Дисертації
Постійне посилання на фонд
Переглянути
Перегляд Дисертації за Дата публікації
Зараз показуємо 1 - 20 з 63
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументКримінологічна характеристика корисливо-насильницьких злочинів відносно іноземних громадян(Одеська національна юридична академія, 2005) Албул, Сергій Володимирович ORCID: 0000-0002-3253-9225Дисертація є першим в незалежній Україні спеціальним комплексним дослідженням проблематики кримінологічного розуміння корисливо-насильницькихзлочинів відносно іноземних громадян, феноменологічних та етіологічних особливостей таких, а також підходів щодо їх профілактики та попередження. Визначено низку положень, які мають значення для науки і практики та виносяться на захист. Проаналізовано стан корисливо-насильницької злочинності відносно іноземних громадян. Визначено його залежність від низки чинників – міграційних процесів, віктимності іноземних громадян, статусу окремих категорій іноземних громадян, відношення держави щодо окремих категорій іноземців. Детально розглянуто систему характерологічних елементів корисливо-насильницьких злочинів відносно іноземних громадян в Україні. Доведено необхідність часткового перегляду існуючої точки зору на режим забезпечення особистої та майнової безпеки іноземних громадян. Запропоновані і теоретично обґрунтовані поняття «віктимогенний поліфакторний комплекс», «очікуюча жертва злочину», «державна віктимізація іноземних громадян», «віктимізація, яка нав’язується», «віктимна стигматизація», «іноземне земляцтво», «резидентський статус нелегального мігранта – жертви злочину», «національні віктимні традиції». Конкретно встановлені та обґрунтовані фактори, що обумовлюють підвищену віктимність окремих категорій іноземних громадян в умовах «чужої» держави. Обґрунтовано необхідність часткового перегляду існуючого підходу щодо боротьби з нелегальною міграцією, пов’язаною з нею організованою та транснаціональною злочинністю, латентністю злочинних проявів відносно нелегальних мігрантів шляхом надання їм спеціального резидентського статусу. Теоретично та практично доведено нагальну необхідність, з кримінологічної та соціологічної точок зору, розвитку, державної підтримки та поширення діяльності іноземних земляцтв в Україні. Обґрунтовано необхідність законодавчого визначення іноземних земляцтв в Україні. Наведено нові підходи щодо розуміння адаптування національного законодавства України до законодавства країн Європи за проблемами гуманного поводження та допомоги іноземцям – жертвам корисливо-насильницьких злочинів. Висловлено конкретні пропозиції щодо вдосконалення існуючих та впровадження нових методів та заходів щодо профілактики, попередження та боротьби з корисливо-насильницькими злочинами відносно іноземних громадян в Україні з наукової, законодавчої, організаційної, віктимологічної та інших точок зору.
- ДокументВиправлення та ресоціалізація засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2011) Шкута, Олег Олегович; Shkuta, OlehУ роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень та здійснено нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному вивченню та системній розробці загальнотеоретичних положень щодо виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки (далі - ВКСРБ). На основі існуючих підходів у науці кримінально-виконавчого права сформовано доктринальне визначення поняття виправлення та ресоціалізація засуджених досліджуваної категорії. З’ясовано значення основних принципів кримінально-виконавчого законодавства для виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ, визначено їх правовий статус. Надано розгорнуту характеристику засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів та практики їх застосування щодо виправлення і ресоціалізації таких засуджених. Удосконалено заходи, спрямовані на приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки, до існуючих міжнародних стандартів. The thesis is one of the first in domestic criminal-executive science complex research on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies. A set of theoretical generalizations and a new approach to the complex and systematic studying of the general theoretic statements on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies are exposed. Based on the existing approaches in the criminal-executive science the doctrinal definition of correction and re-socialization of the convicts of the given category is formulated. The basic principles of the criminal-executive legislation for correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies as well as their legal status are defined. A detailed description of correction and re-socialization facilities for convicts in middle-level security colonies is given. The proposals to improve the criminal-executive legislation of Ukraine, branch standard acts and the conditions of detention such prisoners are attached.
- ДокументВиправлення та ресоціалізація засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки(Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2011) Шкута, Олег Олегович; Shkuta, OlehУ роботі сформульовано низку теоретичних узагальнень та здійснено нове вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному вивченню та системній розробці загальнотеоретичних положень щодо виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки (далі - ВКСРБ). На основі існуючих підходів у науці кримінально-виконавчого права сформовано доктринальне визначення поняття виправлення та ресоціалізація засуджених досліджуваної категорії. З’ясовано значення основних принципів кримінально-виконавчого законодавства для виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ, визначено їх правовий статус. Надано розгорнуту характеристику засобів виправлення та ресоціалізації засуджених, які відбувають покарання у ВКСРБ. Розроблено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства України, галузевих нормативно-правових актів та практики їх застосування щодо виправлення і ресоціалізації таких засуджених. Удосконалено заходи, спрямовані на приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки, до існуючих міжнародних стандартів. The thesis is one of the first in domestic criminal-executive science complex research on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies. A set of theoretical generalizations and a new approach to the complex and systematic studying of the general theoretic statements on correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies are exposed. Based on the existing approaches in the criminal-executive science the doctrinal definition of correction and re-socialization of the convicts of the given category is formulated. The basic principles of the criminal-executive legislation for correction and re-socialization of convicts serving sentences in middle-level security colonies as well as their legal status are defined. A detailed description of correction and re-socialization facilities for convicts in middle-level security colonies is given. The proposals to improve the criminal-executive legislation of Ukraine, branch standard acts and the conditions of detention such prisoners are attached.
- ДокументАКТИ СУДОВОЇ ВЛАДИ В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ(2012-11-23) Ісмайлов, Карен ЮрійовичУ дисертації з використанням методики порівняльного аналізу різноманітних доктрин щодо впливу судової влади своїми актами на джерельну основу національного права викладається сучасна правова теорія багатоджерельності національного права і законодавства як недостатньо розкритої фундаментальної юридичної сфери у науковому і практичному, нормативно-правовому обороті. Автором якісно проаналізовані основні риси актів судової влади в України, зокрема актів Конституційного Суду України, актів Верховного Суду України, актів вищих спеціалізованих судів, актів Європейського Суду з прав людини та деякі аспекти втілення їх у правовий оборот, як правових документів, що значно змінили останнім часом бачення їх ролі в системі джерел права. На цій підставі запропоновано низку змін до чинного законодавства для утвердження статусу актів судової влади в системі джерел національного права. В диссертации с использованием методики сравнительного анализа разнообразных правовых доктрин относительно влияния судебной власти своими актами на основу источников национального права и законодательства Украины изложена современная правовая теория множественности источников (форм) национального права и законодательства как недостаточно раскрытой фундаментальной юридической сферы в научном и практическом, нормативно правовом обороте. Автором акцентировано внимание на рост в последние годы роли и влияния актов судебной власти на всю систему источников национального права и законодательства. Автором проанализированы основные черты актов судебной власти в Украине. Исследованы акты Конституционного Суда Украины, акты Верховного Суда Украины, акты высших специализированных судов, акты Европейского Суда по правам человека и некоторые аспекты реализации их в правовом обороте в качестве правовых документов, которые в значительной степени изменили за последнее время видение их роли в системе источников права. На этом основании предложен ряд изменений к действующему законодательству с целью практического утверждения статуса актов судебной власти в системе источников национального права. Под источниками национального права автором предлагается понимать самодостаточную форму, способ выражения и закрепления правовых норм, которые регулируют общественные отношения, исходят от органов государственной власти Украины (законодательной, исполнительной, судебной) при осуществлении возложенных на них функций, а также содержаться в межнародных договорах Украины и практики Европейского суда по правам человека, которые являются обязательными, доступными и легетимными. Автор пришел к выводу, что интерпретационные акты судебной власти, которые носят нормативный характер, могут быть отнесены к системе источников права Украины. На основании узучения норм действующего законодавства Украины и иследований ученых сформулированы ряд мер по преодалению негативных тенденций, которые препятствуют осуществлению полноценного правового регулирования общественных отношений на современном этапе розвития системы источников права Украини. Dissertation on the competition of graduate degree of candidate of legal sciences on speciality 12.00.01 is a theory and history of the state and right; history of political and legal studies. Mariupol State University, 2012. In dissertation with the use of method of comparative analysis of various doctrines in relation to influence of department judicial the acts on basis of sources of national right and legislation. The modern legal theory of multiplicity of sources (forms) of national right and legislation is expounded, as not enough the exposed fundamental legal sphere in a scientific and practical, normatively legal turn. An author is accent attention on growth the last years of role and influence of judicial acts on all system of sources of national right and legislation. An author is analyse the basic lines of judicial acts in Ukraine. The acts of Constitutional Court of Ukraine, acts of Supreme Court of Ukraine, acts of the higher specialized courts, acts of European Court on human rights and some aspects of realization them in a legal turn as legal documents which considerably changed lately vision of their role in the system of sources of right. The row of changes is on that ground offered to the current legislation with the purpose of claim of status of judicial acts in the system of sources of national right.
- ДокументРегіональна злочинність в Україні: закономірності, детермінація та запобігання(Запоріжжя, 2015) Бабенко, Андрій Миколайович; Babenko, AndriiРазработана целостная концепция организации и предупреждения региональной преступности, базирующаяся на идее уменьшения реальных ее объемов путем повышения качества жизни населения, создания охраняемого регионального пространства при помощи современных научно-технических средств, закрепления законопослушного поведения у граждан на уровне традиций, обычаев, семейно-бытовых установок и применения мер превентивного воздействия на детерминанты преступности. Сформулирован перечень общесоциальных, специально-криминологических и профилактических мер превенции региональной преступности с учетом отечественного и международного опыта предупреждения преступности. Определены наиболее важные в современных условиях направления предупреждения преступности в регионах страны. Обосновано преимущество прогрессивных форм не репрессивных мер противодействия региональной преступности. Сформулированы рекомендации, направленные на совершенствование теоретико-методологических основ и практической деятельности в сфере предупреждения региональной преступности в Украине. Розроблено цілісну концепцію організації та здійснення запобігання регіональній злочинності, яка базується на ідеї зменшення її реальних обсягів шляхом підвищення якості життя населення, створення охоронюваного регіонального простору за допомогою сучасних науково-технічних засобів, закріплення законослухняної поведінки у населення на рівні традицій, звичаїв, сімейно-побутових установок і застосування заходів превентивного впливу на детермінанти злочинності. Обґрунтовано обсяг загальносоціальних , спеціально-кримінологічних і профілактичних заходів превенції регіональній злочинності з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду запобігання злочинності. Визначено найбільш важливі у сучасних умовах напрями запобігання регіональній злочинності у країні. Сформульовані рекомендації, спрямовані на вдосконалення теоретико - методологічних засад та практики діяльності у сфері запобігання регіональній злочинності в Україні. Holistic concept of organization and realization of regional crime prevention is developed. This concept is based on the idea of reducing the actual volume of this crime by increasing the quality of life, creating regional protected space with the assistance of modern scientific and technical means, establishing law-abiding behavior within the population at the level of traditions, customs, family installations and using measures of preventive effect on the determinants of crime. The amount of general and social, special and criminological and preventive measures of regional crime taking into account domestic and international experience of crime prevention is grounded. The most important ways of preventing regional crime in the country in the modern conditions are determined. Recommendations directed on improving theoretical and methodological principles and practices in the sphere of preventing regional crime in Ukraine are formulated.
- ДокументЗапобігання організації або утриманню місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів(Київ: НАВС, 2016) Щирська, Вікторія Сергіївна; Shchyrska, ViktoriiaДисертацію присвячено дослідженню питань щодо запобігання організації або утриманню місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Розкрито теоретико-методологічні засади дослідження проблем запобігання цим злочинам, зміст елементів їх кримінально-правової та кримінологічної характеристики, зарубіжний досвід кримінальної відповідальності за їх учинення. Розроблено систему заходів запобігання злочинам, передбаченим ст. 317 КК України, на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Диссертация посвящена исследованию вопросов предотвращения организации или содержания мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов. В работе раскрыты теоретико-методологические основы исследования проблем предупреждения этих преступлений. Проведен сравнительно-правовой анализ уголовной ответственности за организацию или содержание мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов по уголовному законодательству Украины и других государств, в результате чего предложено позаимствовать у других стран ряд важных в превентивном значении положений и внести в УК соответствующие изменения и дополнения. На основе статистических данных, результатов изучения уголовных дел и анкетирования сотрудников ОВД проанализированы количественно-качественные показатели этих преступлений, в частности структура, динамика, удельный вес в общей структуре преступности, география, уровень латентности. По результатам изучения статистических данных, а также проведения социологических исследований сформулирован криминологический портрет лица, совершившего преступление, предусмотренное ст. 317 УК Украины. Разработана подробная классификация правонарушителей указанной категории. Установлено и раскрыто содержание медико-биологических, социальных, экономических, культурно-нравственных, психологических, правовых, политических и организационно-управленческих детерминант организации или содержания мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов. Исследованы проблемные вопросы законодательного определения мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов, определены их криминологические признаки, проведена классификация. Установлено, что особой разновидностью указанных мест есть подпольная нарколаборатория. В связи с этим очерчены пределы уголовной ответственности за противоправные деяния, связанные с их функционированием. Разработана система мер предупреждения организации или содержания мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов на общесоциальном, специально-криминологическом и индивидуальном уровнях. С учетом специфики преступлений, предусмотренных ст. 317 УК Украины, в основе предотвращения которых должны быть политические, экономические, медицинские, правовые и организационные меры, построена тактика и стратегия предотвращения организации или содержания мест для незаконного употребления, производства или изготовления наркотических средств, психотропных веществ или их аналогов. На основании анализа международных нормативно-правовых актов определены предусмотренные этими документами мероприятия, имеющие наиболее весомое значение для предотвращения исследуемых преступлений. Разработан комплекс мер специально-криминологического и индивидуального характера, которые должны применяться правоохранительными органами, прежде всего полицией, для предотвращения этих преступлений. Раскрыто содержание и разработаны предложения по совершенствованию юридических оснований привлечения к уголовной ответственности, назначения наказания, освобождения от уголовной ответственности, наказания и его отбывания за эти преступления. Аргументированно целесообразность применения отдельных видов наказаний с учетом разработанной типологии преступников. Установление необходимости совершенствования оснований и механизмов освобождения от уголовной ответственности за отдельные преступления в сфере оборота наркотических средств, психотропных веществ, их аналогов и прекурсоров, связанные с организацией и содержанием мест для незаконного производства, изготовления и употребления наркотических средств, психотропных веществ, их аналогов (ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309 УК Украины). Предложено назначение обязанности пройти курс лечения от алкоголизма, наркомании или заболевания, которое представляет опасность для здоровья других лиц, предусмотренной п. 5 ч. 1 ст. 76 УК Украины, признать не правом, а обязанностью суда. Вместе с тем обязанности, предусмотренные ст. 76 УК Украины, рекомендуется расширить воздержанием от посещения определенных мест или от контактов с определенными лицами. The thesis is dedicated to analysis of issues concerning prevention of organization and maintenance of venues aimed at illegal consumption, manufacturing or production of narcotics, psychotropic substances and their analogues. Theoretical and methodological research basis of the abovementioned crimes prevention is presented along with elements of their legal and criminological characteristics and foreign experience of criminal responsibility for these crimes. The system of crime prevention (Article 317 of the Criminal Code of Ukraine) is designed in relation to social, criminological and individual levels.
- ДокументАдміністративно-правові гарантії безпеки дорожнього руху(Одеський державний університет внутрішніх справ, 2016) Веселова, Лілія ЮріївнаДисертація є першим комплексним дослідженням адміністративно-правових гарантій безпеки дорожнього руху в Україні в сучаних умовах.
- ДокументПравові та організаційні засади дисциплінарного провадження в органах Національної поліції України(Одеса: ОДУВС, 2018) Медведенко, Надія Василівна; Medvedenko, NadiiaДисертація присвячена комплексному дослідженню правових та організаційних засад дисциплінарного провадження в органах Національної поліції України. Розглянуто становлення та розвиток дисциплінарного провадження на території України. Досліджено природу дисциплінарного провадження як засобу реалізації дисциплінарної відповідальності та як елементу структури адміністративного процесу. Визначено його стадійність та охарактеризовано принципи. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення дисциплінарного провадження в Україні. Надано класифікацію нормативно-правових актів, якими урегульовано, дисциплінарне провадження в Україні та в органах Національної поліції України. Зазначено, що дисциплінарне провадження охоплює дисциплінарне провадження щодо застосування заходів дисциплінарного примусу та дисциплінарне провадження щодо заохочення та розглянуто їх підстави. Розглянуто суб’єктів дисциплінарного провадження в органах Національної поліції України та їх функції, стадії дисциплінарного провадження, систему та порядок застосування заходів дисциплінарного впливу в органах Національної поліції України. Проведений аналіз зарубіжного досвіду здійснення дисциплінарного провадження в органах поліції, дозволив виявити окремі здобутки, які можливо використати для удосконалення правових та організаційних засад дисциплінарного провадження в органах Національної поліції України. Диссертация посвящена комплексному исследованию правовых и организационных основ дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины. Рассмотрен генезис дисциплинарного производства на территории Украины и установлено, что исторические истоки дисциплинарного производства достигают времен Киевской Руси. Исследовано природу дисциплинарного производства как средства реализации дисциплинарной ответственности, и как элемента структуры административного процесса. Определена его стадийность и охарактеризовано принципы. Проведен анализ нормативно-правового обеспечения дисциплинарного производства в Украине, установлено отсутствие единого стандарта процедуры дисциплинарного производства и необходимость приведения в соответствие с действующим законодательством ряда нормативно-правовых актов, которые регулируют вопросы дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины. Классифицировано нормативно-правовые акти, которыми урегулировано дисциплинарное производство в Украине и в органах Национальной полиции Украины. Указано, что дисциплинарное производство охватывает дисциплинарное производство по применению мер дисциплинарного принуждения и дисциплинарное производство по применению мер поощрения, а также рассмотрены их основания. Определены функции и полномочия субъектов дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины и предложены варианты их классификации. Рассматривая систему и порядок применения мер дисциплинарного воздействия в органах Национальной полиции Украины, указано и обосновано, что меры дисциплинарного воздействия и меры дисциплинарного взыскания не являются тождественными понятиями. Изложены особенности проведения дисциплинарного производства по применению мер дисциплинарного принуждения и дисциплинарного производства по применению мер поощрения. Анализ зарубежного опыта дисциплинарного производства позволил выявить позитивные наработки, которые возможно использовать для усовершенствования нормативно-правового и организационного обеспечения дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины. Выделены правовой и организационный направления совершенствования дисциплинарного производства в органах Национальной полиции Украины, изложены предложения. The thesis is dedicated to the comprehensive study of the legal and organizational principles of disciplinary proceedings in the bodies of the National Police of Ukraine. The formation and development of disciplinary proceedings in the territory of Ukraine has been considered in it. The nature of disciplinary proceedings as a means of implementation of disciplinary responsibility and as an element of the structure of the administrative process have been explored thereto. Its stage has been determined and the principles have been described. The normative and legal framework of disciplinary proceedings in Ukraine has been analyzed. The classification of regulatory legal acts which regulated disciplinary proceedings in Ukraine and in the bodies of the National Police of Ukraine has been provided in it. It is being noted that disciplinary proceedings comprises disciplinary proceedings regarding the disciplinary enforcement measures and disciplinary proceedings in respect of the encouragement with their further grounds’ consideration. The subjects of disciplinary proceedings in the bodies of the National Police of Ukraine and their functions, stages of disciplinary proceedings, the system and procedure for the application of disciplinary action in the bodies of the National Police of Ukraine have been considered as well. The analysis of foreign experience in conducting disciplinary proceedings in police bodies has allowed revealing certain achievements that can be used to improve the legal and organizational principles of disciplinary proceedings in the bodies of the National Police of Ukraine.
- ДокументАдміністративно-правове та організаційне забезпечення охорони здоров'я в Україні(Одеса: ОДУВС, 2018) Гомон, Дар'я Олегівна; Homon, DariaРобота присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правового та організаційного забезпечення охорони здоров'я в Україні. Проаналізовано поняття і сутність адміністративно-правового забезпечення охорони здоров'я та організаційні основи діяльності суб’єктів забезпечення охорони здоров'я. Досліджено світові моделі організації системи охорони здоров'я та запропоновані шляхи вдосконалення правових та організаційних засад діяльності органів охорони здоров'я в Україні. В дисертаційному досліджені зазначено, що в усі часи здоров’я людини розглядалось як одна з найвищих цінностей суспільства. Здоров'я є не лише найбільшою соціальною та індивідуальною цінністю, яка значною мірою впливає на процеси та результати економічного, соціального та культурного розвитку, як індивідума, так і всього народу, а й критерієм благополуччя всієї держави. Охорона здоров'я як важлива самостійна функція державної влади і місцевого самоврядування має спеціальне законодавство і систему органів публічного адміністрування, які забезпечують реалізацію права на охорону здоров'я. Проведено історико-правовий аналіз розвитку адміністративно-правового та організаційного забезпечення охорони здоров'я і встановлено, що законодавство є важливим та ефективним засобом державного управлыння. Правове регулювання взаємовідносин людини і суспільства у державі в усі часи не оминало сфери охорони здоров'я, зокрема й надання медичної допомоги. Регламентація охорони здоров’я в Україні має глибоке історичне коріння і бере початок ще з часів Київської Русі. Сформульовано наукове визначення адміністративно-правового забезпечення охорони здоров'я - здійснюваний вплив органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб в межах визначеної законом компетенції за допомогою спеціального (нормотворчого) механізму, на відносини в сфері охорони здоров’я з метою забезпечення захисту і охорони прав, свобод та інтересів населення, необхідних для реалізації права на найвищий досяжний рівень здоров’я і продовження працездатності кожної людини. Дослідження правової основи забезпечення охорони здоров'я дало можливість з’ясувати, що правовідносини у сфері охорони здоров’я регламентуються і регулюються широким колом нормативно-правових актів, а саме: Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров’я та іншими законами в сфері охорони здоров'я, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України та інших міністерств, що мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, а також державними комплексними і цільовими програмами з актуальних питань охорони здоров’я, затверджені указами Президента України або постановами Кабінету Міністрів України. Юридична відповідальність в сфері охорони здоров'я це особливий порядок застосування суб’єктами адміністративної юрисдикції до особи, яка вчинила правопорушення, об’єктом якого є здоров'я людини, тобто стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, засобів державного примусу, що виражаються у накладенні адміністративних стягнень, форм цивільної відповідальності і кримінальних покарань. Публічне адміністрування в сфері охорони здоров'я розглядається як діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо організації і управління усіма складовими системи охорони здоров’я для задоволення потреб громадян України щодо збереження та зміцнення здоров’я. У роботі визначено систему суб’єктів публічного адміністрування в сфері охорони здоров'я, яка включає в себе: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Національну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу при Кабінеті Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України та інші міністерства, що мають у своєму підпорядкуванні заклади охорони здоров'я, Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Національну службу здоров'я України, місцеві державні адміністрації (департаменти (управління) охорони здоров'я), органи місцевого самоврядування (відділи (управління) охорони здоров'я). Під формами публічного адміністрування органів охорони здоров’я пропонується розглядати однорідні, конкретні дії суб’єктів публічного адміністрування, пов’язані зі створенням оптимальних умов для реалізації громадянами своїх прав щодо збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я та соціального благополуччя. Методами публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я є способи впливу суб’єктів публічного адміністрування у сфері охорони здоров'я на підпорядковані їм об’єкти з метою реалізації своїх управлінських повноважень в сфері охорони здоров'я. З’ясовано, що світова практика виробила три основні моделі системи фінансування охорони здоров'я: 1. Бюджетна (державна) модель фінансування (модель Беверіджа), передбачає фінансування сфери охорони здоров‘я до 90% усіх витрат за рахунок бюджету, а решта 10% включають кошти, які акумулюються за рахунок добровільного медичного страхування, кошти, отримані за платні медичні послуги, кошти благодійних організацій, спонсорська допомога. 2. Платна (приватна) модель фінансування, суть якої полягає у тому, що фінансування галузі охорони здоров‘я здійснюється загалом за рахунок приватних платежів та коштів фондів добровільного медичного страхування. 3. Страхова (змішана) модель фінансування (модель Бісмарка), передбачає фінансування сфери охорони здоров‘я не менше 60% усіх витрат за рахунок фонду чи фондів обов‘язкового медичного страхування. Решта витрат (до 40%) фінансуються за рахунок коштів бюджету, добровільного медичного страхування, коштів, отриманих за надання платних медичних послуг, міжнародних програм охорони здоров‘я. Досліджено досвід організаційно-правового забезпечення охорони здоров'я в таких країнах, як Японія, США, Німеччина, Франція, Грузія, Вірменія, який може бути використаний в Україні при реформуванні охорони здоров'я. Говорячи про реформування та удосконалення правового забезпечення, неможливо залишити без уваги правову базу охорони здоров’я, яка потребує систематизації всього законодавства України у сфері охорони здоров’я, тобто створення базового документу – наприклад, Кодексу законів України про охорону здоров'я (Медичного кодексу України). Доцільно було б також прийняти Закони «Про фінансування охорони здоров’я», «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про медичну діяльність», «Про забезпечення прав пацієнтів», «Про лікарське самоврядування», оскільки вони визначатимуть тип вітчизняної системи охорони здоров’я і основи її діяльності. The work is dedicated to integrate study of administrative, legal and organizational health care maintaining in Ukraine. Concept and subject of administrative and legal health care maintaining and organizational basis for the work of health care subjects were analyzed. Worldwide models of organization of health care system and offered ways of improvement legal and organizational cornerstones of health care authorities in Ukraine were examined. It is stated in dissertational research that at all times human health was considered like one of the highest values of the society. Health is not only the biggest social and individual value, which substantially affects on the process of economical, social and cultural development both on individual and national level, and also is a criteria of prosperity of the whole country. Health care as an important independent function of governmental authority and local government has its special legislation and congressional establishment of public company, which provide realization of the health care right. Historical and legal analysis of development administrative and legal provision within health care was undertaken and it was established that legislation is important and effective way of public management. Juridical regulation of interaction between the individual and society at all times has not been without labour protection particularly medical assistance. Health care regulation in Ukraine has deep historical roots and rises since Kiev Rus. Scientific approaches about concept of administrative and legal enforcement of health care maintaining as an implementing impact of public authorities, within otherwise specified jurisdiction by law, by the use of special (normative) mechanism, regarding health care maintaining in order to protection and security of rights, liberties and interests of society necessary for realization right to the highest attainable level of health. Achievement of legal framework health care maintaining gave an opportunity to find out that legal relationship in the health care maintenance are governed and regulated by quite significant legislative framework, more specifically: Constitution of Ukraine, The Fundamentals of Health Legislation of Ukraine, Presidential Decree, ordinance by the Cabinet of Ministers of Ukraine, orders of Ministry of Health of Ukraine as well as national and governmental, complex and focused programs on current health care problems, ratified by Presidential Decree or Orders of the Cabinet of Ministers. On the characteristics types of offenses in the health care maintenance according to the article 80 UL «About fundamentals of the legislation of Ukraine about health care» identified next kinds of legal responsibility: criminal, civil and administrative, which are defined by norms Crimes Act and Civil Code of Ukraine and Code of Administrative Offences of Ukraine respectively. Identification «organizational provision of health care» was formed - activities of actors public administration within health care maintenance, which is formed on creating environment for effective enforcement assignments and responsibilities about organization and management all the components of health care maintenance for satisfaction needs of citizens of Ukraine about preserving and strengthening of health. Public administration in the health care maintenance is considered as a activity of public authorities and local authorities about organizing and managing every component of health care system for satisfaction needs of Ukrainian citizens about health preservation and strengthening. Subjects of public administration in a health care maintenance were highlighted in the work, including: President of Ukraine, The Verkhovna Rada of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine, Ministry of Health of Ukraine, State Service of Ukraine on medication and drug control, State Service on importance of food safety and consumer protection, National academy of medical sciences of Ukraine, local State administrations (departments (administration) of labour protection), local authorities (departments (administration) of labour protection) and civic organizations. In the capacity of public health care authorities, it is suggested to consider combination of homogeneous actions of official public authorities, associated with creating optimal conditions for citizens to realize their rights about saving and strengthening physical and phycological health and social prosperity. At the same time methods of public administration in the health care maintenance should be understood ways of influencing of public administration subjects on subordinate objects in order to realizing their managerial discretion in health care. It is established that international practice has formulated 3 basic financial system health care models: 1. Budgetary (governmental) financial model (Beveridge model) including funding health care to 90% of all costs by the budget and the rest 10% are including means, which are accumulated through voluntary health insurance, means raised from paid medical services, means of charities, sponsors help. 2. Paid (private) financial model lies in the fact that health care financing comes from private premiums and means of account funds of voluntary health insurance. 3. Insured (mixed) financial model provides for financing health care for not less than 60% of all spendings at the cost of fund or funds of compulsory health insurance. The rest of spendings (up to 40%) are being financed ate the cost of budget, voluntary health insurance, means, gotten from the giving private medical services, international health care programs. Experience organizational and legal health care management in such countries like Japan, USA, Germany, France, Georgia, Armenia was studied and can be used in Ukraine for the reform of the health care. Talking about the reform and improvement of administrative and law and organizational provision it is impossible to ignore legal basis of health care which needs systematization of all Ukrainian legislation in the health care field, which means creating basic document - for example, Ukrainian Health Care Code (Medical Code of Ukraine). It would be aptly to introduce an obligatory health insurance, which will allow to become less depended on the budged financial system and medical self-governance in Ukraine. It is also suggested to introduce independent civil control in health care sphere by addition Law of Ukraine «Fundament of Legislation of Ukraine about health care» addition Code of Ukraine about administrative offences with a new article, which provides responsibility for refusal to give employees possibility to health assessment.
- ДокументАдміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності в Україні(Одеса: ОДУВС, 2018) Сірко, Вікторія Сергіївна; Sirko, ViktoriiaУ дисертації, з використанням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної і зарубіжної правничої науки, а також чинного законодавства України та міжнародних документів, розкрито поняття та ознаки адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні. Досліджено ґенезу правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні та виділено три історичних етапи: 1) від 996 року (видання Статуту «Про десятини, суди та людей церковних» князем Володимиром Святославовичем) до 1918 року (Жовтневий переворот); 2) від 1918 року до 1991 року (часи перебування України в складі СРСР); 3) від 1991 року до теперішнього часу (часи Незалежної України), кожен з яких має свої особливості та нормативно-правове забезпечення волонтерської діяльності. Встановлено, що перший етап характеризується концентрацією благодійної діяльності в лавах держави та церкви, прийняттям нормативних актів, що забезпечують доброчинну діяльність (в тому числі й волонтерську); другий – відсутністю нормативного забезпечення доброчинної (волонтерської діяльності); третій етап – закріплення на законодавчому рівні як благодійної так і волонтерської діяльності; прийняття статутного законодавства у цій сфері; сприяння з боку державних і недержавних органів волонтерській діяльності. На основі аналізу нормативних та доктринальних джерел проаналізовані поняття волонтер, благодійна діяльність, волонтерська діяльність. Запропоновано та обґрунтовано внесення змін до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації». Доведено, що адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності становить собою діяльність, спрямовану на впорядкування процесів надання допомоги як відносно конкретної особи, групи осіб так і державним органам, організаціям і навіть державі. Взаємодія публічних та приватноправових елементів утворюють міцну основу для функціонування організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Аргументовано, що при цьому необхідно досягти такого співвідношення публічного та приватного права у регулюванні волонтерської діяльності, щоб забезпечити їх рівне представлення, запобігти появі суперечностей, створити механізм адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності, щоб узгодити приватні інтереси волонтерів, суб’єктів отримання допомоги, інтересам держави та суспільства в цілому. Узагальнено наукові погляди на поняття забезпечення, правове забезпечення, адміністративно-правове забезпечення, на підставі чого сформульовано визначення механізму адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності, під яким слід розуміти систему адміністративно-правових засобів, із використанням яких держава упорядковує суспільні відносини, що склалися у сфері волонтерської діяльності, з метою забезпечення можливостей реалізації волонтерськими організаціями, організаціями та установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів, та волонтерами їх доброчинної діяльності та забезпечення їх прав, свобод та законних інтересів. До елементів механізму адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності віднесено: 1) норми права, що містяться у різних нормативно-правових актах, які регулюють волонтерську діяльність; 2) акти застосування правових норм; 3) тлумачення адміністративних приписів у цій сфері як процес доведення та уточнення їх змісту; 4) адміністративно-правові відносини, які базуються на адміністративно-правових нормах та виникають і здійснюються на їх основі; 5) адміністративні процедури діяльності суб'єктів публічної адміністрації у сфері забезпечення волонтерської діяльності, наприклад, надання дозволу на пересування за межі України волонтерам; 6) контроль та нагляд за законністю волонтерської діяльності. Визначено мету адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні, яка проявляється у: 1) створенні належних умов для функціонування волонтерської діяльності; 2) розробці належної нормативно-правової бази; 3) контролі та нагляді за додержанням волонтерами, волонтерськими організаціями та організаціями і установами, що залучають до своєї діяльності волонтерів, законодавства та притягнення винних до відповідальності. Доведено, що функції адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності – це напрями діяльності органів влади та місцевого самоврядування щодо ефективного функціонування волонтерських організацій, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. Встановлено, що до функцій адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності належать: а) організаційна (закріплення процедури діяльності волонтерів, підготовка та видання нормативної документації тощо); б) координаційна (спільна діяльність органів влади і волонтерів); в) контрольна (визначення стану дотримання нормативних положень); г) регулятивна (центральний орган виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності регулює порядок створення організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, їх функціонування та припинення діяльності). Проаналізовано та надано визначення суб’єктів адміністративно-правового забезпечення у сфері волонтерської діяльності – це система органів державної влади та місцевого самоврядування, які відповідно до покладених на них завдань і функцій здійснюють виконавчо-розпорядчий вплив у сфері створення умов для ефективної діяльності волонтерів та організацій і установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів. З урахуванням результатів аналізу наукових праць, а також положень законодавчих та підзаконних актів констатуємо, що за характером і правовою природою повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері волонтерської діяльності об’єктивуються у виданні нормативно-правових та індивідуальних адміністративних актів; укладенні адміністративних договорів; учиненні інших юридично значущих адміністративних дій; здійсненні матеріально-технічних операцій. Виділено два рівні суб’єктів влади, що здійснюють адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності: 1) суб’єкти, повноваження яких визначені Конституцією України (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України); 2) суб’єкти, повноваження яких визначені Законами України та іншими нормативно-правовими актами (центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування). Доведено, що до форм публічного адміністрування у сфері волонтерської діяльності належить: 1) видання нормативно-правових актів у сфері організації діяльності конкретної волонтерської організації; 2) видання індивідуальних адміністративних актів; 3) укладення адміністративних договорів; 4) укладення та ратифікація міжнародних договорів щодо співпраці та вивчення міжнародного досвіду волонтерської діяльності; 5) вчинення інших юридично значущих дій на основі закону або на основі підзаконного нормативно-правового акту управління. Наголошено, що методи публічного адміністрування у сфері волонтерської діяльності – це сукупність різноманітних способів, прийомів та засобів здійснення безпосереднього й цілеспрямованого впливу державних органів (посадових осіб) та органів місцевого самоврядування на діяльність волонтерів, організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів, та волонтерських організацій на підставі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і відповідній формі. Аналіз правового забезпечення волонтерської діяльності в іноземних державах надає можливість визначити три підходи щодо правового забезпечення волонтерської діяльності: 1) країни із загальнозаконодавчим закріпленням норм правового забезпечення волонтерської діяльності (Німеччина, Болгарія, Косово та ін.); 2) закріплення адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності спеціальними нормативно-правовими актами (Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія та ін.); 3) країни, де норми щодо забезпечення волонтерської діяльності не закріплені в жодному нормативному акті (Великобританія, Албанія, Туреччина, Швеція). Звернено увагу на те, що в державах, на нормативному рівні яких волонтерська діяльність не визначена, волонтерські організації сприймаються як органи самоврядування, тому їм дозволено регулювати свою діяльність і внутрішні справи самостійно. Підкреслено, що всі умови участі у волонтерській діяльності в різних країнах світу залежать від правил саморегулювання організації, а також угоди між волонтером та волонтерською організацією. Запропоновано на підставі досвіду правового забезпечення волонтерської діяльності таких країн як США, Молдова, Німеччина, Швеція, Великобританія, внести зміни до законодавства України та застосовувати цей досвід у діяльності волонтерів. Надано конкретні пропозиції щодо удосконалення національного законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення волонтерської діяльності в Україні. In the dissertation, using modern methods of cognition, achievements of domestic and foreign legal science, as well as current legislation of Ukraine and international documents, the concept and features of administrative and legal support of volunteer activity in Ukraine are revealed. The genesis of the legal provision of volunteer activity in Ukraine was identified and three historical stages were distinguished: 1) from 996 (the publication of the Statute "On the tithe, the courts and the people of the church" by Prince Volodymyr Sviatoslavich) until 1918 (the October coup); 2) from 1918 to 1991 (the time of Ukraine's stay in the USSR); 3) from 1991 to the present time (the time of Independent Ukraine), each of which has its own peculiarities and normative and legal support for volunteer activity. It was established that the first stage is characterized by concentration of charitable activities in the ranks of the state and the church, adoption of normative acts that provide charitable activities (including volunteers); the second is the lack of normative provision of charity (volunteer activity); the third stage - fixing on the legislative level both charitable and volunteer activities; adoption of statutory legislation in this area; assistance from state and non-governmental bodies of volunteer activity. On the basis of analysis of normative and doctrinal sources, the concept of volunteer, charitable work, volunteer activity is analyzed. The amendments to the Law of Ukraine "On charitable activity and charitable organizations" are proposed and substantiated. It is proved that the administrative and legal support of volunteer activity is an activity aimed at streamlining the processes of assistance as a relatively specific person, group of persons and state bodies, organizations and even the state. The interaction of public and private law elements forms a solid foundation for the functioning of organizations and institutions involved in volunteering. It is argued that at the same time, it is necessary to achieve such a ratio of public and private law in the regulation of volunteer activities in order to ensure their equal representation, to prevent the emergence of contradictions, to create a mechanism for the administrative and legal provision of volunteer activities in order to reconcile the private interests of volunteers, interests of the state and society as a whole. The scientific views on the concept of provision, legal support, administrative and legal provision are generalized, on the basis of which the definition of the mechanism of administrative and legal provision of volunteer activity is formulated, which should be understood as the system of administrative and legal means, with which the state organizes the social relations that have developed in the field volunteering activities, in order to provide opportunities for volunteer organizations, organizations and institutions involved in their activities to be implemented. volunteers and volunteers of their charitable activities and ensure their rights, freedoms and legitimate interests. The elements of the mechanism of administrative and legal provision of volunteer activity include: 1) the norms of law contained in the various regulations governing volunteering activities; 2) acts of application of legal norms; 3) the interpretation of administrative regulations in this area as a process of proof and clarification of their content; 4) administrative-legal relations, which are based on administrative-legal norms and arise and are carried out on their basis; 5) administrative procedures for the activities of public administration entities in the field of volunteering, for example, granting permission to travel outside Ukraine volunteers; 6) control and supervision of the legality of volunteering activities. The purpose of administrative and legal support of volunteer activity in Ukraine is determined, which is manifested in: 1) creating the proper conditions for the functioning of volunteer activity; 2) the development of a proper regulatory framework; 3) control and oversee the compliance of volunteers, volunteer organizations and organizations and institutions involved in volunteering activities, legislation and prosecution. It is proved that the functions of administrative and legal support of volunteer activity are directions of activity of authorities and local self-government on the effective functioning of volunteer organizations, organizations and institutions that involve volunteers in their activities. Established that the functions of administrative and legal support volunteer activities include: a) organizational (consolidating the procedure of volunteers, preparation and publication of normative documentation, etc.); b) coordination (joint activities of government bodies and volunteers); c) control (determining the state of compliance with the regulations); d) Regulatory (the central executive body in the field of volunteer activity regulates the procedure for the establishment of organizations and institutions that involve volunteers in their activities, their functioning and termination of activities). The analysis and definition of the subjects of administrative and legal support in the field of volunteer activity is analyzed and is provided - a system of bodies of state power and local self-government, which, in accordance with the tasks and functions assigned to them, carry out executive and administrative influence in the sphere of creation of conditions for effective activity of volunteers and organizations. and institutions that engage volunteers in their activities. Taking into account the results of the analysis of scientific works, as well as the provisions of legislative and subordinate acts, we state that by the nature and legal nature of the powers of state authorities and local self-government in the sphere of volunteer activity are objectified in the publication of normative and legal and individual administrative acts; conclusion of administrative contracts; making other legally significant administrative actions; realization of material and technical operations. Two levels of the authorities that carry out the administrative and legal support of volunteer activity are identified: 1) the subjects of whose powers are defined by the Constitution of Ukraine (Verkhovna Rada of Ukraine, the President of Ukraine, the Cabinet of Ministers of Ukraine); 2) whose subjects are determined by the Laws of Ukraine and other normative-legal acts (central and local executive bodies and local self-government bodies). It is proved that the forms of public administration in the field of volunteer activity are: 1) publication of regulatory and legal acts in the field of the organization of the activity of a specific volunteer organization; 2) the publication of individual administrative acts; 3) the conclusion of administrative contracts; 4)the conclusion and ratification of international agreements on cooperation and the study of international experience in volunteering; 5) the commission of other legally significant actions on the basis of the law or on the basis of the by-law normative-legal act of management. It is stressed that the methods of public administration in the sphere of volunteer activity are a set of various methods, methods and means of direct and targeted influence of state bodies (officials) and local governments on the activities of volunteers, organizations and institutions involved in volunteering activities, and volunteer organizations on the basis of their competencies, within the established limits and in the appropriate form. An analysis of the legal framework for volunteering in foreign countries provides the opportunity to identify three approaches to the legal provision of volunteering: 1) countries with a general legislative consolidation of voluntary activities (Germany, Bulgaria, Kosovo, etc.); 2) the consolidation of administrative and legal provision of volunteer activity by special legal acts (Hungary, Czech Republic, Slovakia, Slovenia, etc.); 3) countries where norms for providing volunteering are not enshrined in any normative act (Great Britain, Albania, Turkey, Sweden). Attention is drawn to the fact that volunteer organizations are perceived as bodies of self-government in the states, at the normative level of which volunteering is not defined, so they are allowed to regulate their activities and internal affairs independently. It is emphasized that all conditions for participation in volunteering activities in different countries of the world depend on the rules of self-regulation of the organization, as well as agreements between the volunteer and the volunteer organization. Proposed on the basis of the experience of legal support of volunteer activities of such countries as the USA, Moldova, Germany, Sweden, Great Britain, to make changes to the legislation of Ukraine and apply this experience in the activities of volunteers. Concrete proposals on improving the national legislation in the field of legal support of volunteer activity in Ukraine are provided.
- ДокументТеоретико-прикладні засади функціонування кримінально-виконавчої системи України(Класичний приватний університет; Університет державної фіскальної служби України, 2018) Шкута, Олег Олегович; Shkuta, OlehУ дисертації подано розв’язання важливої науково-прикладної проблеми функціонування кримінально-виконавчої системи України в сучасних умовах її реформування. Здійснено науково-теоретичний, історичний, методологічний аналіз функціонування кримінально-виконавчої системи України. Визначено її сучасний стан, проблеми та шляхи розвитку. Обґрунтовано кримінально-виконавче право як нормативно-правова основа кримінально-виконавчої системи. Виокремлено сутнісні ознаки кримінально-виконавчих правовідносин та їх суб’єктів у межах кримінально-виконавчої системи держави. Запропоновано авторську класифікацію функцій кримінально-виконавчої системи. Сформульовано авторське визначення кримінально-виконавчої системи держави та запропоновано системоутворювальні ознаки, що становлять зміст поняття «кримінально-виконавча політика». Завдяки теоретичним напрацюванням та отриманим науково обґрунтованим результатам виокремлено новаторські принципи формування й реалізації кримінально-виконавчої політики та функціонування кримінально-виконавчої системи України, відмінні від принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання й відбування покарань (ст. 5 КВК України). Розроблено Концепцію розвитку кримінально-виконавчої системи України в ХХІ ст. з урахуванням таких ключових аспектів: раціональної гуманізації умов відбування покарання в місцях позбавлення волі, удосконалення системи установ виконання покарань, переходу до повної трудової зайнятості засуджених, вирішення проблем фінансування кримінально-виконавчої системи. The dissertation provides a solution to an important scientific and applied problem of the functioning of the criminal executive system of Ukraine in modern conditions of its reformation. A scientific and theoretical, historical, methodological analysis of the functioning of the criminal executive system of Ukraine is done. In the paper, there is substantiated criminal executive law as a conceptual basis for the theory of the criminal executive system. Essential features of criminal executive legal relations and their subjects within the criminal executive system of the state are distinguished. The author’s classification of functions of the criminal executive system is proposed. The author’s definition of the criminal executive system of the state is formulated and system-forming characteristics that constitute the core of the concept «criminal executive policy» are proposed. Due to theoretical advances and obtained scientifically grounded results, there are distinguished innovative principles of the formation and implementation of the criminal executive policy and functioning of the criminal executive system of Ukraine, which are distinct from principles of the criminal executive legislation, execution and service of punishments (Art. 5 of CEC of Ukraine).
- ДокументПравові наслідки, засоби превенції та редукування лікарських помилок(Запорізький державний медичний університет, 2019) Янчук, А.О.; Yanchuk, A.O.; Запорожченко, А.О.; Zaporozhchenko, A.O.; Катеринчук, Іван Петрович; Katerynchuk, Ivan; Кузніченко, Сергій Олександрович; Kuznichenko, Serhii; Крижановська, Олена Володимирівна; Kryzhanovska, OlenaРобота присвячена визначенню підстав для настання правових наслідків при здійсненні лікарської помилки. This work is purposed for determining grounds for legal consequences to come when any medical malpractice cases occur.
- ДокументТеоретико-правові та організаційні основи адміністративного нагляду органів виконавчої влади України(Одеса: ОДУВС, 2019) Денисова, Аліна Володимирівна; Denysova, AlinaВ дисертації охарактеризовано теоретико-правові та організаційні основи адміністративного нагляду органів виконавчої влади України. Вперше в українській правовій науці проведено комплексне дослідження сучасних проблем адміністративного нагляду органів виконавчої влади України з метою гарантування демократичних основ адміністративно-наглядової діяльності, забезпечення законності і правопорядку, недопущення порушень прав і свобод громадян, прав та законних інтересів юридичних осіб. Наукова новизна адміністративно-правового дослідження проблем адміністративного нагляду органів виконавчої влади обумовлена висвітленням новітніх тенденцій побудови сучасних теоретичних і нормативних трансформацій адміністративно-наглядової діяльності, процедурна форма яких визначена європейськими стандартами належної правової процедури. Зазначено, що законодавець наголошує на превентивному, профілактичному характері державного нагляду, його спрямованості на забезпечення законності і правопорядку у певній сфері життєдіяльності суспільства. Поряд із цим, визнається змістовний зв'язок контролю та нагляду як засобів забезпечення законності, що проявляється у чинному законодавстві використанням цих термінів переважно як синонімічних. На підставі обґрунтованих ознак адміністративного нагляду, визначеної різниці між контролем і наглядом у методологічному і нормативному значеннях сформульовано поняття адміністративного нагляду органів виконавчої влади. Спираючись на системний підхід, доведено доцільність характеристики суб’єктів адміністративного нагляду у трьох аспектах: структурно-функціональному, синергетичному і відповідальному. Запропоновано класифікувати суб’єкти адміністративного нагляду не тільки за ознакою компетенції, але й за характером предмета здійснення. Обґрунтовано поняття принципів адміністративного нагляду. Виділено загальні і спеціальні принципи адміністративного нагляду. Здійснено систематизацію методів адміністративної діяльності щодо нагляду, здійснюваному Національною поліцією. Визначення адміністративної процедури нагляду органів державної виконавчої влади здійснене шляхом врахування суб’єкта її ініціативи. Обґрунтовано необхідність диференціації підходів щодо уніфікації процедур адміністративного нагляду органів державної виконавчої влади. Запропоновано при врегулюванні процедур адміністративного нагляду органів державної виконавчої влади закріпити принцип презумпції правомірності діяльності суб’єкта, що є предметом адміністративного нагляду, що дозволить урегулювати гарантію дотримання прав цих суб’єктів. Формуванню цілісного уявлення про сутність адміністративного нагляду органів виконавчої влади сприяли висновки і рекомендації, спрямовані на подальший розвиток існуючих теоретико-правових положень, які стосуються формування засад адміністративної процедури нагляду органів державної виконавчої влади на основі європейських стандартів адміністративної процедури, застосованих із врахуванням суб’єкта ініціативи адміністративної процедури. В диссертации охарактеризованы теоретико-правовые и организационные основы административного надзора органов исполнительной власти Украины. Впервые в украинской правовой науке проведено комплексное исследование современных проблем административного надзора органов исполнительной власти Украины с целью гарантирования демократических основ административно-надзорной деятельности, обеспечения законности и правопорядка, недопущения нарушений прав и свобод граждан, прав и законных интересов юридических лиц. Научная новизна административно-правового исследования проблем административного надзора органов исполнительной власти обусловлена анализом и раскрытием новых тенденций построения современных теоретических и нормативных трансформаций административно-надзорной деятельности, процедурная форма которых определена европейскими стандартами надлежащей правовой процедуры. Указано, что законодатель предусматривает превентивный, профилактический характер государственного надзора, его направленность на обеспечение законности и правопорядка в определенной сфере жизнедеятельности общества. Вместе с тем признается содержательная связь контроля и надзора как средств обеспечения законности. На основе признаков административного надзора, определения различия между контролем и надзором в методологическом и нормативном значениях сформулировано понятие административного надзора органов исполнительной власти. Опираясь на системный подход, доказана целесообразность характеристики субъектов административного надзора в трех аспектах: структурно-функциональном, синергетическом и ответственном. Предложена классификация субъектов административного надзора не только по признаку компетенции, но и за характером предмета осуществления. Обосновано понятие принципов административного надзора, выделены общие и специальные принципы. Проведена систематизация методов административной деятельности относительно осуществления надзора Национальной полицией. Суть административной процедуры надзора органов исполнительной власти определена с учетом субъекта ее инициативы. Обоснована необходимость дифференциации подходов к унификации процедур административного надзора органов исполнительной власти. Предложено при урегулировании процедур административного надзора органов государственной власти закрепить принцип презумпции правомерности деятельности субъекта, которая подлежит административному надзору, что позволит закрепить гарантию соблюдения прав этих субъектов. Формированию целостного представления содержания административного надзора органов исполнительной власти способствовали выводы и рекомендации, направленные на дальнейшее развитие существующих положений об основах административной процедуры надзора с учетом европейских стандартов надлежащей процедуры. The executive bodies of Ukraine administrative supervision theoretical and legal and organizational foundations are characterized in the dissertation. The complex research of authorities administrative supervision to guarantee the administrative and supervisory activities democratic foundations to ensure law and order, prevent violations of rights and freedoms, rights and interests of legal entities modern problems is made as first in Ukrainian legal science. The executive authorities administrative supervision problems administrative and legal study scientific novelty is due to the coverage of the latest trends in the construction of modern theoretical and normative transformations of administrative and supervisory activities, the procedural form of which is determined by European standards of proper legal procedure. The basis of the scientific knowledge of the executive bodies’ administrative supervision is the dialectic that forming the ideological perception of oversight from the position of place and role in the state building process, the dynamics of supervision relationships and new forms of surveillance and allow to compare the negative and positive characteristics relevant activities which have appropriate forms in specific life situations. It is noted that the legislator emphasizes the preventive nature of state supervision, its focus on ensuring law and order in a certain area of society's life. Along with this, the meaningful link of control and supervision as a means of securing legality is recognized, which is manifested in using these terms in the current legislation, mainly as synonymous. On the basis of well-founded signs of administrative supervision, the distinction between control and supervision in methodological and normative terms, the notion of administrative supervision of executive bodies are formulated. Administrative supervision is defined as part of the executive activities of authorized state executive bodies and other entities (and their officials), endowed with administrative law norms powers to establish the extent and degree of compliance of the subject to be administrative supervision applicable laws and ensuring security in certain spheres of vital activity of the population, which is relatively separate, power-organizing, procedures of implementation established by the current legislation. Based on the systematic approach, the expediency of the characteristics of the subjects of administrative supervision in three aspects has been proved: structural-functional, synergetic, and responsible. It is proposed to classify the subjects of administrative supervision not only on the basis of competence, but also by the nature of the subject of implementation. The concept of administrative supervision entity as separate organizational kind of collective entities - state executive bodies and special individual actors - officials vested with legal personality for the implementation of the administrative supervision of administrative activities as special administrative measures aimed at ensuring legality and discipline. It is proposed to systematize the subjects of administrative supervision on the basis of competence in two groups: subjects of general prevention; subjects of special prevention. The subjects of administrative supervision can also be systematized on the basis of the nature of the subject of the relevant activities: the field of public security and order; sphere of counteraction to corruption; sphere of safety of life of the population. As part of the subjects of ensuring the safety of vital functions of the population a separate subgroup of subjects of state supervision (control) in the field of economic activity is allocated. The concept of principles of administrative supervision is substantiated, which should be considered as objective interrelated rules that reflect the regularities of implementation of procedures for the implementation of the competence of administrative supervision, including - in the procedural form, concerning both the application of preventive measures and measures for legal protection in order to ensure law and order in a certain area of vital activity of the population. The general and special principles of administrative supervision are allocated. The systematization of the methods of administrative supervision activities carried out by the National Police is made. It is proposed to provide methods of policing administrative activities that include: measures of persuasion and police measures. Police actions are divided into two subgroups: preventive measures and coercive measures. Determination of the administrative procedure for supervision of state executive bodies is carried out by taking into account the subject of its initiative. Stages of the proceedings are elaborated and adopted by the executive bodies of the state for the administrative supervision of the passive nature, which include the following stages: 1) the determination of the need for the adoption of an individual act, the planning of the adoption and decision on its adoption; 2) analysis and selection of legal norms, on which the adoption of an individual act-document is based, development of an individual act; 3) registration of an individual act; 4) proof of an individual act to the addressee of his orders; 5) appeal of an individual act. The actual, procedural and legal grounds for the administrative procedure of supervision of state executive bodies, determined by the initiative of the authorized bodies of the state executive power (their officials), are determined. The expediency of using the scientific approach in legal conflictology regarding the characterization of administrative and legal conflicts as a determinant of the implementation of certain types of administrative supervision, in particular, in the areas of public security and order, the fight against corruption and taking into account the peculiarities of the implementation of certain administrative oversight procedures of executive authorities, has been substantiated. With the purpose of forming perspective directions of improvement of administrative supervision of executive bodies, proposals for amending the current administrative material and procedural legislation have been substantiated.
- ДокументЗаконність та обґрунтованість рішень судді у стадії підготовчого провадження в кримінальному процесі України(Одеса: ОДУВС, 2020) Замкова, Яна Василівна; Zamkova, YanaДисертація присвячена теоретичним та практичним проблемам законності та обґрунтованості рішень судді у стадії підготовчого провадження в кримінальному процесі України. В роботі досліджуються історичний досвід виникнення та реформування цієї стадії кримінального процесу. Зроблено ґрунтовний аналіз сучасного кримінально-процесуального законодавства зарубіжних кран, зокрема, тих, що входили до Співдружності незалежних держав (СНД), які після розпаду СРСР прийняли нові кримінально-процесуальні кодекси. Запропоновано використовувати досвід деяких з цих держав, щодо удосконалення стадії підготовчого провадження, зокрема, республіки Білорусь, Молдови, Казахстану, Російської Федерації, в яких закріплено чіткий перелік питань, які суд з’ясовує при попередньому розгляді справи. Визначено, що рішення судді у стадії підготовчого провадження мають відповідати основним вимогам, які пред’являються до усіх рішень у кримінальному процесі, а саме, вимогам законності, обґрунтованості і вмотивованості. Наведена класифікація рішень, що приймаються суддею у стадії підготовчого провадження, і правові якості рішень судді про повернення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, про затвердження угод, про зупинення та закриття кримінального провадження, про направлення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності, про витребування висновку органу пробації. Сформульовано пропозиції щодо удосконалення кримінального процесуального законодавства України, які регламентують вимоги щодо якості процесуальних рішень у цій стадії кримінального процесу. В диссертации на монографическом уровне рассмотрены теоретические и практические проблемы законности и обоснованности решений судьи в подготовительном производстве. В работе исследованы генезис возникновения, развития и реформирования этой стадии уголовного процесса. Автором произведен анализ законодательства зарубежных государств, в частности тех, что входили в состав Содружества независимых государств (СНГ), которые после распада СССР приняли новые уголовно-процессуальные кодексы. Предложено использовать опыт некоторых их этих государств (Республик Беларуси, Молдовы, Казахстана, Российской Федерации), в совершенствовании уголовно-процессуального законодательства, которое регулирует порядок подготовительного производства, а именно закрепить в УПК Украины четкий перечень вопросов, которые разрешает суд при предварительном рассмотрении дела. Автором сделан вывод, что подготовительное производство является самостоятельной стадией уголовного процесса, а не составляющей частью стадии судебного производства в суде первой инстанции, как это закреплено в УПК Украины 2012 года. Определено, что решения в подготовительном производстве должны соответствовать основным требованиям, которые предъявляются ко всем решениям в уголовном процессе, а именно требованиям законности, обоснованности и мотивированности. Доказана необходимость реформирования процессуального порядка завершения досудебного расследования, предложено возложить на органы расследования систематизацию и оформление материалов досудебного расследования, составления обвинительного акта, в котором стороной обвинения необходимо дать глубокий и логичный анализ собранных доказательств, а стороне защиты предоставить возможность в случае несогласия с обвинительным актом составить мотивированное защитительное заключение, и обязать органы расследования направлять в суд все материалы досудебного расследования. В работе приведена классификация решений, которые принимаются судьей в подготовительном производстве, рассмотрены правовые качества решений судьи о возвращении обвинительного акта прокурору, об утверждении сделок в уголовном производстве, об определении подсудности, о возможности приостановления производства в связи с болезнью или розыском обвиняемого, о назначении дела к судебному рассмотрению, по существу. Автором обоснована необходимость расширения полномочий суда в подготовительном производстве, именно: принимать решение о продлении, изменения, отмены меры пресечения; о назначении экспертизы, о возможности возвращения обвинительного акта прокурору на дополнительное расследование в случае ошибочной квалификации действий обвиняемого и существенной неполноты досудебного расследования по ходатайству одной или обеих сторон В связи с тем, что п. 6 ч. 1 ст. 303 УПК Украины предусматривает возможность обжалования в подготовительном производстве действий или бездействий следователя, или прокурора по обеспечению безопасности участников процесса, а УПК Украины 2012 года не содержит норм, регламентирующих основания и порядок обеспечения таких мер, в диссертации обоснована необходимость дополнения УПК Украины параграфом 7 главы 3 «Обеспечение безопасности лиц, принимающих участие в уголовном судопроизводстве». В работе обосновано, что данные о личности подозреваемого/обвиняемого должен собирать исследовать следователь во время досудебного расследования, что является его обязанностью и входит в предмет доказывания, предусмотренный п. 4 ч. 1 ст. 91 УПК Украины, а не орган пробации, созданный для социальной адаптации уже осужденных к наказанию лиц. Приобщение к делу заключения органа пробации перед судебным рассмотрением нарушает право обвиняемого на защиту. Поэтому предложено исключить их из КПК Украины п. 6 ч. 3 ст. 314 и ст. 314-1, а также из ч. 1 ст. 6 Закона Украины «Про пробацию». The dissertation at the monograph level considers theoretical and practical problems of legitimacy and validity of the judge’s decisions in preparatory proceedings. The research investigates genesis of emergence, development and reforming of this stage of criminal procedure. The author has analyzed legislation of foreign states, inter alia, those included in the Commonwealth of Independent States (CIS), which adapted new criminal procedural codes after disintegration of the Soviet Union. It is proposed to use the experience of some of these countries (Republics of Belorussia, Moldova, Kazakhstan, Russian Federation) in improvement of the criminal-procedural legislation, which regulates the process of preparatory proceedings, namely to fix in the Criminal Procedure Code of Ukraine the exact list of issues to be solved by a court of law in preliminary consideration of the case. The author makes a conclusion that preparatory proceedings are an independent part of criminal procedure, and not a constituent part of the judicial procedure stage in a court of first instance as it is determined in the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012. It is defined that decisions in preparatory proceedings should correspond to the basic requirements set for all the decisions in criminal procedure, namely the requirements of legitimacy, validity and motivation. The necessity to reform the procedure of completing pre-trial investigation has been proved, it is proposed to assign to investigative bodies the duties of systematization and processing the materials of pre-trial investigation, compiling an indictment, in which the prosecution should give deep and logical analysis of the collected evidence, and the defense, in case it does not agree with the indictment, should be provided with the opportunity to compose a motivated defensive statement, and investigative bodies should be obligated to present all pre-trial investigation materials to court. The research provides a classification of the decisions made by the judge in preparatory proceedings, considers legal qualities of the judge’s decisions dealing with return of the indictment to the prosecutor, approval of deals in criminal proceedings, defining jurisdiction, possibility to suspend proceedings due to illness or search for the accused, scheduling judicial consideration of the case on the merits. The author substantiates the necessity to extend the court’s powers in preparatory proceedings, namely: to provide the court with the right to initiate making decisions to prolong, change, revoke a constraint measure; to appoint a forensic examination; to return the indictment to the prosecutor in case of erroneous definition of the accused person’s actions. As item 6, part 1, article 303 of the Criminal Procedure Code of Ukraine envisages possibility in preparatory proceedings to appeal against actions or omissions to act by an investigator or a prosecutor which concern safety of the participants in a procedure, and the Criminal Procedure Code of Ukraine of 2012 does not contain norms, regulating the grounds and rules ensuring such measures, the dissertation substantiates the necessity to supplement the Criminal Procedure Code of Ukraine with paragraph 7 of chapter 3 “Ensuring safety of the persons taking part in criminal procedure”. The research determines that data referring to the person of the suspect/accused should be collected and studied by the investigator in pre-trial investigation which is his duty and is included in the subject of proof, envisaged by item 4, part 1, article 91 of the Criminal Procedure Code of Ukraine, and not a probation body, created for social adaptation of the already convicted persons. Attaching to the case the conclusion of a probation body before trial violates the right of the accused to defense. That is why it is proposed to eliminate item 6, part 3, article 314 and article 314-1 from the Criminal Procedure Code of Ukraine, and part 1, article 6 from the Law of Ukraine “On probation”.
- ДокументТеорія та практика запобігання корисливо- насильницьким злочинам органами та підрозділами Національної поліції України (за матеріалами операції Об’єднаних сил)(Донецький юридичний інститут МВС України; Державний науково-дослідний інститут МВС України, 2020) Семенишин, Микола Олександрович; Semenyshyn, MykolaДисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням теоретичних, правових, організаційних та праксеологічних засад запобігання корисливо-насильницьким злочинам органами і підрозділами Національної поліції України за матеріалами ООС. На основі критичного опрацювання доктринальних положень теорії кримінології, кримінального права, оперативно-розшукової діяльності, кримінального процесу, аналізу законодавства та правозастосовної практики сформульовано висновки, що дають змогу розв’язати низку фундаментальних і прикладних проблем у сфері діяльності органів і підрозділів Національної поліції України, пов’язаних із використанням ними власного кримінологічного потенціалу запобігання злочинам, забезпечення слідчо-оперативного реагування на корисливо- насильницькі кримінальні правопорушення. Сформульовано наукове визначення «корисливо-насильницькі кримінальні правопорушення» як антисоціальне явище й відносно масове суспільно-небезпечне збагачення, що проявляється у вчиненні корисливих кримінальних проступків і злочинів, поєднаних із застосуванням чи погрозою застосування насильства. Такі кримінальні правопорушення визнано самостійним напрямом у системі запобігання злочинам. Розвиток цього наукового напряму в кримінологічній доктрині супроводжується формулюванням широкого спектру тем досліджень, пов’язаних із використанням нових знань про різні елементи корисливо-насильницького середовища та залученням до проведення таких досліджень широкого кола фахівців, теоретиків і практиків, дослідницькі інтереси яких перебувають на стику цих кримінологічних проблем. Запобігання корисливо-насильницькій злочинності як цілеспрямований вплив на її причини й умови, займає важливе місце в системі заходів, спрямованих на зміцнення законності й правопорядку в системі провідних зарубіжних практик (Англія, Німеччина, США, Японія та інші). Зарубіжна політика, іменована «закон і порядок», включає широкий комплекс заходів соціального, правового, організаційного й фінансового характеру, спрямованих на зміцнення національної безпеки, здійснення контролю над злочинністю, зменшення масштабів організованої злочинності, зниження почуття страху перед злочинністю, виховання дітей. В основі цієї політики знаходяться дієві кримінально-правові механізми впливу на злочинність, спрямовані на вдосконалення кримінального, кримінального процесуального, оперативно- розшукового та пенітенціарного законодавства, а також позитивний досвід реформування правоохоронної системи та судочинства й модернізація системи виконання покарань. Розкрито зміст елементів кримінологічної характеристики корисливо- насильницьких злочинів на території проведення ООС з виокремленням відомостей про стан, структуру й динаміку кримінально караних діянь цієї категорії, причини та умови, які сприяють їх вчиненню, соціально- психологічних ознак правопорушників (учасників організованих груп, злочинних організацій, банд, інших формувань) і потерпілих, а також наведено кореляційні зв’язки між окремими елементами, зокрема доведено зв’язок поведінки потерпілих зі ступенем латентності злочинів та ефективністю вжитих заходів запобігання. Під кримінологічним забезпеченням національної безпеки на території проведення ООС запропоновано розуміти комплекс наукових знань про практичні заходи забезпечення динамічно-стійкої системи захисту прав і свобод, інтересів і цінностей людини й суспільства від криміногенних загроз та злочинних посягань на сході України. Загальними цілями системи забезпечення кримінологічної безпеки є своєчасне виявлення вже існуючих і прогнозування можливих негативних тенденцій у стані злочинності та її проявах, які можуть загрожувати життєво важливим інтересам об’єктів кримінологічної безпеки, вироблення та здійснення комплексу заходів щодо запобігання, припинення й локалізації дії цих загроз. Тому національна безпека залежить від ефективної кримінологічної політики держави. З’ясовано місце запобігання корисливо-насильницькій злочинності в системі забезпечення національної безпеки країни, що полягає в реалізації на міжнародному, загальнодержавному, регіональному та відомчому (міжвідомчому) рівнях комплексу правових, організаційних та практичних заходів з метою системного кримінологічного аналізу цього явища, виявлення та усунення детермінантів, які сприяють вчиненню окремих правопорушень, викриття осіб (їх об’єднань), які вчиняють злочини, припинення злочинних дій на стадіях підготовки або замаху, а також відвернення (мінімізації) їх негативних наслідків для громадян, суб’єктів господарювання й держави шляхом відшкодування завданих збитків, повернення незаконно здобутих активів, відновлення порушених прав. З огляду на виявлені тенденції розвитку криміногенних явищ і процесів, здійснено прогноз перспективних змін криміногенної ситуації в найближчі п’ять років з розробленням проєктів Положення про систему індикаторів (показників) оцінювання стану національної безпеки України (сфера відповідальності МВС України) на території проведення ООС, Державної програми невідкладних заходів із запобігання корисливо-насильницькій злочинності на території Донецької та Луганської областей, які згруповані за напрямами: вдосконалення національного законодавства; формування ефективної системи інституційного забезпечення; запобігання створенню та діяльності організованих злочинних угруповань у різних сферах з високим ризиком їх впливу; інформаційно-аналітичне забезпечення; віктимологічне запобігання. Враховуючи специфіку Донецької та Луганської областей й важливість боротьби зі злочинністю на належному рівні в умовах постійних зовнішніх загроз, пов’язаних з активізацією бойових дій, а також підтримання готовності органів і підрозділів Національної поліції України для реалізації комплексу заходів, обумовлених процесами деокупації окремих території та забезпечення на них публічного порядку, є доцільним формування окремих програм запобігання злочинам на цих територіях у межах відповідної державної стратегії. В рамках таких заходів запропоновано: 1) ухвалення Закону України «Про запобігання злочинам», яким буде встановлено основи правового регулювання відносин, що виникають у звязку з діяльністю державної системи запобігання злочинам; 2) прийняття Державного комплексного плану запобігання злочинам в Україні. Специфічність цього плану в тому, що він має середньостроковий характер та стане основою для розробки регіональних планів запобігання злочинності; 3) прийняття Комплексного цільового плану запобігання корисливо-насильницьким злочинам на території проведення ООС. У районах проведення ООС (Донецька та Луганська області) організацію виконання державних програм забезпечують обласні військово-цивільні адміністрації на підставі Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» (2015). Регіональні програми цих областей (Донецької та Луганської) повинні містити відповідну специфіку реалізації державних програм запобігання злочинам. Саме відсутність відображення в таких документах регіональної специфіки «розмиває» їх і вони нічим не відрізняються від інших тотожних програм, як і від державної програми та форм звітування; 4) віднесення до повноважень Департаменту захисту інтересів суспільства і держави НП України проведення оперативно-розшукової профілактики корисливо- насильницьких злочинів у тісній взаємодії з підрозділами кримінального аналізу. Зазначена взаємодія надасть можливість випробувати ідею оперативно- розшукової профілактики злочинів, відпрацювати форми і методи оперативно-профілактичної роботи в сучасних умовах діяльності Національної поліції; 5) відповідно до п. 7 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України», введеного в дію Указом Президента України № 287/2015 (5/2015), затвердити розроблене автором Положення про систему індикаторів (показників) стану національної безпеки України; 6) впровадження розробленої автором Концепції забезпечення кримінологічної безпеки на території Донецької та Луганської областей до 2025 року; 7) впровадження розроблених автором методичних рекомендації щодо напрямів діяльності органів і підрозділів Національної поліції України в запобіганні корисливо-насильницьким злочинам. На стадії досудового розслідування корисливо-насильницьких злочинів, спеціально-кримінологічне запобігання злочинам полягає у припиненні злочинної діяльності осіб (їх груп) відповідного спрямування, недопущенні завершення задуманих, підготовлюваних та розпочатих злочинів з одночасним вжиттям комплексу процесуальних заходів щодо притягнення правопорушників до відповідальності. Взаємодія слідчих та працівників оперативних підрозділів НП України починається зі спільного планування заходів на етапі реалізації оперативно-розшукових матеріалів, на якому вирішуються питання як процесуального, так й оперативно-розшукового характеру, узгоджується тактика проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій. Підтверджено доцільність створення спеціалізованих постійно діючих слідчо- оперативних груп як на рівні обласних Головних управлінь Національної поліції, так і на міжрегіональному рівні. З урахуванням набутого оперативними підрозділами досвіду взаємодії зі слідчими та працівниками оперативної й оперативно-технічної служб при виконанні доручень щодо проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій запропоновано програму відповідних тренінгів у межах підготовки та підвищення кваліфікації поліцейських різних фахових груп та методичні рекомендації відповідного спрямування. Основною формою індивідуально-профілактичного запобігання корисливо-насильницьким злочинам на території проведення ООС є оперативно-розшукова профілактика, яка має попереджувальну спрямованість, здійснюється з метою завчасного виявлення й усунення явищ і процесів, які потенційно можуть трансформуватись у детермінанти корисливо-насильницької злочинності, дати поштовх для розвитку корисливої спрямованості особи й насильницького прояву. Така діяльність обмежує вплив криміногенного середовища на осіб із нестійкою системою цінностей, стримує формування та розвиток корисливої спрямованості насильницького прояву, усуває недоліки захисту матеріальних цінностей, вдосконалює навички особистої безпеки громадян та здійснюється на стратегіях компромісу або силового впливу (отримання інформації про заплановані злочини, про створення нових злочинних угруповань або появу злодіїв-одинаків, «гастролерів»; відпрацювання підоблікового контингенту; встановлення кола ймовірно причетних до злочинної діяльності; відвернення можливості реалізації наміру; переконання в необхідності відмови від вчинення злочину осіб, схильних до злочинної поведінки тощо). Концептуально доведено доцільність розвитку в Україні моделі поліцейської діяльності, керованої аналітикою («Intelligence Led Policing») як окремого стратегічного напряму вдосконалення інформаційного забезпечення та аналітичної роботи аналізу великих масивів даних та оперативної інформації з науковим обґрунтуванням шляхів її поетапного впровадження в діяльність органів і підрозділів Національної поліції України. Аналізуючи норми КПК України та відомчі нормативно-правові акти, виокремлено такі форм взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів у запобіганні корисливо-насильницьким злочинам на території проведення ООС: а) при надходженні заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагуванні на них; б) при направленні оперативним підрозділом матеріалів за результатами ОРД до органу досудового розслідування; в) у рамках роботи слідчо-оперативної групи для розслідування кримінальних правопорушень; д) виконання співробітниками оперативного підрозділу письмових доручень слідчого про проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій. Розроблено та запропоновано Концепцію забезпечення кримінологічної безпеки на території Донецької та Луганської областей до 2025 року, яка визначає візію та перспективи забезпечення національної безпеки, стратегічні цілі боротьби зі злочинністю, шляхи досягнення та дії щодо їх реалізації, а на її виконання Державну програму невідкладних заходів із запобігання корисливо- насильницьким злочинам в Донецькій та Луганській областях на період до 2025 року, яка містить механізми захисту прав і свобод людини, притягнення винних до відповідальності, а також систему першочергових превентивних заходів. The dissertation is the first in Ukraine complex monographic research of theoretical, legal, organizational and praxeological bases of prevention of mercenary and violent crimes by bodies and divisions of National police of Ukraine on materials of JFO. On the basis of critical processing of the doctrinal provisions of the theory of criminology, criminal law, operational-search activity, criminal procedure, analysis of legislation and law enforcement practice, conclusions are formulated that make it possible to solve a number of fundamental and applied problems in the field of activities of bodies and divisions of the National Police of Ukraine, associated with the use of their own criminological potential of crime prevention, ensuring the investigative and prompt response to mercenary and violent criminal offenses. The scientific definition of "mercenary-violent criminal offenses" is formulated as an antisocial phenomenon and relatively mass socially dangerous enrichment, which is manifested in the commission of mercenary criminal offenses and crimes combined with the use or threat of violence. Such criminal offenses are defined as an independent trend in the system of crime prevention. The development of this scientific direction in criminological doctrine is accompanied by the formulation of a wide range of research topics related to the use of new knowledge about various elements of the violent environment and the involvement of a wide range of specialists, theorists and practitioners whose research interests are at the intersection of these criminological problems. Prevention of mercenary crime as a purposeful influence on its causes and conditions, occupies an important place in the system of measures aimed at strengthening law and order in the system of leading foreign practices (England, Germany, USA, Japan and others). Foreign policy, called "law and order", includes a wide range of measures of social, legal, organizational and financial nature, aimed at strengthening national security, controlling crime, reducing organized crime, reducing fear of crime, raising children. This policy is based on effective criminal law mechanisms for influencing crime, aimed at improving criminal, procedure, operational and penitentiary legislation, as well as positive experience in reforming the law enforcement and judicial system and modernizing the penitentiary system. The content of elements of criminological characteristics of mercenary and violent crimes on the territory of JFO with information on the state, structure and dynamics of criminally punishable acts of this category, causes and conditions that contribute to their commission, socio-psychological characteristics of offenders (members of organized groups, criminal organizations, gangs, other formations) and victims, as well as correlations between individual elements, in particular, the relationship between the behaviour of victims with the degree of latency of crimes and the effectiveness of prevention measures. A criminological support of national security in the territory of JFO it is offered to be understood to mean a complex of scientific knowledge on practical measures of maintenance of dynamically steady system of protection of the rights and freedoms, interests and values of the person and society against criminogenic threats and criminal encroachments in the east of Ukraine. The general objectives of the criminological security system are timely detection of existing and forecasting possible negative trends in crime and its manifestations that may threaten the vital interests of criminological security, development and implementation of a set of measures of prevention, termination and localization of these threats. Therefore, national security depends on an effective criminological policy of the state. The place of the prevention of mercenary and violent crime in the system of ensuring the national security of the country, which consists in the implementation at the international, national, regional and departmental (interdepartmental) levels of a complex of legal, organizational and practical measures for the purpose of systemic criminological analysis of this phenomenon, identification and elimination of determinants, has been clarified, contributing to the commission of certain crimes, the exposure of persons (their associations) who commit crimes, the suppression of criminal acts at the stages of preparation or attempt, as well as the prevention (minimization) of their negative consequences for citizens, business entities and the state through compensation for damage caused, the return of illegally obtained assets, restoration of violated rights. Taking into account the identified trends in the development of criminogenic phenomena and processes, a forecast of promising changes in the criminogenic situation in the next five years was carried out with the development of drafts of the Regulation on the system of indicators for assessing the state of national security of Ukraine (the sphere of responsibility of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine) in the territory of the JFO, the State program of urgent measures to prevent mercenary violent crime on the territory of Donetsk and Lugansk regions, which are grouped according to directions: improvement of national legislation; formation of an effective system of institutional support; prevention of the creation and activity of organized criminal groups in various areas with a high risk of their influence; information and analytical support; victimological prevention Taking into consideration the specifics of Donetsk and Lugansk regions and the importance of combating crime at the appropriate level in the face of constant external threats related to the intensification of hostilities, as well as maintaining the readiness of bodies and units of the National Police of Ukraine on implementation of a set of measures due to the processes of de-occupation of certain territories and ensuring public order on them, it is expedient to form separate programs of crimes prevention in these territories within the limits of the corresponding state strategy. Within the framework of such measures it is proposed: 1) adoption of the Law of Ukraine “On Prevention of Crimes”, which will establish the basis of legal regulation of relations arising in connection with the activities of the state system of crime prevention; 2) adoption of the State Comprehensive Plan for Crime Prevention in Ukraine. The specificity of this plan is that it has a medium-term nature and will be the basis for the development of regional crime prevention plans; 3) adoption of a Comprehensive Targeted Plan for the Prevention of mercenary and violent Crimes on the Territory of JF. In the areas of JFO (Donetsk and Lugansk regions) the organization of state programs is provided by regional military-civil administrations on the basis of the Law of Ukraine "On military-civil administrations" (2015). Regional programs of these regions (Donetsk and Lugansk) should contain the appropriate specifics of the implementation of state crime prevention programs. It is the lack of reflection in such documents of regional specificity that "blurs" them and they do not differ from other identical programs, as well as from the state program and reporting forms; 4) referring the conduct of operational-search prevention of mercenary and violent crimes to the powers of the Department for the Protection of the Interests of Society and the State of the NP of Ukraine in close cooperation with the units of criminal analysis. This interaction will allow to test the idea of operational-search crime prevention, to elaborate the forms and methods of operational-preventive work in modern conditions of the National Police; 5) in accordance with paragraph 7 of the Decision of the National Security and Defence Council of Ukraine dd. May 6, 2015 "On the National Security Strategy of Ukraine", enacted by Decree of the President of Ukraine № 287/2015 (5/2015), to approve the Regulations on the system of indicators (indicators) of the state of national security of Ukraine; 6) implementation on the territory of Donetsk and Lugansk regions until 2025 the Concept of ensuring criminological security developed by the author; 7) introduction developed by the author methodological recommendations on the activity of bodies and divisions of the National Police of Ukraine in the prevention of mercenary and violent crimes. At the stage of pre-trial investigation of mercenary and violent crimes, special criminological prevention of crimes consists in stopping the criminal activities of persons (their groups) of the corresponding direction, preventing the completion of planned and initiated crimes, while taking a set of procedural measures to bring offenders to justice. The interaction of investigators and employees of operational units of the NP of Ukraine begins with joint planning of activities at the stage of implementation of operational-search materials, at which issues of both procedural and operational-search nature are resolved, the tactics of conducting investigative (search) and covert investigative (search) actions are coordinated. The expediency of creating specialized, permanently operating investigative and operational groups was confirmed both at the level of the regional Main Directorates of the National Police, and at the interregional level. Taking into account the experience gained by the operational units of interaction with investigators and employees of the operational and operational-technical services in the implementation of orders to carry out certain covert investigative (search) actions, a program of relevant trainings was proposed as part of the training and advanced training of police officers of different professional groups and methodological recommendations of the corresponding direction. The main form of individual-prophylactic prevention of mercenary-violent crimes in the territory of the JFO is operational-search prevention, which has a preventive focus, is carried out with the aim of early identification and elimination of phenomena and processes that can transform into determinants of mercenary-violent crime, to give impetus to the development the selfish orientation of the personality and violent manifestation. Such activity limits the influence of the criminal environment on persons with an unstable value system, inhibits the formation and development of the selfish orientation of violent manifestation, eliminates the shortcomings of protecting material values, improves the personal safety new criminal gangs or the emergence of lone thieves, migrant criminals; work with the contingent under the account, establishing the circle of those who are likely to be involved in criminal activity; preventing the possibility of implementing the intention; convincing people prone to criminal behaviour to refuse to commit a crime, etc.). The expediency of the development in Ukraine a model of police activity controlled by analytics ("Intelligence Led Policing") as a separate strategic direction for improving information support and analytical work of analysing big data and operational information with scientific substantiation of ways of its phased implementation in the activities of bodies and units of the National Police Ukraine is conceptually proven. Analysing the norms of the Criminal Procedure Code of Ukraine and departmental normative legal acts, the following forms of interaction between investigators and employees of operational units in the prevention of mercenary and violent crimes in the territory of the JFO were identified: a) upon receipt of applications and reports of criminal offenses and response to them; b) when the operational unit sends materials based on the results of the Law-Enforcement Operations to the pre-trial investigation body; c) within the framework of the work of the investigative-operational group for the investigation of criminal offenses; e) fulfilment by the employees of the operational unit of the investigator's written instructions to conduct investigative (search) and covert investigative (search) actions. The Concept of ensuring criminological security in Donetsk and Lugansk regions until 2025 has been developed and proposed, which defines the vision and prospects of ensuring national security, strategic goals of crime control, ways to achieve and implementation actions, and the State Program of mercenary and violent crimes Urgent Prevention actions in Donetsk and Lugansk regions until 2025, which contains mechanisms of human rights and freedoms protection, bringing the perpetrators to justice, as well as a system of priority preventive measures.
- ДокументТеоретико-правові концептуальні засади прогресивної системи виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі(Одеса: ОДУВС, 2020) Гритенко, Оксана Анатоліївна; Hrytenko, OksanaДисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням у вітчизняній науці кримінально-виконавчого права інституту прогресивної системи виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, здійсненого на підставі врахування змісту та тенденцій реформування виправно-трудового (кримінально-виконавчого) законодавства з пострадянських часів до сьогодні, узагальненого аналізу та визначення тенденцій у доктринальному тлумаченні сутності, ознак, призначення даного інституту. У дисертації пропонується розглядати інститут прогресивної системи виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі як таке соціально-правове явище, яке є результатом досить тривалих теоретичних дискусій, правозастосовного досвіду, постійного реформування та удосконалення законодавства, ефективність якого передбачає узгодженість комплексу правових положень, чіткість систематизації та виокремлення певної сукупності кримінально-виконавчих норм, в яких би були відтворені особливості застосування різних форм зміни умов утримання під час відбування покарання, усунення суперечностей в змісті правового статусу засуджених до яких застосовуються різні форми прогресивної системи, удосконалення матеріальних підстав прогресивної системи виконання під час виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі. У дисертації досліджені сучасні тенденції в реформуванні системи виконання покарання в Україні. Здійснено аналіз тенденцій у визначенні критеріїв та показників ефективності установ по виконанню покарання у виді позбавлення волі на певний строк, механізму реалізації виправного процесу. З’ясовувані сутність міжнародно-правових стандартів та міжнародного досвіду у сфері застосування прогресивної системи виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі. Встановлено особливості стану дослідження прогресивної системи виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі. Визначено зміст, сутність, мету, спрямування, поняття, ознаки, форми прогресивної системи. Виокремлено узагальнені теоретичні аспекти матеріальних підстав застосування різних форм прогресивної системи виконання та відбування покарання. Досліджено співвідношення прогресивної системи із міждисциплінарними інститутами диференціації (індивідуалізації) виконання покарання та заохочення (стимулювання) процесу виправлення, визначити тотожні та розмежувальні ознаки. Встановлено особливості порядку зміни умов тримання засуджених в межах однієї установи шляхом переведення до структурних дільниць виправних колоній. Визначено значення та тенденції реформування такого елементу прогресивної системи як «право на поліпшення умов тримання». Доведено необхідність різнорівневого регулювання в чинному кримінально-виконавчому законодавстві розгалуженої системи заходів заохочення. Розглянуто зміст та особливості зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі на певний строк шляхом переведення до іншої установи на тлі суттєвої гуманізації початкового правового статусу засуджених. Досліджено шляхи посилення стимулюючих властивостей міждисциплінарних інститутів, передбачених ст. ст. 81, 82, 83 КК. Проаналізовано співвідношення підстав застосування умовно-дострокового звільнення та заміни покарання на інше більш м’яке на тлі визначення їхнього взаємозв’язку у поетапному процесі виправлення засудженого. Охарактеризовано доцільність формулювання нового інституту умовно-дострокове звільнення під нагляд та обґрунтувати його значення в процесі реалізації прогресивної системи. Визначено шляхи удосконалення кримінально-виконавчого законодавства в частині реалізації інститутів, передбачених ст.ст. 81, 82, 83 КК. The thesis is the first special complex research in domestic science of criminal executive law of the institute of progressive system of execution and serving a custodial sentence for a certain term, carried out on the basis of the maintenance and tendencies of reforming the correctional labor (criminal executive) legislation from post-Soviet times till today, generalized analysis and identification of tendencies in the doctrinal interpretation of the essence, features, purpose of this institution. The thesis proposes to consider the institution of a progressive system of execution and serving a custodial sentence as a socio-legal phenomenon, which is the result of long theoretical discussions, law enforcement experience, constant reform and improvement of legislation, the effectiveness of which provides consistency of legal provisions. identification of a certain set of criminal-executive norms, which would reproduce the application peculiarities of various forms of change of detention conditions during serving a sentence, elimination of contradictions in the content of the convicts’ legal status which various forms of progressive system are applied; serving a custodial sentence. It is examined the current tendencies in reforming of system of execution of punishment system in Ukraine. The analysis of tendencies in definition of criteria and indicators of efficiency of institutions on execution of custodial sentence for a certain term, the realization mechanism of correctional process is carried out. The essence of international legal standards and international experience in the field of application of progressive system of execution and serving a custodial sentence is clarified. The peculiarities of the state of research of the progressive system of execution and serving of a custodial are established. The content, essence, purpose, direction, concepts, signs, forms of the progressive system are determined. The generalized theoretical aspects of material bases of application of various forms of progressive system of execution and serving of a custodial sentence are allocated. The correlation of the progressive system with interdisciplinary institutions of differentiation (individualization) of execution of punishment and incentive (stimulation) of the correction process is investigated, identical and distinguishing features are determined. The peculiarities of the procedure for changing the detention conditions of convicts within one institution by transferring them to structural sections of correctional colonies have been established. It is determined the significance and tendencies of reforming such an element of the progressive system as "the right to improve the detention conditions". The necessity of multilevel regulation in the current criminal-executive legislation of the extensive system of incentive measures is proved. The content and peculiarities of changing the detention conditions of convicts to a certain term by transferring to another institution against the background of significant humanization of initial legal status of convicts are considered. It is studied the ways of strengthening the stimulating properties of interdisciplinary institutions under Art. Art. 81, 82, 83 of the Criminal Code of Ukraine. It is analysed the ratio of the grounds for application of parole and substitution of the sentence with another milder one against the background of determining their relationship in the gradual process of the convicted’s correction. The expediency of formulating a new institute of parole under supervision and substantiating its importance in the process of implementing a progressive system are described. The ways of improvement of the criminal-executive legislation in the part of realization of the institutes provided by Art. 81, 82, 83 of the Criminal Code of Ukraine.
- ДокументАдміністративно-правові основи взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності(Одеса: ОДУВС, 2020) Медведенко, Сергій Вікторович; Medvedenko, SerhiiУ дисертації здійснено комплексне дослідження адміністративно-правових основ взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності Проведено історико-правовий аналіз становлення та розвитку інституту участі громадськості в правоохоронній діяльності на території України. У результаті проведеного наукового пошуку виокремлено три історичні періоди: від часів Київської Русі до Жовтневого перевороту; часи після Жовтневого перевороту і перебування у складі СРСР та період незалежної України. Визначені для кожного із цих періодів характерні особливості, форми та нормативно-праве регулювання взаємодії громадськості та правоохоронних органів. Установлено, що взаємодія правоохоронних органів із населенням як за сучасних умов, так і в давні часи сприяла забезпеченню правопорядку й законності, а громадськість долучалася до правоохоронної діяльності. Визначено, що поняття та сутність взаємодії досліджується вченими різних наукових сфер: юриспруденції, філософії, психології, соціології та відповідно має ряд різних за своєю сутністю визначень. Взаємодія як функція державного управління реалізується як через владний вплив, так і через співробітництво, а його метою є досягнення спільних, взаємовигідних цілей. Зовнішній напрям взаємодії реалізується через систему прямих (суб’єкт – об’єкт) та зворотних (об’єкт – суб’єкт) зв’язків. Прямий зв’язок – це, як правило, управлінський вплив зверху до низу. Зворотний зв’язок є відгуком на вплив або отриману інформацію. Він дозволяє оцінити реакцію об’єкта, ефективність управлінського впливу. Важливість зворотного зв’язку полягає в тому, що взаємодія без його використання, без урахування реакції, думки другої сторони залишатиметься однобокою і незавершеною. Взаємодія, виступаючи постійним, всебічним зв’язком між державою і суспільством, допомагає забезпечити ефективне функціонування системи державного управління. Це особливо характерно для правоохоронної сфери, де без взаємодії суспільства і держави неможливо досягнути вагомих тривалих позитивних результатів, зокрема й у діяльності Національної поліції України. Визначено, що невід’ємною складовою взаємодії Національної поліції з громадськістю в правоохоронній діяльності є комунікація – процес обміну інформацією між двома або більше суб’єктами, що забезпечує ефективне виконання завдань органами поліції та сприяє підвищенню рівня довіри населення до неї. Розглянуто наукові погляди на визначення правоохоронної діяльності. На підставі аналізу характерних рис надано поняття правоохоронної діяльності як соціально обумовленої діяльності, яка реалізується державними і недержавними суб’єктами, відповідно до їхніх повноважень та виключно в рамках закону, шляхом використання відповідних форм, методів та заходів впливу з метою забезпечення законності, правопорядку, охорони прав і свобод людини, профілактики правопорушень. Звернуто увагу на те, що законодавство не містить чіткого визначення поняття взаємодії чи взаємодії в правоохоронній сфері або діяльності, тому запропоновано визначати взаємодію Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності як соціально обумовлену, узгоджену діяльність, яка виражена у співпраці між суб’єктами взаємодії з використанням відповідних форм і методів для досягнення спільної мети. У свою чергу під партнерством Національної поліції України та громадськості в правоохоронній діяльності пропонується розуміти координовану, узгоджену спільну діяльність, метою якої є забезпечення публічного порядку та безпечного середовища на засадах рівності, добровільності, законності, відповідальності, довіри та взаємної поваги. Досліджено нормативно-правові джерела, якими врегульовано питання взаємодії Національної поліції з громадськістю в Україні. Проведений аналіз свідчить: по-перше, про розпорошеність норм по різних нормативно-правових документах, по-друге, про те, що відомчі нормативно-правові акти більшою мірою регламентують взаємодію з боку поліції (містять алгоритми дій для поліцейських), по-третє, про те, що окремі аспекти взаємодії взагалі не мають нормативного закріплення. Класифікацію нормативно-правових актів, якими урегульовано взаємодію Національної поліції України та громадськості в Україні, здійснено за такими критеріями: за змістом та за їхньою юридичною силою. За змістом нормативно-правові акти пропонується поділити на керуючі (загальні) і регулюючі (спеціальні). У перших закріплено загальні засади взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності, другі містять більш детальну регламентацію взаємодії (інструкції, алгоритми, настанови, правила). За юридичною силою нормативно-правові акти, якими врегульовано взаємодію поліції та громадськості в Україні, поділено таким чином: а) Конституція України, б) міжнародні нормативно-правові документи, в) закони України, г) постанови КМУ, д) відомчі нормативно-правові акти. Зазначено, що взаємодія Національної поліції з громадськістю базується на загальних принципах: верховенства права, законності, відкритості та прозорості, етичності, які доповнюються спеціальними принципами, характерними саме для відносин взаємодії: комунікативності, безперервності взаємодії, толерантності, рівності сторін, добровільності, доступності поліції. Розглянуто особливості залучення представників громадськості до правоохоронної діяльності поліції. Визначено етапи залучення представників громадськості до взаємодії в правоохоронній діяльності: організаційний (підготовчий) (вивчення кандидатів до взаємодії, робота з кандидатами щодо встановлення психологічного контакту); безпосередній (виконання завдань разом із представниками громадськості, або самостійно представниками громадськості); заключний (підведення підсумків взаємодії; надання винагород; компенсація збитків). Кожний етап має відповідну процедуру, що сприяє створенню відповідних умов до залучення до взаємодії представника громадськості. Підкреслено, що одними з важливих чинників розвитку взаємодії між поліцією і населенням на основі співробітництва мають бути формування необхідної мотивації в громадян до такої діяльності та підвищення рівня суспільної, соціально-правової активності громадян. У процесі організації залучення представників громади до взаємодії створюються умови, які забезпечують максимальну ефективність спільної діяльності. Зауважено, що система заохочень є одним із важливих інструментів залучення населення до участі в охороні правопорядку й профілактики правопорушень. Розглянуто напрями й особливості основних форм взаємодії населення та Національної поліції України. Зауважено, що на сучасному етапі розвитку держави працівники поліції використовують нові форми взаємодії та залучення громадськості до правоохоронної діяльності. Формами взаємодії є зовнішнє вираження спільної правоохоронної діяльності поліцейських і громадськості у сфері охорони публічного порядку і профілактики правопорушень. Установлено, що законодавство не містить закріплення процесуального статусу та визначення понятого, якого пропонується визначати як фізичну повнолітню, осудну, незацікавлену особу, яка здатна взяти участь у процесуальній дії та своєю присутністю (участю) забезпечити законність виконання таких дій під час адміністративного або кримінального провадження. Запропоновано таку класифікацію форм взаємодії поліції і громадськості: 1) за кількістю осіб: індивідуальна та групова; 2) за нормативно-правовим закріпленням: взаємодія врегульована нормативно-правовими актами та не врегульована нормативно-правовими актами; 3) за функціональним призначенням: взаємодія, направлена виключно на здійснення профілактичних заходів та пов’язана з безпосереднім здійсненням правоохоронної діяльності. Оптимізація співпраці Національної поліції України з громадськістю у контексті правоохоронної діяльності має основну мету – надати нового імпульсу наявним формам взаємодії, відродити втрачені та запровадити нові актуальні та результативні форми. Розглянуто поняття, особливості, суб’єктів та мету громадського контролю за діяльністю поліції з боку населення. Установлено, що громадський контроль за діяльністю Національної поліції – це цілеспрямована наглядова діяльність громадськості (громадян України, іноземців, громадських організацій, представників установ і підприємств) щодо виконання повноважень органами Національної поліції України, дотримання ними законності, дисципліни, захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави. Мета громадського контролю за діяльністю органів Національної поліції України полягає в недопущенні протиправних дій з боку підконтрольних суб’єктів, запобігання можливим правопорушенням та усунення причин, що їм сприяють. Визначено, що форми громадського контролю можливо поділити на правові та організаційні. З’ясовано, що суб’єктами громадського контролю є громадяни, об’єднання громадян, іноземці, громадські організації, представники установ і підприємств, а їхні контрольні повноваження, як правило, не мають юридично-владного змісту, тому рішенням суб’єктів громадського контролю за результатами перевірок притаманний рекомендаційний характер. Проведено порівняльний аналіз нормативно-правового забезпечення взаємодії громадськості та органів поліції зарубіжних країн (Бельгії, Швеції, Данії, США, Великої Британії, Німеччини, Іспанії). При дослідженні особливостей взаємодії поліції та громадськості в правоохоронній діяльності зарубіжних країн (Бельгія, Швеція, Данія, США, Велика Британія, Німеччина, Іспанія) виявлено ряд надбань, які можливо запозичити для вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю, зокрема: 1) можливість (алгоритм) пошуку інформації щодо дільничних офіцерів поліції за адресою мешкання особи; 2) створення окремого органу, завданням якого є профілактична діяльність у правоохоронній сфері, підготовка офіційної статистики злочинності, оцінка реформ, проведення досліджень із метою отримання знань і визначення проблем у сфері запобігання злочинності на місцевому рівні; 3) розвиток системи сусідського спостереження; 4) активна просвітницька робота серед дітей, молоді з використанням лялькових вистав у поліції, інформування через телебачення інформаційних інтернет-технологій; 5) розвиток волонтерської допомоги поліції в правоохоронній діяльності; 6) використання меморандуму громадських угод між місцевою владою, територіальною громадою та поліції України та ряд інших. Досвід зарубіжних країн свідчить про можливість та необхідність широкого залучення громадськості до правоохоронної діяльності, з використанням різних форм та методів, які вже пройшли випробування і можуть бути застосовані в Україні з урахуванням сучасних реалій. Визначено правовий та організаційний напрями вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності. Правовий напрям включає в себе вдосконалення нормативно-правового забезпечення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності, а організаційний – є комплексом заходів матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та методичного забезпечення такої взаємодії. У рамках правового напряму вдосконалення взаємодії населення з поліцією запропоновано закріпити на законодавчому рівні: визначення партнерства Національної поліції України та громадськості в правоохоронній діяльності, можливість використання громадських помічників (позаштатних працівників), визначивши їхній правовий статус; визначення помічника дільничного офіцера поліції; можливість участі громадян, які не є членами громадських формувань з охорони громадського порядку, у правоохоронній діяльності в якості волонтерів, можливість участі в правоохоронній діяльності іноземних громадян та ряд інших пропозицій. У рамках організаційного напряму вдосконалення взаємодії Національної поліції України з громадськістю в правоохоронній діяльності запропоновано: подання за уніфікованою (єдиною) формою на офіційних сайтах Головних управлінь Національної поліції детальної інформації про дільничних офіцерів поліції, з можливістю пошуку інформації про дільничних офіцерів поліції за адресою мешкання (обслуговування) особи; здійснення діяльності щодо розвитку усвідомлення поліцейськими свого місця в громаді, а з боку громад та громадян ставлення до поліцейських, як до членів громади з особливими функціями (під час запровадження принципів community policing); розвиток волонтерського руху в правоохоронній сфері; розроблення методичних рекомендацій та мобільного додатку для працівників поліції щодо спілкування з особами з вадами слуху та/або мовлення; повернення інституту позаштатних працівників поліції; запровадження навчальних дисциплін: «Психологія дитини»; «Особливості взаємодії поліцейського з дітьми» під час проходження курсів підвищення кваліфікації для поліцейських задіяних у програмі «Школа і поліція» (шкільних офіцерів поліції); заохочення за співпрацю з НПУ, шляхом нагородження правами місцевих органів влади чи громади (особливо малолітніх та неповнолітніх осіб); використання проблемно-орієнтованого підходу; впровадження стратегії нульової толерантності в діяльності поліції та ряд інших пропозицій. The thesis deals with the complex investigation of administrative-legal bases of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities. Historical-legal analysis of establishment and development of the Institute for Public Participation in Law Enforcement in Ukraine was conducted. As a result of the scientific research, three historical periods were distinguished: from the times of Kievan Rus to the October Revolution; times after the October Revolution and being in the USSR and the period of independent Ukraine. The specific features, forms and normative-legal regulation of interaction between public and law enforcement agencies are defined for each of these periods. It is established that interaction of law enforcement agencies with population both under current conditions and in ancient times contributed to law and order provision, and public became involved in law enforcement activities. It is determined that interaction concept and essence are researched by scientists of different scientific spheres: jurisprudence, philosophy, psychology, sociology and accordingly has a number of different definitions in its essence. Interaction as a function of public administration is realized both through power influence and through cooperation, and its purpose is to achieve common, mutually beneficial goals. External direction of interaction is realized through the system of direct (subject - object) and feedback (object - subject) connections. Direct communication is usually a top-down managerial influence. Feedback is a response on impact or information received. It allows to evaluate the object’s reaction, effectiveness of management influence. The importance of feedback is that, without using it, without taking into account the reaction, other party's opinions will remain one-sided and incomplete. Interaction, acting as a permanent, comprehensive link between state and society, helps to ensure the effective functioning of the public administration system. This is especially true for the law enforcement sector, where without lasting interaction between society and state it is impossible to achieve significant lasting positive results, in particular in the activities of the National Police of Ukraine. It has been determined that communication is an integral part of interaction of the National Police with public in law enforcement activities - the process of information exchange between two or more entities, which ensures the efficient execution of tasks by the police authorities and helps to increase the level of public trust in it. The scientific views on the definition of law enforcement activity are considered. On the basis of the features’ analysis, concept of law enforcement activity as a socially conditioned activity, which is implemented by state and non-state actors, in accordance with their powers and exclusively within the law, by using appropriate forms, methods and measures of influence in order to ensure law, order, protection human rights and freedoms, prevention of offenses. Attention is drawn to the fact that legislation does not clearly define the concept of interaction or interaction in law enforcement sphere or activity, so it is proposed to define the interaction of the National Police of Ukraine with the public in law enforcement activity as socially conditioned, concerted activity, expressed in cooperation between entities using appropriate forms and methods to achieve a common goal. Therefore, under the partnership of the National Police of Ukraine and public, law enforcement is encouraged to understand coordinated, concerted collaborative activities aimed at ensuring public order and safe environment on the basis of equality, voluntariness, legality, responsibility, trust and mutual respect. The legal and regulatory sources that regulate the interaction of the National Police with public in Ukraine are investigated. The analysis shows that, firstly, dispersion of norms under different regulatory documents, and secondly, that departmental regulatory acts regulate the interaction of the police to a greater extent (contain algorithms of actions for police officers), that some aspects of interaction do not have a normative fixation at all. The classification of normative legal acts, which regulate the interaction between the National Police of Ukraine and public in Ukraine, was carried out according to the following criteria: in content and in their legal force. In terms of content, regulatory acts are proposed to be divided into governing (general) and regulatory (special). The first sets out the general principles of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, the second contains more detailed regulation of interaction (instructions, algorithms, guidelines, rules). According to the legal force, normative acts regulating the interaction between the police and public in Ukraine are divided as follows: a) Constitution of Ukraine, b) international regulatory documents, c) laws of Ukraine, d) departmental regulations acts. It is stated that interaction of the National Police with public is based on general principles: rule of law, legality, openness and transparency, ethics, which are complemented by special principles characteristic of interaction relations: communicativeness, continuity of interaction, tolerance, equality of parties, voluntariness. The features of involvement of public members in law enforcement activities of the police are considered. The stages of involvement of public members in interaction in law enforcement activities are defined: organizational (preparatory) (examing candidates for interaction, working with candidates to establish psychological contact); immediate (performing tasks together with public, or independently with members of the public); final (summarizing the interaction; awarding; compensation for losses). Each stage has an appropriate procedure to help create the right conditions for engaging a community representative. It is emphasized that one of the important factors for development of cooperation between the police and population on the basis of cooperation should be the formation of the necessary motivation for such activities by citizens and increasing the level of public, social and legal activity of citizens. In the process of organizing community involvement, the conditions are created that maximize the effectiveness of the joint activity. It is noted that incentives’ system is one of the important tools for involving population in participation in law enforcement and prevention of offenses. The directions and features of the main forms of interaction between population and the National Police of Ukraine are considered. It is noted that at the present stage of state development, police officers are using new forms of interaction and involvement of public in law enforcement activities. Forms of interaction are the external expression of the joint law enforcement activity of police and the public in the field of public order and prevention of offenses. It is established that legislation does not contain the procedural status and definition of a person who is proposed to be defined as a natural adult, convicted, disinterested person, who is able to take part in a procedural action and with his/her presence (participation) to ensure the lawfulness of such actions during administrative or criminal proceedings. The following classification of interaction forms between the police and public is proposed: 1) by the number of persons: individual and group; 2) on the legal basis: interaction is regulated by legal acts and not stipulated by them; 3) functional purpose: interaction aimed exclusively at preventive measures and related to the direct implementation of law enforcement activities. Optimizing the cooperation of the National Police of Ukraine with public in the context of law enforcement activities has the main purpose - to give new impetus to existing forms of interaction, to revive lost ones and to introduce new relevant and effective forms The concept, features, subjects and purpose of public control over police activity by population are considered. It is established that public control over the activity of the National Police is a purposeful surveillance activity of the public (citizens of Ukraine, foreigners, public organizations, representatives of institutions and enterprises) regarding the exercise of powers by the bodies of the National Police of Ukraine, compliance with their law, discipline, protection of human rights and freedoms, interests society and the state. The purpose of public control over the activities of the bodies of the National Police of Ukraine is to prevent unlawful actions on the part of controlled entities, to prevent possible offenses and to eliminate the causes that contribute to them. It is determined that forms of public control can be divided into legal and organizational. It is found out that the subjects of public control are citizens, associations of citizens, foreigners, public organizations, representatives of institutions and enterprises, and their control powers, as a rule, have no legal power, so the decision of public control entities of the inspections’results are of recommendatory nature. Comparative analysis of the legal support of interaction between the public and police authorities of foreign countries (Belgium, Sweden, Denmark, USA, UK, Germany, Spain) was carried out. The study of police and public interaction in law enforcement activities of foreign countries (Belgium, Sweden, Denmark, USA, United Kingdom, Germany, Spain) revealed a number of assets that can be borrowed to improve the interaction of the National Police of Ukraine with public, in particular: 1) algorithm) to search for information about police officers at the person’s place of residence; 2) establishment of separate body with a task of prevention activities in the field of law enforcement, preparation of official crime statistics, evaluation of reforms, conducting research to gain knowledge and identifying problems in crime prevention at the local level; 3) development of a neighborhood surveillance system; 4) active educational work among children, young people using puppet shows in the police, informing Internet technologies through television; 5) development of police volunteer assistance in law enforcement activities; 6) use of memorandum of public agreements between local authorities, territorial community and police of Ukraine and others. The experience of foreign countries testifies to the possibility and necessity of widespread public involvement in law enforcement, using different forms and methods that have already been tested and can be applied in Ukraine in the light of current realities. Legal and organizational directions of improving the interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities have been determined. The legal direction includes improving the regulatory support of interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, and organizational and it is a complex of measures of logistical, personnel, information and methodological support of such interaction. Within the legal direction of improving the interaction of population with the police, it is proposed to consolidate at legislative level: determination of partnership between the National Police of Ukraine and public in law enforcement activities, possibility of using public assistants (freelance workers), defining their legal status; appointing an assistant police officer; possibility of participation of non-members of public order formations in law enforcement activities as volunteers, possibility of participation in the law enforcement activities of foreign citizens and other proposals. Within the organizational direction of improving the interaction of the National Police of Ukraine with public in law enforcement activities, it is proposed to: submit in unified form on official websites of the National Police Chief Offices detailed information about precinct police officers, with the possibility of finding information about precinct police officers by address of persons; carrying out awareness-raising activities for police officers about their place in community, and on the part of communities and citizens to treat police officers as members of community with special functions (during the implementation of community policing principles); development of the volunteer movement in the law enforcement sphere; developing guidelines and mobile application for police officers to deal with persons with hearing and/or speech impairment; return of freelance police officers’ institute; introduction of disciplines: "Child Psychology"; "Features of police officer’s interaction with children" during training courses for police officers involved in School and Police Program (school police officers); encouragement for cooperation with the National Police by rewarding local authorities or community (especially juveniles and minors); using of problem-oriented approach; implementation of zero-tolerance strategy in police activities; and other suggestions.
- ДокументАдміністративний розсуд в діяльності органів публічної адміністрації(Одеса: ОДУВС, 2020) Бааджи, Наталія Анатоліївна; Baadzhy, NataliiaДисертацію присвячено теоретичним та практичним проблемам застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації України. Охарактеризовано засади, тенденції, проблеми та особливості правового регулювання та перспективи удосконалення його застосування. Досліджено правові категорії «розсуд», «адміністративний розсуд», «дискреція», «межі адміністративного розсуду», «оціночне поняття» та інші. Проведено аналіз нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації, внаслідок чого встановлено, що нею є сукупність нормативно-правових актів законодавчого та підзаконного характеру, які направлені на регулювання відносин, пов’язаних із реалізацією дискреційних повноважень органів публічної адміністрації у правотворчій та правозастосовній діяльності. Охарактеризовано принципи адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: верховенства права, законності, гуманізму, пропорційності, неупередженості, рівності перед законом, справедливості, недопустимості зловживання правом, добросовісності, розумності, варіативності (селективності), цілеспрямованості, цілісності, системності, науковості, компетентності, відповідальності та інші. Досліджено форми реалізації адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації: прийняття нормативних правових актів, індивідуальних правових актів, укладання адміністративних договорів, вчинення інших юридично значущих дій (конклюдентні акти - дії, бездіяльність). Проаналізовано правову природу меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації; запропоновано авторське визначення цього поняття – це встановлений в нормативно-правових актах за допомогою спеціальних правових засобів вид правових обмежень в діяльності органів публічної адміністрації, який обумовлює межі, в яких органи публічної адміністрації мають можливість вольового вибору оптимального вирішення юридичного питання. Досліджено особливості застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації в умовах надзвичайного правового регулювання. З’ясовано, що надзвичайне правове регулювання обумовлює зростання застосування імперативних принципів у правовому впливі на суспільні відносини, збільшує межі дискреції, свободу розсуду органів публічної адміністрації при правозастосуванні та нормотворенні, допускає трансгресію власної компетенції, визначеної законодавством для ординарної ситуації. Досліджено вплив адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації на корупційні відносини. Доведено, що корупціогенність адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації полягає у потенційній можливості здійснення або нездійснення своїх повноважень, а також у підставах і строках їхнього здійснення. Досліджено шляхи оптимізації меж адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації. З метою удосконалення нормативно-правової основи застосування адміністративного розсуду в діяльності органів публічної адміністрації запропоновано прийняти Закон України «Про адміністративну процедуру» та Закон України «Про нормативно-правові акти». З метою посилення контрольно-наглядової діяльності держави за застосуванням адміністративного розсуду у правотворчій та правозастосовній діяльності органів публічної адміністрації запропоновано внести низку змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Диссертация посвящена теоретическим и практическим проблемам применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации Украины. Охарактеризованы принципы, тенденции, проблемы и особенности правового регулирования и перспективы совершенствования его применения. Исследованы правовые категории «усмотрение», «административное усмотрение», «дискреция», «пределы административного усмотрения», «оценочное понятие» и другие. Проведен анализ нормативно-правовой базы применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации, в результате чего установлено, что ею является совокупность нормативно-правовых актов законодательного и подзаконного характера, которые направлены на регулирование отношений, связанных с реализацией дискреционных полномочий органов публичной администрации в правотворческой и правоприменительной деятельности. Охарактеризованы принципы административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации: верховенства права, законности, гуманизма, соразмерности, беспристрастности, равенства перед законом, справедливости, недопустимости злоупотребления правом, добросовестности, разумности, вариативности (селективности), целеустремленности, целостности, системности, научности, компетентности, ответственности и других. Исследованы формы реализации административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации: принятие нормативных правовых актов, индивидуальных правовых актов, заключение административных договоров, совершение других юридически значимых действий (конклюдентные акты - действия, бездействие). Проанализирована правовая природа пределов административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации; предложено авторское определение этого понятия – это установленный в нормативно-правовых актах с помощью специальных правовых средств вид правовых ограничений в деятельности органов публичной администрации, который обусловливает границы, в которых органы публичной администрации имеют возможность волевого выбора оптимального решения юридического вопроса. Исследованы особенности применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации в условиях чрезвычайного правового регулирования. Установлено, что чрезвычайное правовое регулирование обуславливает рост применения императивных принципов в правовом воздействии на общественные отношения, увеличивает пределы дискреции, свободу усмотрения органов публичной администрации при правоприменении и нормотворчестве, допускает трансгрессию собственной компетенции, определенной законодательством для ординарной ситуации. Исследовано влияние административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации на коррупционные отношения. Доказано, что коррупциогенность административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации заключается в потенциальной возможности осуществления или неосуществления своих полномочий, а также в основаниях и сроках их осуществления. Исследованы пути оптимизации границ административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации. С целью усовершенствования нормативно-правовой основы применения административного усмотрения в деятельности органов публичной администрации предлагается принять Закон Украины «Об административной процедуре» и Закон Украины «О нормативно-правовых актах». С целью усиления контрольно-надзорной деятельности государства за применением административного усмотрения в правотворческой и правоприменительной деятельности органов публичной администрации предложено внести ряд изменений в Закон Украины «О местных государственных администрациях» и Закон Украины «О местном самоуправлении в Украине». The dissertation is devoted to the theoretical and practical problems of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies of Ukraine. This scientific works reveals and analyses characteristic features, tendencies, problems and peculiarities of legal regulation and perspective of elaborating of its application. The author researches such categories as “discretion”, “administrative discretion”, “limits of administrative discretion”, “value judgment” etc. The dissertation produces the analysis of regulatory basis of application of administrative discretion in the activities of public administration agencies, while in the result we can state that this regulatory basis includes the array regulatory legal acts of legislative and by-law character, which are directed on regulation of relations relating to the realization of discretionary powers of public administration agencies within law-making and law-application activities. The research gives characteristics of the principles of administrative discretion within the public administration activities, emphasizing the main pertaining to the topic: rule of law, legality, humanism, proportionality, impartiality, equality before the law, justice, inadmissibility of abuse of law, good faith, reasonableness, variability (selectivity), purposefulness, integrity, consistency, scientificity, competence, responsibility, etc. In the course of the scientific work the author studies the forms of realization of administrative discretion in the public administration activities: adopting regulatory acts, individual legal regulatory acts, concluding administrative agreements, making other legally significant acts (concluding acts-deals, inaction). The research analyses the legal nature of the limits of administrative discretion within the public administration activities; proposes author definition of the concept: it is a type of legal restrictions of the public administration activities specifically stipulated in regulatory acts by means of relevant legal mechanisms, which defines the boundaries within which the public administration agencies have the possibility of the strong-willed choice of the optimal settlement of legal issue. Peculiarities of application of administrative discretion in activity of public administration agencies in the conditions of extraordinary legal regulation are investigated as well. It was found that extraordinary legal regulation causes the growth of the application of imperative principles in the legal influence on public relations, increases the limits of discretion, freedom of discretion of public administration bodies in law enforcement and rule-making, allows the transgression of their own competence defined by law for ordinary situations. The influence of administrative discretion in the activity of public administration agencies on corruption relations is investigated by the author. It is proved that the corruption of administrative discretion in the activities of public administration agencies lies in the potential possibility of exercising or not exercising their powers, as well as in the reasons and terms of their exercising. The ways of optimizing the limits of administrative discretion in the activity of public administration agencies are investigated. In order to improve and elaborate the regulatory basis for implementation of administrative discretion within the public administration activities the author proposes to adopt the Law of Ukraine «On Administrative Procedure» and the Law of Ukraine «On Regulatory Acts». With the aim of reinforcing the monitor-controlling state function over the application of administrative discretion in law-making and law-application activities of public administration agencies, the current dissertation proposes to adopt a range of amendments to the Law of Ukraine «On Local State Administrations» and the Law of Ukraine «On Local Government in Ukraine».
- ДокументАдміністративні процедури державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства(Одеса: ОДУВС, 2020) Погребняк, Олена Геннадіївна; Pohrebniak, OlenaДисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних, нормативних і прикладних аспектів реалізації адміністративних процедур державної реєстрації шлюбу та встановлення батьківства. Виокремлено основні періоди становлення державної реєстрації актів цивільного стану, а також з’ясовано особливості становлення системи органів, що уповноважені на здійснення функцій реєстрації актів цивільного стану. Здійснено комплексний науково-теоретичний аналіз адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану як інституту адміністративного права. Систематизовано історіографію державної реєстрації актів цивільного стану та виокремлено основні періоди становлення державної реєстрації актів цивільного стану, зокрема період Київської Русі, період Української Радянської Соціалістичної Республіки та період становлення незалежності України. Удосконалено поняття «адміністративні процедури» з урахуванням законодавчих перетворень та практики зарубіжних країн та запропоновано авторське визначення поняття «адміністративна процедура реєстрації актів цивільного стану» як встановлену законодавством сукупність послідовно вчинюваних органами державної реєстрації актів цивільного стану процедурних дій із розгляду та вирішення адміністративного звернення, результатом якого є прийняття адміністративного акта, яким встановлюються, змінюються чи припиняються права та обов’язки суб’єктів звернення щодо реалізації адміністративної процедури. Окрім того, введено поняття «сфера реєстрації актів цивільного стану» та «реалізація адміністративних процедур». Визначено підходи щодо систематизації органів державної реєстрації актів цивільного стану та з’ясування їх повноваження у сфері реєстрації актів цивільного стану, встановлено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад не є органами державної реєстрації актів цивільного стану. Виокремлено систему органів, що уповноважені на здійснення функцій реєстрації актів цивільного стану, до якої належать: Міністерство юстиції України; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції; виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад; центри надання адміністративних послуг; дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном. Охарактеризовано процедуру реєстрації шлюбу та встановлення батьківства у контексті сучасних законодавчих реалій а також із урахуванням зарубіжного досвіду. Зокрема, проаналізовано процедуру державної реєстрації шлюбу, визначено її особливості та проблематику, а також запропоновано на законодавчому рівні передбачити чіткий перелік випадків, коли дострокова реєстрація шлюбу є неможливою. Це можуть бути ситуації, коли один з подружжя виступає проти дострокової реєстрації, хоча інший бажає її здійснити, під час укладення шлюбу громадянина України з іноземцем, коли шлюб укладається неповнолітніми або один із наречених є неповнолітнім тощо. Закордонний досвід у питаннях державної реєстрації шлюбу дозволив зробити висновок щодо практичної реалізації питань удосконалення процедур реєстрації актів цивільного стану, а також дає можливість інтегрування та уніфікації адміністративного законодавства України із законодавством Європи. Зокрема, мова йде про необхідність нормативного передбачення юридичної відповідальності за укладання фіктивних шлюбів. Для осіб, які реєструють шлюб або встановлюють батьківство з метою легалізації на території України, необхідно передбачити адміністративну відповідальність у вигляді штрафу, з послідуючою забороною в’їзду на територію України. Визначено, що встановлення батьківства за своєю сутністю – це процедура, яка дозволяє встановити споріднений та, як наслідок, юридичний зв’язок між чоловіком та дитиною. Встановлено, що необхідно розрізняти процедури щодо «встановлення батьківства» та «оспорювання батьківства». Оскільки у першому випадку особу батька ще слід встановити, а в другому – у дитини вже є запис у свідоцтві про батька, але є інший чоловік, який вважає себе батьком дитини або, навпаки – не вважає. На основі здійсненого дослідження з’ясовано, що в Україні адміністративні процедури щодо реєстрації шлюбу та встановлення батьківства є недосконалими та не відповідають стандартам Європейського союзу. Тому, законодавчий розвиток та удосконалення адміністративних процедур щодо реєстрації шлюбу та встановлення батьківства, коли однією із сторін є іноземний громадянин, є гострою необхідністю сьогодення та вимогою євроінтеграційних процесів в Україні. Наведено критерії щодо класифікації виокремлення видів адміністративних процедур державної реєстрації актів цивільного стану, серед яких: характер адміністративної справи, тобто оцінка стандартності ситуації, наявність особливих умов, що можуть вплинути на прийняття рішення по справі, наявність конфлікту тощо; спрямованість діяльності органів реєстрації актів цивільного стану; суб’єкт ініціативи адміністративно-процедурних відносин та особливості його статусу (громадянин України чи іноземець); характер наслідків для суб’єкта звернення та мета реалізації адміністративної процедури; порядок здійснення адміністративної процедури, що означає рівень нормативної урегульованості. Досліджено стадії адміністративних процедур, що виражають стадійність процедур державної реєстрації актів цивільного стану, серед яких: стадія відкриття адміністративного провадження; стадія підготовки справи до розгляду; стадія розгляду та вирішення справи; стадія підготовки та оформлення адміністративного акта; стадія адміністративного оскарження; стадія виконання адміністративного акта. Зʼясовано особливості юридичної відповідальності працівників органів реєстрації актів цивільного стану як суб’єктів реалізації процедур державної реєстрації актів цивільного стану. Встановлено, що працівники органів реєстрації актів цивільного стану є державними службовцями. На них законодавством покладаються обов’язки щодо практичного здійснення державної реєстрації актів цивільного стану. Охарактеризовано дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну відповідальність працівників органів реєстрації актів цивільного стану. Досліджено поняття та видів доказів, реалізації процесу доказування та повноважень адміністративного органу щодо права вимоги надання доказів, на основі яких уповноважений суб’єкт буде приймати рішення щодо адміністративної процедури. Запропоновано класифікацію доказів на прямі та непрямі, першочергові та похідні. Прямі докази є більш вагомими для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок щодо наявності чи відсутності фактів, які підлягають з’ясуванню та на основі яких можна прийняти об’єктивне рішення щодо реалізації процедури. Аргументовано положення щодо необхідності розробки та нормативного закріплення порядку проведення перевірок та встановлення додаткових фактів в адміністративних процедурах реєстрації шлюбу та встановлення батьківства як правового засобу запобігання фіктивних шлюбів з метою легалізації в Україні. З’ясовано, що майже в усіх зарубіжних країнах за умов державної реєстрації шлюбу, у разі якщо один із наречених є іноземцем, мають місце певні додаткові особливості такої процедури. Як правило, прийняттю рішення щодо можливої реєстрації передує додатковий етап процедури, що зводиться до детальної перевірки відомостей та фактів відкритості та чесності намірів реєстрації шлюбу. Встановлено, що адміністративні процедури державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства за участю іноземців мають принципові особливості щодо порядку реєстрації а також наявності фактичних даних та мають бути законодавчо закріплені. Запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства в частині процедурних проваджень державної реєстрації шлюбів та встановлення батьківства, а також окремі доповнення адміністративних процедур державної реєстрації шлюбу та встановлення батьківства за участі іноземців. The dissertation is devoted to the complex research of theoretical, normative and applied aspects of realization of administrative procedures of the state registration of marriage and establishment of paternity. The main periods of formation of the state registration of acts of civil status are singled out, and also features of formation of the system of the bodies authorized to carry out functions of registration of acts of civil status are found out. A comprehensive scientific and theoretical analysis of the administrative procedures of state registration of civil status acts as an institution of administrative law. The historiography of the state registration of acts of civil status is systematized and the main periods of formation of the state registration of acts of civil status are singled out, in particular the period of Kievan Rus, the period of the Ukrainian Soviet Socialist Republic and the period of independence of Ukraine. The concept of «administrative procedures» has been improved taking into account legislative transformations and practice of foreign countries and the authorʼs definition of «administrative procedure of civil status registration» as a set of procedural actions consistently performed by state registration bodies on consideration and resolution of administrative appeals is the adoption of an administrative act, which establishes, changes or terminates the rights and obligations of the subjects of the application for the implementation of the administrative procedure. In addition, the concepts of «scope of registration of civil status acts» and «implementation of administrative procedures» were introduced. Approaches to systematization of bodies of state registration of acts of civil status and clarification of their powers in the field of registration of acts of civil status are determined, it is established that executive bodies of village, settlement, city (except cities of regional significance) councils are not bodies of state registration of acts of civil status. The system of bodies authorized to perform the functions of registration of civil status acts has been singled out, which includes: the Ministry of Justice of Ukraine; departments of state registration of civil status acts of the Main Department of Justice of the Ministry of Justice of Ukraine in the Autonomous Republic of Crimea, main departments of justice in oblasts, cities of Kyiv and Sevastopol, district, district in cities, cities (cities of regional significance), city district departments of justice; executive bodies of village, settlement and city (except for cities of regional significance) councils; administrative service centers; diplomatic missions and consular posts of Ukraine abroad. The procedure of marriage registration and paternity in the context of modern legal realities and taking into account foreign experience is described. In particular, the procedure of state registration of marriage is analyzed, its features and problems are determined, and it is proposed to provide at the legislative level a clear list of cases when early marriage registration is impossible. These may be situations where one spouse opposes early registration, although the other wishes to do so, during the marriage of a citizen of Ukraine with a foreigner, when the marriage is contracted by minors or one of the brides is a minor, and so on. Foreign experience in the issues of state registration of marriage allowed to draw a conclusion on the practical implementation of issues of improving the procedures for registration of civil status, as well as provides an opportunity to integrate and unify the administrative legislation of Ukraine with European legislation. In particular, it is a question of necessity of normative providing of legal responsibility for the conclusion of fictitious marriages. For persons who register a marriage or establish paternity for the purpose of legalization on the territory of Ukraine, it is necessary to provide for administrative liability in the form of a fine, with a subsequent ban on entry into the territory of Ukraine. It has been established that the establishment of paternity is, in essence, a procedure that allows to establish a kinship and, as a consequence, a legal relationship between a man and a child. It has been established that a distinction must be made between «paternity» and «paternity challenge» procedures. Because in the first case, the identity of the father has yet to be established, and in the second – the child already has an entry in the fatherʼs certificate, but there is another man who considers himself the childʼs father or, conversely – does not. Based on the research, it was found that in Ukraine the administrative procedures for marriage registration and paternity are imperfect and do not meet the standards of the European Union. Therefore, legislative development and improvement of administrative procedures for marriage registration and paternity, when one of the parties is a foreign citizen, is an urgent need of today and a requirement of European integration processes in Ukraine. Criteria for the classification of types of administrative procedures for state registration of civil status are given, including: the nature of the administrative case, ie assessment of the standard situation, the presence of special conditions that may affect the decision on the case, the conflict, etc; direction of activity of bodies of registration of acts of civil status; the subject of the initiative of administrative-procedural relations and features of its status (citizen of Ukraine or foreigner); the nature of the consequences for the subject of the appeal and the purpose of the administrative procedure; the procedure for carrying out the administrative procedure, which means the level of regulatory regulation. The stages of administrative procedures that express the stages of the procedures of state registration of civil status acts, including: the stage of opening administrative proceedings; stage of preparation of the case for consideration; stage of consideration and resolution of the case; stage of preparation and execution of an administrative act; stage of administrative appeal; stage of execution of the administrative act. The peculiarities of the legal responsibility of the employees of the civil status registration bodies as the subjects of the implementation of the procedures of the state registration of the civil status acts are clarified. It is established that employees of civil status registration bodies are civil servants. They are required by law to carry out the state registration of civil status acts. The disciplinary, material, administrative and criminal liability of employees of civil status registration bodies is described. The concept and types of evidence, the implementation of the evidentiary process and the powers of the administrative body regarding the right to demand the provision of evidence, on the basis of which the authorized entity will make decisions on administrative procedure, are studied. The classification of evidence into direct and indirect, primary and derivative is proposed. Direct evidence is more relevant to the knowledge, because it allows to make an unambiguous conclusion about the presence or absence of facts to be clarified and on the basis of which an objective decision can be made on the implementation of the procedure. Provisions on the need to develop and regulate the procedure for inspections and the establishment of additional facts in the administrative procedures for marriage registration and paternity as a legal means of preventing fictitious marriages in order to legalize in Ukraine are argued. It was found that in almost all foreign countries, under the conditions of state registration of marriage, if one of the brides is a foreigner, there are certain additional features of this procedure. As a rule, the decision on possible registration is preceded by an additional stage of the procedure, which is reduced to a detailed verification of information and facts of openness and honesty of intentions to register the marriage. It is established that the administrative procedures of state registration of marriages and paternity with the participation of foreigners have fundamental features regarding the procedure of registration as well as the availability of factual data and should be enshrined in law. Amendments and additions to the current legislation in the part of procedural proceedings of state registration of marriages and establishment of paternity, as well as separate additions to administrative procedures of state registration of marriage and establishment of paternity with the participation of foreigners are proposed.
- ДокументКримінально-правові та кримінологічні основи протидії психічному насильству(Одеса: ОДУВС; Державний науково-дослідний інститут МВС України, 2020) Собко, Ганна Миколаївна; Sobko, HannaНаукову роботу присвячено комплексному та всебічному дослідженню кримінально-правових та кримінологічних основ протидії кримінальним правопорушенням, вчиненим шляхом застосування психічного насильства. Системний аналіз наукових джерел та нормативно-правових актів за темою дослідження засвідчив брак комплексних досліджень та вивчення поняття і змісту психічного насильства, що й визначає актуальність та новизну даної роботи. Проаналізовано світоглядні філософсько-правові концепції щодо пізнання феномену психічного насильства, розкрито його соціокультурні та юридико-психологічні риси. Здійснено періодизацію історичного розвитку поняття «насильство», зокрема виокремлено й охарактеризовано шість періодів. Проведено ґрунтовний історико-правовий і порівняльний кримінально- правовий аналіз та встановлено, що виникнення поняття насильства та його законодавче регламентування сягає глибини віків і збігається з рівнем розвитку людської цивілізації. Синтезовано власне визначення насильства. Сформовано розуміння того, що кожен прояв фізичного насильства неодмінно несе в собі і психічну травму, а психіка в її біологічному сенсі є предметом психічного насильства, який визнається продуктом, що не існує і не може існувати поза і окремо від свого органу. Також надано умовну класифікацію психічного насильства на інформаційне та неінформаційне. Серед іншого розкрито взаємовплив та взаємозв’язок двох видів насильства – фізичного і психічного. Проведено власну систематизацію підходів розуміння психічного насильства в юридичній науці. У зв’язку з відсутністю однозначного розуміння і трактування змісту такого кримінального поняття, як психічне насильство, розроблено його авторське визначення та проаналізовано його зміст і форми. Надано загальну характеристику предмета й об’єкта кримінального правопорушення та встановлено, що в контексті саме психічного насильства розмежування цих двох складових є дуже дискусійним питанням. Дістали подальшого розвитку такі дискусійні питання: – чітке визначення сутності психіки (оскільки такого немає ні в медицині, ні в психіатрії та психології, що в свою чергу викликає складнощі в юриспруденції); – так звана психофізіологічна проблема (стосується взаємозв’язку психічного і фізіологічного); – співвідношення понять «психологічне здоров’я» та «психічне здоров’я» (для використання цих термінів у науці кримінального права). Наголошено, що об’єктивними ознаками психічного насильства є фізичні процеси злочинної поведінки, направлені на внутрішній стан (психіку особи) зовнішніми чинниками. Як приклад розглянуто справи з єдиного реєстру судових рішень. Акцентовано увагу на розмежуванні насильства на фізичне та нефізичне. Запропоновано авторське визначення терміна «нефізичне насильство» та виокремлено його найзагальніші ознаки. Проаналізовано психічний вплив, який став невід’ємним атрибутом людського життя, зокрема правомірність його використання. Встановлено чітке розмежування між поняттями «потреба», «мотив», «мета» на прикладі окремих кримінальних правопорушень, які вчиняються із застосуванням психічного насильства. Саме меті та мотиву злочинної поведінки приділено найбільшу увагу. Запропоновано удосконалену класифікацію видів мотивів насильницьких кримінальних правопорушень. Акцентовано увагу на меті саме психічного насильства та його цілях. Досліджено поняття та об’єкт гіпнозу, методи, за допомогою яких здійснюється вплив, а також маніпуляцію як засіб впливу на свідомість людини та його соціальну складову. Охарактеризовано етапи життєвого циклу маніпуляцій від зародження до саморуйнування. Визначено проблемні питання сутності та кваліфікації гіпнозу в кримінальному праві, надано оцінку відсутності законодавчого врегулювання питання кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, вчинені за допомогою гіпнозу. Обґрунтовано необхідність доповнення постанови Пленуму Верховного Суду України з кримінальних справ ще одним способом вчинення злочинів проти власності – гіпнозом. Надано загальну характеристику різновидам психічного насильства. Дається всебічне уявлення про такі поняття як обман, вимога і погроза. Досліджено обставини, що виключають злочинність діяння. Автором проведено порівняння суб’єкта, суб’єктивних та об’єктивних ознак психічного примусу та непереборного фізичного примусу, які хоча і дещо схожі за об’єктивними ознаками, проте мають суттєві відмінності. Зокрема аргументовано розмежування примусу на фізичний та психічний. Також здійснено структурний аналіз та порівняння кримінального законодавства України та зарубіжних країн, на підставі чого виокремлено підходи до законодавчого закріплення психічного примусу. Обґрунтовано доцільність удосконалення чинного кримінального законодавства, що дозволить розмежувати фізичне та нефізичне насильство. Проаналізовано співвідношення понять «примус» та «примушування». Визначено відмінності примусу від спонукання та крайньої необхідності та виокремлено специфічні ознаки примушування, у тому числі порівняно примус та необхідну оборону, а також поняття «примушування» та «спонукання». Сформовано уявлення про загальні та особливі ознаки погрози, з-поміж них виокремлено додаткові ознаки. Охарактеризовано реальність погроз, виходячи з їх суб’єктивного сприйняття потерпілим і винним, а також об’єктивного прояву. За результатами аналізу кримінально-правової відповідальності за погрози зазначено про необхідність виокремлення погрози у самостійний склад злочину. Запропоновано доповнити санкціями (наприклад, позбавлення волі) відповідні статті у зв’язку з наявністю розриву у покаранні (санкції ч. 1 ст. 129 КК України). Проведено власну систематизацію різновидів психічного насильства, які застосовуються під час вчинення кримінальних правопорушень проти громадської безпеки та проти власності. Охарактеризовано всі склади кримінальних правопорушень проти громадської безпеки та проти власності, які містять різновиди психічного насильства. Проаналізовано обліковані кримінальні правопорушення за відповідними статтями Кримінального кодексу України з 2017 по 2019 роки по областях. Здійснено моніторинг та досліджено судову статистику щодо притягнення до кримінальної відповідальності осіб за вчинення таких правопорушень проти громадської безпеки та проти власності із застосуванням психічного насильства. Запропоновано визначити психічне здоров’я громадян обов’язковим додатковим об’єктом кримінальних правопорушень, передбачених статтями 187, 189, 190, 195, 257, 258, 258¹, 258², 258⁴, 259, 262, 265, 266 КК України. Надано оновлене бачення механізму злочинної поведінки та встановлено, що агресія є його базовим елементом. Запропоновано заходи загальносоціального, спеціально-кримінологічного та індивідуального характеру, спрямовані на усунення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень. Визначено авторську інтерпретацію структури механізму психічного впливу. Оцінено вплив маніпуляційних технологій на покоління молодих людей. Сформовано уявлення про поняття «детермінація психічного насильства», а також причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень шляхом застосування психічного насильства. Окреслено оновлене бачення такого виду психічного насильства, як мобінг, зокрема визначено способи його вчинення, суб’єктивний склад та мотиви вчинення, акцентовано увагу на відсутності його криміналізації. Здійснено порівняльний аналіз національного законодавства та законодавства закордонних країн у сфері протидії мобінгу та заходів протидії такому насильству. Подано уявлення про поняття жертви та проведено класифікацію типів жертв за відповідними критеріями, серед іншого – статус жертви та потерпілого. Проаналізовано соціально-психологічну сукупність рис осіб, які підпадають під віктимізацію. Досліджено поняття, сутність та суб’єктивний склад булінгу, зокрема надано оцінку цькуванню, як виду адміністративного та кримінального правопорушення. Проведено анкетування неповнолітніх та вчителів стосовно розуміння психічного насильства, булінгу, вчинення психічного насильства та протидії такому. Підготовлено альтернативні пропозиції вдосконалення законодавства з питань виховання, перевиховання, соціалізації підлітків, потерпілих від психічного насильства, та запропоновано криміналізувати булінг, який вчиняється організатором або активним учасником та призводить до тяжких наслідків. Розроблено та обґрунтовано пріоритетні напрями запобігання психічному насильству в Україні. Згідно з аналізом кримінальних норм зарубіжного законодавства виокремлено тенденції захисту від насильства. Розглянуто інформаційно-психологічну безпеку особистості та інформаційну безпеку держави. Дістало подальшого розвитку уявлення про форми та способи забезпечення інформаційної безпеки громадян України. Підкреслено необхідність законодавчого врегулювання запобігання: нанесенню шкоди здоров’ю людини (не лише фізичному, а й моральному) та настанню негативних наслідків; синдрому залежності від інформації; маніпуляціями суспільною думкою; порушенню важливих інтересів громадян, суспільства та держави. Розкрито комплекс державних та суспільних заходів, що реалізуються через органи державної влади та спрямовуються на нейтралізацію, усунення й блокування факторів, які зумовлюють вчинення кримінального правопорушення, предметом якого є психічне насильство. Проаналізовано спеціально-кримінологічні заходи протидії психічному насильству, що здійснюються спеціальними суб’єктами з метою усунення та нейтралізації безпосередніх криміногенних детермінантів, а також індивідуально-виховні заходи протидії, здійснювані через індивідуальний вплив на свідомість суб’єктів. Виокремлено групи заходів протидії психічному насильству, які охоплюють: інформаційні заходи; заходи усунення дефектів соціалізації осіб; заходи контролю; заходи щодо виховання та віктимологічної профілактики вчинення психічного насильства. Запропоновано доповнити закон України про кримінальну відповідальність ч. 2 ст. 172, де передбачити кримінальну відповідальність за вчинення мобінгу. Удосконалено підхід щодо формування термінологічного апарату Кримінального кодексу України, зокрема проаналізовано нове для нашого законодавця поняття «насильницькі злочини». The scientific work is devoted to a comprehensive and scrupulous study of criminal law and criminological foundations of combating criminal offenses committed through the use of mental violence. Systematic analysis of scientific sources and regulations on the research topic showed the lack of comprehensive research and study of the concept and content of mental violence, which determines the relevance and novelty of the work. Worldview philosophical and legal concepts on the knowledge of the phenomenon of mental violence have been analyzed, its socio-cultural and legalpsychological features have been revealed. The periodization of the historical development of the concept of «violence» has been carried out, in particular, six periods have been singled out and characterized. A thorough historical and legal and comparative criminal law analysis has been conducted and it has been established that the emergence of the concept of violence and its legislative regulation comes from the depths of centuries and coincides with the level of development of human civilization. The own definition of violence has been synthesized. It has been determined the understanding that every manifestation of physical violence necessarily carries a mental trauma, and the psyche in its biological sense is the subject of mental violence, which is recognized as a product that does not exist and can not exist outside and separately from his body. The conditional division of mental violence into informational and non-informational has been also carried out. Among other things, the interaction and correlation between two types of violence – physical and mental – has been revealed. The own systematization of approaches of understanding of mental violence in legal science has been carried out. Due to the lack of unambiguous understanding and interpretation of the content of such a criminal concept as mental violence, its author’s definition has been developed and its content and forms have been analyzed. The general characteristics of the subject and object of the criminal offense have been determined and it has been established that in the context of mental violence the distinction between these two components is a very debatable issue. The following discussion issues have been further development: – a clear definition of the essence of the psyche (because there is no such thing in medicine, nor in psychiatry and psychology, which in turn causes difficulties in jurisprudence); – the so-called psychophysiological problem (concerning the correlation of mental and physiological); – the correlation between the concepts of «psychological health» and «mental health» (for the use of these terms in the science of criminal law). It has been noticed that the objective signs of mental violence were the physical processes of criminal behavior, aimed at the internal state (psyche of the person) by external factors. As an example, cases from the unified register of court decisions have been considered. The distinction between physical and non-physical violence has been accented. The author’s definition of the term «non-physical violence» has been offered and its most general features have been singled out. The psychological impact that has become an integral attribute of human life, in particular the legitimacy of its use, has been analyzed. The clear distinction between the concepts of «need», «motive», «purpose» on the example of individual criminal offenses committed with the use of mental violence has been established. The purpose and motive of criminal behavior have been given the most attention. An improved, classification types of motives for violent criminal offenses have been proposed. Attention has been focused on the motives of mental violence and its goals. The concept and object of hypnosis, methods by which the influence is carried out, as well as manipulation as a means of influencing human consciousness and its social component have been studied. The stages of the life cycle of manipulations from nucleation to self-destruction have been characterized. The problematic issues of the essence and qualification of hypnosis in criminal law have been identified, the assessment of the lack of legislative regulation of the issue of criminal liability for criminal offenses committed with the help of hypnosis has been assessed. The necessity of supplementing the decision of the Plenum of the Supreme Court of Ukraine on criminal cases with another way of committing crimes against property – hypnosis – has been substantiated. A general characteristic of the types of mental violence has been given. A comprehensive picture of such concepts as deception, demand and threat is being given. The circumstances that exclude the criminality of the act have been investigated. The author compared the subject, subjective and objective signs of mental coercion and irresistible physical coercion, which, although somewhat similar in objective terms, but have significant differences. In particular, the division of coercion into physical and mental has been argued. A structural analysis and comparison of the criminal legislation of Ukraine and foreign countries has been also carried out, on the basis of which the approaches to the legislative consolidation of mental coercion have been singled out. The expediency of improving the current criminal legislation, which will distinguish between physical and non-physical violence, has been substantiated. The correlation between the concepts of «force» and «coercion» has been analyzed. The differences between coercion and motivation and extreme necessity have been determined and specific features of coercion have been singled out, including comparison of force and necessary defense, as well as the concepts of force «coercion» and «motivation». The idea of general and special signs of threat has been formed, from them additional signs have been singled out. The reality of the threats has been characterized based on their subjective perception by the victims and perpetrators, as well as their objective manifestation. According to the results of the analysis of criminal responsibility for threats, it has been indicated that it was necessary to separate the threat into an independent corpus delicti. It has been proposed to supplement the relevant articles with sanctions (for example, imprisonment) in connection with the existence of a gap in punishment (sanctions under Part 1 of Article 129 of the Criminal Code of Ukraine). The own systematization of the types of mental violence, which are used during the commission of criminal offenses against public safety, has been carried out. All components of criminal offenses against public safety and against property, which contain types of mental violence, have been characterized. The accounted criminal offenses under the relevant articles of the Criminal Code of Ukraine from 2017 to 2019 by regions have been analyzed. Judicial statistics on criminal prosecution of persons for committing such offenses against public safety and against property with the use of mental violence have been monitored and studied. It has been proposed to determine the mental health of citizens as a mandatory additional object of criminal offenses under Articles 187, 189, 190, 195, 257, 258, 258, 258, 258, 259, 262, 265, 266 of the Criminal Code of Ukraine. An updated vision of the mechanism of criminal behavior has been provided and it has been established that aggression was its basic element. Measures of general social, special criminological and individual nature have been proposed, aimed at eliminating the causes and conditions that contribute to the commission of criminal offenses. The author’s interpretation of the structure of the mechanism of mental influence has been determined. The impact of manipulative technologies on generations of young people has been estimated. The idea of the concept of «determination» of mental violence has been formed, as well as the causes and conditions that contribute to the commission of criminal offenses through the use of mental violence. An updated vision of such a type of mental violence as mobbing has been outlined, in particular, the methods of its commission, the subjective composition and motives for its commission have been determined, and the lack of criminalization has been emphasized. A comparative analysis of national and foreign legislation in the field of combating mobbing and measures to combat such violence has been determined. An idea of the concept of victim has been given and the types of victims have been classified according to the relevant criteria, including the status of the victim and the sufferer. The socio-psychological set of traits of persons who fall under victimization has been analyzed. The concept, essence and subjective composition of bullying have been studied, in particular, the assessment of harassment as a type of administrative and criminal offense has been given. A survey of minors and teachers has been conducted regarding the understanding of mental violence, bullying, committing mental violence and counteracting it. Alternative proposals have been prepared: to improve the legislation on education, re-education, socialization of adolescents victims of mental violence, and it has been proposed to criminalize bullying, which is committed by the organizer or active participant and leads to serious consequences. Priority areas for prevention of mental violence in Ukraine have been developed and substantiated. According to the analysis of criminal norms of foreign legislation, the tendencies of protection against violence haven been singled out. The information and psychological security of the individual and the information security of the state have been considered. The idea of forms and methods of ensuring information security of citizens of Ukraine has neen further developed. The need to pass a law to prevent: harm to human health (not only physical but also moral) and the occurrence of negative consequences; information dependence syndrome; manipulation of public opinion; violation of important interests of citizens, society and the state. A set of state and public measures implemented through public authorities and aimed at neutralizing, eliminating and blocking the factors that determine the commission of a criminal offense, the subject of which is mental violence has been defined. The special criminological measures of counteraction to mental violence have been carried out by the special subjects for the purpose of elimination and neutralization of direct criminogenic determinants, and also the individual educational measures of counteraction have been carried out through individual influence on consciousness of subjects. Groups of measures to combat mental violence have been identified, which include: information measures; measures to eliminate defects in the socialization of persons; control measures; measures for education and victimological prevention of mental violence. It has been proposed to make responsibility to the Criminal Code of Ukraine for mobbing in part 2 of Art. 172. The approach to the formation of the terminological apparatus of the Criminal Code of Ukraine has been improved, in particular, new for our legislation «violent crimes».