативно-правові акти та інші чинники, які впливають на сучасне інформаційне суспільство, побудувавши їх детальну, фундаментальну характеристику. Встановлено, що Україна перша країна в світі, яка під час повномасштабної війни здійснює позитивні нормативні зміни в медіосфері, що забезпечує, поряд з безпековими питаннями, прозорість медійного простору та реалізує права на свободу вираження поглядів, отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації та її вільного поширення. Проаналізовано фундаментальні нормативні акти, чинних законодавчих актів України, підзаконних нормативних документів, що так чи інакше стосуються забезпечення свободи інформації, як базової умови формування інформаційного суспільства в Україні в цілому та в умовах війни. З’ясовано, що як і будь-яка сфера законодавства, нормативні акти України у сфері свободи інформації будуються у чітку структуру, яка складається з міжнародних актів, законодавчих актів та підзаконних нормативно-правових документів. До фундаментальних нормативно-правових актів можна віднести наступні акти: Конституція України, закони України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про медіа», Конвенцію «Про захист прав людини основоположних свобод», Загальну декларацію прав людини ООН, Конвенцію Ради Європи «Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки персональних даних», Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Шенгенську Конвенцію та Конвенцію Європолу. Доведено, що закон України «Про правовий режим воєнного стану» за своєю суттю не є фундаментальним нормативно-правовим актом у сфері інформаційного права, але в сучасних українських умовах є таким, що вносить корективи в кожний правовий акт України від Конституції, міжнародних актів до відповідних підзаконних документів. Встановлено, що з введенням воєнного стану Україна частково відступила від своїх міжнародних зобов’язань у сфері захисту прав людини. Зокрема, відбулася дерогація зобов’язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, про що Уряд України належним чином сповістив Раду Європи. В українських реаліях ми стикаємося з унікальнішою в світі ситуацією, коли влада має повну законну можливість обмежувати громадян в інформаційній свободі і тим самим стримувати розвиток інформаційного суспільства, але не робить цього, а навпаки саме воєнний стан став каталізатором розвитку новітніх інституцій інформаційного суспільства. У третьому розділі «Шляхи модернізації адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні» розроблено питання про: міжнародний досвід формування адміністративно правових засад розвитку інформаційного суспільства; шляхи реформування адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану та в контексті європейської інтеграції України; напрями удосконалення адміністративно-правових засад формування інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Удосконалено методику визначення глобальних тенденцій у розвитку сучасного світу: стрімке розгортання інформаційного суспільства, спрямованого на налагодження конструктивного спілкування з урядовими органами на новому рівні, та забезпечення громадян можливістю займатися діяльністю, недоступною в епоху постіндустріальної ери. В цьому контексті зростає значення інформації, знань та освіти. З появою якісно нових потреб суспільства змінюється і система інформаційного суспільства. Тому, для забезпечення можливості ефективного функціонування системи інформаційного суспільства в умовах глобальної інтеграції, вкрай необхідною є її адаптація до нових умов суспільного розвитку. Інформаційне суспільство піддається впливу різних чинників, але як нова форма постіндустріального суспільства заснованого на знаннях, воно стає одним з головних викликів сучасності. Встановлено, що в умовах існуючих викликів Україна досягла значних досягнень у процесі цифрової трансформації та розвитку електронного урядування. Також були зроблені важливі кроки у гармонізації законодавства з Європейським Союзом та партнерами з НАТО у сферах електронних довірчих послуг, електронних комунікацій, кібергігієни, інформаційної та медіаграмотності, електронного урядування та цифрової економіки. Це сприяє поступовій інтеграції країни до Єдиного цифрового ринку ЄС. Україна визнає необхідність базування сучасного інформаційного суспільства на інформаційно-комунікаційних технологіях, автоматизації та роботизації, а також на створенні єдиної інтегрованої системи зв'язку. Це дозволить забезпечити доступ до інформації та знань для кожної особи, що відкриє нові можливості у суспільних відносинах та роботі державних органів будь-якого рівня, сприяючи побудові сервіс-орієнтованої держави. Обґрунтовано, що одним із головних шляхів подальшого розвитку інформаційного суспільства в Європейському Союзі є створення Єдиного цифрового ринку ЄС. Всі сфери освіти, архіви, банки та бази даних, соціальне обслуговування та культурні пам’ятки вже активно інтегруються в Інтернет, пропонуючи широкий спектр електронних послуг. Більшість функцій державних установ також перенесено в онлайн-режим, а інформаційні послуги у сфері державної політики, соціальної сфери, бізнесу, освіти, працевлаштування, сім'ї, здоров'я, відпочинку, спорту, транспорту, туризму та інших галузях доступні через Інтернет. Активно впроваджується штучний інтелект. Важливою є наявність пошукових систем і засобів зворотного зв'язку для забезпечення ефективного користування цими послугами. З’ясовано, що протягом останніх років в Україні спостерігається стійкий позитивний розвиток інформаційного суспільства, що можна вважати сталою тенденцією. Зокрема, очікується, що в найближчому майбутні і на середньострокову перспективу в нашій країні продовжаться процеси широкомасштабної впровадження інтернет-сервісів та відповідних технологій віртуальної та доповненої реальності, технології блокчейн, обороту криптовалют, штучного інтелекту, штучного інтелекту, конвергенції традиційних та розвитку нових медіа-форматів на технологічній базі інтернету. Вже зараз в Україні активно формується значна аудиторія інтернет-користувачів та характерне мережеве соціокультурне оточення, що в багатьох аспектах буде схоже на аналогічні у розвинених країнах. Продовжуватиметься диверсифікація аудиторії, формування нових моделей інформаційного споживання, а також зростання соціальної та політичної активності в Інтернеті. Науково-практичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні та доповненні існуючих знань, теоретико-методичних підходів щодо обґрунтування напрямів удосконалення механізмів адміністративно-правових засад інформаційного суспільства в умовах воєнного стану в Україні. Запропоновані основні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в практичній діяльності органів законодавчої та виконавчої влади для подальшого удосконалення механізмів розвитку інформаційного суспільства в контексті формування та реалізації державної інформаційної політики та політики діджиталізації, цифровізації України. After gaining independence, Ukraine embarked on the path of building a democratic, legal state. One of the conditions for the formation of such a state, its social basis, is a civil society, in which, through a system of social institutions and social relations, the necessary conditions are created for each citizen to realize his potential, personal rights and freedoms are ensured, in particular the right to information, as a basic element of modern information society. However, the events of 2022, namely, Russia's military invasion of Ukraine, created extraordinary conditions for the formation of society's information community. On the one hand, it is connected with the so-called "information front", and on the other, with the information sovereignty of the state, which will naturally be under unprecedented influence. It is obvious that both of these aspects need protective tools so that every society can be called civil in all its manifestations. In modern scientific thought, a lot of attention is paid to the analysis of the conditions for the formation of civil society, the factors that speed up or, on the contrary, slow down this process. Freedom of information can be called one of the essential qualities of civil society and at the same time one of the important conditions for its formation. Ensuring in the state the right to receive, disseminate, use information, cancel/restrict censorship, the maximum possible informational openness of state authorities - all this is the most important guarantor of the formation of a modern civil society. At the same time, the conditions of martial law clearly require certain restrictions on freedom of information in order to preserve human lives. So, the concept of "information society" can be singled out to describe the conditions for the formation of modern civil society, its development both in peacetime and in the conditions of an open military conflict, which is the largest in the modern history of Europe. At the same time, there is no unified understanding of the defined category in modern legal science, the relationship between the categories information society and civil society has not been established, the role and significance of freedom of information for the development of civil society in peacetime, hybrid war, and martial law needs to be clarified. The mechanism of guaranteeing the informational rights and freedoms of a person has not yet been properly defined at the legal level, and research on the theory of the information society in a scientific-dissertation way remains insufficient, especially in the conditions of modern war in the XXI century. All of the above determines the relevance of the selected research as such, which can form the basis of a modern scientific legal school of the information society and information law. The scientific and methodological foundation of the research was formed on the basis of scientific developments and publications of such well-known scientists as S. Alekseev, L. Beley, D. Bell, V. Bryzhko, V. Hapotii, O. Denisova, K. Ismailov, A. Marushchak, M. Kornienko, S. Kuznichenko, A. Pysmenitskyi, V. Romaschenko, N. Savinova, O. Skakun, S. Slyvka, M. Tsvik, V. Tsymbalyuk and other scientists whose works directly related to certain issues related to the formation of civil society, information sovereignty and, in particular, in the areas related to information rights and freedoms, their consolidation and provision. The purpose of the dissertation is to reveal the administrative and legal foundations of the content, nature and specifics of the legal regulation of the information society in Ukraine, which necessitated the solution of the following problems: - analyze scientific concepts regarding the understanding of the information society; - to investigate the historical, structural and legal peculiarities of the understanding of the concept of information society in the conditions of war; - to reveal the level of research in the jurisprudence of freedom of information in the information and civil society; - to reveal and substantiate the place and role of freedom of information in the structure of the modern civil information society and in the conditions of war; - to determine the features of the current state and the directions of functioning of the information society on the territory of Ukraine in the conditions of war; - to analyze the fundamental regulatory and legal acts of Ukraine in the field of ensuring the development of the information society; - to establish international experience in the formation of administrative and legal foundations for the development of the information society and the possibility of introducing European standards into the legal foundations of the information society in Ukraine; - to substantiate the directions for improving the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The object of the study is social relations related to the formation and functioning of the information society in the conditions of martial law. The subject of the research is the administrative and legal foundations of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The introduction of the dissertation contains the rationale for choosing the research topic; the connection of the work with scientific programs, plans, topics of the department, university is indicated; the purpose and task, object, subject and research methods are determined; the scientific novelty and practical significance of the obtained results are disclosed; information about the recipient's personal contribution, the approval of the dissertation materials, the structure and scope of the dissertation is given. In the first chapter "Scientific concepts regarding the understanding of the information society" the state of scientific development of historical, structural and legal features of the understanding of the concept of the information society in conditions of war is disclosed; the conceptual and categorical characteristics of the «information society» were provided, thus, an understanding of the conceptual categories was made: «information», «information society», «civil society», «freedom of information», «information society in conditions of war»; the established level of research in the jurisprudence of freedom of information in the information and civil society: the term «information society» is in most cases used as a bright synonym for the term «information and communication technologies», and the concept of «information society» has not received a deep understanding and consideration until today Ukrainian contextual features due to deviation from scientific standards in general, and in jurisprudence in particular. Yes, the definition and essence of information are clarified; researched concepts, signs and essence of civil society; analyzed concepts and content of the category "freedom of information" in the context of the modern understanding of the civil information society and the level of its research in the conditions of martial law; the place and role of freedom of information in the structure of the modern civil information society and in the conditions of war are considered; the role of information in the modern theory of civil and information society is investigated; defined administrative and legal instruments for ensuring freedom of information in the modern civil information society against the background of martial law. The author's approach to the study of the normative content of the concept of «information» is proposed; information should be understood as documented or publicly announced information about events and phenomena occurring in society, the state, and the surrounding natural environment. Such a definition of information should be supplemented with a more specific list of media on which information can be contained. It was determined that civil society is a set of free people with a high social, cultural, and moral level of personal development, who interact with the state, which guarantees and provides them with the full scope and real maintenance of rights and freedoms that are generally defined in the modern democratic world. The author's interpretation of the concept of information society under martial law is a form of global social information space, where with the simultaneous implementation of effective information interaction of people, their active access to global information resources, satisfaction of needs for information products and services, there is also a certain a system of state-authority restrictions on the dissemination of information forced under the pressure of war, which on the one hand protects, and on the other - limits the rights and freedoms of citizens. Understanding the modern informational society in conditions of war, or during the declaration of martial law, requires taking into account, in addition to legal instruments guaranteeing the freedom of information relations, also certain informational restrictions that are formed for the needs of protecting the informational sovereignty of the state and society from such informational threats as informational aggression, information terrorism, conducting illegal information and psychological operations by the aggressor state, ideological and propaganda measures and other actions that negatively affect the information well-being of society and the state. The second section "The form of administrative and legal provision of the information society in the conditions of martial law in Ukraine" covers such researched issues as the administrative and legal foundation of the information society in Ukraine. Regulatory and legal acts and other factors affecting the modern information society were studied, building their detailed, fundamental characteristics. It has been established that Ukraine is the first country in the world that, during a full-scale war, implements positive regulatory changes in the media sphere, which ensures, along with security issues, the transparency of the media space and realizes the rights to freedom of expression, obtaining versatile, reliable and operational information and its free spread. Fundamental normative acts, current legislative acts of Ukraine, sub-legal normative documents, which in one way or another relate to ensuring freedom of information, as a basic condition for the formation of an information society in Ukraine as a whole and in war conditions, have been analyzed. It was found that, like any sphere of legislation, normative acts of Ukraine in the field of freedom of information are built into a clear structure, which consists of international acts, legislative acts, and secondary legal documents. The fundamental legal acts include the following acts: the Constitution of Ukraine, laws of Ukraine «On Information», «On Protection of Personal Data», «On Media», Convention «On the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms», UN Universal Declaration of Human Rights, Convention of the Council of Europe «On the protection of individuals with regard to automated processing of personal data», the Convention of the Council of Europe on access to official documents, the International Covenant on Civil and Political Rights, the Schengen Convention and the Europol Convention. It has been proven that the law of Ukraine «On the Legal Regime of Martial Law» is not, in its essence, a fundamental legal act in the field of information law, but in modern Ukrainian conditions it is such that it makes corrections to every legal act of Ukraine, from the Constitution, international acts to by-laws documents It was established that with the introduction of martial law, Ukraine partially withdrew from its international obligations in the field of human rights protection. In particular, there was a derogation from the obligations under the Convention on the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, which the Government of Ukraine notified the Council of Europe about. In Ukrainian realities, we are faced with the most unique situation in the world, when the government has a full legal opportunity to limit citizens' freedom of information and thereby restrain the development of the information society, but does not do this, and on the contrary, the martial law becomes a catalyst for the development of the newest institutions of the information society. In the third chapter «Ways of modernization of the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine» the issues of: international experience of the formation of the administrative and legal foundations of the development of the information society are developed; ways of reforming the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law and in the context of the European integration of Ukraine; directions for improving the administrative and legal foundations of the formation of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The methodology for determining global trends in the development of the modern world has been improved: the rapid deployment of the information society, aimed at establishing constructive communication with government bodies at a new level, and providing citizens with the opportunity to engage in activities unavailable in the post industrial era. In this context, the importance of information, knowledge and education is increasing. With the appearance of qualitatively new needs of society, the system of the information society is also changing. Therefore, to ensure the possibility of effective functioning of the information society system in the conditions of global integration, its adaptation to the new conditions of social development is extremely necessary. The information society is influenced by various factors, but as a new form of post-industrial society based on knowledge, it becomes one of the main challenges of modernity. It has been established that in the conditions of existing challenges, Ukraine has achieved significant achievements in the process of digital transformation and the development of e-government. Important steps were also taken in harmonizing legislation with the European Union and NATO partners in the areas of electronic trust services, electronic communications, cyber hygiene, information and media literacy, e-government and the digital economy. This contributes to the country's gradual integration into the EU's Single Digital Market. Ukraine recognizes the need to base the modern information society on information and communication technologies, automation and robotics, as well as on the creation of a single integrated communication system. This will ensure access to information and knowledge for every person, which will open up new opportunities in social relations and the work of state bodies at any level, contributing to the construction of a service-oriented state. It is substantiated that one of the main ways of further development of the information society in the European Union is the creation of the EU Single Digital Market. All areas of education, archives, banks and databases, social services and cultural monuments are already actively integrated into the Internet, offering a wide range of electronic services. Most of the functions of government institutions have also been transferred to the online mode, and information services in the field of public policy, social sphere, business, education, employment, family, health, recreation, sports, transport, tourism and other fields are available via the Internet. Artificial intelligence is being actively implemented. It is important to have search engines and feedback tools to ensure effective use of these services. It was found that during the last years in Ukraine there has been a steady positive development of the information society, which can be considered a permanent trend. In particular, it is expected that the processes of large-scale introduction of Internet services and corresponding technologies of virtual and augmented reality, blockchain, cryptocurrencies, artificial intelligence, convergence of traditional and development of new media formats on the technological basis of the Internet will continue in our country in the near future and in the medium term. Already now, a significant audience of Internet users and a characteristic online socio-cultural environment are actively forming in Ukraine, which in many aspects will be similar to similar ones in developed countries. The diversification of the audience, the formation of new models of information consumption, and the growth of social and political activity on the Internet will continue. The scientific and practical significance of the obtained results lies in the generalization and addition of existing knowledge, theoretical and methodological approaches to the justification of directions for improving the mechanisms of the administrative and legal foundations of the information society in the conditions of martial law in Ukraine. The proposed main provisions, conclusions and proposals can be used in the practical activities of the legislative and executive authorities for further improvement of the mechanisms of development of the information society in the context of the formation and implementation of the state information policy and the policy of digitization, digitization of Ukraine.
Адміністративно-правові основи взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності
(Одеса: ОДУВС, 2020) Медведенко, Сергій Вікторович; Medvedenko, Serhii
У дисертації здійснено комплексне дослідження адміністративно-правових основ взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності Проведено історико-правовий аналіз становлення та розвитку інституту участі громадськості в правоохоронній діяльності на території України. У результаті проведеного наукового пошуку виокремлено три історичні періоди: від часів Київської Русі до Жовтневого перевороту; часи після Жовтневого перевороту і перебування у складі СРСР та період незалежної України. Визначені для кожного із цих періодів характерні особливості, форми та нормативно-праве регулювання взаємодії громадськості та правоохоронних органів. Установлено, що взаємодія правоохоронних органів із населенням як за сучасних умов, так і в давні часи сприяла забезпеченню правопорядку й законності, а громадськість долучалася до правоохоронної діяльності. Визначено, що поняття та сутність взаємодії досліджується вченими різних наукових сфер: юриспруденції, філософії, психології, соціології та відповідно має ряд різних за своєю сутністю визначень. Взаємодія як функція державного управління реалізується як через владний вплив, так і через співробітництво, а його метою є досягнення спільних, взаємовигідних цілей. Зовнішній напрям взаємодії реалізується через систему прямих (суб’єкт – об’єкт) та зворотних (об’єкт – суб’єкт) зв’язків. Прямий зв’язок – це, як правило, управлінський вплив зверху до низу. Зворотний зв’язок є відгуком на вплив або отриману інформацію. Він дозволяє оцінити реакцію об’єкта, ефективність управлінського впливу. Важливість зворотного зв’язку полягає в тому, що взаємодія без його використання, без урахування реакції, думки другої сторони залишатиметься однобокою і незавершеною. Взаємодія, виступаючи постійним, всебічним зв’язком між державою і суспільством, допомагає забезпечити ефективне функціонування системи державного управління. Це особливо характерно для правоохоронної сфери, де без взаємодії суспільства і держави неможливо досягнути вагомих тривалих позитивних результатів, зокрема й у діяльності Національної поліції України. Визначено, що невід’ємною складовою взаємодії Національної поліції з громадськістю в правоохоронній діяльності є комунікація – процес обміну інформацією між двома або більше суб’єктами, що забезпечує ефективне виконання завдань органами поліції та сприяє підвищенню рівня довіри населення до неї. Розглянуто наукові погляди на визначення правоохоронної діяльності. На підставі аналізу характерних рис надано поняття правоохоронної діяльності як соціально обумовленої діяльності, яка реалізується державними і недержавними суб’єктами, відповідно до їхніх повноважень та виключно в рамках закону, шляхом використання відповідних форм, методів та заходів впливу з метою забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і свобод людини, профілактики правопорушень. Звернуто увагу на те, що законодавство не містить чіткого визначення поняття взаємодії чи взаємодії в правоохоронній сфері або діяльності, тому запропоновано визначати взаємодію Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності як соціально обумовлену, узгоджену діяльність, яка виражена у співпраці між суб’єктами взаємодії з використанням відповідних форм і методів для досягнення спільної мети. У свою чергу під партнерством Національної поліції України та громадськості в правоохоронній діяльності пропонується розуміти координовану, узгоджену спільну діяльність, метою якої є забезпечення публічного порядку та безпечного середовища на засадах рівності, добровільності, законності, відповідальності, довіри та взаємної поваги. Досліджено нормативно-правові джерела, якими врегульовано питання взаємодії Національної поліції з громадськістю в Україні. Проведений аналіз свідчить: по-перше, про розпорошеність норм по різних нормативно-правових документах, по-друге, про те, що відомчі нормативно-правові акти більшою мірою регламентують взаємодію з боку поліції (містять алгоритми дій для поліцейських), по-третє, про те, що окремі аспекти взаємодії взагалі не мають нормативного закріплення. Класифікацію нормативно-правових актів, якими урегульовано взаємодію Національної поліції України та громадськості в Україні, здійснено за такими критеріями: за змістом та за їхньою юридичною силою. За змістом нормативно-правові акти пропонується поділити на керуючі (загальні) і регулюючі (спеціальні). У перших закріплено загальні засади взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності, другі містять більш детальну регламентацію взаємодії (інструкції, алгоритми, настанови, правила). За юридичною силою нормативно-правові акти, якими врегульовано взаємодію поліції та громадськості в Україні, поділено таким чином: а) Конституція України, б) міжнародні нормативно-правові документи, в) закони України, г) постанови КМУ, д) відомчі нормативно-правові акти. Зазначено, що взаємодія Національної поліції з громадськістю базується на загальних принципах: верховенства права, законності, відкритості та прозорості, етичності, які доповнюються спеціальними принципами, характерними саме для відносин взаємодії: комунікативності, безперервності взаємодії, толерантності, рівності сторін, добровільності, доступності поліції. Розглянуто особливості залучення представників громадськості до правоохоронної діяльності поліції. Визначено етапи залучення представників громадськості до взаємодії в правоохоронній діяльності: організаційний (підготовчий) (вивчення кандидатів до взаємодії, робота з кандидатами щодо встановлення психологічного контакту); безпосередній (виконання завдань разом із представниками громадськості, або самостійно представниками громадськості); заключний (підведення підсумків взаємодії; надання винагород; компенсація збитків). Кожний етап має відповідну процедуру, що сприяє створенню відповідних умов до залучення до взаємодії представника громадськості. Підкреслено, що одними з важливих чинників розвитку взаємодії між поліцією і населенням на основі співробітництва мають бути формування необхідної мотивації в громадян до такої діяльності та підвищення рівня суспільної, соціально-правової активності громадян. У процесі організації залучення представників громади до взаємодії створюються умови, які забезпечують максимальну ефективність спільної діяльності. Зауважено, що система заохочень є одним із важливих інструментів залучення населення до участі в охороні правопорядку й профілактики правопорушень. Розглянуто напрями й особливості основних форм взаємодії населення та Національної поліції України. Зауважено, що на сучасному етапі розвитку держави працівники поліції використовують нові форми взаємодії та залучення громадськості до правоохоронної діяльності. Формами взаємодії є зовнішнє вираження спільної правоохоронної діяльності поліцейських і громадськості у сфері охорони публічного порядку і профілактики правопорушень. Установлено, що законодавство не містить закріплення процесуального статусу та визначення понятого, якого пропонується визначати як фізичну повнолітню, осудну, незацікавлену особу, яка здатна взяти участь у процесуальній дії та своєю присутністю (участю) забезпечити законність виконання таких дій під час адміністративного або кримінального провадження. Запропоновано таку класифікацію форм взаємодії поліції і громадськості: 1) за кількістю осіб: індивідуальна та групова; 2) за нормативно-правовим закріпленням: взаємодія врегульована нормативно-правовими актами та не врегульована нормативно-правовими актами; 3) за функціональним призначенням: взаємодія, направлена виключно на здійснення профілактичних заходів та пов’язана з безпосереднім здійсненням правоохоронної діяльності. Оптимізація співпраці Національної поліції України з громадськістю у контексті правоохоронної діяльності має основну мету – надати нового імпульсу наявним формам взаємодії, відродити втрачені та запровадити нові актуальні та результативні форми. Розглянуто поняття, особливості, суб’єктів та мету громадського контролю за діяльністю поліції з боку населення. Установлено, що громадський контроль за діяльністю Національної поліції – це цілеспрямована наглядова діяльність громадськості (громадян України, іноземців, громадських організацій, представників установ і підприємств) щодо виконання повноважень органами Національної поліції України, дотримання ними законності, дисципліни, захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави. Мета громадського контролю за діяльністю органів Національної поліції України полягає в недопущенні протиправних дій з боку підконтрольних суб’єктів, запобігання можливим правопорушенням та усунення причин, що їм сприяють. Визначено, що форми громадського контролю можливо поділити на правові та організаційні. З’ясовано, що суб’єктами громадського контролю є громадяни, об’єднання громадян, іноземці, громадські організації, представники установ і підприємств, а їхні контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, тому рішенням суб’єктів громадського контролю за результатами перевірок притаманний рекомендаційний характер. Проведено порівняльний аналіз нормативно-правового забезпечення взаємодії громадськості та органів поліції зарубіжних країн (Бельгії, Швеції, Данії, США, Великої Британії, Німеччини, Іспанії). При дослідженні особливостей взаємодії поліції та громадськості в правоохоронній діяльності зарубіжних країн (Бельгія, Швеція, Данія, США, Велика Британія, Німеччина, Іспанія) виявлено ряд надбань, які можливо запозичити для вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю, зокрема: 1) можливість (алгоритм) пошуку інформації щодо дільничних офіцерів поліції за адресою мешкання особи; 2) створення окремого органу, завданням якого є профілактична діяльність у правоохоронній сфері, підготовка офіційної статистики злочинності, оцінка реформ, проведення досліджень із метою отримання знань і визначення проблем у сфері запобігання злочинності на місцевому рівні; 3) розвиток системи сусідського спостереження; 4) активна просвітницька робота серед дітей, молоді з використанням лялькових вистав у поліції, інформування через телебачення інформаційних інтернет-технологій; 5) розвиток волонтерської допомоги поліції в правоохоронній діяльності; 6) використання меморандуму громадських угод між місцевою владою, територіальною громадою та поліції України та ряд інших. Досвід зарубіжних країн свідчить про можливість та необхідність широкого залучення громадськості до правоохоронної діяльності, з використанням різних форм та методів, які вже пройшли випробування і можуть бути застосовані в Україні з урахуванням сучасних реалій. Визначено правовий та організаційний напрями вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності. Правовий напрям включає в себе вдосконалення нормативно-правового забезпечення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності, а організаційний – є комплексом заходів матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та методичного забезпечення такої взаємодії. У рамках правового напряму вдосконалення взаємодії населення з поліцією запропоновано закріпити на законодавчому рівні: визначення партнерства Національної поліції України та громадськості в правоохоронній діяльності, можливість використання громадських помічників (позаштатних працівників), визначивши їхній правовий статус; визначення помічника дільничного офіцера поліції; можливість участі громадян, які не є членами громадських формувань з охорони громадського порядку, у правоохоронній діяльності в якості волонтерів, можливість участі в правоохоронній діяльності іноземних громадян та ряд інших пропозицій. У рамках організаційного напряму вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності запропоновано: подання за уніфікованою (єдиною) формою на офіційних сайтах Головних управлінь Національної поліції детальної інформації про дільничних офіцерів поліції, з можливістю пошуку інформації про дільничних офіцерів поліції за адресою мешкання (обслуговування) особи; здійснення діяльності щодо розвитку усвідомлення поліцейськими свого місця в громаді, а з боку громад та громадян ставлення до поліцейських, як до членів громади з особливими функціями (під час запровадження принципів community policing); розвиток волонтерського руху в правоохоронній сфері; розроблення методичних рекомендацій та мобільного додатку для працівників поліції щодо спілкування з особами з вадами слуху та/або мовлення; повернення інституту позаштатних працівників поліції; запровадження навчальних дисциплін: «Психологія дитини»; «Особливості взаємодії поліцейського з дітьми» під час проходження курсів підвищення кваліфікації для поліцейських задіяних у програмі «Школа і поліція» (шкільних офіцерів поліції); заохочення за співпрацю з НПУ, шляхом нагородження правами місцевих органів влади чи громади (особливо малолітніх та неповнолітніх осіб); використання проблемно-орієнтованого підходу; впровадження стратегії нульової толерантності в діяльності поліції та ряд інших пропозицій. The thesis deals with the complex investigation of administrative-legal bases of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities. Historical-legal analysis of establishment and development of the Institute for Public Participation in Law Enforcement in Ukraine was conducted. As a result of the scientific research, three historical periods were distinguished: from the times of Kievan Rus to the October Revolution; times after the October Revolution and being in the USSR and the period of independent Ukraine. The specific features, forms and normative-legal regulation of interaction between public and law enforcement agencies are defined for each of these periods. It is established that interaction of law enforcement agencies with population both under current conditions and in ancient times contributed to law and order provision, and public became involved in law enforcement activities. It is determined that interaction concept and essence are researched by scientists of different scientific spheres: jurisprudence, philosophy, psychology, sociology and accordingly has a number of different definitions in its essence. Interaction as a function of public administration is realized both through power influence and through cooperation, and its purpose is to achieve common, mutually beneficial goals. External direction of interaction is realized through the system of direct (subject - object) and feedback (object - subject) connections. Direct communication is usually a top-down managerial influence. Feedback is a response on impact or information received. It allows to evaluate the object’s reaction, effectiveness of management influence. The importance of feedback is that, without using it, without taking into account the reaction, other party's opinions will remain one-sided and incomplete. Interaction, acting as a permanent, comprehensive link between state and society, helps to ensure the effective functioning of the public administration system. This is especially true for the law enforcement sector, where without lasting interaction between society and state it is impossible to achieve significant lasting positive results, in particular in the activities of the National Police of Ukraine. It has been determined that communication is an integral part of interaction of the National Police with public in law enforcement activities - the process of information exchange between two or more entities, which ensures the efficient execution of tasks by the police authorities and helps to increase the level of public trust in it. The scientific views on the definition of law enforcement activity are considered. On the basis of the features’ analysis, concept of law enforcement activity as a socially conditioned activity, which is implemented by state and non-state actors, in accordance with their powers and exclusively within the law, by using appropriate forms, methods and measures of influence in order to ensure law, order, protection human rights and freedoms, prevention of offenses. Attention is drawn to the fact that legislation does not clearly define the concept of interaction or interaction in law enforcement sphere or activity, so it is proposed to define the interaction of the National Police of Ukraine with the public in law enforcement activity as socially conditioned, concerted activity, expressed in cooperation between entities using appropriate forms and methods to achieve a common goal. Therefore, under the partnership of the National Police of Ukraine and public, law enforcement is encouraged to understand coordinated, concerted collaborative activities aimed at ensuring public order and safe environment on the basis of equality, voluntariness, legality, responsibility, trust and mutual respect. The legal and regulatory sources that regulate the interaction of the National Police with public in Ukraine are investigated. The analysis shows that, firstly, dispersion of norms under different regulatory documents, and secondly, that departmental regulatory acts regulate the interaction of the police to a greater extent (contain algorithms of actions for police officers), that some aspects of interaction do not have a normative fixation at all. The classification of normative legal acts, which regulate the interaction between the National Police of Ukraine and public in Ukraine, was carried out according to the following criteria: in content and in their legal force. In terms of content, regulatory acts are proposed to be divided into governing (general) and regulatory (special). The first sets out the general principles of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, the second contains more detailed regulation of interaction (instructions, algorithms, guidelines, rules). According to the legal force, normative acts regulating the interaction between the police and public in Ukraine are divided as follows: a) Constitution of Ukraine, b) international regulatory documents, c) laws of Ukraine, d) departmental regulations acts. It is stated that interaction of the National Police with public is based on general principles: rule of law, legality, openness and transparency, ethics, which are complemented by special principles characteristic of interaction relations: communicativeness, continuity of interaction, tolerance, equality of parties, voluntariness. The features of involvement of public members in law enforcement activities of the police are considered. The stages of involvement of public members in interaction in law enforcement activities are defined: organizational (preparatory) (examing candidates for interaction, working with candidates to establish psychological contact); immediate (performing tasks together with public, or independently with members of the public); final (summarizing the interaction; awarding; compensation for losses). Each stage has an appropriate procedure to help create the right conditions for engaging a community representative. It is emphasized that one of the important factors for development of cooperation between the police and population on the basis of cooperation should be the formation of the necessary motivation for such activities by citizens and increasing the level of public, social and legal activity of citizens. In the process of organizing community involvement, the conditions are created that maximize the effectiveness of the joint activity. It is noted that incentives’ system is one of the important tools for involving population in participation in law enforcement and prevention of offenses. The directions and features of the main forms of interaction between population and the National Police of Ukraine are considered. It is noted that at the present stage of state development, police officers are using new forms of interaction and involvement of public in law enforcement activities. Forms of interaction are the external expression of the joint law enforcement activity of police and the public in the field of public order and prevention of offenses. It is established that legislation does not contain the procedural status and definition of a person who is proposed to be defined as a natural adult, convicted, disinterested person, who is able to take part in a procedural action and with his/her presence (participation) to ensure the lawfulness of such actions during administrative or criminal proceedings. The following classification of interaction forms between the police and public is proposed: 1) by the number of persons: individual and group; 2) on the legal basis: interaction is regulated by legal acts and not stipulated by them; 3) functional purpose: interaction aimed exclusively at preventive measures and related to the direct implementation of law enforcement activities. Optimizing the cooperation of the National Police of Ukraine with public in the context of law enforcement activities has the main purpose - to give new impetus to existing forms of interaction, to revive lost ones and to introduce new relevant and effective forms The concept, features, subjects and purpose of public control over police activity by population are considered. It is established that public control over the activity of the National Police is a purposeful surveillance activity of the public (citizens of Ukraine, foreigners, public organizations, representatives of institutions and enterprises) regarding the exercise of powers by the bodies of the National Police of Ukraine, compliance with their law, discipline, protection of human rights and freedoms, interests society and the state. The purpose of public control over the activities of the bodies of the National Police of Ukraine is to prevent unlawful actions on the part of controlled entities, to prevent possible offenses and to eliminate the causes that contribute to them. It is determined that forms of public control can be divided into legal and organizational. It is found out that the subjects of public control are citizens, associations of citizens, foreigners, public organizations, representatives of institutions and enterprises, and their control powers, as a rule, have no legal power, so the decision of public control entities of the inspections’results are of recommendatory nature. Comparative analysis of the legal support of interaction between the public and police authorities of foreign countries (Belgium, Sweden, Denmark, USA, UK, Germany, Spain) was carried out. The study of police and public interaction in law enforcement activities of foreign countries (Belgium, Sweden, Denmark, USA, United Kingdom, Germany, Spain) revealed a number of assets that can be borrowed to improve the interaction of the National Police of Ukraine with public, in particular: 1) algorithm) to search for information about police officers at the person’s place of residence; 2) establishment of separate body with a task of prevention activities in the field of law enforcement, preparation of official crime statistics, evaluation of reforms, conducting research to gain knowledge and identifying problems in crime prevention at the local level; 3) development of a neighborhood surveillance system; 4) active educational work among children, young people using puppet shows in the police, informing Internet technologies through television; 5) development of police volunteer assistance in law enforcement activities; 6) use of memorandum of public agreements between local authorities, territorial community and police of Ukraine and others. The experience of foreign countries testifies to the possibility and necessity of widespread public involvement in law enforcement, using different forms and methods that have already been tested and can be applied in Ukraine in the light of current realities. Legal and organizational directions of improving the interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities have been determined. The legal direction includes improving the regulatory support of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, and organizational and it is a complex of measures of logistical, personnel, information and methodological support of such interaction. Within the legal direction of improving the interaction of population with the police, it is proposed to consolidate at legislative level: determination of partnership between the National Police of Ukraine and public in law enforcement activities, possibility of using public assistants (freelance workers), defining their legal status; appointing an assistant police officer; possibility of participation of non-members of public order formations in law enforcement activities as volunteers, possibility of participation in the law enforcement activities of foreign citizens and other proposals. Within the organizational direction of improving the interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, it is proposed to: submit in unified form on official websites of the National Police Chief Offices detailed information about precinct police officers, with the possibility of finding information about precinct police officers by address of persons; carrying out awareness-raising activities for police officers about their place in community, and on the part of communities and citizens to treat police officers as members of community with special functions (during the implementation of community policing principles); development of the volunteer movement in the law enforcement sphere; developing guidelines and mobile application for police officers to deal with persons with hearing and/or speech impairment; return of freelance police officers’ institute; introduction of disciplines: "Child Psychology"; "Features of police officer’s interaction with children" during training courses for police officers involved in School and Police Program (school police officers); encouragement for cooperation with the National Police by rewarding local authorities or community (especially juveniles and minors); using of problem-oriented approach; implementation of zero-tolerance strategy in police activities; and other suggestions.
Адміністративно-правові основи кібербезпеки в умовах гібридної війни
(Одеса: ОДУВС, 2021) Веселова, Лілія Юріївна; Veselova, Liliia
У межах об’єкта та предмета дослідження розкрито широке коло проблемних питань від методологічних засад пізнання феномену «кібербезпеки» до сучасної парадигми адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки в умовах гібридної війни. Обґрунтовується сучасне розуміння розвитку суспільних відносин у кіберпросторі, їх дуалістичний зміст для України. Розкрито історичні аспекти формування та проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення у зазначеній сфері. Акцентовано на суттєвих правових колізіях та прогалинах вітчизняного законодавства у сфері кібербезпеки і особливо в умовах гібридної війни. Підкреслено на необхідності формування понятійно-термінологічного апарату адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки. Змістовно розкрито юридико-функціональні аспекти формування національної системи кібербезпеки: ключові аспекти механізму застосування адміністративно-правових заходів забезпечення кібербезпеки; зміст адміністративно-правової охорони, її форми й методи у сфері забезпечення кібербезпеки; сутнісні характеристики адміністративної відповідальності у сфері забезпечення кібербезпеки; зміст та особливості адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення кібербезпеки України; адміністративно-правовий статус суб’єктів забезпечення кібербезпеки України з виділенням проблемних питань; загальну тенденцію та особливості міжвідомчої та державно-приватної взаємодії у системі забезпечення кібербезпеки України. Обґрунтовано методологічне значення формування механізму адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері на основі правового врегулювання зобов’язань суб’єктів національної системи кібербезпеки щодо визначення ризиків кібербезпеки та упровадження ризик-орієнтованої стратегії кібербезпеки. Узагальнено міжнародний досвід стратегічного характеру щодо формування безпекового середовища та стійкості суспільства в умовах гібридизації міжнародних відносин та сформульовано пропозиції удосконалення адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки в Україні. Within the object and subject of the research a wide range of problematic issues is revealed, from the methodological bases of knowledge of "cybersecurity" phenomenon to the actual paradigm of administrative-legal support of cybersecurity in the hybrid war’s context. The nowadays understanding of the development of social relations in cyberspace, their dualistic content for Ukraine is substantiated. The historical aspects of the formation are revealed and the current state of regulatory-legal support in this area is analyzed. Emphasis is placed on significant legal conflicts and gaps in domestic legislation in the field of cybersecurity and especially in hybrid war. Emphasis is placed on the need to form a conceptual and terminological apparatus of administrative-legal support of cybersecurity. The legal-functional aspects of the national cybersecurity system formation are substantially revealed: key aspects of application mechanism of administrative-legal measures to ensure cybersecurity; the content administrative-legal protection, its forms and methods in the field of cybersecurity; essential characteristics of administrative responsibility in the field of cybersecurity; content and features of administrative-legal relations in the field of cyber security of Ukraine; administrative-legal status of the subjects of cyber security of Ukraine with the allocation of problematic issues; general tendency and features of interdepartmental and public-private cooperation in the cyber security system of Ukraine. The methodological significance of the mechanism’s formation of administrative-legal regulation in this area based on legal settlement of obligations of the national cybersecurity system to identify cybersecurity risks and implement a risk-oriented cybersecurity strategy is substantiated. The international experience of strategic character concerning formation of the security environment and stability of society in the context of hybridization of international relations is generalized and offers of perfection of administrative-legal maintenance of cybersecurity in Ukraine are formulated. В рамках объекта и предмета исследования раскрыто широкий круг проблемных вопросов от методологических основ познания феномена «кибербезопасности» до современной парадигмы административно-правового обеспечения кибербезопасности в условиях гибридной войны. Обосновывается современное понимание развития общественных отношений в киберпространстве, их дуалистический смысл для Украины. Раскрыто исторические аспекты формирования и проанализировано современное состояние нормативно-правового обеспечения в указанной сфере. Акцентировано на существенных правовых коллизиях и пробелах отечественного законодательства в сфере кибербезопасности и особенно в условиях гибридной войны. Подчеркнуто необходимость формирования понятийно-терминологического аппарата административно-правового обеспечения кибербезопасности. Содержательно раскрыто юридико-функциональные аспекты формирования национальной системы кибербезопасности: ключевые аспекты механизма применения административно-правовых мер обеспечения кибербезопасности; содержание административно-правовой охраны, ее формы и методы в области обеспечения кибербезопасности; сущностные характеристики административной ответственности в сфере обеспечения кибербезопасности; содержание и особенности административно-правовых отношений в сфере обеспечения кибербезопасности Украины; административно-правовой статус субъектов обеспечения кибербезопасности Украины с выделением проблемных вопросов; общую тенденцию и особенности межведомственного и государственно-частного взаимодействия в системе обеспечения кибербезопасности Украины. Обоснованно методологическое значение формирования механизма административно-правового регулирования в указанной сфере на основе правового регулирования обязательств субъектов национальной системы кибербезопасности по определению рисков кибербезопасности и внедрения риск-ориентированной стратегии кибербезопасности. Обобщен международный опыт стратегического характера по формированию среды безопасности и устойчивости общества в условиях гибридизации международных отношений и сформулированы предложения совершенствования административно-правового обеспечения кибербезопасности в Украине.
Адміністративні процедури державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства
(Одеса: ОДУВС, 2020) Погребняк, Олена Геннадіївна; Pohrebniak, Olena
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних, нормативних і прикладних аспектів реалізації адміністративних процедур державної реєстрації шлюбу та встановлення батьківства. Виокремлено основні періоди становлення державної реєстрації актів цивільного стану, а також з’ясовано особливості становлення системи органів, що уповноважені на здійснення функцій реєстрації актів цивільного стану. Здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану як інституту адміністративного права. Систематизовано історіографію державної реєстрації актів цивільного стану та виокремлено основні періоди становлення державної реєстрації актів цивільного стану, зокрема період Київської Русі, період Української Радянської Соціалістичної Республіки та період становлення незалежності України. Удосконалено поняття «адміністративні процедури» з урахуванням законодавчих перетворень та практики зарубіжних країн та запропоновано авторське визначення поняття «адміністративна процедура реєстрації актів цивільного стану» як встановлену законодавством сукупність послідовно вчинюваних органами державної реєстрації актів цивільного стану процедурних дій із розгляду та вирішення адміністративного звернення, результатом якого є прийняття адміністративного акта, яким встановлюються, змінюються чи припиняються права та обов’язки суб’єктів звернення щодо реалізації адміністративної процедури. Окрім того, введено поняття «сфера реєстрації актів цивільного стану» та «реалізація адміністративних процедур». Визначено підходи щодо систематизації органів державної реєстрації актів цивільного стану та з’ясування їх повноваження у сфері реєстрації актів цивільного стану, встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад не є органами державної реєстрації актів цивільного стану. Виокремлено систему органів, що уповноважені на здійснення функцій реєстрації актів цивільного стану, до якої належать: Міністерство юстиції України; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції; виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад; центри надання адміністративних послуг; дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном. Охарактеризовано процедуру реєстрації шлюбу та встановлення батьківства у контексті сучасних законодавчих реалій а також із урахуванням зарубіжного досвіду. Зокрема, проаналізовано процедуру державної реєстрації шлюбу, визначено її особливості та проблематику, а також запропоновано на законодавчому рівні передбачити чіткий перелік випадків, коли дострокова реєстрація шлюбу є неможливою. Це можуть бути ситуації, коли один з подружжя виступає проти дострокової реєстрації, хоча інший бажає її здійснити, під час укладення шлюбу громадянина України з іноземцем, коли шлюб укладається неповнолітніми або один із наречених є неповнолітнім тощо. Закордонний досвід у питаннях державної реєстрації шлюбу дозволив зробити висновок щодо практичної реалізації питань удосконалення процедур реєстрації актів цивільного стану, а також дає можливість інтегрування та уніфікації адміністративного законодавства України із законодавством Європи. Зокрема, мова йде про необхідність нормативного передбачення юридичної відповідальності за укладання фіктивних шлюбів. Для осіб, які реєструють шлюб або встановлюють батьківство з метою легалізації на території України, необхідно передбачити адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, з послідуючою забороною в’їзду на територію України. Визначено, що встановлення батьківства за своєю сутністю – це процедура, яка дозволяє встановити споріднений та, як наслідок, юридичний зв’язок між чоловіком та дитиною. Встановлено, що необхідно розрізняти процедури щодо «встановлення батьківства» та «оспорювання батьківства». Оскільки у першому випадку особу батька ще слід встановити, а в другому – у дитини вже є запис у свідоцтві про батька, але є інший чоловік, який вважає себе батьком дитини або, навпаки – не вважає. На основі здійсненого дослідження з’ясовано, що в Україні адміністративні процедури щодо реєстрації шлюбу та встановлення батьківства є недосконалими та не відповідають стандартам Європейського союзу. Тому, законодавчий розвиток та удосконалення адміністративних процедур щодо реєстрації шлюбу та встановлення батьківства, коли однією із сторін є іноземний громадянин, є гострою необхідністю сьогодення та вимогою євроінтеграційних процесів в Україні. Наведено критерії щодо класифікації виокремлення видів адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану, серед яких: характер адміністративної справи, тобто оцінка стандартності ситуації, наявність особливих умов, що можуть вплинути на прийняття рішення по справі, наявність конфлікту тощо; спрямованість діяльності органів реєстрації актів цивільного стану; суб’єкт ініціативи адміністративно-процедурних відносин та особливості його статусу (громадянин України чи іноземець); характер наслідків для суб’єкта звернення та мета реалізації адміністративної процедури; порядок здійснення адміністративної процедури, що означає рівень нормативної урегульованості. Досліджено стадії адміністративних процедур, що виражають стадійність процедур державної реєстрації актів цивільного стану, серед яких: стадія відкриття адміністративного провадження; стадія підготовки справи до розгляду; стадія розгляду та вирішення справи; стадія підготовки та оформлення адміністративного акта; стадія адміністративного оскарження; стадія виконання адміністративного акта. Зʼясовано особливості юридичної відповідальності працівників органів реєстрації актів цивільного стану як суб’єктів реалізації процедур державної реєстрації актів цивільного стану. Встановлено, що працівники органів реєстрації актів цивільного стану є державними службовцями. На них законодавством покладаються обов’язки щодо практичного здійснення державної реєстрації актів цивільного стану. Охарактеризовано дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну відповідальність працівників органів реєстрації актів цивільного стану. Досліджено поняття та видів доказів, реалізації процесу доказування та повноважень адміністративного органу щодо права вимоги надання доказів, на основі яких уповноважений суб’єкт буде приймати рішення щодо адміністративної процедури. Запропоновано класифікацію доказів на прямі та непрямі, першочергові та похідні. Прямі докази є більш вагомими для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок щодо наявності чи відсутності фактів, які підлягають з’ясуванню та на основі яких можна прийняти об’єктивне рішення щодо реалізації процедури. Аргументовано положення щодо необхідності розробки та нормативного закріплення порядку проведення перевірок та встановлення додаткових фактів в адміністративних процедурах реєстрації шлюбу та встановлення батьківства як правового засобу запобігання фіктивних шлюбів з метою легалізації в Україні. З’ясовано, що майже в усіх зарубіжних країнах за умов державної реєстрації шлюбу, у разі якщо один із наречених є іноземцем, мають місце певні додаткові особливості такої процедури. Як правило, прийняттю рішення щодо можливої реєстрації передує додатковий етап процедури, що зводиться до детальної перевірки відомостей та фактів відкритості та чесності намірів реєстрації шлюбу. Встановлено, що адміністративні процедури державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства за участю іноземців мають принципові особливості щодо порядку реєстрації а також наявності фактичних даних та мають бути законодавчо закріплені. Запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства в частині процедурних проваджень державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства, а також окремі доповнення адміністративних процедур державної реєстрації шлюбу та встановлення батьківства за участі іноземців. The dissertation is devoted to the complex research of theoretical, normative and applied aspects of realization of administrative procedures of the state registration of marriage and establishment of paternity. The main periods of formation of the state registration of acts of civil status are singled out, and also features of formation of the system of the bodies authorized to carry out functions of registration of acts of civil status are found out. A comprehensive scientific and theoretical analysis of the administrative procedures of state registration of civil status acts as an institution of administrative law. The historiography of the state registration of acts of civil status is systematized and the main periods of formation of the state registration of acts of civil status are singled out, in particular the period of Kievan Rus, the period of the Ukrainian Soviet Socialist Republic and the period of independence of Ukraine. The concept of «administrative procedures» has been improved taking into account legislative transformations and practice of foreign countries and the authorʼs definition of «administrative procedure of civil status registration» as a set of procedural actions consistently performed by state registration bodies on consideration and resolution of administrative appeals is the adoption of an administrative act, which establishes, changes or terminates the rights and obligations of the subjects of the application for the implementation of the administrative procedure. In addition, the concepts of «scope of registration of civil status acts» and «implementation of administrative procedures» were introduced. Approaches to systematization of bodies of state registration of acts of civil status and clarification of their powers in the field of registration of acts of civil status are determined, it is established that executive bodies of village, settlement, city (except cities of regional significance) councils are not bodies of state registration of acts of civil status. The system of bodies authorized to perform the functions of registration of civil status acts has been singled out, which includes: the Ministry of Justice of Ukraine; departments of state registration of civil status acts of the Main Department of Justice of the Ministry of Justice of Ukraine in the Autonomous Republic of Crimea, main departments of justice in oblasts, cities of Kyiv and Sevastopol, district, district in cities, cities (cities of regional significance), city district departments of justice; executive bodies of village, settlement and city (except for cities of regional significance) councils; administrative service centers; diplomatic missions and consular posts of Ukraine abroad. The procedure of marriage registration and paternity in the context of modern legal realities and taking into account foreign experience is described. In particular, the procedure of state registration of marriage is analyzed, its features and problems are determined, and it is proposed to provide at the legislative level a clear list of cases when early marriage registration is impossible. These may be situations where one spouse opposes early registration, although the other wishes to do so, during the marriage of a citizen of Ukraine with a foreigner, when the marriage is contracted by minors or one of the brides is a minor, and so on. Foreign experience in the issues of state registration of marriage allowed to draw a conclusion on the practical implementation of issues of improving the procedures for registration of civil status, as well as provides an opportunity to integrate and unify the administrative legislation of Ukraine with European legislation. In particular, it is a question of necessity of normative providing of legal responsibility for the conclusion of fictitious marriages. For persons who register a marriage or establish paternity for the purpose of legalization on the territory of Ukraine, it is necessary to provide for administrative liability in the form of a fine, with a subsequent ban on entry into the territory of Ukraine. It has been established that the establishment of paternity is, in essence, a procedure that allows to establish a kinship and, as a consequence, a legal relationship between a man and a child. It has been established that a distinction must be made between «paternity» and «paternity challenge» procedures. Because in the first case, the identity of the father has yet to be established, and in the second – the child already has an entry in the fatherʼs certificate, but there is another man who considers himself the childʼs father or, conversely – does not. Based on the research, it was found that in Ukraine the administrative procedures for marriage registration and paternity are imperfect and do not meet the standards of the European Union. Therefore, legislative development and improvement of administrative procedures for marriage registration and paternity, when one of the parties is a foreign citizen, is an urgent need of today and a requirement of European integration processes in Ukraine. Criteria for the classification of types of administrative procedures for state registration of civil status are given, including: the nature of the administrative case, ie assessment of the standard situation, the presence of special conditions that may affect the decision on the case, the conflict, etc; direction of activity of bodies of registration of acts of civil status; the subject of the initiative of administrative-procedural relations and features of its status (citizen of Ukraine or foreigner); the nature of the consequences for the subject of the appeal and the purpose of the administrative procedure; the procedure for carrying out the administrative procedure, which means the level of regulatory regulation. The stages of administrative procedures that express the stages of the procedures of state registration of civil status acts, including: the stage of opening administrative proceedings; stage of preparation of the case for consideration; stage of consideration and resolution of the case; stage of preparation and execution of an administrative act; stage of administrative appeal; stage of execution of the administrative act. The peculiarities of the legal responsibility of the employees of the civil status registration bodies as the subjects of the implementation of the procedures of the state registration of the civil status acts are clarified. It is established that employees of civil status registration bodies are civil servants. They are required by law to carry out the state registration of civil status acts. The disciplinary, material, administrative and criminal liability of employees of civil status registration bodies is described. The concept and types of evidence, the implementation of the evidentiary process and the powers of the administrative body regarding the right to demand the provision of evidence, on the basis of which the authorized entity will make decisions on administrative procedure, are studied. The classification of evidence into direct and indirect, primary and derivative is proposed. Direct evidence is more relevant to the knowledge, because it allows to make an unambiguous conclusion about the presence or absence of facts to be clarified and on the basis of which an objective decision can be made on the implementation of the procedure. Provisions on the need to develop and regulate the procedure for inspections and the establishment of additional facts in the administrative procedures for marriage registration and paternity as a legal means of preventing fictitious marriages in order to legalize in Ukraine are argued. It was found that in almost all foreign countries, under the conditions of state registration of marriage, if one of the brides is a foreigner, there are certain additional features of this procedure. As a rule, the decision on possible registration is preceded by an additional stage of the procedure, which is reduced to a detailed verification of information and facts of openness and honesty of intentions to register the marriage. It is established that the administrative procedures of state registration of marriages and paternity with the participation of foreigners have fundamental features regarding the procedure of registration as well as the availability of factual data and should be enshrined in law. Amendments and additions to the current legislation in the part of procedural proceedings of state registration of marriages and establishment of paternity, as well as separate additions to administrative procedures of state registration of marriage and establishment of paternity with the participation of foreigners are proposed.
Адміністрування місцевих податків і зборів як об’єкт правового регулювання
(Одеса: ОДУВС; МВС України, 2021) Боксгорн, Анастасія Вікторівна; Bokshorn, Anastasiia; ORCID: 0000-0003-0787-1717
Дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослі- дженням теоретичних, правових та організаційних питань правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів. За результатами дослідження з’ясовано сутність низки елементів понятійно- категоріального апарату, що забезпечує правове функціонування відносин адміністрування місцевих податків і зборів та правового регулювання цієї діяль- ності, щодо окремих з них розроблено авторські визначення: «адміністрування місцевих податків і зборів», «муніципальний нормативно-правовий акт у сфері адміністрування місцевих податків і зборів», «єдиний податок», «туристичний збір», «збір за місця для паркування транспортних засобів», «місцеві збори», які відображають основні ознаки таких складних, багатобічних і динамічних явищ, як адміністрування місцевих податків і зборів та забезпечення його правового регулювання та інше. Унаслідок дослідження правової природи адміністрування місцевих податків і зборів було встановлено, що це явище слід розглядати як сукупність норм, правил, методів, прийомів і засобів, рішень та процедур, за допомогою яких органи, що здійснюють реалізацію державної податкової політики, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи та податкові агенти здійснюють управлінську діяльність у податковій сфері, спрямовану на встановлення місцевих податків і зборів, організацію ідентифікації, облік платників місцевих податків і зборів та об’єктів оподаткування, забезпечення сервісного обслуговування платників місцевих податків і зборів, організацію та контроль за сплатою місцевих податків і зборів та за їхнім надходженням до місцевих бюджетів відповідно до порядку, встановленого законом. За наслідками дослідження історії становлення та розвитку інституту місцевих податків і зборів зроблено висновок, що історичний досвід застосування інституту місцевих податків і зборів можна охарактеризувати як процес еволюції системи спеціальних інструментів отримання фінансових доходів для забезпечення соціальних, політичних, економічних та життєдіяльнісних потреб інститутів місцевої влади, який об’єктивно виражає розвиток управлінського механізму держави, що обумовлювався особливостями публічного адміністрування на кожному історичному етапі. Унаслідок дослідження системи нормативно-правових актів, які становлять основу правового регулювання адміністрування місцевих податків та зборів проведено класифікацію актів на два рівні: загальнодержавний (Конституція України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України, накази Міністерства фінансів України та Державної податкової служби України) та місцевий (рішення сільських, селищних, міських рад та рад об’єднаних територіальних громад). Здійснено класифікацію нормативно-правових актів, що забезпечують регулювання місцевих податків і зборів, за ознакою предметної направленості: направлені на регулювання функціонування інституційної структури, що забезпечує адміністрування місцевих податків та зборів; процедур адміністрування місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку платників місцевих податків та зборів; ідентифікації та обліку об’єктів місцевого оподаткування; організації приймання й обробки податкової звітності платників місцевих податків та зборів; забезпечення сервісного обслуговування платників податків, організації та проведення контролю за дотриманням повноти та вчасності сплати місцевих податків та зборів; організації адміністрування податкового боргу по місцевих податках і зборах; застосування заходів адміністративного примусу за порушення податкового законодавства. За наслідками дослідження адміністрування плати за землю встановлено, що «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. Земельний податок інтегрований у плату за землю як обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється з фізичних та юридичних осіб – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, за ставкою, встановленою органом місцевого самоврядування у рамках, визначених законом, надходження від якого зараховуються до місцевого бюджету за місцем знаходження земельної ділянки; зроблено висновок, що категорії «плата за землю» та «земельний податок» відмінні за своїм змістом, оскільки плата за землю є ширшою категорією, що охоплює земельний податок. За наслідками дослідження адміністрування єдиного податку запропоновано удосконалити адміністративні процедури при його стягуванні у напрямку: інформаційної відкритості; чіткого, зрозумілого для платника податку процесу адміністрування; балансу економічних інтересів платників податків та територіальних громад, до бюджетів яких він стягується, а відтак – стимулювання підприємницької ініціативи. З’ясовано, що досягнення мети при виконанні перелічених завдань здійснюється з використанням низки методів адміністрування, у тому числі сервісних, які включають: податкове консультування з питань стягування податку, особливостей звітності, податкового та бухгалтерського обліку при застосуванні спрощеної системи оподаткування; проведення інформаційних кампаній з використанням засобів масової інформації щодо роз’яснення питань оподаткування, у тому числі оприлюднення інформації на офіційних веб-сайтах Державної податкової служби України і її територіальних відділень та органів місцевого самоврядування, а також на Загальнодоступному інформаційно- довідковому ресурсі «ЗІР», що адмініструється Державною податковою службою України; спрощення формальних процедур, пов’язаних з обліком місцевих податків і зборів; удосконалення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування. Досліджено досвід правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів у таких Європейських державах, як Франція, Іспанія, Великобританія, Федеративна Республіка Німеччина, Італія, Польща, Латвія, Швеція та інших. За наслідками дослідження з’ясовано, що механізми функціонування організаційно-правових моделей адміністрування місцевих податків і зборів у державах Європи обумовлені різними політико-управлінськими традиціями, формами державного устрою, формами податкових систем, використанням різних механізмів розподілу повноважень між центральними та місцевими органами публічної адміністрації щодо встановлення видів, ставок, бази та інших елементів податків, підходів до визначення сутності податкових надходжень та інших чинників. Податок на нерухоме майно у переважній більшості європейських держав розраховується на підставі кадастрової вартості, податкової вартості та ринкової вартості нерухомого майна. Органи, що забезпечують адміністрування місцевих податків і зборів у європейських державах, не мають єдиного стандарту у своїй інституційній організації, у зв’язку з чим їм притаманні характерні особливості та істотні відмінності у механізмах їхньої діяльності в залежності від приналежності до виконавчої гілки влади чи їхнього перебування у системі місцевого самоврядування. З метою удосконалення нормативно-правового регулювання адміністрування місцевих податків і зборів пропонується внести низку змін до Податкового кодексу України: у частині запобігання уникнення оподаткування не завершених будівництвом об’єктів пропонується визначити об’єктами оподаткування ті, будівництво яких перевищує 5 років; у частині покращення адміністрування податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки щодо об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які не зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або на які немає документів на право власності у фізичних осіб, розмір податку пропонується обчислювати на підставі оцінювальних актів на будинок (оцінювальних актів про господарські будівлі та споруди), які знаходяться в технічних паспортах об’єктів житлової та нежитлової нерухомості; у частині покращення мобілізації надходжень від транспортного податку пропонується розширити коло об’єктів оподаткування, включивши мотоцикли та квадроцикли, а також яхти та інші плавучі засоби для дозвілля або спорту; у частині забезпечення повернення надмірно сплаченого туристичного збору пропонується удосконалити механізм його повернення. Механізм адміністрування місцевих податків і зборів запропоновано удосконалити у таких напрямках, як: мінімізація дискреційних повноважень суб’єктів, що здійснюють адміністрування податків; створення умов для платників податків для можливості коригувати вартість об’єкта оподаткування до поточного ринкового рівня, застосовуючи правові механізми коригування, що у першу чергу стосується володільців об’єктів нерухомості, відомості про які не внесено до Державного реєстру речових прав нерухомого майна; перенесення податкового навантаження на земельні ділянки як об’єкта оподаткування; розширення контрольних повноважень органів місцевого самоврядування за сплатою податку на нерухомість, відмінної від земельної ділянки, через створення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно опції для формування витягу з реєстру про об’єкти нерухомості, що містяться на території місцевого адміністративно- територіального утворення з інформацією про об’єкт нерухомості. The dissertation is one of the first in Ukraine complex monographic research of theoretical, legal and organizational questions of legal regulation of administration of taxes and fees. According to the results of the research has been clarified the essence of a number of elements of the conceptual and categorical apparatus, which ensures the legal functioning of the administration relations of local taxes and fees and legal regulation of this activity, for some of them were made author's definitions: "Administration of local taxes and fees", "municipal legal act in the field of administration of local taxes and fees", "single tax", "tourist tax", "fee for parking spaces for vehicles", "local fees", which reflect the main features of such complex, multifaceted and dynamic phenomena as the administration of local taxes and fees and ensuring its legal regulation еtc. As a result of studying the legal nature of the administration of local taxes and fees, this phenomenon should be considered as a set of norms, rules, methods, techniques and tools, decisions and procedures by which bodies implementing state tax policy, local governments, their officials and tax agents execute management activities in the tax sphere aimed at establishing local taxes and fees, organization of identification, accounting of payers of local taxes and fees and objects of taxation, providing service to taxpayers of local taxes and fees, organization and control over the payment of local taxes and fees and their receipt in local budgets, respectively to the established law. Based on the results of the study of the history of formation and development of the institute of local taxes and fees, it is concluded that the historical experience of the institute of local taxes and fees can be characterized as a process of evolution of special instruments of financial income to meet social, political, economic and vital needs of the local government institutions, which objectively expresses the development of the administrative mechanism of the state, due to the peculiarities of public administration at each historical stage. The study of the system of normative legal acts that form the basis of legal regulation of local taxes and fees classification of acts at two levels: state (Constitution of Ukraine, laws of Ukraine, resolutions of the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of the Ministry of Finance of Ukraine and the State Tax Service of Ukraine) and local (decisions of village, settlement, city councils and councils of united territorial communities).The classification of normative-legal acts providing regulation of local taxes and fees is completed on the basis of subject orientation: aimed at regulating: the functioning of the institutional structure that ensures the administration of local taxes and fees; procedures for the administration of local taxes and fees; identification and accounting of payers of local taxes and fees; identification and accounting of objects of local taxation; organization of acceptance and processing of tax reporting of taxpayers of local taxes and tax collections; providing service to taxpayers, organizing and monitoring compliance with the completeness and timeliness of payment of local taxes and fees; organization of tax debt administration for local taxes and fees; application of measures of administrative coercion for violation of tax legislation. According to the results of the study the administration of the land fee, it was established that the “land fee” and the “land tax” are different in their content, as the land fee is a broader category covering the land tax. Land tax is integrated into the land tax as a mandatory payment as part of the property tax levied on individuals and legal entities - owners of land and land shares (units), as well as permanent land users, at a rate set by the local government within determined by law, the proceeds of which are credited to the local budget at the location of the land; concluded on the category. According to the results of the studying the administration of the single tax, it is proposed to improve the administrative procedures for its collection in the direction of: information openness; a clear, understandable for the taxpayer administration process; the balance of economic interests of taxpayers and territorial communities, to the budgets of which it manages, and thus - to stimulate entrepreneurial initiative. It was found that the achievement of the goal in the implementation of these tasks is carried out using a number of methods of administration, including service, which include: tax advice on tax collection, reporting, tax and accounting in the simplified taxation system; conducting information campaigns with the use of mass media to explain taxation issues, including publication of information on the official websites of the State Tax Service of Ukraine and its territorial branches and local governments, as well as on the Public information and reference resource "ZIR" administered by the State Tax Service of Ukraine; simplification of formal procedures related to the accounting of local taxes and fees; improvement of normative legal acts of local selfgovernment bodies. The experience of legal regulation of municipal policing in such European countries as France, Spain, Great Britain, the Federal Republic of Germany, Italy, Poland, Latvia, Sweden and others is studied. The results of the study show that the mechanisms of organizational and legal models of administration of local taxes and fees in European countries are due to different political and managerial traditions, forms of government, forms of tax systems, the use of different mechanisms of distribution of powers between central and local public administration. identification of species, rates, bases and other elements of taxes, approaches to determining the nature of tax revenues and other factors. Real estate tax in the vast majority of European countries is calculated on the basis of cadastral value, tax value and market value of real estate. Bodies that administer local taxes and fees in European countries do not have a single standard in their institutional organization, and therefore they are characterized by significant features and significant differences in the mechanisms of their activities depending on belonging to the executive branch or their stay in the system of local selfgovernment. In order to improve the legal regulation of the administration of local taxes and fees, it is proposed to make a number of changes to the Tax Code of Ukraine: in terms of preventing the avoidance of taxation of construction in progress, it is proposed to determine the objects of taxation of those whose construction exceeds 5 years; in terms of improving the administration of taxes on real estate, other than land for residential and non-residential real estate, including their shares that are not registered in the State Register of Real Property Rights, or for which there are no documents on the ownership of physical persons, the amount of tax is proposed to be calculated on the basis of appraisal acts for the house (appraisal acts on outbuildings and structures) which are in the technical passports of residential and non-residential real estate; In terms of improving the mobilization of revenues from the transport tax, it is proposed to expand the range of objects of taxation - motorcycles and ATVs, yachts and other floating vehicles for leisure or sports; In terms of ensuring the return of overpaid tourist tax, it is proposed to improve the mechanism of its return. It is proposed to improve the mechanisms of administration of local taxes and fees in such areas as: minimization of discretionary powers of entities that administer taxes; creating conditions for taxpayers to be able to adjust the value of the object of taxation to the current market level by applying legal adjustment mechanisms, primarily for owners of real estate, information about which is not included in the State Register of Real Property Rights; transfer of the tax burden to land plots as an object of taxation; expansion of control powers of local governments over the payment of real estate tax other than land, through the creation in the State Register of Real Property Rights of the option to create an extract from the register of real estate contained in the local administrative-territorial entity with information about real estate object.
АКТИ СУДОВОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ
(2012-11-23) Ісмайлов, Карен Юрійович
У дисертації з використанням методики порівняльного аналізу різноманітних доктрин щодо впливу судової влади своїми актами на джерельну основу національного права викладається сучасна правова теорія багатоджерельності національного права і законодавства як недостатньо розкритої фундаментальної юридичної сфери у науковому і практичному, нормативно-правовому обороті. Автором якісно проаналізовані основні риси актів судової влади в України, зокрема актів Конституційного Суду України, актів Верховного Суду України, актів вищих спеціалізованих судів, актів Європейського Суду з прав людини та деякі аспекти втілення їх у правовий оборот, як правових документів, що значно змінили останнім часом бачення їх ролі в системі джерел права. На цій підставі запропоновано низку змін до чинного законодавства для утвердження статусу актів судової влади в системі джерел національного права. В диссертации с использованием методики сравнительного анализа разнообразных правовых доктрин относительно влияния судебной власти своими актами на основу источников национального права и законодательства Украины изложена современная правовая теория множественности источников (форм) национального права и законодательства как недостаточно раскрытой фундаментальной юридической сферы в научном и практическом, нормативно правовом обороте. Автором акцентировано внимание на рост в последние годы роли и влияния актов судебной власти на всю систему источников национального права и законодательства. Автором проанализированы основные черты актов судебной власти в Украине. Исследованы акты Конституционного Суда Украины, акты Верховного Суда Украины, акты высших специализированных судов, акты Европейского Суда по правам человека и некоторые аспекты реализации их в правовом обороте в качестве правовых документов, которые в значительной степени изменили за последнее время видение их роли в системе источников права. На этом основании предложен ряд изменений к действующему законодательству с целью практического утверждения статуса актов судебной власти в системе источников национального права. Под источниками национального права автором предлагается понимать самодостаточную форму, способ выражения и закрепления правовых норм, которые регулируют общественные отношения, исходят от органов государственной власти Украины (законодательной, исполнительной, судебной) при осуществлении возложенных на них функций, а также содержаться в межнародных договорах Украины и практики Европейского суда по правам человека, которые являются обязательными, доступными и легетимными. Автор пришел к выводу, что интерпретационные акты судебной власти, которые носят нормативный характер, могут быть отнесены к системе источников права Украины. На основании узучения норм действующего законодавства Украины и иследований ученых сформулированы ряд мер по преодалению негативных тенденций, которые препятствуют осуществлению полноценного правового регулирования общественных отношений на современном этапе розвития системы источников права Украини. Dissertation on the competition of graduate degree of candidate of legal sciences on speciality 12.00.01 is a theory and history of the state and right; history of political and legal studies. Mariupol State University, 2012. In dissertation with the use of method of comparative analysis of various doctrines in relation to influence of department judicial the acts on basis of sources of national right and legislation. The modern legal theory of multiplicity of sources (forms) of national right and legislation is expounded, as not enough the exposed fundamental legal sphere in a scientific and practical, normatively legal turn. An author is accent attention on growth the last years of role and influence of judicial acts on all system of sources of national right and legislation. An author is analyse the basic lines of judicial acts in Ukraine. The acts of Constitutional Court of Ukraine, acts of Supreme Court of Ukraine, acts of the higher specialized courts, acts of European Court on human rights and some aspects of realization them in a legal turn as legal documents which considerably changed lately vision of their role in the system of sources of right. The row of changes is on that ground offered to the current legislation with the purpose of claim of status of judicial acts in the system of sources of national right.
Арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження
(Одеса: ОДУВС, 2023) Баженова, Анастасія Ігорівна; Bazhenova, Anastasiia
Дисертацію присвячено дослідженню проблем, пов’язаних із арештом майна, як важливим засобом забезпечення кримінального провадження, та формулювання на його основі науково обґрунтованих практичних і методичних рекомендацій щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства і практики його застосування. За результатами аналізу наукових джерел встановлено, що здебільшого розглядалися окремі питання арешту майна в рамках чинного КПК. Доведено, що необхідно переглянути існуючу концепцію повноважень слідчого, прокурора, наділивши їх більшими повноваженнями в процесі накладення попереднього арешту на майно, розширити процесуальні можливості обшуку, виїмки для встановлення майна, на яке може бути накладено арешт. Потребує вдосконалення процесуальний статус потерпілого, як активного учасника кримінального процесу в частині його права вимагати від слідчого, прокурора встановлення майна, на яке може бути накладено арешт та реалізації інших його прав. Саме відсутність належного процесуального статусу слідчого, прокурора, потерпілого у кримінальному процесі в інституті арешту майна, ускладнена процедура арешту на майно у рамках чинного КПК України та необхідністю втілення пропозицій обґрунтовується своєчасність, актуальність, а також наукове та практичне значення дисертаційного дослідження. Наявні статистичні відомості показують, що в цілому стан протидії злочинності не в повній мірі відповідає потребам сьогодення, і як наслідок, незначна сума відшкодування матеріальних збитків. Окремими з умов цього стану є неналежне нормативно-правове забезпечення правоохоронної діяльності та практика правозастосування кримінального процесуального законодавства. Це в свою чергу тягне за собою не встановлення майна та не накладання на нього арешту, порушення майнових прав потерпілих. За результатами дослідження автором визначено історичний генезис становлення та розвитку інституту арешту майна у кримінальному процесі на території України. Надане авторське поняття арешту майна, яке включає в себе тимчасову, до скасування у встановленому КПК порядку заборону на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого у кримінальному провадженні в наявності достатньо підстав та розумних підозр вважати, що воно може бути використано для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливого штрафу, конфіскації майна та підлягає спеціальній конфіскації. Визначено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, а також тимчасову заборону передачі або руху майна або тимчасову заборону володіння чи управління майном. Запропоновано, що слідчий за клопотанням потерпілого, цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов’язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальному провадженні цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, можливої конфіскації майна та можливого штрафу. Під час проведення дослідження обґрунтовано потребу виключення з КПК положення про необхідність арешту майна з метою збереження речових доказів так як чинна редакція ч. 1 ст. 170 КПК «Накладення арешту на майно» виходить за рамки змісту Директиви Європейського Парламенту та Ради від 3 квітня 2014 року № 2014/42/ЄС «Про заморожування та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів від злочинної діяльності у Європейському Союзі», Міжнародних стандартів боротьби з відмиванням коштів, фінансуванням тероризму і розповсюдженням зброї масового знищення. Автором доведено, що одними з способів виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт, є обшук, а також за певних обставин і тимчасовий доступ до речей і документів, запропоновано під час проведенням обшуку слідчим, прокурорам надати повноваження накладення попереднього арешту на майно. Запропоновано, що у невідкладних випадках, коли своєчасне оформлення слідчим, прокурором постанови про проведення обшуку не представляється можливим, а через зволікання розшукувані предмети або документи можуть бути знищені, приховані або пошкоджені або ж особа, яка розшукується може сховатися, слідчий може провести обшук за згодою прокурора. У цьому випадку слідчий, не пізніше ніж на наступний робочий день після провадження обшуку повідомляє слідчого суддю з пред’явленням матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність слідчої дії, а також протоколу слідчої дії. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість обшуку Автором висловлена пропозиція, що слідчий за погодженням з прокурором, прокурор, на підставі мотивованої постанови має право провести виїмку речей чи документів, що мають значення для кримінального провадження, а також майна, яке підлягає арешту, якщо відомо, де або у кого знаходиться конкретний речі, документи, майно і немає необхідності їх розшукувати, або ж вони знаходиться в публічно доступних місцях. Пропонується, що виїмка речей, документів, майна, яке підлягає арешту в житлі чи іншому володінні особи, а також речей, документів чи майна, які містять охоронювану законом таємницю, проводиться тільки за ухвалою слідчого судді, суду. Слідчий суддя перевіряє законність і обґрунтованість виїмки та виносить рішення про визнання виїмки допустимою своєю ухвалою. Доведена необхідність внесення у КПК положення, у відповідності до яких під час кримінального провадження попередній арешт на майно може накладається за постановою слідчого за погодженням з прокурором, за постановою прокурора, затвердженою слідчим суддею, а під час судового розгляду рішення приймає суд. Уявляється за необхідне передбачити, що у невідкладних випадках, коли через зволікання майно може бути приховано, пошкоджено, зіпсовано, знищено, перетворено, відчужено, слідчий за погодженням з прокурором, прокурор виносить мотивовану постанову про накладення попереднього арешту на майно. Постанова складається відповідно до вимог ст. 110 КПК, з обґрунтуванням необхідності та невідкладності накладення арешту. Автором запропоновано, що про накладений арешт майна слідчий, прокурор не пізніше ніж на наступний робочий день повідомляє слідчого суддю з пред’явленням протоколу та інших матеріалів, які обґрунтовують необхідність і невідкладність арешту. Якщо слідчий суддя не затверджує постанову слідчого, постанову прокурора, при визнанні накладення арешту незаконним або необґрунтованим, слідчий суддя приймає судове рішення про зняття арешту з усього майна або з його частини. В ході дослідження визначена необхідність виключення положень абз. 2 ч. 10 ст. 170 КПК, у відповідності з яким не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Вважається, що саме на період встановлення факту добросовісного набуття майна необхідно попереднє накладення арешту на майно з метою перешкоджання його відчуження, розпорядження. Розроблені нормативні положення щодо внесення до КПК змін та доповнень для вдосконалення функціонування інституту арешту майна, у тому числі викладення у новій редакції ч. 1 ст. 16, п. 14 ч. 1 ст. 56, п. 15 ч. 1 ст. 56, ст. 61, абз. 1, 2 ч. 1 ст. 170, ч.ч. 3, 5, 8, 11 ст. 170 КПК, доповнення КПК України новими статтями, а саме ст. 170-1 «Порядок накладення арешту на майно», ст. 175-2 «Протокол про накладення арешту на майно».The dissertation is dedicated to the study of problems related to the seizure of property as an important means of ensuring criminal proceedings, and the formulation of scientifically based practical and methodical recommendations on the improvement of the current criminal procedural legislation and the practice of its application. According to the results of the analysis of scientific sources, it was established that, for the most part, separate issues of seizure of property were considered within the framework of the current Code of Criminal Procedure. It has been proven that it is necessary to revise the existing concept of powers of the investigator, the prosecutor, giving them greater powers in the process of imposing a preliminary arrest on property, expanding the procedural possibilities of search and seizure to establish property that may be subject to arrest. The procedural status of the victim, as an active participant in the criminal process, needs to be improved in terms of his right to demand from the investigator, the prosecutor, the identification of property that can be seized and the realization of his other rights. It is the lack of proper procedural status of the investigator, prosecutor, the victim in the criminal process in the institute of property seizure, the complicated procedure of seizure of property within the framework of the current Code of Criminal Procedure of Ukraine and the need to implement the proposals that justify the timeliness, relevance, as well as the scientific and practical significance of the dissertation research. Available statistical information shows that, in general, the state of combating crime does not fully meet the needs of today, and as a result, the amount of compensation for material losses is insignificant. Separate from the conditions of this state are the inadequate normative and legal support of law enforcement activities and the practice of law enforcement of criminal procedural legislation. This, in turn, entails failure to establish property and failure to seize it, violation of property rights of the victims. Based on the results of the research, the author determined the historical genesis of the establishment and development of the institution of property seizure in criminal proceedings on the territory of Ukraine. The author's concept of seizure of property is given, which consists in the description of the property and includes a temporary ban on the alienation, disposition and/or use of property, until it is canceled in accordance with the procedure established by the Code of Criminal Procedure, regarding which in the criminal proceedings there are sufficient grounds and reasonable suspicions to believe that it can be used to secure a civil lawsuit, recovery from a legal entity of received illegal benefits, a possible fine, confiscation of property and is subject to special confiscation. It is determined that the purpose of seizure of property is to prevent the possibility of its concealment, damage, spoilage, destruction, transformation, alienation, as well as a temporary ban on the transfer or movement of property or a temporary ban on possession or management of property. It is proposed that the investigator, at the request of the victim, the civil plaintiff or on his own initiative, is obliged to take measures to secure the civil claim declared in the criminal proceedings, as well as a possible future civil claim, possible confiscation of property and a possible fine. During the research, the need to exclude from the Code of Criminal Procedure the provision on the need to seize property for the purpose of preserving material evidence was substantiated, as the current wording of Part 1 of Article 170 of the Code of Criminal Procedure "Imposing seizure of property" goes beyond the content of the Directive of the European Parliament and the Council of April 3, 2014 No. 2014/42/EU "On the freezing and confiscation of the means of committing crimes and the proceeds of criminal activities in the European Union", International standards for combating money laundering, terrorist financing and proliferation of weapons of mass destruction. The author has proven that one of the ways to identify and search for property that can be seized is a search, as well as under certain circumstances and temporary access to things and documents, it is suggested that during the search, investigators and prosecutors be given the authority to impose a preliminary seizure on property . It is proposed that in urgent cases, when the investigator, prosecutor, and the prosecutor cannot issue a search warrant in a timely manner, and due to delay, the wanted items or documents may be destroyed, hidden, or damaged, or the wanted person may hide, the investigator may conduct a search upon consent prosecutor In this case, the investigator, not later than on the next working day after conducting the search, notifies the investigating judge with the presentation of materials justifying the necessity and urgency of the investigative action, as well as the protocol of the investigative action. The investigating judge checks the legality and validity of the search. The author proposed that the investigator, in agreement with the prosecutor, the prosecutor, on the basis of a reasoned resolution, has the right to seize things or documents that are important for criminal proceedings, as well as property that is subject to seizure, if it is known where or with whom a specific thing is , documents, property and there is no need to search for them, or they are in publicly accessible places. It is proposed that the seizure of things, documents, property subject to arrest in a person's home or other property, as well as things, documents or property that contain a secret protected by law, is carried out only by a decision of an investigating judge, a court. The investigating judge checks the legality and reasonableness of the seizure and makes a decision to recognize the seizure as admissible by his decision. It has been proven the need to include provisions in the Criminal Procedure Code, according to which, during criminal proceedings, a preliminary seizure of property can be imposed by the resolution of the investigator in agreement with the prosecutor, by the resolution of the prosecutor, approved by the investigating judge, and during the trial, the decision is made by the court. It is considered necessary to provide that in urgent cases, when due to delay the property may be hidden, damaged, spoiled, destroyed, transformed, alienated, the investigator, in agreement with the prosecutor, issues a reasoned resolution on the imposition of a preliminary arrest on the property. The resolution is drawn up in accordance with the requirements of Art. 110 of the Criminal Procedure Code, with the justification of the necessity and urgency of imposing an arrest. The author suggested that the investigator, the prosecutor, no later than the next working day, informs the investigating judge about the seizure of property, presenting the protocol and other materials justifying the necessity and urgency of the seizure. If the investigating judge does not approve the resolution of the investigator, the resolution of the prosecutor, when the seizure is recognized as illegal or unfounded, the investigating judge makes a court decision to remove the seizure from all or part of the property. In the course of the study, the need to exclude the provisions of para. 2 h. 10 st. 170 of the Code of Civil Procedure, according to which property cannot be seized if it is owned by a bona fide buyer, except for the seizure of property to ensure the preservation of physical evidence. It is believed that it is during the period of establishing the fact of bona fide acquisition of property that a preliminary seizure of property is necessary to prevent its alienation, disposition. Normative provisions have been developed regarding the introduction of changes and additions to the Code of Criminal Procedure to improve the functioning of the institution of seizure of property, including the new wording of Part 1 of Art. 16, item 14, part 1 of Art. 56, p. 15, part 1, art. 56, Art. 61, par. 1, 2 h. 1 st. 170, ch.ch. 3, 5, 8, 11 st. 170 of the Criminal Procedure Code, supplementing the Criminal Procedure Code of Ukraine with new articles, namely Art. 170-1 «Procedure for seizure of property», Art. 175-2 «Protocol on seizure of property».
Виправлення та ресоціалізація засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки
(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2011) Шкута, Олег Олегович; Shkuta, Oleh
У роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень та здійснено нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному вивченню та системній розробці загальнотеоретичних положень щодо виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки (далі - ВКСРБ). На основі існуючих підходів у науці кримінально-виконавчого права сформовано доктринальне визначення поняття виправлення та ресоціалізація засуджених досліджуваної категорії. З’ясовано значення основних принципів кримінально-виконавчого законодавства для виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ, визначено їх правовий статус. Надано розгорнуту характеристику засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів та практики їх застосування щодо виправлення і ресоціалізації таких засуджених. Удосконалено заходи, спрямовані на приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки, до існуючих міжнародних стандартів. The thesis is one of the first in domestic criminal-executive science complex research on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies. A set of theoretical generalizations and a new approach to the complex and systematic studying of the general theoretic statements on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies are exposed. Based on the existing approaches in the criminal-executive science the doctrinal definition of correction and re-socialization of the convicts of the given category is formulated. The basic principles of the criminal-executive legislation for correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies as well as their legal status are defined. A detailed description of correction and re-socialization facilities for convicts in middle-level security colonies is given. The proposals to improve the criminal-executive legislation of Ukraine, branch standard acts and the conditions of detention such prisoners are attached.

Переглянути

Перегляд Дисертації за Назва

Результатів на сторінці

Налаштування сортування